Про «гол­ку Ко­щія...»

Оле­ксандр ЄЛЬЯШКЕВИЧ: «Смерть зло­чин­ної си­сте­ми «Ку­чми — Яну­ко­ви­ча» зна­хо­ди­ться у ре­зо­нан­сній спра­ві «Гон­га­дзе — По­доль­сько­го»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - На­та­лія БЕЗВОЗЮК, Ма­рія ВО­ЛО­ШИН, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

Алі­на ВАВРИНЮК,

Чер­ні­ве­цький на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Ю. Федь­ко­ви­ча:

— Які лю­ди чи по­дії спо­ну­ка­ли вас пі­ти в по­лі­ти­ку?

Оле­ксандр ЄЛЬЯШКЕВИЧ:

— Рі­ше­н­ня про те, що я хо­чу за­йма­ти­ся по­лі­ти­кою, я прийняв у мо­ло­до­му ві­ці, за ча­сів «пе­ре­бу­до­ви». На той час я був мо­ло­дим фа­хів­цем ро­дом з Хер­со­ну, який за­кін­чив Київський тор­го­вель­но- еко­но­мі­чний ін­сти­тут за спе­ці­аль­ні­стю «еко­но­міст». І ось на пра­кти­ці ме­ні до­ве­ло­ся зі­ткну­ти­ся з про­бле­мою ре­а­лі­за­ції сво­їх знань, з не­від­по­від­ні­стю іде­о­ло­гі­чних по­зи­цій ре­аль­но­сті жи­т­тя. На хви­лі кра­си­вих за­яв пе­ре­бу­дов­но­го пе­рі­о­ду, ко­ли вся кра­ї­на хо­ті­ла ре­фор­му­ва­ти­ся на чо­лі з ке­рів­ни­цтвом, у ме­не ви­ни­кло ба­жа­н­ня ре­а­лі­зу­ва­ти свій по­тен­ці­ал у по­лі­ти­ці. Че­рез те, що я хо­тів за­йма­ти­ся еко­но­мі­чною про­бле­ма­ти­кою — а це був го­лов­ний мій на­прям у той пе­рі­од, — я оби­рав між­по­лі­ти­кою і еко­но­мі­кою. Спо­ча­тку я актив­но ре­а­лі­зо­ву­вав се­бе в га­лу­зі еко­но­мі­ки, аби вмі­ти на­да­лі про­во­ди­ти ре­фор­ми. Це сто­су­ва­ло­ся ство­ре­н­ня но­вих го­спо­дар­ських ме­ха­ні­змів, но­вих стру­ктур. А пі­сля то­го, як Укра­ї­на ста­ла не­за­ле­жною дер­жа­вою, я від­чув, що і в но­вій дер­жа­ві за­ли­ши­ли­ся ті ж са­мі про­бле­ми і без ви­рі­ше­н­ня по­лі­ти­чних пи­тань жо­дні еко­но­мі­чні про­бле­ми розв’яза­но не бу­де. Я був ви­му­ше­ний за­вер­ши­ти бі­зне­со­ву ді­яль­ність. На від­мі­ну від ни­ні­шніх де­пу­та­тів і ба­га­тьох сво­їх ко­лег, я це справ­ді зро­бив. На­віть на від­мі­ну від на­шо­го Пре­зи­ден­та, який обі­цяє не за­йма­ти­ся бі­зне­сом, але ні­як не мо­же про­да­ти свої акти­ви у кра­ї­ні-агре­со­рі, що є пи­та­н­ням на­ціо­наль­ної без­пе­ки.

У жит­ті в ме­не бу­ло ба­га­то осо­би­сто­стей, які впли­ва­ли на моє ста­нов­ле­н­ня. Пе­ре­д­усім — це ви­кла­да­чі у шко­лі, у ви­ші, які до­по­ма­га­ли ме­ні пі­зна­ва­ти світ за рам­ка­ми шкіль­них і ін­сти­тут­ських про­грам. Лю­ди, які до­зво­ля­ли ме­ні кри­ти­чно ста­ви­ти­ся до на­ук. Це кри­ти­чне ми­сле­н­ня і впли­ну­ло на моє май­бу­тнє рі­ше­н­ня про ви­бір іти в по­лі­ти­ку. У ме­не бу­ли вла­сні ідеї, ідеї мо­їх ви­кла­да­чів, які мо­гли б ре­аль­но змі­ни­ти еко­но­мі­ку і кра­ї­ну. Я їм ду­же вдя­чний.

«КЛА­НО­ВО-ОЛІ­ГАР­ХІ­ЧНУ СИ­СТЕ­МУ СФОР­МУ­ВАВ КУ­ЧМА, І ПРАВ­ЛЯТЬ ДО­СІ — ЙО­ГО УЧНІ»

На­та­лія БЕЗВОЗЮК,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. I. Ме­чни­ко­ва:

— Пі­сля роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу Укра­ї­на ма­ла ба­га­то мо­жли­во­стей, але не ско­ри­ста­ла­ся ни­ми. Що при­зве­ло до про­це­су де­фор­ма­ції по­лі­ти­чної си­сте­ми на по­ча­тку дев’яно­стих і чо­му дер­жа­ва пі­шла по­мил­ко­вим шля­хом? Ви­ді­літь, будь ла­ска, основ­ні ета­пи кри­зи.

О. Є.: — Най­біль­ші мо­жли­во­сті в Укра­ї­ни бу­ли на са­мо­му по­ча­тку її ста­нов­ле­н­ня як дер­жа­ви. Чо­му? То­му що ко­ли по­чи­на­є­ться зве­де­н­ня бу­дів­лі, то лег­ко по­бу­ду­ва­ти її пра­виль­но одра­зу, ніж­по­тім ре­кон­стру­ю­ва­ти, осо­бли­во якщо не­пра­виль­но за­кла­де­но фун­да­мент. Са­ме то­му я ба­ло­ту­вав­ся у дру­ге скли­ка­н­ня пар­ла­мен­ту 1994 ро­ку. Я ба­чив по­мил­ки кон­це­пту­аль­но­го пла­ну, пе­ре­д­усім в еко­но­мі­чно­му роз­ви­тку Укра­ї­ни. Я ро­зу­мів, що у нас за­кла­да­ю­ться осно­ви дер­жав­но­го мо­но­по­лі­сти­чно­го ка­пі­та­лі­зму, не­без­пе­чної фор­ми роз­ви­тку еко­но­мі­ки, ту­пи­ко­вої гіл­ки в роз­ви­тку еко­но­мі­чної мо­де­лі кра­ї­ни. І ця мо­дель не­ми­ну­че ма­ла при­зве­сти до сер­йо­зних по­тря­сінь, аждо по­ста­нов­ки пи­та­н­ня про існу­ва­н­ня Укра­ї­ни як дер­жа­ви. Ця мо­дель аб­со­лю­тно не на­ла­што­ва­на на ре­а­лі­за­цію еко­но­мі­чних і гро­ма­дян­ських прав лю­дей.

