«Це тра­ге­дія, що ча­сом пе­ре­хо­дить у ко­ме­дію»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ка­те­ри­на ЯКОВЛЕНКО

Ре­жи­сер-до­ку­мен­та­ліст Пе­тро Ар­мя­нов­ський — про ба­жа­н­ня по­вер­ну­ти­ся до укра­їн­сько­го До­не­цька, куль­ту­ру під час вій­ни та свій фільм про при­бі­чни­ка «ДНР»

Пе­тро Ар­мя­нов­ський — це твор­чий псев­до­нім до­ку­мен­та­лі­ста Єв­ге­на На­са­дю­ка. Же­ня — один із пер­ших акти­ві­стів до­не­цько­го Єв­ро­май­да­ну. Пі­сля то­го як ста­ло зро­зумі­ло, що акцію в рі­дно­му мі­сті бу­де придушено будь-яки­ми си­ла­ми, Же­ня при­їхав до Ки­є­ва й усю зи­му про­вів на ба­ри­ка­дах у сто­ли­ці.

Свою по­лі­ти­чну та гро­ма­дян­ську по­зи­цію Же­ня вва­жає за кра­ще ви­слов­лю­ва­ти за до­по­мо­гою ми­сте­цтва. На під­трим­ку ху­до­жньої акції «Укра­їн­ське ті­ло» він на сво­є­му власному тор­сі ви­рі­зав три­зуб. Акція про­хо­ди­ла бі­ля До­не­цько­го обла­сно­го ху­до­жньо­го му­зею (бу­дів­ля яко­го роз­та­шо­ва­на по­ряд із До­не­цькою обла­сною адмі­ні­стра­ці­єю. — Прим. ав­то­ра). Та­ким чи­ном Же­ня ви­сло­вив своє став­ле­н­ня до ре­пре­сій що­до су­ча­сно­го ми­сте­цтва. Під час пар­ла­мент­ських ви­бо­рів 2012 ро­ку Же­ня був спо­сте­рі­га­чем, зняв до­ку­мен­таль­ний фільм «М’ясо­ком­бі­нат» — про фаль­си­фі­ка­ції і бо­роть­бу за го­ло­си.

Сьо­го­дні Же­ня так са­мо актив­но зні­має. Під час так зва­ної «рус­ской ве­сны» в До­не­цьку, мо­ло­дий ре­жи­сер зні­мав сво­їх опо­нен­тів, — і ви­йшов фільм « Во­ло­дя » . Оста­н­ня ро­бо­та Же­ні — «На Схо­ді» — про пі­сля­во­єн­ний Кр­ама­торськ (фі­на­ліст кон­кур­су My street film кі­но­фе­сти­ва­лю «86»).

Окрім до­ку­мен­таль­но­го кі­на, На­са­дюк за­йма­є­ться те­а­тром, зокре­ма в До­не­цьку він був одним з ор­га­ні­за­то­рів Днів укра­їн­ської дра­ма­тур­гії; пра­цює на «Ра­діо Сво­бо­да».

На фе­сти­ва­лі «Дон­культ» у Льво­ві ві­дбу­ли­ся прем’єри від­ра­зу двох філь­мів На­са­дю­ка — «Во­ло­дя» та «М’ясо­ком­бі­нат». «День» по­спіл­ку­вав­ся з Єв­ге­ном — про йо­го твор­чі пла­ни та гро­ма­дян­ську по­зи­цію.

«НА­ДИ­ХНУ­ТИ МИ­СТЕ­ЦТВОМ У СИ­ТУ­А­ЦІЇ ЩО­ДЕН­НИХ СМЕР­ТЕЙ — ДУ­ЖЕ ВАЖ­КО»

— Ти був одним із не­ба­га­тьох лю­дей, хто в До­не­цьку за­ймав­ся куль­тур­ним про­це­сом. Я не хо­чу за­пи­ту­ва­ти те­бе, яку роль ві­ді­гра­ла куль­ту­ра в ни­ні­шній вій­ні. Я б хо­ті­ла за­пи­та­ти, що ста­ло­ся із ці­єю куль­ту­рою че­рез вій­ну?

