«...Да­лі ве­сни цей пар­ла­мент не про­і­снує»

Ан­дрій СЕН­ЧЕН­КО — гість «Дня» і ле­ктор Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки

Den (Ukrainian) - - Подробиці - На­та­лія ШИМ­КІВ, Мар­та ФРАН­ЧУК, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

«НА­ВІ­ЩО БУ­ЛО ЄЛЬЦИНОВІ В 90-х ВПЛУ­ТУ­ВА­ТИ­СЯ В ІСТО­РІЮ З ЗА­ХО­ПЛЕ­Н­НЯМ КРИ­МУ, КО­ЛИ ВІН МІГ ЧЕ­РЕЗ КУ­ЧМУ «РОЗ­ПО­РЯ­ДЖА­ТИ­СЯ» ВСІ­ЄЮ УКРА­Ї­НОЮ»

Со­фія РУ­СЬКИХ, На­ціо­наль­ний пе­да­го­гі­чний уні­вер­си­тет іме­ні М. П. Дра­го­ма­но­ва: — На ва­шу дум­ку, чи мо­жна бу­ло за­по­біг­ти ане­ксії Кри­му, ви­хо­дя­чи з то­го, що ще до лю­то­го 2014 ро­ку хо­ди­ли чу­тки про пла­ни Ро­сії на пів­острів? Ві­до­мо, що в 1990-х ро­ках Кремль вже ро­бив спро­бу ре­а­лі­зу­ва­ти «сце­на­рій 2014-го», але то­ді цьо­му за­по­бі­гли. Чо­му не ви­йшло за­раз?

Ан­дрій СЕН­ЧЕН­КО:

— Ба­жа­н­ня у сил, які про­во­ди­ли ідею за­хо­пле­н­ня Кри­му, у Ро­сії бу­ли зав­жди. І на по­ча­тку 90-х, і 2014-го пра­цю­ва­ли ро­сій­ські спец­слу­жби, по­літ­те­хно­ло­ги, рі­зно­го ро­ду аген­ту­ра. Пер­шу ата­ку «мє­шков­сько­го пе­ре­во­ро­ту» бу­ло від­би­то. Ін­ша річ, що на той мо­мент Бо­рис Єль­цин вва­жав, що йо­му про­сті­ше бу­де ке­ру­ва­ти Укра­ї­ною че­рез Ле­о­ні­да Ку­чму, на яко­го він мав вплив, зокре­ма, че­рез га­зо­вий кран. То­ді те­ма укра­їн­ських бор­гів за газ бу­ла на слу­ху. Та­ка бу­ла гра. Єль­цин грав­ся, як кі­шка з ми­шкою, з Укра­ї­ною, або, при­найм­ні, йо­му так зда­ва­ло­ся. На­ві­що бу­ло Єльцинові вплу­ту­ва­ти­ся в істо­рію з тим, щоб за­бра­ти Крим зі скла­ду Укра­ї­ни, ко­ли він міг че­рез Ку­чму «роз­по­ря­джа­ти­ся» всі­єю кра­ї­ною.

Те, що ста­ло­ся за­раз — не мо­жу ска­за­ти, що це спон­тан­но. Пев­ний ґрунт для ане­ксії все­ре­ди­ні са­мо­го Кри­му ство­рю­вав­ся ро­ка­ми. З одно­го бо­ку, в ре­зуль­та­ті дій ро­сій­ських спец­служб і про­во­ка­то­рів — та­ких як За­ту­лін і Жи­ри­нов­ський, які ре­гу­ляр­но, при­їжджа­ю­чи до Кри­му, ого­ло­шу­ва­ли Се­ва­сто­поль ро­сій­ським мі­стом, а Крим ро­сій­ським ре­гіо­ном. З ін­шо­го бо­ку, в ре­зуль­та­ті без­ді­яль­но­сті і зло­чин­них ухвал укра­їн­ської вла­ди. На жаль, з се­ре­ди­ни 90-х рр. став­ле­н­ня цен­траль­ної вла­ди Укра­ї­ни до Кри­му бу­ло «хи­жа­цьке» — пра­гну­ли від­хо­пи­ти со­бі шма­ток зем­лі. Від­по­від­но, в Кри­му ви­ро­сти­ли спе­ци­фі­чний тип уря­дов­ців, які й ке­ру­ва­ли ав­то­но­мі­єю, осо­бли­во пів­ден­ним узбе­реж­жям. Цей тип уря­дов­ців я на­зи­ваю «об­слу­го­ву­ю­чим пер­со­на­лом», який був го­то­вий за кри­хти зі сто­лу го­спо­да­рів ви­ко­на­ти будь-які фо­ку­си, на­віть аб­со­лю­тно не­за­кон­ні. Фо­ку­си ви­ко­ну­ва­ли­ся, а ось лю­ди жи­ли гір­ше й гір­ше. І це при то­му, що ре­гіон має ве­ли­че­зний по­тен­ці­ал.

Ін­ша річ, що в Кри­му та­кож зав­жди був спе­ци­фі­чний від­ті­нок — че­рез пев­ну острів­ну пси­хо­ло­гію: «Ми осо­бли­ві», «ми ось та­кі»...

Ре­жим Ві­кто­ра Яну­ко­ви­ча був аб­со­лю­тно не на­ла­што­ва­ний щось змі­ню­ва­ти в Кри­му. Їх усе вла­што­ву­ва­ло. Біль­ше то­го, ко­ли­шні пра­во­охо­рон­ні стру­кту­ри, та­кі, як СБУ, ГПУ, МВС бу­ли за­то­че­ні на ін­ше зав­да­н­ня — не на за­хист кон­сти­ту­цій­но­го ла­ду та те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті, а на за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки «го­спо­да­рів кра­ї­ни», яки­ми во­ни се­бе вва­жа­ли, від гні­ву на­ро­ду. Від­по­від­но, змі­ню­вав­ся склад, при­пу­сті­мо, управ­лі­н­ня СБУ в Кри­му — це в основ­но­му бу­ли до­не­цькі ви­хід­ці, які опі­ка­ли не­за­кон­ні при­ва­ти­за­цій­ні про­це­си на ко­ристь цих «го­спо­да­рів жи­т­тя».

Те­пер ви­ни­кає пи­та­н­ня — чи мо­жна бу­ло уни­кну­ти ане­ксії Кри­му пі­сля пе­ре­мо­ги Май­да­ну? Як лю­ди­на, для якої втра­та Кри­му — це осо­би­ста тра­ге­дія, мо­жу ска­за­ти, що мо­жна бу­ло зро­би­ти ці­лий ряд кро­ків, які, мо­жли­во, мо­гли б на щось впли­ну­ти. По-пер­ше, не бу­ло га­ран­тій, що зав­дя­ки цим ді­ям ми мо­гли б утри­ма­ти Крим. По-дру­ге, ча­сти­ну цих дій (на­при­клад, по­ча­ти стрі­ля­ти) мо­гли б да­ти Во­ло­ди­ми­ро­ві Пу­ті­ну ви­прав­да­н­ня для втор­гне­н­ня до Ки­є­ва. Ми зна­є­мо, що та­кий сце­на­рій у ото­чен­ні Пу­ті­на роз­гля­дав­ся. Ско­ри­став­ся б він ним чи ні — скла­дно ска­за­ти. Що мо­гла то­ді зро­би­ти вла­да в Ки­є­ві? На­при­клад, бу­ли про­по­зи­ції за­то­пи­ти по­ром у Кер­чен­ській про­то­ці. Це мо­гло зби­ти темп про­тив­ни­ка, хо­ча в них бу­ла ма­са ін­ших мо­жли­во­стей ре­а­лі­зу­ва­ти свої пла­ни (ви­са­ди­ти де­сан­тни­ків...).

Але одну мо­жли­вість укра­їн­ська вла­да то­чно не ви­ко­ри­ста­ла, і в цьо­му вин­ні аб­со­лю­тно кон­кре­тні осо­би. Ця мо­жли­вість по­ля­га­ла в опе­ра­тив­ній змі­ні вла­ди в Кри­му. За Кон­сти­ту­ці­єю пів­остро­ва, ви­щою по­са­до­вою осо­бою є го­ло­ва ВР АРК, але фа­кти­чно най­більш впли­во­вий по­лі­тик — це прем’єр-мі­ністр Кри­му. Ми змо­гли зі­бра­ти сім­де­сят шість го­ло­сів, а там ли­ше сто де­пу­та­тів, за змі­ну прем’єр­мі­ні­стра Ана­то­лія Мо­ги­льо­ва (він сам був не про­ти). Але, ко­ли я це пи­та­н­ня по­ста­вив пе­ред Тур­чи­но­вим, він ска­зав: «Так, це по­трі­бно зро­би­ти, але спо­ча­тку не­об­хі­дно сфор­му­ва­ти вла­ду в Ки­є­ві, оскіль­ки ще не­має ні уря­ду Укра­ї­ни, ні ко­а­лі­цій­ної уго­ди». Вла­да в Кри­му то­ді сто­я­ла на дру­го­му мі­сці.

