«Куль­ту­ра до­по­ма­гає не зне­ві­рю­ва­ти­ся »

Львів’яни — про фе­сти­ва­лі, фо­ру­ми і... кон­флі­кти

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Іри­на СТЕЛЬ­МАХ, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

Iгор ГУЛИК, жур­на­ліст, го­лов­ний ре­да­ктор і ди­ре­ктор «Львів­ської га­зе­ти»:

— У ко­жно­му фа­кті вар­то шу­ка­ти щось по­зи­тив­не, не тіль­ки не­га­тив. Ось, до при­кла­ду, істо­рія з бу­дів­ни­цтвом пам’ятни­ка Вла­ди­ці Ан­дрею, яка вже до­брих два мі­ся­ці во­ро­хо­бить львів­ську спіль­но­ту. Зда­ва­ло­ся б, сим­во­лі­чна по­дія, вша­ну­ва­н­ня пам’яті, на­пев­но, най­до­стой­ні­шо­го укра­їн­ця, при­найм­ні, ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Але скіль­ки під­во­дних ка­ме­нів ого­ли­ло­ся, ко­ли зі­йшла пі­на де­ше­во­го пі­а­ру. Скіль­ки до­сі не­по­хи­тних ав­то­ри­те­тів за­зна­ли ре­ві­зії, се­ред них — і ав­то­ри­тет не­по­грі­шної до­сі Цер­кви. Скан­да­ли скан­да­ла­ми, їх дов­ко­ла Свя­то­юр­ської го­ри бу­де ще чи­ма­ло, однак тут є та­кий мо­мент. У скве­рі, який за­хи­ща­ють пе­ред сва­ві­л­лям мі­ських і ре­лі­гій­них чи­нов­ни­ків львів’яни, ми змо­гли по­ба­чи­ти но­ве по­ко­лі­н­ня па­сіо­на­рі­їв, які го­то­ві будь-яко­ю­ці­но­ю­за­хи­ща­ти мі­сто, про­стір, у яко­му жи­ти і їм, і нам, і на­шим ді­тям. До­бро і зло в цій си­ту­а­ції зі­ткну­лись між со­бою.

Або ще одна по­дія — на­зрі­ва­ю­чий кон­флікт дов­ко­ла ар­хі­вів бі­бліо­те­ки Ос­со­лін­ських. На­га­даю, чле­ни ко­мі­сії з по­вер­не­н­ня пе­ре­мі­ще­них або ви­кра­де­них істо­ри­чних ра­ри­те­тів, пе­ре­бу­ва­ю­чи в Поль­щі, під­пи­са­ли уго­ду про те, що без­цін­ні ар­хі­ви, за­кла­де­ні у Льво­ві ві­до­мою ро­ди­ною, слід пе­ре­да­ти су­сі­дам. На­то­мість отри­ма­ти від них теж без­цін­ні ре­чі, ви­ве­зе­ні ко­лись із Укра­ї­ни. Але ж, як з’ясу­ва­ло­ся, нас про­сто-та­ки ви­рі­ши­ли об­ша­хру­ва­ти, адже ар­хів Ос­со­лін­ських ні­ко­ли не був пе­ре­мі­ще­ним чи ви­кра­де­ним у ко­гось, він був ство­ре­ний у Льво­ві й зав­жди був са­ме тут. Пі­сля опри­лю­дне­н­ня шо­ку­ю­чо­го са­мо­управ­ства не­да­ле­ких чи­нов­ни­ків пи­та­н­ня цьо­го скар­бу по­ча­ла по­ру­шу­ва­ти гро­мад­ськість. Та й пра­ців­ни­ки бі­бліо­те­ки НАН Укра­ї­ни іме­ні В. Сте­фа­ни­ка, які за­раз до­гля­да­ють па­пе­ри Ос­со­лін­ських, чі­тко за­яви­ли — ні­ко­му ні­чо­го не від­да­мо.

Мо­жна бу­ло б, зві­сно, оці­ню­ва­ти чи­ма­ло по­дій, які тра­пи­ли­ся і у Льво­ві, і в кра­ї­ні за­га­лом, са­ме з та­ких по­зи­цій — з по­гля­ду до­бра і зла. Ме­ні ви­да­є­ться, що за­про­по­но­ва­ний під­хід дасть не ли­ше біль­шменш зва­же­ний по­гляд на наш час, а й до­по­мо­же по­до­ла­ти до­мі­ну­ю­чий пе­си­мізм су­спіль­них на­стро­їв. Сьо­го­дні це справ­ді ва­жли­во, як на ме­не, оскіль­ки іно­ді нам зда­є­ться, що ми жи­ве­мо за ча­сів апо­ка­лі­пси­су. А ви­яв­ля­є­ться, все-та­ки ні.

