«Бо­лі­сно пе­ре­жи­ва­ють, але ні­чо­го не змі­ню­ють»

Сер­гій Щербина — про те, як вла­да ре­а­гує на жур­на­ліст­ські роз­слі­ду­ва­н­ня

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Два ро­ки то­му жур­на­ліст Сер­гій Щербина звіль­нив­ся з «Укра­їн­ської прав­ди», щоб ство­ри­ти вла­сний ін­тер­нет-про­ект Insider. То­ді він зі­знав­ся, що про­від­ні укра­їн­ські ЗМІ, на йо­го дум­ку, за­мов­чу­ють най­ва­жли­ві­ші те­ми й ви­во­дять на пер­ший план не­сут­тє­ву ін­фор­ма­цію, пе­ре­тво­рю­ю­чись та­ким чи­ном на ін­стру­мент ма­ні­пу­ля­ції гро­мад­ською дум­кою. Но­ве ви­да­н­ня ма­ло ста­ти сві­жою аль­тер­на­ти­вою. За цей час Insider й справ­ді пе­ре­тво­рив­ся на до­во­лі по­мі­тне яви­ще у ві­тчи­зня­но­му ме­ді­а­про­сто­рі. Жур­на­лі­сти ви­да­н­ня під­го­ту­ва­ли низ­ку зна­ко­вих роз­слі­ду­вань. Про наслідки цих роз­слі­ду­вань, а та­кож про те, як ві­тчи­зня­них жур­на­лі­стів на­о­сліп ви- ко­ри­сто­ву­ють в чу­жих ін­фор­ма­цій­них опе­ра­ці­ях ке­рів­ник про­е­кту Insider Сер­гій ЩЕРБИНА роз­по­вів в ін­терв’ю га­зе­ті «День».

— Сер­гію, чи всти­гає, на ва­шу дум­ку, жур­на­лі­сти­ка за змі­на­ми, які від­бу­ва­ю­ться в Укра­ї­ні впро­довж остан­ньо­го ча­су?

— Ни­ні­шній пе­рі­од — ма­буть, най­тяж­чий для укра­їн­сько­го су­спіль­ства, а ще біль­ше — для укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки. Су­спіль­ство сьо­го­дні роз­ді­ле­не й ме­дій­ни­ки пер­ши­ми зу­стрі­ча­ю­ться з цим ви­кли­ком. На жаль, жур­на­лі­сти са­мі по­ді­ли­ли се­бе на «па­трі­о­тів» та «зра­дни­ків». Від цьо­го по­трі­бно від­хо­ди­ти. До­во­ди­ться кон­ста­ту­ва­ти, що про­фе­сій­ний рі­вень укра­їн­ської жур­на­лі­сти­ки впав на тлі вій­ни — ба­га­то ко­лег по­ча­ли за­йма­ти­ся від­вер­тою про­па­ган­дою. Зо­дно­го бо­ку, як гро­ма­дя­нин мо­жу ска­за­ти, що це ви­прав­да­но, адже в умо­вах вій­ни стан­дар­ти й ети­ка зав­жди від­хо­дять на дру­гий план, а жур­на­лі­сти про­сто під­три­му­ють свою дер­жа­ву. Але вій­на, з якою оти­кну­ла­ся Укра­ї­на — гі­бри­дна і не­ого­ло­ше­на, ме­дій­ни­ки ж про­дов­жу­ють за­йма­ти­ся про­па­ган­дою. І якщо під час по­дій в Кри­му й на по­ча­тку бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі ще мо­жна бу­ло апе­лю­ва­ти до пи­та­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки то сьо­го­дні, пі­сля Мін­ських до­мов­ле­но­стей, на мою дум­ку, це не­пра­виль­на по­зи­ція. Те­за про те, що вла­ду не мо­жна кри­ти­ку­ва­ти че­рез зов­ні­шню за­гро­зу, — вже не­акту­аль­на. Ми ба­чи­мо, як по­во­дить се­бе вла­да, що від­бу­ва­є­ться в еко­но­мі­ці. Якщо жур­на­лі­сти мов­ча­ти­муть й не акцен­ту­ва­ти­муть на про­бле­мах, які ре­аль­но є, ви­прав­до­ву­ю­чи свою по­зи­цію вій­ною, во­ни ні­чим не від­рі­зня­ти­му­ться від по­лі­ти­ків, які ви­ко­ри­сто­ву­ють цей ар­гу­мент для сво­їх ко­ру­пцій­них і зло­чин­них дій. Са­мо­цен­зу­ра — най­стра­шні­ше, що мо­же тра­пи­ти­ся з жур­на­лі­стом.

