Ні­ко­ли не впа­дав у від­чай...

Ан­дрій Мельник зник без­ві­сти під час бою за мі­сто Ву­гле­гірськ

Den (Ukrainian) - - Пам’ять - Те­тя­на ІЛЬНИЦЬКА, Рів­не

Во­стан­ню путь про­ве­ли за­ги­бло­го в зо­ні АТО Ан­дрія Мель­ни­ка. Йо­го по­хо­ва­ли у се­лі Оле­ксан­дрія. По­про­ща­ти­ся з бій­цем­ви­йшли чи не всі жи­те­лі, адже, ка­жуть, у се­лі не бу­ло та­ких, із ки­мАн­дрій не то­ва­ри­шу­вав. При­їха­ли й бо­йо­ві по­бра­ти­ми.

Ан­дрій Мельник зник без­ві­сти під час бою за мі­сто Ву­гле­гірськ, яке ста­ло по­ча­тком Де­баль­ців­сько­го ко­тла. Йо­го шу­ка­ли упро­довж п’яти мі­ся­ців. Рі­дні до остан­ньо­го ві­ри­ли, що Ан­дрій жи­вий. Бо в ро­ди­ні вже був ви­па­док, ко­ли во­їн, який зник без­ві­сти, по­вер­нув­ся до­до­му. Це був ді­дусь Ан­дрія. Йо­го то­ді по­ра­ни­ли, але він ви­жив.

Бо­йо­ві по­бра­ти­ми на­зи­ва­ли Ан­дрія Мель­ни­ка ге­ро­єм. Він був тан­кі­стом13-ї мо­то­пі­хо­тної бри­га- ди. Ко­ли при­йшла по­віс­тка, не шу­кав при­во­дів, щоб за­ли­ши­ти­ся. Вва­жав, що по­ви­нен за­хи­ща­ти Укра­ї­ну. По­тра­пив на пе­ре­до­ву. Свій танк, який був без вну­трі­шньо­го зв’яз­ку, на­звав «Ма­лю­сінь­кий». До­гля­дав за ним­ду­же дбай­ли­во. На та­кій те­хні­ці во­ю­ва­ти бу­ло скла­дно. Але Ан­дрій ні­ко­ли не на­рі­кав.

По­бра­ти­ми на­зи­ва­ли йо­го Аме­ри­кан­цем. Усе че­рез вій­сько­ву фор­му, яку при­ве­зли із США. А ще він зав­жди був охай­ним, із на­чи­ще­ни­ми бер­ця­ми, на­віть у тих умо­вах. А дру­зі зга­ду­ють йо­го енер­гій­ність. Ка­жуть, був до­бря­ком. І хоч би що ста­ло­ся, у від­чай не впа­дав.

Востан­нє звіс­тку від Ан­дрія рі­дні отри­ма­ли на­при­кін­ці сі­чня. У бою за мі­сто Ву­гле­гірськ бій­ці отри­ма­ли зав­да­н­ня при­кри­ва­ти по­зи­ції вій­сько­вих. Ан­дрій Мельник ви­їхав на ту по­зи­цію са­мо­стій­но, ка­жуть бо­йо­ві по­бра­ти­ми. Він усві­дом­лю­вав усю не­без­пе­ку, ба­чив, що си­ли во­ро­га пе­ре­ва­жа­ють. Йо­го танк « Ма­лю­сінь­кий » пі­ді­рвав­ся.

Остан­ки во­ї­на по­хо­ва­ли в Дні­про­пе­тров­ську в без­імен­ній мо­ги­лі. Ли­ше зав­дя­ки ДНК-екс­пер­ти­зі рі­дним­вда­ло­ся зна­йти йо­го. Із Дні­про­пе­тров­ська тру­ну бій­ця віз йо­го пле­мін­ник. Він вій­сько­вий, за­раз та­кож слу­жить в АТО. Чо­ло­вік був вра­же­ний бю­ро­кра­ти­чною тя­га­ни­ною і ци­ні­змом — щоб за­бра­ти ті­ло за­ги­бло­го бій­ця, по­трі­бно бу­ло спла­ти­ти чо­ти­ри ти­ся­чі гри­вень... У той же час він вдя­чний во­лон­те­рам, які до­по­ма­га­ли спо­ря­ди­ти во­ї­нів, а по­тім­пі дтри­му­ва­ли і в по­шу­ках.

На ма­лу ба­тьків­щи­ну Ан­дрія Мель­ни­ка при­ве­зли ра­нов­ран­ці. Одно­сель­ці зу­стрі­ча­ли йо­го, сто­я­чи на ко­лі­нах. Ка­жуть, пам’ ята­ють, як 30 ро­ків то­му Оле­ксан­дрія бу­ла у жа­ло­бі, бо про­во­ди­ла в остан­ню путь за­ги­бло­го в Аф­га­ні­ста­ні. Він був ро­ди­че­мі хре­сним ба­тьком Ан­дрія Мель­ни­ка. Ге­роя АТО по­хо­ва­ли на то­му ж кла­до­ви­щі.

Ан­дрі­є­ві Мель­ни­ку бу­ло 35. У ньо­го за­ли­ши­ла­ся донь­ка, ба­тьки та се­стра. Те­пер жи­те­лі Оле­ксан­дрії хо­чуть на­зва­ти одну з ву­лиць іме­нем ге­роя АТО. У се­лі вже є ву­ли­ця іме­ні Мель­ни­ка — хре­сно­го ба­тька Ан­дрія.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.