1994 ро­ку, ко­ли від­бу­ва­ли­ся пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, у Вер­хов­ну Ра­ду по­тра­пи­ли са­мо­до­ста­тні і яскра­ві осо­би­сто­сті, які ство­ри­ли фра­кцію «Ре­фор­ми». По­ка­зо­во, що пі­сля більш як двох де­ся­ти­літь те­ма ре­форм за­ли­ша­є­ться та­кою жакту­аль­ною. І так са­мо як і два де­ся­ти­лі­т­тя то­му, ре­фор­ми імі­ту­ю­ться, но­сять ко­сме­ти­чний ха­ра­ктер, не змі­ню­ю­чи су­ті си­сте­ми. Одна з най­яскра­ві­ших по­дій, свід­ком і уча­сни­ком яких я був, є на­кла­да­н­ня ве­то на указ Пре­зи­ден­та про фі­нан­со­во-про­ми­сло­ві гру­пи 1995 ро­ку. Цим ука­зом то­ді­шній пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма і май­бу­тні олі­гар­хи на­ма­га­ли­ся упро­дов­жре­кор­дно ко­ро­тко­го ча­су мо­но­по­лі­зу­ва­ти всі над­при­бу­тко­ві, осо­бли­во «ла­сі шма­то­чки» еко­но­мі­ки. То­ді ми змо­гли зу­пи­ни­ти хи­жа­цьке ба­жа­н­ня пре­зи­ден­та і йо­го ото­че­н­ня. То­го жро­ку ми під­пи­са­ли Кон­сти­ту­цій­ний до­го­вір — ду­же су­пе­ре­чли­вий до­ку­мент, який зре­штою дав змо­гу, не­зва­жа­ю­чи на про­ти­дію Ле­о­ні­да Ку­чми, ухва­ли­ти Кон­сти­ту­цію Укра­ї­ни. Це най­ва­жли­ві­ший етап у роз­ви­тку на­шої кра­ї­ни, який да­вав усі мо­жли­во­сті для усу­не­н­ня про­блем, для по­бу­до­ви нор­маль­ної ци­ві­лі­зо­ва­ної дер­жа­ви, де бу­де кон­ку­рен­тна еко­но­мі­ка, по­лі­ти­ка, де пра­цю­ва­ти­муть со­ці­аль­ні лі­фти, де ко­жна лю­ди­на зна­йде со­бі гі­дне мі­сце. Ле­о­нід Ку­чма вже то­ді хо­тів бу­ду­ва­ти ав­то­ри­тар­ну мо­дель, до якої він при­йшов тро­хи пі­зні­ше і яку так ви­тон­че­но ви­ко­ри­сто­ву­вав ко­ли­шній пре­зи­дент Ві­ктор Яну­ко­вич. Че­рез 10 днів пі­сля ухва­ле­н­ня Кон­сти­ту­ції усі на­ші на­дії бу­ло зруй­но­ва­но. Ле­о­нід Ку­чма за­про­по­ну­вав пар­ла­мен­ту обра­ти прем’єр­мі­ні­стром Укра­ї­ни сво­го бі­знес-пар­тне­ра, лю­ди­ну, яка бу­ла ві­до­ма сво­ї­ми ко­ру­пцій­ни­ми зв’яз­ка­ми, — Пав­ла Ла­за­рен­ка. Пар­ла­мент ре­кор­дною кіль­кі­стю го­ло­сів під­три­мав цю кан­ди­да­ту­ру — 344 го­ло­си. І вже то­ді мо­жна бу­ло кон­ста­ту­ва­ти, що наслідки цьо­го кро­ку бу­дуть над­зви­чай­но сум­ни­ми для всі­єї укра­їн­ської істо­рії.

Бу­ли ще ва­жли­ві мо­мен­ти, які мо­гли роз­гор­ну­ти не­спри­я­тли­вий хід по­дій. Пе­ре­д­усім, це пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 1999 ро­ку. У той час я очо­лю­вав ко­мі­сію пар­ла­мен­ту з кон­тро­лю за ви­бо­ра­ми. Це бу­ли най­не­де­мо­кра­ти­чні­ші, най­бру­дні­ші ви­бо­ри в істо­рії Укра­ї­ни. Про це ма­ло хто го­во­рить, але між­пер­шим і дру­гим ту­ром у ли­сто­па­ді 1999 ро­ку Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни ухва­ли­ла по­ста­но­ву, де да­ла ду­же різ­ку і жорс­тку оцін­ку ви­бо­рам. Бу­ло зро­зумі­ло, що шля­хом фаль­си­фі­ка­цій, шля­хом ви­ко­ри­ста­н­ня адмі­ні­стра­тив­но­го ре­сур­су та ін­ших бру­дних ме­то­дів Ле­о­нід Ку­чма за­без­пе­чу­ва­ти­ме свою пе­ре­мо­гу. Аб­со­лю­тно не­де­мо­кра­ти­чний і сфаль­си­фі­ко­ва­ний ха­ра­ктер ви­бо­рів чі­тко да­ли зро­зу­мі­ти, що най­ближ­чи­ми ро­ка­ми на Укра­ї­ну че­ка­ють сер­йо­зні наслідки. Мій прогноз, як і ба­га­то ін­ших, на жаль, ви­явив­ся прав­ди­вим, — і кра­ї­на по­ча­ла йти під ди­кта­том пре­зи­ден­та Ку­чми. 2000-го ро­ку він про­вів так зва­ний все­укра­їн­ський ре­фе­рен­дум, і як­би не тиск між­на­ро­дних стру­ктур і гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, то вже то­ді у нас бу­ла б Кон­сти­ту­ція за ро­сій­ським зраз­ком — кон­сти­ту­ція ав­то­ри­тар­ної дер­жа­ви.

Зав­дя­ки по­дії, якої ні­хто не че­кав, — «ка­се­тно­му скан­да­лу», ко­ли 28 ли­сто­па­да 2000 ро­ку в пар­ла­мен­ті бу­ло опри­лю­дне­но за­пи­си роз­мов у пре­зи­дент­сько­му кабінеті, кра­ї­на і увесь світ усві­до­ми­ли, які жре­аль­но зав­да­н­ня ви­рі­шу­ва­ли­ся в кра­ї­ні. Усві­до­ми­ли, що в пре­зи­дент­сько­му кабінеті да­ва­ли­ся вка­зів­ки на жор­сто­кі і кри­ва­ві зло­чи­ни. Але цей шанс зно­ву не бу­ло ви­ко­ри­ста­но, то­му що ко­рум­по­ва­ні по­лі­ти­ки, ба­га­то жур­на­лі­стів і гро­мад­ські ді­я­чі зми­ри­ли­ся з тим, що ці роз­мо­ви існу­ва­ли са­мі по со­бі, а кра­ї­на, не­зва­жа­ю­чи на ту тур­бу­лен­тність, яка ви­ни­кла, вда­ли, ні­би ні­чо­го осо­бли­во­го не ста­ло­ся. То­ді­шній пре­зи­дент про­дов­жив ви­ко­ну­ва­ти свої обов’яз­ки, і всі фі­гу­ран­ти за­пи­сів за­ли­ши­ли­ся на сво­їх мі­сцях.

На­сту­пна по­дія пов’яза­на з так зва­ною по­ма­ран­че­вою ре­во­лю­ці­єю 2004 ро­ку. На моє гли­бо­ке пе­ре­ко­на­н­ня — у нас не бу­ло ні­якої ре­во­лю­ції, а ли­ше ма­со­ві про­те­сти. Ре­во­лю­ції ха­ра­кте­ри­зи­ру­ю­тся змі­ною си­сте­ми, еко­но­мі­чних і су­спіль­них від­но­син. На жаль, у нас змі­ню­ва­ли­ся ли­ше пер­со­на­лії, а си­сте­ма, як я її на­зи­ваю — «зло­чин­на си­сте­ма Ку­чми — Яну­ко­ви­ча» — всі ці ро­ки про­дов­жує фун­кціо­ну­ва­ти. Змі­ню­ю­ться ли­ше окре­мі пред­став­ни­ки си­сте­ми, а ре­шта за­ли­ша­є­ться тим са­мим. Але по­дії 2004 ро­ку да­ли сер­йо­зні на­дії, що все жта­ки укра­їн­ське су­спіль­ство мо­же до­ла­ти важ­кі си­ту­а­ції, ко­ли пред­став­ни­ки по­лі­ти­ки не в змо­зі ви­ко­ну­ва­ти свій гро­ма­дян­ський і про­фе­сій­ний обов’язок. Про­те пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції по­лі­ти­ки по­ка­за­ли, що во­на ні­чо­го їх не навчила. Зви­чай­но, не­ре­фор­мо­ва­ність си­сте­ми, жор­сто­кі зло­чи­ни вла­ди, об­кра­да­н­ня вла­сно­го на­ро­ду не мо­гли не при­зве­сти до но­во­го Май­да­ну 2013—2014 рр. — на жаль, кри­ва­во­го. До ве­ли­кої кіль­ко­сті жертв. Але, зно­ву ж та­ки, я не мо­жу на­зва­ти це ре­во­лю­ці­єю, то­му що си­сте­ма не змі­ни­ла­ся і, на жаль, ті по­лі­ти­ки, які при­йшли до вла­ди пі­сля дру­го­го Май­да­ну, так са­мо роз­ча­ру­ва­ли укра­їн­ське су­спіль­ство. Іна­кше не мо­гло бу­ти, оскіль­ки всі во­ни — учні Ле­о­ні­да Ку­чми. Мо­жна на­пи­са­ти ці­лий тра­ктат про те, чо­му жми у ре­зуль­та­ті при­йшли до та­ких про­блем, ко­ли у нас на схо­ді три­ває вій­на, ко­ли кра­ї­на до­сі нор­маль­но не ре­фор­му­є­ться. І ко­ли на­ші ке­рів­ни­ки на­вчи­ли­ся ви­сту­па­ти з гар­ни­ми про­мо- ва­ми, зна­ють на­віть ан­глій­ську мо­ву до­ско­на­ло, але від цьо­го чо­мусь гро­ма­дя­ни не від­чу­ва­ють ні по­лег­ше­н­ня, ні ре­а­лі­за­ції їхніх спра­ве­дли­вих ба­жань, тих ба­жань, з яки­ми во­ни ви­хо­ди­ли вже на два Май­да­ни.

