Та­кі див­ні тан­ці

Den (Ukrainian) - - Культура - Ган­на ВЕСЕЛОВСЬКА, те­а­тро­зна­вець

Єв укра­їн­ців, як і в ін­ших єв­ро­пей­ських на­ро­дів, по­пу­ляр­на ще з се­ре­ди­ни ХІХ ст. об’єд­на­вча ідея, якою в кри­ти­чні мо­мен­ти успі­шно по­слу­го­ву­є­ться по­лі­ти­кум. Це ідея со­бор­но­сті, ви­тлу­ма­че­на су­ча­сним су­спіль­ством як ви­ня­тко­во ве­ли­чна і, не над­то мо­дер­на. І то­му ма­ло ко­му спа­дає на дум­ку її кон­це­пту­аль­на при­да­тність для су­ча­сно­го ми­сте­цтва.

БІ­БЛІЙ­НИЙ СЮ­ЖЕТ STABAT MATER ЯК ПРИ­ВІД РОЗ­КА­ЗА­ТИ ПРО НА­ШЕ СЬО­ГО­ДЕ­Н­НЯ

Та­ла­но­ви­те ж ми­сте­цьке ми­сле­н­ня тим і уні­каль­не, що за­галь­но­прийня­ті ре­чі, які на­би­ли оско­ми­ну, во­но зда­тне пе­ре­во­ди­ти із нав’язли­вої ди­да­кти­чно­сті у сфе­ру чут­тє­во­сті. А у ба­ле­тно­го ми­сте­цтва ця чут­тє­вість на­стіль­ки го­стра, що спро­мо­жна пе­ре­тво­ри­ти тра­гі­чну істо­рію на обна­дій­ли­ву. Отож, пред­став­ле­н­ня у Ки­є­ві тру­пою під ке­рів­ни­цтвом Де­ни­са Ма­тві­єн­ка но­вої по­ста­нов­ки ві­до­мо­го сло­вен­сько­го хо­ре­о­гра­фа ру­мун­сько­го по­хо­дже­н­ня Едвар­да Клю­га Stabat Mater, що від­бу­ло­ся вже пі­сля її по­ка­зів у сло­вен­сько­му Ма­рі­бо­рі та ні­ме­цько­му Мюн­хе­ні, на­го­ди­ло­ся як ні­ко­ли вча­сно.

Сво­єю струн­кі­стю та ясні­стю ба­ле­тна опо­відь Едвар­да Клю­га про скор­бо­тну Ма­тір на му­зи­ку Джо­ван­ні Пер­го­ле­зі на­га­дує кре­сле­н­ня ве­ли­чно­го собору — До­му Бо­жо­го, де ко­жний ку­то­чок має осо­бли­ве са­краль­не при­зна­че­н­ня. Вра­же­н­ня це ви­ни­кає не тіль­ки зав­дя­ки тан­цю­валь­ним ма­люн­кам — без­кі­не­чним ши­ку­ва­н­ням і пе­ре­хо­дам чо­ло­ві­чої та жі­но­чої груп тан­ців­ни­ків, —а й то­му, що во­ни, мов бу­дів­ни­чі, ви­но­сять на сце­ну та раз у раз пе­ре­су­ва­ють два ве­ли­че­зні бру­си ко­льо­ру кіс­тки, яки­ми й фор­му­ють рі­зно­ма­ні­тні кон­фі­гу­ра­ції про­сто­ру.

Зго­ри, тоб­то з не­бес, це на­га­ду­ва­ло б рух му­рах, які усі ра­зом пе­ре­мі­щу­ють щось гі­гант­ське і ви­кла­да­ють хрест. І в цьо­му Едвард Клюг не­ймо­вір­но ам­бі­цій­ний та во­дно­час тра­ди­цій­ний — він при­ду­мав ба­лет Stabat Mater для ока зго­ри, а не для гла­мур­них ря­дів пар­те­ру. Тра­ди­цій­ність Клю­га ще й у то­му, що чі­ткий ба­ле­тний сю­жет, до­во­лі від­мін­ний від кон­кре­тної бі­блій­ної опо­віді, він скон­стру­ю­вав за зви­чним но­мер­ним прин­ци­пом.

