Обмін на­ших скар­бів на... на­ші ж скар­би

Екс­пер­ти на­зи­ва­ють ро­бо­ту Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри над по­вер­не­н­ням в Укра­ї­ну куль­тур­них цін­но­стей пов­ним про­ва­лом

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Олесь ФЕ­ДО­РУК, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Від­ді­лу ру­ко­пи­сних фон­дів і текс­то­ло­гії Ін­сти­ту­ту лі­те­ра­ту­ри ім. Т. Шев­чен­ка НАН Укра­ї­ни, кан­ди­дат фі­ло­ло­гі­чних на­ук

Пи­та­н­ня­пе­ре­мі­ще­н­ня­куль­тур­них цін­но­стей по­стій­но пе­ре­бу­ває в по­лі ува­ги гро­мад­сько­сті. Ра­ні­ше цим за­йма­ла­ся­спе­ці­аль­но сфор­мо­ва­на На­ціо­наль­на ко­мі­сі­яз пи­тань по­вер­не­н­няв Укра­ї­ну куль­тур­них цін­но­стей при Кабінеті Мі­ні­стрів Укра­ї­ни. Зго­дом ста­тус її бу­ло по­ни­же­но. Від­по­від­но до За­ко­ну про ви­ве­зе­н­ня, вве­зе­н­ня і пе­ре­мі­ще­н­ня куль­тур­них цін­но­стей і за бра­ком фі­нан­су­ва­н­ня­На­ціо­наль­ну ко­мі­сію бу­ло пе­ре­фор­ма­то­ва­но в Дер­жав­ну слу­жбу кон­тро­лю за пе­ре­мі­ще­н­ням куль­тур­них цін­но­стей при Мі­ні­стер­стві куль­ту­ри. За ча­сів Яну­ко­ви­ча дер­жав­ний ор­ган бу­ло роз­фор­мо­ва­но. Вла­сне, на­ві­що цьо­му ре­жи­мо­ві бу­ло пе­ре­йма­ти­ся­куль­тур­ни­ми цін­но­стя­ми, та ще й укра­їн­ськи­ми? Однак наслідки ді­яль­но­сті ко­мі­сії за сво­ї­ми мас­шта­ба­ми ни­ні вра­жа­ють. За 15 ро­ків її існу­ва­н­ня в Укра­ї­ну бу­ло по­вер­не­но де­ся­тки ти­сяч експонатів уні­каль­них ми­сте­цьких, книж­ко­вих та ар­хів­них пам’яток. На­ді­йшли ці­лі ко­ле­кції: ав­то­гра­фи Шев­чен­ка й ра­ри­те­тна Шев­чен­кі­а­на ( зокре­ма, ори­гі­на­ли ма­люн­ків Че­ста­хів­сько­го з похо­ро­ну Шев­чен­ка), кар­ти­ни В. Вин­ни­чен­ка, тво­ри ми­тців укра­їн­ської ді­а­спо­ри — М. Ан­дрі­єн­ка-Не­чи­тай­ла, М. Бу­то­ви­ча, О. Гри­щен­ка, П. Ка­пшу­чен­ка, В. Кри­чев­сько­го, Л. Мо­ро­зо­вої, ар­хі­ви В. Бар­ки, Г. Ко­стю­ка, У. Сам­чу­ка, бі­бліо­те­ки С. Сі­ро­пол­ка, З. Геник-Бе­ре­зов­ської, ар­хів УНР, ми­сте­цька ко­ле­кці­яй бі­бліо­те­ка М. Ко­ця. По­вер­ну­то ча­сти­ну фре­сок із Ми­хай­лів­сько­го Зо­ло­то­вер­хо­го мо­на­сти­ря. Усьо­го й не пе­ре­ра­ху­ва­ти. Бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но пе­ре­по­хо­ва­н­няв Укра­ї­ні пра­ху все­сві­тньо ві­до­мо­го хо­ре­о­гра­фа В. Ав­ра­мен­ка, ху­до­жниць І. Ни­жник-Вин­ни­ків, Л. Мо­ро­зо­вої. Ко­мі­сі­я­пра­цю­ва­ла ці­ле­спря­мо­ва­но і фа­хо­во: бу­ло зі­бра­но кар­то­те­ку втра­че­них і пе­ре­мі­ще­них цін­но­стей, яка по­стій­но уто­чню­ва­ла­сяй по­пов­ню­ва­ла­ся, про­во­ди­ли­ся кон­фе­рен­ції, ви­хо­ди­ли мо­но­гра­фії та збір­ни­ки на­у­ко­вих праць, ка­та­ло­ги втра­че­них та на­бу­тих цін­но­стей. Ро­бо­та ве­ла­сяв ба­га­тьох на­пря­мах — з ми­тця­ми ді­а­спо­ри та ко­ле­кціо­не­ра­ми, яких ко­мі­сія спо­ну­ка­ла за­по­від­а­ти свої збір­ки Укра­ї­ні, з на­ши­ми му­зе­я­ми та ар­хі­ва­ми, яким пе­ре­да­ва­ли екс­по­на­ти або ж бра­ли ін­фор­ма­цію про втра­че­ні цін­но­сті, з на­у­ков­ця­ми, які ро­зро­бля­ли цю про­бле­ма­ти­ку. Над­зви­чай­но ва­жли­вою ді­лян­кою бу­ла пра­ця на рів­ні між­дер­жав­них кон­та­ктів із за­лу­че­н­ням ди­пло­ма­ти­чно­го кор­пу­су й пра­во­вих екс­пер­тів, адже йшло­ся­про ре­сти­ту­цію цін­но­стей — по­вер­не­н­ня дер­жа­вою тих пам’яток, які бу­ло по­гра­бо­ва­но й не­за­кон­но ви­ве­зе­но з на­шої зем­лі, на­сам­пе­ред, у хо­ді Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

