«Під­ру­чни­ки з мо­ви та істо­рії – стра­те­гі­чні»

Го­ло­ва Ко­мі­те­ту ВР з пи­тань осві­ти і на­у­ки Лі­лія Гри­не­вич ра­зом із Лі­тньою шко­лою жур­на­лі­сти­ки «Дня» шу­ка­ли ре­це­пти які­сної осві­ти

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

На шля­ху до єв­ро­ін­те­гра­ції Укра­ї­на має прой­ти че­рез ре­фор­ми у ба­га­тьох сфе­рах су­спіль­но­го жи­т­тя, зокре­ма й в осві­ті та на­у­ці. За­раз на­ро­дні де­пу­та­ти пра­цю­ють над змі­на­ми до за­ко­но­дав­ства, яке ре­гу­лює ці га­лу­зі.

Лі­лія ГРИ­НЕ­ВИЧ, го­ло­ва пар­ла­мент­сько­го Ко­мі­те­ту з пи­тань осві

ти і на­у­ки, роз­по­ві­ла уча­сни­кам XIIІ Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки « Дня » про но­во­вве­де­н­ня в се­ре­дній та ви­щій осві­ті та ви­кли­ки, які по­ста­ви­ла вій­на пе­ред осві­тя­на­ми та на­у­ков­ця­ми.

— Для на­шої кра­ї­ни на­став ва­жли­вий мо­мент, адже ми по­чи­на­є­мо но­вий етап. На­ре­шті ви­зна­чи­ли­ся з на­ши­ми дер­жав­ни­ми прі­о­ри­те­та­ми і зро­зумі­ли, що йде­мо в Єв­ро­пей­ський Со­юз. Ми та­кож усві­дом­лю­є­мо, що по­ряд з на­ми — дер­жа­ва-агре­сор. Во­дно­час від­бу­ло­ся за­хо­пле­н­ня ча­сти­ни те­ри­то­рії Укра­ї­ни, і нам до­ве­де­ться жи­ти якийсь пе­рі­од ча­су з цим агре­со­ром збо­ку. Але пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті ста­є­мо на чі­тке на­ці­є­твор­че під­грун­тя. І тре­ба зро­зу­мі­ти ще, як бу­де роз­ви­ва­ти­ся еко­но­мі­ка на­шої кра­ї­ни, на що ми мо­же­мо вза­га­лі по­кла­сти­ся в Укра­ї­ні. Ми не ма­є­мо ве­ли­кої кіль­ко­сті де­ше­вих при­ро­дних ре­сур­сів, тоб­то, ми не мо­же­мо жи­ти як Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція, про­да­ю­чи свої при­ро­дні ре­сур­си. То­ді за­пи­та­н­ня: що ми мо­же­мо? — та­ки­ми сло­ва­ми роз­по­чи­нає зу­стріч зі сту­ден­та­ми Лі­лія Ми­хай­лів­на. — Ми му­си­мо йти шля­хом ство­ре­н­ня ін­но­ва­цій­но­го про­ду­кту, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ін­но­ва­ції, ви­со­кий рі­вень осві­ти, на­віть сіль­сько­го­спо­дар­ське ви­ро­бни­цтво, яке у нас є. І це най­біль­ше ба­гат­ство — ве­ли­ка кіль­кість чор­но­зе­мів в Укра­ї­ні — во­но по­тре­бує ін­но­ва­цій­них під­хо­дів.

Що са­ме мо­жуть нам да­ти оці ін­но­ва­цій­ні ідеї, про­ду­кти і те­хно­ло­гі­чні рі­ше­н­ня для роз­ви­тку на­шої кра­ї­ни? Тіль­ки освіта і наука. Ме­ні ду­же при­кро, що так ча­сто до­во­ди­ться пе­ре­ко­ну­ва­ти лю­дей, які ухва­лю­ють рі­ше­н­ня, що освіта — це не про­сто ви­тра­тна сфе­ра, на яку ви­тра­ча­є­ться чи­ма­ла ча­сти­на бю­дже­ту. Освіта — це стра­те­гі­чна сфе­ра, че­рез яку фор­му­є­ться май­бу­тнє не тіль­ки у пе­ре­но­сно­му, ме­та­фо­ри­чно­му змі­сті. Це май­бу­тнє, яке по­тім по­зна­чи­ться на яко­сті дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, яке сво­єю чер­гою від­тво­рю­ва­ти­му­ться в стру­кту­рі на­шої еко­но­мі­ки, у тих те­хно­ло­гі­чних рі­ше­н­нях, які мо­жуть бу­ти за­про­по­но­ва­ні у рі­зних сфе­рах. І ду­же сим­во­лі­чно, що пі­сля Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті пер­шим си­стем­ним єв­ро­пей­ським за­ко­ном, що бу­ло ухва­ле­но ще по­пе­ре­днім пар­ла­мен­том, став За­кон « Про ви­щу осві­ту » . Із цим за­ко­ном у нас за­раз є і здо­бу­тки, і про­бле­ми, про які ми мо­же­мо на­ра­зі по­го­во­ри­ти.

