Про ру­си­фі­ка­цію по­лі­ти­чної елі­ти Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Панорама Дня - Дми­тро ШУШАРІН, істо­рик, пу­блі­цист; Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

По­дії в Оде­сі і Закарпатті, а та­кож но­ві хо­ди крем­лів­сько­го агі­т­про­пу за­слу­го­ву­ють на те, щоб зу­пи­ни­ти­ся і при­ди­ви­ти­ся пиль­ні­ше до по­дро­биць то­го, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні і Ро­сії. Обме­жи­мо­ся одні­єю по­мі­тною по­ді­єю. Так бу­ває: ін­ко­ли вар­то ви­сло­ви­ти­ся про щось не то­му, що про це го­во­рять ма­ло, а нав­па­ки, — то­му, що ска­за­но над­то ба­га­то. І лю­ди вже на­рі­ка­ють, що ді­ста­ли.

Осо­бли­во ді­ста­ли Ма­рі­єю Гай­дар і ціл­ко­ви­тою не­зро­зумі­лі­стю що­до її при­зна­че­н­ня і гро­ма­дян­ства. І то­му вар­то ро­зі­бра­ти­ся, чо­му так. Для цьо­го тре­ба ска­за­ти про те, що біль­шо­сті спо­сте­рі­га­чів, хоч би де во­ни пе­ре­бу­ва­ли, це або не­ві­до­мо, або не ду­же зро­зумі­ло.

От­же, донь­ка по­кій­но­го опо­зи­ціо­не­ра. Це мо­же бу­ти ста­ту­сом. По­лі­ти­чна спад­ко­вість існує у Пів­ні­чній Ко­реї, Ін­дії, Па­ки­ста­ні і в ле­пе­нів­ців у Фран­ції. Про­те по­кій­ний Єгор Ти­му­ро­вич та­кий са­мий опо­зи­ціо­нер, як йо­го донь­ка ін­те­ле­кту­ал­ка. За­слу­ги йо­го пе­ред Ро­сі­єю не­за­пе­ре­чні, але зов­сім не як по­лі­тик, що про­ти­ді­яв на­сту­па­ю­чо­му то­та­лі­та­ри­зму. У сво­їх за­сте­ре­же­н­нях про ве­ймар­ську Ро­сію він зов­сім не мав на увазі, що носієм то­та­лі­тар­но­го на­ча­ла є по­лі­ти­чний істе­блі­шмент, до яко­го він сам вхо­див. Айо­го по­ясне­н­ня кра­ху СРСР зни­же­н­ням цін на на­фту — ні­ку­ди­шні, хо­ча й по­пу­ляр­ні у мейн­стри­мі.

Мі­сце по­кій­но­го Гай­да­ра у прав­ля­чій, а по­тім про­вла­дній елі­ті за­без­пе­чу­ва­ло­ся ще й спіль­ни­ми опе­ра­ці­я­ми з ко­льо­ро­ви­ми ме­та­ла­ми під час пе­ре­бу­ва­н­ня йо­го пер­шим ві­це­прем’єром. Ком­пань­йо­на­ми йо­го бу­ли Соб­чак і Пу­тін. Про це ба­га­то го­во­ри­ла по­кій­на Ма­ри­на Са­льє. Зов­сім не до­рі­каю: ве­ли­кий ре­фор­ма­тор Сер­гій Віт­те мав ре­пу­та­цію ви­да­тно­го ко­ру­пціо­не­ра. Ну то й що? Ось мер Луж­ков — най­кра­щий гра­до­на­чаль­ник усіх ча­сів у Ро­сії. І теж, як і Віт­те, ба­га­то справ вів че­рез дру­жи­ну. Про свя­тих чи­та­ють у жи­ті­ях, а не в істо­ри­чних і по­лі­то­ло­гі­чних до­слі­дже­н­нях.