ОБМІН ЧИ ПО­ГРА­БУ­ВА­Н­НЯ?

Цю ін фор ма цію по даю як тло для то­го, щоб впов ні усві­до­ми­ти ха­ра­ктер по­дій, які ни­ні ві­дбу­ли­ся. А тра­пи­ло­ся ось що. 15 — 17 черв­ня в поль сь ко му міс ті Оль ш ти ні від­бу­лось шо­сте за­сі­да­н­ня Мі­ж­уря­до вої ук ра їнсь ко- поль сь кої ко мі сії у спра ві охо ро ни та по вер нен ня втра­че­них і не­за­кон­но пе­ре­мі­ще­них під час Дру гої сві то вої вій ни куль - тур­них цін­но­стей. По­дія не­бу­ден­на, тим па­че, що за час пі­сля Май­да­ну це пер­ше та­ко­го ро­ду за­сі­да­н­ня, по­при те, що збли жен ня і спів пра ця між Укра­ї­ною та Поль­щею ни­ні від­бу­ва­є­ться на всіх рів­нях. Де­ле­га­цію очо­лив пер­ший за­сту­пник мі ні­стра куль­ту­ри Укра­ї­ни Ігор Лі­хо­вий. Ко­мі сія ухва ли ла про то кол, один із пун­ктів яко­го ви­кли­кає не по­див, а хви­лю обу­ре­н­ня.

« 14. Ко мі сія ре ко мен ду ва ла здій­сни­ти до кін­ця 2016 ро­ку обмін ма те рі а лів На уко во го то ва рис т ва ім. Т. Шев­чен­ка з На­ціо­наль­ної бі­бліо­те­ки у Вар­ша­ві та бі­бліо­те­ки На­ціо­наль­но­го за­кла­ду ім. Ос­со­лін­ських на Ар­хів На­ціо­наль­но­го за­кла­ду ім. Ос­со­лін­ських, що збе­рі­га­є­ться у Львів­ській на­ціо­наль­ній на­у­ко­вій бібліотеці Укра­ї­ни ім. В. Сте­фа­ни­ка».