Про­те, Тур­чи­нов все одно за­про­по­ну­вав про­ве­сти кон­суль­та­ції з ке-

Зу стріч із крим ча ни ном на - род ним де пу та том V, VI, VII скли­кань Ан­дрі­єм СЕН­ЧЕН­КОМ спра ви ла на сту ден тів Літ ньої шко ли жур на ліс ти ки « Дня » силь не вра жен ня. Сен чен ко — фі гу ра ві до ма сво­єю прин ци по -

рів­ни­ка­ми пар­ла­мент­ських фра­кцій, які ма­ли на­мір вхо­ди­ти до ко­а­лі­ції. За­про­си­ли Оле­га Тя­гни­бо­ка, він го­во­рить: «Я го­то­вий на будь-який ва­рі­ант, оскіль­ки тре­ба ря­ту­ва­ти Крим». Я брав участь у цих кон­суль­та­ці­ях. Да­лі до ка­бі­не­ту Тур­чи­но­ва за­про­шу­ють Ві­та­лія Кли­чка, а він го­во­рить: «Я ка­те­го­ри­чно за­пе­ре­чую». Ми: «Ну, як же, тре­ба ж тер­мі­но­во при­йма­ти ухва­лу». Він «До­ки не по­ді­ли­мо ша­хів­ни­цю до ра­йон­ної адмі­ні­стра­ції, я про­ти». Три дні йо­го вмов­ля­ли — ні в яку. А це єди­не, що мо­гло сер­йо­зно змі­ни­ти си­ту­а­цію, утри­мав­ши крим­ський пар­ла­мент від фей­ко­во­го ре­фе­рен­ду­му. Це не озна­чає, що пу­тін­ські спец­слу­жби не зна­йшли б якусь від­по­відь, але це вже бу­ла б ін­ша істо­рія.

Іван КА­ПСА­МУН: — Нев­же без до­мов­ле­но­стей у Ки­є­ві, а вла­сне ка­жу­чи «по­ді­лу пи­ро­га», не мо­жна бу­ло ді­я­ти? Тим біль­ше, ко­ли йшло­ся про те­ри­то­рі­аль­ну ці­лі­сність.

А. С.: — Це нор­ма Кон­сти­ту­ції. Річ у тім, що по­трі­бна пи­сьмо­ва зго­да Пре­зи­ден­та на змі­ну прем’єр-мі­ні­стра Кри­му. Ця пи­сьмо­ва зго­да по­да­є­ться до ВР ав­то­но­мії, і то­ді при­йма­є­ться ухва­ла. На­віть якщо б ми про­ве­ли го­ло­су­ва­н­ня в крим­сько­му пар­ла мен ті без пи­сьмо вої зг о ди Пре зи­ден­та, во­но бу­ло б не­кон­сти­ту­цій­ним. А на той мо­мент ду­же ва­жли­во бу­ло все ж та­ки ввійти до кон­сти­ту­цій­но­го ру­сла. Але най­го­лов­ні­ше, що Кли­чко в остан­ній день — 25-го лю­то­го, ко­ли бу­ла оста­н­ня спро­ба йо­го «при­да­ви­ти», ска­зав: «Якщо ви так на­ти­ска­ти­ме­те або без ме­не ви­рі­ши­те пи­та­н­ня, то я не під­пи­шу ко­а­лі­цій­ну уго­ду». А те­пер, уявіть со­бі, що не з’явив­ся б уряд кра­ї­ни. Не­має Пре­зи­ден­та, а є ли­ше ВР скла­дно­го скла­ду — яка б бу­ла до­ля Укра­ї­ни?

«ОКУ­ПАН­ТИ В КРИ­МУ ПО­ВИН­НІ ЖИ­ТИ В КОШМАРІ...»

На­та­лія ШИМКИВ, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ка: — Як ви ста­ви­тесь до тран­спорт­но-то­вар­ної бло­ка­ди крим­сько­го пів­остро­ва? Які наслідки мо­жуть бу­ти? Як ви вза­га­лі оці­ню­є­те бо­роть­бу Укра­ї­ни за Крим?

А. С.: — Якщо ми з ва­ми ві­зьме­мо ар­куш чи­сто­го па­пе­ру, роз­ді­ли­мо йо­го нав­піл і спро­бу­є­мо з одно­го бо­ку на­пи­са­ти за­хо­ди що­до ін­те­гра­ції Кри­му до РФ, а з дру­го­го — за­хо­ди з ре­ін­те­гра­ції Кри­му до Укра­ї­ни, то дру­га по­ло­ви­на сто­рін­ки бу­де по­ро­жня. На жаль, ні­чо­го не ро­би­ться. Я че­сно ска­жу, що пе­ре­ви­щив свої по­са­до­ві пов­но­ва­же­н­ня, ко­ли як за- вою по зи ці­єю і знан ням ук ра - їн­сько­го по­лі­ти­ку­му не з чу­ток. На­при­клад, на­га­да­є­мо, що са­ме він в Адмі ніс т ра ції Пре зи ден та зай мав ся ви ве ден ням ук ра їнсь - ких вій­сько­вих і те­хні­ки з Кри­му, ко ли бу ло ухва ле но та ке рі - сту­пник го­ло­ви АП пе­ре­крив по­ста­ча­н­ня во­ди Пів­ні­чно­крим­ським ка­на­лом на пів­острів пі­сля йо­го оку­па­ції Ро­сі­єю. І вва­жаю, що зро­бив пра­виль­но. Зви­чай­но, ме­не то­ді всі­ля­ко на­ма­га­лись кри­ти­ку­ва­ти, на­віть де­я­кі лі­де­ри Ме­джлі­су. Але сьо­го­дні ті са­мі лю­ди ме­ні го­во­рять: «Ти був пра­вий!».

Що ще тре­ба бу­ло зро­би­ти? Без­умов­но, то­вар­на бло­ка­да. І всі ці кри­ки — «Як, там же на­ші гро­ма­дя­ни ви­ми­ра­ти­муть!» — бре­хня. Крим — не острів, є без­ліч мо­жли­во­стей, які екс­плу­а­тує оку­па­цій­на вла­да, зокре­ма Кер­чен­ська про­то­ка. Так, но­мен­кла­ту­ра то­ва­рів ста­ла ін­шою. Так, ці­ни під­ви­щи­лись. Але жи­т­тя на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Укра­ї­ни не мо­же бу­ти кра­щим, ніж на її віль­ній ча­сти­ні. Сьо­го­дні, на­при­клад, ма­ло хто знає, що у нас три­ва­ють за­лі­зни­чні по­ста­ча­н­ня си­ро­ви­ни на за­во­ди Фір­та­ша в Ар­мян­ську і Кра­сно­пе­ре­коп­ську, а звід­ти так са­мо ви­во­зи­ться про­ду­кція і че­рез на­ші пор­ти по­ста­ча­є­ться на екс­порт. При цьо­му Фір­таш за­ре­є­стру­вав фей­ко­ве під­при­єм­ство на кон­ти­нен­таль­ній ча­сти­ні Укра­ї­ни, яке й ве­де ці опе­ра­ції. А де ре­а­кція вла­ди?

Ін­ша спра­ва, що взя­ти й ви­мкну­ти ру­биль­ник еле­ктри­ки бу­ло б не­пра­виль­но, оскіль­ки по CNN одра­зу ж по­ка­жуть кар­тин­ки з по­мер­ли­ми по­ро­ді­л­ля­ми або щось по­ді­бне. Хо­ча хо­чу вам ска­за­ти, що ро­сій­ські вій­сько­ві на­тя­гну­ли ту­ди аль­тер­на­тив­ні дже­ре­ла еле­ктро­енер­гії — ве­ли­че­зну кіль­кість га­зо­тур­бін­них уста­но­вок. Але все одно від­клю­че­н­ня еле­ктро­енер­гії для оку­па­цій­ної вла­ди ста­ло б ве­ли­че­зною про­бле­мою. Во­на по­вин­на жи­ти в ста­ні по­стій­но­го ко­шма­ру — як за­без­пе­чу­ва­ти пів­острів. Цим укра­їн­ська вла­да аб­со­лю­тно не за­йма­є­ться.

