Слово «Укра­ї­на» – не зга­ду­ва­ти!

Про ста­ту­сну опо­зи­цію як го­лов­ну опо­ру ре­жи­му

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Дми­тро ШУШАРІН, істо­рик, пу­блі­цист; Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Івід крем­лів­сько­го агі­т­про­пу бу­ває ко­ристь. Один з крем­лів­ських ре­сур­сів зро­бив ва­жли­ву й по­трі­бну спра­ву, склав­ши ось та­ку під­бір­ку з пру­флин­ка­ми, — тут усе справ­жнє:

Ва­ле­рія Но­во­двор­ська, 2000 рік: Пан Пу­тін не до­си­дить до кін­ця сво­го кон­сти­ту­цій­но­го тер­мі­ну.

Бо­рис Бе­ре­зов­ський, 2003 рік: По­лі­ти­чний час Пу­ті­на не­дов­гий. Є об’єктив­ні про­це­си в по­лі­ти­ці. І во­ни про­ті­ка­ють стрім­ко, оскіль­ки ми жи­ве­мо в умо­вах сти­сло­го ча­су. І то­му обов’яз­ко­во ця си­сте­ма за­кін­чить своє існу­ва­н­ня ще на цьо­му ін­тер­ва­лі пре­зи­дент­сько­го тер­мі­ну. Тоб­то Пу­тін не бу­де пе­ре­о­бра­ний в бе­ре­зні, то­му що час спли­ває в XXI сто­літ­ті іна­кше, в XX сто­літ­ті тре­ба бу­ло 10 ро­ків, а в XXI один усьо­го рік.

Еду­ард Лі­мо­нов, 2005 рік: Я не ві­рю, що Во­ло­ди­мир Во­ло­ди­ми­ро­вич з та­ки­ми за­ма­шка­ми го­су­да­ря-ім­пе­ра­то­ра Ми­ко­ли чи то Дру­го­го, чи то Пер­шо­го, до­си­дить на­віть до кін­ця сво­го тер­мі­ну.

Гаррі Ка­спа­ров, 31.10.2008: Ре­жи­му Пу­ті­на не про­три­ма­ти­ся біль­ше двох ро­ків. Ко­лись я ска­зав, що цей ре­жим про­три­ма­є­ться ли­ше до 2012 ро­ку. Я му­шу тро­хи ско­ри­гу­ва­ти свій прогноз: до 2010-го.

Гаррі Ка­спа­ров, 18.11. 2008: Ме­две­дєв пра­ви­ти­ме не більш як 1,5 ро­ку, по­тім йо­го ски­нуть ма­си, кри­за до­по­мо­же. Уже ско­ро на ву­ли­ці ви­йдуть со­тні ти­сяч лю­дей.

Бо­рис Нєм­цов, 02.03.2009: У ни­ні­шньо­го по­лі­ти­чно­го ре­жи­му Пу­ті­на—Ме­две­дє­ва в за­па­сі — рік, що­най­біль­ше пів­то­ра.

Юрій Шмідт, 2011 рік: Пу­тін не до­си­дить на сво­є­му мі­сці до ви­бо­рів 2008 ро­ку.

Ми­хай­ло Ка­сья­нов, 07.07.2011: Та­ка (араб­ська) весна мо­же з’яви­ти­ся че­рез три-чо­ти­ри мі­ся­ці.

Сер­гій Бе­ла­нов­ський, 2012 рік: Я, че­сно ка­жу­чи, сум­ні­ва­ю­ся, що він про­си­дить у крі­слі пре­зи­ден­та всі шість ро­ків — це осо­би­сто моя дум­ка.

Бо­рис Аку­нін, 19.01.2012: Їй­бо­гу, у ме­не твер­де від­чу­т­тя, що істо­ри­чний час Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на за­кін­чу­є­ться.

Аль­фред Кох, 2012 рік: Усі схо­дя­ться, що до кін­ця сво­го кон­сти­ту­цій­но­го тер­мі­ну він не до­си­дить.

