Пер­шо­про­хо­дець із Ні­жи­на

Den (Ukrainian) - - Подорожі - Ан­тон САН­ЧЕН­КО, пи­сьмен­ник, пе­ре­кла­дач, ви­да­вець

Про нав­ко­ло­сві­тню екс­пе­ди­цію укра­їн­ця Юрія Ли­сян­сько­го та йо­го лі­те­ра­тур­ний спадок

ЦАн­тон САН­ЧЕН­КО, пи­сьмен­ник, пе­ре­кла­дач, ви­да­вець ьо­го ро­ку у ви­дав­ни­цтві «Клуб Сі­мей­но­го До­зві­л­ля» по­ба­чи­ла світ книж­ка «Мор­ские вол­ки. Нав­стре­чу штор­му». Це по­над ти­ся­чу сто­рі­нок які­сної ма­рі­ни­сти­ки. Якщо то­чні­ше — 13 тво­рів се­ми ав­то­рів: Ко­стян­ти­на Ста­ню­ко­ви­ча, Оле­ксан­дра Грі­на, Ми­ко­ли Тру­бла­ї­ні, Юрія Ли­сян­сько­го, Оле­ксан­дра Бе­сту­же­ва-Мар­лин­сько­го, Бо­ри­са Жи­тко­ва, Ві­кто­ра Ко­не­цько­го. Книж­ка по­ба­чи­ла світ одра­зу і в Укра­ї­ні, і в Ро­сії — в Хар­ко­ві та Бєл­го­ро­ді — у се­рії «Рус­ская кла­си­ка». Але тут вар­то за­ува­жи­ти, що біль­шість пи­сьмен­ни­ків зі збір­ки ма­ють сто­су­нок до Укра­ї­ни – на­ро­ди­ли­ся, жи­ли чи зна­йшли спо­чи­нок на на­шій зем­лі. І якщо тво­ри Тру­бла­ї­ні, Грі­на чи Жи­тко­ва ві­до­мі ба­га­тьом, то Ли­сян­сько­го чи­та­ли, ма­буть, ли­ше за­тя­ті ша­ну­валь­ни­ки. Адже вмі­ще­ний у цьо­му ви­дан­ні твір Юрія Фе­до­ро­ви­ча — це пер­ше пе­ре­ви­да­н­ня з 1803 ро­ку.

І чим це не при­від зга­да­ти, хто та­кий Юрій Ли­сян­ський, звід­ки він ро­дом і які при­го­ди ви­па­ли на йо­го до­лю. Про це — у ма­те­рі­а­лі Ан­то­на САНЧЕНКА, пи­сьмен­ни­ка, пе­ре­кла­да­ча, ви­дав­ця, а за фа­хом — мо­ря­ка.

Ма­буть сим­во­лі­чно, що пер­шою ро­сій­ською нав­ко­ло­сві­тньою екс­пе­ди­ці­єю ке­ру­ва­ли ні­мець Іван Кру­зен­штерн та укра­ї­нець Юрій Ли­сян­ський. Бо Ро­сій­ську ім­пе­рію роз­бу­до­ву­ва­ли са­ме нім­ці й укра­їн­ці.

Ма­буть ще сим­во­лі­чні­ше, що пер­ша екс­пе­ди­ція роз­по­ча­ла­ся май­же че­рез три сто­лі­т­тя пі­сля екс­пе­ди­ції Ма­гел­ла­на. Ро­сія зав­жди впев­не­но за­по­зи­чу­ва­ла за­хі­дні те­хно­ло­гії. Але ро­би­ла це якось по­віль­но.

Іспан­ська екс­пе­ди­ція під ко­ман­ду­ва­н­ням Ма­гел­ла­на стар­ту­ва­ла 1519 ро­ку. Пер­ша ро­сій­ська екс­пе­ди­ція Кру­зен­штер­на та Ли­сян­сько­го роз­по­ча­ла­ся у Крон­штад­ті 7 сер­пня 1803 ро­ку. Для цьо­го ба­га­то чо­го ма­ло від­бу­ти­ся в Ро­сії. На­при­клад, по­трі­бно бу­ло від­во­ю­ва­ти у шве­дів і по­бу­ду­ва­ти сам Крон­штадт, і на­вчи­ти­ся бу­ду­ва­ти кораблі.

Нас, зві­сно, біль­ше ці­ка­ви­ти­ме са­ме жит­тє­вий шлях на­шо­го зем­ля­ка, який на­ро­див­ся у слав­нім сво­ї­ми огір­ка­ми мі­сті Ні­жин 2 кві­тня 1773 ро­ку.