На пер­ший по­гляд ні­би ви­гі­дний об мін, ад же зна чен ня ар хів ної ко - ле­кції НТШ для на­ціо­наль­ної куль­ту­ри важ­ко пе­ре­оці­ни­ти. На­віть та, біль­ша йо­го ча­сти­на, яку опи­са­но і яка збе­рі­га­є­ться в На­ціо­наль­ній біб ліо те ці у Вар ша ві, дає уяв лен ня про уні­каль­ність ар­хі­ву. Це ар­хі­ви ле­гіо­ну Укра­їн­ських сі­чо­вих стріль­ців, Укра їнсь кої га лиць кої ар мії, Укра їнсь кої На род ної Рес пуб лі ки, За­хі­дно-Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки, Пар­ти­зан­сько-пов­стан­чо­го шта бу УНР, та бо рів ін тер но ва них Ар­мії УНР, то­ва­ри­ства «Про­сві­та», ре­да­кції ча­со­пи­сів та при­ва­тних збі­рок то що ( див. до клад но: Га ли на Свар­ник, Ар­хів­ні та ру­ко­пи­сні збір­ки На уко во го то ва рис т ва ім. Шев - чен ка в На ціо наль ній бі б ліо те ці у Вар­ша­ві: ка­та­лог-ін­фор­ма­тор, на­ук. ред. Я. Да­шке­вич, Вар­ша­ва; Львів; Нью-Йорк, 2005). Про­те, якщо проб ле му роз гля ну ти ближ че, під - став ра­ді­ти не­має.

Час ти ну ко лек ції ру ко пис но го від ді лу бі б ліо те ки НТШ, як доб ре ві­до­мо, нім­ці ви­ве­зли зі Льво­ва на - при­кін­ці Дру­гої сві­то вої вій­ни. На­ве­сні 1944-го із ІІІ від­ді­лу Львів­ської дер жав ної бі б ліо те ки ( Staatsbibliothek Lemberg), ку ди уві­йшли: Бі­бліо­те­ка НТШ і На­ро­дно го до му, до Поль щі ви вез ли 25 скринь. За­галь­на кіль­кість най­цін­ні ших кни жок та ру ко пи сів, які оку па цій ний ре жим ви лу чив із львівсь ких кни го збі рень і які опи - ни лись у ма єт ку Адель с дорф ( те - пер — Аде­лін) у Ни­жній Сі­ле­зії, — 181 скри ня. Се ред ви ве зе них пам’яток зна­чна ча­сти­на та­кож бу - ла із фон дів Ос со лінсь ких, Ба во - ров­ських та ін­ших. Біль­шу ча­сти­ну збі­рок із ко­ле­кції НТШ у ли­сто­па­ді 1945 ро­ку, уже по вій­ні, за­бра­ла На­ці о наль на бі б ліо те ка у Вар ша ві, мен­шу ча­сти­ну 1948 ро­ку пе­ре­да­ли до но во ство ре но го то ді На ці о наль - но­го за­кла­ду ім. Ос­со­лін­ських у м. Вроц ла ві ( Zaklad Narodowy im. Ossolinskich we Wroclawiu) (див.: Г. Свар­ник, Р. Дзю­бан, М. Кри­вен­ко, Л. Ку­сий, В. Муравський (упо­ряд.), Львів­ська на­ціо­наль­на на­у­ко­ва бі­бліо те ка Укра ї ни ім. В. Сте фа ни ка: Пе ре мі щен ня і втра ти фон дів, Львів, 2010, т. 1: 1939—1945: Збір­ник до­ку­мен­тів і ма­те­рі­а­лів). Та­ким чи­ном, уся ар­хів­на ко­ле­кція НТШ, яка ни ні збе рі га єть ся в Поль щі, є во­єн­ним тро­фе­єм, і ціл­ком при­ро­дно, що спра­ву з йо­го по­вер­не­н­ням в Укра ї ну за кон ним влас ни кам ни ні по­ру­шує укра­їн­ська сто­ро­на, зокре­ма на за­сі­дан­ні ви­ще­зга­да­ної ко­мі­сії у спра ві охо ро ни та по вер нен ня втра­че­них і не­за­кон­но пе­ре­мі­ще­них пам’яток. Згі­дно з по­ло­же­н­ням Га­азь­кої кон­вен­ції, пам’ятки, які є во­єн­ною здо­бич­чю, одно­зна­чно ма­ють бу ти по вер не ні дер жа вам- влас ни - кам. Це ре­гла­мен­ту­ють і між­на­ро­дні уго­ди в ді­лян­ці куль­тур­ної спад­щи ни: тро фей ні ар хів ні, бі б ліо теч - ні та му зей ні цін нос ті під ля га ють без­умов­но­му по­вер­нен­ню до кра­їн, з яких бу­ли не­за­кон­но пе­ре­мі­ще­ні в ре­зуль­та­ті во­єн­них дій.

