«Знав, на що іду»

Істо­рія Артема Чи­чка­на, який уже рік во­ює на схо­ді

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ві­кто­рія ПРИМАК, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»

Ві­кто­рія ПРИМАК, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки

«Дня»

Ар­те­мо­ві не­за­ба­ром ми­не 22. Де­кіль­ка днів то­му був рік, як хло­пець во­ює на схо­ді. Пер­шим пун­ктом обо­ро­ни ста­ло се­ло Дми­трів­ка Новоайдарського ра­йо­ну Лу­ган­ської обла­сті.

Ра­зом із Ар­те­мом за­хи­ща­ти Ві­тчи­зну то­ді по­їха­ло близь­ко ти­ся­чі зем­ля­ків із Чер­ні­гів­щи­ни. Із Ме­ни, де про­жи­ває бо­єць, — тіль­ки один по­бра­тим — уже по­кій­ний Ма­ксим Ан­дрей­чен­ко. Ни­ні Ар­тем Чи­чкан — тан­кіст пер­шо­го тан­ко­во­го ба­таль­йо­ну пер­шої гвар­дій­ської тан­ко­вої бри­га­ди.

А до вій­ни був зви­чай­ним хло­пцем. Пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли всту­пив до те­хні­ку­му, що в Ко­но­то­пі. На­вчав­ся на ре­мон­тни­ка ко­лій. А26 сер­пня 2013 ро­ку пі­шов до ар­мії за кон­тра­ктом.

— Пі­ти в ар­мію бу­ло мо­їм са­мо­стій­ним і сві­до­мим рі­ше­н­ням, — роз­по­від­ає Ар­тем. — Рі­дні та зна­йо­мі від­мов­ля­ли, мов­ляв, а якщо вій­на? Хо­ча то­ді це на­віть важ­ко бу­ло уяви­ти, при­найм­ні зви­чай­ні лю­ди ні­яких за­сто­рог не від­чу­ва­ли. Про­те я де­таль­но все обду­мав і знав, на що іду. Ко­жен має за­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну. Без­аль­тер­на­тив­но.

У сі­чні 2014-го юно­го бій­ця на мі­сяць від­пра­ви­ли на на­вча­н­ня до Льво­ва. Там Ар­тем опа­но­ву­вав ке­ру­ва­н­ня тан­ком. Про­те не до­вчив­ся — від­пра­ви­ли вар­ту­ва­ти на блок­по­стах. вже 7 ли­пня 2014 ро­ку юнак опи­нив­ся в зо­ні про­ве­де­н­ня АТО.

Під Но­вий рік юна­ка від­пра­ви­ли на ро­та­цію, пі­сля чо­го пе­ре­дис­ло­ку­ва­ли в До­не­цьку область вже в за­па­сній бри­га­ді.

— Най­стра­шні­ше во­ю­ва­ло­ся бі­ля Лу­ган­сько­го ае­ро­пор­ту, — зга­дує хло­пець.— Що­дня спо­сте­рі­гав, як ги­ну­ли по­бра­ти­ми. Як хло­пці, ри­зи­ку­ю­чи жи­т­тям, ря­ту­ва­ли жи­т­тя один одно­му. Чи ба­га­то втрат бу­ло? Ко­жна смерть — са­ма по со­бі ве­ли­че­зна втра­та. То­му кіль­кість не має зна­че­н­ня.

За сло­ва­ми Артема, ко­ли брав зброю до рук, не від­чу­вав жо­дно­го стра­ху. «Ко­ли над го­ло­вою ку­лі, то або ти, або те­бе», — ствер­джує хло­пець.

«ХО­ЧЕ­ТЬСЯ ВІД­ЧУ­ВА­ТИ, ЩО ТИ ЩОСЬ РО­БИШ»

У вій­ську, за сло­ва­ми Артема Чи­чка­на, зав­жди па­нує бо­йо­вий дух.

— Хо­ча не без пла­кси­вих, — за­ува­жує. — Тра­пля­ли­ся і зра­дни­ки, й де­зер­ти­ри. Про­те за­раз, у пе­рі­од за­тиш­шя, хо­че­ться ско­рі­ше взя­ти до рук зброю.

Як ка­же юнак, бій­ці не ро­зу­мі­ють, чо­му їх вже пів­ро­ку три­ма­ють у за­па­сі, чо­му вла­да не дає на­ка­зів до актив­них бо­йо­вих дій. Най­біль­шим ба­жа­н­ням во­я­ків на­ра­зі є вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну. На тлі те­ле­фон­ної роз­мо­ви чую, як під­да­ку­ють по­бра­ти­ми Артема:

— Нам тіль ки на каз, ми вмить оку­пан­тів ви­же­не­мо! Сам Ар­тем го­во­рить: — За­раз ми в більш-менш спо­кій­но­му мі­сці. Вно­чі іно­ді лі- та­ють ку­лі над го­ло­ва­ми. То­му ми пе­рі­о­ди­чно мі­ня­є­мо дис­ло­ка­цію, щоб ма­ску­ва­ти­ся. Та, по­при спо­кій і роз­мі­ре­ну бу­ден­ність, хо четь ся бу ти там, де стрі­ля­ють. Хо­че­ться від­чу­ва­ти, що ти щось ро­биш, а не че­ка­ти з мо­ря по­го­ди.