ОДИН ЯКІР НА ВЕСЬ НІ­ЖИН

Пам’ятник Юрію Ли­сян­сько­му сто­їть у са­мо­му цен­трі Ні­жи­на. Пе­ред хра­мом Іо­ан­на Бо­го­сло­ва, на­сто­я­те­лем яко­го був йо­го ба­тько. Якір з-під йо­го мо­ну­мен­та пе­рі­о­ди­чно ви­кра­да­ють ком­па­нії на­під­пи­тку і пе­ре­но­сять під пам’ятник Го­го­лю чи ще ку­дись. Якір на весь Ні­жин — ли­ше один, то­му йо­го, за­зви­чай, швид­ко зна­хо­ди­ли і по­вер­та­ли Юрію Фе­до­ро­ви­чу. Але за­раз щось про­пав на­дов­го. Мо­же, зда­ли в брухт? Хоч в Оде­сі но­вий якір про­си...

Ста­ро­вин­ний бу­ди­но­чок на­сто­я­те­ля, в яко­му і на­ро­див­ся май­бу­тній мо­ре­пла­вець, — одра­зу за цер­квою. В ньо­му за­раз жи­ве мі­ський ар­хів. Якщо по­про­си­ти­ся все­ре­ди­ну, тре­ба пиль­ну­ва­ти і при­ги­на­ти­ся, та­кий у ньо­му низь­кий сво­лок — мо­гу­тні бал­ки, що три­ма­ють сте­лю. Тож, із пе­ре­се­ле­н­ням до кор­мо­вої ка­ю­ти шлю­пу «Не­ва» для Юрія ма­ло що змі­ни­ло­ся — при­ги­на­ти­ся му­сив так са­мо.

Ні­жин — мі­сто сла­ве­тне хо­ча б зав­дя­ки сво­є­му уні­вер­си­те­ту, який дав сві­ту Го­го­ля. Існує пі­сля всіх ре­ор­га­ні­за­цій до­сі, у все то­му ж кор­пу­сі, по­бу­до­ва­но­му Бе­збо­родь­ка­ми на ви­ко­на­н­ня за­по­ві­ту ба­тька й бра­та — остан­ньо­го ге­не­раль­но­го пи­са­ря Ге­тьман­щи­ни. Стар­ши­на ба­га­то грі­ши­ла і не­са­мо­ви­то ка­я­ла­ся. Весь центр мі­ста за­бу­до­ва­но ко­за­цьки­ми цер­ква­ми. Пер­ша кам’яни­ця в сти­лі ко­за­цько­го ба­ро­ко — теж бу­ла по­бу­до­ва­на у Ні­жи­ні, а не в Ки­є­ві.

Геть­ман­ська стар­ши­на, як їй зда­ва­ло­ся, по­жи­на­ла пло­ди сво­го уго­дів­ства з мо­сков­ським ца­рем. Ось і Бе­збо­родь­ко-мо­лод­ший — вже ім­пер­ський кан­цлер у са­мо­му Пе­тер­бур­зі. Йо­го ста­ра­н­ня­ми за­ку­пле­но в сто­ли­ці та пе­ре­ве­зе­но до гім­на­зії 1900 то­мів ро­зум­них кни­жок для сту­ден­тів. Свою книж­ку й вла­сно­ру­чно на­кре­сле­ні атла­си з нав­ко­ло­сві­тньої екс­пе­ди­ції Ли­сян­ський теж по­тім пе­ре­дав на збе­рі­га­н­ня до там­те­шньої бі­бліо­те­ки. Збе­рі­га­ють до­сі, у від­ді­лі рід­кі­сних кни­жок. Да­ють по­чи­та­ти тіль­ки осо­бли­во за­тя­тим чи­та­чам.

У то­му, що мо­ло­до­го по­по­ви­ча при­ла­шту­ва­ли на­вча­ти­ся у єди­но­му на всю ім­пе­рію Мор­сько­му ка­дет­сько­му кор­пу­сі, ку­ди не дво­ря­нам бу­ло зась, теж, ма­буть, не обі­йшло­ся без спри­я­н­ня кан­цле­ра Бе­збо­родь­ка. Укра­їн­ський па­ру­бок ві­дбув на на­вча­н­ня до Крон­штад­та у 1783-му, у ві­ці де­ся­ти ро­ків. Зро­зумі­ло, що ви­рі­шу­вав це він не сам. Але що спо­ну­ка­ло до цьо­го йо­го ба­тька, не­мо­жли­во зро­зу­мі­ти, якщо не зна­ти, що три з во­сьми ні­жин­ських кам’яних цер­ков у цен­трі мі­ста бу­ли гре­цьки­ми. А де гре­ки, там і мо­ре.

