Як ста­ти «ше­ри­фом»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Іван АНТИПЕНКО, «День», Хер­сон

Со­ці­а­лі­за­цію без­ро­бі­тни­хвій­сько­вих, які по­вер­ну­ли­ся зі схо­ду, іні­ці­ю­вав Хер­сон­ський обла­сний центр зайня­то­сті че­рез спе­ці­аль­ний про­ект. Йо­го ме­та — пра­це­вла­шту­ва­ти лю­дей, які ма­ють ба­жа­н­ня і до­свід у сфе­рі охо­ро­ни гро­мад­сько­го по­ряд­ку. Для ре­а­лі­за­ції про­е­кту «Ше­ри­фи» за­лу­чи­ли ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, обл­держ­адмі­ні­стра­цію та мі­лі­цію.

ПРА­ЦЕ­ВЛА­ШТУ­ВА­Н­НЯ — НЕ ПО­СТІЙ­НЕ

Про­ект пе­ред­ба­чає ор­га­ні­за­цію гро­мад­ськи­хро­біт, які спря­мо­ва­ні на за­по­бі­га­н­ня роз­ви­тку зло­чин­но­сті шля­хом ін­фор­му­ва­н­ня на­се­ле­н­ня що­до не­д­опу­ще­н­ня по­ру­шень гро­мад­сько­го по­ряд­ку. До­бо­ру кадрів при­ді­ля­є­ться зна­чна ува­га. По­тен­цій­ні уча­сни­ки про­хо­дять про­фе­сій­ні спів­бе­сі­ди і на­вча­н­ня. Крім на­да­н­ня ба­зо­ви­х­знань що­до прав та обов’яз­ків гро­мад­ських«ше­ри­фів», їхна­вча­ють, як спіл­ку­ва­ти­ся з лю­дьми і зна­хо­ди­ти шля­хи мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­ктів, про­во­дя­ться тре­нін­ги з уча­стю пси­хо­ло­гів та ін­стру­кто­рів із рай­від­ді­лів мі­лі­ції.

«По­ді­бну ро­бо­ту ми про­во­ди­ли ще в 2011 — 2012 ро­ках. Те­пер її акту­а­лі­зу­ва­ли. Пе­ре­д­усім, за­лу­ча­є­мо де­мо­бі­лі­зо­ва­ни­хіз зо­ни АТО і вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­ни­хо­сіб, — роз­по­від­ає на­чаль­ник від­ді­лу ор­га­ні­за­ції на­да­н­ня по­слуг ро­бо­то­дав­цям ХОЦЗ На­та­ля Пор­ту­галь­ська. — Лю­ди пра­цю­ють ін­стру­кто­ра­ми, за­йма­ю­ться про­фі­ла­кти­чною ро­бо­тою з на­се­ле­н­ням, про­во­дять ле­кції і до­по­ма­га­ють мі­лі­ції. Ро­бо­ти ор­га­ні­зо­ву­ють сіль­ські, се­ли­щні та мі­ські ра­ди, з яки­ми ми укла­да­є­мо до­го­во­ри. Опла­ту пра­ці на­по­ло­ви­ну бе­руть на се­бе мі­сце­ві ра­ди, ре­шту дає Центр зайня­то­сті. Крім цьо­го, Центр про­дов­жує ви­пла­чу­ва­ти цим лю­дям до­по­мо­гу як бе­зро­бі­тним. Че­рез ме­ре­жу в ра­йо­на­хми про­по­ну­є­мо на ці по­са­ди лю­дей, які сто­ять у нас на облі­ку. На­ра­зі за про­е­ктом на ро­бо­ту взя­ли три­над­цять де­мо­бі­лі­зо­ва­ни­хі дво­хпе­ре­се­лен­ців».

