Звіль­ни­ти Ли­бідь із бе­то­ну

Ки­їв­ські акти­ві­сти хо­чуть від­ро­ди­ти рі­чку, а її бе­ре­ги пе­ре­тво­ри­ти на су­ча­сний арт-про­стір. Ре­аль­но?

Den (Ukrainian) - - Репортаж «дня» -

За­снов­ни­ки Ки­є­ва мо­гли б пи­ша­тись на­ми, як­би ми від­но­ви­ли рі­чку Ли­бідь, на­зва­ну на честь їхньої се­стри. За­ку­та в бе­тон, во­на за­раз не жи­ве, а ледь жи­во­тіє: 17 кі­ло­ме­трів її во­дно­го «по­ло­тна» за­гна­ли в ко­ле­ктор ще у 1970-х ро­ках. І те­пер во­на швид­ше на­га­дує сті­чну ка­на­ву, ніж ко­лись пов­но­во­дну, на­віть су­дно­плав­ну рі­чку, з во­дя­ни­ми мли­на­ми, став­ка­ми, за­се­ле­ни­ми бе­ре­га­ми. Від то­го ни­ні не за­ли­ши­лось і слі­ду. Про ожив­ле­н­ня Либеді та звіль­не­н­ня її з бе­то­ну роз­мо­ви три­ва­ють ба­га­то ро­ків. Однак всі ідеї зво­ди­ли­ся на­ні­вець з одні­єї при­чи­ни: не бу­ло ко­штів. Ни­ні гру­па ки­їв­ських акти­ві­стів пі­дго­ту­ва­ла хо­ро­ший про­ект, як від­ро­ди­ти жи­т­тя рі­чки: во­ду очи­сти­ти, бе­ре­ги за­са­ди­ти тра­вою, по­бу­ду­ва­ти пе­ре­хі­дні мі­сто­чки, щоб Ли­бідь ста­ла мі­сцем ро­дин­но­го від­по­чин­ку. Але про­бле­ма, як і в по­пе­ре­дни­ків, та ж са­ма.

«МИ МО­ЖЕ­МО ЗРО­БИ­ТИ НЕ ГІР­ШЕ, НІЖ В АМ­СТЕР­ДА­МІ, СТРАС­БУР­ЗІ ЧИ ПРА­ЗІ»

У ра­йо­ні стан­ції ме­тро «Олім­пій­ська » Ли­бідь про­ті­кає у від­кри­то­му ко­ле­кто­рі. Там ми зу­стрі­ли­ся з одним із акти­ві­стів про­е­кту Ві­та­лі­єм Да­ни­лен­ком. Ко­ли під­хо­ди­ли до Либеді, ще не ба­чив­ши рі­чки, одра­зу від­чу­ли її за­пах, на жаль, не чи­стої во­ди, від якої віє прохо­ло­дою, а за­тхлої, за­сто­я­ної, важ­кої і з но­та­ми... ка­на­лі­за­ції. Якщо по­сто­я­ти бі­ля рі­чки хви­лин п’ять, до за­па­ху зви­ка­єш, але час від ча­су він то стає різ­кі­шим, то слаб­шає чи то від ві­тру, чи то від актив­но­сті сто­ків, що спле­ли нав­ко­ло рі­чки гу­сту ме­ре­жу. У від­ві­ду­ва­но­му на­ми мі­сці тих сто­ків на яки­хось кіль­ка­сот ме­трів до де­ся­тка на­бе­ре­ться. І то­му в го­ло­ві ро­ї­лось одне пи­та­н­ня: як цю те­ри­то­рію зі спе­ци­фі­чним за­па­хом та за­не­дба­ні­стю мо­жна пе­ре­тво­ри­ти на чу­до­вий парк?

