Ло­ви еле­кто­ра­ту на самодур,

Або Чо­му на­дли­шок ві­ри при­зво­дить до не­до­ста­чі гро­шей

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

« Ящик» пе­ре­кон­ли­вий не ли­ше в Ро­сії. І в нас ін­те­р­актив­ні пе­ре­да­чі під­твер­джу­ють: при­йшла лю­ди­на в сту­дію з одні­єю дум­кою, а йде з ін­шою. І це див­но. У ро­ки дру­жної одно­дум­но­сті сту­дії теж зби­ра­ли на­род. І на­род вже обро­бле­ний піо­нер­ським ди­тин­ством і ком­со­моль­ською юні­стю. Тоб­то осо­бли­вих до­ка­зів не ви­ма­гав. Але не всі пі­сля ре­приз мо­ло­до­го По­зне­ра ви­хо­ди­ли з упев­не­ні­стю, що в Шта­тах жи­ти гір­ше, ніж в СРСР. Де­я­кі сум­ні­ва­ли­ся, зна­ю­чи ці­ни на джин­си там і тут. Те­пер, за ча­сів не­мо­ло­до­го Шу­сте­ра, сту­дій­на ма­сов­ка управ­ля­є­ться лег­ше. Кіль­ка кар­ти­нок, кіль­ка спі­чів оче­вид­ців з від­по­від­ни­ми ви­снов­ка­ми і в кін­ці по­ста­нов­ка: «Чи ві­ри­те ви...» Ви­бір «так чи ні» за­ле­жить від під­хо­ду ве­ду­чо­го. Схо­же бу­ває при зу­стрі­чі з да­і­шни­ком: «Ну що, зна­є­мо, де по­ру­ши­ли? — запитує він, і біль­шість з нас ки­ває у від­по­відь, щоб да­ва­ти мен­ше і не по­ка­зу­ва­ти не­у­цтво в зна­н­нях ПДР.

Чо­му ж так швид­ко про­зрі­ває і слі­пне на­род? Що штов­хає на мит­тє­ве онов­ле­н­ня ін­фор­ма­ції в клі­ти­нах по­ти­ли­чної ді­лян­ки, де, як го­во­рять уче­ні, ску­пчу­ю­ться ві­до­мо­сті про світ? Мо­жли­во, за чверть сто­лі­т­тя без­пе­рерв­них до­слі­дів з утво­ре­н­ням ці­єї ді­лян­ки пе­ре­тво­ри­ли­ся на кеш, про­мі­жний бу­фер, де все успі­шно обро­бля­є­ться, але дов­го не за­три­му­є­ться?

То­ді чо­му в сту­ді­ях або на зу­стрі­чах улю­блен­ців пу­блі­ки з на­ро­дом пе­ре­ко­на­н­ня мі­ня­ю­ться, а під час що­ти­жне­вих ефі­рів го­ло­ви Ка­бмі­ну — за­ли­ша­ю­ться ко­ли­шні­ми.

Ду­маю, вся спра­ва в те­о­рії і пра­кти­ці. Ко­ли нам роз­по­від­а­ють про іно­зем­них ре­фор­ма­то­рів, про при­чи­ни су­ти­чок у Му­ка­че­во­му і ко­мен­ту­ють рі­зні новини, що за­пов­ню­ють ефір, — це те­о­рії. Близь­кі або да­ле­кі по ду­ху, але не під­твер­дже­ні ні­чим, окрім чи­ї­хось ви­слов­лю­вань і ци­фро­вих зо­бра­жень. Адже прав­ду взна­ти ні­де, а пе­ре­ві­ри­ти не­має мо­жли­во­сті. Ось тут і ви­ни­кає ви­зна­н­ня істи­ни без по­пе­ре­дньо­го ло­гі­чно­го ана­лі­зу, тоб­то ві­ра. У «Пра­вий се­ктор», в Ар­се­на Ава­ко­ва, у Пре­зи­ден­та, у всіх смер­тних і без­смер­тних.

Але в еко­но­мі­чних пи­та­н­нях ві­ри і до­ві­ри зна­чно мен­ше, я б ска­зав, зов­сім не­має. Бо тут те­о­рії не опа­но­ву­ють ма­си. Ма­си жи­вуть пра­кти­кою. За­зир­нув у свій га­ма­нець пі­сля по­ку­пки то­ва­ру — одра­зу ж пе­ре­йняв­ся пе­ре­ко­на­н­ням. Ви­йшов з «Оща­дбан­ку» з пен­сі­єю, рів­ною ча­йо­вим, що за­ли­ша­ють ску­пі ан­глій­ці в дру­го­сортних ре­сто­ра­нах, мит­тє­во змір­ку­вав суть де­фля­цій­ної по­лі­ти­ки.