«МИ ЗА­РАЗ ВІД­ЧУ­ВА­Є­МО НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО ДЕ­СТРУ­КТИВ­НИЙ ВПЛИВ ВІЙ­НИ НА ОСВІ­ТУ І НА­У­КУ»

Алі­на ВАВРИНЮК,

Чер­ні­ве­цький на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Ю. Федь­ко­ви­ча:

— Як вій на впли ну ла на стан на­у­ки і осві­ти в Укра їні?

Л. Г.: — Ми за раз від чу ва є мо над зви чай но де струк тив ний вплив вій ни. Не що дав но в Ко мі те ті з пи - тань на уки й осві ти на круг ло му сто лі об го во рю ва ли пи тан ня 16- ти вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них ви­щих на­вчаль них за кла дів та 10- ти на уко - во-до­слі­дних ін­сти­ту­тів, які зму­ше­ні бу­ли ви­їха­ти з оку­по­ва­них те­ри­то рій. Тре ба ро зу мі ти, що вся їх ня ма те рі аль на ба за за ли ши ла ся під кон т ро лем те ро рис тів. Ці ева куй о - ва­ні ін­сти­ту­ти опи­ни­ли­ся на­справ­ді у ду­же скла­дній си­ту­а­ції.

У них є про­бле­ми зі сту­ден­та­ми та абі ту рі єн та ми, то му що абі ту рі - єн­там ви­гі­дні­ше пі­ти в той за­клад, де є всі умо­ви для на­вча­н­ня. У них є проб ле ми з об лад нан ням. Ра зом з ін ши ми де пу та та ми я внес ла за ко - но­про­ект що­до ска­су­ва­н­ня ввіз но­го ми та на об лад нан ня са ме для цих на­у­ко­вих ін­сти­ту­тів і уні­вер­си­те­тів. Є пар­тнер­ські уні­вер­си­те­ти й ін­сти­ту ти за кор до ном, які го то ві їм на - да ти якесь об лад нан ня, але це об - лад нан ня, ко ли на ньо го на кла да - ють ми то, при вве зен ні стає ду же до­ро­гим. То­му для цих 26-ти ін­сти­ту­цій ми хо­че­мо зро­би­ти ось та­кий « ко ри дор » , щоб во ни мог ли без пе - ре­шко­дно йо­го отри­ма­ти.

Ра зом з тим, вій на по ста ви ла ви кли ки пе ред осві тою, зок ре ма, усві дом лен ня сво­єї іден тич нос ті, ро­зу­мі­н­ня по­лі­ти­чних про­це­сів і не­об­хі­дно­сті ана­лі­зу то­го, як во­ни від­бу­ва­ю­ться. І це сто­су­є­ться всі­єї, але особ ли во ви щої осві ти. Ме не над - зви чай но стур бу ва ло, ко ли МОН від­да­ло університетам на від­куп гу­ма­ні­тар­ний блок, — це від­бу­ва­ло­ся в ме жах про це су ав то но мії уні вер - си­те­тів. На­при­клад, де­я­кі ви­ші по­ча­ли ско­ро­чу­ва­ти вив­че­н­ня істо­рії Укра ї ни за мість пе ре вес ти йо го на ін­ший рі­вень.