Гре­цьку гро­ма­ду мі­ста скла­да­ли пе­ре­ва­жно ку­пці, які ті­ка­ли до Ні­жи­на ще за ча­сів Бо­г­да­на Хмельницького, ко­ли в Ту­реч­чи­ні по­ча­ли­ся чер­го­ві го­ні­н­ня на пра­во­слав­них. Ка­жуть, са­ме во­ни за­ве­зли сю­ди оті услав­ле­ні ні­жин­ські огір­ки. І вза­га­лі — бу­ли впли­во­вою і ба­га­тою гро­ма­дою мі­ста. Один із цих гре­цьких ку­пців пі­зні­ше вхо­див до прав­лі­н­ня Ро­сій­сько-Аме­ри­кан­ської ком­па­нії, чи­їм ко­штом і бу­ло спо­ря­дже­но пер­шу ро­сій­ську нав­ко­ло­сві­тню екс­пе­ди­цію. В сві­тлі цьо­го при­зна­че­н­ня Ли­сян­сько­го командиром одно­го з ко­ра­блів теж не ви­да­є­ться ви­пад­ко­ві­стю. Бо що ми без зем­ля­ків? І що во­ни без нас?

НА­ЩАД­КИ РОЗ­БЕ­РУ­ТЬСЯ

Про зви­чаї Мор­сько­го ка­дет­сько­го кор­пу­су кра­ще по­чи­та­ти в Ко­стян­ти­на Ста­ню­ко­ви­ча, яко­го ро­сі­я­ни чо­мусь вва­жа­ють ли­тов­цем, бо до­сі не зна­ють, хто та­кі ли­тви­ни. Сол­да­тчи­на й ді­дів­щи­на в чи­сто­му ви­гля­ді, вмо­ти­во­ва­на ста­ро­вин­ни­ми мор­ськи­ми тра­ди­ці­я­ми. Вра­хо­ву­ю­чи те, що май­бу­тній ко­ле­га Кру­зен­штерн — на три ро­ки стар­ший, лег­ко при­пу­сти­ти, хто ко­му при­ши­вав на­кро­хма­ле­ні під­ко­мір­ці на «сли­няв­чик» бу­шла­та. Втім не все так про­сто. В сво­їй книж­ці Ли­сян­ський про­хо­плю­є­ться, що мав ви­щий ранг, ніж Кру- зен­штерн, на мо­мент по­ча­тку екс­пе­ди­ції, і по­го­див­ся всту­пи­ти під ко­ман­ду­ва­н­ня ні­ме­цько­го ко­ле­ги ли­ше з умо­вою, що той не ліз­ти­ме у вну­трі­шні спра­ви «Не­ви». Зві­сно, сфор­му­льо­ва­но це бу­ло еле­ган­тні­ше, з по­лі­те­сом. Але Ли­сян­сько­му в цьо­му мо­жна ві­ри­ти, бо ма­ні­єю величі він то­чно не стра­ждав.

Повз цей мо­мент якось про­йшли усі біо­гра­фи цьо­го бли­ску­чо­го тан­де­му, вва­жа­ю­чи Кру­зен­штер­на без­умов­ним лі­де­ром, а Ли­сян­сько­го — без­пло­тною тін­ню пер­шо­про­хід­ця, хо­ча чин оби­два ма­ли рів­но­зна­чний — ка­пі­тан-лей­те­нан­ти. Чи ви­слу­га ро­ків бу­ла в Ли- сян­сько­го біль­ша (ра­ні­ше від­да­ли в слу­жбу), чи ор­де­ни по­че­сні­ші, в цьо­му тре­ба ро­зі­бра­ти­ся, але за «та­бе­лем про ран­ги» він сто­яв ви­ще Кру­зен­штер­на. Втім, це двій­ко так до­ско­на­ло одне одно­го до­пов­ню­ва­ло, і пе­ре­жи­ло ра­зом стіль­ки ви­про­бу­вань, перш ніж ви­йшли у цей рейс, що пи­та­н­ня, хто чий на­чаль­ник, між ни­ми про­сто не сто­я­ло. На­щад­ки роз­бе­ру­ться.