То­му су­ча­сні те­о­рії бо­роть­би за сві­тле май­бу­тнє ре­ко­мен­ду­ють на­ро­дним ма­сам ди­ви­ти­ся у бік еко­но­мі­ки. Тут «тем­ні ма­си» роз­би­ра­ю­ться ін­ко­ли кра­ще за «сві­тлі го­ло­ви». Але ось бі­да. З ди­тин­ства ко­жно­го з нас на­ма­га­ю­ться за­лу­чи­ти са­ме в по­лі­ти­чний про­цес. Як учив «ве­ли­кий Ле­нін», що не мо­жна обме­жу­ва­ти­ся еко­но­мі­чни­ми га­сла­ми в ре­во­лю­ції, так ми й по­вто­рю­є­мо за ним до цих пір, мов­ляв, по­ва­ли­мо пре­зи­ден­та, ви­бе­ре­мо но­вий пар­ла­мент, ви­бе­ре­мо на Май­да­ні но­вий Ка­бмін — і то­ді вже за­жи­ве­мо. На жаль, так не ви­хо­дить, за­ци­кле­ні на по­лі­ти­ці тру­дя­щі за­мість біль­шої опла­ти за мен­ший ро­бо­чий час у ре­зуль­та­ті отри­му­ють до­бро­віль­но-при­му­со­ву пра­цю за їжу.

Між ін­шим, про­ти ре­жи­му Яну­ко­ви­ча кра­ї­на пі­шла не з по­лі­ти­чних мо­ти­вів. Ді­ста­ло зло­дій­ство кла­ну, який від­би­рав до­бро на­віть у сво­їх при­бі­чни­ків. Йо­го не по­ва­ли­ли як по­лі­ти­чну фі­гу­ру: зло­чи­нець схо­вав­ся з на­гра­бо­ва­ним, за­вча­сно при­хо­вав­ши йо­го в тай­ни­ках.

Що ста­ло­ся по­тім, ми зна­є­мо: по­лі­ти­чна бо­роть­ба за еко­но­мі­чну спад­щи­ну Яну­ко­ви­ча про­дов­жи­ла­ся.

Від­сто­ро­ня­ю­чись від теорій і гу­чних скан­да­лів, пов’яза­них з про­ти­сто­я­н­ням укра­їн­ських лі­де­рів, пар­тій, об’єд­нань і сил, да­вай­те за­зир­не­мо ту­ди, ку­ди не до­пу­скає сто­рон­ніх по­лі­ти­чна ту­сов­ка. Тоб­то в еко­но­мі­ку.

Чо­му усу­не­н­ня ба­га­то­мі­льяр­дних роз­кра­дань Яну­ко­ви­ча не по­пов­ни­ло на­шу ка­зну? Яка до­ля під­при­ємств і ком­па­ній, ві­ді­бра­них кла­ном Яну­ко­ви­ча у вла­сни­ків і дер­жа­ви? Де ці зві­ти з ци­фра­ми і ви­снов­ка­ми? Чо­му бо­роть­ба з ко­ру­пці­єю не роз­вер­ну­ла­ся на ґрун­ті де­мон­та­жу еко­но­мі­чної мо­де­лі ста­ро­го ре­жи­му? Ці пи­та­н­ня за­ли­ша­ю­ться без від­по­віді зов­сім не че­рез не­ста­чу по­лі­ти­чної во­лі. Тут кон­цен­тру­ю­ться ін­те­ре­си всіх по­лі­ти­чних сил, і до­ки не від­бу­де­ться пе­ре­роз­по­ді­лу вла­сно­сті і фі­нан­со­вих по­то­ків, пи­та­н­ня за­ли­ша­ться. Во­ля від­шу­ка­ти за­сі­ки Яну­ко­ви­ча, як при­страсть до по­шу­ку зо­ло­та Рей­ха, — ве­де і спа­ти не дає.