Во­ло­ди­мир Вой­но­вич, 2014 рік: Во­ло­ди­мир Пу­тін про­три­ма­є­ться як пра­ви­тель Ро­сії не біль­ше двох ро­ків.

Сла­ва Ра­би­но­вич, 2014 рік: Пу­тін не до­си­дить до 2018 ро­ку. Йо­му за­ли­ши­ло­ся не біль­ше двох ро­ків.

Ми­хай­ло Ка­сья­нов, 2014 рік: Я вва­жаю, що ко­лапс ста­не­ться вже че­рез рік. Ціл­ком мо­жли­во, це озна­ча­ти­ме кі­нець си­сте­ми Пу­ті­на.

А ко­ли­шній мі­ністр за­кор­дон­них справ Ро­сії Ан­дрій Ко­зи­рєв ска­зав у ли­пні 2015 ро­ку: «Зміна ре­жи­му не­ми­ну­ча, мо­жли­во, во­на близь­ка».

Вер­сія про­гре­сив­ної гро­мад­сько­сті: всі ці лю­ди щи­ро по­ми­ля­ю­ться. У ці­єї гро­мад­сько­сті щи­рість — та­ка со­бі ге­не­раль­на ін­дуль­ген­ція. Як гро­ма­дян­ська дія, тоб­то щось без уча­сті дер­жа­ви. Тіль­ки чо­мусь гро­мад­ськість по­чи­нає ві­бру­ва­ти, ко­ли їй на­га­ду­єш про щи­рість Гі­тле­ра й су­то су­спіль­ну при­ро­ду ку-клукс-кла­ну.

У да­но­му ж ви­пад­ку якщо і є щи­рість, то гру­по­ва. Ста­ту­си цих лю­дей ви­зна­чи­ли­ся до­сить дав­но. І так са­мо дав­но ста­ло зро­зумі­ло, які са­ме ви­слов­лю­ва­н­ня пе­ред­ба­ча­ють їхні ста­ту­си. То­чні­ше, один за­галь­ний ста­тус офі­цій­них опо­зи­ціо­не­рів, що на­ле­жать до елі­ти, хо­ча й не прав­ля­чої.

А от вчи­тель Бив­шев до елі­ти не на­ле­жить. І за­су­дже­ні у бо­ло­тній спра­ві — теж. То­му й при­су­джу­є­ться пре­мія Ле­ха Ва­лен­си Жан­ні Нєм­цо­вій. За що? За гла­мур­ну про­гра­му на РБК-ТВ? Ви­хо­дить, ли­ше — за те, що во­на ві­до­ма. Тоб­то зро­бле­но це за за­ко­на­ми ма­со­вої куль­ту­ри й шоу-бі­зне­су. А іме­на Бив­ше­ва, Ра­зво­зжа­є­ва, Ду­ха­ні­ної кра­ї­ні й сві­ту ні­чо­го не го­во­рять.

Не­при­стой­ність ці­єї си­ту­а­ції по­си­лю­є­ться тим, що пі­сля пе­ре­їзду до Ні­меч­чи­ни для ро­бо­ти на «Ні­ме­цькій хви­лі» Жан­на зайня­ла­ся селф-пі­а­ром, ви­ма­га­ю­чи охо­ро­ну й ствер­джу­ю­чи, що кремль хо­че її вбити. А ра­ні­ше той же кремль ви­ма­гав її звіль­не­н­ня з те­ле­ба­че­н­ня. Будь- яка лю­ди­на, зна­йо­ма з си­ту­а­ці­єю в Ро­сії, знає, що в та­ко­му ра­зі во­на бу­ла б звіль- не­на за п’ ять хви­лин. Осо­бли­во з РБК-ТВ.