Вій на по ста ви ла пе ред сфе рою осві­ти ще один сер­йо­зний ви­клик — це війсь ко ва під го тов ка і гро ма - дян­ська обо­ро­на. Ми по­чи­на­є­мо жи­ти в тих умо­вах, в яких уже ба­га­то ро­ків жи­ве, на­при­клад, Ізра­їль. Для цьо го ко жен гро ма дя нин в кра ї ні, ді­став­ши осві­ту, по­ви­нен до­бре зна­ти, що він має ро­би­ти для сво­єї без­пе­ки, як мо­же обо­ро­ня­ти­ся. А ті лю­ди, які бу дуть війсь ко во зо бов’ яза - ни­ми з ви­щою чи з ін­шою про­філь­ною осві­тою, в нас ма­ють бу­ти го­то­ви ми ви ко ну ва ти ці обов’ яз ки. Це сьо год ні ста вить пе ред на ми не об - хі­дність від­кри­ти біль­шу кіль­кість вій­сько­вих ка­федр.

«НЕ ВСІ НА­ШІ УНІ­ВЕР­СИ­ТЕ­ТИ ВИ­ЯВИ­ЛИ­СЯ ГО­ТО­ВИ­МИ ДО АВ­ТО­НО­МІЇ»

Дми­тро ПЛАХТА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Iва­на Фран­ка::

— По яс ніть, будь лас ка, си ту а - цію з гу ма ні тар ним бло ком, про який ви по біж но вже зга да ли. Чи - ма­ло бу­ло роз­мов про те, що ска­со­ву ють ви кла дан ня ук ра їнсь кої мо­ви, фі­ло­со­фії, істо­рії Укра­ї­ни у ви- шах, і гро мадсь кість по ча ла би ти на спо лох. Ві до мо, що це рі шен ня втра­ти­ло чин­ність, але де га­ран­тія, що та­ко­го не по­вто­ри­ться?

Л. Г.: — Рік то му ми ухва ли ли За кон « Про ви щу осві ту » , який знач но роз ши рює ав то но мію ВНЗ. Ми ста­ви­мо­ся до на­ших ви­шів так, як до ци ві лі зо ва них уні вер си те тів, де ака­де­мі­чна сво­бо­да є одні­єю з ба­зо­вих цін­но­стей, і цей за­кон про­па­гує цю ака де міч ну сво бо ду. Чо му якісь чи нов ни ки в мі ніс тер ст ві по - вин ні дик ту ва ти уні вер си те там, яким чи ном во ни ма ють на вча ти сво їх сту ден тів? То му фор му ван ня на вчаль но го пла ну і ви бір пев них кур сів бу ло від да но вче ним ра дам, уні вер си те там. На жаль, не всі на - ші уні­вер­си­те­ти є го­то­ви­ми до ав­то­но­мії. Ду­же ча­сто це роз­гля­да­є­ться як все­до­зво­ле­ність і ухва­ле­н­ня зов­сім без від по ві даль них рі шень. Ке - рів ни ки ви шів хо чуть обов’ яз ко вої чіт кої вка зів ки зго ри: « Ви ма є те нам на пи са ти, що ми по вин ні зро - би ти те, те і те » . Зро зу мі ло, що це ево­лю­цій­ний про­цес і уні­вер­си­те­ти му сять на вчи ти ся бу ти ав то ном ни - ми і прий ма ти ці від по ві даль ні та зва же ні рі шен ня. Хтось це ро бить кра­ще, хтось — гір­ше. То­му нам до­ве­де­ться мо­ні­то­ри­ти ді­яль­ність уні­вер­си­те­тів, і, за по­тре­би, має актив­но під­клю­ча­ти­ся гро­мад­ськість, як ста ло ся в цьо му ви пад ку.

Нам бу­ло ду­же скла­дно ухва­ли - ти і на пи са ти та кий про єв ро пейсь - кий за кон, то му що він ла мав сте - рео ти пи. На прик лад, у нас усі звик ли до іє­рар хіч ної, цен т ра лі зо - ва ної сис те ми управ лін ня в осві ті, а тут ця ав то но мія і ба га то ін ших ре чей. То ді нам до по мог ли сту ден - ти, « Ре ані ма цій ний па кет ре форм » та ін ші гро мадсь кі ор га ні за ції. Бо - роть ба за цей за кон три ва ла ще за мі­ні­стра Та­ба­чни­ка, і як­би не Ре во - лю­ція Гі­дно­сті, ми йо­го не змо­гли б ухва ли ти. Але най важ чим ви яви - лась ім п ле мен та ція за ко ну. Для цьо го має бу ти на пра цьо ва но нор - маль ну нор ма тив но- пра во ву ба зу, але, на жаль, про цес від бу ва єть ся над­то по­віль­но. А з дру­го­го бо­ку — не всі ака де міч ні спіль но ти є го то - ви­ми до ці­єї сво­бо­ди, до ці­єї ав­то­но­мії, до змі ни іє­рар хіч ної сис те ми управ лін ня, до за про вад жен ня де - мо кра тич них цін нос тей.

