Фран­цузь­кий шарм Са­пер­но­го По­ля

Бон­жур, бон­жур, ми десь зу­стрі­ча­ли­ся...

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЗАСЄДА Фо­то Сер­гія П’ЯТЕРИКОВА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Це ж тре­ба, схо­же, і осо­бли­вий ей­фе­ле­вий від­ті­нок па­ризь­кої ба­шти улов­ле­ний, зди­ву­ва­ла­ся, див­ля­чись на 16-ме­тро­ву ко­пію Ей­фе­ле­вої ба­шти в цен­трі ви­шу­ка­но­го «фран­цузь­ко­го квар­та­лу» і май­бу­тньо­го буль­ва­ру фон­та­нів у ки­їв­ській істо­ри­чній мі­сце­во­сті в Пе- чер­сько­му ра­йо­ні — Са­пер­не По­ле. Спе­ці­аль­но, йду­чи сю­ди, не зі­дзво­ню­ва­лась ні з ар­хі­те­кто­ром, ні з про­е­кту­валь­ни­ка­ми, ще за­пі­до­зрять у ре­кла­мі, а так — вра­же­н­ня ки­ян­ки, пра­виль­ні­ше, на­ше за­галь­не з фо­то­ко- ром — не­упе­ре­дже­не на­ди­ха­ю­че зди­ву­ва­н­ня.

Ко­ли впер­ше по­тра­пи­ла до Па­ри­жа, зро­зумі­ла — справ у ме­не там ба­га­то, але го­лов­не — пе­ре­ві­ри­ти си­лу сво­єї лю­бо­ві до ньо­го. То­ді, си­дя­чи на дру­го­му по­вер­сі ту­рав­то­бу­са, вслу­хо­ву­ва­ла­ся в сло­ва вір­шів, яки­ми роз­хви­лю­вав го­лос гі­да: «При­вет, мой го­род! Я — вер­ну­лась. При­вет, мой го­род! Ты ску­чал? При­вет, мой го­род, — рев­но­вал?» Одно­ча­сно роз­ду­му­ва­ла — як мо­же, ска­жі­мо, рев­ну­ва­ти ме­не Па­риж, якщо то­ді при­їха­ла впер­ше. Що­прав­да, ко­ха­н­ня ку­ва­ло­ся ро­ка­ми, і швид­ше я рев­ну­ва­ла до всіх, хто від­крив йо­го дав­но, без ці­єї ефе­мер­но-че­сно-від­да­ної ек­заль­та­ції. Зі сту­дент­ських ча­сів до сьо­го­дні се­ред улю­бле­них фо­то­гра­фій збе­рі­га­є­ться у ме­не жар­тів­ли­вий ре­да­кцій­ний бланк на по­їзд­ку до Па­ри­жа. Так ми при­го­ща­ли се­бе не­до­сту­пни­ми в ті ча­си по­до­ро­жа­ми.

На цьо­му мо­жна при­га­си­ти спо­га­ди, оскіль­ки пе­ре­ді мною но­вий жи­тло­вий ви­шу­ка­ний квар­тал, який роз­та­шо­ву­є­ться між ву­ли­ця­ми Са­пер­не По­ле, Ан­рі Бар­бю­са, Па­трі­са Лу­мум­би, Пер­спе­ктив­ною... І хо­че­ться про­сто на­со­ло­ди­ти­ся струн­кі­стю сві­жо­го вра­же­н­ня. На­віть те, як гра­ці­о­зно роз­бі­гли­ся спо­ру­ди, що іще бу­ду­ю­ться, і вже за­вер­ше­ні, обер­нув­шись до нас то бо­ком, то не­на­че у на­пів­про­філь або див­ля­чись про­сто в «очі» Ей­фе­ле­вої ба­шти, яка — в сер­це­ви­ні, усе­ре­ди­ні квар­та­лу, ро­зу­мі­єш — во­на об’єд­нує весь план, під­кре­слю­ю­чи і під­три­му­ю­чи сво­їм ко­льо­ром і від­тін­ки фа­са­дів, де до­мі­ну­ють, як на мій по­гляд, най­більш зна­чи­мі — сі­рий, бежевий, зрі­ло­го жо­лу­дя. Ще не че­ка­ю­чи пов­но­го за­вер­ше­н­ня ро­біт, дов­ко­ла — ба­га­то аку­ра­тно роз­би­тих па­лі­са­дни­ків, га­зон­чи­ків, май­дан­чи­ків. Не­хай не ви­да­сться смі­шним, але ме­ні на­віть ву­ли­чна ур­на здо­ро­во при­гля­ну­ла­ся, во­на не бу­ла тут не­на­че чу­жин­кою, а та­кож одя­гне­на в бе­же­во-сі­рі то­ни, і її ци­ліндр, при­кра­ше­ний ка­мін­чи­ка­ми, на­га­ду­вав біль­ше вазу для кві­тів. Про­стень­ка ідея, але уява чі­пляє сво­єю не­ви­пад­ко­ві­стю.