Со­ці­о­куль­тур­на й мо­раль­на єд­ність вла­ди й ста­ту­сної опо­зи­ції дав­но ві­до­ма. Окрім всьо­го ін­шо­го, один з йо­го про­я­вів у то­му, що про­цес ва­жли­ві­ший за ре­зуль­тат. Ба­га­то ра­зів го­во­рив, що не­має для ці­єї вла­ди ні пе­ре­мо­ги, ні по­раз­ки — є ві­чна вій­на. Те­пер зро­зу­мів, що со­ці­о­куль­тур­на єд­ність з фрон­де­ра­ми-двій­ни­ка­ми — в то­му са­мо­му. Для них не­має пе­ре­мо­ги й по­раз­ки в то­му, що во­ни ви­да­ють за про­ти­сто­я­н­ня вла­ді. То­му во­ни п’ ятнад­цять ро­ків пов­то­рю­ють, що ре­жи­му за­ли­ши­ло­ся мі­ся­ці два. І по­вто­рю­ва­ти­муть ще трид­цять-со­рок ро­ків, не став­ля­чи пе­ред со­бою жо­дних зав­дань і не на­ма­га­ю­чись їх ви­рі­шу­ва­ти. То­му во­ни і є го­лов­ною опо­рою ре­жи­му, йо­го на­ді­єю, йо­го ре­зер­вом.

Їх вла­што­вує те, що є. Ни­ні­шня си­ту­а­ція опти­маль­на для ста­ту­сної опо­зи­ції. Пов­то­рю­ва­ні ни­ми за­кли­на­н­ня про швид­ке па­ді­н­ня ре­жи­му від­обра­жа­ють не їхню не­зда­тність що- не­будь змі­ни­ти, а їхнє не­ба­жа­н­ня змін на кра­ще. Якщо при­ди­ви­ти­ся, то сві­тле май­бу­тнє для них зов­сім не фун­да­мен­таль­ні транс­фор­ма­ції від­но­син у трі­а­ді лю­ди­на — су­спіль­ство — вла­да, а їхнє вла­сне пе­ре­тво­ре­н­ня на вла­ду при збе­ре­жен­ні ни­ні­шніх прин­ци­пів і ме­то­дів управ­лі­н­ня. «Як­би я був ца­рем», а не «як­би я був віль­ною лю­ди­ною».

В укра­їн­ської гро­мад­сько­сті мо­же ство­ри­ти­ся вра­же­н­ня, що го­лов­ною те­мою в Ро­сії є вій­на між дво­ма на­ши­ми кра­ї­на­ми. Ні­чо­го по­ді­бно­го. Чу­байс і На­валь­ний про­ве­ли зраз­ко­во- по­ка­зо­ву дис­ку­сію про, з їхньої то­чки зо­ру, най­го­лов­ні­ше без згад­ки сло­ва «Укра­ї­на». Но­вий тренд — за­кли­ки пе­ре­ста­ти обго­во­рю­ва­ти Укра­ї­ну й зайня­ти­ся вну­трі­шні­ми про­бле­ма­ми. Хо­ча оче­ви­дно, що вій­на ци­ми про­бле­ма­ми по­ро­дже­на, їх по­си­лює й ство­рює но­ві.

Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що які­сна жур­на­лі­сти­ка в Ро­сії до­ся­гла сво­єї ме­жі: ав­то­ри й ре­да­кто­ри ні­ко­ли не зі­зна­ю­ться у вла­сній не­сво­бо­ді, але во­на вже оче­ви­дна. Її не при­хо­ва­ти на­віть у текс­тах на ней­траль­ні те­ми, та й тем як та­ких не за­ли­ши­ло­ся. Усе ску­то за­бо­ро­ною — не ду­ма­ти про сі­ру ко­ма­шку — то­му весь час ду­ма­ють ли­ше про неї. Є та­ка при­тча: як за­мов­ник за­бо­ро­нив ху­до­жни­ко­ві ду­ма­ти про цю ко­ма­шку під час ро­бо­ти над порт­ре­том. Той ні­чо­го й не зміг зро­би­ти.

