Остан­ній за­бій,

або Ре­вер­сДон­бас у до Укра­ї­ни не­ми­ну­чий

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­ле­рій ФУ­ЙОР, пра­во­за­хи­сник

Впер­ше я по­ба­чив ма­со­ву акцію ша­хта­рів 1992 ро­ку. Це бу­ло в Лу­ган­ську, де я був у від­ря­джен­ні. То­ді гру­па втом­ле­них і по­хму­рих лю­дей пі­ке­ту­ва­ла бу­дів­лю обл­адмі­ні­стра­ції. Ша­хта­рі ви­ма­га­ли зар­пла­ту, при цьо­му во­ни ри­тмі­чно сту­ка­ли пла­сти­ко­ви­ми пля­шка­ми по асфаль­ту. Бу­дів­ля Ар­бі­тра­жу зна­хо­ди­ла­ся зов­сім по­ряд з обл­адмі­ні­стра­ці­єю, і ме­ні зда­ло­ся, що пра­ців­ни­ки су­до­во­го ор­га­ну зов­сім не звер­та­ють ува­ги на ці шу­мо­ві ефе­кти. Зви­кли­ся, на­пев­но.

Дій­сно, ко­го мо­жна бу­ло зди­ву­ва­ти в ті ча­си пі­ке­том? Страй­ки та пі­ке­ти ша­хта­рів про­хо­ди­ли в рам­ках про­це­сів, які ши­ри­ли­ся всі­єю те­ри­то­рі­єю Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, а в дон­ба­сів­сько­му ре­гіо­ні во­ни ма­ли ма­со­вий ха­ра­ктер.

Пе­рі­од роз­па­ду СРСР. До­ба руй­ну­ва­н­ня уяв­лень про іде­а­ли ми­ну­ло­го. Не­ви­пла­та зар­плат, та­ло­ни на про­ду­кти й ін­ші «ра­до­щі» пе­ре­хі­дно­го пе­рі­о­ду.

Ра­дян­ську ма­ши­ну бу­ло зла­ма­но, про­те во­на не зда­ва­ла­ся. Дон­бас зав­жди мав силь­ний вплив на по­лі­ти­чний клі­мат Укра­ї­ни. Ве­ли­че­зна ма­са лю­дей, яка сво­го ча­су вва­жа­ла­ся при­ві­ле­йо­ва­ним кла­сом, по­тра­пи­ла до ін­шо­го ви­мі­ру, ін­шо­го сві­ту.

Ша­хта­рі во­ло­ді­ли до­сить ви­со­ким рів­нем до­хо­ду се­ред ра­дян­ських ро­бі­тни­ків, оскіль­ки ра­дян­ське ке­рів­ни­цтво ро­би­ло став­ку на під­ви­ще­н­ня зар­плат у ви­до­був­них се­кто­рах еко­но­мі­ки. Важ­ка, не­ква­лі­фі­ко­ва­на й не­без­пе­чна пра­ця до­бре опла­чу­ва­ла­ся, то­му лю­ди ша­хтар­ської про­фе­сії до­сить хво­ро­бли­во сприйня­ли но­ву ре­аль­ність. Пе­кель­на пра­ця, ри­зик для жи­т­тя, по­хму­рі ін­ду­стрі­аль­ні пей­за­жі, дим, ста­рі бу­дин­ки, чор­но­та. Все те са­ме, тіль­ки з ве­ли­кою затримкою усі­че­ної зар­пла­ти...

Бо­ро­ти­ся за свої пра­ва не­об­хі­дно, тим па­че лю­дям про­фе­сії, пов’яза­ної з ве­ли­че­зним ри­зи­ком. Ша­хта­рі не бу­ли вра­зли­ві­ші за вчи­те­лів та лі­ка­рів, але са­ме їхню мобільність і ор­га­ні­зо­ва­ність лег­ко бу­ло ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти в бо­роть­бі з не­за­ле­жні­стю Укра­ї­ни.

У ті да­ле­кі ча­си бо­роть­бу з не­за­ле­жні­стю та Ки­є­вом очо­лю­ва­ли « чер­во­ні ди­ре­кто­ри » , а в пі­зні­ші ро­ки до них при­єд­на­ли­ся хи­жі ско­ро­ба­га­тьки. Не ду­маю, що всі во­ни ста­ви­ли зав­да­н­ня зро­би­ти Дон­бас са­мо­стій­ним або при­єд­на­ти йо­го до Ро­сії, але вче­пи­ти­ся ястру­би­ним кіг­тем у гор­ло Укра­ї­ні їм вда­ло­ся.