Ціл­ком іна­кша істо­рія з фор­му­ва­н­ням збі­рок львів­сько­го Ос­со­лі­не­у­му, про який іде­ться у ре­ко­мен­да - ції що до « об мі ну » . Ін­сти тут Ос со - лінсь ких утво ре но у Льво ві в пер - шій по­ло­ви­ні ХІХ ст., і він існу­вав тут аж до 1939 ро­ку, ко­ли був лі­кві­до ва ний із при хо дом ра дянсь кої вла­ди. Но­во­у­тво ре­на Львів­ська на­у­ко ва бі б ліо те ка ім. В. Сте фа ни ка ста ла при род ним пра во на ступ ни - ком і цих збі рок Ос со лі не у му, і ба - га тьох ін ших ко лек цій, та ких як Му­зей Лю­бо­мир­ських, які вли­ли­ся в її фон­ди і ни­ні є ін­те­граль­ною ча­сти­ною бі­бліо­те­ки. Від­ра­зу пі­сля вій­ни бу­ло зро­бле­но по­лі­ти­чне рі­ше­н­ня про пе­ре­да­чу з фон­дів Львів­ської бі­бліо­те­ки, пе­ре­д­усім з ко­ле­кції Ос­со лі не у му, в Поль щу ве ли чез ної кіль­ко­сті поль­ських ви­дань і ру­ко­пи­сів. Згі­дно з офі­цій­ни­ми зві­та­ми, до кін­ця 1946 ро­ку тіль­ки до Поль­щі бу ло від прав ле но 217540 кни - жок у 582 скри нях: 168877 дру ків XIX—XX cтст., 41505 ста­ро­дру­ків, 7068 ру­ко­пи­сів; у бе­ре­зні 1947 ро­ку з Львівсь кої на уко вої бі б ліо те ки у то му ж на прям ку ви вез ли ще 165 скринь із 67381 ви дан ня ми (див. до­кла­дно: Я. Фе­до­рук, «Ру­ко­пис Мар­ти­на Го­лін­сько­го — ар­хе­о­гра фіч на пам’ ят ка се ре ди ни XVII сто літ тя » , Укра їнсь кий ар хео гра - фіч ний що річ ник. Но ва се рія, Львів, 2004, вип. 8/9, с. 73–80). Це бу ло справ ж нє по гра бу ван ня львів­ських збі­рок —і в хо­ді вій­ни, і по вій­ні. Адже істо­рія Льво­ва, істо­рія га­ли­цьких зе­мель, уся куль­тур­на спад­щи­на, яка на­ле­жить гро­ма­ді, — це її іс то рія, яку не мож ли во «роз­ще­пи­ти» на окре­мі на­ціо­наль­ні істо­рії, своє­рі­дні на­ціо­наль­но-куль­тур ні до ме ни чи то пак ре зер ва ції. Тво­ре­н­ня бі­бліо­те­чних, ар­хів­них та му­зей­них збі­рок Схі­дної Га­ли­чи­ни від­бу­ва­ло­ся з ви­ко­ри­ста­н­ням ма­те­рі­аль­но­го й люд­сько­го ре­сур­сів мі­сце во го на се лен ня, і од но знач но за- яв ля ти, що ці пам’ ят ки на ле жать ко­мусь ін­шо­му, аніж укра­їн­сько­му на се лен ню цих зе мель, а че рез них — і усій на­ції — це за­зі­ха­ти на на­ше без­за­пе­ре­чне пра­во са­мим ви­рі шу ва ти, що нам на на шій зем лі на­ле­жить, а що — ні.