По­хо­дже­н­ня вель­ми ба­га­то ва­жить при ви­зна­чен­ні ста­ту­су як усе­ре­ди­ні Ро­сії, так і у зов­ні­шньо­му сві­ті. Жан­ні Нєм­цо­вій — успі­шній, гла­мур­ній і ло­яль­ній те­ле­ве­ду­чій те­ле­ка­на­лу РБК — на­да­ли в Поль­щі пре­мію Ле­ха Ва­лен­си. То­рік во­на ді­ста­ла­ся Му­ста­фі Дже­мі­лє­ву. За що її вру­че­но Нєм­цо­вій, зов­сім не­зро­зумі­ло. Ви­хо­дить, що ли­ше за по­хо­дже­н­ня. Єв­ген Па­стер­нак отри­мав ди­плом за сво­го ба­тька — ні­хто у віль­но­му сві­ті не ви­знав йо­го від­мо­ви від Но­бе­лів­ської пре­мії до­бро­віль­ною. Але ж то за ба­тька, а не за те, що він йо­го син.

Ота­кий тренд. Ну, га­разд, але ж Ма­рія Гай­дар ні­би­то в опо­зи­ції.

Див­на опо­зи­ція. Пі­сля її по­яви в Оде­сі ста­ло ві­до­мо, що її фонд дві­чі отри­му­вав від Пу­ті­на ґран­ти. І ось це по­тре­бує осо­бли­вої роз­мо­ви. Су­ми не­ве­ли­кі, та й не в них річ. Ни­ні­шні кон­кур­си на здо­бу­т­тя та­ких ґран­тів про­во­дя­ться без уча­сті НКО, що по­тра­пи­ли до спи­ску іно­зем­них аген­тів. Аце май­же всі по­мі­тні і ві­до­мі не­ко­мер­цій­ні ор­га­ні­за­ції. Са­ма участь у цьо­му кон­кур­сі вже є по­лі­ти­чним і мо­раль­ним ви­бо­ром — ви­ра­же­н­ням під­трим­ки за­чис­тки гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, що про­во­ди­ться вла­дою. Ана­да­н­ня ґран­ту, на­віть сим­во­лі­чної су­ми — це сер­ти­фі­кат ло­яль­но­сті. Для Ма­рії Гай­дар це бу- ло чи­мось на зра­зок ка­мер-юн­кер­сько­го мун­ди­ра при цар­сько­му дво­рі. Ста­тус пе­ре­мож­ця кон­кур­су від­кри­вав най­шир­ші мо­жли­во­сті для ін­те­гра­ції в істе­блі­шмент.

Отут, пев­но, ба­га­то хто ви­гу­кне: так во­на ж усе по­ки­ну­ла! Здій­сни­ла вчи­нок! Зро­би­ла ви­бір!

Аось і ні. І це най­го­лов­ні­ше. Су­дя­чи з то­го, як роз­ви­ва­ли­ся по­дії, Ма­рія Гай­дар вза­га­лі не ду­же до­бре ро­зумі­ла, що чи­нить. І при­чи­на зро­зумі­ла: у неї не­має аде­ква­тно­го ро­зу­мі­н­ня то­го, що від­бу­ва­є­ться в Укра­ї­ні і між Ро­сі­єю і Укра­ї­ною.

У цьо­му пла­ні са­ма по со­бі во­на не ста­но­вить ін­те­ре­су. У Ро­сії дав­но вже зро­зумі­ли, що Ма­рія Гай­дар — гі­брид ор­ган­чи­ка і лю­до­їдо­чки Ел­ло­чки. Але з огля­ду на неї мо­жна су­ди­ти про со­ці­аль­ний прошарок, який во­на пред­став­ляє, — хоч і не­чи­слен­ний, але по­мі­тний і з ве­ли­ки­ми пре­тен­зі­я­ми.

Ба­га­то га­ла­су бу­ло дов­ко­ла ко­ли­шніх ви­слов­лю­вань про Крим і «оги­дно­го Са­а­ка­шві­лі», про її не­зда­тність спіл­ку­ва­ти­ся з пре­сою. Але ці ви­слов­лю­ва­н­ня ста­ви­ти їй за про­ви­ну не­мо­жли­во. Ди­тя гла­му­ру і тре­нін­гів, мо­сков­ський ма­жор вла­сних по­гля­дів ма­ти не по­ви­нен. І тим па­че не мо­жна йо­му до­зво­ля­ти со­бі ви­слов­лю­ва­н­ня, не­су­мі­сні із ста­ту­сом на ту­сов­ці. Ао­скіль­ки ста­тус змі­нив­ся, ціл­ком нор­маль­но скли­ка­ти прес-кон­фе­рен­цію, аби озву­чи­ти на ній ін­ші клі­ше, що від­по­від­а­ють її но­во­му ста­ту­су. Що­прав­да, клі­ше ці для вну­трі­шньо­ро­сій­сько­го вжи­тку. Гай­дар бід­ка­ла­ся з при­во­ду вби­тих ро­сій­ських вій­сько­ви­ків, але жо­дно­го сло­ва не ска­за­ла про вби­тих ни­ми укра­їн­ців.

