Хто є вла­сни­ком у дер­жа­ві?

Рим­ма БІ­ЛО­ЦЕР­КІВ­СЬКА: «Бо­роть­ба за об­сто­ю­ва­н­ня прав гро­мад не­без­пе­чна для олі­гар­хів»

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ім’я Ри­ми Бі­ло­цер­ків­ської до­бре ві­до­ме під­при­єм­цям схо­ду Укра­ї­ни ще з ча­сів по­да­тко­во­го Май­да­ну. То­ді слово «гро­ма­да» від­лу­ню­ва­ло мі­фі­чні­стю тер­мі­на з не­трів укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства. Під­при­єм­ці ли­ше вчи­лись за­хи­ща­ти свої пра­ва, і Рим­ма Ми­ко­ла­їв­на об’єд­ну­ва­ла актив­не коло гро­мад­сько­сті, про­па­гу­ю­чи спра­ву за­хи­сту цих прав юри­ди­чни­ми шля­ха­ми. На­га­да­є­мо, вла­да то­ді ти­сну­ла на по­ді­бних під­при­єм­ців всі­ля­ки­ми спосо­ба­ми. В Лу­ган­ську, на­при­клад, до де­яки­хпід­при­єм­ців, крім усі­хмо­жли­ви­хпе­ре­ві­рок, за­хо­ди­ли в «го­сті» пра­во­охо­рон­ці й ни­щи­ли май­но. На са­му Бі­ло­цер­ків­ську сво­го ча­су бу­ло по­ру­ше­но сфа­бри­ко­ва­ну кри­мі­наль­ну спра­ву, ко­ли во­на на­ма­га­лась за­ва­ди­ти не­за­кон­но­му бу­дів­ни­цтву в Сє­ве­ро­до­не­цьку. На змі­ну «бан­дит­ським» 1990-м при­йшов «бє­спрє­дел» си­сте­ми Ку­чми — Яну­ко­ви­ча. Звід­ки з’яви­лись олі­гар­хи і який во­ни ма­ють сто­су­нок до вла­сно­сті, яку вва­жа­ли і на­зи­ва­ли на­ро­дною? Чим за­гро­жу­ють нам не­що­дав­но за­про­по­но­ва­ні змі­ни до Кон­сти­ту­ції? На що укра­їн­ське су­спіль­ство має, перш за все, звер­ну­ти ува­гу для то­го, щоб усві­до­ми­ти шля­хи які­сної змі­ни від­но­син дер­жа­ви та гро­ма­дя­ни­на? Якраз на ці те­ми бу­ла на­ша роз­мо­ва з пра­во­за­хи­сни­ком, лі­де­ром ор­га­ні­за­ції «Пра­во­вий про­стір» Рим­мою БІЛОЦЕРКІВСЬКОЮ.

— Вам зав­жди бу­ла близь­кою те­ма те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Остан­ні змі­ни до Кон­сти­ту­ції, що їх за­про­по­ну­вав Пре­зи­дент, ні­би­то ма­ють кон­сти­ту­цій­но за­крі­пи­ти ідеї де­цен­тра­лі­за­ції. Як ви оці­ню­є­те ці по­чи­на­н­ня?