Со­фія РУ­СЬКИХ,

На­ціо­наль­ний пе­да­го­гі­чний уні­вер­си­тет іме­ні М.П. Дра­го­ма­но­ва:

— У цих ре­фор­мах, зда­є­ться, про­бле­ма не тіль­ки в то­му, що не всі уні­вер­си­те­ти мо­жуть сприйня­ти цю ав­то­но­мію, ай у то­му, що не всі хо­чуть її на­да­ти ви­шам. Як бу­ти з цим?

Л. Г.: — Зви­чай­но, є про­бле­ма з нор ма тив но- пра во вою ба зою, яка має бу­ти на­пра­цьо­ва­на для на­да­н­ня пов ної ав то но мії. На прик лад, фі - нан­со­ва ав­то­но­мія ви­щих на­вчаль­них за кла дів. Сьо год ні всі кош ти уні­вер­си­те­тів — і ті, що во­ни са­мо­стій­но за­ро­би­ли, і між­на­ро­дні гран­ти — по­тра­пля­ють на ра­хун­ки дер- жав­но­го ка­зна­чей­ства. І ви­ші, ма­ю­чи на ра­хун­ках гро­ші, ін­ко­ли не мо­жуть їх ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти. Че­рез це зри­ва­ю­ться пев­ні про­е­кти. То­му За­кон «Про ви­щу осві­ту» пе­ред­ба­чає, що та­кі ко­шти мо­жуть збе­рі­га­ти­ся на ра хун ках у дер жав них бан ках. Але для то­го, щоб це ста­ло мо­жли­вим, тре­ба ухва­ли­ти від по­від­ну по­ста­но­ву Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів. Але во­на чо­мусь ду­же важ­ко роз­ро­бля­є­ться і по­го­джу­є­ться. І ви­хо­дить так: є но вий за кон « Про ви щу осві ту » , а жи­ве­мо ми за ста­ри­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми акта­ми, які не до­зво­ля­ють йо­му пра­цю­ва­ти на пов­ну.

«ВІД­ПЛИВ ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НИХ КАДРІВ Є ВЕЛЬ­МИ ВИ­СО­КИМ»

Те­тя­на ЛIТВIНЧУК, Київський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Т. Шев­чен­ка:

— Як сти­му­лю­ва­ти роз­ви­ток на­у­ки, як зро­би­ти так, щоб мо­ло­ді на­у­ков ці не ви їж д жа ли за кор дон, а впро­ва­джу­ва­ли ін­но­ва­ції тут?

Л. Г.: — У нас у кра ї ні є проб ле - ма з тим, щоб ре зуль тат на уко во го до слід жен ня пе ре тво рю вав ся на ін­но­ва­цію. Ін­но­ва­ція — це вже те­хно­ло гіч не рі шен ня, яке ви пли ває з на уко во го ре зуль та ту, який мож на впро ва ди ти без по се ред ньо в якусь пев ну сфе ру. Час то ми при хо ди мо до пев но го ре зуль та ту до слід жен - ня, але у нас не ви ста чає вже кош - тів і від по від них умінь, щоб пе - ре­тво рю ва ти це на тех но ло гіч ні рі­шен ня. Пар ла мен ту над цим по - тріб но бу де по пра цю ва ти, бо це по - тре бує та кож вдос ко на лен ня за - ко­но дав ст ва.