Ін­ша сто­ро­на пи­та­н­ня — як бу­ти з гро­ма­дя­на­ми? Ось тут якраз у нас ухва­лю­ю­ться аб­сур­дні рі­ше­н­ня — па­са­жир­ська тран­спорт­на бло­ка­да. На­ві­що? По­тя­ги «Ки­їв—Сім­фе­ро­поль», «Хер­сон—Сім­фе­ро­поль» по­вин­ні хо­ди­ти, то­му що нам ду­же ва­жли­во, щоб ді­ти, які за­кін­чу­ють шко­лу в оку­по­ва­но­му Кри­му, ма­ли мо­жли­вість про­дов­жи­ти на­вча­н­ня тут, на кон­ти­нен­ті, щоб во­ни їзди­ли в Крим до ба­тьків, ба­бусь-ді­ду­сів і змі­ню­ва­ли їхнє ра­дян­ське ми­сле­н­ня. Ба­тьки зайня­ті ви­жи­ва­н­ням, а їхні ді­ти якраз не­суть ін­фор­ма­цію про те, що на­справ­ді від­бу­ва­є­ться. Нам ду­же ва­жли­ві ці ро­дин­ні зв’яз­ки.

Що ще по­вин­на зро­би­ти вла­да? Во­на по­вин­на тим, хто ви­му­ше­но ви­їхав із Кри­му, чі­тко за­крі­пи­ти їхні ше­н­ня, і са­ме під йо­го ке­рів­ниц - твом пар­ла­мент­ська ко­мі­сія про­во ди ла роз слі ду ван ня при чин Іло вайсь кої тра ге дії. Сам Сен - чен­ко до ни­ні­шньо­го скла­ду пар­ла мен ту не по тра пив і, за йо го сло­ва­ми, про це не шко­дує, бо не пра­ва. У нас уже пів­то­ра міль­йо­на ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців ізДон­ба­су та Кри­му — лю­ди ме­ту­ша­ться по кра­ї­ні в аб­со­лю­тно не­ви­зна­че­но­му й озло­бле­но­му ста­ні. Так от, на­сам­пе­ред має бу­ти чі­тко ви­зна­че­ний пра­во­вий ста­тус, да­лі — це спри­я­н­ня в отри­ман­ні тим­ча­со­во­го жи­тла і ро­бо­чо­го мі­сця.

Те­пер що нам ро­би­ти що­до тих гро­ма­дян, які жи­вуть у Кри­му? Є Же­нев­ська кон­вен­ція 1949 ро­ку, яка ви­зна­чає ста­тус оку­по­ва­них те­ри­то­рій і обов’яз­ки оку­па­цій­ної вла­ди. Ми по­вин­ні ду­же жорс­тко кон­тро­лю­ва­ти дії оку­па­цій­ної вла­ди на пре­дмет до­три­ма­н­ня ви­мог Же­нев­ської кон­вен­ції і ре­а­гу­ва­ти на ко­жне по­ру­ше­н­ня. На­при­клад, має бу­ти спе­ці­аль­на структура УВС Кри­му, щоб лю­ди, які по­тра­пи­ли у від­по­від­ні об­ста­ви­ни, мо­гли на­пи­са­ти за­яву і за нею ве­ло­ся роз­слі­ду­ва­н­ня. І та­ке ін­ше.

«МІН­СЬКИЙ ФОР­МАТ І УГО­ДА — ЦЕ ВЕ­ЛИ­КА ПО­МИЛ­КА. ЩО ШВИД­ШЕ КРА­Ї­НА ВИ­ЙДЕ З ЦІ­ЄЇ ПАС­ТКИ, ТО КРА­ЩЕ»

Іри­на СТЕЛЬ­МАХ, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ка: — Як ви ду­ма­є­те, чим об­умов­ле­но ви­бір Мін­сько­го фор­ма­ту в пе­ре­го­во­рах із Ро­сі­єю? Який фор­мат тре­ба обра­ти і чо­му?

А. С.:

— За столом у Мін­ську ми то­чно не змо­же­мо по­вер­ну­ти Крим. Да­ний фор­мат і від­по­від­на уго­да — це ве­ли­ка по­мил­ка. Що швид­ше кра­ї­на ви­йде з ці­єї пас­тки, то кра­ще. На­справ­ді Мін­ський фор­мат був по­трі­бен Пу­ті­ну для то­го, щоб ви­йти зі ста­но­ви­ща від­по­від­аль­но­го за зло­чи­ни в Укра­ї­ні. За мов­ча­зної зго­ди Ан­ге­ли Мер­кель і Фран­суа Ол­лан­да він пред­ста­вив се­бе та­кою со­бі ми­ро­твор­чою сто­ро­ною.

Зві­сно, ми ро­зу­мі­є­мо, що в бу­дья­ко­му ра­зі вій­на за­кін­чу­є­ться за столом пе­ре­го­во­рів. Ка­пі­ту­лю­ва­ти ми то­чно не зби­ра­є­мо­ся, як і не зби­ра­є­мо­ся про­хо­ди­ти мар­шем Кра­сною пло­щею. От­же, нам по­трі­бні пе­ре­го­во­ри з аде­ква­тним пред­став­ни­цтвом від Укра­ї­ни. Та­кож на пе­ре­го­во­рах ма­ють бу­ти при­су­тні не ли­ше ро­сі­я­ни, але й усі га­ран­ти Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му — у нас є мо­раль­на і пра­во­ва під­ста­ви ви­ма­га­ти їхньої при­су­тно­сті.

Що по­трі­бно, щоб Ро­сія сі­ла за цей стіл пе­ре­го­во­рів? Є один єди­ний спо­сіб — Пу­тін роз­мов­ля­ти­ме ли­ше ба чить в ньо му ефек тив нос ті й пер с пек ти ви. Учас ни ки ЛШЖ по ру ши ли ці лу низ ку пи тань: анек сія Кри му, шля хи йо го по - вер нен ня, си ту а ція в зо ні АТО, змі ни до Кон с ти ту ції, якість ка­дро­вої по­лі­ти­ки і т. ін. то­ді, ко­ли еко­но­мі­ка Ро­сії опи­ни­ться на ме­жі руй­ну­ва­н­ня. А для цьо­го ма­ють по­си­лю­ва­ти­ся сан­кції. Є та­кож до­да­тко­ві чин­ни­ки, які гра­ють на на­шу ко­ристь, — на­при­клад, ці­ни на на­фту. Що ще мо­же спо­ну­ка­ти Пу­ті­на по­вер­ну­ти Крим і пі­ти з Дон­ба­су? Си­ту­а­ція в са­мій Ро­сії — для Пу ті­на важ ли­во зб е ре­же­н­ня об лич - чя, рей­тин­гів, пер­спе­кти­ви. Втра­та вла­ди для Пу­ті­на, як і для Яну­ко­ви­ча, при­зво­дить до важ­ких на­слід­ків. Про­сто ви­йти на пен­сію він уже не мо­же — йо­му тре­ба до ско­ну утри­му­ва­ти цю вла­ду. То­му він іти­ме на пе­ре­го­во­ри.

От­же, Крим мо­жна по­вер­ну­ти, але для цьо­го тре­ба ді­я­ти си­стем­но. По­вер­ну­ти йо­го мо­жна у до­во­лі ко­ро­ткий тер­мін, а не так, як роз­по­від­ає Ар­се­ній Яце­нюк про пер­спе­кти­ву для на­ших ону­ків. Про­сто про­бле­ма прем’єра і Пре­зи­ден­та в то­му, що во­ни мрі­я­ли пра­ви­ти в мир­ній кра­ї­ні. Во­ни на­віть го­то­ві «від­рі­за­ти про­бле­му» і пра­ви­ти на ре­шті ча­сти­ни Укра­ї­ни. І ми, гро­ма­дя­ни, з цим по­ки що ре­аль­но по­го­джу­є­мо­ся. Нам по­трі­бні по­лі­ти­ки аб­со­лю­тно ін­шо­го рів­ня.

Ві­кто­рія ПРИМАК, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ко: — На ва­шу дум­ку, на­скіль­ки ефе­ктив­но Укра­ї­на бо­ре­ться в між­на­ро­дних су­дах за ком­пен­са­цію у зв’яз­ку зі зло­чи­на­ми що­до її те­ри­то­рії і гро­ма­дян?

А. С.:

— Най­го­лов­ні­ша про­бле­ма — від­су­тність кон­це­пції дій. Є ба­га­то кра­си­вих слів, але за ни­ми не­має ре­аль­них кро­ків. Бе­ру­ться якісь ци­фри зі сте­лі, на­при­клад, що­до зав­да­них зби­тків, а де до­ка­зо­ва ба­за? Зві­сно, Ро­сія як агре­сор має пла­ти­ти, тут сум­ні­вів не­має, але до су­дів тре­ба про­фе­сій­но го­ту­ва­ти­ся. Адже є кіль­ка рів­нів: зби­тки, зав­да­ні дер­жа­ві Укра­ї­на, зби­тки дер­жав­ним ком­па­ні­ям... Ось, на­при­клад, дер­жав­на акціо­нер­на ком­па­нія «Чор­но­мор­на­фто­газ», ві­ді­бра­на в Укра­ї­ни, яка зокре­ма екс­плу­а­тує сум­но­зві­сні «ве­жі Бой­ка» на ко­ристь Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Все має бу­ти аде­ква­тно по­ра­хо­ва­но, мо­ти­во­ва­но і від­по­від­ним чи­ном пред’яв­ле­но.