— Я юрист і ні­чим ін­шим, як юри­ди­чни­ми тер­мі­на­ми, ква­лі­фі­ку­ва­ти це не мо­жу. Це — зло­чин. У чо­му по­ля­гає цей зло­чин? У то­му, що це від­кри­те ви­кра­де­н­ня на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства Укра­ї­ни, яке ми ще з 1990 ро­ку так і не офор­ми­ли на укра­їн­ський на­род, тоб­то гро­ма­дян Укра­ї­ни. До 1996 ро­ку — ко­ли бу­ло ухва­ле­но Кон­сти­ту­цію, був ін­ший вла­сник цьо­го ба­гат­ства. То­ді ж офі­цій­но змі­нив­ся цей вла­сник — ним став, як у всій ци­ві­лі­зо­ва­ній Єв­ро­пі, гро­ма­дя­нин. До цьо­го та­ким вла­сни­ком бу­ли адмі­ні­стра­тив­но­те­ри­то­рі­аль­ні оди­ни­ці в осо­бі рад на­ро­дних де­пу­та­тів. На пра­кти­ці ж до­сі фа­кти­чно все так і за­ли­ши­лось. Тоб­то ми з ва­ми жи­ве­мо пра­кти­чно в УРСР. Все має бу­ти іна­кше, вла­сник — гро­ма­дя­нин, облі­ко­ву­є­ться вла­сність гро­ма­дян у гро­ма­ду, а по­тім уже йде дер­жа­ва — ре­спу­блі­ка, як спіль­на спра­ва гро­мад. На жаль, цьо­го не від­бу­ло­ся. По­за­як ми не облі­ку­ва­ли цьо­го на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства і всі 25 ро­ків жи­ли за ра­дян­ськи­ми прин­ци­па­ми став­ле­н­ня до на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства, то олі­гар­хи їм ко­ри­сту­ва­лись і зре­штою до­ве­ли нас до вій­ни. Це не­о­форм­ле­не ба­гат­ство є ла­кму­со­вим па­пір­цем для будь-яки­хкон­флі­ктів. Я це ба­чу на при­кла­ді мо­го мі­ста. Ко­ли 2004 ро­ку ви­гра­ли ви­бо­ри «по­ма­ран­че­ві», то 2006-го ми в Сє­ве­ро­до­не­цьку два мі­ся­ці ба­чи­ли « Бер­кут » , « чор­ни­хчо­ло­ві­чків», які на­ма­га­лись за­хо­пи­ти « Азот » . Один олі­гар­хна­ма­гав­ся йо­го при­вла­сни­ти со­бі. По­тім ми отри­ма­ли до­ку­мен­ти, що об’єд­на­н­ня «Азот» не мо­же на­ле­жа­ти будь-яко­му олі­гар­хо­ві. Во­но че­кає, до­ки йо­го офор­мить те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да. Олі­гар­хи зна­ють, що ко­ли змі­ни­ться вла­да, то у ни­хпо­чнуть за­би­ра­ти ці під­при­єм­ства. Адже це май­но не оформ­ле­но як вла­сність за за­ко­ном, а йо­го за­би­рає той, у ко­го біль­ше ін­стру­мен­тів впли­ву на чи­нов­ни­ків ор­га­нів вла­ди.

Чо­го хо­чуть до­ся­гну­ти змі­на­ми до Кон­сти­ту­ції? На­справ­ді во­ни, на­при­клад, те ж са­ме Сє­ве­ро­до­не­цьке об’ єд­на­н­ня « Азот » пра­гнуть за­ли­ши­ти по­за кон­сти­ту­цій­ни­ми нор­ма­ми. За­раз стат­тею 142 Кон­сти­ту­ції за­крі­пле­но та­ке: все, що на 28 жов­тня 1990 ро­ку пе­ре­бу­ва­ло у вла­сно­сті адмі­ні­стра­тив­но­те­ри­то­рі­аль­ни­хо­ди­ниць в осо­бі рад на­ро­дних­де­пу­та­тів і то­ді­шньої дер­жа­ви УРСР, має бу­ти облі­ко­ва­но у вла­сно­сті ко­жної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди й від­по­від­но на­ле­жа­ти до вла­сно­сті дер­жа­ви. Гро­ма­дя­ни цей ню­анс зро­зумі­ли, вже ба­га­то ро­ків три­ває бо­роть­ба за об­сто­ю­ва­н­ня прав гро­мад, що ста­но­вить не­без­пе­ку для олі­гар­хів. Та­ким чи­ном ав­то­ри змін до Кон­сти­ту­ції змі­ни­ли стат­ті 142 і 143, де йде­ться вже не про за­галь­не на­ціо­наль­не ба­гат­ство, а про вла­сність ви­клю­чно те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди. Те­пер згі­дно з за­про­по­но­ва­ни­ми змі­на­ми, те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да — це вла­сник тіль­ки ко­му­наль­но­го май­на, а це ко­му­наль­ні під­при­єм­ства, ор­га­ні­за­ції та уста­но­ви. По­вір­те ме­ні, ми це вже до­слі­ди­ли, в жо­дно­му ко­му­наль­но­му під­при­єм­стві не­має ні­яко­го май­на. Ні зем­лі, ні при­ро­дни­хре­сур­сів, ні­чо­го ін­шо­го. Нас — гро­ма­дян — фа­кти­чно обі­кра­ли, за­ли­шив­ши нам ли­ше ко­му­наль­ну вла­сність.

До ре­чі, пан Тка­чук, який за­раз про­па­гує де­цен­тра­лі­за­цію, ка­же, що цю де­цен­тра­лі­за­цію за­кла­де­но у змі­нах­до Кон­сти­ту­ції. Ця де­цен­тра­лі­за­ція вже є в са­мій Кон­сти­ту­ції. Її тре­ба про­сто ви­ко­ну­ва­ти. Все це має ви­рі­шу­ва­тись, як у Поль­щі — че­рез ста­тут. По­да­тки ма­ють за­ли­ша­ти­ся в гро­ма­ді. За­раз від­по­від­но до стат­ті 142 Кон­сти­ту­ції єди­ним вла­сни­ком по­да­тків є те­ри­то­рі­аль­на гро­ма­да. Че­рез ста­тут це пи­та­н­ня має бу­ти ви­рі­ше­но — 70% в гро­ма­ді, 30% по­да­тків ідуть на­верх. Моя при­ва­тна вла­сність — гро­ші ма­ють пе­ре­йти че­рез по­да­тки до мо­єї ж пу­блі­чної вла­сно­сті — те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди. В ін­ший спо­сіб це ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ся не мо­же.

