Пра­ве­дне жи­т­тя па­сти­ря

29 ли­пня ми­нає 150 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня Ми­тро­по­ли­та Ан­дрея (Ше­пти­цько­го)

Den (Ukrainian) - - Пошта «Дня» - Окса­на БОРУЦЬКА, ма­гістр істо­рії

Ухри­сти­ян­сько­му сві­ті ду­хов­ні осо­би (від чер­не­цтва, ди­я­ко­на, свя­ще­ни­ка (іє­рея), пре­сві­те­ра до ар­хі­є­рея (єпис­ко­па, ар­хі­єпис­ко­па, ми­тро­по­ли­та, па­трі­ар­ха) за­зви­чай де­що по-ін­шо­му вша­но­ву­ють юві­лей­ні по­дії сво­го слу­жі­н­ня Бо­го­ві, Цер­кві, лю­дям. Зде­біль­шо­го, йде­ться про іме­ни­ни (те­зо­і­ме­ни­цтво), від­зна­че­н­ня юві­лею ду­хов­но­го са­ну (свя­щен­но­ді­я­н­ня, бо­го­по­свя­че­но­го жи­т­тя, ар­хі­єрей­ства) або ж цер­ков­но-на­ро­дне вша­ну­ва­н­ня їхньої пам’яті чи на­ро­дже­н­ня пі­сля від­хо­ду у ві­чність. Са­ме та­ка тра­ди­ція су­про­во­джу­ва­ла і про­дов­жує ма­ти мі­сце в жит­ті, пра­ці, ду­хов­но­му слу­жін­ні й пам’яті Слу­ги Бо­жо­го Ми­тро­по­ли­та Ан­дрея (Ше­пти­цько­го) (1865—1944).

Одним із яскра­вих під­твер­джень ці­єї те­зи мо­же бу­ти цер­ков­но-на­ро­дне свя­тку­ва­н­ня 30-ї рі­чни­ці ар­хі­па­стир­сько­го слу­жі­н­ня Ми­тро­по­ли­та на те­ре­нах Львів­щи­ни, що від­бу­ло­ся вже да­ле­ко­го 1931 ро­ку. То­ді ве­ле­лю­дні по­че­сті Вла­ди­ки роз­по­чи­на­ли­ся уро­чи­стою Слу­жбою Бо­жою в мі­сце­во­му хра­мі Го­спо­дньо­му, від­так три­ва­ло в На­ро­дно­му до­мі або ж чи­таль­ні «Про­сві­ти», а на­при­кін­ці світ­ська вла­да, уря­дов­ці та мі­сце­ве ду­хів­ни­цтво, гро­мад­ськість вла­што­ву­ва­ли свя­то­чну ака­де­мію.

У Льво­ві, зокре­ма, пам’ятній по­дії бу­ли при­свя­че­ні уро­чи­сто­сті 7 черв­ня 1931 ро­ку. То­го дня при свя­тко­во­му ве­ле­люд­ді духовенства, на­ро­дно­го за­га­лу від­бу­ла­ся свя­то­чна Лі­тур­гія у ве­ли­чно­му со­бо­рі св. Юра. Не­за­ба­ром у мі­сько­му те­а­трі бу­ло про­ве­де­но на­у­ко­во-бо­го­слов­ську ака­де­мію. Чіль­ну до­по­відь ви­го­ло­сив гро­мад­ський та осві­тній ді­яч, про­фе­сор Укра­їн­сько­го Тай­но­го уні­вер­си­те­ту, го­ло­ва кра­йо­во­го то­ва­ри­ства «Про­сві­та» Ми­хай­ло Га­лу­щин­ський (1878 — 1931). Він дав ви­чер­пну ха­ра­кте­ри­сти­ку пра­ве­дно­го слу­жі­н­ня Ми­тро­по­ли­та Бо­го­ві, Цер­кві Хри­сто­вій, рі­дній укра­їн­ській спіль­но­ті, від­зна­чив най­го­лов­ні­ші ві­хи йо­го жи­т­тя і по­дви­жни­цької пра­ці. До­по­від­ач на­го­ло­сив на зна­чен­ні па­стир­ської спад­щи­ни Вла­ди­ки до вір­них гре­ко-ка­то­ли­ків та їхніх ду­хов­них на­став­ни­ків.

