Ро­сія мов­чить...

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Бо­рис СОКОЛОВ, пу­блі­цист, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

У спра­вів­чи­те­ля Бив­ше­ва про­я­ви­ло­ся пра­гне­н­ня Крем­ля взя­ти під свій кон­троль со­ці­аль­ні ме­ре­жі і не допу­сти­ти при­лю­дних ви­сту­пів на під­трим­ку Укра­ї­ни

Ро­сій­сько­го шкіль­но­го вчи­те­ля ні­ме­цької мо­ви Оле­ксан­дра Бив­ше­ва, як і очі­ку­ва­ло­ся, Кром­ський райсуд Ор­лов­ської обла­сті за­су­див до пів­ро­ку ви­прав­них ро­біт і до за­бо­ро­ни на про­фе­сію тер­мі­ном на два ро­ки, та ще й ноутбук кон­фі­ску­вав як зна­ря­д­дя стра­шно­го зло­чи­ну. Тим са­мим він пов­ні­стю за­до­воль­нив ви­мо­ги про­ку­ра­ту­ри. Під­су­дний із ви­ро­ком не зми­рив­ся і зби­ра­є­ться оскар­жи­ти ви­рок. До­свід під­ка­зує, що йо­му до­ве­де­ться ді­йти до Єв­ро­пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни, оскіль­ки на­дії на ска­су­ва­н­ня зви­ну­ва­чу­валь­но­го ви­ро­ку в силь­но не­за­ле­жних ро­сій­ських су­дах — жо­дної. Адже зви­ну­ва­чу­ють Оле­ксан­дра за ча­сти­ною 1 стат­ті 282 КК (роз­па­лю­ва­н­ня не­на­ви­сті або во­ро­жне­чі) у фор­му­лю­ван­ні «з ме­тою роз­па­лю­ва­н­ня во­ро­жне­чі та при­ни­же­н­ня гі­дно­сті лю­ди­ни, гру­пи осіб за озна­кою на­ціо­наль­но­сті». Хо­ча при­ни­жу­єі свій, і су­сі­дній укра­їн­ський на­род і роз­па­лю­єн ена­висть до Укра­ї­ни і укра­їн­ців са­ме ро­сій­ський уряд, який ане­ксу­вав Крим і від­пра­вив «зе­ле­них чо­ло­ві­чків» і сто­си зброї на Дон­бас, щоб роз­па­ли­ти там вій­ну. І за­сто­со­ва­на ця по­лі­ти­чна ста­т­тя про­ти Бив­ше­ва в укра­їн­сько­му пи­тан­ні. При­во­дом для пе­ре­слі­ду­ва­н­ня ро­сій­сько­го пе­да­го­га слу­гу­ва­ла пу­блі­ка­ція ним на вла­сній сто­рін­ці у Фейс­бу­ці і «В кон­та­кті» 1 бе­ре­зня 2014 ро­ку вір­ша «Укра­їн­ським па­трі­о­там». Там, зокре­ма, єта­кі ряд­ки: Не­ві­до­мий спе­цназ ви­ник

якийсь там.

(Кремль ни гу-гу о «тай­ных при­шель­цах».) «Ні п’яді Кри­му пу­тін­ським че­кі­стам!» — Зву­чит на­ба­том в ра­не­ных серд­цах. На всі під­сту­пно­сті мо­скаль­ської бан­ди Отве­тьте по-бан­де­ров­ски, дру­зья: «Хай за­хли­ну­ться кров’ю оку­пан­ти!» — Іна­че «з ці­єю сво­рою» нель­зя. Зу­стрінь­те во­ро­гів, як ді­ди ва­ші Чтоб не то­птал­ся здесь чу­жой са­пог. Для них свин­це­вої

при­го­туй­те ка­ші. В не­ща­дній би­тві бе­ре­жи вас Бог! Хо­ва­ти вам па­тро­ни iще ра­но — Ро­сія по­гро­жує марш-кид­ком. Хай дух жи­ве Шу­хе­ви­ча Ро­ма­на! Хай ста­не вам Го­сподь

