«З мі­ну­са ви­хо­ди­мо на ре­зуль­тат»

Жи­те­лі Лу­ган­щи­ни — про свої пе­ре­жи­ва­н­ня та на­дії

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» - На­та­лія ВОЙНОВА, Лу­ган­ська область

Сьо­го­дні на Дон­ба­сі, як і ра­ні­ше, не­має дов­го­о­чі­ку­ва­но­го ми­ру і ста­біль­но­сті. Про­те на­віть за та­ких умов лю­ди на всіх рів­нях про­дов­жу­ють пра­цю­ва­ти за­ра­ди сво­го краю і всі­єї Укра­ї­ни. Во­ни сі­ють хліб, ря­ту­ють тих, хто опи­нив­ся у скру­тній си­ту­а­ції, за­йма­ю­ться ви­рі­ше­н­ням со­ці­аль­них пи­тань.

Ми­хай­ло ПУХТАЄВИЧ, пер­ший за­сту­пник гу­бер­на­то­ра Лу­ган­ської обла­сті:

— По­га­но, що си­ту­а­ція на Дон­ба­сі за­ли­ша­є­ться не­ви­рі­ше­ною. Ми весь час спо­ді­ва­ли­ся: то до 1 трав­ня все при­пи­ни­ться, то пі­сля Мін­ських пе­ре­го­во­рів. І си­ту­а­ція, ко­ли що­дня ги­нуть лю­ди, при­гні­чує всіх. Я пе­рі­о­ди­чно їжджу до­до­му (сам ро­дом з Жи­то­ми­ра), у від­ря­дже­н­ня до Ки­є­ва, і ба­чу, що за­га­лом все до­бре: сон­це сві­тить, лю­ди гу­ля­ють, во­ни не від­чу­ва­ють тут вій­ни. Але ро­зу­мі­н­ня то­го, що ця про­бле­ма існує, що лю­ди що­дня під­да­ю­ться об­стрі­лам, — при­гно­блює. Це про­бле­ма но­мер один у нас.

При­зна­че­н­ня Ген­на­дія Мо­ска­ля в Закарпатті — це ве­ли­кий плюс. За рік Ген­на­дій Ген­на­ді­йо­вич зро­бив тут ве­ли­ку ро­бо­ту. Як кри­зо­вий ме­не­джер він по­ка­зав, що пре­зи­ден­то­ві бу­ло б важ­ко зна­йти більш ефе­ктив­ну кан­ди­да­ту­ру на той ре­гіон. Там справ­ді на­зрів ве­ли­кий на­рив, який по­трі­бно в най­ко­ро­тший тер­мін усу­ну­ти. Я ду­маю, що Ген­на­дій Ген­на­ді­йо­вич не на дов­гий пе­рі­од за­ли­шив нас. Вва­жаю, йо­му вда­сться усу­ну­ти всі про­бле­ми, які там ви­ни­кли. Як би нам тут, на Лу­ган­щи­ні, не бу­ло при­кро від то­го, що він нас по­ли­шає — всі хо­дять з блі­ди­ми облич­чя­ми з то­го дня, як ді­зна­ли­ся цю но­ви­ну — але ми ро­зу­мі­є­мо, що так бу­де кра­ще для Укра­ї­ни. На­справ­ді, він до­вів до ав­то­ма­ти­зму всі про­це­си тут, в обла­сній адмі­ні­стра­ції. Го­лов­не, аби но­вий ке­рів­ник Лу­ган­щи­ни це під­три­му­вав, до­слу­хав­ся і ра­див­ся з Г. Мо­ска­лем. І то­ді тут ні­чо­го не змі­ни­ться в гір­ший бік. Ген­на­дій Ген­на­ді­йо­вич — це лю­ди­на дер­жав­но­го мас­шта­бу, і до­по­мо­га сво­їй ба­тьків­щи­ні для ньо­го є основ­ною ме­тою.