«1997 РО­КУ Я БУВ НЕ ПРО­СТО ПАР­ЛА­МЕНТ­СЬКИМ ОПО­НЕН­ТОМ ЛА­ЗА­РЕН­КО — Я БУВ ЙО­ГО ГО­ЛОВ­НИМ СУ­ПРО­ТИВ­НИ­КОМ»

Мар’яна ЧОРНIЄВИЧ,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Львів­ська по­лі­те­хні­ка»: — Якою б мо­гла бу­ти аль­тер­на­ти­ва Крав­чу­ку на пер­ших пре­зи­дент­ських ви­бо­рах у не­за­ле­жній Укра­ї­ні?

О. Є.: — 1991 ро­ку пре­зи­дент­ські ви­бо­ри по­єд­на­ли з ре­фе­рен­ду­мом про за­твер­дже­н­ня акту про ви­зна­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. Не­ко­му­ні­сти­чні по­лі­ти­ки ма­ли йти єди­ним фрон­том і ви­су­ва­ти то­го кан­ди­да­та, який мав пе­ре­ма­га­ти пред­став­ни­ка ко­ли­шньої ко­му­ні­сти­чної пар­те­лі­ти. Те­о­ре­ти­чно був шанс, що ви­грав би не­ко­му­ні­сти­чний кан­ди­дат — той са­мий В’яче­слав Чор­но­віл або Лев­ко Лук’янен­ко. По­трі­бно бу­ло ли­ше ви­зна­чи­ти­ся з єди­ним кан­ди­да­том, але вла­ді вда­ва­ло­ся сві­до­мо роз­би­ва­ти опо­зи­цій­ні си­ли, дро­би­ти їх, гра­ю­чи на осо­би­стих ам­бі­ці­ях, ін­ко­ли шан­та­жу­ю­чи, ін­ко­ли під­ку­по­ву­ю­чи. То­му ми до­сі, як ка­зав наш пер­ший пре­зи­дент, «ма­є­мо те, що ма­є­мо».

На­та­лія ШИМКIВ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Фран­ка: — Чо­му 1997 ро­ку, ви­сту­па­ю­чи пар­ла­мент­ським опо­нен­том Пав­ла Ла­за­рен­ка, ви укла­ли до­го­вір з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко?

О. Є.: — 1997 ро­ку я був не про­сто пар­ла­мент­ським опо­нен­том Ла­за­рен­ка — я був йо­го го­лов­ним су­про­тив­ни­ком. На той час я вхо­див до слід­чої ко­мі­сії з про­блем, пов’яза­них з фун­кціо­ну­ва­н­ням га­зо­во­го рин­ку, а Юлія Ти­мо­шен­ко актив­но і дов­го пра­цю­ва­ла там пре­зи­ден­том «Єди­них енер­ге­ти­чних си­стем Укра­ї­ни». Як ві­до­мо, га­зо­ва ко­ру­пція у нас — це ко­ру­пція ви­щих по­са­до­вих осіб дер­жа­ви, ро­сій­ських і укра­їн­ських пре­зи­ден­тів, во­на є дже­ре­лом про­блем в сфе­рі на­шої на­ціо­наль­ної без­пе­ки. То- му, без­умов­но, я про­во­див ба­га­то ча­су, обго­во­рю­ю­чи цю і за­галь­но­по­лі­ти­чну те­ма­ти­ку з пред­став­ни­ка­ми ко­мер­цій­них і по­лі­ти­чних стру­ктур, які бу­ли зав’яза­ні на цей енер­ге­ти­чний ри­нок. Ба­га­то в чо­му ре­фор­му­ва­н­ня енер­ге­ти­чно­го рин­ку до­зво­ли­ло б уже то­ді по­зба­ви­ти­ся то­го­ча­сних і подаль­ших про­блем. Пі­сля чи­слен­них роз­мов, пі­сля ро­зу­мі­н­ня по­зи­ції Юлії Ти­мо­шен­ко я по­ба­чив пе­ред со­бою лю­ди­ну, яка ма­ла ве­ли­кий по­тен­ці­ал і ба­жа­н­ня змі­ни­ти кра­ї­ну.

То­ді я по­ві­рив у щи­рість Юлії Ти­мо­шен­ко і ви­рі­шив, з огля­ду на дефіцит лю­дей, які мо­жуть актив­но про­ти­ді­я­ти тій си­сте­мі, спро­бу­ва­ти зро­би­ти спіль­ний по­лі­ти­чний про­ект. Во­на га­ран­ту­ва­ла, що там не бу­де Пав­ла Ла­за­рен­ка. Спів­пра­ця з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко бу­ла не­три­ва­лою, але до­сить яскра­вою. Упер­ше в істо­рії Укра­ї­ни ми ство­ри­ли опо­зи­цій­ний Ка­бі­нет Мі­ні­стрів. Ми ви­сту­пи­ли з низ­кою сер­йо­зних іні­ці­а­тив ре­фор­му­ва­н­ня кра­ї­ни в рі­зних сфе­рах. Але не­по­слі­дов­ність Юлії Ти­мо­шен­ко, її не­го­тов­ність си­стем­но про­ти­ді­я­ти про­бле­ма­ти­ці, про­ти якої во­на обі­ця­ла ви­сту­па­ти і, най­го­лов­ні­ше, те, що її дії да­ле­ко не зав­жди збі­га­ли­ся з іде­я­ми, які во­на де­кла­ру­ва­ла, — все це в кін­це­во­му під­сум­ку не мо­гло не при­зве­сти до то­го, що я зму­ше­ний був за­ли­ши­ти по­лі­ти­чне бло­ку­ва­н­ня з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко і по­вер­ну­ти­ся в са­мо­стій­не по­лі­ти­чне плавання. Зав­дя­ки об’єд­нан­ню на­ших зу­силь на той мо­мент з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко, ми змо­гли хо­ча б на ко­ро­ткий про­мі­жок ча­су ефе­ктив­но про­ти­ді­я­ти мо­но­по­лі­за­ції Ку­чмою всьо­го по­лі­ти­чно­го про­сто­ру. Юлія Во­ло­ди­ми­рів­на в якийсь пе­рі­од ви­рі­ши­ла спів­ро­бі­тни­ча­ти з Ле­о­ні­дом Ку­чмою і ви­рі­шу­ва­ти якісь свої пи­та­н­ня. Я її по­пе­ре­джав, чим це для неї за­кін­чи­ться.

«СИ­МО­НЕН­КО БУВ СПАРИНГПАРТНЕРОМ КУ­ЧМИ І ПРА­ЦЮ­ВАВ НА ВЛА­ДУ»

Мар­та ФРАН­ЧУК,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»: — Чо­му са­ме 2000 рік став куль­мі­на­ці­єю си­сте­ми, ко­ли бу­ло здій­сне­но низ­ку ре­зо­нан­сних зло­чи­нів?