У цьо­му кон­текс­ті ре­ко­мен­до­ва­не Ко­мі­сі­єю рі­ше­н­ня про так зва­ний обмін — це зно­ву не що ін­ше, як ще одне по­гра­бу­ва­н­ня. Адже про­по­ну­ють по­вер­ну­ти нам на­ші скар­би, які бу­ли не­за­кон­но пе­ре­мі­ще­ні, в обмін на на­ші ж скар­би, які нам на­ле­жать по пра­ву. Поль­ська сто­ро­на, зва­жив­ши на ми­ну­лі ще­дрі да­ри Укра­ї­ни поль­сько­му на­ро­до­ві з фон­дів Львів­ської на­у­ко­вої бі­бліо­те­ки ім. В. Сте­фа­ни­ка, ма­ла би ви­яви­ти до­бру во­лю й від­да­ти те, що Поль­щі ні­яким чи­ном не на­ле­жить, а не про­бу­ва­ти ви­тор­гу­ва­ти окре­мі об’єкти, вчи­нив­ши про­ти­прав­ний акт і зне­ва­жив­ши ін­те­ре­си не тіль­ки пи­то­мих укра­їн­ців, а й тих етні­чних по­ля­ків, які ме­шка­ють на те­ри­то­рії Укра­ї­ни й ко­ри­ста­ю­ться з поль­ських збі­рок.

Пі­кан­тність усі­єї ці­єї істо­рії з ре­ко­мен­да­ці­я­ми про «обмін» про­ясни­ла­ся то­ді, ко­ли в су­спіль­стві по­чав роз­гор­та­ти­ся скан­дал і ко­ли на чле­нів укра­їн­ської де­ле­га­ції, а се­ред них — на за­сту­пни­ка ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра Львів­ської на­ціо­наль­ної на­у­ко­вої бі­бліо­те­ки Укра­ї­ни Оль­гу Ко­ло­сов­ську по­си­па­ли­ся зви­ну­ва­че­н­ня у не­про­фе­сіо­на­лі­змі чи нев­мін­ні за­хи­ща­ти на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си. То­ді ж із ко­мен­та­рем у пре­сі ви­сту­пи­ла ін­ший за­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра з на­у­ко­вої ро­бо­ти ці­єї бі­бліо­те­ки, Лі­дія Сні­цар­чук, ко­тра, зокре­ма, за­зна­чи­ла: «Бі­бліо­те­ка Сте­фа­ни­ка має єди­ну по­зи­цію: ми ні­ко­ли не від­да­ва­ли до­ку­мен­тів і не від­да­мо. Ми ма­є­мо уста­но­ву, за до­ку­мен­ти якої від­по­від­а­є­мо. Під­пи­сан­ню до­ку­мен­та пе­ре­ду­ва­ла дис­ку­сія чле­нів між­уря­до­вої ко­мі­сії, де наш пред­став­ник Оль­га Ко­ло­сов­ська, за­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра з на­у­ко­вої ро­бо­ти Львів­ської на­ціо­наль­ної на­у­ко­вої бі­бліо­те­ки Укра­ї­ни ім. В. Сте­фа­ни­ка НАН Укра­ї­ни, чі­тко ви­сло­ви­ла ка­те­го­ри­чну по­зи­цію бі­бліо­те­ки. Під­пи­су під цим до­ку­мен­том на­шої пред­став­ни­ці не­має». Що ж, якщо все ска­за­не прав­да і пред­став­ник бі­бліо­те­ки на цій на­ра­ді був рі­шу­че про­ти пе­ре­да­чі ар­хі­ву Ос­со­лі­не­у­му до Поль­щі, то яке пра­во ма­ли п. Лі­хо­вий та ін­ші чле­ни на­шої де­ле­га­ції, зі­гно­ру­вав­ши по­зи­цію пред­став­ни­ка Львів­ської бі­бліо­те­ки, за­фі­ксо­ву­ва­ти у про­то­ко­лі «ре­ко­мен­да­цію» що­до та­ко­го «обмі­ну»? Чи не на­га­дує та­кий стиль ро­бо­ти на­ших екс­пер­тів ча­си дав­но ми­ну­лих днів?