Те­пер бе­ре­мо на­сту­пний прошарок — по­стра­жда­лий бі­знес. Олі­гар­хи ма­ють ко­шти для то­го, щоб су­ди­тись, але ви­ни­кає за­пи­та­н­ня: а як бу­ти з ти­ся­ча­ми під­при­єм­ців, які жи­вуть по всій кра­ї­ні, де во­ни ві­зьмуть гро­ші на за­хі­дних адво­ка­тів? І основ­не пи­та­н­ня — як бу­ти з по­стра­жда­ли­ми гро­ма­дя­на­ми?

Та­кож іде­ться про юри­ди­чний фонд, тоб­то чо­ти­ри основ­ні ви­ди зби­тків, які да­лі вже ді­ля­ться на під­ви­ди. Пер­ший — най­тяж­чий, ко­ли за­ги­ну­ла лю­ди­на — вій­сько­ва або ци­віль­на, і у неї за­ли­ши­лась сім’я. Дру­гий — це по­ра­не­ні і по­ка­лі­че­ні, тоб­то шко­да здо­ров’ю. Тре­тій — це май­но­вий зби­ток, зав­да­ний гро­ма­дя­нам у ре­зуль­та­ті ро­сій­ської озбро­є­ної агре­сії. Че­твер­тий — мо­раль­ний зби­ток. Я сам є «жи­вим при­кла­дом» — ви­му­ше­ний пе­ре­се­ле­нець із Кри­му, у яко­го, як ка­жуть оку­пан­ти, на­ціо­на­лі­зу­ва­ли пра­кти­чно все май­но. На­при­клад, у мо­є­му ко­ли­шньо­му офі­сі в Сім­фе­ро­по­лі те­пер роз­та­шо­ва­ний один із під­роз­ді­лів ФСБ по Кри­му і Се­ва­сто­по­лю.

Зві­сно, дер­жа­ва по­вин­на за­йма­ти­ся про­бле­ма­ми сво­їх гро­ма­дян, але якщо во­на цьо­го не ро­бить, є сві­то­ва пра­кти­ка. Гро­ма­дя­ни са­мі мо­жуть су­ди­ти­ся з дер­жа­вою-агре­со­ром. Чо­му я вва­жаю, що ду­же ва­жли­во роз­по­всю­ди­ти цю пра­кти­ку. Окрім то­го, що агре­сор по­ви­нен за­пла­ти­ти, а лю­ди по­вин­ні отри­ма­ти якусь ком­пен­са­цію від зби­тку, па­ра­лель­но цей про­цес змі­ню­ва­ти­ме сві­до­мість і став­ле­н­ня гро­ма­дян до дер­жа­ви­агре­со­ра.

«ЯКЩО ЧЕ­СНО — ФЛО­ТУ У НАС ПО­КИ НЕ­МАЄ. У ЦІЙ СФЕ­РІ ТРЕ­БА ЩІЛЬ­НО ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ З ЄВ­РО­ПЕЙ­ЦЯ­МИ»

На­та­лія БЕЗВОЗЮК, Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні І. І. Ме­чни­ко­ва: — Пі­сля ане­ксії Кри­му Укра­ї­на час­тко­во ви­ве­ла свій флот з пів­остро­ва. Чо­му не вда­ло­ся ви­ве­сти всі кораблі? Чо­му за­раз не ви­рі­шу­є­ться пи­та­н­ня їх по­вер­не­н­ня? І як ви оці­ню­є­те сьо­го­дні­шній стан Вій­сько­во-мор­ських сил Укра­ї­ни?

А. С.: — 11 бе­ре­зня 2014-го я при­йшов до Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та на про­ха­н­ня Тур­чи­но­ва. Пе­ре­ді мною сто­я­ли три зав­да­н­ня. Пер­ше — по­трі­бно бу­ло ви­тя­гу­ва­ти з під­ва­лів і в’язниць на­ших акти­ві­стів, яких ро­сій­ські спец­слу­жби і бан­ди Аксьо­но­ва за­хо­пи­ли і ка­ту­ва­ли. Дру­ге — ви­во­ди­ти ро­ди­ни вій­сько­вих. Тре­те — ви­во­ди­ти те­хні­ку. На жаль, рі­ше­н­ня про те, щоб кораблі ві­ді­йшли з бу­хти, бу­ло ухва­ле­но із за­пі­зне­н­ням. Ось при­кор­дон­ни­ки якраз це зро­би­ли вча­сно — все, що бу­ло на хо­ду, во­ни ви­ве­зли. То­му мор­ські ча­сти­ни при­кор­дон­вій­ська пра­кти­чно не втра­ти­ли сво­го бо­йо­во­го скла­ду.

Із фло­том си­ту­а­ція скла­ла­ся на­ба га то гір ше. По- пер ше, ска жі мо так, май­же по­ло­ви­на ВМС не бу­ла на хо­ду. То­ді по­стає пи­та­н­ня — чо­му не ви­йшла дру­га по­ло­ви­на? Я на­га­даю, що під час Єв­ро­май­да­ну Яну­ко­вич при­зна­чив на­чаль­ни­ком Ге­не­раль но го шта бу ад мі ра ла Ільї на, який ви­явив­ся зра­дни­ком. Як ві­до­мо, війсь ко ві лю ди ді ють за на ка - зом, а Ільін на ка зу на ви ве ден ня фло­ту при­ро­дно не да­вав. По­зба­ви­ти­ся ж са­мо­го Ільї­на бу­ло не­про­сто. Спо­ча­тку у нас по­ви­нен був з’яви­ти­ся пре­зи­дент. І всі ці про­це­си від­бу­ва­ли­ся в ча­сі, а це озна­ча­ло, що ми втра ча є мо темп. Що дня ро сійсь кі вій­сько­ві ро­би­ли якісь дії, на­при­клад, ви­га­ня­ли БТРи на злі­тні сму­ги, щоб з Бель­бе­ка не мо­гли зле­ті­ти на­ші лі та ки, за го род жу ва ли ви хід з бухт Се­ва­сто­по­ля і т ін.

Що бу­ло по­тім? По­ча­ли­ся скла­дні кон­суль­та­ції з Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю на те­му ви­ве­де­н­ня на­ших вій­сько­вих з пів­остро­ва. Але я вам че­сно ска­жу, як міг на сво­є­му рів­ні — до остан­ньо­го чи­нив опір цьо­му рі­шен­ню. Це бу­ло 23 бе­ре­зня, у ме­не то­ді від­бу­ла­ся роз­мо­ва з Тур­чи­но­вим. Він го­во­рить: «Все, під­пи­сую рі­ше­н­ня». Я ще якось на­ма­гав­ся за­пе­ре­чи­ти, але він про­дов­жив: «Ти зро­зу­мій, якщо ми за­раз це рі­ше­н­ня не ухва­ли­мо, то у нас там ар­мія вся роз­чи­ни­ться». То­му, ко­ли за­раз за­днім чи­слом ка­жуть: «Ну, ми там.., нам би ли­ше на­каз». Зна­є­те, на­справ­ді, ге­ро­їв бу­ло не­ба­га­то... От­же, бу­ло ухва­ле­но рі­ше­н­ня ви­во­ди­ти вій­сько­вих. За­га­лом до 16 черв­ня ми­ну­ло­го ро­ку ми ви­во­ди­ли звід­ти на­ше озбро­є­н­ня — уда­ло­ся ви­ве­сти 3502 оди­ни­ці те­хні­ки і озбро­є­н­ня. За рин­ко­ви­ми ці­на­ми це при­бли­зно на мі­льярд до­ла­рів.

Іван КА­ПСА­МУН: — Що сьо­го­дні яв­ляє со­бою ВМС в Оде­сі? Що вда­ло­ся за­бра­ти з Кри­му?

А. С.: — «Геть­ман Са­гай­да­чний» то­ді пе­ре­бу­вав у Се­ред­зем­но­му мо­рі, то­му цей ко­ра­бель нам вда­ло­ся збе­рег­ти. В основ­но­му за­бра­ли до­по­мі­жний флот — ча­сти­ну про­ти­ди­вер­сій­них ко­ра­блів, су­дна роз­ма­гні­чу­ва­н­ня. Во­ни теж ва­жли­ві. Але основ­ні бо­йо­ві оди­ни­ці — кор­ве­ти, су­дно управ­лі­н­ня за­ли­ши­ли­ся там. То­му, якщо че­сно — фло­ту у нас по­ки не­має. Роз­по­віді, що ми там щось по­вер­не­мо, не ма­ють сен­су. На­справ­ді тре­ба щіль­но пра­цю­ва­ти з єв­ро­пей­ця­ми. На­при­клад, сво­го ча­су Ні­меч­чи­на пе­ре­да­ла Гру­зії два есмін­ці. При­ро­дно, по­трі­бно роз­ви­ва­ти вла­сне ко­ра­бле­бу­ду­ва­н­ня. Ба­за у нас є.