про­вiдни­ком! Вірш бу­ло на­пи­са­но ще до фор­маль­ної ане­ксії Кри­му, але то­ді, ко­ли на пів­остро­ві що­си­ли ору­ду­ва­ли пу­тін­ські «зе­ле­ні чо­ло­ві­чки». Про­те, як за­зна­чив адво­кат Бив­ше­ва Во­ло­ди­мир Су­чков в ін­терв’ю опо­зи­цій­но­му ін­тер­нет-ре­сур­су «Гра­ни.ру», «пре­дме­том до­слі­дже­н­ня був один-єди­ний вірш, а суд йо­го не до­слі­див вза­га­лі. За­мість цьо­го — свід­че­н­ня 40 свід­ків, які щось десь ба­чи­ли або чу­ли про це. Роз­гля­ну­ті дум­ки екс­пер­тів — якісь кри­ти­чно, а якісь не­кри­ти­чно. А сам вірш суд так і не чи­тав». А на­ві­що чи­та­ти і ви­вча­ти, ви­тра­ча­ти до­ро­го­цін­ний час, якщо ви­рок і так за­зда­ле­гідь ві­до­мий? А за­ра­зом Бив­ше­ва вне­сли до пе­ре­лі­ку те­ро­ри­стів і екс­тре­мі­стів Ро­сфін­мон іто­рін­гу, за­бло­ку­вав­ши йо­го фі­нан­со­ві ра­хун­ки й фа­кти­чно по­зба­вив­ши ко­штів для існу­ва­н­ня. Зна­йшли екс­тре­мі­ста! Нев­же вір­шів ро­сій­ська вла­да бо­ї­ться не мен­ше, ніж бомб те­ро­ри­стів? Мо­жли­во, спо­ді­ва­ю­ться, що за­су­дже­ний не ви­три­ма­єі емі­гру­є­на Укра­ї­ну ще ку­дись.

У спра­ві Бив­ше­ва ви­я­ви­ло­ся як пра­гне­н­ня Крем­ля взя­ти під свій кон­троль со­ці­аль­ні ме­ре­жі й за­про­ва­ди­ти там жорс­тку цен­зу­ру, так і ба­жа­н­ня не допу­сти­ти жо­дних скіль­ки-не­будь по­мі­тних при­лю­дних ви­сту­пів на під­трим­ку Укра­ї­ни в Ро­сії. І по­трі­бно ви­зна­ти, що свої зав­да­н­ня ро­сій­ська вла­да в ці­ло­му по­ки що ви­ко­нує. Ро­сій­ську гро­мад­ську дум­ку з укра­їн­сько­го пи­та­н­ня Пу­ті­но­ві до­сі вда­є­ться кон­тро­лю­ва­ти і спря­мо­ву­ва­ти в по­трі­бне ру­сло. Той же Бив­шев не­за­ба­ром пі­сля пу­блі­ка­ції сво­го вір­ша по­чав під­да­ва­ти­ся си­сте­ма­ти­чно­му цьку­ван­ню, в яко­му бра­ли участь не ли­ше пред­став­ни­ки вла­ди. А ко­ли гру­па пи­сьмен­ни­ків — чле­нів Ро­сій­сько­го Пен-цен­тру, вклю­ча­ю­чи ав­то­ра цих ряд­ків, спро­бу­ва­ла ор­га­ні­зу­ва­ти звер­не­н­ня на йо­го за­хист від іме­ні на­шої ор­га­ні­за­ції, оскіль­ки лю­ди­на по­стра­жда­ла са­ме за свою лі­те­ра­тур­ну твор­чість і пра­во на са­мо­ви­ра­же­н­ня, а бо­роть­ба за сво­бо­ду сло­ва — це обов’язок пи­сьмен­ни­ка, ке­рів­ни­цтво Ро­сій­сько­го Пен­цен­тру вчи­ни­ло опір цьо­му, і звер­не­н­ня бу­ло опу­блі­ко­ва­не в со­цме­ре­жах ли­шень від іме­ні гру­пи пи­сьмен­ни­ків. Не­див­но, що Бив­шев при­зна­є­ться: «Мі­ра зом­бо­ва­но­сті на­ших лю­дей про­сто при­го­лом­шує. Я ні­ко­ли не ду­мав, що так лег­ко лю­ди на та­ку при­мі­тив­ну про­па­ган­ду від­гу­ку­ва ти­му­ться. Про­сто вра­жа­ю­че. На­віть у нас у Кро­мах я чув та­кі про­по­зи­ції де­яких лю­дей: фор­муй­мо за­го­ни щоб від­во­йо­ву­ва­ти Аля­ску». Ну, до Аля­ски на­вряд чи ді­йдуть. Та й во­ю­ва­ти на Дон­ба­сі в сво­їй біль­шо­сті ро­сі­я­ни те­пер уда­тні ли­ше на сло­вах. Ма­со­ві від­мо­ви во­ю­ва­ти на Укра­ї­ні се­ред ро­сій­ських вій­сько­во­слу жбов­ців-кон­трак тни­ків до­во- дять, що по­тік «гар­ма­тно­го м’яса» ви­чер­пу­є­ться.