О. Є.: — По­дії 2000 ро­ку щіль­но пов’яза­ні з пи­та­н­ням Кон­сти­ту­ції. Пі­сля то­го як Ле­о­нід Ку­чма в ре­зуль­та- ті не­де­мо­кра­ти­чних ви­бо­рів удру­ге при­йшов до вла­ди, він ви­рі­шив змі­ни­ти Кон­сти­ту­цію з ме­тою оста­то­чної по­бу­до­ви тут ав­то­ри­тар­ної дер­жа­ви. Але ро­зу­мі­ю­чи, що 1996-го йо­му це не вда­ло­ся, пер­ше, що він зро­бив 2000 ро­ку — так зва­ну окса­ми­то­ву пар­ла­мент­ську ре­во­лю­цію. Про­бле­ма по­ля­га­ла в то­му, що пар­ла­мент був не­про­стий, бу­ло ба­га­то пред­став­ни­ків ко­му­ні­сти­чних ідей, а ко­му­ніст Пе­тро Си­мо­нен­ко був спа­ринг-пар­тне­ром Ле­о­ні­да Ку­чми і пра­цю­вав на вла­ду, імі­ту­ю­чи опо­зи­цію. Це про­дов­же­н­ня ро­сій­ської схе­ми 1996 ро­ку, ко­ли Бо­рис Єль­цин пе­ре­міг Ген­на­дія Зю­га­но­ва. Та­ку са­му схе­му ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ро­сій­ські по­літ­те­хно­ло­ги, осо­би­сто за­про­ше­ні Ку­чмою 1999-го і 2004-го ро­ку. Во­ни по­ру­ши­ли те­му роз­ді­ле­н­ня Укра­ї­ни на ґа­тун­ки і пи­та­н­ня мов. Наслідки цьо­го до­сі болючі. 2000 рік — це зміна ке­рів­ни­цтва пар­ла­мен­ту, ухва­ле­н­ня рі­ше­н­ня про про­ве­де­н­ня Все­укра­їн­сько­го ре­фе­рен­ду­му, щоб за до­по­мо­гою на­чеб­то на­ро­дних іні­ці­а­тив ухва­ли­ти по­трі­бний Ку­чмі текст Кон­сти­ту­ції. У зв’яз­ку з тим, що в пар­ла­мен­ті і жур­на­лі­сти­ці за­ли­ша­ли­ся лю­ди, які про­ти­ді­я­ли цьо­му, ухва­лю­ва­ли­ся рі­ше­н­ня про їхнє фі­зи­чне усу­не­н­ня. За­ймав­ся цим пре­зи­дент Укра­ї­ни, що за­фі­ксо­ва­но на за­пи­сах у йо­го кабінеті. Але і до­сі цьо­му не да­ли ані пра­во­вої, ані мо­раль­ної оцін­ки. Більш то­го, ни­ні­шній пре­зи­дент при­зна­чив Ку­чму пар­ла­мен­те­ром у Мін­ській кон­та­ктній гру­пі і чле­ном Кон­сти­ту­цій­ної ко­мі­сії. А те­пер під­пи­са­ні Ку­чмою до­ку­мен­ти ми по­вин­ні ре­а­лі­зо­ву­ва­ти і тим са­мим кон­сти­ту­ціо­на­лі­зу­ва­ти осо­бли­вий ста­тус ча­сти­ни До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей.

Все це зро­бле­но ли­ше з одні­єю ме­тою — різ­ко­го збіль­ше­н­ня осо­би­стих ста­тків при пов­ній без­від­по­від­аль­но­сті за си­ту­а­цію в кра­ї­ні. Са­ме та­кі мо­де­лі у нас бу­ду­ва­ли­ся і бу­ду­ю­ться на пост­ра­дян­сько­му про­сто­рі. Сім’ї пре­зи­ден­тів ба­га­тьох пост­ра­дян­ських кра­їн — це сім’ї мі­льяр­де­рів у до­ла­ро­во­му ви­ра­жен­ні, які вхо­дять до спи­ску Forbes. Світ за­кри­ває на це очі. При­чо­му не ли­ше на те, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні, але й у Ка­зах­ста­ні, Азер­бай­джа­ні. «Ві­рус Ку­чми» вже дав­но по­до­лав пост­ра­дян­ський про­стір і під­ку­по­вує ба­га­тьох ві­до­мих за­хі­дних по­лі­ти­ків. Не­що­дав­но один з пре­тен­ден­тів на по­са­ду пре­зи­ден­та США Гіл­ла­рі Клін­тон за­яви­ла, що вва­жає, що з Пу­ті­ним тре­ба ве­сти ґрун­тов­ні пе­ре­мо­ви­ни. Пу­тін хо­тів ба­чи­ти Ку­чму в Мін­ській кон­та­ктній гру­пі для то­го, щоб йти шля­хом, який уже про­йшла сім’я Ку­чми, під­ку­по­ву­ю­чи сім’ю за­хі­дних по­лі­ти­ків. То­му по­дії 2000 ро­ку, про­ве­де­н­ня ви­бо­рів 1999-го, «По­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція», дру­гий Май­дан щіль­но пов’яза­ні не ли­ше з на­шою укра­їн­ською істо­рі­єю, ай з усі­єю сві­то­вою по­лі­ти­кою. Го­лов­на про­бле­ма і 2000 ро­ку, і 2015-го — не­пе­ре­мо­же­на гі­дра жа­хли­во­го спру­та ко­ру­пції, яка роз’їла весь пост­ра­дян­ський про­стір і дер­жав­ний апа­рат Укра­ї­ни, а очо­лю­ють цю гі­дру на­ші пре­зи­ден­ти.

Iван КА­ПСА­МУН:

— Ви при­га­да­ли Клін­тон. Узв’яз­ку з цим хо­ті­ло­ся б по­чу­ти ва­шу дум­ку з при­во­ду то­го, хто з кан­ди­да­тів на май­бу­тніх пре­зи­дент­ських ви­бо­рах міг би бу­ти більш прийня­тним для Укра­ї­ни, вра­хо­ву­ю­чи, в якій си­ту­а­ції ми опи­ни­лись?

О. Є.: — Не тре­ба іде­а­лі­зу­ва­ти за­хі­дних по­лі­ти­ків, зокре­ма й аме­ри­кан­ських. Во­ни теж­по­тра­пля­ють під впли­ви дії «ві­ру­су Ку­чми»: Блер, Ква­сьнев­ський, Клін­тон та ін­ші. Якщо укра­їн­ський Пре­зи­дент і укра­їн­ські де­пу­та­ти від­сто­ю­ва­ти­муть на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си Укра­ї­ни, то з будь- яким де­мо­кра­ти­чно обра­ним пре­зи­ден­том США бу­де аб­со­лю­тно нор­маль­ний і ефе­ктив­ний для Укра­ї­ни діа­лог. За рей­тин­га­ми по­ки що лі­ди­рує Гі­ла­рі Клін­тон, і во­на, швид­ше за все, ста­не кан­ди­да­том від де­мо­кра­тів. У ре­спу­блі­кан­ців ба­га­то сер­йо­зних кан­ди­да­тів, то­му го­во­ри­ти про те, хто ста­не пре­зи­ден­том — скла­дно.

Оле­на ЛИТВИНОВА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Фран­ка: — На сьо­го­дні ви — єди­ний дер­жав­ний по­лі­ти­чний ді­яч, який отри­мав при­ту­лок у США. Що спо­ну­ка­ло США зро­би­ти вам та­кі кро­ки на­зу­стріч?

О. Є.: — На­справ­ді бу­ло скла­дно отри­ма­ти по­лі­ти­чний при­ту­лок у США, тим па­че, що я йо­го про­сив ли­ше з одним фор­му­лю­ва­н­ням: у зв’яз­ку із за­гро­зою, що йшла без­по­се­ре­дньо від пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Ку­чми Ле­о­ні­да Да­ни­ло­ви­ча. І мої адво­ка­ти, і пред­став­ни­ки аме­ри­кан­ських офі­цій­них стру­ктур на­стій­но ре­ко­мен­ду­ва­ли ме­ні цьо­го не ро­би­ти, го­во­ря­чи про те, що у нас ви­ни­кне між­на­ро­дний кон­флікт. Але я це

ро­бив принципово і зу­мів пе­ре­ко­на­ти аме­ри­кан­ські стру­кту­ри в на­яв­но­сті ве­ли­че­зної кіль­ко­сті до­ка­зів зло­чин­ної ді­яль­но­сті Ку­чми. У США не бу­ло жо­дних під­став від­мо­ви­ти ме­ні в цьо­му ста­ту­сі. Не­зва­жа­ю­чи на зу­си­л­ля ло­бі­стів Ку­чми в Аме­ри­ці, які, за мо­єю ін­фор­ма­ці­єю, по­обі­ця­ли йо­му, що ме­ні ні­ко­ли не бу­де на­да­но та­ко­го ста­ту­су, рі­ше­н­ня все-та­ки бу­ло прийня­то.