РОЗ­МО­ВА З ДЖОР­ДЖЕМ ВА­ШИНГ­ТО­НОМ

Із по­ча­тком ро­сій­сько-швед­ської вій­ни 1788—1789 ро­ків усіх гар­де­ма­ри­нів до­стро­ко­во ви­пу­сти­ли з кор­пу­су, під­ви­щи­ли до мі­чма­нів і на­пра­ви­ли на еска­дру адмі­ра­ла Грей­га. Ви­пу­скни­ки впер­ше би­ли­ся з су­по­ста­том у би­тві при остро­ві Го­гланд, отри­ма­ли від ко­ман­ди­ра плюс в кар­му за хо­ро­брість та іні­ці­а­тив­ність. Ко­ман­дир, адмі­рал Грейг, зре­штою, отри­мав від них острів, на­зва­ний на йо­го честь, в ар­хі­пе­ла­зі Ту­а­мо­ту.

У 1793-му Ли­сян­сько­го та Кру­зен­штер­на бу­ло під­ви­ще­но до лей­те­нан­тів і в скла­ді во­сьми най­зда­тні­ших до на­вча­н­ня мо­ло­дих офі­це­рів від­прав­ле­но во­лон­те­ра­ми в ан­глій­ський флот, в еска­дру адмі­ра­ла Мюр­рея. Слу­жба й на­вча­н­ня на бри­тан­сько­му фло­ті три­ва­ла по­над п’ять ро­ків. На­слід­ком цьо­го бу­ло, зокре­ма, й те, що Ли­сян­ський пе­ре­клав з ан­глій­ської те­о­ре­ти­чну пра­цю Джо­на Клер­ка «Во­жде­ние фло­тов». Книж­ка та­кож збе­рі­га­є­ться у Ні­жи­ні. Укра­їн­ські адмі­ра­ли, яких в нас вже біль­ше, ніж за­ли­ши­ло­ся бо­йо­вих ко­ра­блів, мо­гли б при­ся­га­ти на тлу­сто­му то­мо­ві Джо­на Клер­ка. Мо­же то­ді так без­дар­но не зда­ва­ли б кораблі у Се­ва­сто­по­лі. Цим то­мом в ра­зі чо­го мо­жна при­би­ти зра­дни­ка, со­лі­дний та­кий фо­лі­ант кі­ло­гра­мів на де­сять.

Що­до ман­дрів і отих, про­сти Го­спо­ди, при­год, слу­жба в ан­глій­ців теж не під­ка­ча­ла. Во­лон­те­ри по­бу­ва­ли на Ка­ри­бах та в Аме­ри­ці, їм про­по­ну­ва­ли всту­пи­ти в аме­ри­кан­ський флот. Ма­ло хто з укра­їн­ців мо­же по­хва­ли­ти­ся, що роз­мов­ляв із Джор­джем Ва­шинг­то­ном. Юрій Ли­сян­ський міг би, але він не був хваль­ком.

Кап­ська ко­ло­нія на ми­сі До­брої На­дії, Ост-Ін­дія, Ма­као — пор­ту­галь­ська ко­ло­нія в Ки­таї. Ува­жні та спо­сте­ре­жли­ві учні ан­глій­ців все по­мі­ча­ли і мо­та­ли на вус. Ви зна­ли, що ху­тро в Ки­таї в чо­ти­ри ра­зи до­рож­че, ніж та ці­на, за якою Ро­сія тра­ди­цій­но по­ста­чає шкур­ки в Єв­ро­пу? З цим тре­ба щось ро­би­ти. Пла­ни екс­пе­ди­ції по­ча­ли скла­да­ти­ся в то­ва­ри­ства, во­че­видь, ще то­ді. І, зві­сно, не­о­дно­ра­зо­во обго­во­рю­ва­ли­ся не­по­си­дю­чим мрій­ни­ком Кру­зен­штер­ном і ха­зяй­но­ви­тим пра­кти­ком Ли­сян­ським ще до то­го, як бу­ло за­лу­че­но Ро­сій­сько-Аме­ри­кан­ську ком­па­нію. Я хо­чу звер­ну­ти ува­гу са­ме на ко­мер­цій­ний аспект екс­пе­ди­ції. Бо ро­сі­я­ни тра­ди­цій­но пе­да­лю­ють про «слу­же­ніє отє­че­ству». А якщо ві­ри­ти біо­гра­фу Кру­зен­штер­на Ні­ко­лаю Чу­ков­сько­му, при­бу­ток від ге­ні­аль­ної тор­го­вої аван­тю­ри склав 600 крат. Не від­со­тків — ра­зів! Зві­сно, для цьо­го по­трі­бно бу­ло на­пе­ред ро­зві­да­ти ці­ни в пор­ту­галь­ців.