Але ве­ли­ка ча­сти­на ро­сій­ської ін­те­лі­ген­ції до­сі не по­зба­ви­ла­ся ком­пле­ксу «Стар­шо­го бра­та» що­до Укра­ї­ни і укра­їн­ців. Остан­ні, мов­ляв, до­брі ли­ше до­ти, до­ки обме­жу­ю­ться ви­ши­ван­ка­ми і укра­їн­ськи­ми пі­сня­ми та тан­ця­ми, а у ве­ли­ких спра­вах слу­ха­ють Ро­сію і ро­сі­ян. А вже якщо, не дай Бо­же, пе­ре­ста­ють слу­ха­ти­ся і по­чи­на­ють по­ду­му­ва­ти про справ­жню не­за­ле­жність, то ра­зом пе­ре­тво­рю­ю­ться на «бан­де­рів­ців» і «ру­со­фо­бів». До край­но­щів, що­прав­да, до­хо­дить рід­ко. Знаменитий актор Олег Та­ба­ков, що до­зво­лив со­бі не менш знаменитий ви­слів що­до то­го, що укра­їн­ці і їхня ін­те­лі­ген­ція, — це вза­га­лі якісь «убо­гі» не­до­люд­ки дру­го­го ґа­тун­ку, які до­зво­ля­ють со­бі гав­ка­ти на ве­ли­кий ро­сій­ський на­род-бо­го­но­сець, ви­гля­дає все ж та­ки пев­ним ек­зо­ти­чним ви­ня­тком, хо­ча до за­галь­но­го трен­ду, без­пе­ре­чно, вкла­да­є­ться. Ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція в сво­їй пе­ре­ва­жній біль­шо­сті зав­жди пе­ре­бу­ва­ла при існу­ю­чій вла­ді, яка пра­кти­чно ні­ко­ли не бу­ла де­мо­кра­ти­чною, за­те зав­жди бу­ла ім­пер­ською. І на­віть біль­шість тих ро­сій­ських ін­те­лі­ген­тів, хто так чи іна­кше, в той чи ін­ший мо­мент, сто­яв у опо­зи­ції до існу­ю­чо­го уря­ду, май­бу­тню Ро­сію ми­сли­ли як ім­пе­рію, при­чо­му при­бли­зно в тих же кор­до­нах, в яких існу­ва­ли Ро­сій­ська ім­пе­рія чи Ра­дян­ський Со­юз.

Не­див­но, що укра­їн­ській куль­ту­рі (так са­мо як і бі­ло­ру­ській) пред­став­ни­ки ро­сій­ської твор­чої ін­те­лі­ген­ції не­рід­ко від­мов­ля­ють у на­ціо­наль­ній са­мо­стій­но­сті і са­мо­бу­тно­сті. Її роз­гля­да­ють у кра­що­му ра­зі як про­він­цій­ну ва­рі­а­цію ро­сій­ської куль­ту­ри. Будь-які спро­би Укра­ї­ни як дер­жа­ви пі­ти з-під опі­ки Ро­сії, а укра­їн­ської куль­ту­ри — з під на­стіль­ки ж нав’язли­вої опі­ки ро­сій­ської куль­ту­ри, зу­стрі­ча­ю­ться в ба­гне­ти і ро­з­гля­да­ю­ться як зра­да чи то «слов’ян­сько­го бра­тер­ства», чи то єди­но­го «ро­сій­сько­го на­ро­ду». З цим вла­да та ін­те­лі­ген­ція в Ро­сії ще оста­то­чно не ви­зна­чи­ли­ся. Але ко­ли уро­дже­нець ор­лов­ських Кром, ко­рін­ний ро­сі­я­нин, та ще й ро­сій­ський по­ет, одна зі збі­рок яко­го на­зи­ва­є­ться «С ду­мой о Рос­сии», до­зво­ля­є­со­бі від­кри­то під­три­му­ва­ти Укра­ї­ну в її опо­рі ро­сій­ській агре­сії, та ще й пи­са­ти вір­ші укра­їн­ською мо­вою, зра­дни­ка не­о­дмін­но по­трі­бно по­ка­ра­ти, хай і не ду­же су­во­ро. Все ж та­ки час ще не ра­дян­ський, і за вір­ші від­прав­ля­ти ро­ків на 5—7 на лі­со­по­вал, як ко­лись бу­ва­ло, на­ра­зі не­зру­чно. Про­те й за­сту­па­ти­ся за «від­ще­пен­ця» — со­бі до­рож­че.