«ЯК І ЗА ЯНУ­КО­ВИ­ЧА, ЗМІ ЗА­ЛИ­ША­Ю­ТЬСЯ ІН­СТРУ­МЕН­ТОМ МА­НІ­ПУ­ЛЯ­ЦІЙ»

— Сво­го ча­су, мо­ти­ву­ю­чи не­об­хі­дність ство­ре­н­ня Insider, ви ска­за­ли, що про­від­ні укра­їн­ські ЗМІ про­ду­ку­ють по­тік су­ціль­но­го не­га­ти­ву, не про­по­ну­ю­чи сво­го ре­це­пту ви­рі­ше­н­ня про­блем. Чи змі­ни­лась си­ту­а­ція ни­ні? Як не допу­сти­ти пе­ре­тво­ре­н­ня стрі­чки но­вин на «хро­ні­ку ка­та­строф»?

— І справ­ді — но­ви­на про 10— 15 за­ги­блих сьо­го­дні ні в ко­го не ви­кли­кає жо­дно­го по­ди­ву. По­ві­дом­ле­н­ня ж про ДТП з п’ ятьма жер­тва­ми мо­же вза­га­лі не по­тра­пи­ти у стрі­чку но­вин. Це стра­шно, але це прав­да. Два ро­ки то­му ме­ді­а­ри­нок був мо­но­по­лі­зо­ва­ний « сім’ єю » . Ці лю­ди вкла­да­ли ве­ли­че­зні ко­шти в « роз­кру­тку » сво­їх ЗМІ. Не­зго­дних на­ма­га­ли­ся про­сто за­да­ви­ти ма­сою. Сьо­го­дні ЗМІ стра­жда­ють від сво­їх же вла­сни­ків — во­ни ста­ють ін­стру­мен­том «олі­гар­хі­чних во­єн». Осо­бли­во яскра­во це по­мі­тно в ефі­рах то­по­вих ка­на­лів, які пе­ре­бу­ва­ють у вла­сно­сті рі­зних фі­нан­со­во- про­ми­сло­вих груп. Про стан­дар­ти ча­сто не йде­ться вза­га­лі. От­же, змі­ни­лась фор­ма, але не суть — ЗМІ за­ли­ша­ю­ться ін­стру­мен­том ма­ні­пу­ля­цій.

—У сво­їх пу­блі­ка­ці­ях на Facebook ви ча­сто вка­зу­є­те на ін­фор­ма­цій­ні про­во­ка­ції — ко­ли вла­да або хтось з по­лі­ти­ків на­ма­га­є­ться «роз­кру­ти­ти» в ме­діа-про­сто­рі пев­ну те­му. Один з остан­ніх при­кла­дів — мо­жли­ве при­зна­че­н­ня Єв­ге­на Чи­чвар­кі­на. Чо­му, на ваш по­гляд, жур­на­лі­сти «ку­пу­ю­ться» на та­кі ре­чі?

— Ідея при­зна­чи­ти Єв­ге­на Чи­чвар­кі­на на по­са­ду го­ло­ви «Укрнафти» в Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та ви­ни­кла то­ді, ко­ли во­ни по­ба­чи­ли ре­зуль­та­ти кон­кур­су. Ста­ло зро­зумі­ло, що но­вий го­ло­ва мо­же ста­ти чер­го­вим Пі­те­ром Ван­хе­ке, який вже очо­лю­вав « Укр­на­фту » . Тож во­ни ви­рі­ши­ли про­ти­ді­я­ти. Але про­бле­ма в то­му, що Чи­чвар­кін не по­да­вав­ся на кон­курс — йо­го прі­зви­ще з’яви­ло­ся вже зго­дом. Йде­ться про на­ма­га­н­ня впли­ну­ти на кон­курс, зро­би­ти пев­но­му пер­со­на­жу імідж на про­ти­ва­зі — мов­ляв, з одно­го бо­ку, «си­ли зла», а з дру­го­го — «си­ли до­бра » . Чи­чвар­кін тут мав ві­ді­гра­ти роль «сил до­бра». Це ду­же тон­ка ро­бо­та, по­літ­те­хно­ло­гія. Чо­му він з’ явив­ся? Для чо­го? Якщо жур­на­ліст спро­бує від­по­ві­сти на ці за­пи­та­н­ня, він змо­же на­пи­са­ти хо­ро­ший текст про си­ту­а­цію в « Укр­на­фті » . Однак, на жаль, спро­мо­жни­ми ви­яви­ли­ся не всі.