Однак да­ни­на кла­си­чним ба­ле­тним тра­ди­ці­ям не за­пе­ре­чує ви­ня­тко­вої су­ча­сно­сті Клю­га-ба­лет­мей­сте­ра. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи най­рі­зно­ма­ні­тні­шу тан­цю­валь­ну ле­кси­ку, він над­си­лає по­ві­дом­ле­н­ня, ні­би во­лає про щось на­два­жли­ве усі­ма ві­до­ми­ми йо­му мо­ва­ми сві­ту. Клюг ви­га­дує де­ся­тки па­ра­до­ксаль­них тан­цю­валь­них ком­бі­на­цій, під­три­мок, до­те­пних па, вплі­тає в роз­по­відь іро­ні­чні від­сту­пи, як то на­тя­ки на ре­а­лії гла­мур­но­го яр­мар­ку з «фешн вік».

Сце­на за сце­ною пе­ред гля­да­чем ми­нає очі­ку­ва­н­ня на бо­же­ствен­не од­кро­ве­н­ня, на­ро­джу­є­ться Син Бо­жий, від­бу­ва­є­ться Та­єм­на ве­че­ря, Розп’ят­тя, П’єта, хо­ді­н­ня до Гро­бу Го­спо­дньо­го. Цьо­го ціл­ком до­ста­тньо, що­би пу­блі­ка, на­віть да­ле­ка від ре­лі­гій­но­сті, ро­зі­бра­ла­ся в то­му, про що йде­ться. Однак Stabat Mater від Клю­га — твір не цер­ков­ний. Він хоч і мо­но­хром­ний — чор­но-бі­ло-ті­ле­сний, а йо­го тан­цю­валь­ні фор­ми до­во­лі аске­ти­чні й стри­ма­ні, але зро­бле­ний так, що ним мо­жна на­со­ло­джу­ва­ти­ся як ви­ня­тко­во роз­кі­шним ви­до­ви­щем і чут­тє­во за­ну­рю­ва­ти­ся в цей ми­сте­цький акт.

При цьо­му хо­ре­о­гра­фія Клю­га, як вла­сне і ви­ста­ва в ці­ло­му, збе­рі­гає ви­ня­тко­ву стиль­ність і ці­лі­сність. Весь чо­ло­ві­чий та­нець при­ду­ма­ний для тан­ців­ни­ків, одя­гне­них у чор­ні офі­сні со­ро­чки й брю­ки, — вкрай ди­на­мі­чний, май­же без­упин­ний і пе­ре­си­че­ний рву­чки­ми ме­ха­ні­чни­ми, ро­бо­ти­зо­ва­ни­ми ру­ха­ми та емо­цій­ни­ми стриб­ка­ми. Весь жі­но­чий — вкрай лі­ри­чний, по­кір­но- смиренний, із плав­ною кан­ти­лен­ною пла­сти­кою. Та­ким чи­ном, ба­лет­мей­стер ві­зу­аль­но утво­рює два від­мін­ні ду­хов­ні сві­ти: жі­но­чий, де всі жін­ки — ма­дон­ни, і чо­ло­ві­чий — де муж­чи­ни силь­ні во­ї­ни, сві­до­мі сво­їх май­бу­тніх стра­ж­дань.

У хо­ре­о­гра­фії Клю­га ці рі­зні сві­ти пов­ся­кча­сно спо­лу­ча­ю­ться, вза­є­мо­ді­ють, але існу­ють, мов па­ра­лель­ні пря­мі, не по­гли­на­ю­чи один одно­го, а до­пов­ню­ю­чи, уто­чню­ю­чи. Так ба­лет­мей­стер під­три­мує ще й не­ро­зрив­ний зв’язок із по­лі­фо­ні­єю Пер­го­ле­зі, де ко­жна но­ва те­ма не за­ли­ша­є­ться не­до­ка­за­ною, а зно­ву й зно­ву на­бу­ває по­ту­жної роз­роб­ки.