«Ми хо­че­мо да­ти рі­чці ста­тус, на який во­на за­слу­го­вує. По-пер­ше, бру­дну во­ду, в якій не во­ди­ться ри­ба, зро­би­ти чи­стою. Дру­гий пункт — бе­рег. Із бе­тон­но­го хо­че­мо зро­би­ти зе­ле­ний і чи­стий, тоб­то бе­тон де­мон­ту­ва­ти, за­мість ньо­го щоб ро­сла тра­ва. У то­му ж Страс­бур­зі є ка­нал, мі­сто­чки, по яких гу­ля­ють пе­ре­хо­жі, під ни­ми їздить не­ви­со­кий ка­тер чи бай­дар­ки. Чим Ки­їв гір­ший? Ми мо­же­мо зро­би­ти не гір­ше, ніж в Ам­стер­да­мі, Страс­бур­зі чи Пра­зі. І тре­тій мо­мент — ко­му­наль­ні склад­ські при­мі­ще­н­ня бі­ля стан­ції « Ки­ї­вТо­вар­ний», які не пра­цю­ють, про­сто ста­рі­ють, з них мо­жна зро­би­ти арт-про­сто­ри, та­ке со­бі твор­че мі­сто», — роз­по­від­ав акти­віст.

25 ПА­КЕ­ТІВ СМІ­Т­ТЯ ЗА ОДИНЕ ПРИ­БИ­РА­Н­НЯ

Мі­ській вла­ді та­ка ідея спо­до­ба­лась, але гро­шей у бю­дже­ті на це не­має. То­му ни­ні актив­но шу­ка­ють спон­со­рів. І ро­блять пер­ші пра­кти­чні кро­ки. Пе­ре­д­усім, акти­ві­сти взя­ли­ся за мі­сци­ну бі­ля «Олім­пій­ської». Уже дві­чі при­би­ра­ли тут бе­рег рі­чки. Пер­шо­го ра­зу на­зби­ра­ли 25 со­ро­ка­лі­тро­вих па­ке­тів смі­т­тя, біль­ше про­сто не змо­гли, вто­ми­ли­ся. Пе­ре­ва­жно зна­хо­ди­ли пля­шки з- під спир­тних на­по­їв, не­до­пал­ки, роз­би­те скло, шпри­ци і, за сло­ва­ми Ві­та­лія, ін­ші ці­ка­ві ре­чі. А ко­ли по­про­си­ли ко­му­наль­ни­ків ви­ве­зли смі­т­тя, ті по­обі­ця­ли, але роз­тя­глось це на де­сять днів. Прав­да, во­но все одно з’ яв­ля­є­ться зно­ву, на ща­стя, не у та­ких мас­шта­бах. На­шу ува­гу при­вер­ну­ли жов­то­га­ря­чі пла­сти­ко­ві склян­ки, які ма­йо­рі­ли зда­ле­ку на про­ти­ле­жно­му бе­ре­зі, а на­про­ти нас сто­я­ли яскра­во- фі­о­ле­то­ві пля­шки, ви­став­ле­ні в ря­док, на­че для гри в ке­глі. Ко­ли пі­ді­йшли ближ­че, по­ба­чи­ли по­руч роз­би­те скло, схо­же, хтось та­ки грав у цю гру.

У ре­зуль­та­ті дру­го­го при­би­ра­н­ня на бе­тон­но­му бе­ре­зі з’яви­ла­ся кар­ти­на- ру­шник. Во­на на­ма­льо­ва­на фар­ба­ми бі­ло­го ко­льо­ру з жов­ти­ми, си­ні­ми та чер­во­ни­ми ром­ба­ми, а в цен­траль­но­му — обна­дій­ли­вий над­пис «Ли­бідь є». Скіль­ки ко­шту­ва­ти­ме про­ект? Акти­ві­сти ка­жуть, що гро­шей тре­ба до­сить ба­га­то. «Рі­чка час­тко­во — під зем­лею, час­тко­во у та­ких бе­тон­них око­пах, тоб­то де­мон­таж, обла­шту­ва­н­ня пар­ку — це важ­ка пра­ця. Це спра­ва на ро­ки. Пе­си­мі­сти ка­жуть, 30 ро­ків зна­до­би­ться, опти­мі­сти на­во­дять при­клад Азії, де за п’ять ро­ків схо­жий про­ект зро­би­ли», — до­дав Ві­та­лій Даниленко.

«ГЕ­РО­Ї­ЧНІ РО­СЛИ­НИ» ТА ЗРУЙ­НО­ВА­НИЙ БЕ­ТОН

Акти­ві­стів, пев­но, мо­жна за­ра­ху­ва­ти до опти­мі­сти­чно на­ла­што­ва­них. Ав­тор про­е­кту, ар­хі­те­ктор Се­мен По­ло­ма­ний від­зна­чав, що на це тре­ба де­сять ро­ків. І якщо з обла­шту­ва­н­ням бе­ре­гів ще мо­жна впо­ра­тись швид­ше, то як з від­нов­ле­н­ням во­ди? Уже не пер­ший рік еко­ло­ги б’ють на спо­лох, що її якість у Либеді — одна з най­гір­ших. А скіль­ки в неї ллє­ться рі­ди­ни не­ві­до­мо­го скла­ду із са­мо­віль­но ви­ве­де­них сто­ків...