Ко­ли в Му­ка­че­ве стя­гу­ва­ли­ся вій­ська, і ко­ман­дан­те пра­во­го се­кто­ра би­ли­ся з гвар­дій­ця­ми Ава­ко­ва, ми­мо­во­лі про­вів па­ра­лель між Оде­сою і мі­сте­чком у Закарпатті, де схо­дя­ться до­ро­ги з Румунії, Угор­щи­ни і Сло­вач­чи­ни. На від­мі­ну від за­гу­бле­них за го­ра­ми ко­лег оде­ські ми­тни­ки від­кри­ті всьо­му сві­ту і, ска­жі­мо так, мит від сві­ту отри­му­ють біль­ше. При цьо­му рі­вень че­сно­сті у слу­жи­те­лів Мер­ку­рія один і той же. Чо­му ж на ма­лих по­то­ках до­бра стрі­ля­ють, а на ве­ли­ких — мир і дру­жба? Одра­зу роз­ча­рую чи­та­чів, які по­ясню­ють усе це чин­ни­ком Са­а­ка­шві­лі. Ні, і до Са­а­ка­шві­лі Оде­ська ми­тни­ця ста­но­ви­ла на­ціо­наль­не зна­че­н­ня, до­хо­ди звід­си йшли в ба­га­то ки­шень і місць. На від­мі­ну від Му­ка­чів­ської, за­мкну­тої на ре­гіон. Во­че­видь, за­раз в го­рах і на мо­рі по­то­ки при­кру­че­ні. Але ні­хто до­ки не ви­грав від си­гна­лу «стоп» кон­тра­бан­ді. Адже ці­ни на ім­порт­ні то­ва­ри не змі­ни­ли­ся. Ри­нок «7-й кі­ло­метр» — то­чний ба­ро­метр жи­т­тя ми­тни­ці по­ка­зує, ефект еко­но­мії $20000 на ха­ба­рах з «роз­ми­тне­н­ня» кон­тей­не­ра по­ки не ви­явив­ся. Чо­му, я до пу­т­тя не зро­зу­мів до тих пір, по­ки не ку­пив ку­бо­метр лі­су. Ви­яв­ля­є­ться, до­шки «по-бі­ло­му» сто­ять удві­чі до­рож­че за до­шки «по-сі­ро­му». При та­кій еко­но­мі­ці на­род не пра­гну­ти­ме до про­зо­ро­сті бі­зне­су. Тінь дає шан­си на ви­жи­ва­н­ня, а при­на­дне сві­тло мо­же ви­яви­ти­ся смер­тель­ним. То­му озбро­є­ній бо­роть­бі з ко­ру­пці­єю як основ­но­му ар­гу­мен­ту змі­ни жи­т­тя на кра­ще я не ві­рю. Не ба­чу за­ко­но­дав­чої. По­ки дов­ко­ла акту­аль­ної те­ми роз­вер­та­ю­ться де­мон­стра­цій­ні дії. І хо­ча до за­галь­но­го за­до­во­ле­н­ня ми мо­же­мо ув’язни­ти ти­ся­чі суд­дів, про­ку­ро­рів і ми­тни­ків, але не ста­не­мо ба­га­тши­ми і ща­сли­ві­ши­ми. Не су­д­дя ви­ма­гає ха­ба­рі, а за­кон, який на­ді­ляє йо­го пра­вом ви­рі­ши­ти спра­ву на свій роз­суд. Не ми­тник зму­шує су­ну­ти йо­му в ки­ше­ню по­да­чку, а ви­со­кі ми­та на то­ва­ри.

Мі­ні­маль­на зар­пла­та в Укра­ї­ні — 1378 гри­вень. Во­на є дже­ре­лом ко­ру­пції, зло­чин­но­сті, про­сти­ту­ції, бі­дно­сті і смер­тей. Бо на ці гро­ші мо­жна під­три­му­ва­ти ли­ше фі­зи­чне жи­т­тя. Існу­ва­н­ня. Пе­ре­ві­ре­ний спо­сіб не за­го­стрю­ва­ти не­при­єм­ну для вла­ди і бі­зне­су те­му: пі­ді­грі­ва­ти по­лі­ти­чні при­стра­сті. Так ро­бить в Ро­сії Пу­ти­ни, ви­га­ду­ю­чи скрі­пи, мі­фи і за­гро­зи, аби від­вер­ну­ти лю­дей від бі­дно­сті і без­прав’я. Так ро­блять і на­ші олі­гар­хи, що вті­ли­ли в со­бі єд­ність вла­ди по­лі­ти­чних сил і гро­шей. Адже ку­пи­ти го­лос за кі­ло гре­чки ви­гі­дні­ше, ніж ре­фор­му­ва­ти еко­но­мі­ку кра­ї­ни. Ви­ве­сти на мі­тин­ги і ба­ри­ка­ди не­за­мо­жних про­сті­ше, ніж за­без­пе­че­них. Сло­вом, чим біль­ше бі­дно­сті, тим ви­щий рі­вень по­лі­ти­за­ції кра­ї­ни. Не та­кий ве­ли­кий се­крет, аби йо­го не зна­ли там, де за­йма­ю­ться по­лі­ти­кою і еко­но­мі­кою за­для бі­зне­су.

Оле­ксандр ПРИЛИПКО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.