А що зав­тра?

Пе­ре­се­лен­ці, які про­жи­ва­ють у пан­сіо­на­ті «Дже­ре­ло» під Ки­є­вом, мо­жуть опи­ни­ти­ся на ву­ли­ці. «День» ді­знав­ся, в чо­му при­чи­на та що мо­жна зро­би­ти

Den (Ukrainian) - - Репортаж «дня» - Оле­на БЕРЕЖНЮК, фо­то Ру­сла­на КАНЮКИ, «День»

До пан­сіо­на­ту «Дже­ре­ло», що у Пу­щі Во­ди­ці, ви­му­ше­ні пе­ре­се­лен­ці пе­ре­їха­ли ще ми­ну­ло­го лі­та. Про­тя­гом усьо­го ро­ку нав­ко­ло за­кла­ду ви­ни­ка­ли кон­флі­кти. Зокре­ма, у кві­тні до пан­сіо­на­ту при­пи­ни­ли по­ста­ча­ти газ — че­рез за­бор­го­ва­ність, а на­при­кін­ці черв­ня на сай­ті «Ки­ї­в­енер­го» з’яви­ло­ся по­ві­дом­ле­н­ня, що най­ближ­чим ча­сом «Дже­ре­ло» за­ли­ши­ться без сві­тла. Тут ме­шкан­ці по­ча­ли би­ти на спо­лох: но­ве жи­тло ба­га­тьом не по ки­ше­ні. За­ли­ша­є­ться два ва­рі­ан­ти: йти з ді­тьми на ву­ли­цю, або по­вер­та­ти­ся до­до­му, а для ба­га­тьох це — на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії.

КВАР­ТИ­РА — НЕ ПІД СИ­ЛУ

«За­раз най­біль­ша про­бле­ма в то­му, що не­має га­ря­чої во­ди, — роз­по­від­ає На­та­лія з Лу­ган­ська. — Мо­є­му си­ну чо­ти­ри мі­ся­ці, і ме­ні тре­ба по­стій­но грі­ти во­ду, щоб йо­го ску­па­ти. Пли­ти у нас еле­ктри­чні, то­му це зро­би­ти по­ки мо­же­мо. Але якщо еле­ктри­ку ві­ді­мкнуть, як і зби­ра­ю­ться, про­сто не знаю що ро­би­ти».

Ро­ди­на На­та­лії — пер­ша, до ко­го ми за­ві­та­ли у «Дже­ре­лі». Жін­ка жи­ве тут із трьо­ма ді­тьми, най­мо­лод­ший син на­ро див ся вже у Ки є ві. Чо ло вік На та лії за­ли­шив­ся у Лу­ган­ську та до­гля­дає за до­мом — щоб май­но не ро­зі­бра­ли ма­ро­де­ри. Спо­ча­тку ро­ди­на зби­ра­ла­ся орен­ду ва ти квар ти ру, але пі сля не дов гих по шу ків зро зу мі ла, що для них — це не­здій­снен­на мрія.

«Ми ду­ма­ли над но­вим жи­тлом, — ка­же На­та­лія, — але у Ки­є­ві ще про­жи­ває моя ма­ти та брат. Якщо орен­ду­ва­ти, то тре­ба ра­зом. Це мі­ні­мум три кім­на­ти, а де гро­ші взя­ти, якщо і одно­кім­на­тна по над три ти ся чі кош тує? Я за раз пра­цю­ва­ти не мо­жу, оскіль­ки до­гля­даю за ди ти ною, та за мо­єю спе ці аль ніс тю ро­бо­ти і не­має. Я вчи­тель­ка ро­сій­ської мо ви, а тут це не по пу ляр но. Уліт ку я про­бу­ва­ла пра­цю­ва­ти шва­чкою, ши­ла бро­не­жи­ле­ти. Ра­ні­ше ні­ко­ли та­ким не за­йма­ла­ся, але швид­ко нав­чи­ла­ся. Ду­ма­ла, що мо­жна по­вер­ну­ти­ся до май­стер­ні, та ба­га­то цим не за­ро­биш».

Умо ва ми пан сі о на ту па ні На та лія за­до­во­ле­на, їй, як ба­га­то­ді­тній ма­те­рі, ви­да­ли по­кра­ще­ну кім­на­ту, та не всім так по­ща­сти­ло. У «Дже­ре­лі» про­жи­ває 260 осіб, з них по­над сто — ді­ти. Місць не ви­ста­чає, але до­по­мог­ти на­ма­га­ю­ться ко­жно­му. У на­сту­пній кім­на­ті, яку ми від­ві­ду­є­мо, жи­вуть три жін­ки пен­сій­но­го ві­ку. Ра­ні­ше їх бу­ло че­тве­ро, та оскіль­ки че­твер­те ліж­ко на та­кій пло­щі ні­як не вмі­ща­ло­ся — хтось один спав на ма­тра­ці на під­ло­зі. За­раз у цій кім­на­ті тим­ча­со­во го­стює 70-рі­чна Га­ли­на Ва - си­лів­на з Хар­цизь­ка. Не­що­дав­но во­на та­кож хо­ті­ла за­се­ли­ти­ся у пан­сіо­нат.