«Іду­чи слі­да­ми най­кра­щої цер­ков­ної тра­ди­ції, — від­зна­чив ора­тор, — Свя­тий отець пи­ше свої ли­сти (звер­не­н­ня, на­ста­но­ви, по­ра­ди), які ма­ють зна­че­н­ня не тіль­ки в цер­ков­но­му пи­сьмен­стві, ай є пев­ним вне­ском у на­шу за­галь­ну лі­те­ра­ту­ру, вже ста­ли про­сто без­цін­ним скар­бом для пі­зна­н­ня осо­би юві­ля­ра, шля­хів йо­го впли­ву на люд­ські сер­ця».

На той час за­галь­на кіль­кість по­слань Ми­тро­по­ли­та до вір­них та духовенства ся­га­ла по­над 180 праць. Тут ав­тор ви­сту­пав в іпо­ста­сях аске­та, ар­хі­па­сти­ря, ду­хов­но­го і на­ціо­наль­но­го про­від­ни­ка укра­їн­сько­го на­ро­ду. Ра­зом із ним щи­ро ра­дів за успі­хи, здо­бу­тки, пе­ре­жи­вав нев­да­чі, втра­ти, стра­ждав за ві­ру, до­брим хри­сти­ян­ським сло­вом і ду­хов­ною пра­цею під­три­му­вав ми­рян, за­свід­чу­вав Бо­же ми­ло­сер­дя і Бо­жу спра­ве­дли­вість в усіх спра­вах і по­чи­на­н­нях люд­сько­го жи­т­тя. У най­скру­тні­ші й най­не­без­пе­чні­ші ча­си пі­дно­сив свій мо­гу­тній го­лос в обо­ро­ні прав­ди свя­тої ві­ри, хри­сти­ян­ської мо­ра­лі, мо­жли­во­стей до­ча­сно­го до­бро­бу­ту на­ро­ду, йо­го здо­ров’я, ща­стя, пра­ва жи­ти і пра­цю­ва­ти за­для сво­єї сім’ї, Ба­тьків­щи­ни і дер­жа­ви.

Ко­жна гро­ма­да мі­ста чи се­ла пра­гну­ла яко­мо­га масштабніше і пов­ні­ше від­зна­чи­ти юві­лей Ми­тро­по­ли­та. Ска­жі­мо, на Стрий­щи­ні то­го ро­ку ве­ле­лю­дне дій­ство від­бу­ло­ся з осо­би­стою уча­стю Вла­ди­ки. Він при­був сю­ди за за­про­ше­н­ням мі­сце­во­го гро­ма­дян­ства. Уже на око­ли­ці мі­ста Стрия йо­го уро­чи­сто ві­та­ли пред­став­ни­ки вла­ди, свя­щен­но­слу­жи­те­лі, учні шкіл та спе­ці­аль­но ви­шко­ле­ний під­роз­діл кін­но­ти. Ми­тро­по­ли­то­ві під­не­сли тра­ди­цій­ний хліб-сіль на ви­ши­ва­но­му укра­їн­сько­му ру­шни­ку, вру­чи­ли бу­кет кві­тів. Отець Ро­ман Ви­со­чан­ський ви­го­ло­сив ко­ро­тке ві­та­н­ня, в яко­му на­га­дав сло­ва юві­ля­ра: «При­но­шу лю­бов до всі­єї па­стви і ба­жаю щи­рою пра­цею і жер­тов­ні­стю за­слу­жи­ти со­бі на лю­бов ці­ло­го на­ро­ду».

Пі­сля цьо­го на мі­сько­му цвин­та­рі від­бу­ла­ся ве­ли­чна ар­хі­єрей­ська Слу­жба Бо­жа, а в на­ро­дно­му до­мі «Про­сві­ти» — свя­то­чна ака­де­мія. Ве­ли­ча­ви­ми пі­сня­ми при­ві­та­ли Вла­ди­ку Ан­дрея хо­ри сіл Мі­ша­не та Ко­ню­хо­ва, ви­хо­ван­ці си­ріт­ської за­хо­рон­ки по­ка­за­ли гім­на­сти­чні впра­ви, де­кла­му­ва­ли вір­ші, спів­а­ли на­ро­дні пі­сні. На­при­кін­ці уро­чи­стої ім­пре­зи на про­по­зи­цію Ми­тро­по­ли­та всі уча­сни­ки свя­та дру­жно про­скан­ду­ва­ли ві­до­мий пла­сто­вий де­віз: «Силь­но! Кра­сно! Обе­ре­жно! Би­стро!». То­го дня у вша­ну­ван­ні юві­лею Вла­ди­ки взя­ли участь по­над 12 ти­сяч стри­ян та при­їжджих. У се­лах Угер­ське і До­бря­ни Ми­тро­по­ли­та ша­но­бли­во при­ві­та­ли чи­слен­ні про­це­сії ми­рян.

