«Він по­єд­ну­вав у со­бі си­лу й до­бро­ту»

22 ли­пня ми­нає три ро­ки, як пі­шов у Ві­чність актор-ле­ген­да Бог­дан Сту­пка...

Den (Ukrainian) - - Культура -

ду­ші, лю­бов сер­ця. Це рі­дні й близь­кі — дру­жи­на, ді­ти, ону­ки. Са­ме їм у дні пам’яті акто­ра най­більш сум­но, й при­хо­дять згад­ки й спо­га­ди, вко­тре ви­яв­ля­є­ться дя­ка за те, що ма­ли за рі­дно­го та­ку ви­зна­чну лю­ди­ну.

Три ро­ки три­ва­ли по­шу­ки най­вда­лі­шої ідеї пам’ ятни­ка, що став би до­стой­ним і пе­ре­кон­ли­вим символом на мо­ги­лі Бо­г­да­на Сту­пки на Бай­ко­во­му кла­до­ви­щі Ки­є­ва. І ось вже ро­бо­ти з ви­го­тов­ле­н­ня пам’ ятни­ка на­бли­жа­ю­ться до кін­ця.

Про пе­ри­пе­тії ви­ни­кне­н­ня про­е­кту пам’ ятни­ка, а та­кож згад­ка­ми про не па­ра­дно­го, не офі­цій­но­го, а ро­дин­но­го й ко­ха­но­го Бо­ди­ка з «Днем» по­ді­ли­ла­ся ди­ре­ктор Ки­їв­ської май­стер­ні те­а­траль­но­го ми­сте­цтва «Су­зір’я» Іри­на БА­ТЬКО-СТУ­ПКА.

— Уже три ро ки, як не має Бог да на Силь вес т ро ви ча. Ви, окрім то го, що бу ли в ро дин но - му ко­лі, ма­ли з ним пев­ні ді­ло­ві сто­сун­ки, бу­ли справ­жні­ми дру­зя­ми; та­кож всі зна­ють, що він ду­же до­бре ста­вив­ся до вас. Про що зга­ду­є­ться за­раз?

— Я ні­ко­ли йо­го не за­бу­ваю! Бог дан Силь вес т ро вич, Бо дик, як ми йо го на зи ва ли в ро ди ні, зав ж ди зі мною. Йо го фо то гра - фії, різ ні, ба га то, у ме не всю - ди — й на ро бо ті, й вдо ма. Та най го лов ні ше, що пам’ ятаю ті муд рі, важ ли ві ре чі, яких він ме не вчив. А це — тер пін ня, вмін ня змов ча ти там, де тре ба, не го во ри ти зай во го. Усю цю му­дрість по-справ­жньо­му я ося- гаю тіль­ки те­пер. Ра­ні­ше бу­ла до­сить різ­кою, мо­гла щось ска­за­ти, не по­ду­мав­ши, а от за­раз, з пли­ном ча­су, ро­зу­мію, які спра­ве­дли­ві, ро­зум­ні ре­чі він хо­тів до ме­не до­не­сти.

Ці­ка­вий сон не­що­дав­но на­снив­ся Устин­ці ( ону­ка Бо­г­да­на Сту­пки. — А. П.). Ні­би­то сто­їть уся ро­ди­на, а Устин­ка одна, й ні­хто з нас до неї не під­хо­дить, а пі­ді­йшов тіль­ки Бо­дя. Во­на ка­же йо­му: «Ді­ду­сю, ви­бач ме­ні!». Він запитує: « Чо­му ти ви­ба­ча­є­шся, ди­тин­ко? Ти ж ні в чо­му не вин­на! Жи­т­тя пре­кра­сне, жи­ви!» Ота­кі сло­ва. Він ні­ко­ли ні­ко­му не снив­ся з нас, і ме­ні зда­є­ться, що це та­кий знак, що він звер­нув­ся са­ме до сво­єї улю­бле­ної ону­ки. До ре­чі, спіл­ку­ю­чись за­раз із ба­га­тьма лю­дьми, чую, що всі на­го­ло­шу­ють на дум­ці, на­скіль­ки те по­ко­лі­н­ня стар­ших акто­рів — та­ких, як Бог­дан Сту­пка, Кость Сте­пан­ков, Лесь Сер­дюк, Ада Роговцева, дай Бо­же їй здо­ров’я, лю­би­ло спіл­ку­ва­ти­ся з мо­лод­дю й пе­ре­да­ва­ли їм свої зна­н­ня та вмі­н­ня, якісь про­фе­сій­ні та­єм­ни­ці.

— Як ви під­три­му­є­те пам’ ять про Бо­г­да­на Силь­ве­стро­ви­ча у сво­їх ді­тях, Устн­ці та Бо­г­да­но­ві Сту­пці- мо­лод­шо­му?

— Вва­жаю сво­їм най­го­лов­ні­шим зав­да­н­ням під­три­му­ва­ти в ді­тях­дум­ку про те, що во­ни — цьо­го ро­ду; пра­гну, щоб пам’ять про ді­да бу­ла їхньою ду­шев­ною по­тре­бою. Вдо­ма ми на­зи­ва­ли Бо­ди­ка ще « До­ном Кор­ле­о­не » . Ота­ким він був, си­ла й до­бро­та. Він не міг дов­го на ко­гось сер­ди­ти­ся, обра­жа­ти­ся. На­стіль­ки ор­га­ні­чно вмів по­єд­ну­ва­ти в со­бі ота­ку зна­чну ве­лич го­спо­да­ря ро­ди­ни, сво­го кла­ну й во­дно­час вмі­н­ня ве­се­ли­ти­ся з ді­тьми, гра­ти­ся з ни­ми, і це бу­ло не­ймо­вір­но. І я ду­же ра­дію, що ді­ти це пам’ята­ють і зга­ду­ють про рі­зні ве­се­лі мо­мен­ти. Для

ДВА БО­Г­ДА­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.