«Пі­сля пе­ре­мо­ги для нас все тіль­ки по­чне­ться»

Den (Ukrainian) - - День України - Те­тя­на ЛІТВІНЧУК, На­та­ля БЕЗВОЗЮК, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки

У Лі­тній шко­лі жур­на­лі­сти­ки «Дня» від­бу­ла­ся зу­стріч з істо­ри­ком і лі­те­ра­то­ром Оле­ною Стяж­кі­ною

Го­стя, шко­ля­рі й го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са Ів­ши­на го­во­ри­ли про ни­ні­шню вій­ну і про те, як бу­ду­ва­ти май­бу­тнє­пі­сля пе­ре­мо­ги. Бе­сі­да ви­йшла ду­же від­вер­тою та емо­цій­ною. Адже обго­во­рю­ва­ли болючі про­бле­ми сьо­го­де­н­ня з лю­ди­ною, яка ба­чи­ла за­ро­дже­н­ня вій­ни у До­не­цьку і на­ро­ста­н­ня не­прийня­т­тя у віль­них ча­сти­нах Укра­ї­ни, фа­кти­чно, за­ру­чни­ків-бо­йо­ви­ків. Так спів­па­ло, що роз­мо­ва від­бу­ла­ся «на еква­то­рі» Шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» — по­ло­ви­на кур­су на­шо­го «лі­тньо­го ін­тен­си­ву» вже за пле­чи­ма. «Ін­шим ле­кто­рам бу­де ду­же скла­дно три­ма­ти ви­со­ку план­ку, вста­нов­ле­ну на цій зу­стрі­чі», — про­ко­мен­ту­ва­ла Ла­ри­са Ів­ши­на.

Ча­сти­на гро­ма­дян не ро­зу­мі­є­то­го, що від­бу­ва­є­ться в До­не­цькій та Лу­ган­ській обла­стях. Че­рез ін­фор­ма­цій­ну вій­ну во­ни не ба­чать агре­сії Ро­сії, а го­во­рять про «пов­ста­лий Дон­бас». «Там (на схо­ді Укра­ї­ни. — Авт.) за­раз від­бу­ва­є­ться вій­на, а не гро­ма­дян­ське про­ти­сто­я­н­ня. Лю­ди на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях втра­ти­ли ін­фор­ма­цій­ну суб’єктність. Її від­су­тність і вій­на — го­лов­ні по­зи­ції, на яких ми ма­є­мо сто­я­ти. Все ін­ше мо­жна обго­во­рю­ва­ти», — впев­не­на істо­рик, лі­те­ра­тор і про­фе­сор До­не­цько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту Оле­на Стяж­кі­на. Жи­те­лі віль­ної ча­сти­ни Укра­ї­ни все біль­ше усві­дом­лю­ють си­ту­а­цію на схо­ді кра­ї­ни. За сло­ва­ми Оле­ни Стяж­кі­ної, про­цес, де єба­жа­н­ня і го- тов­но­сті слу­ха­ти одне одно­го, ро­би­ти спіль­ну спра­ву, зру­шив з мі­сця.

Істо­рик упев­не­на, що Укра­ї­на пі­сля пе­ре­мо­ги по­вин­на прой­ти не­лег­кий шлях ста­нов­ле­н­ня. «Що ма­є­мо ро­би­ти ми? Бе­рег­ти одне одно­го. Не да­ти не­на­ви­сті ста­ти на­шою вну­трі­шньою су­тні­стю, — акцен­ту­є­Оле­на Стяж­кі­на. — Ми ма­є­мо ти­сну­ти на вла­ду, бо вла­да ні­ко­ли не змі­ни­ться са­ма со­бою, а зав­жди бу­де від­тво­рю­ва­ти стиль, який був у по­пе­ре­дни­ків. І пі­сля пе­ре­мо­ги нам тре­ба ро­би­ти те са­ме. 23 ро­ки ми ро­би­ли ви­гляд, що во­но са­ме якось ви­рі­ши­ться. Якщо ми за­раз скла­де­мо ру­ки, то не пе­ре­мо­же­мо в стра­те­гі­чній пер­спе­кти­ві. На­віть пі­сля пе­ре­мо­ги для нас все тіль­ки по­чи­на­є­ться. По­ві­тря тре­ба на­бра­ти в гру­ди не на ко­ро­тку ди­стан­цію, а на пов­но­цін­ний ма­ра­фон».

«Нам усім тре­ба по­дя­ку­ва­ти «Фейс­бу­ку», зав­дя­ки яко­му Ви ста­ли за­галь­но­на­ціо­наль­ним на­дба­н­ням, — звер­ну­ла­ся до ле­ктор­ки Лі­тньої шко­ли Ла­ри­са Ів­ши­на. — Пу­блі­ка­ції про Ва­ші ви­сту­пи на­ди­ха­ють лю­дей. Ви — один із «жи­вих го­ло­сів», які нам ду­же близь­кі, і ми ра­ді сьо­го­дні ще біль­ше від­чу­ти цю близь­кість».