« Я жи ла у пан сі о ні з лі та, а по тім по­їха­ла до си­на у Сло­ве­нію, — роз­по­від­ає па­ні Га­ли­на. — Він му­сив пе­ре­їха­ти до Шве ції, і я по вер ну ла ся в Укра ї ну, щоб зро би ти но ву ві зу та по їха ти за ним. При­їха­ла до пан­сіо­на­ту, а ме­ні ка­жуть, що не­має мі­сця. По­ра­ди­ли орен­ду­ва­ти квар­ти­ру, по­ки ви­рі­шу пи­та­н­ня з по­соль­ством, але де на неї гро­ші взя- ти? Квит ки ме ні син ку пу вав, пен сії ледь на їжу ви­ста­чає».

«Я ДУ­ЖЕ СУ­МУЮ ЗА ДО­МОМ»

Меш кан ка пан сі о на ту Юлія ви їха - ла з Лу гансь ка остан ньою се ред сво їх по друг. По ки да ти дім ду же не хо ті ла. То­ді Юлія вже зна­ла, що у неї бу­де ди - ти­на, і мрі­я­ла, щоб її донь­ка на­ро­ди­ла­ся на рід ній, але мир ній зем лі. Оскіль - ки спра ва до ми ру не йшла, жін ка бу­ла зму­ше­на шу­ка­ти при­тул­ку. По­дру - га-во лон тер ка по ра ди ла їй звер ну ти ся до « Дже ре ла » , де ро ди ні і вда ло ся по - се ли ти ся.

«Я ду­же су­мую за до­мом, — ді­ли­ться Юлія. — Як­би мо­гла, то вже б по­вер- ну­ла­ся. Ме­ні тут по­до­ба­є­ться: і у «Дже­ре лі » , і в Ки є ві за га лом, але сто ли ця ду­же до­ро­га. Ча­сом во­на не по-ки­ше­ні на­віть ки­я­нам, що вже про нас ка­за­ти? Мій чо­ло­вік пра­цює, але на­вряд чи змо­же про­го­ду­ва­ти ро­ди­ну, якщо ми за­ли­ши­мо­ся на ву­ли­ці. То­ді ме­ні до­ве­де­ться з доч кою по вер та ти ся до Лу гансь ка. Чо ло вік нав ряд чи змо же про їха ти блок­пост, то­му він за­ли­ши­ться тут, по­вер­не­ться вже пі­сля вій­ни».

ПИ­ТА­Н­НЯ БЕЗ ВІД­ПО­ВІДІ

У Ві­ри з Лу­ган­ська троє не­пов­но­лі­тніх ді­тей. Най­мен­шо­му — чо­ти­ри мі­ся­ці. Ко ли ви їж д жа ли — Ві ра на віть не зна­ла, що ва­гі­тна. У Ки­є­ві лі­ка­рі по­ста­ви­ли їй нев­ті­шний ді­а­гноз та на­по­ля­га­ли на абор­ті. Жін­ка від­мо­ви­ла­ся і ви­рі­ши ла на род жу ва ти. Син з’ явив ся на світ здо­ро­ві­сінь­ким, і для Ві­ри про­бле­ма не доб ро со віс них лі ка рів пе рей ш ла на дру­гий план. На пер­ший же ви­йшло єди­не пи­та­н­ня: «Що бу­де зав­тра?»

«Я у всіх пи­таю: скіль­ки нам ще до­зво лять тут жи ти? Ніх то не мо же від­по­ві­сти. Чи нас бу­дуть ви­се­ля­ти, чи бу­де­мо ли­ша­ти­ся? Єди­не, як ма­ти трьох ді­тей, я ро­зу­мію, що без га­зу ми не пе - ре зи му є мо. За раз прос то мо ли мо ся, щоб якось пе­ре­си­ді­ти. На їжу та на все ін­ше мо­жна за­ро­би­ти. У ме­не є дві ру­ки та дві но­ги — ро­ди­ну я про­го­дую. Зві­сно, бу­де важ­ко, бо це чу­же се­ре­до­ви­ще, та все мож ли во. Але що ро би ти без жи­тла? За­раз тре­ба стар­шу донь­ку від­да­ва­ти до шко­ли, але я на­віть не знаю, ку­ди са­ме від­да­ва­ти. По­да­ти до­ку­мен­ти тут — а ра­птом ми тут не жи­ти­ме­мо? Де ми бу де мо — не ві до мо. До шко ли ди­ти­ну не так лег­ко зі­бра­ти, тре­ба ку­пи­ти під­ру­чни­ки, за яки­ми на­вча­ю­ться са­ме у кон­кре­тно­му за­кла­ді, та­кож пи­та­н­ня фор­ми — во­на ж усю­ди рі­зна. Моя ди­ти­на за­йма­є­ться у тан­цю­валь­ній шко лі при ан сам б лі іме ні Вірсь ко го. За­раз у них по­їзд­ка в та­бір. Во­на при­їж д жає за два дні до шко ли. А що їй ска­за­ти, ку­ди во­на по­вер­не­ться?»