«НЕ­ВВЕ­ДЕ­Н­НЯ ВО­ЄН­НО­ГО СТА­НУ — ЦЕ ЗЛО­ЧИН»

Алі­на ВАВРИНЮК, Чер­ні­ве­цький на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Юрія Федь­ко­ви­ча: — Як ви оці­ню­є­те си­ту­а­цію в зо­ні АТО? Чи не вва­жа­є­те ви, що вча­сне вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну бу­ло б ефе­ктив­ні­шим?

А. С.: — Вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну — це не пи­та­н­ня хо­чу — не хо­чу. Є ста­т­тя за­ко­ну, в якій чі­тко роз­пи-

От­же, Крим мож на по вер ну ти, але для цьо го тре ба ді яти сис тем но. По вер ну ти йо го мож на у до во лі ко рот кий тер мін, а не так, як роз по ві дає Ар­се­ній Яце­нюк про пер­спе­кти­ву для на­ших ону­ків. Прос то проб ле ма прем’ єра та Пре зи ден та в то­му, що во­ни мрі­я­ли пра­ви­ти в мир­ній кра­ї­ні. Во­ни на­віть го­то­ві «від­рі­за­ти про­бле­му» і пра­ви­ти на ре­шті ча­сти­ни Укра­ї­ни. І ми, гро­ма­дя­ни, з цим по­ки що ре­аль­но по­го­джу­є­мо­ся. Нам по­тріб ні по­лі­ти­ки аб­со­лю­тно ін­шо­го рів­ня

са­ні озна­ки агре­сії що­до дер­жа­ви. У нас є п’ять з ше­сти ознак ро­сій­ської агре­сії, а во­єн­ний стан не вве­де­но. Хо­ча при­від існує на­віть за на­яв­но­сті одні­єї озна­ки. Те, що во­єн­но­го ста­ну не бу­ло вве­де­но до ви­бо­рів Пре­зи­ден­та, це бу­ло по­ру­ше­н­ням за­ко­нів Укра­ї­ни. Усі че­ка­ли пов­но­цін­но обра­но­го Пре­зи­ден­та, то­му сві­до­мо пі­шли на по­ру­ше­н­ня за­ко­ну. На­віть бу­ли під­го­тов­ле­ні про­е­кти ука­зів про вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну. У двох ва­рі­ан­тах. Пер­ший — це те­ри­то­рія До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей. Дру­гий — те­ри­то­рія До­не­цької і Лу­ган­ської обла­стей, плюс по пе­ри­ме­тру при­ле­глі ра­йо­ни су­сі­дніх обла­стей — Хар­ків­ської, Дні­про­пе­тров­ської, За­по­різь­кої. Про­е­кти бу­ли го­то­ві пе­ред ви­бо­ра­ми Пре­зи­ден­та, в очі­ку­ван­ні то­го, що з’яви­ться ле­гі­тим­ний пре­зи­дент і ви­ко­нає цю ви­мо­гу за­ко­ну. Але рі­ше­н­ня так і не ухва­ли­ли. А це вже зло­чин.

До чо­го при­зво­дить си­ту­а­ція з АТО? Во­на фа­кти­чно ство­рює ре­аль­ність, що у нас вій­на на гро­мад­ських за­са­дах. То­му що ра­ху­ю­ться одні, ко­ман­ду­ють ін­ші, а від­по­від­аль­ність на тих, хто ги­не. Яскра­вий при­клад ці­єї си­ту­а­ції — від­су­тність кра­пки в роз­слі­ду­ван­ні за­ги­бе­лі на­ших де­сан­тни­ків і екі­па­жа на Іл-76 під Лу­ган­ськом. Не хо­чуть роз­слі­ду­ва­ти до кін­ця Іло­вай­ську тра­ге­дію, за­ду­ши­ли всі роз­мо­ви з при­во­ду Де­баль­це­во­го, Ба­хму­тки і т.ін.

Для ме­не не існує аль­тер­на­ти­ви. Я вва­жаю, що і то­ді, і сьо­го­дні по­трі­бно вво­ди­ти во­єн­ний стан. Біль­ше то­го, на мій по­гляд, це пов’яза­но з те­мою май­бу­тніх мі­сце­вих ви­бо­рів. У та­кій об­ста­нов­ці ка­те­го­ри­чно не мо­жна про­во­ди­ти ви­бо­ри на оку­по­ва­ній те­ри­то­рії. Це нон­сенс. Уявіть со­бі, що на­цист­ська Ні­меч­чи­на оку­пу­ва­ла те­ри­то­рію Укра­ї­ни, і тут про­хо­дять ви­бо­ри. Я не ба­чу рі­зни­ці.

«РОЗСЛІДУВАННЮ ІЛО­ВАЙ­СЬКОЇ ТРА­ГЕ­ДІЇ ПЕ­РЕ­ШКО­ДЖА­ЛИ І ПЕ­РЕ­ШКО­ДЖА­ЮТЬ»

Ма­рія ГЕНИК, Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні І. І. Ме­чни­ко­ва: — На ва­шу дум­ку, що по­трі­бно зро­би­ти, щоб Іло­вай­ська й ін­ші тра­ге­дії роз­слі­ду­ва­ли­ся, щоб вин­них бу­ло при­тя­гну­то до від­по­від­аль­но­сті?

А. С:

— Пар­ла­мент­ська ко­мі­сія з роз­слі­ду­ва­н­ня Іло­вай­ської тра­ге­дії бу­ла сфор­мо­ва­на Вер­хов­ною Ра­дою 4 ве­ре­сня ми­ну­ло­го ро­ку. Вже 5 ве­ре­сня о дру­гій го­ди­ні но­чі я як го­ло­ва ці­єї ко­мі­сії ви­їхав до зо­ни АТО, де спіл­ку­вав­ся з ти­ми вій­сько­ви­ми, які ви­хо­ди­ли з Іло­вай­ська. Да­лі ми під­го­ту­ва­ли ве­ли­кі пи­таль­ни­ки для Мі­н­обо­ро­ни, Ге­не­раль­но­го шта­бу, при­кор­дон­ни­ків, МВС, СБУ, шта­бу АТО, На­ціо­наль­ної гвар­дії, тоб­то для всіх ві­домств, які так чи іна­кше бу­ли до цьо­го при­че­тні. Згі­дно із за­ко­ном ор­га­ни вла­ди зо­бов’яза­ні да­ти від­по­відь про­тя­гом 10 днів. На­при­клад, при­кор­дон­ни­ки на­ді­сла­ли від­по­віді, які на 99% за­до­воль­ня­ли на­ші за­пи­та­н­ня. МВС і Нац­гвар­дія при­бли­зно теж укла­ли­ся в тер­мі­ни і десь на 70 % від­по­ві­ли на на­ші за­пи­та­н­ня.

Від Мі­н­обо­ро­ни з по­ру­ше­н­ням тер­мі­нів — на 12-й день — ми отри­ма­ли від­пи­ску з одно­го абза­цу. Ана­ло­гі­чну від­пи­ску під ко­пір­ку ми отри­ма­ли і від Ген­шта­бу, де бу­ло на­пи­са­но про те, що по­са­до­ві осо­би, які во­ло­ді­ють ін­фор­ма­ці­єю, пе­ре­бу­ва­ють у зо­ні бо­йо­вих дій, то­му ми про­си­мо до­да­тко­вий тер­мін. На 22-й або 23-й день ми та­ки отри­ма­ли від­по­віді з Мі­н­обо­ро­ни і Ген­шта­бу — та­кож під ко­пір­ку ви­ко­на­ні до­ку­мен­ти, які бу­ли пов­ні­стю за­се­кре­че­ні. А це озна­чає, що ні на жо­дний ря­док я не міг по­сла­ти­ся в на­шо­му зві­ті. Так ма­ло то­го, що во­ни за­се­кре­ти­ли до­ку­мен­ти, во­ни ще фа­кти­чно да­ли від­по­віді на свої, а не на на­ші за­пи­та­н­ня. Ко­ли по­тім ми спи­та­ли Ге­ле­тея і Му­жен­ка — на­ві­що ви за­се­кре­ти­ли на­віть спи­сок на­го­ро­дже­них, во­ни об­грун­то­ву­ва­ли свій крок тим, що цих лю­дей мо­жуть пе­ре­слі­ду­ва­ти. Я їм ка­жу: «Зай­діть на сайт Пре­зи­ден­та, він же їх сво­їм ука­зом на­го­ро­джує». На це, зви­чай­но, у них не бу­ло від­по­віді. На­справ­ді, це спро­ба уни­кну­ти від­по­від­аль­но­сті.

