Про гло­ри­фі­ка­цію во­єн

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Зі­но­вій ПАРТИКО, про­фе­сор, до­ктор фі­ло­ло­гі­чних на­ук, За­по­ріж­жя

Чи сим­во­лі­зу­ють гар­ма­ти мир­ні на­мі­ри укра­їн­ців та за­по­ріж­ців зокре­ма?

Остан­нім ча­сом я що­ве­чо­ра про­гу­лю­ю­ся за­по­різь­ким пар­ком Пе­ре­мо­ги. І що­ра­зу в цен­трі пар­ку ме­ні впа­да­ють у ві­чі пам’ятні зна­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни — дві гар­ма­ти-га­у­би­ці, а та­кож вста­нов­ле­на між ни­ми ра­ке­та зав­ви­шки в сім ме­трів. Спо­ча­тку я не осо­бли­во звер­тав на них ува­ги, адже ще з ра­дян­ських ча­сів ми, по­ко­лі­н­ня homo- sovieticus, зви­кли до то­го, що пам’ять про Дру­гу сві­то­ву вій­ну уві­чню­ва­ли, вста­нов­лю­ю­чи на по­ста­мен­ти тан­ки, гар­ма­ти, лі­та­ки, ка­те­ри чи ін­ші ви­ди зброї, які ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли в тій вій­ні.

Але якось під час про­гу­лян­ки, зо­се­ре­див­ши на них по­гляд, ра­птом по­ду­мав: але ж та­кі ра­ке­ти не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли в тій вій­ні — то­ді та­ко­го ви­ду зброї про­сто ще не бу­ло. То що ж сим­во­лі­зує ця ра­ке­та, єди­ним при­зна­че­н­ням якої є — вби­ва­ти лю­дей? Нев­же ми­ну­лі, те­пе­рі­шні чи май­бу­тні вбив­ства? І від цьо­го « від­кри­т­тя » ме­ні ста­ло мо­то­ро­шно.

Ну, га­разд, по­ду­ма­лось да­лі. Не­хай ті, хто вста­нов­лю­вав ці пам’ятні зна­ки, ви­пу­сти­ли з по­ля зо­ру, що ра­ке­ти в Дру­гій сві­то­вій вій­ні не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли, а мі­ське ке­рів­ни­цтво За­по­ріж­жя в по­стій­но­му по­спі­ху на це не звер­ну­ло ува­ги. З ким не тра­пля­є­ться! Не при­пу­ска­ти ж, що та­кі ра­ке­ти, мо­жли­во, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли під час вій­ни в Аф­га­ні­ста­ні чи в якійсь ін­шій кра­ї­ні, су­про­ти якої СРСР ви­ко­ри­сто­ву­вав свої зброй­ні си­ли... І все ж, з ін­шо­го бо­ку, парк все ж та­ки Пе­ре­мо­ги, тоб­то пе­ре­мо­ги в Дру­гій сві­то­вій вій­ні...

І тут у го­ло­ві про­май­ну­ла ще одна дум­ка: га­разд, не­хай « про­ма­хну­ли­ся » з ра­ке­тою, але як то­ді по­ясни­ти на­яв­ність гар­мат, які так са­мо, як і зга­да­на ра­ке­та, сво­їм єди­ним при­зна­че­н­ням ма­ють руй­ну­ва­н­ня во­ро­жих об’єктів чи, зно­ву ж та­ки, вбив­ство лю­дей? Що ми сим­во­лі­зу­є­мо ци­ми гар­ма­та­ми: на­ші по­гро­зи ( то­ді ко­му?), на­ше ба­жа­н­ня зно­ву вби­ва­ти ( то­ді ко­го і за що?)? А дум­ка ле­ті­ла да­лі.

Япри­га­дав, що на одній із цен­траль­них площ За­по­ріж­жя, бі­ля одно­го з кор­пу­сів на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту, на тра­ди­цій­но­му по­ста­мен­ті сто­їть... ще одне зна­ря­д­дя вбив­ства лю­дей — ра­дян­ський танк, який — згі­дно з тра­ди­цій­ною в СРСР для ко­жно­го мі­ста ле­ген­дою — пер­шим уві­йшов у За­по­ріж­жя.