Ще один при­клад — « де­о­лі­гар­хі­за­ція». Сьо­го­дні ду­же мо­дно роз­по­від­а­ти про те, як вла­да «бо­ре­ться з олі­гар­ха­ми». І пу­блі­ці це по­до­ба­є­ться, адже основ­на ма­са на­шо­го на­ро­ду своє­рі­дні «со­ці­а­лі­сти», «взя­ти і по­ді­ли­ти» — близь­ка для них по­зи­ція. Вла­да від­вер­то спе­ку­лює ці­єю те­мою, про­су­ва­ю­чи «де­о­лі­гар­хі­за­цію» у всі мо­жли­ві ефі­ри та пу­блі­ка­ції. На мою ж дум­ку, з олі­гар­ха­ми не по­трі­бно бо­ро­ти­ся — слід зро­би­ти так, щоб олі­гар­хи пе­ре­ста­ли бу­ти олі­гар­ха­ми й ста­ли зви­чай­ни­ми бі­зне­сме­на­ми. За­би­ра­ти в них акти­ви — шлях в ні­ку­ди. Во­ни ма­ють про­сто пла­ти­ти по­да­тки. Дер­жа­ва зо­бов’яза­на ство­ри­ти для всіх одна­ко­ві пра­ви­ла. Ко­ли ж дер­жа­ва « на­ка­чує » гро­мад­ську дум­ку, щоб ви­прав­да­ти своє ба­жа­н­ня ві­ді­бра­ти в ко­гось акти­ви, це — зви­чай­на ін­фор­ма­цій­на вій­на.

— Insider чи не най­більш до­кла­дно з усіх ЗМІ ви­сві­тлює хід «спра­ви Бу­зи­ни». У сво­є­му роз­слі­ду­ван­ні жур­на­лі­сти ва­шо­го ви­да­н­ня фа­кти­чно спро­сту­ва­ли мо­жли­ву при­че­тність до вбив­ства за­три­ма­них пі­до­зрю­ва­них Де­ни­са По­лі­щу­ка і Ан­дрія Ме­дведь­ка. Во­дно­час вла­сник Insider Оле­ксій Там­ра­зов вніс за­ста­ву за По­лі­щу­ка. Чи пов’яза­ний цей факт з опу­блі­ко­ва­ни­ми на сай­ті ма­те­рі­а­ла­ми і в чо­му, на ваш по­гляд, по­ля­гає ва­жли­вість ці­єї спра­ви?

— Про вчи­нок Оле­ксія Гар­рі­йо­ви­ча я ді­знав­ся з но­вин. До цьо­го те­му вбив­ства Бу­зи­ни ми з ним не обго­во­рю­ва­ли. Вза­га­лі ж у цій спра­ві ба­га­то не­зро­зумі­ло­го. В ма­ши­ні, на якій при­їха­ли вбив­ці Бу­зи­ни, зна­йшли одяг. Він ні­би­то на­ле­жить двом пі­до­зрю­ва­ним. На ньо­му є біо­ло­гі­чні за­ли­шки і слі­ди по­ро­хо­вих га­зів. Сфаль­си­фі­ку­ва­ти ці ре­чо­ві до­ка­зи зов­сім не­скла­дно — до­сить вкра­сти одяг пев­ної осо­би і десь в ти­рі по­стрі­ля­ти над ним з пі­сто­ле­та. Во­дно­час на кер­мі і на ру­чках ав­то «біо­ло­гії» не зна­йшли. Ви­хо­дить, що пі­до­зрю­ва­ні ді­я­ли не­ло­гі­чно — ви­тер­ли слі­ди в ав­то, але за­ли­ши­ли одяг... Крім то­го, ко­жен хто ди­вив­ся кри­мі­наль­ні бо­йо­ви­ки, знає, що у та­ких ви­пад­ках ав­то­мо­біль за­зви­чай спа­лю­ють або то­плять. Дії су­ду і слід­ства ви­кли­ка­ють ба­га­то за­пи­тань. Якщо бу­де до­ве­де­но, що ці пі­до­зрю­ва­ні все ж та­ки не стрі­ля­ли, то­ді яким чи­ном одяг опи­нив­ся у ма­ши­ні? Чо­му По­лі­щу­ка по­збав­ля­ють пра­ва на вне­се­н­ня за­ста­ви, хо­ча во­дно­час ним ко­ри­сту­є­ться Єфре­мов, Клю­єв та ін­ші. На­скіль­ки я чув, пе­ред слід­ством по­ста­ви­ли за- вда­н­ня пе­ре­да­ти спра­ву до су­ду ще до мі­сце­вих ви­бо­рів. Зо­гля­ду на всі ін­ші по­дії, мо­жу при­пу­сти­ти, що вла­да пра­гне вла­шту­ва­ти по­ка­зо­вий про­цес над пра­ви­ми. — На­ві­що? — Мо­жли­во, від­по­від­на до­мов­ле­ність бу­ла до­ся­гну­та в рам­ках «мін­сько­го про­це­су». Крім то­го, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, пі­сля обра­н­ня По­ро­шен­ка пи­та­н­ня до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів на за­кри­тих на­ра­дах обго­во­рю­ва­ло­ся одним з пер­ших. Ба­га­то хто у вла­ді спри­ймає їх як за­гро­зу. Ви­прав­да­ні їхні стра­хи чи ні — ска­за­ти скла­дно. Мо­жли­во, за­три­ма­н­ням Ме­дведь­ка та По­лі­щу­ка на­ма­га­ли­ся ском­про­ме­ту­ва­ти до­бро­воль­ців. Ця вер­сія ви­да­є­ться ме­ні більш ві­ро­гі­дною.