Су­спіль­ні дис­ку­сії й пу­блі­чні дис­пу­ти ско­ро бу­дуть та­ки­ми ж, як у ро­ман­ти­чних двад­ця­тих і во­ле­лю­бних ші­ст­де­ся­тих. Го­во­ри, го­во­ри, але не за­пи­туй, ку­ди по­ді­ли­ся вершкове ма­сло й Ва­ся, який учо­ра по­ста­вив пи­та­н­ня про ма­сло.

Ку­мир сво­бо­до­люб­ців На­валь­ний во­лає, що йо­го ву­а­є­рист­ський на­брід зні­ма­ють з ви­бо­рів у Но­во­си­бір­ську. Зло­чин­ці, мов­ляв, ско­ти. Ви­яв­ля­є­ться, зло­чин­ця­ми й ско­та­ми лю­ди ста­ють, ли­ше ко­ли йо­го за­чі­па­ють, а не ко­ли ви­кра­да­ють Сав­чен­ко й Сєн­цо­ва, са­дять бо­ло­тних юна­ків і не ли­ше юна­ків, за­су­джу­ють вчи­те­ля Бив­ше­ва, втор­га­ю­ться в ін­ші кра­ї­ни, вби­ва­ють там лю­дей і за­хо­плю­ють зем­лі. Пе­ре­ра­ху­ва­н­ня мо­жна про­дов­жу­ва­ти, але ж для про­гре­сив­ної гро­мад­сько­сті ли­ше На­валь­ний і існує, а він на­віть сам у зам­ко­ві щі­ли­ни не під­гля­дає — зви­чай­ний злив­ний ба­чок. Одні чи­нов­ни­ки во­ю­ють з ін­ши­ми, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи йо­го для під­трим­ки сво­їх ін­триг у пу­блі­чно­му про­сто­рі.

І на­віть ко­ли най­роз­су­дли­ві­ші лю­ди — та­кі, як істо­рик Іри­на Па­вло­ва, по­чи­на­ють мір­ку­ва­ти про Укра­ї­ну, це справ­ляє див­не вра­же­н­ня. Ви­бра­ний нею жанр — по­ра­ди укра­їн­цям — украй не­вда­лий. Зно­ву ви­хо­дять по­вча­н­ня стар­шої се­стри. Та й з по­вча­н­ня­ми не ду­же: ви­яв­ля­є­ться, го­лов­не для Укра­ї­ни — за­хист при­ва­тної вла­сно­сті, а не на­ціо­наль­на кон­со­лі­да­ція.

Усе, що сто­су­є­ться на­ціо­наль­них від­но­син і на­ціо­наль­но­го роз­ви­тку, за­ли­ша­є­ться слаб­ким мі­сцем ро­сій­ської ін­те­лі­ген­ції. І ра­дян­ська освіта в да­но­му ви­пад­ку не пер­вин­на — во­на уві­бра­ла в се­бе на­ціо­наль­ні тра­ди­ції, а в них укра­ї­нець ні­ко­ли не був рів­ним з ро­сі­я­ни­ном. І еко­но­мі­ка зав­жди бу­ла пер­вин­ною. То­му — що вій­на? Ні­чо­го.

Про­те все опи­са­не тут — стан тим­ча­со­вий. Оче­ви­дно, на­при­клад, що вель­ми ймо­вір­не пе­ре­слі­ду­ва­н­ня й арешт Чу­бай­са — стра­те­гі­чний ре­зерв вла­ди, як ра­ні­ше — вій­на з Укра­ї­ною. Те са­ме сто­су­є­ться й про­гре­сив­ної гро­мад­сько­сті, яка все при­сто­со­ву­є­ться й при­сто­со­ву­є­ться до си­ту­а­ції. А що да­лі — їй ду­ма­ти стра­шно.

Во­на вза­га­лі ні про що не ду­має.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.