Смі­ли­вий по­гляд на на­ші ко­ре­ні

Про но­ву збір­ку на­ри­сів Ва­ди­ма Пе­пи

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ва­силь КУШЕРЕЦЬ, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, про­фе­сор

Уки­їв­сько­му ви­дав­ни­цтві «Укра­їн­ський прі­о­ри­тет» по­ба­чи­ла світ но­ва збір­ка ху­до­жньо-пу­блі­ци­сти­чних на­ри­сів пи­сьмен­ни­ка Ва­ди­ма Пе­пи «Пе­ред очи­ма істи­ни». Твір гли­бо­кий за змі­стом і на­стіль­ки смі­ли­вий за іде­я­ми, що за­слу­го­вує на ува­гу, а го­лов­не — спо­ну­кує до осми­сле­н­ня ви­зна­чаль­но­го й до­ле­но­сно­го для утвер­дже­н­ня ба­га­то­стра­ждаль­но­го укра­їн­сько­го на­ро­ду як дер­жав­но­го, не­за­ле­жно­го та рів­но­прав­но­го в на­ро­дів воль­нім ко­лі...

Так в уні­сон зі мною на урочистій по дії з ці­єї на го ди в Бу дин ку пись мен ни ків у Ки єві оці ню ва ли про чи та не: Ге рой Укра­ї­ни Ю. Му­шке­тик, ака­де­мі­ки М. Жу­линсь кий, П. Ко но нен ко, док тор фі­ло­ло­гі­чних на­ук М. На­єн­ко, кан­ди­дат фі­ло­ло­гі­чних на­ук І. Ющук, пи­сьмен­ни­ки О. Чор­но­гуз, В. Кри­щен­ко, В. Тка­чен­ко...

Ав­тор чу­до­во орі­єн­ту­є­ться у все­сві­тній істо­рії. Мо­жли­во, за по­кли­ком ген­ної пам’яті від­чу­ває зна­чу­щість «Укра­їн­ської ци­ві­лі­за­ції». По­рів­нює її з ел­лін­ською, ін­дій­ською, єги­пет­ською, ки­тай­ською, юдей­ською та за­га­лом єв­ро­пей­ською. Зна­хо­дить для не­спо­ді­ва­них ви­снов­ків чи ж не пе­ре­кон­ли­ві свід­че­н­ня. І не ли­ше в най­дав­ні­ших пи- сем­них дже­ре­лах, у на­бу­тках істо­рії, ар­хе­о­ло­гії, етно­лін­гві­сти­ки, а на­сам­пе­ред — у скар­бах тра­ди­цій­но­го укра­їн­сько­го фоль­кло­ру.

Ось, ска жі мо, в на род них по - етич них пер ли нах при ваб лю ють жи­ві ма­люн­ки по­лю­ва­н­ня на «чу­дноє зві ря » , на « си ве оле ня » , на « чор но го ту ра, гру бо го зві ра » . « . .. Стрі лець- мо ло дець по ди ба єть - ся із ди­ким ве­пром... утяв ди­ко­го ве­пра, то­гди ся вепр у ри­тви­ни ся впер».

З якої дав­ни­ни це відлуння? Чи ж не про­йшло во­но, транс­фор­му­ю­чись крізь ти­ся­чо­лі­т­тя, по­ді­бно до то­го, як б’ють клю­чі з не­зві­да­ної гли­би­ни? 1981 р. у глу­хо­му ін­дій­сько­му се­лі ар­хе­о­ло­ги ви­я­ви­ли глу­ху пе­че­ру, а в ній — на­скель­ні ма­люн­ки і на­віть ба­ре­льє­фи та скуль­пту­ри, які до­во­лі до­бре збе­ре­гли­ся, хоч їхній вік, як з’ясу­ва­ло­ся, — по­над двад­цять ти­сяч ро­ків. Ті ар­те­фа­кти — ро­ве­сни­ки рі­зьбле­них ор­на­мен­тів, на­сі­чок на кіс­тках ма­мон­та з ар­хе­о­ло­гі­чної куль­ту­ри на мі­сці сто­ян­ки пер­ві­сної лю­ди­ни на пра­во­му бе­ре­зі Де­сни, там, де се­ло Ме­зин, що на Чер­ні­гів­щи­ні.

Уні­каль­не від­кри­т­тя в Ін­дії по­ста ви ло пе ред на укою, крім ін - ших, і та­ке за­пи­та­н­ня: се­ред по­над ти ся чі на чер ків не од но ра зо во тра­пля­ю­ться зо­бра­же­н­ня тва­ри­ни з ви­ди­ми­ми озна­ка­ми оле­ня й би­ка одно­ча­сно. «Див­неє зві­ря», та й го­ді. У жо­дно­му зо­о­ло­гі­чно­му ка­та ло зі та ко го не має. А при віл лям ко ля док і щед рі вок « ту ри- оле ні » роз­гу­лю­ють со­бі, як жи­ві. Але до­сі — по­за на­шою, укра­їн­ською ци­ві­лі­за­ці­єю...

За роз­су­дом Ва­ди­ма Пе­пи, Три­піль­ська куль­ту­ра — зо­ло­тий, як у ста ро дав ніх гре ків, вік ук ра їнсь - ко­го етно­су. Во­на — ма­ти духовної сут нос ті ук ра їнсь ко го на ро ду. І хре­ще­на ма­ти всіх слов’ян­ських куль­тур...

От­же, ви­снов­ки ав­то­ра. Від по­яви лю­ди­ни там, де роз­та­шо­ва­ні етні­чні укра­їн­ські те­ре­ни, роз­ви­ва­ли­ся нев­пин­но й без­пе­рерв­но ро­ди, пле­ме­на, з яких по­став укра­їн­ський на­род. А з ним — йо­го мо­ва. Во­на да­є­ться етно­су раз і на­зав­жди, як і всьо­му жи­во­му в при­ро­ді, що є — фа­у­ною. Мо­ва не змі­ню­є­ться, як шкі­ра змі­їв що­ве­сни, а тіль­ки роз­ви­ва­є­ться і зба­га­чу­є­ться. Мо­ва — кра­щий істо­рик, аніж Ге­ро­дот. По­ді­бно до то­го, як до­хо­дить до Зем­лі сві­тло від дав­но зга­слих зі­рок, пам’ять мо­ви до­но­сить до су­ча­сно­сті збли­ски від ер, епох, до яких ли­ше дум­кою і до­ли­ну­ти...

Нав’яза­ний Ві­зан­тій­ською ім­пе­рі­єю мо­рав­ський ді­а­лект бол­гар­ської мо­ви за­галь­му­вав роз­ви­ток на­ро­дної укра­їн­ської, від­ме­жу­вав озбро­є­ну пи­сем­ні­стю па­нів­ну вла­ду від ко­рін­но­го лю­ду. Ма­буть, не вар­то від­ма­ху­ва­ти­ся зверх­ньо від роз­ду­мів пи­сьмен­ни­ка. У книж­ці мі­стя­ться зер­на, які, ймо­вір­но, про­ро­стуть до ближ­чо­го май­бу­тньо­го, і па­рос­тки по­тя­гну­ться до істи­ни...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.