Ме­ні, до ре­чі чи ні, зга­дав­ся один ін­три­гу­ю­чий ко­лаж з па­ризь­ким фле­ром, ви­тка­ний на­чеб­то теж із то­го, що бу­ло, але ко­ли ме­ні по­ка­зав йо­го Алік Пилипенко — ко­ле­кціо­нер з по­ві­тря­ною і яскра­вою уявою, який зби­рає, зокре­ма, до­ку­мен­ти, на­віть до­но­си і ста­рі ли­сти, одним сло­вом, лю­ди­на до­пи­тли­ва і ува­жна, по­ду­ма­ла, йо­му теж вда­є­ться втри­ма­ти щось не­за­яло­же­не, не­прив’яза­не до зба­га­че­н­ня, а зво­ру­шли­ве і на­їв­но-го­ле. Так от, у ду­бо­ву рам­ку він об’єд­нав кон­верт 1895 ро­ку, від­прав­ле­ний із Ки­є­ва. Оці­не­ний він був у сім гри­вень, і адре­са по­чи­на­ла­ся не­за­бу­тньо — «в Па­рыж». Че­рез більш ніж сто ро­ків на­віть гра­ма­ти­чна по­мил­ка або опи­ска стає осо­бли­во шар­ма­ни­стою. Ще сю­жет про­дов­жи­ла кар­та Па­ри­жа 1903 ро­ку, зня­та з пта­ши­но­го по­льо­ту; якийсь до­ку­мент, ви­да­ний 1940 ро­ку в Па­ри­жі пол­тав­чан­ці Єс­са­у­лен­ко, щось іще. Адже у ко­жно­го свій Па­риж, ін­ко­ли й та­кий.

Га­да­ла, роз­гля­да­ю­чи квар­тал, що май­бу­тнім ме­шкан­цям цьо­го елі­тно­го жи­тла пе­ре­да­сться і фі­ло­со­фія па­ри­жан, які ро­зу­мі­ють, що фа­са­ди на­ле­жать мі­сту, і, не змен­шу­ю­чи ва­жли­во­сті ви­хо­ва­но­го від­чу­т­тя гар­мо­нії, а й че­рез пев­ні за­ко­ни, їм не спа­дає на дум­ку ім­про­ві­зу­ва­ти з бал­ко­на­ми, пе­ре­бу­до­ву­ю­чи їх, ще якось пу­ска­ти­ся в са­мо­вол­ку фа­са­да­ми. Ра­ді­ю­чи струн­ко­сті вра­же­н­ня, пі­ді­грі­то­го ще й май­бу­тнім буль­ва­ром фон­та­нів, який до­ки мо­жна по­ба­чи­ти ли­ше на ма­ке­ті, за­зна­чи­ли — тут, схо­же, на­ро­джу­є­ться но­вий мар­шрут для пам’ятних сві­тлин, а в ка­фе­шках, ма­буть, про­по­ну­ва­ти­муть і ци­бу­ле­вий суп. Хо­ча, мо­же, тіль­ки я та­ка схи­бле­на на ньо­му, на­віть біль­ше, ніж са­мі фран­цу­зи.