Що­до ін­ших «при­год», що при­па­ли на ці ро­ки по­не­ві­ря­н­ня в оке­а­нах. Юрій Ли­сян­ський ле­две не по­мер від жов­тої лихоманки в тро­пі­ках і отри­мав тяж­ку кон­ту­зію го­ло­ви при абор­да­жі фран­цузь­ко­го фре­га­та «Єли­за­ве­та» у 1796 ро­ці. По по­вер­нен­ню на ба­тьків­щи­ну на­го­ро­дже­ний за це ор­де­ном Ге­ор­гія че­твер­то­го сту­пе­ня. Ма­буть, са­ме це й про­су­ну­ло йо­го в та­бе­лі о ран­гах ви­ще Кру­зен­штер­на, хто­зна.

«ХА­ЗЯЙ­СЬКА ДИ­ТИ­НА» ЛИ­СЯН­СЬКИЙ

Зав­дя­ки тій бла­го­сло­вен­ній ри­сі сво­го ха­ра­кте­ру, яку укра­їн­ці до­сі ла­гі­дно на­зи­ва­ють «ха­зяй­ська ди­ти­на», на за­ку­пів­лю двох придатних для да­ле­кої екс­пе­ди­ції шлю­пів до Ан­глії на­пра­ви­ли са­ме Ли­сян­сько­го. Він ві­ді­брав кораблі на­стіль­ки вда­ло, що по­тім скар­жив­ся на від­су­тність тра­ди­цій­но­го для де­рев’яних ві­триль­ни­ків про­ті­ка­н­ня в трю­мі. Дни­ще «Не­ви» не про­пу­ска­ло ні кра­плі во­ди, і він на­віть роз­по­ря­див­ся, нав­па­ки, за­ка­чу­ва­ти пом­па­ми во­ду в трюм для вен­ти­ля­ції й бо­роть­би із за­тхлим по­ві­трям.

Зви­чний нам «трюм» він теж на­зи­вав ще іна­кше — «ін­трюм», на ан­глій­ський ма­нер. Що, по-пер­ше, зму­шує при­пи­ни­ти скар­жи­ти­ся на від­су­тність укра­їн­ської мор­ської тер­мі­но­ло­гії, і ро­сій­ської ще 200 ро­ків то­му теж не бу­ло, а, по-дру­ге, вка­зує на най­ді­є­ві­ший спо­сіб фор­му­ва­н­ня ті­єї тер­мі­но­ло­гії. «Що не до­чую, те пе­ре­бре­шу». Бо intrum — то «все­ре­ди­ні» ла­ти­ною. Ось вам і «трюм»!

Оби­два шлю­пи бу­ли пе­ре­гна­ні з Пор­тсму­та у Крон­штадт, ка­пі­та­ни осо­би­сто на­би­ра­ли ко­ман­ди. Ось тут і від­кри­ло­ся, чим зби­ра­є­ться бра­ти участь в екс­пе­ди­ції ро­сій­ська дер­жа- ва. На борт «На­де­жди» при­був ка­мер­гер Рє­за­нов з ці­лим по­чтом слуг.

Ви­я­ви­ло­ся, що спо­ча­тку бу­ло два про­е­кти двох рі­зних екс­пе­ди­цій — про­ект Кру­зен­штер­на про плавання дов­ко­ла сві­ту на Аля­ску, і про­ект гра­фа Ру­мян­це­ва про по­соль­ство до Япо­нії. Про­е­кти ви­рі­ши­ли об’єд­на­ти. Во­дно­час ко­жен — і мо­ряк Кру­зен­штерн, і са­нов­ник Рє­за­нов, вва­жа­ли се­бе ке­рів­ни­ка­ми екс­пе­ди­ції згі­дно на­да­них пи­сьмо­во са­мим ца­рем пов­но­ва­жень. Це по­стій­но при­зво­ди­ло до кон­флі­ктів на палубі «На­де­жди».

Ли­сян­ський, ма­буть, по­смі­ю­вав­ся і ра­дів, що так вда­ло ви­кло­по­тав свою пов­ну ав­то­но­мію у ко­ра­бель­них спра­вах. Бо ка­мер­ге­ри ма­ють зви­чку ліз­ти у все.