Діа­лог з Оле­ною Стяж­кі­ною чи­тай­те у на­сту­пних но­ме­рах га­зе­ти « День » .

Дми­тро ПЛАХТА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. І. Фран­ка:

— Ді­знав­шись, що на Лі­тню шко­лу жур­на­лі­сти­ки че­ка­є­зу­стріч із Оле­ною Стяж­кі­ною, одра­зу ви­рі­шив ще раз пе­ре­гля­ну­ти її слав­но­зві­сну «Ле­кцію сво­бо­ди», яка спра­ви­ла на ме­не чи­ма­ле вра­же­н­ня під час Львів­сько­го ме­ді­а­фо­ру­му. Це чу­до­во, що ви­па­ла мо­жли­вість обго­во­ри­ти з нею за кру­глим столом пи­та­н­ня, які за­раз бо­лять усім. Від­по­віді Оле­ни Стяж­кі­ної тре­ба роз­би­ра­ти на ци­та­ти, які не­об­хі­дно по­ши­рю­ва­ти. І го­лов­не, що ці від­по­віді щи­рі, лу­на­ють від са­мо­го сер­ця. Го­ло­си з Дон­ба­су не­об­хі­дно чу­ти, а не про­сто ви­слу­хо­ву­ва­ти. Усі укра­їн­ці ма­ють зро­би­ти від­по­від­ні ви­снов­ки з по­дій на схо­ді.

Ка­те­ри­на САДЛОВСЬКА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. І. Фран­ка:

— Роз­мо­ва з Оле­ною Стяж­кі­ною — істо­ри­ком, лі­те­ра­то­ром, ая б ще до­да­ла, лю­ди­ною, яка хо­че по­ми­ри­ти два бе­ре­ги Дні­пра, кар­ди­наль­но змі­ни­ла мо­є­с­прийня­т­тя Укра­ї­ни. Зда­є­ться, па­ні Оле­на зна­йшла ті сло­ва, яких я дав­но очі­ку­ва­ла. З ди­тин­ства у мо­є­му сер­ці зрів ква­зі­па­трі­о­тизм, адже там нур­ту­ва­ли дум­ки про окре­мі­шність схо­ду Укра­ї­ни. Див­но зі­зна­ва­тись со­бі, що ли­ше те­пер зро­зумі­ла, що «схід і за­хід — ра­зом» — це не про­сто сло­ва, а пер­шо­чер­го­ва істи­на, яку тре­ба за­кар­бу­ва­ти у сво­є­му сер­ці і, вре­шті­решт, ре­а­лі­зу­ва­ти у сво­їх ді­ях. Ми над­то дов­го ба­чи­ли у жи­те­лях До­неч­чи­ни, Лу­ган­щи­ни, та й за­га­лом, схо­ду, щось геть ін­ше, аніж ми са­мі. Оле­на Стяж­кі­на чі­тко ка­же, що ні­ко­ли не бу­ло «ін­ших» лю­дей, адже всі лю­ди одна­ко­ві. Не вар­то бу­ду­ва­ти пси­хо­ло­гі­чних «кам’яних стін», тре­ба на­вчи­ти­ся чу­ти і ро­зу­мі­ти.

На­та­лія ПУШКАРУК, Київський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Т. Шев­чен­ка:

— Ця зу­стріч — най­кра­щий спо­сіб зро­зу­мі­ти гли­бин­ну су­тність вій­ни, що йде на схо­ді Укра­ї­ни. Зро­зумі­ло, що ні­якої спе­ци­фі­ки чи від­ме­жо­ва­но­сті цих лю­дей від гро­ма­дян ін­шої ча­сти­ни Укра­ї­ни не­має. Во­ни про­сто по­тра­пи­ли у пас­тку. Укра­ї­на за всі ча­си сво­го існу­ва­н­ня не на­да­ва­ла на­ле­жної ува­ги цьо­му ре­гіо­ну. Я поділяю дум­ку Оле­ни Стяж­кі­ної про те, як до­по­мог­ти лю­дям оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Вар­то зро­зу­мі­ти, що схід і за­хід Укра­ї­ни одна­ко­ві, усві­до­ми­ти, що у гро­ма­дян у зо­ні вій­ни сфор­му­ва­ла­ся «нар­ко­ти­чна за­ле­жність» від те­ле­ба­че­н­ня, а всім укра­їн­цям по­трі­бні чі­ткі й зро­зумі­лі за­ко­ни і пра­ви­ла.

ФО­ТО АРТЕМА СЛIПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.