Чер­нів­ча­ни за­сну­ва­ли не­за­ле­жну кі­но­сту­дію

«Із пра­виль­ним пла­ну­ва­н­ням хо­ро­ше­кі­но мо­жна зні­ма­ти не­за міль­йо­ни, а за де­ся­тки ти­сяч», — пе­ре­ко­ну­ють у Boroda Cinema

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Алі­на ВАВРИНЮК, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

Про­бле­ма ві­тчи­зня­но­го кі­не­ма­то­гра­фу вже дав­но хви­лює укра­їн­ців. Але ста­ном на сьо­го­дні « Держ­кі­но » про­фі­нан­со­ва­но ви­ро­бни­цтво ли­ше кіль­кох стрі­чок. То як ожи­ви­ти на­ше кі­но? « Укра­їн­ську кі­но­ін­ду­стрію мо­жуть вря­ту­ва­ти ли­ше спе­ці­а­лі­сти, які го­то­ві зні­ма­ти за ма­лі бю­дже­ти, не спо­ді­ва­ю­чись на під­трим­ку дер­жа­ви » , — вва­жає Ста­ні­слав Пу­здряк, один із за­снов­ни­ків кі­но­сту­дії Boroda Cinema.

«Бо­ро­да...» — об’єд­на­н­ня­чо­ти­рьох дру­зів-ко­лег (Ві­та­лі­я­Скі­га­ра, Іго­ря­Кі­рон­ди, Ста­ні­сла­ва Пу­здря­ка та Іва­на Мо­ра­ра­ша), які ре­гу­ляр­но обмі­ню­ва­ли­ся­до­сві­дом та за­мов­ле­н­ня­ми (всі роз­по­чи­на­ли з ве­сіль­них зйо­мок) і з ча­сом ви­рі­ши­ли об’ єд­на­ти­сяв один ко­ле­ктив, щоб ру­ха­ти­ся­до спіль­ної ме­ти та роз­ви­ва­ти одне ім’ я. « Ми всі до­бре один одно­го зна­є­мо і один одно­му до­ві­ря­є­мо, всі ста­ра­є­мо­ся­за­для­ко­ман­ди. То­му весь про­цес ство­ре­н­ня­ко­ле­кти­ву йшов, як по ма­слу», — ді­ля­ться­спо­га­да­ми у Boroda Cinema. Усім чо­ти­рьом хло­пцям ли­ше тро­хи за двад­цять, про­те від­но­сно мо­ло­дий вік — не за­ва­да. Об’ єд­нав­шись близь­ко ро­ку то­му, та­кож роз­по­ча­ли зні­ма­ти ре­кла­му, му­зи­чні клі­пи і, на­ре­шті, ві­тчи­зня­ні до­ку­мен­таль­ні філь­ми.

« Будь- яко­го ві­тчи­зня­но­го кі­но за­раз вкрай ма­ло. Зокре­ма, і до­ку­мен­таль­но­го. І є ба­га­то чин­ни­ків, чо­му це са­ме так, — за­ува­жує Ста­ні­слав Пу­здряк. — Тут і низь­ка ло­яль­ність ка­на­лів у про­су­ван­ні мо­ло­дої кро­ві. Тут і те, що біль­шість лю­дей, зда­тних ро­би­ти які­сний ма­те- рі­ал, за­йма­ю­ться­з­йом­ка­ми ре­кла­ми та клі­пів. Зви­чай­но, це швид­кі і лег­кі гро­ші, про­те укра­їн­ський кі­не­ма­то­граф це не зба­га­тить. Ще одна про­бле­ма — го­тов­ність біль­шо­сті укра­їн­ців швид­ше пі­ти на якийсь блок­ба­стер, а не під­три­ма­ти вла­сно­го ви­ро­бни­ка. Тоб­то є ве­ли­кий ри­зик, що фільм не оку­пи­ться».