Про­те у віль­ний час хло­пці ча­су не га­ють. Укрі­плю­ють по­зи­ції, жи­тло, упо­ряд­ко­ву­ють аму­ні­цію. «Хо­ча в де­яких уже «зно­сить дах» від та­кої без­ді­яль­но­сті, — за­зна­чає Ар­тем Чи­чкан. Важ­ко пси­хо­ло­гі­чно пе­ре­бу­ва­ти тут, осо­бли­во тим, у ко­го кон­тракт за­кін­чив­ся. Гро­шей хло­пцям уже пів­ро­ку не пла­тять, а до­до­му не пу­ска­ють.

За сло­ва­ми хло­пця, окрім вве­де­н­ня во­єн­но­го ста­ну, за­хи­сни­ки Укра­ї­ни хо­чуть пов­ної за­мі­ни вла­дної вер­хів­ки, яка че­рез вла­сні про­ра­хун­ки допу­сти­ла ве­ли­че­зну кіль­кість втрат як сол­да­тів, так і те­хні­ки, і яка ні­чо­го не ро­бить за­раз.

— Ми — не гар­ма­тне м’ясо, щоб нас ки­да­ли в бій, ко­ли за­ма­не­ться, без жо­дної стра­те­гії, — під­су­мо­вує Ар­тем.

ДЕ­ФІ­ЦИ­ТУ НЕ­МАЄ

Гу ма ні тар на до по мо га уча­сни­кам АТО над­хо­дить по­стій но: від ре чей та ві та мі нів до кни жок. Най біль ше ра ду - ють сол­да­тів ди­тя­чі ли­сти. До ду ші бій цям і по слан ня від дів­чат. «Тіль­ки не­хай свою адре­су ли­ша­ють, — усмі­ха­є­ться Ар­тем, — мо же, по знай о ми - мося ко­лись».

На хар­чу­ва­н­ня хло­пці не скар­жа­ться. Ва­рять су­пи, бор­щі із за­пра­вок, які над­си­ла­ють або при­во­зять во­лон­те­ри. Іно­ді бій­ці ви­їжджа­ють у мі­сто, щоб за­ку­пи­ти про­ду­ктів. Де­фі­ци­ту не­має ні на що, за­пев­ня­ють.

Но­ву те­хні­ку в зо­ну АТО по­ки що не до­став­ля­ють. Хло­пці від­ре­мон­ту­ва­ли та по­чи­сти­ли стару. На­го­ло­шу­ють, що во­на — в пов­ній бо­йо­вій го­тов­но­сті.

Одно го ра зу сол да ти спій - ма­ли се­па­ра­ти­ста. На­тра­пи­ли в ти­лу на па­руб­ка в ци­віль­но­му одя­зі. той до­во­див, що при­їхав у го­сті до се­стри. На­ші воя ки пов’ яза ли чу жин ця, роз - дя­гли й по­мі­ти­ли, що на ті­лі у се па ра тис та слі ди від зброї. У ка­ло­ші під п’ятою зна­йшли ро­сій­ські ру­блі, а в ру­ло­ні ту­а­лет но го па пе ру — міг ра цій - ний кви­ток.

Як роз­по­вів Ар­тем, жи­те­лі схо­ду став­ля­ться до укра­їн­ських сол­да­тів по-рі­зно­му. Де­я­кі ко­со див­ля­ться, на­зи­ва­ють укро­па­ми, про­те біль­шість під­три­мує на­ших бій­ців: то слово до­бре ска­жуть, то яко­юсь го­ро­ди­ною по­ді­ля­ться.

МО­ЛЯ­ТЬСЯ ЗА ДО­БРО

Ро­ди­чі Артема до йо­го рі­ше­н­ня слу­жи­ти Ба­тьків­щи­ні став­ля­ться по-рі­зно­му.

— Ма­ти си­віє бі­ля те­ле­ві­зо­ра, — зі­зна­є­ться хло­пець, — ба­тько пи­ша­є­ться. А дядь­ко з Ро­сії пи­тає: на­що во­но то­бі? Про­те всі під­три­му­ють.

Ба­жа­н­ням не тіль­ки Ар­те - ма Чи­чка­на, а й усіх уча­сни­ків ан­ти­те­ро­ри­сти­чної опе­ра­ції на схо ді Укра ї ни є чим ш вид ше за­кін­че­н­ня вій­ни. Там, у ти­лу, мо­ля­ться за те, щоб за­па­ну­ва­ли зла­го­да й до­бро на рі­дній зем­лі.

— До за­кін­че­н­ня кон­тра­кту ме­ні слу­жи­ти ще рік, — ді­ли­ться Ар­тем. — Про­те не факт, чи від­пу­стять. А пі­сля пе­ре­жи­то­го й по­ба­че­но­го я хо­чу пі­ти по військовій лі­нії.

ФО­ТО З ОСОБИСТОГО АР­ХІ­ВУ АРТЕМА ЧИ­ЧКА­НА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.