«ІЗ БОР­ГОМ НІ­ЧО­ГО ЗРО­БИ­ТИ

НЕ МО­ЖЕ­МО»

За по ві дом лен ням « Ки ї ве нер го » , елек т ро пос та чан ня пан сі о на ту при пи - ни ли че рез « нев ре гу лю ван ня до го вір - них від­но­син із вла­сни­ком пан­сіо­на­ту ТОВ «Ге лі ос ЛТД » . По чи на ю чи з лип - ня 2014 ро­ку, опла­та за спо­жи­ту пан­сіо на том елек т ро енер гію до « Ки ї ве нер - го» не над­хо­ди­ла, і на­ра­зі на­ко­пи­че­на за бор го ва ність скла ла по над 698,5 ти - сяч гри­вень.

« Ми ні чо го не мо же мо зро би ти з бор­гом, — роз­по­від­ає прес-се­кре­тар та­бо ру пе ре се лен ців, які про жи ва ють у пан­сіо­на­ті, Ві­кто­рія Гра­ні­на. — Ме­шкан ці го то ві пла ти ти ко му наль ні по - слу­ги, але ми не юри­ди­чна осо­ба, то­му ба наль но не мо же мо офор ми ти пла те - жі. Крім то­го, ця бу­дів­ля на ба­лан­сі як про мис ло вий об’ єкт, то му і та ри фи до неї від­по­від­ні. Ми їх не по­тя­гне­мо.

Ви му ше ні пе ре се лен ці вже звер ну - ли­ся до вла­ди із про­ха­н­ням роз­гля­ну­ти їхню про­бле­му та очі­ку­ють на рі­ше­н­ня. Во­ни спо­ді­ва­ю­ться, що бу­дів­лю пе­ре­да­дуть на ба­ланс ко­му­наль­но­го під­при­єм­ства, яке до­зво­лить їм жи­ти тут за пев­ну пла ту. Зі сво го бо ку « Ки ї ве нер го » звер ну ло ся до місь кої вла ди Ки є ва із про­ха­н­ням пе­ре­се­ли­ти осіб, які про­жи­ва­ють у пан­сіо­на­ті, до жи­тло­во­го фон­ду. Але по­ки мі­сця не зна­йшло­ся, і пи­тан ня « ви сить у по віт рі » . Меш кан ці « Дже ре ла » не ро зу мі ють чо го че ка ти да­лі: мир­но­го жи­т­тя у пан­сіо­на­ті, пе­ре­се­ле­н­ня, чи ви­се­ле­н­ня і по­вер­не­н­ня ра­зом із ді­тьми під по­стій­ні об­стрі­ли...

ОКРІМ РОЗ­ВАГ У СА­МО­МУ ПАН­СІО­НА­ТІ, МІ­СЦЕ­ВІ ДІ­ТИ ЧА­СТО ХО­ДЯТЬ КУ­ПА­ТИ­СЯ НА ОЗЕ­РО ЧЕ­РЕЗ ДО­РО­ГУ ВІД «ДЖЕ­РЕ­ЛА»

СИН НА­ТА­ЛІЇ, ВА­НЯ, ВДО­МА ЗА­ЙМАВ­СЯ ТАН­ЦЯ­МИ. ТУТ ЗА­НЯ­Т­ТЯ ДО­ВЕ­ЛО­СЯ ПРИ­ПИ­НИ­ТИ, АЛЕ ЦЕ НЕ ЗА­ВА­ДИ­ЛО ЙО­МУ ВЗЯ­ТИ УЧАСТЬ У ТАНЦЮВАЛЬНОМУ КОН­КУР­СІ ТА ВИ­ГРА­ТИ ПУ­ТІВ­КУ ДО ЛІ­ТНЬО­ГО ТА­БО­РУ

ЮЛІЯ З ЛУ­ГАН­СЬКА ВИ­РІ­ШИ­ЛА: ЯКЩО З ПАН­СІО­НА­ТУ ЇХ ВИ­СЕ­ЛЯТЬ — ПО­ВЕР­НЕ­ТЬСЯ З ДО­ЧКОЮ ДО­ДО­МУ

У ПАН­СІО­НА­ТІ ЗА­РАЗ ПРО­ЖИ­ВАЄ 260 ПЕ­РЕ­СЕ­ЛЕН­ЦІВ. ПО­НАД 100 З НИХ — ДІ­ТИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.