Та, не зва­жа­ю­чи на ри­зик, за рік існу­ва­н­ня­ко­ле­ктив ви­пу­стив уже дві «до­ку­мен­тал­ки». Пер­ша — про чер­ні­ве­цько­го блю­зме­на Са­шу Бу­ля— не на­бу­ла ве­ли­кої по­пу­ляр­но­сті. Про­те оста­н­ня­ро­бо­та Immigraniada ста­ла на­ба­га­то успі­шні­шою. Це стрі­чка про жи­т­тя­укра­їн­ських за­ро­бі­тчан за кор­до­ном. « Змі­ни­ти жи­т­тя, щоб ви­жи­ти, чи змі­ни­ти ви­жи­ва­н­ня­на жи­т­тя? » — під та­ким га­слом від­бу­ва­ли­ся­з­йом­ки про­тя­гом трьох мі­ся­ців у ше­сти кра­ї­нах Єв­ро­пи: Че­хії, Фран­ції, Поль­щі, Іта­лії, Ні­меч­чи­ні та, зві­сно ж, Укра­ї­ні. За­га­лом ви­сві­тле­но сім сю­же­тів, де в ко­жно­му — істо­рії близь­ко двад­ця­ти пер­со­на­жів. Біль­шість ге­ро­їв зу­стрі­ча­ли пря­мо на ву­ли­ці. «Укра­їн­ських емі­гран­тів не так вже й важ­ко від­рі­зни­ти на ву­ли­цях єв­ро­пей­ських міст», — ка­же Ві­та­лій Скі­гар. На кон­такт пра­кти­чно всі йшли охо­че. Роз­по­від­а­ли про те, чо­му за­ли­ши­ли рі­дну кра­ї­ну та як жи­ве­тьсяв чу­жих кра­ях. У філь­мі біль­ше сум­них істо­рій, ніж ве­се­лих. По­ло­ви­на емі­гран­тів роз­по­від­ає, що ні­за­що не по­вер­не­тьсяв Укра­ї­ну. Ін­ша по­ло­ви­на хо­ті­ла б по­вер­ну­ти­ся, про­те не має мо­жли­во­сті...

На прем’ єрі в рі­дних для­хло­пців Чер­нів­цях, що від­бу­ла­ся на по­ча­тку трав­ня, був справ­жній ан­шлаг. Кви­тки роз­ку­пи­ли ще за тиж- день до по­дії. Та й ви­хо­ди­ли із за­лу лю­ди пе­ре­ва­жно із хо­ро­ши­ми вра­же­н­ня­ми: « Ба­га­то емо­цій, роз­ду­мів, а під час пе­ре­гля­ду — на­віть дри­жа­ки. Бу­ло ці­ка­во ана­лі­зу­ва­ти, ви­лов­лю­ва­ти зміст по­між ряд­ків, — ді­ли­тьсяв­ра­же­н­ня ми бу­ко­вин­ська жур­на­ліс­тка Те­тя­на Пінь­кас. — Хо­ті­ло­ся­на­віть, щоб фільм три­вав дов­ше... » Най­ближ­чим ча­сом пла­ну­є­тьсяі все­укра­їн­ський про­кат кі­но­кар­ти­ни. А по­ки її вже всти­гли по­ба­чи­ти у су­сі­дній Поль­щі. До кін­ця­лі­та стрі­чку Immigraniada та­кож ма­ти­муть змо­гу по­ба­чи­ти і в НьюЙорку. Крім цьо­го, три­ва­ють пе­ре­мо­ви­ни що­до по­ка­зу в Ри­мі. « Нас, за­зви­чай, са­мі зна­хо­дять та ор­га­ні­зо­ву­ють по­ка­зи. Най­біль­ша ди­ви­на, що і емі­гран­ти є одни­ми з та­ких ор­га­ні­за­то­рів » , — роз­по­від­а­ють у Boroda Сinema.

До сло­ва, бю­джет кі­но­стрі­чки — всьо­го шість ти­сяч єв­ро. На­то­мість зні­ма­ли її без жо­дних спон­со­рів, вла­сним ко­штом за­снов­ни­ків кі­но­сту­дії. «Ми не хо­че­мо ні від ко­го за­ле­жа­ти. За­мість на­да­н­ня­міль­йо­нів із пра­виль­ним пла­ну­ва­н­ням мо­жна зні­ма­ти хо­ро­ше кі­но не за міль­йо­ни, а за де­ся­тки ти­сяч. Як, на­при­клад, сво­го ча­су ро­бив Ро­берт Ро­дрі­гез або Сейм Рей­мі » , — ка­жуть хло­пці. У їхніх пла­нах — зня­ти фільм, аналогічний до Immigraniada, в США, але із зов­сім ін­шим сти­лем та по­да­чею, та на де­який пе­рі­од за­кри­ти те­му до­ку­мен­таль­ної стрі­чки для­Boroda Cinema, і по­ча­ти за­йма­ти­ся­ви­го­тов­ле­н­ня м ху­до­жніх кі­но­кар­тин.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.