«ПО­КИ МИ НЕ ДОБ’ЄМО­СЯ ПРО­ЦЕ­СУ НАД КУ­ЧМОЮ, ЛИ­ТВИ­НОМ..., МИ НЕ ЗМО­ЖЕ­МО ПО­КА­РА­ТИ ТИХ, ХТО ДА­ВАВ КО­МАН­ДИ СТРІ­ЛЯ­ТИ НА МАЙ­ДА­НІ»

На­та­лія ПУШКАРУК,

Київський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Т. Г. Шев­чен­ка: — На­скіль­ки ре­зо­нан­сною є спра­ва «Гон­га­дзе — По­доль­ско­го» для укра­їн­сько­го су­спіль­ства і чи мо­жна її пов’язу­ва­ти з роз­стрі­ла­ми на Май­да­ні? Ко­ли укра­їн­ське су­спіль­ство все-та­ки змо­же отри­ма­ти від­по­відь на за­пи­та­н­ня: хто сто­їть за цим зло­чи­ном?

О. Є.: — Спра­ва «Гон­га­дзе — По­доль­ско­го» — ва­жли­вий ре­зо­нан­сний про­цес не ли­ше для Укра­ї­ни, але й у ці­ло­му для між­на­ро­дно­го спів­то­ва­ри­ства. На­силь­ство про­ти по­лі­ти­ків, жур­на­лі­стів, гро­мад­ських ді­я­чів, яке іні­ці­ю­є­ться з бо­ку ви­щих по­са­до­вих осіб дер­жа­ви, — це ті про­це­си, які ста­ють клю­чо­ви­ми під час ре­фор­му­ва­н­ня будь-яко­го су­спіль­ства. До тих пір, по­ки ми не доб’ємо­ся, щоб роз­по­чав­ся про­цес над Ле­о­ні­дом Ку­чмою, Во­ло­ди­ми­ром Ли­тви­ном та ін­ши­ми уча­сни­ка­ми ор­га­ні­зо­ва­но­го зло­чин­но­го угру­пу­ва­н­ня, яке очо­лю­вав то­ді­шній пре­зи­дент Ку­чма, ми не ли­ше не змо­же­мо їх по­ка­ра­ти — ми не змо­же­мо по­ка­ра­ти тих, хто да­вав ко­ман­ди стрі­ля­ти в про­те­сту­валь­ни­ків на Май­да­ні. Це все одні й ті са­мі ме­ха­ні­зми: ви­ко­ри­ста­н­ня си­ло­вих стру­ктур, від­да­ва­н­ня незаконних жор­сто­ких на­ка­зів і без­кар­ність за­мов­ни­ка цих зло­чи­нів. Те, що на сьо­го­дні пан Яну­ко­вич аб­со­лю­тно спо­кій­но по­чу­ва­є­ться в Ро­сії і на­віть дає ін­терв’ю іно­зем­ним агент­ствам — це скла­дно і стра­шно.

За­мах на моє жи­т­тя, за­мах на По­доль­сько­го влі­тку 2000 ро­ку, ви­кра­де­н­ня і вбив­ство Ге­ор­гія Гон­га­дзе — це ли­ше ті зло­чи­ни, які бу­ли за­фі­ксо­ва­ні в за­пи­сах роз­мов у пре­зи­дент­сько­му кабінеті. На­ба­га­то біль­ша кіль­кість зло­чи­нів про­сто не фі­ксу­ва­ла­ся. За 15 із по­ло­ви­ною ро­ків Ле­о­нід Ку­чма жо­дно­го ра­зу, як і Во­ло­ди­мир Ли­твин, не ви­сту­пи­ли на­віть як свід­ки в су­ді. До­сі По­доль­ський не має ста­ту­су по­тер­пі­ло­го, а на йо­го офі­цій­не звер­не­н­ня до Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри отри­ма­но від­по­відь, що йо­го ста­тус ви­вча­є­ться. Ось та­кий ци­нізм, зну­ща­н­ня, яке ми спо­сте­рі­га­є­мо упро­довж15 ро­ків, пов’яза­ний із тим, що на­ші ви­щі по­са­до­ві осо­би від­чу­ва­ють аб­со­лю­тну без­кар­ність. Якщо ми хо­че­мо по­ка­ра­ти за­мов­ни­ків зло­чи­нів на Май­да­ні, ми спо­ча­тку по­вин­ні по­ка­ра­ти за­мов­ни­ків зло­чи­нів 2000 ро­ку. Сьо­го­дні як тіль­ки Пу­кач у су­ді по­чи­нає го­во­ри­ти про за­мов­ни­ків — одра­зу жсу­д­дя зму­шує йо­го за­мов­кну­ти. Хо­ча він уже не­о­дно­ра­зо­во на­зи­вав цих за­мов­ни­ків, але він це ро­бив у за­кри­то­му ре­жи­мі. За до­по­мо­гою ти­ску всіх ЗМІ, перш за все зав­дя­ки га­зе­ті «День» і те­ле­ка­на­лу «1+1», ми змо­гли до­би­ти­ся, що Апе­ля­цій­ний суд став хо­ча б від­кри­тим. Про­те во­ни спо­ді­ва­ю­ться, що ува­га су­спіль­ства не бу­де при­ку­та до цьо­го про­це­су у зв’яз­ку з тим, що це бу­ло дав­но.

Ми ро­би­мо все мо­жли­ве, щоб зму­си­ти з’яви­ти­ся пе­ред су­дом за­мов­ни­ків цих зло­чи­нів. Але це не та­кий швид­кий про­цес. Якщо смерть Ко­щія Без­смер­тно­го зна­хо­ди­ться на кін­ці гол­ки, то смерть зло­чин­ної си­сте­ми «Ку­чми — Яну­ко­ви­ча» — в цих ре­зо­нан­сних спра­вах. То­му ко­ли хтось на­ма­га­є­ться ска­за­ти, що це спра­ви дав­но ми­ну­лих днів — це ро­би­ться усві­дом­ле­но. Жо­дні су­до­ві про­це­си у спра­ві окре­мих еле­мен­тів ці­єї си­сте­ми не до­по­мо­жуть оздо­ров­лен­ню. На змі­ну Пу­ка­чу при­йдуть де­ся­тки, со­тні, а то й ти­ся­чі но­вих — так, як це бу­ло під час Май­да­ну. «Май­да­ни» — це не пра­во­вий спо­сіб ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту. А пра­во­вий спо­сіб ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту — це судова си­сте­ма. Ко­жно­го ра­зу, ви­сту­па­ю­чи в су­ді, я по­чи­наю свій ви­ступ зі слів: «Па­но­ве суд­ді, яких я не по­ва­жаю і яким не до­ві­ряю». Цих суд­дів не­мо­жли­во на­зи­ва­ти «Ва­ша честь». Та­ка си­сте­ма. Якщо су­спіль­ство змо­же до­би­ти­ся, щоб ці про­це­си про­йшли нор­маль­но, бу­дуть усі шан­си, що Укра­ї­на по­сту­по­во оду­жає.

Окса­на ГРУ­БА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Фран­ка:

— Упро­довж ба­га­тьох ро­ків ви бо­ре­те­ся із си­сте­мою, пе­ре­жи­ли ба­га­то тру­дно­щів. Біль­шість уже скла­ла б ру­ки і втра­ти­ла ві­ру. Учо­му ва­ша си­ла, як ви змо­гли ви­сто­я­ти і про­дов­жу­є­те сто­я­ти на вар­ті прав­ди?

О. Є.: — Ко­ли я пе­ре­ко­на­ний у правоті сво­їх дій, то на­ма­га­юсь ді­я­ти так, як ме­ні ве­лить моя со­вість. Я не знаю, чи під­хо­дить це до ка­те­го­рії бор­ця. Я про­сто ро­блю свою спра­ву і вва­жаю, що ко­жен по­ви­нен че­сно і про­фе­сій­но ви­ко­ну­ва­ти свій гро­ма­дян­ський обов’язок. Тут не­має ні­яко­го ге­ро­ї­зму і вла­сти­вих бор­цю якос- тей. Як­би ко­жен на сво­є­му мі­сці ви­ко­ну­вав те, що по­ви­нен, то нам не по­трі­бні бу­ли б жо­дні ре­во­лю­ції. У ме­не є на­дія на те, що під­ро­ста­ю­че по­ко­лі­н­ня бу­де аб­со­лю­тно ін­шим. І ви, як па­рос­тки, проб’ єте­ся че­рез асфальт ось ці­єї стра­шної си­сте­ми. Го­лов­не — це ва­ше ба­жа­н­ня, то­му що ви тут зна­хо­ди­тесь. І є та­ка га­зе­та «День», яка, як оа­зис у пустелі, мо­же роз­по­ві­сти вам про ду­же сер­йо­зні і гли­бо­кі ре­чі. У цьо­му моя на­дія, що я знаю до­ста­тню кіль­кість хо­ро­ших лю­дей. І я ві­рю, що ці лю­ди жи­ти­муть у гі­дній кра­ї­ні.