Здій­сню­ю­чи па­стир­ські ві­зи­ти на за­про­ше­н­ня ду­хів­ни­цтва та мі­сце­вих гро­мад, осе­ред­ків куль­ту­ри, Слу­га Бо­жий Ан­дрей (Ше­пти­цький) за­зви­чай пе­ре­бу­вав у від­по­від­ній мі­сце­во­сті два­три дні, ко­жен з яких був ціл­ко­ви­то на­пов­не­ний ду­хов­ним слу­жі­н­ням сво­є­му на­ро­до­ві. На­при­клад, дру­го­го дня сво­го пе­ре­бу­ва­н­ня в Бе­ре­жа­нах (ни­ні — Іва­но-Фран­ків­щи­на) вже о шо­стій го­ди­ні ран­ку він по­чав слу­ха­ти в мі­сце­вій цер­ко­ви­ці спо­відь сво­їх вір­них, о во­сьмій — роз­по­чав Слу­жбу Бо­жу, по­тім про­вів ка­те­хі­за­цію шкіль­ної ді­тво­ри, від­пра­вив три па­на­хи­ди на мі­сце­во­му цвин­та­рі. На­ре­шті, на­при­кін­ці ві­зи­ту від­ві­дав си­ріт­ську за­хо­рон­ку і на­ві­дав­ся до ма­лої духовної се­мі­на­рії в Ро­га­ти­ні. У се­лі Лу­ка Ве­ли­ка під час вша­ну­ва­н­ня юві­лею Вла­ди­ки 150 ді­тей при­сту­пи­ли до пер­шо­го при­ча­стя. Мо­жна тіль­ки здо­га­ду­ва­ти­ся сьо­го­дні, яка ж то бу­ла не­ви­мов­на ра­дість для то­го­ча­сної мо­ло­де­чі при­ча­сти­ти­ся з рук пре­по­до­бно­го Ми­тро­по­ли­та!

У Бро­дах Слу­га Бо­жий Ан­дрей від­пра­вив мо­ле­бень (па­ра­кліс) і ви­го­ло­сив пе­ред вір­ни­ми Цер­кви Хри­сто­вої про­по­відь, яку за­вер­шив сло­ва­ми: «Стій­те твер­до в силь­ній, прав­ди­вій ка­то­ли­цькій [все­лен­ській] ві­рі і ви­ко­нуй­те її ді­ла та по­ло­ніть нею сер­ця сво­їх лю­бих нез’єди­не­них [пра­во­слав­них] бра­тів су­мі­жних зе­мель!» На­сту­пно­го дня Вла­ди­ка спо­від­ав ми­рян, від­пра­вив лі­тур­гію, зно­ву про­дов­жив спо­відь, а ре­шту ча­су при­свя­тив ду­хов­ній на­у­ці для мі­стян.

Що­ро­ку Ми­тро­по­лит Ан­дрей отри­му­вав найщиріші ві­та­н­ня від лю­дей рі­зної хри­сти­ян­ської орі­єн­та­ції. Ха­ра­ктер­ний у цьо­му аспе­кті лист від одно­го пра­во­слав­но­го укра­їн­ця. Ав­тор, зокре­ма, пи­сав: «Ми, пра­во­слав­ні укра­їн­ці, зна­йшли мі­сце в Йо­го сер­ці. І то по­двій­но: і як укра­їн­ці, і як пра­во­слав­ні. Бо ко­ли ми­тро­по­лит Ан­дрей за­сну­вав Укра­їн­ський На­ціо­наль­ний му­зей чи Укра­їн­ську жіночу гім­на­зію, або Укра­їн­ську жіночу учи­тель­ську се­мі­на­рію чи Укра­їн­ську ми­сте­цьку шко­лу, ко­ли здви­гає Укра­їн­ську на­ро­дну лі­чни­цю, ко­ли зна­хо­ди­ться коло під­не­се­н­ня укра­їн­сько­го ре­мі­сни­чо­го ста­ну, вкла­да­ю­чи в те все ве­ли­ку пра­цю і ще­дрі ма­те­рі­аль­ні за­со­би, — то йо­го по­стать пе­ре­ро­стає вся­кі кор­до­ни і він стає куль­тур­ним сві­то­чем для ці­лої Укра­ї­ни. Ці­ка­во, що са­ме се­ред во­лин­ської укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції стрі­чав я твер­дже­н­ня: не­має пі­сля геть­ма­на Іва­на Ма­зе­пи біль­шо­го куль­тур­но­го ді­я­ча, як Вла­ди­ка Ан­дрей (Ше­пти­цький)».