Але якщо го­во­ри­ти са­ме про на­у­ку, то хо чу по ві до ми ти, що уряд вніс за раз но ву ре дак цію за ко ну «Про на­у­ко­ву і на­у­ко­во-те­хні­чну ді­яль­ність», де є ду­же чі­ткі про­по­зи­ції сто­сов­но то­го, що нам слід зро­би­ти у сфе­рі управ­лі­н­ня і фі­нан­су­ва­н­ня на уки. За раз цей від плив ін те - лек ту аль них кад рів є ду же ви со - ким. Зро­зумі­ло, що на­у­ков­ці тут не ма ти муть пев них до хо дів і не змо - жуть за ба гать ма на пря ма ми за до - воль­ни­ти свій на­у­ко­вий ін­те­рес че - рез від сут ність на леж ної на уко во­ла­бо­ра­тор­ної ба­зи. Що тре­ба зро­би - ти для то­го, щоб на­у­ков­ці по­вер­та­ли ся і не ви їж д жа ли? На сам пе ред нам не об хід но змі ни ти під хо ди до фі нан су ван ня на уки. Сьо год ні ми фі нан су є мо утри ман ня ве ли чез ної кіль­ко­сті на­у­ко­вих ін­сти­ту­тів і лю­дей, які там пра­цю­ють. У біль­шо­сті кра їн в пер шу чер гу фі нан су ють ся пев ні те ми до слід жень або до слід - ни­цькі ко­ле­кти­ви, які ви­гра­ли кон­кур­си на про­ве­де­н­ня тих чи тих до­слід жень. Із ці­єю ме тою про по ну - єть ся ство ри ти На ці о наль ний на - уко вий фонд. Біль шість кош тів на на­у­ку бу­дуть роз­по­ді­ля­ти як гран­ти за кон кур сом, і ли ше час ти на без - по­се­ре­дньо йти­ме на утри­ма­н­ня ін­сти­ту­цій. Це, зви­чай­но, збіль­шить кон­ку­рен­цію між­на­у­ков ця­ми, але при­найм­ні за­кон пе­ред­ба­чає, що ці ко­шти по­тра­пля­ти­муть са­ме до тих, хто за­йма­є­ться до­слід же­н­ня­ми. Бо сьо год ні на віть ко ли на уков ці ви - гра­ють ко­шти (бо є ча­сти­на ко­штів, які роз по ді ля ють ся на кон кур с ній осно ві), до них до хо дить ду же не - зна­чна ча­сти­на. Ми це змі­ню­є­мо за­раз у за­ко­но­дав­стві.

Ще одна до­бра но­ви­на — Укра­ї­на ста­ла асо­ці­йо­ва­ним чле­ном гран­то­вої про­гра­ми «Го ри­зонт-2020». Я ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що ми ра­ти­фі­ку­є­мо цю уго­ду, і це до­зво­лить на­шим на­у­ков­цям ма­ти до­ступ до ду­же ве­ли ких ре сур сів. Укра ї ні да ли без - пре це ден т ну 95%- ву зниж ку на всту­пний вне­сок. Ре­шту вне­ску ми ма є мо за пла ти ти, за клав ши від по - ві­дні ко­шти до дер­жав­но­го бю­дже­ту. Я пе ре ко на на, що це вар то зро - би ти, оскіль ки у нас роз ши рить ся до­ступ до ве­ли­че­зної кіль­ко­сті гран­то вих на уко вих про грам з усьо го спе­ктру до­слі­джень, по­чи­на­ю­чи гу­ма­ні­тар­ни­ми і за­вер­шую чи при­ро­дни­чи­ми, ядер­ною фі­зи­кою то­що.

ПРО «ВЧИ­ТЕ­ЛІВ, ЩО МО­ЖУТЬ ВИ­ГРА­ВА­ТИ ВІЙ­НИ»

Мар’яна ЧОРНIЄВИЧ, На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Львів­ська по­лі­те­хні­ка»:

— Цьо­го ро­ку 23 ти­ся­чі ви­пу­скни ків не скла ли тест з ук ра їнсь кої мо­ви. А на на­сту­пний рік хо­чуть за­твер­ди­ти іно­зем ну мо­ву як обов’яз - ко вий пред мет. На скіль ки до ціль - ним ви вва­жа­є­те цей крок?

Л. Г.: — По чне мо з рід ної мо ви. По-пер­ше, чо­му та­кий ви­со­кий по- ка­зник тих, хто не склав? То­му що впер­ше за­лу­чи­ли аб­со­лю­тно всіх ви­пу­скни­ків шкіл. До то­го в нас зав­жди скла да ли тіль ки ті, хто хо че всту­па­ти. А цьо­го ро­ку на те­сту­ва­н­ня йшли аб­со­лю­тно всі ви­пу­скни­ки. Мо­жна бу­ло очі­ку­ва­ти, без сум­ні­ву, що по каз ник тих, хто не скла де, під­ви­щи­ться.