Ми­ко­ла ГОРОХОВ, пер­ший за­сту­пник на­чаль­ни­ка го­лов­но­го управ­лі­н­ня дер­жав­ної слу­жби з над­зви­чай­них си­ту­а­цій Укра­ї­ни (ДСНС) в Лу­ган­ській обла­сті:

— Хо­ро­ше: вре­шті-решт у нас сфор­му­ва­ло­ся го­лов­не управ­лі­н­ня з над­зви­чай­них си­ту­а­цій тут, на те­ри­то­рії обла­сті. Лю­ди, які пе­ре­їха­ли з оку­по­ва­но­го Лу­ган­ська до Сє­ве­ро­до­не­цька, скла­ли той кі­стяк, який був до по­ча­тку вій­ни. Йо­го ми до­пов­ни­ли сво­ї­ми спів­ро­бі­тни­ка­ми, і вже утво­рив­ся зла­го­дже­ний ко­ле­ктив, який пра­цює і ви­ко­нує по­став­ле­ні зав­да­н­ня.

Ще за остан­ній час у ме­не на­ро­ди­ла­ся до­чка Оле­ксан­дра. Це ве­ли­ка осо­би­ста ра­дість і ра­дість для всі­єї на­шої ро­ди­ни.

По­га­но те, що не­має ста­біль­но­сті. Хо­че­ться, аби бу­ла якась ви­зна­че­ність і впев­не­ність у зав­тра­шньо­му дні. Аби бу­ду­ва­ти пла­ни, йти впе­ред і чо­гось до­ся­га­ти. Сла­ва Бо­гу, на­ша ко­ман­да на­ла­што­ва­на опти­мі­сти­чно. Всі ро­зу­мі­ють си­ту­а­цію, що скла­ла­ся, вже пев­ною мі­рою до неї зви­кли. Не­се­мо слу­жбу, про­дов­жу­є­мо жи­ти і пра­цю­ва­ти.

Єв­ген РИ­БАЛ­КО, мі­ський го­ло­ва м. Сва­то­ве:

— По­га­не — це вій­на на Дон­ба­сі. Моя сім’я за­ли­ши­ла­ся без квар­ти­ри, без май­на. Я 20 ро­ків про­жив у До­не­цьку. Квар­ти­ра, ма­ши­ни, ін­ше май­но на­шої сім’ї — все за­ли­ши­ло­ся там, в оку­по­ва­но­му мі­сті.

Ті­шить те, що улю­бле­ний онук бі­ля ме­не. Йо­му 3,5 ро­чки, йо­го теж звуть Єв­ген, і за­раз він бі­ля ді­да. До нас при­їха­ла спе­ці­аль­на ма­ши­на, і за­раз ми чи­сти­мо з ним у Сва­то­во­му ка­на­лі­за­цію, яку Ген­на­дій Мо­скаль від­дав нам у ко­ри­сту­ва­н­ня. Ще з хо­ро­шо­го — ма­ма моя жи­ва, мир на сва­тів­ській зем­лі. Біль­ше ні­чо­го на­зва­ти не мо­жу.

Лю­бов ПОЛЯКОВА, ге­не­раль­ний ди­ре­ктор агро­фір­ми:

— За­раз у нас у роз­па­лі збір ран­ніх зер­но­вих куль­тур. Цьо­го ро­ку вро­жай­ність се­ре­дня, якість зер­на — теж. Наш ре­гіон до­ща­ми агра­рі­їв не ба­лує. Ко­ли від­бу­ва­ло­ся на­ли­ва­н­ня зер­на, до­щів пра­кти­чно не бу­ло, то­му ми ду­ма­ли, що вро­жай бу­де гір­шим. Але по­ча­ток не­по­га­ний, у се­ре­дньо­му 30—40 цен­тне­рів з ге­кта­ра, і це ра­дує.