— На­скіль­ки я знаю, в До­не­цьку за­раз про­хо­дять якісь куль­тур­ні за­хо­ди — чи то для імі­та­ції «хо­ро­шо­го жи­т­тя», чи то то­му, що лю­ди не мо­жуть не ви­слов­лю­ва­ти­ся, не роз­ви­ва­ти­ся. При­чин я не знаю. Але то­чно мо­жу ска­за­ти, що в мі­сті є і про­укра­їн­ські ме­шкан­ці, яким без­по­се­ре­дньо ви­слов­лю­ва­ти свою по­зи­цію не­без­пе­чно. Хо­ча ще древ­ні рим­ля­ни ка­за­ли: «Ко­ли го­во­рять гар­ма­ти, му­зи мов­чать». Зди­ву­ва­ти, вра­зи­ти, на­ди­хну­ти ми­сте­цтвом у си­ту­а­ції що­ден­них смер­тей — ду­же важ­ко. Во­дно­час, як мо­жна зо­се­ре­ди­ти­ся на фан­та­зі­ях, ко­ли по­руч ко­мусь тер­мі­но­во по­трі­бна до­по­мо­га? То­му ми­сте­цтво пе­ре­йшло за­раз до сфе­ри до­ку­мен­та­лі­сти­ки й со­ці­аль­них, во­лон­тер­ських про­е­ктів.

Ба­га­то пи­сьмен­ни­ків, ре­жи­се­рів, ху­до­жни­ків за­раз на­ко­пи­чу­ють ма­те­рі­ал, про­пу­ска­ють че­рез се­бе або без­по­се­ре­дньо про­жи­ва­ють тра­ге­дії. І ко­ли вій­на за­кін­чи­ться, це все, на­пев­но, ви­л­лє­ться не ли­ше в па­фо­сне ви­хва­ля­н­ня пе­ре­мож­ців, але й у про­ни­зли­ві за­галь­но­люд­ські тво­ри.

«ЦЕ БУВ ВАЖ­КИЙ І СТРА­ШНИЙ ВИ­БІР»

— Роз­ка­жи про зйом­ки філь­му «Во­ло­дя» про при­бі­чни­ка «ДНР». Чо­му для те­бе бу­ло ва­жли­во да­ти слово цій лю­ди­ні? Вра­хо­ву­ю­чи, що ти актив­ний уча­сник до­не­цько­го Май­да­ну, не бу­ло стра­ху або упе­ре­джень під час зйо­мок?

— Я ві­рив, що мо­жна по­ро­зу­мі­ти­ся з будь-якою лю­ди­ною, що про все мо­жна до­мо­ви­ти­ся, якщо об’єд­ну­ва­ти­ся дов­ко­ла то­го, що щи­ро любиш. Я і за­раз у це ві­рю, але по­чав ро­зу­мі­ти, що це мо­жли­во ли­ше за пев­них умов. І то­ді, на­ве­сні ми­ну­ло­го ро­ку, я хо­тів ді­зна­ти­ся, що від щи­ро­го сер­ця лю­блять ті лю­ди, які зби­ра­ли­ся на пло­щі Ле­ні­на в До­не­цьку. Де та пе­ре­шко­да, яка нам за­ва­жає об’єд­на­ти­ся.

Ко­ли в ме­ні впі­зна­ли акти­ві­ста Єв­ро­май­да­ну, спро­бу­ва­ли, зокре­ма й по­гро­за­ми, схи­ли­ти на свій бік. Але ж усі по­лю­бля­ють, ко­ли їх кра­си­во фо­то­гра­фу­ють, осо­бли­во на тлі ва­жли­вих по­дій! От­же до­ки не за­хо­пи­ли обла­дмі- ні­стра­цію і всім не по­ча­ли ке­ру­ва­ти «спе­ци» (про яких го­во­ри­ли, що во­ни з Ро­сії), у ме­не не бу­ло осо­бли­вих про­блем у спіл­ку­ван­ні з до­неч­ча­на­ми, хо­ча й про­ро­сій­ських по­гля­дів.