Шан­таж­та здир­ни­цтво ста­ли нор­мою до­не­цьких і лу­ган­ських князь­ків. Ки­їв, на їхню дум­ку, зав­жди був їм ви­нен, а Ро­сія ма­лю­ва­ла­ся та­кою со­бі го­ду­валь­ни­цею, яка на­да­ва­ла ре­гіо­ну де­ше­вий газ й ін­ші сма­ко­ли­ки. Справ­жню ці­ну ро­сій­ської до­по­мо­ги ба­га­то хто зро­зу­мів ли­ше за­раз, ко­ли всі ма­ски бу­ло скинуто й «рус­ский мир» ви­йшов у до­не­цький степ у всій сво­їй пер­во­ро­дній кра­сі.

Міф про су­во­рих ша­хта­рів, які за сво­єю іні­ці­а­ти­вою змі­та­ють прем’єрів та пре­зи­ден­тів, схо­жий на каз­ку про те, що Дон­бас го­дує всю Укра­ї­ну. Ша­хтар­ський про­те­стний рух пра­кти­чно зав­жди був ке­ро­ва­ний, будь- які спро­би са­мо­стій­но­сті жор­сто­ко при­сі­ка­ли­ся. Яскра­вим при­кла­дом став день 24 сер­пня 1998 ро­ку, ко­ли в мі­сті Кра­сно­дон спе­цпі­дроз­діл « Бер­кут» ата­ку­вав ша­хта­рів, що ви­ма­га­ли ви­пла­ти за­бор­го­ва­но­стей із зар­пла­ти. Кри­ва­ва дра­ма ста­ла­ся в День не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, що теж­ста­ло сим­во­лі­чним, а гла­вою обла­сної адмі­ні­стра­ції у той час був Оле­ксандр Єфре­мов.

Ви­па­док у Кра­сно­до­ні, ма­буть, ви­би­ва­є­ться із за­галь­ної кан­ви по­дій про­те­стно­го ру­ху гір­ни­ків. Пра­кти­чно зав­жди ша­хта­рі сту­ка­ли пля­шка­ми й ка­ска­ми скіль­ки тре­ба і ко­ли тре­ба, що й під­твер­див їхній остан­ній ви­ступ у Ки­є­ві, де во­ни ви­сту­па­ли пра­кти­чно за збе­ре­же­н­ня мо­но­поль­но­го по­ло­же­н­ня ДТЕК Рі­на­та Ахме­то­ва.

Істо­рія про ре­гіон, який пи­шав­ся тим, що ні­ко­ли не «го­нит по­ро­жняк » , сум­на й гір­ка. Ви­яви­лось, що « го­нит Дон­бас по­ро­жняк»! Ще й як «го­нит»!

Дон­бас бу­ло оку­по­ва­но ще в 90-ті ро­ки. Гра­бі­жни­цька, ди­ка при­ва­ти­за­ція. Зни­ще­н­ня проф­спіл­ко­во­го ру­ху. Зро­ще­н­ня пра­во­охо­рон­них ор­га­нів з кри­мі­на­лом. Від­су­тність еко­но­мі­чної, а зна­чить і по­лі­ти­чної кон­ку­рен­ції. Все це при­зве­ло до ви­ни­кне­н­ня не­лю­дя­но­го, вар­вар­сько­го, ран­ньо­фе­одаль­но­го плац­дар­му, який зго­дом став за­гро­зою для всі­єї Укра­ї­ни.

За­кли­ки по­чу­ти го­лос Дон­ба­су зав­жди за­кін­чу­ва­ли­ся тим, щоб ство­ри­ти спри­я­тли­ві умо­ви ско­ро­ба­га­тькам для осво­є­н­ня бю­дже­тних ко­штів. Близь­кість до вла­ди зав­жди га­ран­ту­ва­ла мо­жли­вість жи­ти не­бі­дно в бі­дній кра­ї­ні. На жаль, це сто­су­ва­ло­ся не тіль­ки Дон­ба­су.

Що­до са­мих ша­хта­рів, то во­ни та їхні ді­ти, що під­ро­сли, ста­ли більш за­ле­жни­ми від сво­їх пра­це­дав­ців, і це­ре­мо­ни­ти­ся з ни­ми ста­ли зна­чно мен­ше.