На жаль, по­стій­но пра­це­вла­шту­ва­ти­ся та­ким «ше­ри­фом» не­мо­жли­во, адже за­ко­но­дав­ством не пе­ред­ба­че­на участь у гро­мад­ськи­хро­бо­тах по­над 180 днів. Утім, за цей час спе­ці­а­лі­сти Цен­тру зайня­то­сті «ве­дуть» сво­ї­хпі­до­пі­чни­хі про­дов­жу­ють по­шу­ки пов­но­цін­ної ро­бо­ти. Ідею та­ко­го шля­ху пра­це­вла­шту­ва­н­ня від ХОЦЗ під­три­мав та­кож мі­ністр со­ці­аль­ної по­лі­ти­ки Пав­ло Ро­зен­ко. Під час не­що­дав­ньо­го ві­зи­ту до Хер­со­на він за­про­по­ну­вав по­ши­ри­ти цей до­свід і в ін­ши­хре­гіо­нах .

ВІД­ЧУ­Т­ТЯ ПІД­ТРИМ­КИ

Як роз­по­від­ає го­ло­ва Хер­сон­сько­го від­ді­ле­н­ня Укра­їн­ської спіл­ки пси­хо­те­ра­пев­тів Окса­на Ку­дря, ко­тра ча­сто пра­цює з вій­сько­ви­ми, сьо­го­дні пи­та­н­ня по­вер­не­н­ня до нор­маль­но­го жи­т­тя тих, хто по­бу­вав на вій­ні, сто­їть ду­же го­стро. «На­справ­ді до­по­мо­га по­трі­бна ба­га­тьом лю­дям, однак у нас не­має куль­ту­ри звер­не­н­ня до пси­хо­ло­гів, — кон­ста­тує Окса­на Іва­нів­на. — Вій­сько­ві — за­зви­чай за­мкну­ті лю­ди, а ті, які ба­чи­ли жа­хи вій­ни — ще біль­ше. Тож про­бле­ма їхньо­го пси­хі­чно­го здо­ров’я над­зви­чай­но акту­аль­на для дер­жа­ви і су­спіль­ства. Вкрай ва­жли­во, щоб во­ни від­чу­ва­ли під­трим­ку, свою зна­чи­мість для су­спіль­ства, а їхні близь­кі ро­зумі­ли, як по­во­ди­ти­ся з ро­ди­ча­ми, які про­йшли АТО. Так са­мо і з ви­му­ше­ни­ми пе­ре­се­лен­ця­ми. У роз­мо­вах із ци­ми лю­дьми від­кри­ва­є­ться чи­ма­ло про­блем: стра­хбу­ти не­прийня­тим у но­во­му се­ре­до­ви­щі; брак то­ле­ран­тно­сті лю­дей; під­ви­ще­на агре­сія, що шу­кає ви­хо­ду; про­бле­ма рі­зно­сті, ко­ли одні йдуть на вій­ну, а ін­ші жи­вуть зви­чай­ним жи­т­тям; від­чу­т­тя не­по­трі­бно­сті, про­ви­ни та ін­ші. Одним із нор­ма­лі­зу­ю­чи­хфа­кто­рів, без­умов­но, є ро­бо­та. Якщо лю­ди­на пі­сля уча­сті в бо­йо­вих­ді­я­ха­бо яка втра­ти­ла свій дім і зму­ше­на пе­ре­се­ля­ти­ся, зна­хо­дить се­бе в ці­ка­вій та су­спіль­но ко­ри­сній спра­ві — це до­по­ма­гає урів­но­ва­жи­ти пси­хі­чний стан, на­ла­го­ди­ти зв’язок із со­ці­у­мом, від­чу­ти свою са­мо­до­ста­тність. І ча­сто пі­сля пе­ре­жи­то­го на вій­ні лю­ди на­віть змі­ню­ють про­фе­сії, адже во­ни пе­ре­о­сми­слю­ють де­я­кі цін­но­сті. То­му будь-яку до­по­мо­гу в зайня­то­сті й по­шу­ку ба­жа­но­го мі­сця ро­бо­ти для ци­хлю­дей не­об­хі­дно всі­ля­ко під­три­му­ва­ти. Втім, тре­ба ви­зна­ти, си­стем­но в пла­ні са­мо­ре­а­лі­за­ції вій­сько­вих­дер­жа­ва пра­цює не до­сить».