Чо­му та­кий низь­кий рі­вень знань уза­га­лі з рі­дної мо­ви? Це ду­же сер­йо­зна про­бле­ма. Осо­бли­во ме­не хви­лює вив­че­н­ня рі­дної мо­ви в тих ре­гіо­нах, де па­нує ро­сій­ська. Ме­ні зда­є­ться, що нам по­трі­бно вне­сти сві­жий по­дих у ме­то­ди ви­кла­да­н­ня та під­ру­чни­ки з укра­їн­ської мо­ви. Во­ни ма­ють ста­ти зна­чно ці­ка­ві­ши­ми. Я вва­жаю, що під­ру­чни­ки із мо­ви та істо­рії кра­ї­ни — це два стра­те­гі­чні під­ру­чни­ки. І так са­мо вчи­те­лі, які ви­кла­да­ють ці пре­дме­ти, осо­бли­во в ро­сій­сько­мов­них ре­гіо­нах, — це стра­те­гі­чні вчи­те­лі, про яких го­во­рять, що во­ни мо­жуть ви­гра­ва­ти вій­ни. Я вже го­во­ри­ла, що, на пре­ве­ли­кий жаль, у си­ту­а­ції, що скла­ла­ся на Дон­ба­сі, є та­кож про­ви­на і вчи­те­лів. Са­ме вна­слі­док по­ми­лок у ви­кла­дан­ні цих стра­те­гі­чних пре­дме­тів не бу­ло сфор­мо­ва­не по­чу­т­тя ідентичності зі сво­їм на­ро­дом.

Те пер що до іно зем ної мо ви. Я хо чу ска за ти, що знан ня кож ним ви­пу­скни­ком іно­зем­ної мо­ви хо­ча б на рів ні B1 — це од не із стра те гіч - них за вдань ре фор ми. Це над зви - чай­но ва­жли­во. І то­му нам по­трі­бен пра­виль­ний кін­це­вий іспит. Сьо­го­дні тес ту ван ня з ан г лійсь кої мо ви має тіль ки пись мо ву час ти ну. Але там не має ко му ні ка тив ної скла до - вої: ні ау­ді­ю­ва­н­ня, ні спіл­ку­ва­н­ня. Це мо­ти­ву­є­ться на­сам­пе­ред до­ро­го­виз ною ці­єї час ти ни іс пи ту. Для цьо го ж тре ба на вчи ти лю дей, які мо­жуть це оці­ню­ва­ти, за­без­пе­чи­ти об лад нан ня. Але я вва жаю, що обов’яз­ко­во му­си­мо при­йти до під - го тов ки пра виль но го іс пи ту з іно - зем­ної мо­ви. І тіль­ки то­ді, ко­ли ми йо го зро би мо, мож на йо го ро би ти обов’яз­ко­вим для всіх.

Крім то­го, я пе­ре­ко­на­на, що ми по вин ні по пе ред жа ти за зда ле гідь, якщо про­по­ну­є­мо щось як обов’яз­ко­ве, тим па­че, в си­ту­а­ції з іно­зем­ною мо­вою. Якщо укра­їн­ська мо­ва обов’яз­ко­ва в усіх шко­лах Укра­ї­ні і ви­вча­є­ться при­бли­зно на одна­ко­во­му рів­ні, то у ви­вчен­ні іно­зем­ної мо­ви ма­є­мо від­чу­тну рі­зни­цю між се­лом і міс том, між зви чай ною шко - лою і за­кла­да­ми з по­гли­бле­ним ви - вчен ням іно зем ної мо ви, гім на зі я - ми, лі це я ми то що. На мою дум ку, тре­ба по­чи­на­ти зі збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті го­дин іно­зем­ної мо­ви в за­галь­но­осві­тніх шко­лах, із роз­роб­ки і пі­ло­ту­ва­н­ня пра­виль­но­го іспи­ту з іно­зем­ної мо­ви, який бу­де пе­ред­ба­ча­ти при най м ні ау­ді ю ван ня. Тіль ки пі - сля цьо го ми мо же мо ска за ти, що, на прик лад, з 2017 ро ку ми за про - ва­джу­є­мо обов’яз­ко­вий іспит. Іспит по ви нен бу ти обов’ яз ко вим, але не на ступ но го ро ку і не в та ко му ви - гля­ді, яким він сьо­го­дні є.