Ко­ли ви про­чи­та­є­те про­мі­жний до­ку­мент на­шої ко­мі­сії, який ми в ре­зуль­та­ті під­го­ту­ва­ли, га­даю, ви отри­ма­є­те від­по­віді на ба­га­то сво­їх за­пи­тань. Зви­чай­но, за­ли­ши­ли­ся бі­лі пля­ми. Ми і вка­за­ли у сво­є­му зві­ті, що не змо­гли роз­слі­ду­ва­ти все до кін­ця, оскіль­ки нам пе­ре­шко­джа­ли Мі­н­обо­ро­ни і Ге­не­раль­ний штаб. Про­те ми роз­слі­ду­ва­ли Іло­вай­ську тра­ге­дію на всіх її ета­пах. Адже це не ли­ше те, що ста­ло­ся під час про­ри­ву з Іло­вай­сько­го ко­тла. Ця тра­ге­дія по­чи­на­ла­ся з по­мил­ко­вих дій на­ших вій­сько­вих у се­кто­рі «Д». То­ді до­три­му­ва­ли­ся та­кої кон­це­пції, що по­трі­бно на­шим вій­ськам зайня­ти всю при­кор­дон­ну сму­гу. Але, по-пер­ше, не роз­ра­ху­ва­ли си­ли, а по-дру­ге, не че­ка­ли, що Пу­тін пе­ре­йде чер­го­ву ме­жу, ко­ли во­ни по­ча­ли з ро­сій­ської те­ри­то­рії «Гра­да­ми» об­стрі­лю­ва­ти на­шу зем­лю.

Зав­да­н­ня воє­на­чаль­ни­ків — своє­ча­сно при­йма­ти аде­ква­тні рі­ше­н­ня. Але в да­но­му ра­зі цьо­го не бу­ло. Я роз­мов­ляв із командиром одні­єї з бри­гад. Він ка­же: «Зро­зу­мій­те пра­виль­но, ко­ли ми на­сту­па­є­мо чи про­сто во­ю­є­мо і при цьо­му ги­нуть лю­ди, ме­не все одно ро­зу­мі­ють. Але ко­ли ми сто­ї­мо і я не маю пра­ва від­да­ти на- каз, щоб від­ве­сти лю­дей із зо­ни об­стрі­лу, то­му що в ме­не не­має та­ких пов­но­ва­жень. Ко­ли про­сто без­бою ги­нуть лю­ди. Ко­ли я на­віть не мо­жу да­ти до­звіл — стрі­ля­ти у від­по­відь, у хло­пців зда­ють нер­ви. За та­ких умов я ро­зу­мію, що будь-якої ми­ті мо­жу отри­ма­ти ку­лю в спи­ну. Во­ни ме­не по­чи­на­ють не­на­ви­ді­ти». До ре­чі, все це ре­зуль­тат Мін­ських угод. Лю­дей фа­кти­чно до­во­ди­ли до не­са­мо­ви­то­сті. Це три­ва­ло ці­лий мі­сяць. Ко­ли ж від­бу­ва­ли­ся ро­та­ції, тих, ко­го за­би­ра­ли, тре­ба бу­ло вже ве­сти до бо­же­віль­ні, а не на ре­а­бі­лі­та­цію. А го­лов­не, на­сту­пних за­во­зи­ли на те ж са­ме мі­сце і зно­ву ста­ви­ли під об­стріл.

Че­рез­се­ктор «Д» 23 сер­пня роз­по­ча­ло­ся ма­со­ве ото­че­н­ня Іло­вай­ська. А те­пер го­лов­не за­пи­та­н­ня — для чо­го нам вза­га­лі бу­ло за­йма­ти Іло­вайськ? По­ча­тко­ва кон­це­пція по­ля­га­ла в то­му, що це ча­сти­на опе­ра­ції з ото­че­н­ня До­не­цька. Бу­ло зав­да­н­ня — ство­ри­ти два пів­кіль­ця, аби від­рі­за­ти по­ста­ча­н­ня ро­сій­ських і се­па­ра­тист­ських військ, які пе­ре­бу­ва­ли в До­не­цьку. Для цьо­го по­трі­бно бу­ло пе­ре­рі­за­ти тра­су То­рез—До­нецьк. Але, зно­ву ж та­ки, не роз­ра­ху­ва­ли си­ли. По­ча­ли ру­ха­ти­ся дво­ма пів­кіль­ця­ми, одне зя­ких упер­ло­ся в Іло­вайськ. За ве­ли­ким ра­хун­ком, йо­го мо­жна бу­ло обі­йти і за­ли­ши­ти збо­ку, але чо­мусь бу­ло прийня­то рі­ше­н­ня йти че­рез­Іло­вайськ. За­йшли. Хо­ча, ко­ли за­хо­ди­ли в мі­сто, чо­мусь ро­би­ли це не ре­гу­ляр­ні ча­сти­ни Зброй­них сил, які за­ли­ши­ли­ся на блок­по­стах нав­ко­ло Іло­вай­ська, а до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни, озбро­є­ні лег­ким озбро­є­н­ням. Ось вам на­сту­пне за­пи­та­н­ня — чо­му?

Ка­жуть, да­ні роз­від­ки по­ка­за­ли, що там ні­чо­го осо­бли­во­го, тіль­ки мі­сце­ві якісь бан­ди­ти і жо­дних укрі­плень. Але існу­ва­ла аль­тер­на­тив­на роз­від­ка від бій­ців до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів, які ствер­джу­ва­ли, що ще у трав­ні бу­ло за­ли­то бе­тон­ні укрі­пле­н­ня і на по­зи­ці­ях з то­го бо­ку сто­я­ли тан­ко­ві гар­ма­ти. Тоб­то там бу­ла сер­йо­зна лі­нія обо­ро­ни. Окрім то­го, ко­ли Ге­не­раль­ний штаб пла­ну­вав на­ступ на Іло­вайськ, во­ни не звер­та­ли ува­ги, що мі­сто фа­кти­чно роз­рі­зає чи то 18-ю, чи то 20-ю за­лі­зни­чни­ми лі­ні­я­ми. А це ду­же сер­йо­зна пе­ре­шко­да. Там на­сту­па­ти ма­ли тан­ки, а не до­бро­воль­ці злег­ким озбро­є­н­ням. У ре­зуль­та­ті, ко­ли дві чвер­ті мі­ста за­чи­сти­ли, упер­ли­ся — все, на­ста­ла рів­но­ва­га. Сил не­має на­сту­па­ти, ко­ман­ди не­має від­сту­па­ти. Це три­ва­ло — день, два, але тре­ба бу­ло при­йма­ти рі­ше­н­ня, а в нас, як зав­жди, з рі­ше­н­ня­ми про­бле­ми, то­му що АТО і колективна без­від­по­від­аль­ність. Якщо у вій­сько­во­му пла­ні на той час для нас був ва­жли­вим Іло­вайськ, то тре­ба бу­ло до­да­ва­ти ре­зерв і бра­ти мі­сто. Якщо він за­раз не на­стіль­ки ва­жли­вий для нас, а тим па­че, не­має ре­зер­вів, от­же, тре­ба при­йма­ти рі­ше­н­ня і ви­хо­ди­ти зІло­вай­ська. Ні то­го ні то­го не бу­ло.

24 сер­пня роз­по­ча­ло­ся ото­че­н­ня Іло­вай­ська. Зно­ву бу­ли до­по­віді, ви­мо­ги: «При­йміть рі­ше­н­ня, що нам ро­би­ти?». У від­по­відь чу­ли: «Че­кай­те рі­ше­н­ня!». І 24-го, і 25-го ще мо­жна бу­ло ви­йти, на­віть 26-го ви­ско­чив ав­то­бус із­по­ра­не­ни­ми. Щіль­но­го кіль­ця ще не бу­ло. Весь цей час ко­ман­ди на ви­хід ні­хто не да­вав. Вій­сько­вим по­трі­бен на­каз, во­ни не мо­жуть са­мо­віль­но за­ли­ши­ти по­зи­ції, іна­кше пі­дуть під три­бу­нал. А їм ка­жуть: «Че­кай­те під­мо­ги». До­че­ка­ли­ся. Кіль­це пов­ні­стю за­мкну­ли. Вій­сько­ві з ото­че­н­ня зно­ву за­пи­ту­ють — що ро­би­ти, мо­же, про­ри­ва­ти­ся? «Ні, че­кай­те під­мо­ги, ми вже на­пра­ви­ли си­ли на де­бло­ку­ва­н­ня», — від­по­від­а­ють у Ген­шта­бі. У ре­зуль­та­ті Іло­вайськ був ото­че­ний си­ла­ми 4-х ба­таль­йон­них та­кти­чних груп ре­гу­ляр­них військ Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Плюс там бу­ло десь 500 бан­ди­тів, які та­кож бра­ли участь в ото­чен­ні: ко­за­ки, кри­мі­наль­ні зло­чин­ці та ін.

