Гра без ні­чи­єї

Ни­ні­шній кон­флікт на Дон­ба­сі три­ва­ти­ме до пе­ре­мо­ги одні­єї зі сто­рін. Укра­ї­на ж змо­же пе­ре­мог­ти ли­ше за від­мо­ви ни­ні­шніх за­хі­дних лі­де­рів від про­ве­де­н­ня мюн­хен­ської по­лі­ти­ки за­спо­ко­є­н­ня агре­со­ра

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Чер­го­вий ра­унд пе­ре­мо­вин у Мін­ську за­вер­шив­ся ні­чим. На­віть очі­ку­ва­ну уго­ду про від­ве­де­н­ня озбро­єнь ка­лі­бром мен­ше 100 мм не бу­ло під­пи­са­но. Втім, якщо та­ку уго­ду і бу­де ра­но чи пі­зно укла­де­но, во­на так са­мо не ви­ко­ну­ва­ти­ме­ться, як не ви­ко­ну­є­ться уго­да, що вже діє, про від­ве­де­н­ня озбро­єнь більш ве­ли­ких ка­лі­брів. Жо­дно­го про­гре­су у розв’язан­ні по­лі­ти­чних пи­тань теж не­має, та сто­ро­ни на це і не роз­ра­хо­ву­ють. Всі пре­кра­сно ро­зу­мі­ють, що та­ко­го ро­ду пи­та­н­ня розв’язу­ю­ться зов­сім­не в Мін­ську, а в пе­ре­го­во­рах Ро­сії і за­хі­дних дер­жав.

Мін­ський же про­цес, що не має по­лі­ти­чної пер­спе­кти­ви, по­кли­ка­ний ли­ше за­спо­ко­ю­ва­ти за­хі­дну гро­мад­ську дум­ку що­до то­го, що вій­сько­вий кон­флікт на Дон­ба­сі не­мов­би за­га­ше­ний, та до­зво­ляє сто­ро­нам кон­флі­кту ще раз по­зма­га­ти­ся в про­па­ган­ді. Для за­хі­дних кра­їн ва­жли­во, аби зу­стрі­чі в Мін­ську про­хо­ди­ли ре­гу­ляр­но. Для них за­раз на­ба­га­то біль­ше зна­че­н­ня має про­цес, а не ре­зуль­тат. Всі ро­зу­мі­ють, що в Мін­ську сто­ро­ни ні про що не до­мов­ля­ться і на­пів­за­мо­ро­же­ний кон­флікт про­дов­жу­є­ться з ри­зи­ком­то­го, що май­же що­ден­ні пе­ре­стріл­ки ось-ось мо­жуть пе­ре­йти в актив­ні­шу «га­ря­чу» фа­зу. Крем­лів­ські ма­ріо­не­тки по­стій­но зви­ну­ва­чу­ють Ки­їв у не­зго­вір­ли­во­сті і не зби­ра­ю­ться про­во­ди­ти мі­сце­ві ви­бо­ри на оку­по­ва­ній ча­сти­ні Дон­ба­су за укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством. І в ме­жах мін­сько­го про­це­су жо­дної зго­ди до­сяг­ти ні­ко­ли не вда­сться. Він слу­жить ли­ше ди­пло­ма­ти­чним при­кри­т­тям як не­зда­тно­сті За­хо­ду про­ти­сто­я­ти ро­сій­ській агре­сії, так і са­мої ро­сій­ської агре­сії про­ти Укра­ї­ни.

То­му всі роз­мо­ви про ту ж де­мі­лі­та­ри­за­цію Ши­ро­ки­но­го — це ли­ше при­кри­т­тя спроб про­ро­сій­ських бо­йо­ви­ків за­хо­пи­ти цей на­се­ле­ний пункт і на­бли­зи­ти­ся до Ма­рі­у­по­ля. Єди­ний спо­сіб для Укра­ї­ни опи­ра­ти­ся кремлівській стра­те­гії — це твер­до сто­я­ти на сво­їх по­зи­ці­ях і ні в чо­му не по­сту­па­ти­ся. Пам’ята­ю­чи, що за ро­сій­ським шан­та­жем жо­дної ре­аль­ної мо­ці за­раз вже не­має. На ве­ли­ку вій­ну за­раз Мо­сква пі­ти не в змо­зі. А спро­би се­па­ра­ти­стів за на­ка­зо­міз Крем­ля ата­ку­ва­ти той або ін­ший на­се­ле­ний пункт на хис­ткій лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня укра­їн­ська ар­мія зда­тна ві­дби­ти, якщо, зви­чай­но, нею ке­ру­ва­ти­муть гра­мо­тні офі­це­ри, а по­лі­ти­ки не ста­ви­ти­муть па­ли­ці в ко­ле­са.