По­ка­за­не чо­ло­ві­чо-жі­но­че, схо­же на свя­щен­но­дій­ство, ря­тів­не пар­тнер­ство на­дає ба­ле­ту Stabat Mater ще й чу­тли­вої сен­ти­мен­таль­но­сті, яка то­таль­но за­хо­плює зір, що вмить за­мі­нює всі ін­ші ор­га­ни чу­т­тя та роз­ли­ва­є­ться па­то­кою на­со­ло­ди. І, вла­сне, в цей не­без­пе­чний плот­ською спо­ку­сою мо­мент та­нець ро­бить не­ймо­вір­не для бу­ден­ної ре­аль­но­сті: він про­сто й до­хі­дли­во, так са­мо як тан­ців­ни­ці змі­ню­ють взу­т­тя на ви­со­ких під­бо­рах на пла­скі ба­ле­тки, за­ми­рює по­чу­т­тя ду­хов­ні й зем­ні.

Стан­цю­ва­ти Stabat Mater Едвар­да Клю­га, тоб­то пла­сти­чно про­го­во­ри­ти мо­лі­н­ня, пла­чі, скор­бо­ту і вре­шті-решт окри­ли­ти гля­да­чів на­ді­єю до сна­ги да­ле­ко не ко­жній ба­ле­тній тру­пі, на­віть із ви­со­ки­ми зва­н­ня­ми. Зі ста­ту­сом чи без ньо­го, але тру­па Де­ни­са Ма­тві­єн­ка, та й, зві­сно, він сам, на­ле­жать до су­пер­лі­ги ба­ле­тно­го сві­ту, чи­їх прем’єр, що об’їжджа­ють куль­тур­ні сто­ли­ці пла­не­ти, че­ка­ють ти­ся­чі ба­ле­то­ма­нів. Від­так Ки­їв, на ща­стя, опи­нив­ся се­ред цих сто­лиць та отри­мав у по­да­ру­нок Stabat Mater пер­шим.

«БЛИЖ­ЧЕ, НІЖ КО­ХА­Н­НЯ» — СТО­СУН­КИ ДВОХ

Не всти­гли ки­я­ни від­ди­ха­ти­ся пі­сля прем’єри ба­ле­ту Де­ни­са Ма­тві­єн­ка, як лю­би­мий ни­ми з осо­бли­вою ні­жні­стю «Ки­їв мо­дерн-ба­лет» під ке­рів­ни­цтвом Ра­ду По­клі­та­ру по­ка­зав но­ву ви­ста­ву мо­ло­до­го со­лі­ста цьо­го ж ко­ле­кти­ву Артема Шо­пі­на. На­зва ба­ле­ту «Ближ­че, ніж ко­ха­н­ня» одра­зу зда­ла­ся за­гад­ко­вою, і ця за­гад­ка дій­сно пов­ся­кча­сно по­ста­ва­ла у ви­гля­ді жі­но­чої по­ста­ті в бі­ло­му, схо­жої на Прин­це­су-мрію — на по­ча­тку, в се­ре­ди­ні й у фі­на­лі ви­ста­ви, й так і за­ли­ши­ла­ся без від­по­віді. Все ін­ше мо­ло­дий хо­ре­о­граф пла­сти­кою ском­по­ну­вав ясно і про­зо­ро: під му­зи­ку ба­ро­ко, се­ред якої за збі­гом об­ста­вин та­кож опи­нив­ся твір Пер­го­ле­зі, тан­ців­ни­ки по-ди­тя­чо­му щи­ро від­тво­рю­ють най­ва­жли­ві­ше для хо­ре­о­гра­фа у сто­сун­ках двох: тер­пи­мість і від­да­ність, вмі­н­ня ра­зом пе­ре­жи­ва­ти і спів­чу­ва­ти, зда­тність пе­ре­си­лю­ва­ти се­бе і про­ща­ти.

Оче­ви­дно, що го­лов­ною на­сна­гою для Артема Шо­пі­на є вла­сний пов­сяк­ден­ний жит­тє­вий до­свід, а то­му йо­го тан­цю­валь­на ле­кси­ка фор­му­є­ться із ве­ли­кої кіль­ко­сті бу­ден­них ру­хів, пла­сти­ки пта­хів, пла­зу­нів, хи­жа­ків. Три чо­ло­ві­чо-жі­но­чі тан­цю­валь­ні па­ри, до­во­лі не­рів­но­цін­ні за ви­ко­нав­ським рів­нем: ко­жна, у вла­сний спо­сіб пе­ре­плі­та­ю­чи ті­ла, ру­ки, но­ги, пред­став­ля­ють ста­ни по­дру­жньо­го існу­ва­н­ня, скуль­птур­но кар­бу­ю­чи пси­хо­ло­гі­чно-емо­цій­ну на­пру­же­ність.