Спо­ча­тку Ген­штаб спря­му­вав у се­ктор «Д» на де­бло­ку­ва­н­ня одну та­кти­чну гру­пу ро­ти 51-ї бри­га­ди, тоб­то, по су­ті, лю­дей від­пра­ви­ли на смерть. Їх роз­не­сло на шма­тки. Пі­сля цьо­го Ген­штаб зби­ра­ють ще одну зве­де­ну та­кти­чну гру­пу ро­ти в Чу­гу­є­ві Хар­ків­ської обла­сті. Це ка­дро­ва­на вій­сько­ва ча­сти­на, в якій 20 ро­ків тан­ки не за­во­ди­ли­ся. Їх ван­та­жать на пла­тфор­ми, ве­зуть у До­не­цьку область, де роз­ван­та­жу­ють за 80— 100 км від Іло­вай­ська, то­му що да­лі за­лі­зни­ця бу­ла вже не­при­да­тною. По­тім во­ни по­вин­ні бу­ли мар­шем йти до Іло­вай­ська. За­га­лом, марш для вій­сько­вої ко­ло­ни у 100 км — це скла­дна вій­сько­ва опе­ра­ція. По­ло­ви­на те­хні­ки там і за­ли­ши­ла­ся, то­му що, ко­ли її ро­зван­та­жи­ли, да­лі во­на не по­їха­ла. І ось та­ким скла­дом і те­хні­кою, що за­ли­ши­ла­ся, во­ни пря­мо з мар­шу по­тра­пля­ють під об­стріл «Гра­дів». Ми так і не змо­гли до­мог- ти­ся від Ген­шта­бу від­по­віді — скіль­ки бу­ло осо­бо­во­го скла­ду в цій та­кти­чній гру­пі? Ко­ман­дир — за­ги­нув, на­чаль­ник шта­бу — за­ги­нув. За на­ши­ми ві­до­мо­стя­ми, за­ли­ши­ло­ся 37 жи­вих. Скіль­ки їх бу­ло у зве­де­ній ро­ті (від 130 до 250 осіб), до­сі не­ві­до­мо.

Ко­ли ми роз­слі­ду­ва­ли цю тра­ге­дію, нам вда­ло­ся «ви­тя­гну­ти» на за­сі­да­н­ня ко­мі­сії Му­жен­ка зГе­ле­тє­єм. Так во­ни там вла­шту­ва­ли істе­ри­ку. Єди­не, що нас ря­ту­ва­ло, — ми одра­зу ска­за­ли: «Та­єм­но­го роз­слі­ду­ва­н­ня не бу­де, то­му що ми представляємо пар­ла­мент, а це ор­ган, який за­йма­є­ться пу­блі­чною по­лі­ти­кою. Тим па­че, су­спіль­ство ви­ма­гає від­по­віді». Але, як я вже ка­зав, усю ін­фор­ма­цію во­ни вта­єм­ни­чи­ли. Я на­віть був ви­му­ше­ний дві­чі звер­та­ти­ся до Пре­зи­ден­та як до Вер­хов­но­го Го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча, яко­му без­по­се­ре­дньо під­по­ряд­ко­ву­ю­ться і мі­ністр обо­ро­ни, і на­чаль­ник Ген­шта­бу. Але, зно­ву ж та­ки, отри­мав від­пи­ску зпід­пи­сом Бо­ри­са Лож­кі­на при­бли­зно та­ко­го змі­сту — мов­ляв, ва­ше звер­не­н­ня на­ді­сла­но на роз­гляд Ге­ле­тею і Му­жен­ку. Одне слово, цьо­му розслідуванню пе­ре­шко­джа­ли і пе­ре­шко­джа­ють.

Чо­му звіт на­зи­вав­ся про­мі­жним? То­му що за­зви­чай слід­ча ко­мі­сія пра­цює 3—6 мі­ся­ців за­ле­жно від скла­дно­сті пи­та­н­ня, по­тім до­по­від­ає звіт пар­ла­мен­ту. Але оскіль­ки пов­но­ва­же­н­ня цьо­го скли­ка­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди за­кін­чу­ва­ли­ся, ми ви­му­ше­ні бу­ли да­ти хоч якісь ре­зуль­та­ти. Я пі­ді­йшов до Тур­чи­но­ва і ка­жу: «Да­вай­те ми в се­сій­ній за­лі все озву­чи­мо». А він ка­же: «Зна­єш, та­ка скла­дна по­віс­тка, че­рез­ти­ждень вже но­ві ви­бо­ри, на­пев­но, за­раз вже не вда­сться». Я ро­зу­мів, що це пи­та­н­ня зам­нуть, то­му ми ви­рі­ши­ли опри­лю­дни­ти.

«ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ ПІД ВИ­ГЛЯ­ДОМ ДЕ­ЦЕН­ТРА­ЛІ­ЗА­ЦІЇ ЗА­ПУ­СКАЄ ПРО­ЦЕС ІЗ МО­НО­ПО­ЛІ­ЗА­ЦІЇ ВЛА­ДИ»

Мар­та ФРАН­ЧУК, На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»: — Як ви оці­ню­є­те по­да­ні Пре­зи­ден­том змі­ни до Кон­сти­ту­ції?

А. С.:

— На­справ­ді, Пре­зи­дент під ви­гля­дом де­цен­тра­лі­за­ції за­пу­скає про­цес з мо­но­по­лі­за­ції вла­ди, при­пи­су­ю­чи со­бі ду­же сер­йо­зні і нев­ла­сти­ві гла­ві дер­жа­ви пов­но­ва­же­н­ня: роз­пу­ска­ти мі­сце­ві ор­га­ни вла­ди, при­зу­пи­ня­ти їхні рі­ше­н­ня, звіль­ня­ти пре­фе­ктів. По су­ті спра­ви, це ру­чне управ­лі­н­ня ор­га­на­ми мі­сце­вої са­мов­ря­дно­сті по всій кра­ї­ні. Я пе­ред­ба­чаю, що в зна­чній мі­рі ця ча­сти­на пов­но­ва­жень, за які бо­ре­ться Пре­зи­дент, пов’яза­ні з май­бу­тні­ми ви­бо­ра­ми на Дон­ба­сі та ти­ми обі­цян­ка­ми, які він дав у Мін­ську. Але нам не по­трі­бні та­кі екс­пе­ри­мен­ти з кра­ї­ною. Як ві­до­мо, анон­су­ю­ться три бло­ки змін до Кон­сти­ту­ції: де­цен­тра­лі­за­ція, судова ре­фор­ма і все, що сто­су­є­ться гро­ма­дян­ських прав. На­справ­ді судова ре­фор­ма та гро­ма­дян­ські пра­ва не в прі­о­ри­те­тах сьо­го­дні на Бан­ко­вій, для них го­лов­не — пе­ре­роз­по­діл вла­дних пов­но­ва­жень.

— Ган­на ШЕРЕМЕТ: — Як ви оці­ни­те ни­ні­шній пар­ла­мент? Чи го­то­вий він ска­за­ти своє слово в да­но­му пи­тан­ні?

А. С.:

— Не­що­дав­но я спіл­ку­вав­ся з одним спів­ро­бі­тни­ком Вер­хов­ної Ра­ди, який пра­цює в пар­ла­мен­ті з пер­шо­го скли­ка­н­ня і до сьо­го­дні. Так от він ме­ні роз­по­вів, що та­ко­го не­гі­дно­го скла­ду не бу­ло ні­ко­ли за всі ро­ки не­за­ле­жно­сті. По-пер­ше, про­цент «по­лі­ти­чних амеб», у яких від­су­тні міз­ки, істо­тно зріс. По-дру­ге, кіль­кість ам­бі­тних ідіо­тів, яких зав­жди бу­ло ба­га­то, та­кож зна­чно біль­ша. Тоб­то, від­со­ток аде­ква­тно ми­сля­чих лю­дей у пар­ла­мен­ті стає все мен­шим і мен­шим. Зда­ва­ло­ся б, при­йшли лю­ди, які вва­жа­ли­ся не­за­ле­жни­ми, сто­я­ли на Май­да­ні, актив­но про­яв­ля­ли се­бе, але вла­да їх змі­ни­ла — ча­сти­на з них ви­яви­ли­ся не ти­ми, за ко­го се­бе ви­да­ють, ча­сти­на спо­ку­си­ла­ся ма­те­рі­аль­ни­ми бла­га­ми, а ча­сти­на під­да­ла­ся ти­ску вла­ди. То­му на що во­ни зда­тні — скла­дно ска­за­ти.