Ша­хта­рів вже не пи­та­ли, з ни­ми не бу­ло по­тре­би до­мов­ля­ти­ся. Во­ни вже дав­но в схе­мі. Спо­ча­тку во­ни їзди­ли ав­то­бу­са­ми го­ло­су­ва­ти до ін­ших ре­гіо­нів за від­крі­пни­ми та­ло­на­ми. По­тім до­по­ма­га­ли го­пни­кам від­би­ра­ти на ви­бор­чих діль­ни­цях у спо­сте­рі­га­чів фотокамери. По­тім їзди­ли на ан­ти­май­да­ни, під­три­му­ва­ли ре­жим Яну­ко­ви­ча. А по­тім, де­я­кі з них, узя­ли до рук ав­то­ма­ти й при­ши­ли шев­рон не­і­сну­ю­чої кра­ї­ни.

Під­су­мок за­ко­но­мір­ний, але бу­ло б не­гар­но зви­ну­ва­чу­ва­ти тіль­ки жи­те­лів Дон­ба­су в то­му, що во­ни ста­ли роз­мін­ним пі­ша­ком у чу­жій грі, але при­го­лом­шує без­дум­ність та лег­ко­ва­жність лю­дей, які зро­би­ли все, щоб на­кли­ка­ти на свою го­ло­ву роз­ру­ху та вій­ну.

Укра­ї­на дій­сно за­бор­гу­ва­ла Дон­ба­су, тіль­ки не тим, хто на­бив і на­би­ває свої ки­ше­ні й до­сі. Ко­му вій­на... Укра­ї­на за­бор­гу­ва­ла укра­їн­цям Дон­ба­су. За не­здій­сне­ні на­ціо­наль­ні про­е­кти, за те, що до­зво­ли­ла від­да­ти Дон­бас у лі­зинг прой­ди­сві­там (це ста­ло­ся під час пре­зи­дент­ства Ле­о­ні­да Ку­чми), для яких Укра­ї­на — по­ро­жній звук. І ще за те, що за­ли­ши­ла в не­без­пе­ці па­трі­о­тів під час вій­ни.

Ми ду­же дов­го жи­ли в кра­ї­ні глу­хих, де, при до­три­ман­ні умов­ної то­ле­ран­тно­сті, па­ну­ва­ли мир, до­бро та спра­ве­дли­вість. Мир в Укра­ї­ні за­без­пе­чу­вав­ся ли­ше одні­єю умо­вою. Якщо «до­не­цькі» при вла­ді й при го­дів­ни­ці, то це й бу­ло умо­вою ро­зу­мі­н­ня і гар­мо­нії між­дво­ма сві­та­ми — сві­том глу­хих і тих, що чує. Мо­же й Дон­ба­су час вже по­чу­ти? Хай не нас, а хо­ча б се­бе. То­ді й нам лег­ше бу­де бо­ро­ти­ся за не­за­ле­жність. За на­шу спіль­ну не­за­ле­жність!

Лю­ди хо­чуть жи­ти кра­ще, пра­гнуть змі­ни­ти своє не­за­ви­дне ста­но­ви­ще. Пра­ця гір­ни­ка — що­ден­ний ри­зик. Ко­жен за­бій мо­же ста­ти остан­нім. У бо­роть­бі за пра­ва Ахме­то­ва та Яну­ко­ви­ча ша­хта­рі до­ся­гли успі­ху. Те­пер у них є не ли­ше пе­кель­на пра­ця, ри­зик для жи­т­тя, по­хму­рі ін­ду­стрі­аль­ні пей­за­жі, дим, ста­рі бу­дин­ки й чор­но­та. Те­пер у них ще й вій­на, з по­ро­жні­ми очни­ця­ми бу­дин­ків, во­рон­ка­ми від сна­ря­дів, ба­таль­йо­ном « Во­сток » у Ма­кі­їв­ці.

Дон­бас у пов­но­му об­ся­зі по­вер­не­ться під кон­троль Укра­ї­ни. Ді­є­ві ре­фор­ми при­ско­рять цей про­цес. Ре­верс Дон­ба­су не­ми­ну­чий, як не­ми­ну­че й по­ка­ра­н­ня для тих, хто без­со­ром­но тор­гу­вав май­бу­тнім йо­го жи­те­лів.

24 сер­пня 1998 ро­ку пі­ке­ту­ю­чих ша­хта­рів жор­сто­ко по­бив « Бер­кут » , і по­ряд із гір­ни­ка­ми не ви­я­ви­ло­ся ні­ко­го.

30 ли­сто­па­да 2014 ро­ку «Бер­кут » по­бив сту­ден­тів на Май­да­ні, а су­во­рих ша­хта­рів та­ко­жне ви­я­ви­ло­ся по­руч...

На­ши­ми спіль­ни­ми во­ро­га­ми є бі­дність, ко­ру­пція та без­за­ко­н­ня. Що за­ва­жає нам по­ди­ви­ти­ся звер­ху бар’ єрів і бу­ти ра­зом по­руч? Пліч-о-пліч.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.