«БУ­ТИ КРИ­ТИ­КОМ НА­БА­ГА­ТО ЛЕГ­ШЕ, НІЖ БУ­ТИ ТВОР­ЦЕМ, А Я ВІД ПРИ­РО­ДИ ЛЮ­БЛЮ ТВО­РИ­ТИ»

Да­ри­на ДЯДЕНКО,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Ме­чни­ко­ва: — В одно­му ін­терв’ю ви го­во­ри­ли, що як­би з «ві­ру­сом Ку­чми» бу­ло по­кін­че­но, ви б за­йма­ли­ся яко­юсь ін­шою ко­ри­сною спра­вою. Чим?

О. Є.: — Я мо­жу ду­же дов­го і за­хо­пле­но роз­по­від­а­ти про еко­но­мі­ку. Я знаю, що нам тре­ба ро­би­ти в еко­но­мі­ці, знаю прин­ци­пи по­бу­до­ви стру­ктур, си­стем. Я го­то­вий за­сто­со­ву­ва­ти всі свої зна­н­ня і зді­бно­сті. І з ве­ли­че­зним за­до­во­ле­н­ням це ро­бив би. Або за­ймав­ся б ви­кла­да­н­ням, на­вчав мо­лодь, пе­ре­да­вав ті зна­н­ня, які на сьо­го­дні ду­же важ­ко отри­ма­ти. У нас спо­тво­ре­на істо­рія су­ча­сної Укра­ї­ни, у нас на­ма­га­ю­ться імі­ту­ва­ти ре­аль­ні ре­фор­ми або ефе­ктив­ні дії сло­ве­сною екві­лі­бри­сти­кою. І на­вчи­ли­ся це ро­би­ти до­бре. То­му тре­ба на­вча­ти лю­дей кри­ти­чно ми­сли­ти і са­мо­стій­но оці­ню­ва­ти си­ту­а­цію. Ні­хто, окрім са­мих укра­їн­ців, не мо­же по­бу­ду­ва­ти нор­маль­ну кра­ї­ну. Всі на­ші за­їжджі га­стро­ле­ри-мі­ні­стри, те­пер ще й гу­бер­на­то­ри, зві­сно, ви­кли­ка­ють по­зи­тив­ні емо­ції у пев­ної ча­сти­ни су­спіль­ства. Але тре­ба бу­ти стри­ма­ни­ми, адже якщо ми са­мі не в змо­зі на­ве­сти лад у власному бу­дин­ку, то на­вряд чи та лю­ди­на, яку ми за­про­си­мо, це зро­бить. А ось чи став цей бу­ди­нок вла­сним для цих га­стро­ле­рів — по­ка­же ли­ше час. У ме­не є ду­же ве­ли­кі сум­ні­ви, що новопризначений го­ло­ва Оде­ської ОДА че­рез якийсь час зно­ву не по­вер­не­ться до по­лі­ти­чної ді­яль­но­сті у сво­їй кра­ї­ні і не ви­ко­ри­стає Оде­су як плац­дарм для по­лі­ти­чно­го ре­ван­шу в Гру­зії.

То­му, по­вер­та­ю­чись до ви­то­ків, я все-та­ки спо­ді­ва­ю­ся, що в Укра­ї­ні є всі пе­ред­умо­ви для то­го, щоб, по­бо­ров­ши зло­чин­ну си­сте­му, бу­ду­ва­ти нор­маль­не, ци­ві­лі­зо­ва­не су­спіль­ство. Я го­то­вий бра­ти в цьо­му най­актив­ні­шу участь. Бу­ти кри­ти­ком на­ба­га­то лег­ше, ні­жбу­ти твор­цем, а я від при­ро­ди лю­блю тво­ри­ти. Бо­роть­ба з си­сте­мою ва­жли­ва, але во­на не є про­ду­ктив­ною з то­чки зо­ру по­бу­до­ви чо­го-не­будь. Про­те без її зла­му ні­чо­го зро­би­ти не­мо­жли­во. По­ки у нас три­ває вій­на, на­вряд чи мо­жна го­во­ри­ти про ефе­ктив­не фун­кціо­ну­ва­н­ня якої-не­будь го­спо­дар­ської си­сте­ми або на­віть ко­мер­цій­но­го під­при­єм­ства. Кон­кре­тні олі­гар­хи або кон­кре­тні осо­би мо­жуть ма­ти при­бу­ток, і всі ди­ву­ю­ться: у кра­ї­ні кри­за, аб­со­лю­тна біль­шість лю­дей жи­ве гір­ше, а в так зва­ної по­лі­ти­чної елі­ти все до­бре, у них до­хо­ди зро­ста­ють, во­ни жи­вуть у зов­сім ін­шо­му ілю­зор­но­му сві­ті. На­справ­ді все це пов’яза­но з тим, що во­ни при­хо­дять ту­ди ви­клю­чно для са­мо­зба­га­че­н­ня. Най­сум­ні­ше те, що це від­бу­ва­є­ться за ра­ху­нок укра­їн­сько­го на­ро­ду і за ра­ху­нок пер­спе­ктив роз­ви­тку Укра­ї­ни.

То­му до­во­ди­ться тер­пі­ти. По­ки що тер­пи­мо. Ось якщо ви до­по­мо­же­те, то ду­маю, що про­філь сво­єї ро­бо­ти я змі­ню на­ба­га­то швид­ше.

«ТАК ЗВА­НІ ЄВ­РО­ОПТИ­МІ­СТИ — НА­СПРАВ­ДІ ЦЕ НО­ВА ФОР­МА «КУ­ЧМІ­ЗМУ» В ПАР­ЛА­МЕН­ТІ»

Ка­те­ри­на САДЛОВСЬКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Фран­ка:

— В одно­му зі сво­їх ін­терв’ю ви ска­за­ли, що то­ді був жур­на­ліст Гон­га­дзе, який міг го­во­ри­ти. На­скіль­ки жур­на­лі­сти до­три­му­ва­ли­ся сво­їх по­зи­цій про­тя­гом цих ба­га­тьох ро­ків, і чи є якісь осо­би­сто­сті сьо­го­дні в укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці, ме­діа-про­сто­рі, у то­му чи­слі і в ді­ти­щі Гон­га­дзе — «Укра­їн­ській прав­ді», яких мо­жна на­зва­ти жур­на­лі­ста­ми з по­зи­ці­єю?

О. Є.: — Те, що ста­ло­ся з «Укра­їн­ською прав­дою» — це ду­же бо­лі­сна істо­рія для всіх тих, хто знав Ге­ор­гія Гон­га­дзе. «Укра­їн­ська прав­да» — це не ли­ше ви­да­н­ня, яке ство­рив і в яко­му пра­цю­вав Ге­ор­гій Гон­га­дзе, це на­сам­пе­ред близь­кі для ньо­го лю­ди. Ко­ли УП здій­снює та­ке мо­раль­не па­ді­н­ня, це про­сто за ме­жею ро­зу­мі­н­ня. УП бло­кує пу­блі­ка­ції Оле­ксія По­доль­сько­го, за­бо­ро­няє йо­му від­кри­ва­ти блог, то­ді як одіо­зні пер­со­на­жі ма­ли там бло­ги, на­при­клад, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни Ва­дим Колесниченко, який зрадив Укра­ї­ну. Сьо­го­дні «Укра­їн­ська прав­да » пе­ре­тво­ри­ла­ся на ру­пор сім’ ї Ку­чми, ко­ли­шні й ни­ні­шні жур­на­лі­сти УП від­ві­ду­ють усі за­хо­ди, які про­во­дить сім’я Ку­чми, де­я­кі ни­ні­шні де­пу­та­ти на­віть ви­сту­па­ють там у ро­лі кон­фе­ран­сьє. Ме­ні не­при­єм­но ко­жно­го ра­зу про це го­во­ри­ти. Ма­буть, ко­мер­цій­ні ін­те­ре­си лю­дей за­ту­ля­ють пе­ред ни­ми всі мо­раль­ні пе­ре­шко­ди, я не знаю, яку оцін­ку мо­жна цьо­му да­ти.