ОСТРО­ВИ В ОКЕ­А­НІ

Ко­ли ві­до­мий укра­їн­ський ман­дро­ва­ний пи­сьмен­ник Ма­ксим Кі­друк шу­кав у кни­зі при­бу­т­тя ае­ро­пор­ту на остро­ві Па­схи, чи бу­ли до ньо­го за­пи­си укра­їн­ців, що при­бу­ли на цей най­від­да­ле­ні­ший від усіх кон­ти­нен­тів острів на Зем­лі, він за­ймав­ся нев­дя­чною спра­вою. То­му що пер­шим укра­їн­цем на о. Па­схи був ще Ли­сян­ський. Він кіль­ка ти­жнів про­че­кав тут на «На­де­жду» Кру­зен­тше­тр­на, з якою йо­го «Не­ву» роз­лу­чив шторм бі­ля ми­су Горн. Спра­ве­дли­во­сті за­ра­ди, тре­ба за­ува­жи­ти, що на бе­рег не схо­див, від­пра­вив на шлю­пці лі­ка­ря. Бо без­пе­чної га­ва­ні на остро­ві не­ма, а у мо­рі ка­пі­тан не має пра­ва по­ли­ша­ти свій ко­ра­бель. Втім, са­ме ху­до­жник Юрія Ли­сян­сько­го впер­ше в на­ших Па­ле­сти­нах за­ма­лю­вав ха­ра­ктер­них бов­ва­нів остро­ва Па­схи. Во­ни са­ме вздовж мо­ря і ви­со­чі­ють.

Зу­стрі­ли­ся оби­два кораблі вже на Мар­кізь­ких остро­вах. Опи­си жи­т­тя або­ри­ге­нів в книж- ці Ли­сян­сько­го жва­ві й гу­мо­ри­сти­чні. Не­ві­до­мо, чи зро­бив він со­бі та­ту­ю­ва­н­ня, то­му що сло­ва та­ту він ще не вжи­ває, але при­скі­пли­во опи­сує са­му про­це­ду­ру й роз­по­всю­дже­ні ві­зе­рун­ки. А та­кож осо­бли­во­сті одя­гу ту­біль­ців, який у чо­ло­ві­ків обме­жу­вав­ся шнур­ком, яким зав’язу­ва­ли, ви­ба­чте, край­ню плоть, і не від­чу­ва­ли жо­дно­го дис­ком­фор­ту. Ко­ли ж під час ві­зи­ту мі­сце­во­го ко­ро­ля на су­дно шну­рок розв’язав­ся, той не­аби­як зні­тив­ся, при­кри­вав­ся ру­ка­ми, щоб не осо­ро­ми­ти­ся пе­ред мо­ря­ка­ми. По­ня­т­тя про со­ром в на­ро­дів зав­жди до­во­лі рі­зни­ло­ся. Якщо на Мар­кізь­ких остро­вах за­раз є ка­чки, то всі во­ни по­хо­дять від ка­чки й се­ле­зня, за яких ка­пі­тан Ли­сян­ський ви­мі­няв у то­го ко­ро­ля кіль­ка по­ро­сят.

АЛЯ­СКА

Десь пі­сля Га­вай­ських остро­вів, де кораблі роз­лу­чи­ли­ся май­же на рік, тер­пля­чка Кру­зен­штер­на ви­чер­па­ла­ся, він аре­шту­вав Рє­за­но­ва, за­чи­нив то­го в ка­ю­ті, й до са­мо­го Пе­тро­па­влов­ська-Кам­чат­сько­го три­мав йо­го під вар­тою. До ре­чі, роз­лу­чи­ли­ся на Га­вайях зокре­ма й то­му, що Кру­зен­штерн по­спі­шав за сво­ї­ми не­тер­пля­чи­ми пла­на­ми, а не­зво­ру­шний Ли­сян­ський за­явив, що не зні­ме­ться, по­ки не втор­гує в або­ри­ге­нів до­ста­тню кіль­кість сви­ней для кам­бу­зу. Лю­ди дав­но на са­мій со­ло­ни­ні. Пі­клу­вав­ся про ма­тро­си­ків, що вже там. Ядов­го на­ма­гав­ся з’ясу­ва­ти, хто са­ме за­по­ча­тку­вав най­кра­щу флот­ську тра­ди­цію — по­їти ма­тро­сів у тро­пі­ках су­хим ви­ном. Са­ме він, Юрій Фе­до­ро­вич, як ви­я­ви­ло­ся.

За­лі­зо для мі­но­вих опе­ра­цій з ту­біль­ця­ми він теж ду­же зав­ба­чли­во взяв сму­го­ве, а не одра­зу ко­ва­не. Обла­шту­вав на палубі ковальський горн, і тя­му­щий ма­трос-ко­валь на ви­мо­гу або­ри­ге­нів одра­зу ку­вав що ко­му тре­ба: ко­му ніж, ко­му гар­пун, ко­му на­ко­не­чник спи­са то­що. Це бу­ло но­вим сло­вом у ко­ло­ні­аль­ній тор­гів­лі.