Ро­зу­мі­є­те, тут вся від­по­відь — на що го­то­вий на­род. На мій по­гляд, за­раз ри­то­ри­ка вла­ди та­ка: вій­на — зна­чить всі ма­ють бу­ти ра­зом. І ча­сти­на су­спіль­ства ду­має са­ме так. На­справ­ді, це не­прав­да. Тре­ба впро­ва­джу­ва­ти се­ле­кцію в по­лі­ти­чно­му кла­сі. Осо­бли­во з та­кою вла­дою, яка за спи­ною на­ро­ду ро­бить свої «чор­ні спра­ви».

«У НАС НА ПАТОЛОГІЧНОМУ РІВ­НІ ІСНУЄ НЕ­БА­ЖА­Н­НЯ ДІ­ЛИ­ТИ­СЯ ВЛА­ДОЮ З ІН­ШИ­МИ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИ­МИ СИ­ЛА­МИ»

Мар’ яна ЧОРНІЄВИЧ, На ці о - наль ний уні вер си тет « Львівсь ка по­лі­те­хні­ка»: — Як ви про­ко­мен­ту­є­те при­зна­че­н­ня іно­зем­ців на ке­рів­ні по­са­ди в Укра­ї­ні? Чо­му так лег­ко і швид­ко у нас роз­да­є­ться гро­ма­дян­ство?

А. С.:

— Те, що від­бу­ва­є­ться з гро­ма­дян­ством сьо­го­дні, ні­чим не від­рі­зня­є­ться від то­го, що ро­бив Яну­ко­вич. При­га­да­є­мо, ко­ли він ана­ло­гі­чним чи­ном на­да­вав гро­ма­дян­ство Са­ла­ма­ті­ну, який спо­ча­тку став на­ро­дним де­пу­та­том, а по­тім був при­зна­че­ний мі­ні­стром обо­ро­ни. Са­ме зав­дя­ки Са­ла­ма­ті­ну в Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни за­ве­ли ку­пу ро­сій­ських аген­тів. Сьо­го­дні ана­ло­гі­чним чи­ном по­ру­шу­є­ться за­кон і роз­да­є­ться укра­їн­ське гро­ма­дян­ство.

Я зго­ден, що тре­ба за­про­шу­ва­ти іно­зем­них екс­пер­тів. Більш то­го, я б під­три­мав, якщо Укра­ї­на за­про­си­ла б на по­са­ду гла­ви На­ціо­наль­но­го бан­ку ко­гось із ві­до­мих бан­кі­рів, на­при­клад, із ке­рів­ни­цтва Фе­де­раль­ної ре­зерв­ної си­сте­ми США. Так ро­би­ли Ізра­їль, Ве­ли­ко­бри­та­нія. Да­на по­са­да не має від­но­ше­н­ня до дер­жав­ної слу­жби. Більш то­го, там від­су­тній кон­флікт ін­те­ре­сів що­до опла­ти пра­ці, то­му що На­ціо­наль­ний банк мо­же укла­сти кон­тракт і пла­ти­ти стіль­ки, скіль­ки ко­штує да­ний фа­хі­вець.

Ко­ли ж йде­ться про по­лі­ти­ків, то во­ни по­вин­ні жи­ти в Укра­ї­ні, ма­ти тут ко­рі­н­ня, щоб ро­зу­мі­ти, як ду­має і як жи­ве укра­їн­ське су­спіль­ство. Во­ни не­суть по­лі­ти­чну від­по­від­аль­ність пе­ред на­ро­дом. Чо­му вза­га­лі у нас з’яви­ли­ся іно­зем­ні на­йман­ці? Все ду­же про­сто: від кон­це­пції, яка не ре­а­лі­зо ву єть ся, що всі по вин ні бу ти з «Ро­ше­на» і «Бо­г­да­на», у край­ньо­му ви­пад­ку — з ком­па­нії Гон­та­ре­вої. У нас на патологічному рів­ні існує не­ба жан ня ді ли­ти ся вла­дою з ін­ши ми по­лі­ти­чни­ми си­ла­ми.

Усе це по­да­ють у яскра­вій обгор­тці з мо­ти­ва­ці­єю: во­ни за­кін­чи­ли гар­вар­ди, оксфор­ди. Що за дис­кри­мі­на­ція на­шої си­сте­ми осві­ти? Ви­хо­дить, що ко­жен, хто за­кін­чив Гар­вард чи Оксфорд, — ро­зум­ний, а ко­жен, хто за­кін­чив укра­їн­ський ВНЗ, — ду­рень? Або ко­жен, хто має іно­зем­ний па­спорт, — че­сний, а ко­жен, хто має укра­їн­ський, — зло­дій? До ре­чі, якщо оці­ни­ти якість ро­бо­ти на­йман­ців, то ві­зу­аль­но більш-менш ви­гля­дає тіль­ки Яре­сько.

«ГО­ТУ­Є­ТЬСЯ КОМ­БІ­НА­ЦІЯ З РОЗ­ПО­ДІ­ЛУ ВЛА­ДИ НА ВІЛЬ­НИХ ТЕ­РИ­ТО­РІ­ЯХ ДОН­БА­СУ МІЖ ОПО­БЛО­КОМ І БПП»

Оле­на ЛИТВИНОВА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ка: — Ми ба­чи­мо, що з опо­зи­ці­єю у кра­ї­ні сьо­го­дні про­бле­ма. Яка мо­же бу­ти за­раз аль­тер­на­ти­ва ни­ні­шньої вла­ди?

А. С.:

— Якщо го­во­ри­ти про пар­ла­мент, то си­ту­а­ція скла­дна. Зви­чай­но, Опо­блок — це не опо­зи­ція. За мо­єю ін­фор­ма­ці­єю, вза­га­лі го­ту­є­ться ком­бі­на­ція з роз­по­ді­лу вла­ди на віль­них те­ри­то­рі­ях Дон­ба­су між Опо­бло­ком і БПП. Я маю на увазі на мі­сце­вих ви­бо­рах.

Те­пер що­до ко­а­лі­ції. На мою дум­ку, во­на існує тіль­ки на па­пе­рі, за фа­ктом її вже не­має. Дов­ше ве­сни цей пар­ла­мент не про­і­снує. І ні­чо­го стра­шно­го у цьо­му не­має. Го­лов­не ще раз не обра­ти тих са­мих.

Окса­на ГРУ­БА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Іва­на Фран­ка: — Укра­ї­на вже пе­ре­жи­ла два Май­да­ни, але си­ту­а­ція у кра­ї­ні за­ли­ша­є­ться скла­дною. Ко­рін­них ре­форм не­має. Ска­жіть, чи мо­жна уни­кну­ти тре­тьо­го Май­да­ну? Які ін­ші шля­хи існу­ють для на­шої кра­ї­ни?

А. C.:

— Май­бу­тнє на­шої кра­ї­ни за­ле­жить най­пер­ше від нас із ва­ми — від ви­бор­ців, а не від тих, хто тим­ча­со­во си­дить у яки­хось крі­слах. У нас є пра­во не ли­ше один раз на де­кіль­ка ро­ків при­йти і про­го­ло­су­ва­ти, у нас є пра­во кон­тро­лю­ва­ти вла­ду і ви­ма­га­ти від неї змін. Я вва­жаю, що на сьо­го­дні вже во­че­видь — зміна вла­ди не за го­ра­ми. Ін­ше пи­та­н­ня — ко­ли і в якій фор­мі? Для су­спіль­ства по­вин­но бу­ти ду­же ва­жли­во, щоб усе від­бу­ва­ло­ся від­по­від­но до Кон­сти­ту­ції та за­ко­нів. Нам ду­же ва­жли­во утри­ма­ю­ться у фар­ва­те­рі ви­бо­рів. Чо­му? То­му що під час вій­ни Май­дан ду­же лег­ко пе­ре­тво­рю­є­ться якщо не у вій­сько­вий пе­ре­во­рот, то у ви­ди­мість вій­сько­во­го пе­ре­во­ро­ту. Для Пу­ті­на це мо­же бу­ти під­ста­вою для сер­йо­зних агре­сив­них дій. То­му ми по­вин­ні зро­би­ти все для то­го, щоб кра­ї­на утри­ма­ла­ся в мир­но­му ру­слі роз­ви­тку по­дій, але не зав’язну­ла у сьо­го­дні­шній тря­со­ви­ні. По­трі­бна зо­ло­та се­ре­ди­на.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.