Та­кий спо­сіб пла­сти­чно­го ви­слов­лю­ва­н­ня і схиль­ність Шо­пі­на до пар­тер­но­го тан­цю ро­бить ба­лет « Ближ­че, ніж ко­ха­н­ня » до­во­лі в’яз­ким та ім­пе­ра­тив­ним. До то­го ж ко­жний рух тан­ців­ни­ки на­че ви­штов­ху­ють із гім­на­сти­чною вправ­ні­стю, про­би­ва­ють акро­ба­ти­чни­ми трю­ка­ми шлях у щіль­но­му про­сто­рі, який є ли­ше по­ві­трям. Від­так, мо­мент ви­ко­на­н­ня пев­ної хо­ре­о­гра­фії, що ін­ко­ли в « Ки­їв мо­дерн­ба­ле­ті» упо­ді­бню­є­ться ро­бо­ті, так і за­ли­ша­є­ться про­блем­ним для цьо­го ко­ле­кти­ву. Або, мо­жли­во, у Ра­ду По­клі­та­ру про­сто кра­ще ви­хо­дить ви­ро­щу­ва­н­ня хо­ре­о­гра­фів, а не тан­ців­ни­ків, які вті­лю­ва­ли б їхні за­ду­ми.

Кіль­ка по­ста­нов на рік ко­ле­кти­ву Де­ни­са Ма­тві­єн­ка та кіль­ка «Ки­їв мо­дерн-ба­ле­ту» — і тан­цю­валь но­ба­ле­тний то­нус у сто­ли­ці Укра­ї­ни, по­при кон­се­рва­тив­ність го­лов­ної офі­цій­ної сце­ни, мо­же три­ма­ти­ся на до­во­лі ви­со­ко­му рів­ні. Від цьо­го мо­жли­вість то­го, що та­ке стій­ке ін­стин­ктив­не за­ці­кав­ле­н­ня див­ни­ми тан­ця­ми пе­ре­ро­сте в усві­дом­ле­н­ня справ­жньої цін­но­сті су­ча­сно­го ба­ле­ту, ста­не ре­аль­ною. Адже ба­лет­мей­стер без­сло­ве­сно, чут­тє­во і про­ни­кли­во вміє по­я­сню­ва­ти ва­жли­ве для нас усіх: наш світ зем­ний і ду­хов­ний, і ми з ва­ми — в ньо­му.

Роз­ду­ми пі­сля пе­ре­гля­ду двох ре­зо­нан­сних прем’єр су­ча­сної хо­ре­о­гра­фії

ФО­ТО ОЛЕ­КСАН­ДРА ЧЕПАЛОВА

ПО­КА­ЗА­НЕ ЧО­ЛО­ВІ­ЧО-ЖІ­НО­ЧЕ, СХО­ЖЕ НА СВЯ­ЩЕН­НО­ДІЙ­СТВО, РЯ­ТІВ­НЕ ПАР­ТНЕР­СТВО НА­ДАЄ БАЛЕТУS TABAT MATER ЩЕ Й ЧУ­ТЛИ­ВОЇ СЕН­ТИ­МЕН­ТАЛЬ­НО­СТІ

ФО­ТО СЕР­ГІЯ ЄФАНОВА

В АФІ­ШІ «КИ­ЇВ МО­ДЕРН-БА­ЛЕ­ТУ» З’ЯВИ­ЛА­СЯ НО­ВА ВИ­СТА­ВА «БЛИЖ­ЧЕ, НІЖ КО­ХА­Н­НЯ» — ЦЕ ХО­РЕ­О­ГРА­ФІ­ЧНИЙ ДЕ­БЮТ МО­ЛО­ДО­ГО СО­ЛІ­СТА ЦЬО­ГО Ж КОЛЕКТИВУАРТЕМА ШО­ПІ­НА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.