От­же Мін­ський пе­ре­го­вор­ний про­цес — це ли­ше по­лі­ти­чна імі­та­ція, то­ді як справ­жні по­лі­ти­чні рі­ше­н­ня при­йма­ю­ться і ре­аль­ні пе­ре­го­во­ри про­хо­дять зов­сімв ін­ших мі­сцях. Укра­ї­ні і кра­ї­на­мЗа­хо­ду до­во­ди­ться під­три­му­ва­ти Мін­ський про­цес, хо­ча основ­ні ви­го­ди від ньо­го отри­мує ін­ша сто­ро­на. Ки­їв зму­ше­ний збе­рі­га­ти мін­ський фор­мат, аби не бу­ти зви­ну­ва­че­ни­му пра­гнен­ні еска­ла­ції кон­флі­кту. До та­ких зви­ну­ва­чень, не­о­дно­ра­зо­во по­вто­рю­ва­них Крем­лем, вель­ми сприйня­тли­ва та ча­сти­на за­хі­дної, а осо­бли­во єв­ро­пей­ської гро­мад­ської дум­ки, яка все ще спо­ді­ва­є­ться, що за якийсь час із Мо­сквою зно­ву мо­жна бу­де ве­сти «бі­знес, як зав­жди». Єди­ний більш менш ро­бо­чий ме­ха­нізм у Мін­сько­му про­це­сі — це обмін по­ло­не­ни­ми, який пе­рі­о­ди­чно по­нов­лю­є­ться. Але обмі­ни по­ло­не­ни­ми ре­гу­ляр­но від­бу­ва­ли­ся й до укла­де­н­ня Мін­ських угод, ли­ше не афі­шу­ва­ли­ся.

По­ши­ре­на дум­ка, що Мін­ські уго­ди да­ли Укра­ї­ні час озбро­ї­ти­ся і під­ви­щи­ти свої мо­жли­во­сті да­ва­ти від­січ агре­сії. Про­те для то­го, щоб ствер­джу­ва­ти по­ді­бне, тре­ба до­ве­сти, що без цих угод під­ви­ще­н­ня рів­ня обо­ро­но­зда­тно­сті Укра­ї­ни й боє­зда­тно­сті її ар­мії не ста­ло­ся б. Біль­ше то­го, тре­ба до­ве­сти, що при аль­тер­на­тив­но­му роз­ви­тку по­дій Укра­ї­на не змо­гла б про­ти­сто­я­ти ро­сій­ській агре­сії і в Ки­є­ві за­па­ну­ва­ли б крем­лів­ські ма­ріо­не­тки. Одно­зна­чно від­по­ві­сти на це за­пи­та­н­ня скла­дно. До то­го ж тре­ба взя­ти до ува­ги, що то­ді, у ве­ре­сні 2014 ро­ку, укра­їн­ське ке­рів­ни­цтво не во­ло­ді­ло ті­єю ін­фор­ма­ці­єю, яка ві­до­ма сьо­го­дні. З то­чки зо­ру сьо­го­дні­шньо­го дня зда­є­ться більш ві­ро­гі­дним, що Укра­ї­на то­ді, у ве­ре­сні, всто­я­ла б і без укла­да­н­ня Мін­ських угод. Як­би Пу­тін був упев­не­ний, що змо­же бли­ска­ви­чно скру­ши­ти Укра­ї­ну і, як він лю­бив по­вто­рю­ва­ти, за­хо­пи­ти Ки­їв за два дні, він би ні на які пе­ре­мо­ви­ни у Мін­ську не по­го­див­ся і пі­шов би на Укра­ї­ні до кін­ця, до до­ся­гне­н­ня всіх сво­їх ці­лей, не зля­кав­шись най­су­во­рі­ших санкцій.

Да­ле­ко не факт, що вся ро­сій­ська ар­мія го­то­ва бу­ла б во­ю­ва­ти з Укра­ї­ною, осо­бли­во в умо­вах гі­бри­дної вій­ни, тоб­то без усі­ля­ких пра­во­вих га­ран­тій тим, хто за­ги­не або бу­де по­ка­лі­че­ний. А в ра­зі еска­ла­ції кон­флі­кту то­ді, во­се­ни 14-го, ціл­ком­ре­аль­ни­ми ста­ва­ли не ли­ше рі­шу­чі­ші сан­кції про­ти Ро­сії, але й по­ста­ча­н­ня Укра­ї­ні аме­ри­кан­ських і єв­ро­пей­ських ле­таль­них озбро­єнь. Про­те в будь-яко­му ра­зі це — ли­ше одна з вер­сій роз­ви­тку по­дій, що так і не ре­а­лі­зу­ва­ла­ся. А ось Мін­ський про­цес — це ре­аль­ність, на яку тре­ба зва­жа­ти.

