День ро­ди­ни, ко­ха­н­ня й вір­но­сті

До­пис ко­ри­сту­ва­ча Пав­ла Ска­би­чев­сько­го (спів­то­ва­ри­ство «Со­ло із со­цме­реж з... ор­ке­стром», 07.07.2015)

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Зав­тра в Ял­ті па­фо­сно від­зна­ча­ти­муть День ро­ди­ни, ко­ха­н­ня і вір­но­сті. Сим­во­ла­ми цьо­го свя­та є свя­ті Пе­тро і Фев­ро­нія. На­чеб­то зраз­ко­ва ро­ди­на, по­друж­жя, яке по­мер­ло в один день. Я тут тро­хи по­кро­ви по­зри­ваю...

Коротко — се­лян­ка Фев­ро­нія одру­жи­ла­ся з му­ром­ським кня­зем Пе­тром не за ве­ли­ким ко­ха­н­ням не­тлін­ним, а шля­хом ба­наль­но­го шан­та­жу — під ві­нець він з не­ю­пі­шов в обмін на при­го­то­ва­ну нею ці­лю­щу мазь від йо­го важ­кої шкі­ря­ної хво­ро­би. При­чо­му, спіл­ку­ва­ли­ся во­ни на мо­мент пе­ре­мо­вин че­рез слуг, тоб­то, не ба­ча­чи одне одно­го. Спа­лах ра­пто­во­го ко­ха­н­ня з пер­шо­го по­гля­ду від­ра­зу ви­клю­че­ний.

Та­ким чи­ном, Фев­ро­нія мит­тє­во ви­рі­ши­ла всі свої жит­тє­ві проб- ле­ми — з ря­зан­ської глу­ши­ни і сіль­ської ха­ти від­ра­зу стри­бну­ла в град Му­ром і па­ла­ти кня­зів­ські.

Да­них про якусь не­бе­сну ро­дин­ну іди­лі­ю­між Фев­ро­ні­є­юі Пе­тром не­має — жи­ли со­бі та й бу­ли, мо­ли­ли­ся ба­га­то, пі­клу­ва­ли­ся про че­лядь. До ре­чі, в іде­аль­ної ро­ди­ни не бу­ло ді­тей.

Бу­ду­чи вже по­хи­ло­го ві­ку, ви­рі­ши­ли пі­ти на по­кій — по­стриг­ти­ся в чен­ці. Що й обоє зро­би­ли.

Якщо хто не знає, то за тих ча­сів по­стриг озна­чав РОЗ­ЛУ­ЧЕ­Н­НЯ ро­дин­ної па­ри.

От­же, ре­шту жи­т­тя іде­аль­на ро­ди­на до­жи­ва­ла в роз­лу­чен­ні в рі­зних мо­на­сти­рях, ма­буть, від­по­чи­ва­ю­чи одне від одно­го.

Пі­сля смер­ті їх у один день, по­чи­на­є­ться най­більш ін­фер­наль­не — три­лер «Хо­дя­чі мер­ці».

На­чеб­то, во­ни за­по­від­а­ли по­хо­ва­ти їх у одній тру­ні, що, при­ро­дно, бу­ло то­ді не­хту­ва­н­ням усіх ду­хов­них скріп — не мо­гли хо­ва­ти чен­ця і чер­ни­цюв одній тру­ні, оскіль­ки, на­га­дую, по­друж­жям во­ни вже не бу­ли. То­му, Фев­ро­нію упо­ко­ї­ли в за­мі­сько­му жі­но­чо­му мо­на­сти­рі, а Пе­тра ( все ж та­ки князь) — у со­бор­ній цер­кві Му­ро­ма. Про­те пі­сля похо­ро­ну тру­пи Пе­тра і Фев­ро­нії на­чеб­то ди­во­ви­жним чи­ном по­ки­ну­ли ці свої окре­мі мо­ги­ли, і на ра­нок опи­ни­ли­ся ра­зом у тій спіль­ній кам’яній тру­ні, яку во­ни са­мі ще за жи­т­тя для се­бе при­го­ту­ва­ли. Зди­во­ва­ні му­ром­ці ви­тя­гну­ли їх звід­ти і зно­ву пе­ре­кла­ли в окре­мі тру­ни, але на­сту­пно­го дня зно­ву зна­йшли мер­ців у одній мо­ги­лі... Ко­ро­тше, жах у ду­сі Сті­ве­на Кін­га якийсь!

У ре­зуль­та­ті му­ром­ці плю­ну­ли на хо­дя­чих мер­ців і за­ли­ши­ли їх у одній мо­ги­лі.

От­же, не все так одно­зна­чно, як лю­бить го­во­ри­ти Пє­сков. Не « ко­ха­н­ня до домовини » , а ко­ха­н­ня в тру­ні якесь...

З на­сту­пним вас!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.