Де жи­ла Ле­ся...

У му­зеї-са­ди­бі пи­сьмен­ни­ці в Ко­ло­дя­жно­му від­зна­чи­ли 125-ту рі­чни­цю «бі­ло­го» бу­ди­но­чка

Den (Ukrainian) - - День України - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

« Щоб бу­ло про­сто­рі­ше, збу­ду­вав за це лі­то окре­ме лі­те­ра­тур­не ша­ле-флі­гель для стар­ших ді­тей, і в ньо­му жи­вуть Ле­ся і Лі­ля, а Ми­ша теж, ко­ли при­їздить ту­ди; ми ж із ма­ли­ми жи­ве­мо в до­мі. Із цьо­го роз­се­ле­н­ня ма­є­мо роз­ва­гу: то ми хо­ди­мо до Ле­сі, то во­на до нас на обід. У флі­ге­лі кім­на­ти сві­тлі, ви­со­кі, су­хі са­ме та­кі, що ду­же по­трі­бні для Ле­сі», — пи­сав Пе­тро Ко­сач, ба­тько пи­сьмен­ни­ці, Лю­дми­лі Дра­го­ма­но­вій. Де­рев’яний бу­ди­но­чок спо­ру­ди­ли май­стри із сіл Ко­ло­дя­жне, де й був ма­є­ток Ко­са­чів, та Лю­би­то­ва. Ве­ран­да бу­ла ве­ли­ка, ко­ло­ни — зі стов­бу­рів бе­різ. За со­ня­чної по­го­ди чи в мі­ся­чну ніч бу­ди­но­чок ні­би сві­тив­ся сво­ї­ми бі­ли­ми сті­на­ми, то­му на­зва­ли йо­го «бі­лим». На да­ху ве­ран­ди при­ла­шту­ва­ли для Ле­сі со­ля­рій, де во­на ма­ла змо­гу при­йма­ти со­ня­чні ван­ни. За спо­га­да­ми Ізи­до­ри Ко­сач-Бо­ри­со­вої, «бі­лий до­мик» ду­же по­до­бав­ся ро­ди­ні, і йо­го стиль Оле­на Пчіл­ка ви­ко­ри­ста­ла для бу­дин­ку у Зе­ле­но­му Гаю бі­ля Га­дя­ча, на ху­то­рі, отри­ма­но­му у спад­щи­ну від ба­тьків. Ту­ди бу­ли спро­ва­дже­ні май­стри з Ко­ло­дя­жно­го, і під ке­рів­ни­цтвом Ка­ро­ля Ру­си­ло­ви­ча по­лі­ські те­слі збу­ду­ва­ли дім.

Остан­ній раз у Ко­ло­дя­жно­му Ле­ся по­бу­ва­ла в лю­то­му 1907 ро­ку. Від­то­ді у «бі­лий» бу­ди­но­чок се­ли­ли всіх го­стей Ко­са­чів. Під час пер­шої сві­то­вої вій­ни тут зна­хо­ди­ла­ся по­льо­ва по­шта, 1919 ро­ку роз­та­шо­ву­вав­ся штаб пів­ні­чно-за­хі­дної гру­пи укра­їн­ської ар­мії, а 1920 ро­ку — мі­сце­вий ви­кон­ком. Пі­зні­ше Ми­ко­ла Ко­сач, брат Ле­сі, про­дав бу­ди­нок ко­ло­дя­жнен­цю Пи­ли­пу Си­лю­ку. Уже на той час бу­ди­нок тре­ба бу­ло ре­мон­ту- ва­ти. 1938 ро­ку про­гре­сив­на гро­мад­ськість За­хі­дної Укра­ї­ни по­ру­ши­ла че­рез пре­су пи­та­н­ня про ви­куп Ле­си­но­го «бі­ло­го до­ми­ка». Ви­кон­ком Во­лин­ської обла­сної ра­ди ухва­лив у трав­ні 1941 ро­ку ор­га­ні­зу­ва­ти у се­лі Ко­ло­дя­жне му­зей. На ре­став­ра­цію бу­дин­ку і по­бу­до­ву екс­по­зи­ції дер­жа­ва ви­ді­ли­ла 10 тис. крб. Але бла­го­ро­дним на­мі­рам пе­ре­шко­ди­ла вій­на. 10 ли­пня 1949 ро­ку у від­ре­мон­то­ва­но­му Ле­си­но­му «бі­ло­му до­ми­ку», в бла­ки­тній кім­на­ті, був му­зей на гро­мад­ських за­са­дах, у дру­гій (ро­же­вій, ро­бо­чо­му кабінеті пи­сьмен­ни­ці) — сіль­ська бі­бліо­те­ка. 1963 ро­ку в «сі­ро­му» бу­дин­ку Ко­са­чів бу­ло від­кри­то лі­те­ра­тур­ну екс­по­зи­цію, а Ле­син «бі­лий до­мик» став ме­мо­рі­аль­ним. Ни­ні у Ко­ло­дя­жно­му діє ме­мо­рі­аль­ний му­зей, а «бі­лий» бу­ди­но­чок, в яко­му збе­ре­гли­ся осо­би­сті ре­чі Ле­сі, її ме­блі, при­ва­блює най­біль­ше від­ві­ду­ва­чів.

125-ту рі­чни­цю йо­го спо­ру­дже­н­ня від­зна­чи­ли пе­ре­сув­ною ви­став­кою: пред­ста­ви­ли ма­те­рі­а­ли, фо­то­гра­фії, на­у­ко­ві стат­ті, які роз­по­від­а­ють про йо­го істо­рію.

ФО­ТО ВА­ЛЕ­РІЯ МЕЛЬ­НИ­КА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.