Єв­ро­пей­ським по­лі­ти­кам , та­ким як Фран­суа Ол­ланд і Ан­ге­ла Мер­кель, Мін­ські пе­ре­го­во­ри по­трі­бні як ви­прав­да­н­ня вла­сно­го не­ба­жа­н­ня рі­шу­чі­ше про­ти­сто­я­ти Пу­ті­ну і вво­ди­ти дій­сно руй­нів­ні сан­кції про­ти ро­сій­ської еко­но­мі­ки. Від та­ких санкцій європейців утри­мує як страх пе­ред ро­сій­ською вій­сько­вою по­ту­жні­стю (слід за­зна­чи­ти, силь­но пе­ре­біль­ше­ний), так і усві­дом­ле­н­ня то­го, що по-справ­жньо­му силь­ні сан­кції про­ти Ро­сії не­ми­ну­че бу­ме­ран­гом уда­рять і по єв­ро­пей­ській еко­но­мі­ці. Ро­сія ж отри­мує від Мін­ських угод і подаль­ших пе­ре­го­во­рів ціл­ком­від­чу­тні ви­го­ди. Го­лов­ні з них — час­тко­ве за­мо­ро­жу­ва­н­ня кон­флі­кту на Дон­ба­сі, роз­ді­ле­н­ня дон­ба­сів­сько­го і крим­сько­го пи­тань, ви­зна­н­ня ма­ріо­не­тко­вих «ЛНР» і «ДНР» та­ки­ми, що де-фа­кто існу­ють, і ле­га­лі­за­ція їх як сто­рін пе­ре­мо­вин. Крім то­го, до до­ся­гне­н­ня ро­сій­ської ди­пло­ма­тії слід від­не­сти той факт, що в ме­жах Мін­ських пе­ре­го­во­рів Ро­сія не ви­зна­є­ться, при­найм­ні офі­цій­но, одні­єю зі сто­рін кон­флі­кту на Дон­ба­сі.

Яким­же мо­же бу­ти розв’яза­н­ня кон­флі­кту на пів­ден­но­му схо­ді Укра­ї­ни, якщо в ме­жах Мін­сько­го про­це­су йо­го розв’яза­ти не­мо­жли­во? Ни­ні­шні лі­де­ри низ­ки єв­ро­пей­ських кра­їн, а та­кож Пре­зи­дент США Ба­рак Оба­ма, імо­вір­но, го­то­ві бу­ли б до до­ся­гне­н­ня ком­про­мі­су з Ро­сі­єю з укра­їн­сько­го пи­та­н­ня при­бли­зно на та­ких умо­вах. Ро­сія йде з Дон­ба­су, і Укра­ї­на від­нов­лює свій кон­троль над До­не­цько­мі Лу­ган­ськом, одно­ча­сно ого­ло­шу­ю­чи ам­ні­стію всім уча­сни­кам се­па­ра­тист­сько­го за­ко­ло­ту (най­більш одіо­зні з них ви­їдуть до Ро­сії). За­хі­дні ж кра­ї­ни га­ран­ту­ють нев­ступ Укра­ї­ни до Єв­ро­со­ю­зу і НАТО. При­бли­зно та­ку схе­му «фін­лян­ди­за­ції» Укра­ї­ни озву­чив не­дав­но Збі­гнев Бже­зін­ський. Та і не він один.