То­му для ме­не ці лю­ди як жур­на­лі­сти не існу­ють. Як по­лі­ти­ки во­ни те­жвж е не існу­ють, то­му що я ро­зу­мію, що укра­їн­ська по­лі­ти­ка амо­раль­на за сво­єю су­т­тю. Но­ві по­лі­ти­ки при­вла­сню­ють со­бі та­ку кра­си­ву на­зву як «Єв­ро­опти­мі­сти», во­дно­час зра­джу­ю­чи і про­да­ю­чи пам’ять Ге­ор­гія Гон­га­дзе. Во­ни ще за­яв­ля­ють пу­блі­чно, що «ми не та­кі, як ста­рі по­лі­ти­ки, ми не та­кі як всі». Це ду­же не­без­пе­чні для су­спіль­ства фі­гу­ран­ти. На­віть не­без­пе­чні­ше, ні­жви­ко­нав­ці зло­чин­них на­ка­зів. То­му що ті бу­ли в стру­кту­рі, і не го­во­ри­ли про те, що ви­ко­ну­ють якісь шля­хе­тні ці­лі. І що ра­ні­ше су­спіль­ство дасть цьо­му оцін­ку, то швид­ше по­чне оду­жу­ва­ти на­ша жур­на­ліс­тка, яка і так хро­ні­чно хво­ра. Тут, на­при­клад, при­су­тній Іван Ка­пса­мун, який ба­га­то ро­ків за­йма­є­ться ви­сві­тле­н­ням « спра­ви Гон­га­дзе- По­доль­ско­го » , і ко­жно­го ра­зу йо­го ма­те­рі­а­ли ма­ють не про­сто об’єктив­ний ха­ра­ктер, а є своє­рі­дною хро­но­ло­гію цьо­го істо­ри­чно­го ре­зо­нан­сно­го су­до­во­го про­це­су. Ро­зу­мі­ю­чи свою від­по­від­аль­ність, він ви­ко­нує свій жур­на­ліст­ський обов’ язок. Та­кі як він да­ють ме­ні пра­во го­во­ри­ти, що і укра­їн­ська жур­на­лі­сти­ка змо­же здо­ла­ти стра­шний « ві­рус Ку­чми » , ста­ти справ­жньою жур­на­лі­сти­кою. Ла­ри­са Ів­ши­на да­ла пу­тів­ку в жи­т­тя ду­же ба­га­тьом ві­до­мим жур­на­лі­стам, і її по­зи­ція ду­же ва­жли­ва у ви­сві­тлен­ні ре­зо­нан­сних про­це­сів.

Ка­те­ри­на ТРАПЕЗНIКОВА,

Київський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Т. Г. Шев­чен­ка: — По­вер­та­ю­чись зно­ву до по­лі­ти­ки: у одно­му з ва­ших ін­терв’ю ви ска­за­ли, що в пар­ла­мен­ті по­вин­ні пра­цю­ва­ти лю­ди, які про­фе­сій­но вмі­ють пи­са­ти за­ко­ни. Як ви оці­ню­є­те за­ко­но­твор­чу ді­яль­ність ді­ю­чо­го пар­ла­мен­ту, і вза­га­лі про­ф­при­да­тність ни­ні­шніх де­пу­та­тів?

О.Є.: — Якщо оці­ню­ва­ти пар­ла­мент у ці­ло­му, то ду­же не­га­тив­но. Про­фе­сій­ний рі­вень ко­жно­го з пар­ла­мен­тів в не­за­ле­жній Укра­ї­ні з ко­жним ра­зом ста­вав де­да­лі ниж­чим. Це бу­ла по­зи­ція вла­ди, та­кти­ка «ви­па­ле­ної зем­лі»: все най­більш про­гре­сив­не, най­більш про­фе­сій­не не до­пу­ска­ти в по­лі­ти­ку. То­му що на тлі лю­дей, які про­фе­сій­но за­йма­ю­ться дер­жав­ною ді­яль­ні­стю, на­ші ви­со­кі му­жі мо­жуть ма­ти ви­гляд ціл­ко­ви­то без­дар­них, ци­ні­чних, бре­хли­вих і кле­пто­кра­ти­чних фі­гур. Зда­ва­ло­ся б, пі­сля стра­шних жертв на Май­да­ні, Ге­ро­їв Не­бе­сної Со­тні, пі­сля жертв ти­сяч на­ших па­трі­о­тів на Схо­ді, при­йшло мо­ло­де по­ко­лі­н­ня до пар­ла­мен­ту, на яке бу­ло стіль­ки спо­ді­вань. Їх бу­ла до­ста­тня кіль­кість для то­го, щоб пов­ні­стю змі­ни­ти і стру­кту­ру вза­є­мин в пар­ла­мен­ті, і про­фе­сій­ний ха­ра­ктер ді­яль­но­сті за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну, але цьо­го не ста­ло­ся з кіль­кох при­чин. Ча­сти­на мо­ло­ді із са­мо­го по­ча­тку актив­но ста­ла об­слу­го­ву­ва­ти ін­те­ре­си ті­єї са­мої зло­чин­ної си­сте­ми, яку во­на ще вчо­ра гнів­но за­су­джу­ва­ла. Мен­ша ча­сти­на пар­ла­мент­ської мо­ло­ді на­ма­га­є­ться якось про­ти­сто­я­ти цій си­сте­мі, але ро­бить це аб­со­лю­тно не­про­фе­сій­но і не­згра­бно, тим са­мим да­ю­чи при­від сво­їм опо­нен­там зви­ну­ва­чу­ва­ти їх у всіх не вла­сти­вих їм грі­хах. Осо­бли­ву ува­гу тре­ба при­ді­ли­ти но­во­яв­ле­ним стру­кту­рам, які на­ма­га­ю­ться ви­да­ва­ти се­бе за ре­фор­ма­то­рів, так зва­них «Єв­ро­опти­мі­стів», — на­справ­ді це но­ва фор­ма «ку­чмі­зма» в пар­ла­мен­ті, яка на­ма­га­є­ться об­слу­го­ву­ва­ти ін­те­ре­си ві­до­мої сім’ї.

«ПІД ВИ­ГЛЯ­ДОМ ДЕ­ЦЕН­ТРА­ЛІ­ЗА­ЦІЇ МИ МА­Є­МО СПРА­ВУ З ПРО­Е­КТОМ, ЯКИЙ ДАЄ ГІ­ГАНТ­СЬКІ ПОВ­НО­ВА­ЖЕ­Н­НЯ ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ­СЬКІЙ ВЕР­ТИ­КА­ЛІ ВЛА­ДИ»

Iри­на СТЕЛЬ­МАХ

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Фран­ка:

— Пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко пе­ред ре­є­стра­ці­єю в пар­ла­мен­ті вніс прав­ки до про­е­кту змі­ни Кон­сти­ту­ції. Які ри­зи­ки з цим пов’яза­ні? Чи ви­прав­да­ні во­ни?

О. Є.: — Під ви­гля­дом де­цен­тра­лі­за­ції ми ма­є­мо спра­ву з про­е­ктом, який дає ве­ле­тен­ські пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­дент­ській вер­ти­ка­лі вла­ди за ціл­ко­ви­тої від­су­тно­сті від­по­від­аль­но­сті за їх ре­а­лі­за­цію. Це пер­ше, і дру­ге — це кон­сти­ту­ці­а­лі­за­ція зра­дни­цьких Мін­ських угод у ви­гля­ді за­не­се­н­ня до текс­ту Кон­сти­ту­ції осо­бли­во­го ста­ту­су ча­сти­ни те­ри­то­рій До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей в за­ву­а­льо­ва­но­му фор­му­лю­ван­ні. Я вра­же­ний по­зи­ці­єю Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду, який пе­ред цим роз­гля­дав пи­та­н­ня змі­ни Кон­сти­ту­ції в ча­сти­ні не­до­тор­ка­но­сті, ко­ли ду­же ма­ла кіль­кість суд­дів звер­ну­ла ува­гу на ва­жли­вий мо­мент. Принципово про­ти ви­сту­пи­ла ли­ше одна лю­ди­на — су­д­дя КС Ві­ктор Ши­шкін. Він ло­гі­чно по­яснив, що в умо­вах вій­сько­во- го ча­су за­бо­ро­не­но при­йма­ти будь-які змі­ни до ді­ю­чої Кон­сти­ту­ції. Як один з тих, хто ухва­лю­вав цю Кон­сти­ту­цію, я мо­жу ска­за­ти, що це аб­со­лю­тно пра­виль­на по­зи­ція. Ми не ма­є­мо пра­ва ма­ні­пу­лю­ва­ти цим до­ку­мен­том для до­ся­гне­н­ня во­ро­гом сво­їх ці­лей.