Але на­справ­ді лю­ди хо­ті­ли одно­ча­сно бу­ти і у скла­ді Ро­сії, і у скла­ді не­за­ле­жної фе­де­раль­ної Укра­ї­ни. Ме­ні зда­ва­ло­ся ва­жли­вим зро­зу­мі­ти те, як сплу­ту­вав­ся цей клу­бок про­ти­річ і не­прийня­т­тя. Адже нам йо­го ще на­ле­жить роз­мо­ту­ва­ти.

А стра­шно під час зйо­мок бу­ло один раз: вно­чі пі­сля за­хо­пле­н­ня бу­дів­лі обл­адмі­ні­стра­ції, ко­ли всі че­ка­ли штур­му з бо­ку «Аль­фи» або ін­ших під­роз­ді­лів, па­ли­ли во­гни­ща в діж­ках, сту­ка­ли па­ли­ця­ми й мі­лі­цій­ни­ми кий­ка­ми по щи­тах, роз­но­си­ли вміст під­ва­лу ОДА. То­ді хтось при­ніс укра­їн­ський пра­пор до діж­ки з во­гнем і під ра­ді­сне улю­лю­ка­н­ня ки­нув йо­го до во­гни­ща. Ці­єї ми­ті ме­не по­ча­ло роз­ри­ва­ти від ба­жа­н­ня вря­ту­ва­ти пра­пор сво­єї кра­ї­ни, пра­пор без­сон­них і не­без­пе­чних но­чей і днів на Май­да­ні. Але ба­жа­н­ня до­зні­ма­ти фільм, до­че­ка­ти­ся все-та­ки вра­ні­шньо­го штур­му, по­ка­за­ти, як все це бу­ло без­глу­здо, ме­не зу­пи­ни­ло. Це був важ­кий і стра­шний ви­бір.

«СИ­ТУ­А­ЦІЯ З БА­РЕ­ЛЬЄ­ФОМ СТУ­СА — ЦЕ ЇХНЯ ВІД­ПО­ВІДЬ НА ЛЕ­НІ­НА»

— Під час одні­єї з ва­ших пер­ших акцій на до­не­цько­му Май­да­ні, під час «Сту­со­во­го ко­ла», ви хо­ди­ли з та­бли­чкою-за­кли­ком до до­не­цької ін­те­лі­ген­ції. Але то­ді во­на не ви­йшла. Сьо­го­дні ба­ре­льє­фа Сту­са біль­ше не­має на бу­дів­лі філ­фа­ку. Як би ти сьо­го­дні оці­нив роль до­не­цької ін­те­лі­ген­ції? Як ду­ма­єш, чим бу­ло ви­кли­ка­но рі­ше­н­ня зня­ти Сту­са з бу­дів­лі уні­вер­си­те­ту? Чи бу­ло це від­по­від­дю на «ле­ні­но­пад» та за­ко­ни про де­ко­му­ні­за­цію?

— Ду­маю так, си­ту­а­ція з ба­ре­льє­фом Сту­са — це їхня від­по­відь на Ле­ні­на, як під час ди­тя­чих роз­бо­рок. За­мість роз­слі­ду­ва­н­ня зло­чи­нів Ра­дян­сько­го со­ю­зу, пу­блі­чно­го роз­слі­ду­ва­н­ня ді­яль­но­сті НКВС, КДБ, їхніх спів­ро­бі­тни­ків і до­но­щи­ків, роз­кри­т­тя жа­хів вста­нов­ле­н­ня біль­шо­ви­цької вла­ди, що по­трі­бно бу­ло ро­би­ти з пер­шо­го дня не­за­ле­жно­сті, у нас руй­ну­ють мо­за­ї­ку із зо­бра­же­н­ням піо­не­рів. А Сту­са в До­не­цьку на­віть на ди­во пі­зно зня­ли. Але ні­чо­го, ми по­вер­не­мо та­бли­чку на мі­сце! А ось чо­му До­не­цький на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет, що пе­ре­їхав до Він­ни­ці, не бе­ре со­бі ім’я Ва­си­ля Сту­са — не­зро­зумі­ло. І де сьо­го­дні до­не­цька ін­те­лі­ген­ція та­кож не­ясно, окрім Оле­ни Стяж­кі­ної, Ста­ні­сла­ва Фе­дор­чу­ка, Іго­ря Ко­злов­сько­го, Лю­бо­ві Ми­хай­ло­вої, Оле­ксія Ма­цу­ки ні­ко­го й не чу­ти. Мо­жли­во, во­ни теж на­ко­пи­чу­ють ма­те­рі­а­ли, і в май­бу­тньо­му на нас че­кає сві­та­нок гу­ма­ні­тар­ної і те­хні­чної дум­ки від ви­хід­ців з До­не­цька. Але якщо сер­йо­зно, то у ба­га­тьох за­раз ма­те­рі­аль­ні й фі­зи­чні тру­дно­щі, і на ство­ре­н­ня сен­сів не за­ли­ша­є­ться ча­су. І, зви­чай­но, ін­те­лі­ген­ція з До­не­цька є зна­чно шир­шою, ніж ви­ще­за­зна­че­ний спи­сок.