«МЕ­НІ НЕ СО­РОМ­НО ДИ­ВИ­ТИ­СЯ ЛЮ­ДЯМ У ВІ­ЧІ»

Во­ло­ди­мир Ко­мар із се­ла Ши­ро­ке Ска­дов­сько­го ра­йо­ну пра­цює « ше­ри­фом » пер­ший мі­сяць. По­за­ми­ну­лої ве­сни йо­го при­зва­ли до вій­ська. Спо­ча­тку слу­жив на Хер­сон­щи­ні, по­тім пе­ре­пі­дго­тов­ка в «Де­сні», а звід­ти — в зо­ну АТО, де став ар­ти­ле­ри­стом. Пі­сля де­мо­бі­лі­за­ції Во­ло­ди­мир по­вер­нув­ся в рі­дне се­ло де­що ін­шою лю­ди­ною. Ка­же, на вій­ні чи­ма­ло пе­ре­о­сми­слив, став ці­ну­ва­ти про­сті жит­тє­ві мо­мен­ти, над яки­ми ра­ні­ше не за­ми­слю­вав­ся. А ще — біль­ше тур­бу­ва­ти­ся про те, чим жи­вуть і що ду­ма­ють лю­ди. Аби до­по­ма­га­ти на­во­ди­ти лад у се­лі, за­пи­сав­ся до про­е­кту, який за­про­по­ну­ва­ли в Цен­трі зайня­то­сті.

« Ко­жно­го мі­ся­ця в рай­від­ді­лі ме­ні да­ють план ро­бо­ти. Я ве­ду облік, по­тім здаю йо­го в мі­лі­цію. Пе ре­ва­жно це ін­стру­кта­жі з без­пе­ки, ле­кції, бе­сі­ди з під­лі­тка­ми, їхні­ми ба­тька­ми, про­фі­ла­кти­ка адмін­по­ру­шень, — роз­по­від­ає Во­ло­ди­мир Ко­мар. — От не­що­дав­но за­крі­пля­ли пра­ви­ла ко­ри­сту­ва­н­ня га­зо­ви­ми ба­лон­чи­ка­ми з ли­сто­но­ша­ми. Жін­ки їздять по се­лу з гро­ши­ма, з цін­ни­ми ре­ча­ми, але де­що лег­ко­ва­жать сво­їм за­хи­стом. Ви­їжджаю на бе­сі­ди з ді­тьми, які пе­ре­бу­ва­ють на ди­сци­плі­нар­но­му облі­ку в шко­лах. Ще сте­жу за тим, щоб не­пов­но­лі­тнім не про­да­ва­ли ал­ко­го­лю. А ве­чо­ра­ми ви­хо­джу в центр, в мі­сця до­зві­л­ля мо­ло­ді, див­лю­ся, щоб не бу­я­ни­ли. Та­кож звер­та­є­мо ува­гу на но­во­при­бу­ли­хме­шкан­ців та про­сто пі­до­зрі­ли­хза­їжджих . Все-та­ки у нас при­кор­дон­ний ра­йон — Крим по­руч, то­му вся­ке мо­же бу­ти. У цьо­му до­по­ма­га­ють і одно­сель­ча­ни. Що­прав­да, пра­цюю не­дов­го, і не всі ще зна­ють, що мо­жна звер­та­ти­ся до ме­не, а не тіль­ки до діль­ни­чно­го».

По­при це, ка­же Во­ло­ди­мир, ма­лень­кі ре­зуль­та­ти ро­бо­ти вже є. Мо­лодь звер­тає ува­гу на йо­го при­су­тність, по­во­ди­ться стри­ма­ні­ше. « Шкіль­ні охо­рон­ці ка­жуть, що зник бар­дак на по­двір’ї, смі­т­тя ки­да­ють в ур­ну, а в цен­трі пі­сля ди­ско­те­ки рід­ко тра­пля­ю­ться бій­ки, мен­ше би­ти­хпля­шок на до­ро­гах » , — ді­ли­ться успі­ха­ми ши­ро­ків­ський «ше­риф».