Ба­га­то мо­їх зна­йо­мих, на­віть не бу­ду­чи ша­ну­валь­ни­ка­ми Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на та вста­нов­ле­но­го ним ре­жи­му і в ці­ло­му не схва­лю­ю­чи вій­ну на Дон­ба­сі, ціл­ком сер­йо­зно пе­ре­ко­ну­ють се­бе і ін­ших, що як у ане­ксії Кри­му, так і у ви­ни­кнен­ні зброй­но­го кон­флі­кту на Дон­ба­сі, вин­на не ли­ше Ро­сія (і на­віть не стіль­ки Ро­сія), але й Укра­ї­на. Мов­ляв, но­ва ре­во­лю­цій­на укра­їн­ська вла­да в пер­ші дні і ти­жні впа­ла в ей­фо­рію і сво­ї­ми не­про­ду­ма­ни­ми ді­я­ми, у то­му чи­слі в мов­но­му пи­тан­ні, ви­кли­ка­ла не­за­до­во­ле­н­ня біль­шо­сті ро­сій­сько­мов­них ме­шкан­ців Кри­му і спро­во­ку­вав­ши їх на пов­ста­н­ня про­ти Ки­є­ва. А вже Пу­тін не міг не ско­ри­ста­ти­ся на­да­ни­ми йо­му ко­зи­ря­ми. Лю­ди, які мір­ку­ють та­ким чи­ном, фа­кти­чно зрів­ню­ють агре­со­ра і йо­го жер­тву. Адже, ма­ю­чи та­кі ж під­ста­ви, мо­жна бу­ло б ска­за­ти, що Поль­ща 1939 ро­ку бу­ла ав­то­ри­тар­ною дер­жа­вою, де про­цві­та­ла ко­ру­пція і да­ле­ко не пов­ною мі­рою до­три­му­ва­ли­ся прав на­ціо­наль­них мен­шин. То­му, мов­ляв, Гі­тлер, мав пев­ні під­ста­ви для то­го, щоб за­хи­ща­ти пра­ва нім­ців у Поль­щі, ну а да­лі ви­йшло так, як ви­йшло.

Та­ка ло­гі­ка во­че­видь хи­бна для по­ча­тку Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Адже Гі­тлер пі­клу­вав­ся зов­сім не про за­хист прав нім­ців, а про за­во­ю­ва­н­ня су­сі­дніх дер­жав і до­ся­гне­н­ня сві­то­во­го па­ну­ва­н­ня. Поль­ща ж, так са­мо як і Франція з Ан­глі­єю, на­па­да­ти на Ні­меч­чи­ну не зби­ра­ли­ся. Але по­ді­бна ло­гі­ка на­стіль­ки ж хи­бна і сто­сов­но ни­ні­шньо­го ро­сій­сько-укра­їн­сько­го кон­флі­кту. Пу­ті­на хви­лю­ють зов­сім не пра­ва ро­сій­сько­мов­но­го на­се­ле­н­ня, а мо­жли­во­сті пов­ні­стю кон­тро­лю­ва­ти Укра­ї­ну і ін­ші пост­ра­дян­ські дер­жа­ви, не ви­клю­ча­ю­чи і кра­ї­ни Бал­тії, які єчле­на­ми Єв­ро­со­ю­зу і НАТО, еко­но­мі­чно і по­лі­ти­чно. Уряд же Укра­ї­ни, який при­йшов до вла­ди в ре­зуль­та­ті ре­во­лю­ції гі­дно­сті, го­то­вий був до до­сить ши­ро­ких ком­про­мі­сів і з Кри­мом, і з Дон­ба­сом, і, нав­па­ки, ду­же дов­го на­ма­гав­ся (а в якійсь мі­рі і за­раз на­ма­га­є­ться) до­мо­ви­ти­ся з ко­ли­шньою ко­ман­дою на Дон­ба­сі, на­віть то­ді, ко­ли вже по­ча­ли­ся бо­йо­ві дії. І мо­жна не ма­ти сум­ні­ву, що без ро­сій­ських військ і ро­сій­ської зброї не ста­ло­ся б ні оку­па­ції Кри­му, ні вій­ни на Дон­ба­сі. Спро­би жви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ар­гу­мен­ти про «укра­їн­ську про­ви­ну» — це ли­шень спро­би ви­прав­да­ти вла­сну без­ді­яль­ність що­до ро­сій­ської по­лі­ти­ки в Укра­ї­ні.

Оле­ксандр Бив­шев — один із не­ба­га­тьох, хто ри­зи­кнув під­ви­щи­ти свій го­лос на за­хист Укра­ї­ни. І роз­пра­ва з ним бу­ла ціл­ком за­ко­но­мір­ною. Став­ле­н­ня ж біль­шо­сті ро­сі­ян до Укра­їн­ської дер­жа­ви і куль­ту­ри змі­ни­ться ли­ше то­ді, ко­ли укра­їн­ці змо­жуть по­кін­чи­ти з вій­ною на Дон­ба­сі, до­ся­гнуть на­ціо­наль­ної кон­со­лі­да­ції та до­ве­дуть всьо­му сві­то­ві, що Укра­ї­на жо­дним чи­ном не єдер­жа­вою, «яка не від­бу­ла­ся».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.