«Ета­лон мо­раль­них яко­стей і твер­до­сті ха­ра­кте­ру»

25-рі­чний Ро­ман Ата­ма­нюк ці­ною вла­сно­го жи­т­тя вря­ту­вав то­ва­ри­ша...

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Ал­ла АКІМЕНКО, Су­ми

Уве­че­рі 28 трав­ня у зо­ні АТО тра­гі­чно за­ги­нув 25- рі­чний во­їн із Су­мРо­ман Ата­ма­нюк. Ро­ман пі­шов на фронт до­бро­воль­цем улі­тку ми­ну­ло­го ро­ку. Во­ю­вав у 93-й окре­мій ме­ха­ні­зо­ва­ній бри­га­ді. За­ги­нув по­бли­зу До­не­цько­го ае­ро­пор­ту під час мі­но­ме­тно­го об­стрі­лу.

«Це бу­ла Лю­ди­на з ве­ли­кої лі­те­ри, — роз­по­від­ає йо­го то­ва­риш, гро­мад­ський акти­віст Оле­ксандр Бойко. — Без­сум­нів­ний ета­лон мо­раль­них яко­стей і твер­до­сті ха­ра­кте­ру. По­чи­нав бо­йо­вий шлях до­бро­воль­цемв «Ай­да­рі», по­тім був у скла­ді 93- ї бри­га­ди. Ми жар­ту­ва­ли про Ро­ма­на: «Пря­мий, як рей­ка», «че­сний, аж зу­би зво­дить » , су­во­рий, але чуй­ний, від­по­від­аль­ний, аж за ме­жу аб­со­лю­тно­го, з над­зви­чай­но за­го­стре­ним по­чу­т­тям спра­ве­дли­во­сті й ве­ли­ким­сер­цем . Ко­ли він по­мі­чав «щось не те», від одно­го льо­дя­но­го осу­дли­во­го по­гля­ду «му­ра­шки бі­га­ли». На­ле­жав до тих лю­дей, які, не мор­гнув­ши оком, на­кри­ють со­бою ДЗОТ, по­ве­дуть лі­так на та­ран, ско­чать у пе­кло, щоб вря­ту­ва­ти то­ва­ри­ша... Нам­на­ле­жить про­дов­жу­ва­ти спра­ву і на­бли­зи­ти ті іде­а­ли, за­ра­ди яких він жив і за­ги­нув. Від­те­пер жи­ти­му з від­чу­т­тям, що він сто­їть за спи­ною і спо­сте­рі­гає. Ро­ман був кра­щим із нас...»

Як ста­ло ві­до­мо, у кри­ти­чну мить під час об­стрі­лу Ро­ман Ата­ма­нюк при­крив сво­їм ті­лом бо­йо­во­го то­ва­ри­ша: той отри­мав важ­кі по­ра­не­н­ня, але ви­жив. Ро­ман за­ги­нув на мі­сці.

Ще один то­ва­риш за­ги­бло­го Ан­дрій Ри­бал­ко при­га­дує остан­ню зу­стріч із ним: « Раз по раз зри­вав­ся ве­сня­ний до­щик. Для не­зна­йо­мої лю­ди­ни ні­що не вка­зу­ва­ло, що цей хло­пець ли­ше на кіль­ка днів при­їхав у мир­ні Су­ми із пе­кла вій­ни. Аку­ра­тний ци­віль­ний одяг, ви­го­ле­на бо­ро­да й ані ті­ні ге­рой­ства. Ми роз­пи­ту­ва­ли йо­го про вій­ну, а він від­по­від­ав, як зав­жди коротко, обду­му­ю­чи ко­жне слово. За­раз скла­дно від­тво­ри­ти увесь діа­лог, при­га­ду­є­ться ли­ше зміст. Зокре­ма:

— Як ти ду­ма­єш, мо­же, обне­сти той Дон­бас сті­ною? На­ві­що намп’ять міль­йо­нів та­ко­го на­се­ле­н­ня?

— У на­шій ро­ті тре­ти­на хло­пців із Дон­ба­су. Так, во­ни роз­мов- ля­ють ро­сій­ською мо­вою, але для ме­не во­ни біль­ші укра­їн­ці, ніж ті, хто спів­ає « Лен­та за лен­тою » десь під ду­бом­пі­сля п’ ятої чар­ки... »

Ро­ман Ата­ма­нюк був одним із го­лов­них ор­га­ні­за­то­рів та від­по­від­аль­них за про­ве­де­н­ня на Сум­щи­ні па­трі­о­ти­чно­го на­ме­то­во­го та­бо­ру для мо­ло­ді « Ко­лов­рат», був не­змін­ним бун­чу­жним та­бо­ру, від­по­від­ав за ди­сци­плі­ну. Йо­го одно­дум­ці та ко­ле­ги по гро­мад­ській ді­яль­но­сті ка­жуть, що втра­та не­по­прав­на. «Якщо ми і да­лі бу­де­мо втра­ча­ти та­ких лю­дей, то з ко­го ж фор­му­ва­ти­ме­ться мо­ло­да па­трі­о­ти­чна елі­та на­шої дер­жа­ви?» — го­во­рить Оле­ксандр Бойко. Цьо­го ро­ку «Ко­лов­рат » про­хо­дить во­ди­над­ця­те і при­свя­че­но йо­го пам’яті Ро­ма­на Ата­ма­ню­ка.

« Ця лю­ди­на бу­ла ета­ло­ном від­вер­то­сті, че­сно­сті, най­кра­щих мо­раль­них яко­стей, — при­га­ду­ють йо­го то­ва­ри­ші. — Не бу­ло ні­чо­го та­ко­го, чо­го б йо­му не мо­жна бу­ло до­ві­ри­ти. Тро­хи біль­ше та­ких лю­дей — і не­спра­ве­дли­вість у сві­ті не ма­ла б шан­сів. Це ду­же ве­ли­ка втра­та для нас усіх. Але та­кож і ве­ли­кий мо­мент від­по­від­аль­но­сті та мо­ти­ва­ції про­дов­жу­ва­ти те, у що він ві­рив, що ро­бив, за що за­ги­нув».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.