Ко­ли гу­ля­ли бе­ре­га­ми Либеді, якщо це мо­жна на­зва­ти про­гу­лян­кою, бо бе­тон по­ріс мо­хом, з ньо­го стир­чать, сло­ва­ми акти­ві­ста, « ге­ро­ї­чні ро­сли­ни » — рі­зні ку­щі-ча­гар­ни­ки, ви­дно, за­ли­шки від во­гнищ, Ві­та­лій по­ка­зав один зі сто­ків, від яко­го змі­нив ко­лір на­віть бе­тон. Хо­ча на той мо­мент із тру­би ні­чо­го не ви­ті­ка­ло. А в ін­шо­му мі­сці під тру­бою ча­сти­на бе­тон­ної пли­ти вза­га­лі про­ва­ли­лась, утво­ри­лась яма.

«Дня­ми був у са­не­пі­дем­стан­ції, хо­тів ді­зна­ти­ся, чи бу­ли про­би во­ди з Либеді та які ре­зуль­та­ти. У Чер­ні­гів­сько­му від­ді­ле­ні ме­ні ска­за­ли, що тре­ба звер­та­тись у цен­траль­не від­ді­ле­н­ня, а там — від­пра­ви­ли на­зад у ра­йон­не, — роз­по­від­ає Даниленко. — З одно­го бо­ку, нас кри­ти­ку­ють лю­ди, що те­ма не ду­же акту­аль­на та не ви­гі­дна. Але з дру­го­го бо­ку, якщо тут, у цен­трі мі­ста, на рі­чці зро­би­ти ре­кре­а­цій­ну зо­ну, це по­кра­щить за­га­лом ту­ри­сти­чну при­ва­бли­вість Ки­є­ва. По­руч ста­діон, то спортс­ме­ни мо­гли б при­хо­ди­ти не до сті­чної ка­на­ви, а на рі­чку. Тут мо­гли б бу­ти де­рев’яні мі­сто­чки, ка­фе, а це при­бу­ток у ка­зну мі­ста».

ЖИ­ВУТЬ, П’ЮТЬ І ЧИ­ТА­ЮТЬ

Ві­та­лій по­ка­зав нам ме­жі при­бе­ре­жної сму­ги, які вда­ло­ся тро­хи при­бра­ти. Про­йшли не так ба­га­то по оби­два боки від на­ма­льо­ва­но­го ру­шни­ка, на­віть до­ве­ло­ся пе­ре­стри­бу­ва­ти ще че­рез один ко­ле­ктор. То бу­ла рі­чка Клов, ко­тра впа­дає у Ли­бідь. А за­га­лом до Либеді не­суть свої во­ди 16 ма­лих рі­че­чок, біль­шість так са­мо за­хо­ва­ні у бе­тон. Щоб ожи­ви­ти Ли­бідь, ро­зу­мі­є­мо: без ін­ве­сти­цій спра­ва не зру­шить з мі­сця. Якщо на при­би­ра­н­ня, ку­пів­лю па­ке­тів для смі­т­тя чи фар­бу для кар­тин акти­ві­сти вкладають свої ко­шти, то на мі­сто­чки над рі­чкою, за­мі­ну бе­то­ну і очи­ще­н­ня во­ди — па­ру со­тень гри­вень не ви­ста­чить.

І, пев­но, тре­ба змі­ни­ти став­ле­н­ня лю­дей до ці­єї мі­сце­во­сті, бо зде­біль­шо­го тут ме­шка­ють без­ха­тьки, зби­ра­ю­ться пред­став­ни­ки рі­зних не­фор­маль­ний те­чій. Хо­ча у сві­тлу по­ру до­би ба­чи­ли, як при­йшов якийсь мо­ло­дий чо­ло­вік і всів­ся чи­та­ти книж­ку про­сто на бе­ре­зі. Зго­дом на йо­го мі­сці си­ді­ло вже двоє мо­ло­ди­ків з яки­мись на­по­я­ми. Але за­дум — зро­би­ти це мі­сцем сі­мей­но­го від­по­чин­ку — мав би спо­до­ба­тись усім. На жаль, по­ки що з ді­тьми гу­ля­ти тут де­що не­без­пе­чно.