За­га­лом, у та­ко­му про­е­кті Во­ло­ди­мир ба­чить біль­ше по­зи­ти­ву. Йо­му по­до­ба­є­ться пра­цю­ва­ти з лю­дьми, до­по­ма­га­ти. Та і зна­йти ро­бо­ту в се­лі не так про­сто. «Як­би та­ку по­са­ду про­по­ну­ва­ли не на пів­ро­ку, а на по­стій­ній осно­ві, я б за­ли­шив­ся, — ка­же Во­ло­ди­мир. — А мо­же, в нас бу­де но­ва по­лі­ція, як у Ки­є­ві, то за­люб­ки пі­шов би ту­ди. Зна­є­те, я ко­ли по­вер­нув­ся з АТО, де­який час був на­че з ін­шої пла­не­ти. Це скла­дно по­ясни­ти. Там — один світ, тут — ін­ший. Бу­ває, роз­мов­ля­єш із то­ва­ри­шем, а че­рез кіль­ка го­дин йо­го вже не­має... Хо­тів на­віть по­вер­ну­ти­ся спо­ча­тку, але ро­ди­на від­мо­ви­ла. Те­пер тро­хи ві­ді­йшов, за­йма­ю­ся хо­ро­шою спра­вою. Єди­не — не мо­жу зро­зу­мі­ти бай­ду­жо­сті лю­дей до всьо­го, що в нас ко­ї­ться. На Дон­ба­сі я усві­до­мив, що як­би мі­сце­ве на­се­ле­н­ня вча­сно ска­за­ло « ні » тим бан­ди­там, то не бу­ло б ці­єї бі­ди».

Але й удо­ма не все га­разд. У військ­ко­ма­ті, де, зда­ва­ло­ся б, ма­ли спри­я­ти бій­цям, не зав­жди зна­йдеш по­ро­зу­мі­н­ня. «Ме­ні до­сі не ви­да­ли по­свід­че­н­ня уча­сни­ка бо­йо­вих­дій. Во­но вже го­то­ве, але обла­сний і ра­йон­ний військ­ко­ма­ти чо­мусь за­тя­гу­ють, — скар­жи­ться Во­ло­ди­мир. — Ко­ли я при­йшов за­пи­та­ти, чо­му всім, хто був зі мною, ви­да­ли та­ке по­свід­че­н­ня, а ме­ні — ні, у ра­йо­ні за­сту­пник ко­мі­са­ра по­ка­зав на спра­ву за­ги­бло­го хло­пця із су­сі­дньо­го се­ла і ска­зав: «Ра­дій, що жи­вий вер­нув­ся». Я то ра­дію, тіль­ки во­ни тут до чо­го? Ко­ли при­зва­ли, я взяв рюк­зак і при­йшов. Від­слу­жив рік, ме­ні не со­ром­но ди­ви­ти­ся лю­дям у ві­чі. А ви те­пер по­вин­ні зро­би­ти те, що слід. І без зай­ви­хро­змов».

На Хер­сон­щи­ні ре­а­лі­зу­ють про­ект зайня­то­сті де­мо­бі­лі­зо­ва­них уча­сни­ків АТО

ФО­ТО НА­ДА­НЕ ВО­ЛО­ДИ­МИ­РОМ КОМАРОМ

ВО­ЛО­ДИ­МИР КО­МАР ІЗ СЕ­ЛА ШИ­РО­КЕ СКА­ДОВ­СЬКО­ГО РА­ЙО­НУ ПРА­ЦЮЄ «ШЕ­РИ­ФОМ» ПЕР­ШИЙ МІ­СЯЦЬ. МИ­НУ­ЛО­ГО РО­КУ ЙО­ГО ПРИ­ЗВА­ЛИ ДО ВІЙ­СЬКА. У ЗО­НІ АТО СТАВ АР­ТИ­ЛЕ­РИ­СТОМ. ПІ­СЛЯ ДЕ­МО­БІ­ЛІ­ЗА­ЦІЇ ПО­ВЕР­НУВ­СЯ ДО РІ­ДНО­ГО СЕ­ЛА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.