Я спо­ді­ва­ю­ся на те, що у Вер­хов­ній Ра­ді Укра­ї­ни все-та­ки зна­йде­ться до­ста­тня кіль­кість де­пу­та­тів з гро­ма­дян­ською по­зи­ці­єю, які зро­зу­мі­ють всю не­без­пе­ку ухва­ле­н­ня та­ко­го текс­ту. За­раз і вла­да, і ті, хто спро­бує об­слу­го­ву­ва­ти її ін­те­ре­си, сві­до­мо змі­щу­ва­ти­муть акцен­ти, пе­ре­кру­чу­ва­ти­муть те­ми, ка­жу­чи ні­би­то про те, що в Кон­сти­ту­ції не йде­ться про осо­бли­вий ста­тус тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рій До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей, що йде мо­ва про де­цен­тра­лі­за­цію. На­справ­ді, всі ті, хто про­фе­сій­но і до­ско­наль­но зна­є­ться на пи­та­н­нях кон­сти­ту­цій­но­го пра­ва, не ли­ше ро­зу­мі­ють, про що йде­ться, але і ро­зу­мі­ють, чо­му так та­єм­но фор­му­вав­ся цей за­ко­но­про­ект.

«УВА­ГА КО­ЖНО­ГО АКТИ­ВІ­СТА І ЖУР­НА­ЛІ­СТА МАЄ БУ­ТИ ЗВЕР­НЕ­НА ДО РЕ­ЗО­НАН­СНИХ ПРО­ЦЕ­СІВ»

Ма­рія ГЕНIК,

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I. Ме­чни­ко­ва: — Скіль­ки по­трі­бно сил, які є аль­тер­на­тив­ні елі­ти, до яких тре­ба звер­ну­ти­ся, щоб пе­ре­клю­чи­ти ува­гу су­спіль­ства і по­ка­за­ти, що па­ра­лель­но у нас все ж є шанс? У кра­ї­ні має бу­ти ре­аль­на по­лі­ти­чна опо­зи­ція. На якій ба­зі во­на мо­же ви­ни­кну­ти?

О. Є.: — По-пер­ше, у нас зав­жди бу­ла про­бле­ма з опо­зи­ці­єю. Ми го­во­ри­ли про 1997-й, ко­ли до­ве­ло­ся пі­ти на со­юз з Юлі­єю Ти­мо­шен­ко. У цьо­му бу­ли ве­ли­кі ре­пу­та­цій­ні і по­лі­ти­чні ри­зи­ки, але ін­шої опо­зи­ції то­ді про­сто не мо­гло бу­ти. За­раз у нас на­віть ще біль­ша про­бле­ма з опо­зи­ці­єю. Її роль хо­че на се­бе взя­ти так зва­ний « Опо­зи­цій­ною Блок » , на жаль, не без зго­ди вла­ди. На­справ­ді ні­чо­го спіль­но­го з опо­зи­ці­єю во­ни не ма­ють. Іна­кше та­кий пер­со­на­жяк пан Льо­во­чкін, бу­ду­чи пер­шим по­мі­чни­ком Ку­чми, по­тім ке­рів­ни­ком апа­ра­ту Ли­тви­на, що слу­жив Яну­ко­ви­чу, не по­чу­вав­ся б за­раз так, ні­би у ньо­го від­кри­ла­ся но­ва по­лі­ти­чна пер­спе­кти­ва. На мій по­гляд, опо­зи­ція тіль­ки фор­му­ва­ти­ме­ться.

По-пер­ше, вій­сько­вий час — це не най­кра­щий час для її існу­ва­н­ня. Бо­роть­ба із зов­ні­шнім су­про­тив­ни­ком від­во­лі­кла від бо­роть­би з вну­трі­шні­ми за­гро­за­ми кра­щі си­ли і кра­щі уми. Про­те вла­да у нас не змі­ни­ла сво­єї при­ро­ди. Без розв’яза­н­ня про­бле­ми опо­зи­ції важ­ко ру­ха­ти­ся впе­ред. За­раз і на Бан­ко­вій, і на Гру­шев­сько­го в Кабінеті Мі­ні­стрів зву­чить ри­то­ри­ка про те, що якщо хтось по­чи­нає ви­сту­па­ти кри­ти­чно — це «ру­ка Крем­ля», «пар­тія вій­ни». Є ба­га­то та­ких яр­ли­ків, але ми не­о­дно­ра­зо­во ди­ву­ва­ли­ся із зда­тно­сті на­шо­го укра­їн­сько­го на­ро­ду в най­кри­ти­чні­ші мо­мен­ти ви­рі­шу­ва­ти скла­дні зав­да­н­ня. Я спо­ді­ва­ю­ся, що все-та­ки ефе­ктив­на опо­зи­ція до осе­ні вже по­чне фор­му­ва­ти­ся: з фра­гмен­тів, які є в пар­ла­мен­ті, з не­пар­ла­мент­ських еле­мен­тів гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. І, най­го­лов­ні­ше, із стру­ктур, які за­ли­ши­ли­ся вір­ни­ми по­зи­ці­ям Май­да­нів.

Зви­чай­но, з ко­жним днем де­да­лі скла­дні­ше і скла­дні­ше впли­ва­ти з одні­єї про­стої при­чи­ни: здо­ро­ві си­ли, не­зва­жа­ю­чи на на­яв­ність двох Май­да­нів, ста­ють де­да­лі слаб­кі­ши­ми і слаб­кі­ши­ми. Озбро­є­на ча­сти­на акти­ві­стів, які за­раз пе­ре­бу­ва­ють на фронті, і які за­раз не­за­до­во­ле­ні ді­я­ми вла­ди, не зна­ють, чо­го во­ни хо­чуть, і як це тре­ба ро­би­ти. Во­ни не мо­жуть на сьо­го­дні за­про­по­ну­ва­ти свої шля­хи, окрім шля­хів до­сить по­пу­ліст­сько­го ха­ра­кте­ру.

Так от ча­сти­на гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства і жур­на­лі­сти­ки за та­ких умов мо­же ві­ді­гра­ти най­більш ви­рі­шаль­ну роль. І це вже на­віть не іде­а­лі­сти­чні по­гля­ди, то­му що час зна­хо­дить сво­їх ге­ро­їв. Тре­ба бу­ти в по­трі­бний час у по­трі­бно­му мі­сці. Я ду­маю, що по­ява ха­ри­зма­ти­чної осо­би­сто­сті, яка б ду­же чі­тко і кон­кре­тно за­про­по­ну­ва­ла ре­аль­ні ме­ха­ні­зми по­вер­не­н­ня Укра­ї­ни до тих по­ло­жень, які бу­ли за­пи­са­ні в Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку, мо­же змі­ни­ти хо­ду укра­їн­ської істо­рії. Уже існує сер­йо­зна вто­ма За­хо­ду від на­ших псев­до­по­лі­ти­чних еліт, вто­ма від не­мо­жли­во­сті розв’яза­н­ня вну­трі­шніх, а ін­ко­ли і зов­ні­шніх кон­флі­ктів, пов’яза­них з ро­сій­ською вій­сько­вою агре­сі­єю.

То­му я ка­жу, що ува­га ко­жно­го акти­ві­ста і жур­на­лі­ста має бу­ти звер­не­на до ре­зо­нан­сних про­це­сів, по­дій, які від­бу­ва­ю­ться і в су­дах, і нав­ко­ло ухва­ле­н­ня Кон­сти­ту­ції, і нав­ко­ло ухва­ле­н­ня в ці­ло­му за­ко­но­дав­ства. І по ба­га­тьом ін­шим пи­та­н­ням, які ін­ко­ли ма­ють не­си­стем­ний ха­ра­ктер. Са­ме у цій си­ту­а­ції бу­дья­ка з цих то­чок мо­же ста­ти кра­хом си­сте­ми, з якою ми вже стіль­ки ча­су бо­ре­мо­ся. Це мо­же зву­ча­ти до­сить ро­ман­ти­чно і каз­ко­во, але на­справ­ді це той са­мий мо­мент, ко­ли каз­ка мо­же ста­ти ре­аль­ні­стю.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.