ЛЕ­БЕ­ДІ ДЛЯ ЛИБЕДІ

На за­вер­ше­н­ня про­гу­лян­ки Ві­та­лій зга­дав, що тре­ба ще зро­би­ти за­мі­ри ча­сти­ни бе­ре­гу бі­ля ру­шни­ка. Тут під час чер­го­во­го при­би­ра­н­ня хо­чуть на­ма­лю­ва­ти ще чо­ти­ри кар­ти­ни. Збо­ри пла­ну­ють в остан­ні ви­хі­дні ли­пня. Ві­та­лій роз­по­вів, що тра­ди­цій­но пі­сля при­би­ра­н­ня п’ ють чай із пе­чи­вом, а на­сту­пно­го ра­зу хо­чуть за­про­си­ти ще й му­зи­кан­тів для ство­ре­н­ня арт- атмо­сфе­ри. Бо у май­бу­тньо­му бе­рег Либеді має ста­ти твор­чим май­дан­чи­ком, то тре­ба з чо­гось по­чи­на­ти. Ідей у акти­ві­стів ба­га­то, є та­кі, що на­ра­зі зда­ю­ться на­віть фан­та­сти­чним.

«В ін­ших мі­стах Єв­ро­пи по сто­ли­чних рі­чках пла­ва­ють ле­бе­ді. Чо­му б це не зро­би­ти і в Либеді?», — Ві­та­лій Даниленко роз­по­від­ав про та­кий за­дум так ствер­дно, що хо­че­ться по­ві­ри­ти на всі сто. Мо­же, на­сту­пно­го ра­зу при­йде­мо гу­ля­ти вже на зов­сім ін­шу Ли­бідь?

Ін­на ЛИХОВИД, фо­то Ру­сла­на КАНЮКИ, «День» НА­ВІТЬ ЗА­РАЗ, КО­ЛИ РІ­ЧКА ЗОВ­СІМ НЕ НА­ДИ­ХАЄ НА ВІД­ПО­ЧИ­НОК, Є ЛЮ­ДИ, ЯКИМ ПРИ­ЄМ­НО ПРО­ВЕ­СТИ ГО­ДИН­КУ-ДВІ БІ­ЛЯ ВО­ДИ. ЦЕ — НАЙ­КРА­ЩИЙ ДО­КАЗ ТО­ГО, ЩО ВІД­РО­ДЖУ­ВА­ТИ ЛИ­БІДЬ ВАР­ТО

17 КІ­ЛО­МЕ­ТРІВ ЛИБЕДІ ЗА­ГНА­ЛИ В КО­ЛЕ­КТОР ЩЕ У 1970-х РО­КАХ. І ТЕ­ПЕР ВО­НА ШВИД­ШЕ НА­ГА­ДУЄ СТІ­ЧНУ КА­НА­ВУ, НІЖ КО­ЛИСЬ СУ­ДНО­ПЛАВ­НУ РІ­ЧКУ. АЛЕ КИ­ЇВ­СЬКІ АКТИ­ВІ­СТИ ВІ­РЯТЬ: ЗА 10 РО­КІВ ЦЕ МІ­СЦЕ МО­ЖНА ПЕ­РЕ­ТВО­РИ­ТИ НА СУ­ЧА­СНУ РЕ­КРЕ­А­ЦІЙ­НУ ЗО­НУ

ОДИН З АКТИ­ВІ­СТІВ ПРО­Е­КТУ ВІ­ТА­ЛІЙ ДАНИЛЕНКО РО­БИТЬ ЗА­МІ­РИ ЧА­СТИ­НИ БЕ­РЕ­ГА БІ­ЛЯ НА­МА­ЛЬО­ВА­НО­ГО НЕ­ЩО­ДАВ­НО РУ­ШНИ­КА. ТУТ ПІД ЧАС ЧЕР­ГО­ВО­ГО ПРИ­БИ­РА­Н­НЯ ХО­ЧУТЬ СТВО­РИ­ТИ ЩЕ ЧО­ТИ­РИ КАР­ТИ­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.