— Це від­бу­ва­є­ться при зов­ні­шній де­кла­ра­ції на­чеб­то де­цен­тра­лі­за­ції і акцен­тів на пра­вах гро­мад? Тоб­то ма­є­мо спра­ву з під­мі­ною по­нять.

— Тре­ба ро­зу­мі­ти, що вла­да нам ні­чо­го да­ти не в змо­зі. Нам це все дає Кон­сти­ту­ція, яку во­ни хо­чуть змі­ни­ти. Во­на на­дає пу­блі­чне пра­во вла­сно­сті, а ци­віль­ний ко­декс — во­ло­ді­ти, ко­ри­сту­ва­тись і роз­по­ря­джа­тись цим май­ном. Во­ле­ви­яв­ле­н­ня на ви­бо­рах— це є во­ля, під­кре­слюю, вла­сни­ка ко­му са­ме пе­ре­да­ти у без­по­се­ре­днє управ­лі­н­ня своє май­но. Ця прин­ци­по­ва де­таль за­мов­чу­є­ться, і йде­ться про пе­ре­да­чу біль­ши­хпов­но­ва­жень до ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

— За­раз по­ру­шу­є­ться те­ма так зва­но­го «осо­бли­во­го ста­ту­су» де­яких ре­гіо­нів Дон­ба­су, який так са­мо по­да­ють під ви­гля­дом роз­ши­ре­н­ня мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Як ви до цьо­го ста­ви­тесь?

— Про осо­бли­вий ста­тус де­яки­хре­гіо­нів Дон­ба­су на­пи­са­но в Пе­ре­хі­дних по­ло­же­н­нях. Це мі­сто­чок від існу­ю­чої Кон­сти­ту­ції до змі­не­ної. Ні в пер­шо­му, ні в дру­го­му ва­рі­ан­ті Кон­сти­ту­ції не­має ні­яки­хнорм що­до зга­да­но­го «осо­бли­во­го ста­ту­су». Тоб­то во­ни ні­чо­го не змі­ню­ють, але при цьо­му во­ни зро­блять це по фа­кту. Ми ж ні­чо­го не зна­є­мо, як не­ві­гла­си. Ми не до­жи­ли до то­го, щоб, як у по­ля­ків, у нас ста­ло мо­дно зна­ти свої пра­ва. Та­ким чи­ном вла­да ско­ри­ста­є­ться ря­до­чком у Пе­ре­хі­дних по­ло­же­н­нях для то­го, щоб фа­кти­чно від­окре­ми­ти оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, а вже по­тім оста­то­чно змі­нять Кон­сти­ту­цію че­рез ре­фе­рен­дум. Пе­ре­ко­на­на, що це та­ка «ба­га­то­хо­до­во­чка», яка пе­ред­ба­чає на­ши­ми ру­ка­ми че­рез ре­фе­рен­дум змі­ни­ти стат­ті, де про­пи­са­ні на­ші пра­ва, змі­ни­ти 13 і 14 ста­т­тю, які не да­ють змі­ни­ти зга­да­ні 142, 143 стат­ті. Це все су­пе­ре­чить і між­на­ро­дно­му пра­ву. От­же прийня­т­тя та­ки­х­змін до Основ­но­го За­ко­ну ма­ють склад зло­чи­ну.

— Істо­рія в Му­ка­че­во­му про­де­мон­стру­ва­ла про­бле­му не­га­тив­но­го впли­ву на гро­ма­ди мі­сце­вих «еліт», «князь­ків». Чи го­то­ві гро­ма­ди бу­ти пов­но­цін­ни­ми суб’ єкта­ми дер­жа­ви?

— Ви за­га­ду­є­те са­мов­ря­ду­ва­н­ня, а я ка­жу про вла­сни­ка. Там, де ви­ни­кає вла­сник, а ми в ба­га­тьо­хсе­ла­хв­же про­во­ди­ли за­галь­ні збо­ри, там та­ких­дур­ниць не ви­ни­кає. По­над те, та­ких«князь­ків» же­нуть у шию і го­во­рять: ми вас слу­ха­ли 25 ро­ків, а те­пер усві­дом­те, що ви зви­чай­ні гро­ма­дя­ни і ма­є­те пра­во про­го­ло­су­ва­ти на ви­бо­ра­хо­дин раз, які й усі ми.

— Усі 25 ро­ків ми ба­чи­мо, як олі­гар­хі­чна вла­да ро­бить все, щоб та­ко­го від­чу­т­тя вла­сни­ка у укра­їн­ця не з’яви­ло­ся.