ХТО МАЄ ОБ­СТО­Ю­ВА­ТИ НА­ШІ ІН­ТЕ­РЕ­СИ?

Не­ком­пе­тен­тність і нев­мі­н­ня ве­сти пе­ре­го­во­ри в та­ких скла­дних і чу­тли­вих пи­та­н­нях, як обмін пам’ятка­ми, зокре­ма з ар­хів­них та ми­сте­цьких ко­ле­кцій, пе­ре­мі­ще­них у хо­ді вій­ни, без за­лу­че­н­ня до пе­ре­го­во­рів екс­пер­тів-прав­ни­ків ха­ра­кте­ри­зує ни­ні­шню на­шу де­ле­га­цію на чо­лі з пер­шим за­сту­пни­ком мі­ні­стра. Для при­кла­ду, на­зву ще та­кий пункт ди­во­ви­жно­го»обмі­ну», який про­по­нує здій­сни­ти Ко­мі­сія:

«19. Ко­мі­сія ре­ко­мен­ду­ва­ла роз­гля­ну­ти мо­жли­вість пе­ре­да­чі Поль­щі реконструйованої кар­ти­ни не­ві­до­мо­го ав­то­ра «Ца­рі Шуй­ські пе­ред Зи­гмун­дом ІІІ» (із ко­ле­кції Львів­сько­го істо­ри­чно­го му­зею) в обмін на пе­ре­да­чу Укра­ї­ні двох цер­ков­них дзво­нів, які бу­ли від­най­де­ні в се­лі Лю­то­ви­ська і збе­рі­га­ю­ться в На­ціо­наль­но­му му­зеї Пе­ре­ми­шль­ської зем­лі в мі­сті Пе­ре­ми­шлі».

Тут не за­зна­че­но, в яко­му сто­літ­ті ви­го­тов­ле­но дзво­ни (їх за­ко­па­ли ви­се­ле­ні під час акції «Ві­сла» укра­їн­ські ме­шкан­ці се­ла Лю­то­ви­ська) і чи по­трі­бні во­ни му­зе­є­ві, а про кар­ти­ну ли­ше ска­за­но: «не­ві­до­мо­го ав­то­ра». Про­те ві­до­мо, що цю кар­ти­ну ство­ре­но в пер­шій по­ло­ви­ні XVII ст. і її теж аж ні­як не бу­ло ви­ве­зе­но з Поль­щі. Не­що­дав­но, 2013 ро­ку її пе­ре­да­ли ту­ди на ре­став­ра­цію, по­за­як кар­ти­на пе­ре­бу­ва­ти­ме в Поль­щі на екс­по­ну­ван­ні упро­довж кіль­кох ро­ків. Че­рез два ро­ки поль­ська сто­ро­на вже за­жа­да­ла отри­ма­ти її на­зав­жди. Оми­наю вже пи­та­н­ня, що укра­їн­ська де­ле­га­ція ні­як не узго­джу­ва­ла пре­дмет обмі­ну зі Львів­ським істо­ри­чним му­зе­єм!