Ку­ди йде­мо ми з П’ята­чком, обер­нув­шись до сво­го на­пар­ни­ка, хо­ті­ла за­пи­та­ти і по­ба­чи­ла, що Сер­гій вже фо­то­гра­фує ве­ли­че­зні ста­рі-ста­рі ка­те­ри, які, не­на­че пам’ятни­ки ми­ну­лої епо­хи, за­сти­гли бі­ля бу­ди­но­чків, що ще збе­ре­гли­ся по­ряд з но­вою роз­кіш­шю. Тут дзюр­ча­ло ми­ну­ле жи­т­тя, май­же за­мі­ське, не­ква­пли­ве: по­руч ма­лень­кий фру­кто­вий са­док, за­ли­шки одно­го із ста­рих ки­їв­ських хлі­бо­за­во­дів під но­ме­ром 4, по­бу­до­ва­но­го в сти­лі кон­стру­кти­ві­зму, дво­ро­ва за­ти­шна аль­тан­ка. Див­но, що її ще ні­хто не пе­ре­ро­бив на чер­го­ву ятку.

В се­ре­ди­ні ХІХ сто­лі­т­тя на цих зем­лях роз­та­шо­ву­вав­ся са­пер­ний полк, а десь із 1920—1950 рр. по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся при­ва­тні не­ви­со­кі бу­ди­но­чки. Звід­си і ста­ра на­зва — Са­пер­не По­ле.

Ко­ли фо­то­гра­фу­ва­ла­ся за спо­кон­ві­чною про­він­цій­ною зви­чкою бі­ля Ей­фе­ле­вої ба­шти, вло­ви­ла — їй тут по­до­ба­є­ться. До ре­чі, це вза­єм­но.

Ми ж зу­стрі­не­мо­ся ще де-не­будь, де ці­ка­во. Як зав­жди — за но­вим по­во­ро­том.

ТАК ТЕ­ПЕР ВИ­ГЛЯ­ДАЄ І ЯК ВИ­ГЛЯ­ДА­ТИ­МЕ СА­ПЕР­НЕ ПО­ЛЕ В МАЙ­БУ­ТНЬО­МУ

МІ­СЦЕ­ВІСТЬ НА ПЕ­ЧЕР­СЬКУ — СА­ПЕР­НЕ ПО­ЛЕ — ДІ­СТА­ЛА СВОЮ НА­ЗВУ ЗАВ­ДЯ­КИ БА­ТАЛЬ­ЙО­НУ СА­ПЕ­РІВ, КА­ЗАР­МІ ТА ПО­ЛІ­ГО­НУ, ЯКІ МІ­СТИ­ЛИ­СЯ ТУТ ЩЕ ІЗ СЕ­РЕ­ДИ­НИ ХІХ СТО­ЛІ­Т­ТЯ. НА ВЕРХ­НЬО­МУ ФО­ТО — СА­ПЕР­НЕ ПО­ЛЕ НА ПО­ЧА­ТКУ ХХ СТО­ЛІ­Т­ТЯ, А ДВА ІН­ШІ ЗРО­БЛЕ­НО ПО­РІВ­НЯ­НО НЕ­ДАВ­НО, 1992 РО­КУ

СТА­РІ РИ­СИ СА­ПЕР­НО­ГО ПО­ЛЯ ПО­СТУ­ПО­ВО ЗНИ­КА­ЮТЬ І ВИ­НИ­КА­ЮТЬ НО­ВІ... ШКО­ДА ОДНО­ГО З НАЙ­ДАВ­НІ­ШИХ І НАЙ­ПЕР­ШО­ГО КИ­ЇВ­СЬКО­ГО ХЛІ­БЗА­ВО­ДУ НА ВУЛ. АН­РІ БАР­БЮ­СА, ЗБУ­ДО­ВА­НО­ГО НА ПО­ЧА­ТКУ 30-х РО­КІВ МИ­НУ­ЛО­ГО СТО­ЛІ­Т­ТЯ У ХАРАКТЕРНОМУ ДЛЯ ТО­ГО ПЕ­РІ­О­ДУ СТИ­ЛІ КОН­СТРУ­КТИ­ВІ­ЗМУ

НА ЗА­ДВІР­КАХ СУ­ЧА­СНО­ГО СА­ПЕР­НО­ГО ПО­ЛЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.