«ЗА­КОН «ПРО ВИ­ЩУ ОСВІ­ТУ» НЕ Є КОНСТАНТОЮ. МИ РОЗ­ВИ­ВА­Є­МО­СЯ»

На­та­лія ШИМКIВ,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Iва­на Фран­ка:

— На­скіль­ки акту­аль­ною є на­ра­зі бю­дже­тна фор­ма на­вча­н­ня в укра­їн­ській си­сте­мі осві­ти. Чи не до­ціль­ні­ше впро­ва­джу­ва­ти в уні­вер­си­те­тах гран­ти, як це є за кор­до­ном?

Л.Г.: — У нас сьо­го­дні, на жаль, у фі­нан­су­ван­ні ви­щої осві­ти ду­же ма­ла участь будь-яких юри­ди­чних осіб, які мо­жуть ви­да­ва­ти гран­ти на на­вча­н­ня. Му­си­мо шу­ка­ти ро­бо­то­дав­ців, які за­ці­кав­ле­ні в під­трим­ці отри­ма­н­ня осві­ти ін­ши­ми лю­дьми. У нас усе фі­нан­су­є­ться або за ко­шти фі­зи­чних осіб, або за дер­жав­ні. Са­ма си­сте­ма дер­жав­но­го за­мов­ле­н­ня є спад­ком Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, і во­на ду­же по­га­но пра­цює, бо в нас не­має пла­но­вої еко­но­мі­ки. Ми до кін­ця не мо­же­мо пра­виль­но спро­гно­зу­ва­ти, хто нам по­трі­бен і в якій сфе­рі за п’ять ро­ків, бо в нас від­бу­ва­ю­ться по­стій­ні зру­ше­н­ня. Три­ває вій­на, і ми мо­же­мо ре­а­гу­ва­ти тіль­ки си­ту­а­тив­но. На­при­клад, цьо­го ро­ку збіль­ши­ли дер­жав­не за­мов­ле­н­ня на вій­сько­ві та ме­ди­чні спе­ці­аль­но­сті, то­му що вій­на, і ми ро­зу­мі­є­мо, що нам по­трі­бні ці фа­хів­ці. Але в чи­сто­му ви­гля­ді дер­жав­не за­мов­ле­н­ня пра­цює, ви­хо­дя чи з мо­жли­во­стей та ба жан ня ви - щих на­вчаль­них за­кла­дів, а не з по­треб еко­но­мі­ки і роз­ви­тку кра­ї­ни.

Са­ме то­му вель­ми ва­жли­во збіль­ши­ти аль­тер­на­тив­ні мо­жли­во­сті фі­нан­су­ва­н­ня ви­щої осві­ти, зокре­ма, кре­ди­ту­ва­н­ня. На­при­клад, у Ве­ли­ко­бри­та­нії всі, хто всту­пив в уні­вер­си­тет, отри­му­ють кре­дит від дер­жа­ви. Цю су­му по­тім лю­ди­на по­вин­на по­вер­та­ти під час сво­го про­фе­сій­но­го жи­т­тя. Дер­жа­ва усві­дом­лює свої ри­зи­ки, але все ж та­ки во­на щось отри­мує на­зад.

За­кон «Про ви­щу осві­ту» не є константою. Ми роз­ви­ва­є­мо­ся. Я вва­жаю, що якраз пи­та­н­ня ме­ха­ні­зму фі­нан­су­ва­н­ня ви­щої осві­ти — це те, що тре­ба до­о­пра­цьо­ву­ва­ти в цьо­му за­ко­ні.

«НАМ ТРЕ­БА ЗРО­СТА­ТИ, ВЧИ­ТИ­СЯ РО­ЗУ­МІ­ТИ ОДНЕ ОДНО­ГО»

Дар’я ТРАПЕЗНIКОВА,

Київський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Т. Шев­чен­ка:

— Ми сьо­го­дні чи­ма­ло го­во­ри­мо про осві­че­ний за­гал. А як ви вва­жа­є­те, яка кон­це­пція осві­ти най­кра­ще пі­ді­йде для ді­тей і мо­ло­ді з осо­бли­ви ми по тре ба ми? Чи ви прав до вує се­бе ін­клю­зив­на освіта в Укра­ї­ні на да­ний мо­мент?