До ре­чі, та­ких « пер­ших » тан­ків по на­ших укра­їн­ських мі­стах на по­ста­мен­тах вста­нов­ле­но де­ся­тки, якщо не со­тні. Але ж ці тан­ки зно­ву ж та­ки вби­ва­ли лю­дей, при­чо­му не тіль­ки вій­сько­ви­ків вер­ма­хту, що на­ма­га­ли­ся за­гар­ба­ти на­шу зем­лю, а й мир­них гро­ма­дян, ко­трі ви­пад­ко­во по­тра­пля­ли під об­стрі­ли! Та, крім то­го, що ці тан­ки вби­ва­ли лю­дей, во­ни зно­ву за­гар­ба­ли на­шу, укра­їн­ську зем­лю, ки­да­ю­чи її під но­ги ще одно­го — вже мо­сков­сько­го оку­пан­та. То що ж ви­хо­дить: ци­ми тан­ка­ми ми уві­чню­є­мо оку­па­цію Укра­ї­ни ра­дян­ською ім­пе­рі­єю?

І тут за ана­ло­гі­єю при­га­дав­ся ще один пам’ятний знак: ра­дян­ський ви­ни­щу­вач Дру­гої сві­то­вої, що сто­їть у За­по­ріж­жі на буль­ва­рі Та­ра­са Шев­чен­ка (на про­ти­ле­жно­му кін­ці цьо­го буль­ва­ру — мі­ська ра­да За­по­ріж­жя). Під цим ви­ни­щу­ва­чем — прі­зви­ща со­тень ра­дян­ських бій­ців, які за­ги­ну­ли, ви­зво­ля­ю­чи на­ше мі­сто від за­гар­бни­ків (ві­чна пам’ять і спо­кій їхнім ду­шам!). Але ж ви­ни­щу­вач — це так са­мо зна­ря­д­дя вбив­ства лю­дей. То що ж сим­во­лі­зує і цей пам’ятний знак? Зро­зумі­ло, що так са­мо — зна­ря­д­дя вбив­ства лю­дей.

До ре­чі, від­ра­зу ж на пра­во­му бе­ре­зі Дні­пра ( пра­во­руч від мо­сту че­рез Дні­про­ГЕС), по­ряд із брат­ською мо­ги­лою ра­дян­ських во­ї­нів, які 1943 ро­ку від­во­йо­ву­ва­ли укра­їн­ську зем­лю, вста­нов­ле­но ще одну гар­ма­ту. Та­кож сто­їть гар­ма­та і по­ряд із За­по­різь­ким транс­фор­ма­тор­ним за­во­дом ( тут 1941-го сто­я­ли ра­дян­ські ар­ти­ле­ри­сти). Чи не є ці гар­ма­ти так са­мо зна­ря­д­дям убив­ства лю­дей?

То що ж, якщо уза­галь­ни­мо, сим­во­лі­зу­ють пе­ре­лі­че­ні пам’ятні зна­ки За­по­ріж­жя? Хоч як це при­кро кон­ста­ту­ва­ти, але, вста­нов­лю­ю­чи пам’ ятні зна­ки у фор­мі зна­рядь вій­ни, во­ни сим­во­лі­зу­ють зна­ря­д­дя вбив­ства. На­ві­що це по­трі­бно сим­во­лі­зу­ва­ти? Щоб зно­ву вби­ва­ти, тіль­ки те­пер уже ін­ших лю­дей? Це ж у ко­ре­ні су­пе­ре­чить одно­му з основ­них прин­ци­пів гу­ма­ні­зму, який твер­дить, що най­біль­шою цін­ні­стю у сві­ті є Лю­ди­на та її жи­т­тя! Чи по­трі­бна нам та­ка гло­ри­фі­ка­ція мі­лі­та­ри­зму (тоб­то услав­лю­ва­н­ня во­єн), якщо ми до них зов­сім не пра­гне­мо?

Пе­ред­ба­чаю, що одні чи­та­чі мо­жуть за­пе­ре­чи­ти ме­ні: адже та­кі прин­ци­пи вста­нов­ле­н­ня пам’ятних зна­ків па­ну­ють на зна­чній те­ри­то­рії Укра­ї­ни, крім, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, за­хі­дних обла­стей. Ну, то й що, по­всю­дно в Укра­ї­ні зно­си­ти та­кі пам’ ятні зна­ки? Хо­ча це й не­ко­ре­ктно, але на за­пи­та­н­ня від­по­вім за­пи­та­н­ням: якщо та­кі пам’ятні зна­ки за­ли­ша­ти­ме­мо, то, мо­же, то­ді вста­но­ви­мо пам’ятний знак й у ви­гля­ді атом­них бомб, які США ски­ну­ли на Хіросіму й На­га­са­кі ( адже са­ме атом­не бом­бу­ва­н­ня цих міст по­кла­ло край Дру­гій сві­то­вій вій­ні)?