Отар ДОВ­ЖЕН­КО, акти­віст:

— Львів за­над­то да­ле­ко від зо­ни бо­йо­вих дій і за­над­то ком­фор­тно по­чу­ва­є­ться в ро­лі мир­но­го ти­лу, що­би бу­ти прин­ци­по­вим у пи­тан­ні спів­пра­ці з ро­сій­ським бі­зне­сом. То­му до прин­ци­по­во­сті до­во­ди­ться за­кли­ка­ти гро­мад­ським акти­ві­стам. Цьо­го ро­ку ро­сі­я­ни — ор­га­ні­за­то­ри джа­зо­во­го фе­сти­ва­лю— пу­блі­чно при­ста­ли на про­по­зи­ці­ю­про­во­ди­ти фе­сти­валь без ре­кла­ми бі­зне­су «Аль­фа-груп». На жаль, цю­обі­цян­ку не бу­ло ви­ко­на­но: під час за­хо­ду бу­ли, що­най­мен­ше, брен­до­ва­ні ав­то­бу­си. Що ж, ро­сі­я­ни ча­сто обма­ню­ють, це не див­но. Про­те за­га­лом ре­кла­ми бу­ло мен­ше, аніж то­рік, ко­ли акти­ві­сти бой­ко­тно­го ру­ху бу­ли ви­му­ше­ні зри­ва­ти фе­сти­валь. То­му мо­жна ска­за­ти, що си­ту­а­ція ста­ла тро­хи менш ано­маль­ною.

Алім АЛIЄВ, спів­за­снов­ник гро­мад­ської іні­ці­а­ти­ви «Крим SOS»:

— Оче­ви­дно, до­бро­ю­та уні­каль­но­ю­по­ді­є­ю­для ме­не у черв­ні ста­ли Дні Льво­ва у Кра­ко­ві, які бу­ли пред­став­ле­ні крим­сько­та­тар­сько­ю­куль­тур­но­ю­про­гра­мою . Це, без­пе­ре­чно, ста­ло пре­це­ден­том для всі­єї кра­ї­ни, ко­ли на спра­вах на­да­є­ться під­трим­ка на­ро­ду, який сьо­го­дні зно­ву пе­ре­жи­ває тра­гі­чні сто­рін­ки у сво­їй істо­рії. Львів фа­кти­чно стає одним із осе­ред­ків роз­ви­тку куль­ту­ри ко­рін­но­го на­ро­ду Кри­му, і та­кі по­дії на між­на­ро­дно­му рів­ні не про­сто акту­а­лі­зу­ють те­му оку­па­ції пів­остро­ва, а ще й де­мон­стру­ють роз­ма­ї­т­тя і ба­гат­ство куль­тур­ної складової Укра­ї­ни. Но­ви­на, яка ме­не за­сму­ти­ла — це пу­блі­чний кон­флікт між ди­ре­кто­ром і ча­сти­но­ю­ко­ле­кти­ву те­а­тру іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки. Куль­ту­ра під час вій­ни до­по­ма­гає не зне­ві­рю­ва­ти­ся, на­ди­хає на бо­роть­бу за сво­ю­зем­лю­та сво­бо­ду, зни­жує рі­вень не­на­ви­сті й агре­сії. А та­кі си­ту­а­ції під­ва­жу­ють до­ві­ру до са­мо­го те­а­тру та акто­рів, а та­кож пе­ре­тво­рю­ють те­атр як ми­сте­цтво на ре­ме­сло, що, оче­ви­дно, за­ва­жає йо­го роз­ви­тку. Спо- ді­ва­юсь, ко­ле­ктив прийме му­дре рі­ше­н­ня, і ми в май­бу­тньо­му змо­же­мо по­ба­чи­ти та­кі ви­ста­ви, які не за­ли­шать на­шо­го гля­да­ча бай­ду­жим.

Ро­ман БРЕЗIЦЬКИЙ, гро­мад­ський ді­яч, ко­ор­ди­на­тор львів­сько­го Єв­ро­май­да­ну:

— Ва­жли­во­ю­по­ді­є­ю­ви­явив­ся ви­хід аль­тер­на­тив­ної збір­ки «Сло­в­озброя», ство­ре­ної в ме­жах ін­те­ле­кту­аль­но-про­сві­тни­цько­го про­е­кту «Від­крий укра­їн­ське». Ідея та­ко­го про­е­кту на­ро­ди­ла­ся за ча­сів Май­да­ну, а подаль­ша еска­ла­ція кон­флі­кту на схі­дно­му кор­до­ні дер­жа­ви ли­ше утвер­ди­ла у пра­виль­но­сті обра­но­го на­прям­ку. Ме­тою про­е­кту є фор­му­ва­н­ня іде­о­ло­гі­чно­го щи­та, про­ти­дія ро­сій­ській про­па­ган­ді. Це спро­ба ком­пен­су­ва­ти й ви­пра­ви­ти не­ста­чу істо­ри­чних знань у ла­вах укра­їн­ської ар­мії, на­вчаль­них за­кла­дах схо­ду. Спо­ді­ва­ю­ся, що до ці­єї осві­тньої спра­ви до­лу­ча­ться во­лон­тер­ські ор­га­ні­за­ції та не­бай­ду­жі гро­ма­дя­ни. За­раз ми тво­ри­мо но­ві­тню­і­сто­рі­ю­на­шо­го на­ро­ду і, зокре­ма, вій­сько­ву істо­рі­ю­Зброй­них сил Укра­ї­ни. Ко­жна та­ка збір­ка бу­де до­да­тко­вим ма­те­рі­а­лом для на­ших вій­сько­во­слу­жбов­ців у зо­ні АТО. Адже ли­ше ми ма­є­мо по­вер­ну­ти укра­їн­ські зем­лі до скла­ду на­шої дер­жа­ви, ефе­ктив­но про­ти­ді­я­ти й ви­ті­сни­ти з на­шо­го про­сто­ру во­ро­жу іде­о­ло­гію.