«СИ­ТУ­А­ЦІЇ НА ЗРА­ЗОК ПО­ДІЙ У МУ­КА­ЧЕ­ВО­МУ — ЦЕ ЗА­КЛАД­КА «МІН СПО­ВІЛЬ­НЕ­НОЇ ДІЇ»

— По­дії у Му­ка­че­во­му — це теж спро­ба «ро­зі­гна­ти» пев­ну ін­фор­ма­цій­ну хви­лю?

— Зна­чною мі­рою — так. Я жив у Закарпатті і знаю мі­сце­ву спе­ци­фі­ку. На мою дум­ку, все по­чи­на­ло­ся як ба­наль­на кри­мі­наль­на роз­бор­ка. Адже не се­крет, що всі кри­мі­наль­ні та нав­ко­ло­кри­мі­наль­ні угру­по­ва­н­ня За­кар­па­т­тя за­ро­бля­ють на кон­тра­бан­ді — схем ду­же ба­га­то. Зда­ва­ло­ся, що си­ту­а­ція в Му­ка­че­во­му ви­кли­че не біль­ше ін­фор­ма­цій­но­го шу­му, ніж за­три­ма­н­ня 2011 ро­ку бан­ди Асла­на Ді­ка­є­ва в Оде­сі. То­ді ЗМІ го­во­ри­ли про це два дні, не біль­ше. Але тут по­дії по­ча­ли ви­хо­ди­ти на ін­ший рі­вень. З’ яви­лись за­яви «Пра­во­го се­кто­ру» про «зни­ще­н­ня па­трі­о­тів», бу­ли ого­ло­ше­ні без­стро­ко­ві акції про­те­сту. Ярош мов­чав увесь день, але на­сту­пно­го за­явив, що ви­ма­гає від­став­ки Ар­се­на Ава­ко­ва. В не­ді­лю вве­че­рі на «Ін­те­рі» за­мість «По­дро­биць ти­жня» від­був­ся те­ле­ма­ра­фон, при­свя­че­ний по­ді­ям в Му­ка­че­во­му, до­во­лі жорс­ткий, до ре­чі. Во­ни, зокре­ма, по­ши­ри­ли за­яву Ба­ло­ги про те, що кон­флікт в Закарпатті спро­во­ку­вав Ава­ков. Те­ма йо­го від­став­ки по­ча­ла актив­но «роз­кру­чу­ва­ти­ся» й в ін­ших ЗМІ. Най­біль­ше у та­ко­му роз­ви­тку по­дій за­ці­кав­ле­на « гру­па Ро­сУкрЕнер­го » . Одним з клю­чо­вих аспе­ктів, на мою дум­ку, тут мо­же бу­ти кон­флікт дов­ко­ла га­зо­вих схем і акти­вів у хі­мі­чній про­ми­сло­во­сті. Не ду­маю, що по­дії в Му­ка­че­во­му — це ор­га­ні­зо­ва­на про­во­ка­ція. Рад­ше йде­ться про ба­наль­ну кри­мі­наль­ну роз­бор­ку, яку про­сто ви­ко­ри­ста­ли і « роз­кру­ти­ли» як те­му. Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція бу­ла у Вра­ді­їв­ці, ко­ли спів­ро­бі­тни­ки мі­лі­ції зґвал­ту­ва­ли жін­ку. Зви­чай­но, ні­хто то­ді ні­чо­го спе­ці­аль­но не пла­ну­вав. Про­сто від­по­від­ні спе­ці­а­лі­сти по­ба­чи­ли, що цю те­му мо­жна «роз­кру­ти­ти». Не се­крет, що це зро­би­ли лю­ди Льо­во­чкі­на, який то­ді актив­но во­ю­вав з мі­ні­стром вну­трі­шніх справ За­хар­чен­ком. Остан­ній мав зайня­ти йо­го по­са­ду в адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та Яну­ко­ви­ча, що озна­ча­ло б фа­кти­чну по­лі­ти­чну смерть Льо­во­чкі­на. До­ве­ло­ся ді­я­ти на ви­пе­ре­дже­н­ня. Не ду­маю, що за­раз ко­мусь мо­же вда­ти­ся від­пра­ви­ти у від­став­ку Ава­ко­ва. Адже По­ро­шен­ко і Яце­нюк чу­до­во ро­зу­мі­ють, що від­став­ка Ава­ко­ва озна­чає ав­то­ма­ти­чний роз­вал ко­а­лі­ції. Во­дно­час во­ни мо­жуть по­вто­ри­ти по­мил­ку Яну­ко­ви­ча, який сво­го ча­су від­мо­вив­ся звіль­ня­ти За­хар­чен­ка. Си­ту­а­ції на зра­зок ни­ні­шньої у Му­ка­че­во­му — це за­клад­ка «мін спо­віль­не­ної дії » . Во­ни мо­жуть ви­бу­хну­ти при будь-яко­му не­пра­виль­но­му кро­ці. Сво­го ча­су у Вра­ді­їв­ці бу­ла про­ве­де­на лі­нія про­ти­сто­я­н­ня «на­род — мі­лі­ція». Са­ме то­ді, на мою дум­ку, й роз­по­ча­ли­ся по­дії, які вре­шті при­зве­ли до Май­да­ну. Сьо­го­дні ж у Му­ка­че­во­му про­во­ди­ться лі­нія про­ти­сто­я­н­ня «мі­лі­ція — па­трі­о­ти». По­тім це мо­же при­зве­сти до ду­же не­при­єм­них на­слід­ків. Й во­ни мо­жуть бу­ти на­ба­га­то кри­ва­ві­ши­ми...

— Якщо Му­ка­че­во і « спра­ва Бу­зи­ни » — це пе­ре­д­усім ін­фор­ма­цій­ні опе­ра­ції, то­ді яку роль тут від­ве­де­но укра­їн­ській жур­на­лі­сти­ці? Схо­же, во­на ви­яви­лась не­го­то­вою до та­ких ви­кли­ків?

— Аб­со­лю­тно. Збо­ку ор­га­ні­за­то­рів тут гра­ють ду­же сер­йо­зні лю­ди — во­ни про­ду­му­ють свої дії на три- чо­ти­ри кро­ки впе­ред. Пе­ред жур­на­лі­ста­ми ж та­ке зав­да­н­ня вза­га­лі не став­лять. Та ні­хто й не вчив їх цьо­му. На жаль, жур­на­лі­стів ча­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють на­о­сліп.

— Як га­да­є­те, чи зріс в Укра­ї­ні пі­сля Май­да­ну вплив гро­мад­ської дум­ки і від­по­від­но жур­на­лі­стів на по­лі­ти­ку?