Хтось із чи­та­чів мо­же за­пе­ре­чи­ти з ін­шої то­чки зо­ру: то що, хі­ба десь за­бо­ро­не­но вста­нов­лю­ва­ти пам’ятні зна­ки у фор­мі рі­зних ви­дів зброї, яку ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли у вій­ні? Ні, ні­де не за­бо­ро­не­но. Але чо­му б нам не вста­нов­лю­ва­ти та­кі пам’ятні зна­ки, які не є зна­ря­д­дям убивств? Чо­му б не ста­ви­ти за­мість ра­кет, гар­мат, тан­ків ін­ші сим­во­ли — по­ста­ті ри­да­ю­чих ма­те­рів; по­ста­ті мо­ло­дих хло­пців, які так пра­гну­ли онов­ле­но­го жи­т­тя; по­ста­ті не­на­ро­дже­них ді­тей (скуль­пто­ри мо­жуть під­ка­за­ти тут ідей зна­чно біль­ше, ніж я)? Чо­му б нам, — як у кра­ї­нах За­хо­ду, де вста­нов­ле­но по­над кіль­ка де­ся­тків пам’ятни­ків у фор­мі ре­воль­ве­ра із «зав’яза­ним» ду­лом, не «зав’яза­ти» ву­зла на гар­ма­тах і тан­ках так са­мо й в Укра­ї­ні? Мо­же, то­ді в нас по­мен­ша­ло б тих, хто що­ми­ті, як у су­сі­дній Ро­сії, го­то­вий ха­па­ти­ся за зброю...

Мо­же про­лу­на­ти ще й та­ка дум­ка: мов­ляв, ав­тор ці­єї стат­ті ви­сту­пає ка­те­го­ри­чно про­ти де­мон­стра­ції ко­ли­шньої ра­дян­ської зброї на те­ри­то­рії су­ча­сної Укра­ї­ни з іде­о­ло­гі­чних мір­ку­вань (мов­ляв, ра­дян­ська зброя — це зброя за­гар­бни­ка Укра­ї­ни). Це зов­сім не так. Рі­зні ви­ди зброї — це факти ті­єї вій­ни, а бо­ро­ти­ся з фа­кта­ми — річ без­глу­зда, то­му з фа­кта­ми я ні­ко­ли не бо­рю­ся. Але вва­жаю, що та­кі факти слід роз­та­шо­ву­ва­ти в ін­ших мі­сцях, ска­жі­мо, в Кра­є­знав­чо­му му­зеї, який фун­кціо­нує в За­по­ріж­жі. На­пев­но, там ці ви­ди зброї ду­же гар­но по­пов­ни­ли б екс­по­зи­цію від­ді­лу, що при­свя­че­ний пе­рі­о­ду Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І ма­буть, хло­пча­ків від та­ких експонатів бу­де не ві­ді­рва­ти.

На­скіль­ки я знаю, та­ких пам’ятних зна­ків, як у За­по­ріж­жі, в Укра­ї­ні ду­же ба­га­то. Чи зно­си­ти їх? За­кон про де­ко­му­ні­за­цію про та­кі пам’ятні зна­ки мов­чить. На мою дум­ку, ви­рі­шу­ва­ти їхню до­лю ма­ють мі­сце­ві ра­ди, які ми обе­ре­мо в жов­тні цьо­го ро­ку. Але ро­би­ти це по­трі­бно обов’яз­ко­во, при­чо­му тер­мі­но­во, одра­зу ж пі­сля ви­бо­рів!

І на­о­ста­нок ви­слов­лю свою осо­би­сту дум­ку: вста­нов­лю­ва­ти пам’ятні зна­ки у ви­гля­ді рі­зних ви­дів зброї — це тра­ди­ція ван­да­лів, ор­дин­ців, які ма­ють єди­ну ме­ту: за­стра­ха­ти всіх нав­ко­ло се­бе сво­єю міц­цю та не­пе­ре­мо­жні­стю з єди­ною ме­тою — підкорити со­бі увесь світ (а це в прин­ци­пі не­мо­жли­во). Та­кі ідеї мо­жуть па­ну­ва­ти хі­ба що у хво­ро­бли­вій уяві де­яких бісну­ва­тих во­ждів: прі­звищ кон­кре­тних су­ча­сни­ків тут не на­зи­ваю, чи­та­чі са­мі зро­зу­мі­ють, про ко­го йде­ться.

Прин­ци­пи гу­ма­ні­зму тре­ба не ли­ше зна­ти, їх слід впро­ва­джу­ва­ти в на­ше укра­їн­ське сьо­го­де­н­ня. Са­ме во­ни по­вин­ні ста­ти осно­вою на­шо­го но­во­го, єв­ро­пей­сько­го май­бу­т­тя.

ФО­ТО Б. ДВОРНОГО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.