Про участь «Не­ви» в ко­ло­ні­аль­ній вій­ні на Аля­сці тре­ба пи­са­ти окре­мо. Звіс­тки про те, що ро­сій­ські фа­кто­рії спа­ле­ні й за­хо­пле­ні мі­сце­ви­ми пле­ме­на­ми, він отри­мав від ан­глій­ських ка­пі­та­нів ще ра­ні­ше. Нам же тре­ба від­зна­чи­ти, що Ли­сян­ський ха­зяй­но­ви­то зі­брав усі ча­вун­ні ядра, яки­ми сам же й об­стрі­лю­вав за­хо­пле­ний ін­ді­ан­ця­ми форт на остро­ві Сі­тка, одра­зу пі­сля то­го, як ту­біль­ці вте­кли й укла­ли мир із ро­сій­ським про­ми­слов­цем Ба­ра­но­вим.

А в той же час у Пе­тро­пав­лів­ську вже Рє­за­нов хо­тів по­са­ди­ти нім­ця Іва­на в острог. Кру­зен­штерн ледь від­ка­ра­скав­ся і втік, так і не зі­брав­ши ху­тра мор­сько­го зві­ра. Тож уся ге­ні­аль­на тор­го­вель­на опе­ра­ція в Ки­таї від­бу­ла­ся са­ме зав­дя­ки ван­та­же­ві ху­тра «мор­сько­го бо­бра» (оче­ви­дно ви­дра, ка­лан) і «мор­сько­го ко­ти­ка», який до­ста­ви­ла з Аля­ски «Не­ва» Ли­сян­сько­го. До сло­ва, по­соль­ство в Япо­нію пи­ха­тий ка­мер­гер, зві­сно ж, про­ва­лив. На двох ін­ших ко­ра­блях, отих «Юно­ні» та «Авось», об­стрі­ляв Ку­риль­ські остро­ви, взяв у по­лон япон­ських ри­ба­лок, за­клав­ши під­ва­ли­ни сто­сун­ків із япон­ця­ми на сто­лі­т­тя впе­ред.

Але ще про ге­ні­аль­ність у ко­мер­ції. Або­ри­ге­ни Аля­ски не зна­ли б, що та­ке на­віть ді­а­ман­ти чи пер­ли­ни, во­ни їх не ба­чи­ли. За­лі­зо в них пе­ре­хо­ди­ло у спадок від ба­тька до си­на. Аж тут Ли­сян­ський зі сво­їм ко­ва­лем. Най­біль­шою ж ко­штов­ні­стю во­ни вва­жа­ли бур­штин. У вас уже не ви­ни­кає пи­та­н­ня, який са­ме обмін­ний то­вар при­віз Ли­сян­ський з ян­тар­ної Бал­ти­ки? Усі трю­ми бу­ли за­би­ті ху­тром пов­ні­стю.

КИ­ТАЙ

Во­ни зу­стрі­ли­ся че­рез рік у Ма­као, в пор­ту­галь­ців. І че­рез ли­ше по­ло­вин­ний ван­таж ху­тра спо­ку­си­ли­ся на най­біль­шу аван­тю­ру сво­го жи­т­тя. Ки­тай до­три­му­вав­ся по­лі­ти­ки са­мо­ізо­ля­ції. Усі єв­ро­пей­ці тор­гу­ва­ли тіль­ки че­рез пор­ту­галь­ців, за­ли­ша­ю­чи їм зна­чний від­со­ток за по­се­ре­дни­цтво. Але ні­мець та укра­ї­нець пе­ре­йшли на рейд Нан­кі­на, в ма­те­ри­ко­вий Ки­тай, зна­йшли, яко­му ман­да­ри­но­ві тре­ба за­не­сти «тор­мо­зна», й роз­про­да­ли весь ван­таж без­по­се­ре­дньо ки­тай­цям. Хо­ча ці­лий мі­сяць про­сто­я­ли на рей­ді під за­гро­зою пов­ної кон­фі­ска­ції усьо­го кра­му. Ну, да­лі вже про­сто. Шовк, пор­це­ля­на та ін­ші тра­ди­цій­ні ки­тай­ські цін­но­сті — на Єв­ро­пу. 600кра­тний під­йом, як ска­за­ли б су­ча­сні «чов­ни­ки» з ря­би­ми тор­ба­ми.

До Крон­штад­ту «Не­ва» по­вер­ну­ла­ся у 1805, на кіль­ка ти­жнів ра­ні­ше за «На­де­жду», але пер­шим ро­сій­ським цир­кум­на­ві­га­то­ром чо­мусь вва­жа­ють нім­ця, а не укра­їн­ця. І це теж по­ка­зо­во.