— На­вряд. Все за­ли­ши­ло­ся, як бу­ло. Мо­жна на­пи­са­ти бо­зна- які роз­слі­ду­ва­н­ня на най­більш га­ря­чі еко­но­мі­чні те­ми, але від цьо­го ні­чо­го не змі­ни­ться. Змі­ни мо­жуть від­бу­ти­ся, ли­ше якщо хтось бу­де в них за­ці­кав­ле­ний. Ли­ше то­ді ва­шу пу­блі­ка­цію мо­жуть при­не­сти на ефі­ри або в ка­бі­нет прем’єра чи Пре­зи­ден­та і по­ча­ти «ла­ма­ти» ту чи ту схе­му. Ми, на­при­клад, пи­са­ли « кі­ло­ме­три » роз­слі­ду­вань про си­ту­а­цію в «На­фто­га­зі» та до­чір­ніх ком­па­ні­ях, однак їхнє ке­рів­ни­цтво по­ча­ли мі­ня­ти ли­ше то­ді, ко­ли це ста­ло ко­мусь по­трі­бним. До цьо­го, по­при пі­до­зри та кри­мі­наль­ні спра­ви, цих лю­дей на­віть не від­сто­ро­ню­ва­ли від по­сад. За ве­ли­ким ра­хун­ком та­ка ж си­ту­а­ція бу­ла в ча­си Яну­ко­ви­ча. Ві­дмін­ність хі­ба в то­му, що Яну­ко­вич та йо­го лю­ди не так бо­лі­сно ре­а­гу­ва­ли на пу­блі­ка­ції в ЗМІ. Ни­ні­шня вла­да більш чу­тли­ва — ча­сто во­ни ду­же пе­ре­жи­ва­ють че­рез ту чи ту ста­т­тю, але во­дно­час не хо­чуть ні­чо­го змі­ню­ва­ти. Су­хий за­ли­шок — той са­мий.

«ПО­ВЕР­НУ­ТИ­СЯ З ПАР­ЛА­МЕН­ТУ У «ЧЕ­СНУ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КУ» ВЖЕ НЕ ВИ­ЙДЕ»

— Яке ва­ше став­ле­н­ня до фе­но­ме­ну « фра­кції жур­на­лі­стів » у ни­ні­шньо­му пар­ла­мен­ті? Скла­да­є­ться вра­жа­н­ня, що де­я­кі її чле­ни до­сі не мо­жуть ви­йти зі сво­єї по­пе­ре­дньої ро­лі.

— Йде­ться про зви­чай­ний кар’єрний ріст. Не мо­жна за­су­джу­ва­ти Найє­ма, Ле­щен­ка, Чер­ва­ко­ву чи Ви­со­цько­го за те, що во­ни пі­шли у пар­ла­мент. Це — їхнє пра­во. Однак ви­да­є­ться, що но­ва роль да­є­ться їм пси­хо­ло­гі­чно ду­же важ­ко. Адже во­ни зви­кли пе­ре­бу­ва­ти в ні­ші « не­за­ле­жних жур­на­лі­стів » . Однак бу­ти не­за­ле­жним і во­дно­час бу­ти у фра­кції прем’ єра чи пре­зи­ден­та — так не бу­ває. Хо­ча пред­став­ни­ки «жур­на­ліст­ської фра­кції» ду­ма­ють, що гра­ють во­ни, ча­сто на­справ­ді «гра­ють їх». «Стар­ші то­ва­ри­ші» про­сто ви­ко­ри­сто­ву­ють їх як ефе­ктив­ні ка­на­ли ко­му­ні­ка­ції. Однак якщо ви обра­ли цей шлях, до­ве­де­ться сти­сну­ти зу­би і йти впе­ред — адже по­вер­ну­ти­ся звід­ти у «че­сну жур­на­лі­сти­ку» вже не ви­йде ні­ко­ли.

— Які те­ми, на ваш по­гляд, ма­ють бу­ти прі­о­ри­те­тни­ми для жур­на­лі­стів- роз­слі­ду­валь­ни­ків у най­ближ­чій пер­спе­кти­ві?

— Еко­но­мі­ка. А осо­бли­во — енер­ге­ти­ка. Енер­ге­ти­ка — чи не оста­н­ня га­лузь в Укра­ї­ні, де ще ли­ши­ли­ся ре­аль­ні гро­ші. Ни­ні три­ває жорс­тка бо­роть­ба за їх по­діл. Якщо ви хо­че­те зро­би­ти су­спіль­но ва­жли­ве роз­слі­ду­ва­н­ня, ра­джу звер­ну­ти ува­гу на енер­ге­ти­ку. Адже від ці­ни на енер­го­но­сії за­ле­жать всі ін­ші га­лу­зі еко­но­мі­ки, зокре­ма й ці­на хлі­ба в ма­га­зи­ні.

СЕР­ГІЙ ЩЕРБИНА

МА­ЛЮ­НОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.