Без сум ні ву, Між на род на ко мі - сія і да лі має про во ди ти ре гу ляр ні за­сі­да­н­ня. Але ке­ру­ва­ти нею по­вин­ні не чи­нов­ни­ки Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри Укра­ї­ни, ком­пе­тен­ція яких не по ши рю єть ся на ді яль ність На ці о - наль ної ака де мії на ук Укра ї ни і Дер­жав­ної ар­хів­ної слу­жби Укра­ї­ни та які не є до­сить обі­зна­ні з пи­та­н­ня­ми, що їх не сто­су­ю­ться. Одно­ра­зо­во зі­бра­ні екс­пер­ти, які по­пе­ре­дньо не про­ро­бля­ли про­бле­ма­ти­ки рес ти ту ції, при род но, не мо жуть ква­лі­фі­ко­ва­но ста­ви­ти ви­мо­ги і за­хи­ща­ти на­ші за­кон­ні ін­те­ре­си. А ті екс­пер­ти, які є в роз­по­ря­джен­ні са­мо го мі ніс тер ст ва, як пра ців ни ки від­ді­лу з пи­тань пе­ре­мі­ще­н­ня куль­тур­них цін­но­стей, дав­но за­йма­ю­ться ли­ше тим, що ви­да­ють до­зво­ли на ви ве зен ня цін нос тей за кор дон. До та­ких до­зво­лів, по су­ті, і зву­зи­ла­ся ді яль ність мі ніс тер ст ва в пи тан ні пе­ре­мі­ще­н­ня пам’яток. (При­на­гі­дно за зна чу, що пра ви ла ви ве зен ня й вве зен ня в Укра ї ну іс то рич них та мис тець ких пам’ яток є ана хро ніч - ни­ми, по су­ті, ди­кун­ськи­ми. У ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті існу­ють ли­ше пев­ні обме­же­н­ня що­до ру­ху че­рез кор­до­ни пам’яток справ­ді на­ціо­наль­но­го зна­че­н­ня, а не будь-якої книж­ки чи ми­сте­цько­го тво­ру.)

ДО­СТУП — ОБМЕ­ЖЕ­НО

Ціл­ком оче­ви­дно, що без від­ро­джен ня На ці о наль ної ко мі сії з пи - тань по­вер­не­н­ня в Укра­ї­ну куль­тур­них цін­но­стей зі спе­ці­аль­ним ста­ту­сом при Кабінеті Мі­ні­стрів, яка ці­ле спря мо ва но опра цьо ву ва ла б це пи­та­н­ня, ру­ху в цьо­му на­прям­ку го­ді спо ді ва ти ся. Як при клад, ма є мо май­же пов­ну від­су­тність но­вих над­хо­джень до на­ших ар­хі­вів та му­зе­їв експонатів із-за кор­до­ну — не кон­фіс ко ва них на мит ни ці, а пе ре да - них від­по­від­но до за­по­ві­тів або здій­сне­них у ме­жах ре­сти­ту­цій­них про­це­сів. То яке ж пра­во має Мі­ні­стер­ство куль­ту­ри Укра­ї­ни ство­рю­ва­ти ви ди мість то го, що во но пе рей ма - ється про­бле­мою но­вих над­хо­джень ( про те в об мін на пи то мо на ші пам’ ят ки), як що цьо го не має на - справ ді? Не вже мі ніс терсь ким чи - нов ни кам хтось за ва жав ре фор му - ва­ти­ся й по­ча­ти пра­цю­ва­ти по-но­во­му, зокре­ма, від­но­вив­ши ді­яль­ність від по від ної служ би, яка іс ну ва ла ра­ні­ше? Пи­та­н­ня, зві­сно, ри­то­ри­чне. Від род жен ня та кої ко мі сії тим більш не об хід не, що поль сь ка сто - ро­на де­да­лі на­по­ле­гли­ві­ше ста­вить пи­та­н­ня, щоб їм від­да­ли пре­дме­ти, які бу­ли ви­ве­зе­ні під час вій­ни. На­при­клад, на за­сі­дан­ні між­уря­до­вої ко­мі­сії за­сту­пник мі­ні­стра куль­ту­ри і на ці о наль ної спад щи ни Пьотр Жу ховсь кий, кот рий очо лю вав поль­ську де­ле­га­цію, за­явив: «Укра­їнсь ка сто ро на по вин на пе ре да ти нам зі сво­їх ко­ле­кцій ре­чі, які на­ле­жать Поль­щі. Ли­ше за при­бли­зни­ми під ра хун ка ми, в Укра ї ні мо же бу ти близь ко 60 ти сяч пред ме тів, які в ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни бу­ло ви­ве­зе­но з Поль­щі».