— Са­ме так. Ко­ли ви­ни­кає вла­сник, то ра­дян­ські схе­ми не пра­цю­ють.

— Пра­кти­ка по­ка­за­ла і те, що там на схо­ді, де був вла­сник, а не про­ле­тар­ській пе­ре­жи­ток, там бан­ди­тів не пу­сти­ли.

— Я маю сум­нів, що на схо­ді, крім де­яких­ство­ре­ни­хна­ми гро­мад, усі усві­дом­лю­ють цю про­бле­му. При­ва­тна вла­сність не ство­рює на­ціо­наль­ної без­пе­ки, але на­ціо­наль­на еко­но­мі­ка, якої у нас за­раз не­має, дає на­ціо­наль­ну без­пе­ку. На власному до­сві­ді знаю, що єв­ро­ре­монт в квар­ти­рі, вла­сний ма­га­зин, вла­сний бі­знес не за­хи­стить від вій­ни. Тіль­ки на­ціо­наль­на без­пе­ка че­рез осно­ву на­ціо­наль­но­го ба­гат­ства мо­же за­хи­сти­ти. Це має бу­ти в ком­пле­ксі.

— Ви го­во­ри­те про те, що у вас є до­свід ство­ре­н­ня те­ри­то­рі­аль­них гро­мад. Це до­свід Сє­ве­ро­до­не­цька?

— Ні. У Сє­ве­ро­до­не­цьку у нас є по­ту­жна гру­па під­при­єм­ців, які зі мною пра­цю­ють ба­га­то ро­ків. Ми там ро­зі­бра­ли­ся з ринками, з пу­блі­чною вла­сні­стю на зем­лю, з ор­га­на­ми са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Остан­ні три-чо­ти­ри ро­ки я біль­ше ви­тра­чаю ча­су на ін­шу Укра­ї­ну. До­зрі­лі до гро­мад біль­ше Львів­ська та Іва­но­Фран­ків­ська обла­сті. Там остан­ню гро­ма­ду зни­щи­ли 1949 ро­ку. Тоб­то во­ни ще пам’ята­ють це. В одно­му се­лі Львів­ської обла­сті нам роз­по­від­а­ли про те, що во­ни гро­ма­дою ство­ри­ли мо­ло­ко­за­вод ще до 1949 ро­ку. Бра­ли кре­ди­ти, пра­цю­ва­ли там. Те­пер цей за­вод мі­ська ра­да про­да­ла, і ни­ні там при­ва­тний офіс. Ко­ли львів’яни по­ру­ши­ли це пи­та­н­ня, то ви­яви­лось, що у мі­ської ра­ди на­віть до­ку­мен­тів на той за­вод не бу­ло.

— Ози­ра­ю­чись на всі ро­ки не­за­ле­жно­сті, на ваш по­гляд, ко­ли тра­пив­ся збій в си­сте­мі став­ле­н­ня до вла­сно­сті? Ко­ли дер­жав­ний ме­ха­нізм зла­мав­ся, за­ли­шив­ши нам ли­ше шлях ре­во­лю­цій, а не ево­лю­ції?

— Я не істо­рик, а юрист. Юри­ди­чно я про­ана­лі­зу­ва­ла ко­ли це ста­лось. 1990 ро­ку, ко­ли про­го­ло­су­ва­ли про втра­ту чин­но­сті по­ня­т­тям « за­галь­но­на­ро­дна дер­жав­на вла­сність», то я від­чу­ваю, що ті, хто за це го­ло­су­вав, бу­ли дер­жав­ни­ка­ми у Вер­хов­ній Ра­ді УРСР. 24 сер­пня 1991-го Крав­чук про­го­ло­сив ту Ра­ду ін­шою без всі­ля­ки­хпід­став, по­тім про­вів збо­ри пре­зи­ден­та кра­ї­ни, якої ще не бу­ло, за під­ро­бле­ним за­ко­ном від 5 ли­пня 1991 ро­ку, який на­то­мість ні­де не опри­лю­дни­ли. Із цьо­го по­ча­ло­ся не­хту­ва­н­ня за­ко­ном. По­тім уже 1996 ро­ку Ку­чма ра­зом із Ме­двед­чу­ком не офор­ми­ли гро­ма­дя­ни­на дер­жа­ви як пу­блі­чно­го вла­сни­ка. Не за­бу­ва­є­мо про за­кон 1995 ро­ку про фі­нан­со­во-про­ми­сло­ві гру­пи. Із то­го мо­мен­ту по­чав­ся час па­ну­ва­н­ня олі­гар­ха­ту й ігно­ру­ва­н­ня ін­те­ре­сів справ­жньо­го вла­сни­ка в цій кра­ї­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.