Па­ли­во у нас є, до­бри­ва­ми на на­сту­пну по­сів­ну теж за­па­слись. А ось на­строю не­має, то­му що ці­на на пше­ни­цю ду­же низь­ка. До то­го ж на сьо­го­дні­шній день з на­ми — агра­рі­я­ми Лу­ган­ської обла­сті — не укла­де­но жо­дно­го до­го­во­ру на жо­дно­му еле­ва­то­рі. На­ша агро­фір­ма вже го­то­ва ви­вез­ти де­кіль­ка тонн зер­на, а ви­во­зи­ти йо­го ні­ку­ди. З на­ми не підписують до­го­во­ри, то­му що Лу­ган­ська область усіх від­ля­кує. Ми важ­ко пра­цю­ва­ли, пше­ни­ця хо­ро­ша, під­хо­диш — хоч обі­ймай її та й плач. Та­ке вра­же­н­ня, що во­на ні­ко­му не по­трі­бна, і ми ра­зом з нею.

Іри­на КО­ВАЛЬ, го­лов­ний ре­да­ктор ра­діо ЛОГ ТРК:

— Най­гір­ше, що тіль­ки мо­жна со­бі уяви­ти, — це вій­на. Стра­шно бу­ло си­ді­ти під об­стрі­ла­ми, ба­чи­ти, як по­руч ги­нуть лю­ди, як ви­бу­ха­ють бом­би...

Най­кра­ще те, що моя сім’я за­ли­ши­ла­ся жи­вою, не­у­шко­дже­ною. Ми пе­ре­їха­ли з оку­по­ва­но­го Лу­ган­ська до Сє­ве­ро­до­не­цька, і всім нам по­ща­сти­ло зна­йти тут ро­бо­ту і жи­тло. Ми не по­не­сли жо­дних втрат, окрім одні­єї роз­бом­бле­ної квар­ти­ри. Але я так не вва­жаю — ін­ші лю­ди зна­чно біль­ше втра­ти­ли. Хо­ча спо­ча­тку бу­ло не зро­зумі­ло, що бу­де з на­шою те­ле­ра­діо­ком­па­ні­єю, за­раз ми ра­ді­є­мо з то­го, що всім вда­ло­ся вла­шту­ва­ти­ся. Пе­рі­од ада­пта­ції до но­во­го мі­сця про­йшов до­сить швид­ко. І в цьо­му ве­ли­ка за­слу­га ме­шкан­ців Сє­ве­ро­до­не­цька: во­ни прийня­ли нас ду­же те­пло, до­бро­зи­чли­во, до­по­ма­га­ли хто чим міг. Спа­си­бі їм всім за це.

Про ко­ле­ктив: шко­да, що не всі жур­на­лі­сти при­їха­ли до Сє­ве­ро­до­не­цька, ве­ли­ка ча­сти­на про­фе­сіо­на­лів роз’їха­ла­ся хто ку­ди. Але до­бре, що всі во­ни ви­яви­ли­ся по­трі­бни­ми — пра­цю­ють хто в Ки­є­ві, хто в іно­зем­них ЗМІ, в сер­йо­зних ви­да­н­нях. Це по­ка­зник ви­со­ко­го рів­ня на­шо­го ра­діо. До­бре ще й те, що ра­зом з на­ми при­їха­ли най­від­да­ні­ші спів­ро­бі­тни­ки. Во­ни змо­гли швид­ко ада­пту­ва­ти­ся, з ро­зу­мі­н­ням по­ста­ви­ли­ся до важ­ких умов, від­су­тно­сті еле­мен­тар­но­го уста­тку­ва­н­ня, ме­блів, ко­му­ні­ка­цій. Во­ни пе­ре­жи­ли це з му­жні­стю і про­дов­жу­ють пра­цю­ва­ти. Що­дня ми ро­би­мо хай не­ве­ли­кий, але крок упе­ред: з ну­ля, на­віть з мі­ну­са, ви­хо­ди­мо на кон­кре­тний ре­зуль­тат.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.