У СУ­ХО­МУ ЗА­ЛИ­ШКУ

Кру­зен­штер­на по­ста­ви­ли на­чаль­ни­ком ото­го ка­дет­сько­го кор­пу­су. Ли­сян­сько­го зно­ву від­пра­ви­ли в мо­ре з еска­дрою ко­ра­блів. У кабінеті пи­са­ти зру­чні­ше, ніж у ка­ю­ті. То­му книж­ка нім­ця ви­йшла на чо­ти­ри ро­ки ра­ні­ше за книж­ку укра­їн­ця, і всі лав­ри ді­ста­ли­ся йо­му.

Укра­їн­ська до­ля — ви­да­на вла­сним ко­штом на­кла­дом у дві­сті при­мір­ни­ків кни­же­чка по­до­ро­жніх но­та­ток та атлас з но­во­від­кри­ти­ми остро­ва­ми. На­смі­шки над «ма­ло­ро­сій­ським сти­лем» ав­то­ра, і зна­чно біль­ший успіх ан­глій­ської вер­сії книж­ки ( сам пе­ре­клав і ви­дав у Ан­глії). Від­став­ка в чи­ні ка­пі­та­на пер­шо­го ран­гу. За­бу­т­тя. Блі­да тінь Кру­зен­штер­на, яко­му вже су­ча­сні пе­тер­бурзь­кі кур­сан­ти до­сі одя­га­ють тіль­ня­шку на пам’ ятник під час ви­пу­ску. Дру­жба дру­жбою, а усі згад­ки про ко­ле­гу в сті­нах рі­дно­го учи­ли­ща за­чи­ще­но під мі­тлу. З ні­ме­цькою пе­дан­ти­чні­стю.

До­бре, що наш Ма­гел­лан знав, ку­ди слід за­ве­сти свою книж­ку, щоб во­на збе­ре­гла­ся для на­щад­ків. До Ні­жи­на. До уні­вер­си­тет­ської бі­бліо­те­ки. На кар­ті нав­ко­ло­сві­тньої екс­пе­ди­ції в Ро­сій­ській ім­пе­рії Ли­сян­ським бу­ло по­зна­че­но ли­ше три мі­ста: Крон­штадт, Пе­тро­пав­лівськ і... Ні­жин.

Одним сло­вом, ні­жин­ці, ви як зна­є­те, але якір Юрію Фе­до­ро­ви­чу по­вер­ніть. Мо­ре­плав­це­ві без ньо­го якось не­за­ти­шно. Ка­жуть, сим­вол на­дії. Ба­жа­но всти­гну­ти з цим до по­ча­тку сер­пня, якраз бу­де 210- та рі­чни­ця йо­го по­вер­не­н­ня.

7 СЕР­ПНЯ 1803 РО­КУ «НА­ДІЯ» ТА «НЕ­ВА» ЗНЯ­ЛИ­СЯ З ЯКОРЯ І ВИ­ЙШЛИ ІЗ КРОНШТАДТСЬКОГО ПОР­ТУ У НАВ­КО­ЛО­СВІ­ТНЮ ПО­ДО­РОЖ. ЛИ­СЯН­СЬКИЙ БУВ КА­ПІ­ТА­НОМ ШЛЮПА «НЕ­ВА». ПО­ДО­РОЖ ЗА­КІН­ЧИ­ЛА­СЯ 5 СЕР­ПНЯ 1806 РО­КУ

ФО­ТО СЕР­ГІЯ КЛИ­МЕН­КА

ПАМ’ЯТНИК ЛИ­СЯН­СЬКО­МУ СТО­ЇТЬ У СА­МО­МУ ЦЕН­ТРІ НІ­ЖИ­НА, ПЕ­РЕД ХРА­МОМ ІО­АН­НА БО­ГО­СЛО­ВА, НА­СТО­Я­ТЕ­ЛЕМ ЯКО­ГО БУВ ЙО­ГО БА­ТЬКО. ЯКІР З-ПІД МО­НУ­МЕН­ТА ПЕ­РІ­О­ДИ­ЧНО ВИ­КРА­ДА­ЮТЬ

УКРА­Ї­НЕЦЬ ЮРІЙ ЛИ­СЯН­СЬКИЙ ТА НІ­МЕЦЬ ІВАН КРУ­ЗЕН­ШТЕРН КЕ­РУ­ВА­ЛИ ПЕР­ШОЮ РО­СІЙ­СЬКОЮ НАВ­КО­ЛО­СВІ­ТНЬОЮ ЕКС­ПЕ­ДИ­ЦІ­ЄЮ. СИМ­ВО­ЛІ­ЧНО, ЧИ НЕ ТАК?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.