А ще по­ді­бний ком­про­міс має пе­ред­ба­чає мов­ча­зне ви­зна­н­ня За­хо­дом ане­ксії Кри­му Ро­сі­єю. Ви­зна­н­ня це мо­же бу­ти оформ­ле­не за ті­єю ж схе- мою, за якою бу­ло оформ­ле­но фа­кти­чне ви­зна­н­ня ра­дян­ської ане­ксії При­бал­ти­ки Ан­глі­єю і США пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Фор­маль­но жо­дних пу­блі­чних за­яв із цьо­го при­во­ду зро­бле­но не бу­ло, але фа­кти­чно то­ва­ри­ші з «Ве­ли­кої трій­ки» ясно да­ли зро­зу­мі­ти дя­де­чко­ві Джо, що на­по­ля­га­ти на від­нов­лен­ні не­за­ле­жно­сті дер­жав При­бал­ти­ки не бу­дуть, так са­мо як і оспо­рю­ва­ти ра­дян­ський кон­троль над цим­ре­гіо­ном . Во­ни ли­ше ви­сло­ви­ли бо­яз­ке по­ба­жа­н­ня, що тре­ба б в Ли­тві, Ла­твії і Есто­нії про­ве­сти пле­бі­сци­ти про збе­ре­же­н­ня їх у скла­ді СРСР, не­хай у при­су­тно­сті Чер­во­ної Ар­мії. Ста­лін це по­ба­жа­н­ня про­і­гно­ру­вав, і в ре­зуль­та­ті фор­маль­но­го ви­зна­н­ня ане­ксії При­бал­ти­ки за­хі­дни­ми со­ю­зни­ка­ми не від­бу­ло­ся. Але ре­аль­ні сан­кції про­ти Ра­дян­сько­го Со­ю­зу обме­жи­ли­ся тим, що аме­ри­кан­ським і бри­тан­ським ди­плом ата­мї­хні уря­ди за­бо­ро­ни­ли від­ві­ду­ва­ти Есто­нію, Ла­твію і Ли­тву як офі­цій­ни­м­осо­бам . Так са­мо за­хі­дні дер­жа­ви мо­жуть утри­ма­ти­ся від фор­маль­но­го ви­зна­н­ня ро­сій­ської ане­ксії Кри­му, але на пра­кти­ці всі пов’яза­ні з цим­сан­кції зве­ду­ться до за­бо­ро­ни офі­цій­ни­м­осо­бам США, Ка­на­ди, кра­їн Єв­ро­со­ю­зу і де­яких ін­ших дер­жав від­ві­ду­ва­ти Крим­ський пів­острів, а пред­став­ни­кам вла­стей Кри­му, у свою чер­гу, за­бо­ро­нять від­ві­ду­ва­ти вка­за­ні кра­ї­ни. Без будь-якої за­бо­ро­ни ін­ве­сти­цій і від­ві­дин Кри­му гро­ма­дя­на­ми і тор­го­вель­ни­ми су­дна­ми за­хі­дних кра­їн.

Та­ким­чи­ном , план «фін­лян­ди­за­ції» Укра­ї­ни хо­ро­ший усім, окрі­мо­дно­го — йо­го не­мо­жли­во про­ве­сти в жи­т­тя. Пу­тін і за­хі­дні пар­тне­ри мо­жуть скіль­ки зав­го­дно до­мов­ля­ти­ся про ней­тра­лі­за­цію або не­при­єд­на­н­ня Укра­ї­ни, але ні­ко­ли не змо­жуть офор­ми­ти до­мов­ле­но­сті та­ко­го ро­ду юри­ди­чно. По­ді­бну уго­ду не ра­ти­фі­ку­ють у жо­дно­му де­мо­кра­ти­чно­му пар­ла­мен­ті, що по­ва­жає се­бе, а ЄС і НАТО не змо­жуть вне­сти до сво­їх ста­ту­тів пун­кти про ві­чну за­бо­ро­ну на при­йомв ці ор­га­ні­за­ції Укра­ї­ни. А без уго­ди, що фор­маль­но зо­бов’язує, Пу­тін ні­ко­ли не по­ві­рить за­хі­дним­лі­де­рам . Остан­ні ж, як би їм­цьо­го не хо­ті­ло­ся, не по­ві­рять Пу­ті­ну, на­віть якщо він під­пи­ше якусь уго­ду що­до Укра­ї­ни. Над­то ба­га­то під­пи­са­них угод він уже по­ру­шив.

Го­лов­не ж, Укра­ї­на — не При­бал­ти­ка, во­на не втра­ти­ла свою не­за­ле­жність, має свій уряд і до­сить боє­зда­тну ар­мію і на ка­пі­ту­ля­цію ні­ко­ли не по­го­ди­ться. То­му, на жаль, ни­ні­шній кон­флікт на Дон­ба­сі не вда­сться розв’яза­ти ком­про­мі­сом. Він три­ва­ти­ме до пе­ре­мо­ги одні­єї зі сто­рін, на що мо­жуть зна­до­би­ти­ся ро­ки. Укра­ї­на ж змо­же пе­ре­мог­ти ли­ше за від­мо­ви ни­ні­шніх за­хі­дних лі­де­рів від про­ве­де­н­ня мюн­хен­ської по­лі­ти­ки за­спо­ко­є­н­ня агре­со­ра.

Бо­рис СОКОЛОВ, пу­блі­цист, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.