Се­ред мі­ну­сів — якась за­галь­на па­сив­ність на­шо­го су­спіль­ства, за­ста­рі­лі підходи до ро­зу­мі­н­ня вла­сне «гро­мад­ської та во­лон­тер­ської» ді­яль­но­сті. Але зва­жа­ю­чи на ті по­дії, які від­бу­ва­ю­ться в кра­ї­ні, су­спіль­ство ожи­ває, на­бу­ває но­во­го фор­ма­ту і ста­вить пе­ред со­бо­ю­які­сно но­ві ці­лі, вла­сне укра­ї­но­цен­три­чні, з но­ви­ми сві­до­ми­ми під­хо­да­ми до ве­де­н­ня та під­трим­ки гро­мад­ської ді­яль­но­сті.

Во­ло­ди­мир БЄ­ГЛОВ, кре­а­тив­ний ди­ре­ктор про­е­кту The Ukrainians:

— Що хо­ро­шо­го ста­ло­ся в мі­сті? На від­мі­ну від Ки­є­ва, який є мі­стом ін­ди­ві­ду­аль­но­стей, Львів, на мо­ю­дум­ку, є спіль­но­то­ю­спіль­нот. І ко­жна чи­мось це мі­сто під­си­лює. Осо­бли­во ва­жли­вою та ці­ка­во­ю­по­ді­є­юя на­звав б куль­тур­ний фо­рум «Дон­культ», який від­бу­вав­ся у Льво­ві про­тя­гом двох ти­жнів.

«Дон­культ» — це спро­ба ор­га­ні­за­то­рів че­рез тво­ри ми­сте­цтва, куль­тур­ні ар­те­фа­кти й діа­лог по­зна­йо­ми­ти укра­їн­ців між со­бою. Осо­бли­ву ува­гу слід звер­ну­ти на ле­кцій­но-дис­ку­сій­ну про­гра­му «Дон­куль­ту». За неї від­по­від­ав львів­ський Центр мі­ської істо­рії. Вва­жаю, що ко­ор­ди­на­то­рам слід по­дя­ку­ва­ти. Адже всі охо­чі ма­ли мо­жли­вість по­слу­ха­ти ле­кції й узя­ти участь у дис­ку­сі­ях з та­ки­ми ви­зна­ни­ми на­у­ков­ця­ми, як Гі­ро­а­кі Ку­ро­мія, Оле­на Стяж­кі­на, Сер­гій Єкельчик, Де­ні­ел Вал­ко­віц, Да­ґмар Кіфт. Те­ма­ти­ка зу­стрі­чей бу­ла ду­же рі­зно­ма­ні­тною: від ду­же за­галь­них «дон­ба­сів­ських» тем — до та­ких вузь­ких, як «Юні ле­нін­ці 1930-х ро­ків» чи «Пе­ре­о­сми­сле­н­ня ін­ду­стрі­аль­ної спад­щи­ни». Осо­бли­во хо­чу на­го­ло­си­ти на ау­ди­то­рії, яка жва­во ві­дві­ду­ва­ла ле­кції — це бу­ли ті лю­ди, які зав­тра бу­ду­ва­ти­муть цю­кра­ї­ну, мо­ло­ді львів’яни та пе­ре­се­лен­ці з Кри­му і Дон­ба­су. Ясна річ, се­ред ака­де­мі­чної спіль­но­ти Льво­ва «Дон­культ» ви­кли­кав не­аби­яке за­ці­кав­ле­н­ня.

Те­пер — про по­га­не: у Льво­ві да­лі три­ває кон­флікт нав­ко­ло скве­ру на Свя­то­юр­ській го­рі... Сто­ро­ни про­бу­ва­ли зна­йти ком­про­міс, але на­ра­зі Цер­ква та мі­ські чи­нов­ни­ки без на­ле­жної до­ку­мен­та­ції да­ли ді­лу хід — де­ре­ва зрі­за­ють, пло­щу по­ча­ли ре­став­ру­ва­ти. На жаль, кон­флікт три­ває і, що най­гір­ше, за­го­стрю­є­ться. Вва­жаю, що ком­про­мі­су до­сяг­ти лег­ко — слід ли­ше по­го­ди­ти­ся на діа­лог, який про­по­ну­ють про­те­сту­валь­ни­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.