Так, в осо­бі Ми­тро­по­ли­та Ан­дрея (Ше­пти­цько­го), йо­го дер­жав­ної, куль­тур­но-про­сві­тни­цької та до­бро­чин­ної ді­яль­но­сті, на­ре­шті, па­стир­сько­му слу­жін­ні ті­сно пе­ре­пле­ли­ся дві вза­є­мо­пов’яза­ні ви­зна­чаль­ні ри­си всьо­го жи­т­тя хри­сти­ян­сько­го пра­ве­дни­ка: Ми­тро­по­лит був Слу­гою Бо­жим і Слу­гою сво­го на­ро­ду. Зна­мен­но й те, що всі гро­шо­ві над­хо­дже­н­ня від про­ве­де­н­ня свя­то­чних ака­де­мій, кон­цер­тів, ви­став над­хо­ди­ли на бу­до­ву пер­шої львів­ської На­ро­дної лі­чни­ці, яка ни­ні має йо­го ім’я. Це теж пе­ре­кон­ли­ве свід­че­н­ня осо­би­стих без­ко­ри­сли­вих че­снот Вла­ди­ки — ду­хов­но­го на­став­ни­ка та учи­те­ля укра­їн­ської спіль­но­ти.

12 ли­пня (свя­то пер­во­вер­хов­них свя­тих апо­сто­лів Пе­тра і Пав­ла) уро­чи­сто при­ві­та­ли Ми­тро­по­ли­та ме­шкан­ці Бі­бр­ки. То­го дня, оче­ви­дно, зга­да­ли вір­ні Цер­кви Хри­сто­вої як 17 ро­ків то­му, 1914-го, Вла­ди­ка ви­му­ше­но став цар­ським в’язнем. Ли­ше за до­зво­лом ге­не­ра­ла Бру­си­ло­ва він зміг то­ді в мі­сце­во­му хра­мі Бо­жо­му від­пра­ви­ти лі­тур­гію, бла­га­ю­чи у Все­ви­шньо­го по­ми­лу­ва­н­ня для сво­єї Цер­кви та рі­дно­го на­ро­ду. Те­пер же вдя­чні мі­стя­ни зно­ву щи­ро ра­ді­ли зу­стрі­чі зі сво­їм ду­хов­ним отцем і за­хи­сни­ком. Зре­штою, так бу­ло по­всю­дно, у ко­жно­му се­лі чи мі­сті, в яких від­да­ва­ло­ся по­ша­ну­ва­н­ня пра­ве­дним спра­вам Ми­тро­по­ли­та Ан­дрея (Ше­пти­цько­го). Це від­по­від­а­ло йо­го жит­тє­во­му кре­до, про­мов­ле­но­му до вір­них Цер­кви Хри­сто­вої: «Тіль­ки для Вас маю жи­ти, — для вас ці­лим сер­цем і ці­лою ду­шею пра­цю­ва­ти, — для Вас усе по­свя­ти­ти, — ба на­віть, за Вас, як цьо­го тре­ба бу­де, і жи­т­тя своє від­да­ти...»

Як ствер­джує львів­ський уче­ний-істо­рик, ре­лі­гі­є­зна­вець Ми­хай­ло Гай­ков­ський (1947 — 2007), ба­га­то ро­ків по то­му — 28 лю­то­го 1965-го, роз­ду­му­ю­чи про жит­тє­вий шлях та від­хід у ві­чність ми­тро­по­ли­та Ан­дрея, йо­го на­сту­пник Йо­сиф Слі­пий (1892—1984) зро­бив не­спо­ді­ва­ний акцент: «Ми­тро­по­лит Ан­дрей кіль­ка літ пе­ред смер­тю, під­су­мо­ву­ю­чи своє жи­т­тя пе­ред ма­ли­ми се­мі­на­ри­ста­ми, ска­зав: «Я ду­мав, що Бог-зна чо­го до­ко­наю, а ни­ні ба­чу, що я ні­чо­го не зро­бив». Зі сво­го бо­ку, Іспо­від­ник ві­ри, бла­жен­ній­ший Йо­сиф за­зна­чив: «За­ве­ли­ка по­ко­ра, але є в то­му щось прав­ди­во­го, як хтось ха­ра­кте­ри­зу­вав йо­го [Ми­тро­по­ли­та Ан­дрея]: мав ге­ні­аль­ну го­ло­ву й рід­кі­сні Бо­жі да­ри, але не мав крил — окру­же­н­ня [на­ле­жно­го ото­че­н­ня одно­дум­ців], що­би як на­ле­жить під­не­сти­ся вго­ру».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.