Ко­ли йде­ться про обмін, то поль­ська сто­ро­на до­бре обі­зна­на про по­ло ні ку в ук ра їнсь ких ар хі вах, оскіль ки сво го ча су по ля кам на да - ли до­ступ до її ви­яв­ле­н­ня й по­ча­сти оци­фру­ва­н­ня і про­дов­жу­ють спри­я­ти у цій спра­ві. На­то­мість що­до тих експонатів, які сво­го ча­су ви­ве­зли з Укра­ї­ни до Поль­щі й да­лі до за­хі­дно­го сві­ту, ми мо­же­мо го во­ри­ти ли­ше при близ но про їх ні об ся ги та кон­кре­ти­ку, оскіль­ки на­віть до то­го ж ар­хі­ву НТШ, що є у Вро­цла­ві, до ступ ук ра їнсь ким до слід ни кам до сі об ме же но. Пев на річ, до ки ми не ма­ти­ме­мо пов­ної ін­фор­ма­ції про на ші втра че ні цін нос ті, будь- який діа­лог є ли­ше по­пе­ре­дній, і про пе­ре­да­чу та обмін мо­же йти­ся ли­ше з пер­спе­кти­вою. Та й пи­та­н­ня ці слід розв’язу­ва­ти не тіль­ки на укра­їн­сько- поль сь ко му рів ні, а ком п лек с - но — що­най­мен­ше із за­лу­че­н­ням ні­ме­цьких фа­хів­ців.

P. S. За той час, ко­ли бу­ло на­пи­са­но цю ста­т­тю, у Льво­ві ство­ри­ли Іні­ці­а­тив­ну гру­пу у спра­ві незаконних пе­ре­мі­щень куль­тур­них цін­но­стей. Ухва­ле­но звер­не­н­ня гро­мад­сько­сті до ор­га­нів дер­жав­но­го управ­лі­н­ня що­до обмі­ну цін­но­стя­ми між Поль­щею та Укра­ї­ною. Це звер­не­н­ня під­пи­са­ли по­над сто осіб, вне­сок яких у на­ціо­наль­ну на­у­ку і куль­ту­ру не мо­жли­во пе­ре­оці­ни­ти. Се­ред під­пи­сан­тів: Во­ло­ди­мир АЛЕ­КСАН­ДРО­ВИЧ, Сер­гій БІЛОКІНЬ, Іван ВА­КАР­ЧУК, Ігор ГИ­РИЧ, Яро­слав ГРИЦАК, Та­ма­ра ГУНДОРОВА, На­та­лія ЗА­БО­ЛО­ТНА, Ігор КАЛИНЕЦЬ, Аль­берт КІ­ПА, Ла­ри­са КРУ­ШЕЛЬ­НИ­ЦЬКА, Олег КУПЧИНСЬКИЙ, Ро­ман ЛУБ­КІВ­СЬКИЙ, Лю­бо­мир МЕДВІДЬ, Юрій МИЦИК, Мі­ха­ель МОЗЕР, Сер­гій ПЛОХІЙ, Френк СИСИН, Оле­ксандр ФЕ­ДО­РУК, Бог­дан ЧАЙ­КОВ­СЬКИЙ, Юрій ЯСІ­НОВ­СЬКИЙ та ін­ші.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.