Я не за­пи­тую, на­ві­що й чо­му. Я всьо­го ли­ше кон­ста­тую: в Укра­ї­ну за­про­шу­ють лю­дей, які не ма­ють жо­дно­го до­сві­ду ро­бо­ти і пов­сяк­ден­но­го жи­т­тя в умо­вах де­мо­кра­тії і від­вер­то­сті вла­ди. Два ро­ки дер­жав­ної слу­жби в Кі­ро­ві у Микити Бє­лих, які мо­же пред’яви­ти Гай­дар, це два ро­ки до­сві­ду ро­бо­ти в то­та­лі­тар­ній кра­ї­ні. Вже з її роз­мо­ви з жур­на­лі­стом, який за­пи­ту­вав про вій­ну, зро­зумі­ло, що Гай­дар — лю­ди­на то­та­лі­тар­ної по­лі­ти­чної куль­ту­ри.

За­про­ше­н­ня Гай­дар — ча­сти­на ру­си­фі­ка­ції по­лі­ти­чної елі­ти Укра­ї­ни шля­хом її ін­те­гра­ції з то­та­лі­тар­ною по­лі­ти­чною елі­тою Ро­сії. Зно­ву ж та­ки — ні­ко­го не вчу, не на­став­ляю. Кон­ста­тую факт.

І мо­жу ска­за­ти кіль­ка слів про наслідки, вра­хо­ву­ю­чи до­свід ба­тька Ма­рії Гай­дар. Йо­го ре­фор­ми, зві­сно, вря­ту­ва­ли кра­ї­ну. Вва­жаю, не ли­ше її, Ро­сію. Во­ни бу­ли при­ро­дним про­дов­же­н­ням Бі­ло­веж­жя, одра­зу вста­но­ви­ли ві­дмін­ність Ро­сії від ін­ших кра­їн ко­ли­шньо­го СРСР. Але в ро­сій­ської по­лі­ти­чної елі­ти не бу­ло спіль­но­го ро­зу­мі­н­ня сво­єї мі­сії, усві­дом­ле­н­ня спіль­но­сті всіх дій. Ба­га­то в чо­му, зви­чай­но, це про­ви­на Бо­ри­са Єль­ци­на, але й Гай­дар, по­го­див­шись на дії у від­ве­де­но­му йо­му еко­но­мі­чно­му (що не охо­плю­вав еко­но­мі­ку кра­ї­ни за­га­лом) се­гмен­ті, ніс від­по­від­аль­ність за те, що від­бу­ва­ло­ся.

За­про­ше­н­ня лю­ди­ни, да­ле­кої від де­мо­кра­ти­чних прин­ци­пів і цін­но­стей, від ро­зу­мі­н­ня на­ціо­наль­них зав­дань Укра­ї­ни, на ро­бо­ту, що має зна­чну гу­ма­ні­тар­ну скла­до­ву, ви­да­є­ться вель­ми див­ним. Тим па­че, що в Кі­ро­ві Ма­рія Гай­дар ма­ла спра­ву з ко­ли­шнім еле­кто­ра­том, з на­се­ле­н­ням, не­спро­мо­жним впли­ну­ти на по­лі­ти­ку і на вла­ду. В Укра­ї­ні ін­ше ста­но­ви­ще.

Але, вре­шті-решт, спра­ва не в ній, а в прин­ци­пах вза­є­мо­дії і вза­є­мин укра­їн­ців і ро­сі­ян. Ста­не рі­ше­н­ня Са­а­ка­шві­лі по­ча­тком но­во­го трен­ду в ру­си­фі­ка­ції Укра­ї­ни чи ні — це на­ба­га­то сер­йо­зні­ше за­пи­та­н­ня, ніж май­бу­тній ста­тус Ма­рії Гай­дар.

Ще раз про при­зна­че­н­ня Гай­дар

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.