Л.Г.: — Ін­клю­зив­на освіта ви­прав­до­вує се­бе у сві­ті. Цей під­хід не про­сто має пра­во на жи­т­тя, йо­го обов’яз­ко­во не­об­хі­дно за­сто­со­ву­ва­ти для тих ді­тей з осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми, які мо­жуть бу­ти вклю­че­ні у зви­чай­ний ко­ле­ктив, то­му що не всі, на жаль, мо­жуть. Одне із клю­чо­вих зав­дань цьо­го за­ко­ну — уре­гу­лю­ва­ти пи­та­н­ня осві­ти ді­тей з осо­бли­ви­ми по­тре­ба­ми. Ви зна­є­те, що ми у ми­ну­лій ка­ден­ції пар­ла­мен­ту ухва­ли­ли За­кон «Про до­шкіль­ну осві­ту», де впер­ше про­пи­са­ли мо­жли­вість вклю­че­н­ня ді­тей до­шкіль­но­го ві­ку і ство­ре­н­ня від­по­від­но та­ких груп. Річ у тім, що ще з ча­сів Ра­дян­сько­го Со­ю­зу ми йшли шля­хом від­ді­ле­н­ня цих ді­тей че­рез ме­ре­жу спе­ці­аль­них шкіл-ін­тер­на­тів. Що від­бу­ва­є­ться по­тім? Ко­ли ця лю­ди­на ви­хо­дить із та­кої шко­ли, во­на по­тра­пляє у зви­чай­не су­спіль­ство. Ні во­на не вміє орі­єн­ту­ва­ти­ся і ко­му­ні­ку­ва­ти у цьо­му зви­чай­но­му су­спіль­стві, ні во­но не го­то­ве з нею спіл­ку­ва­ти­ся. І це бу­ла ве­ли­ка про­бле­ма.

Мо­же бу­ти ін­ша край­ність. Да­вай­те ми охо­пи­мо всіх ін­клю­зив­ною осві­тою, а ці спе­ці­аль­ні шко­ли-ін­тер­на­ти по­за­кри­ва­є­мо. От­же, у край­но­щі ні­ко­ли не мо­жна впа­да­ти, тим па­че, в осві­ті. І за­раз ду­же ва­жли­во від­кри­ти мо­жли­во­сті для ін­клю­зив­ної осві­ти. Для цьо­го має бу­ти за­про­ва­дже­ний принцип «гро­ші за ди­ти­ну». В чо­му він по­ля­гає: у спе­ці­аль­но­му ін­тер­на­ті рік на­вча­н­ня та­кої ди­ти­ни ко­штує, на­при­клад, 28 ти­сяч гри­вень. Во­на ото­че­на біль­шою кіль­кі­стю спе­ці­аль­них пе­да­го­гів, на­вча­є­ться в ма­лень­ких гру­пах, має пев­ний ме­ди­чний су­про­від, і на це ви­ді­ля­ю­ться ось та­кі ко­шти. Якщо во­на вклю­че­на в зви­чай­ний клас за­галь­но­осві­тньої шко­ли, то там її на­вча­н­ня бу­де ко­шту­ва­ти зна­чно мен­ше, але во­на не ма­ти­ме той до­да­тко­вий су­про­від, який їй по­трі­бен. Нам ва­жли­во, щоб шко­ла, яка мо­же вклю­ча­ти та­ких ді­тей, отри­му­ва­ла за цю ди­ти­ну від­по­від­но та­кі ж ко­шти, що й у спе­ці­аль­ній шко­лі-ін­тер­на­ті. І це має бу­ти ви­пи­са­но у за­ко­ні, щоб роз­ши­ри­ти мо­жли­во­сті для ство­ре­н­ня та­ких ін­клю­зив­них шкіл.

Це не зні має проб ле ми го тов - нос ті сус піль ст ва до ін к лю зив но го на­вча­н­ня. Ми, на жаль, ма­є­мо до­сі при­кла­ди, ко­ли кла­си, ба­тьки, вчи­те лі не го то ві сприй ня ти ди ти ну з особ ли ви ми по тре ба ми. Нам тре ба зро­ста­ти, вчи­ти­ся ро­зу­мі­ти одне одно го. І за раз, я ду маю, си ту а ція в на­шій кра­ї­ні спо­ну­кає до цьо­го.

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.