«ДЛЯ МЕ­НЕ ВСЕ, ЩО ВІД­БУ­ВА­Є­ТЬСЯ — ЦЕ ТРА­ГЕ­ДІЯ, ЩО ЧА­СОМ ПЕ­РЕ­ХО­ДИТЬ У КО­МЕ­ДІЙ­НІ СЦЕ­НИ»

— Ін­те­рес до Дон­ба­су ви­ник че­рез вій­сько­ві дії, ба­га­то хто зні­має філь­ми, ро­бить арт-про­е­кти, зокре­ма й лю­ди з ін­ших кра­їн. Як ти сам оці­ню­єш роль іно­зем­них ре­жи­се­рів і арт-ко­манд у ви­рі­шен­ні вій­сько­во­го кон­флі­кту й про­па­ган­ді?

— Одна з при­чин вій­сько­во­го кон­флі­кту — це ро­бо­та іно­зем­них, а са­ме ро­сій­ських про­па­ган­ди­стів, але на­вряд чи во­ни змо­жуть йо­го ви­рі­ши­ти. Хо­ча й укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня, на мою дум­ку, час­тко­во вин­не у роз­па­лю­ван­ні во­ро­жне­чі та не­прав­ди. З іно­зем­них ро­біт на сьо­го­дні­шній день я знаю ли­ше один фільм Ен­то­ні Ба­тса про «ДНР», який ме­ні бу­ло важ­ко ди­ви­ти­ся, то­му що, зда­є­ться, ре­жи­сер хо­тів по­ка­за­ти ек­зо­ти­ку та при­го­ди.

Для ме­не все, що від­бу­ва­є­ться — це тра­ге­дія, що ча­сом пе­ре­хо­дить у ко­ме­дій­ні сце­ни. Ви­кли­кає по­ва­гу ро­бо­та аме­ри­кан­сько­го жур­на­лі­ста й ре­жи­се­ра Сай­мо­на Остров­сько­го, який зро­бив по­до­рож слі­да­ми опу­блі­ко­ва­них в ін­тер­не­ті фо­то­гра­фій бу­рят­сько­го сол­да­та. Спо­ді­ва­ю­ся, він окрім хо­ро­ших те­ле­сю­же­тів по­ка­же нам і пов­но­цін­ний фільм. Мо­жли­во, в ни­ні­шніх умо­вах у іно­зем­них ре­жи­се­рів біль­ше шан­сів для чи­сто­го по­гля­ду на си­ту­а­цію. Адже кра­щий фільм про до­во­єн­ний До­нецьк, як не див­но зву­чить ця фра­за, зняв ні­мець Якоб Пройс (ав­тор філь­му «Ін­шій «Чел­сі»: істо­рія з Дон­ба­су» — прим. ав­то­ра ). А, мо­жли­во, у іно­зем­ців про­сто біль­ше фі­нан­со­вих ко­штів і до­сві­ду для ство­ре­н­ня які­сно­го ху­до­жньо­го про­ду­кту.

— Ти б сам по­вер­нув­ся до До­не­цька, про­дов­жу­ва­ти роз­по­ча­ту там спра­ву?

— По­за сум­ні­вом, ко­ли за­кін­чи­ться вій­на, я хо­чу по­вер­ну­ти­ся до укра­їн­сько­го До­не­цька.

ПЕ­ТРО АР­МЯ­НОВ­СЬКИЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.