Про­ро­цтво про не­по­трі­бних

В Мо­скві по­мер ро­сій­ський ре­жи­сер укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня Ва­силь Пі­чул

Den (Ukrainian) - - Культура -

Ні­яких ін­ших філь­мів Пі­чу­ла, окрім « Ма­лень­кої Ві­ри » , я не ба­чив, за йо­го кар’ єрою не сте­жив: ли­ше по йо­го смер­ті до­від­ав­ся, що він — ко­рін­ний ма­рі­у­по­лець, зні­мав са­ти­ри­чних «Ля­льок» на ще віль­но­му НТВ, а по­тім сам му­ту­вав у пе­ре­ко­на­но­го пу­ті­ні­ста.

З « Ма­лень­кою Ві­рою » істо­рія не так ми­сте­цька, як ан­ти­цен­зур­на, себ­то по­лі­ти­чна: ще б пак, пер­ша ін­тим­на сце­на в кі­не­ма­то­гра­фії СРСР. Я, втім, біль­ше вра­зив­ся від­вер­ті­стю со­ці­аль­ної опти­ки. Зда­ва­ло­ся, на­че хтось на­ре­шті зна­йшов шлях на­зов­ні й по­ка­зав у від­по­від­но­му мас­шта­бі не­озо­ру ку­пу смі­т­тя, в якій ми жи­ли. Це зда­ва­ло­ся об­пі­ка­ю­че но­вим. Звід­си й приз ФІПРЕСІ у Ве­не­ції, й 55 міль­йо­нів гля­да­чів. «Ма­лень­ка Ві­ра » від­кри­ла шлю­зи. Пі­сля неї кру­ти­ти еро­ти­ку й рі­за­ти прав­ду­ма­тку на ра­дян­сько­му екра­ні ста­ло гар­ним то­ном.

Пе­ре­гля­да­ю­чи цей фільм за­раз, ро­зу­мі­єш, на­скіль­ки він кеп­сько зро­бле­ний. Ка­ме­ра трем­тить. Мон­таж про­валь­ний. Зна­ме­ни­та сце­на ви­гля­дає до смі­шно­го цно­тли­вою. Зви­чай­ні­сінь­ке кі­но ві­сім­де­ся­тих, геть не ше­девр.

Тим не менш, де­що в ньо­му ме­не, укра­їн­сько­го/пост­ра­дян­сько­го гля­да­ча 2015 ро­ку, зачіпає.

Дія від­бу­ва­є­ться, на­га­даю, в Ма­рі­у­по­лі. В епі­зо­ді на пля­жі під час зли­ви брат Ві­ри ви­гу­кує: «О, ти ди­ви, град!» Одна­че спра­ва не тіль­ки в та­ких зло­ві­сних збі­гах.

Фільм по­чи­на­є­ться і за­вер­шу­є­ться па­но­ра­мою не­скін­чен­них за- во­дів. Ге­рої жи­вуть від ро­бо­ти до хо­ло­диль­ни­ка й від хо­ло­диль­ни­ка до чар­ки, по­стій­но кри­чать, сваряться, б’ ються ( акто­ри, за­ра­ди спра­ве­дли­во­сті, нав­ди­во­ви­жу при­ро­дні). Час від­мі­рю­є­ться про­їзда­ми те­пло­во­за під ві­кна­ми. Най­лі­пші роз­ва­ги — ма­со­вий мор­до­бій за­мість ди­ско­те­ки або секс на ме­та­ле­во­му ліж­ку се­ред мух в убо­го­му гур­то­жи­тку. При то­му всі тут — і ста­рі, і мо­ло­ді — кон­фор­мі­сти, всі пристосовуються до об­ста­вин. Тро­хи ви­би­ва­є­ться з ря­ду тіль­ки Ві­ра з її ні­ко­му не по­трі­бним ко­ха­н­ням до кра­се­ня Сер­гія. Це не «чор­ну­ха», це біль­ше — від­чу­т­тя ко­ло­саль­ної ен­тро­пії, ко­тра роз’ їдає гі­дність, на­дію, та й ко­ха­н­ня теж — бо вже Сер­гій пи­тає: « Де моя бри­тва? » то­чні­сінь­ко як ба­тько Ві­ри, чим ви­кли­кає в остан­ньої на­пад не ду­же ве­се­ло­го смі­ху.

То­му, до ре­чі, сьо­го­дні важ­ко по­збу­ти­ся дум­ки, що цен­траль­ний пер­со­наж — не Ві­ра, а її ба­тько, Ми­ко­ла Се­ме­но­вич Ма­ри­нин, кри­кли­вий шо­фер КАМАЗу, ко­трий не має по­ва­ги ані від дру­жи­ни, ані від вла­сних ді­тей. До­чка вкла­да­ла йо­го спа­ти в ди­тин­стві гра­ю­чись, і вкла­дає вже бу­ду­чи до­ро­слою — бо прим­хли­вий, его­їсти­чний і без­по­мі­чний, як ди­ти­на. Ві­ру він, зда­є­ться, лю­бить щи­ро, але в ре­шті ре­а­кцій Ма­ри­нин­стар­ший з йо­го істе­ри­ка­ми, мен­тор­ством і спа­ла­ха­ми ди­кої агре­сії — чи­сте вті­ле­н­ня сірого мля­во­плин­но­го не­ща­стя, в яко­му то­не йо­го ро­ди­на. І ко­ли на­ро­сла на йо­го сві­до­мо­сті ко­ро­ста без­глу­здих днів всту­пає в пря­мий кон­флікт із тим люд­ським, що в ньо­му ще ли­ши­ло­ся, він не ви­три­мує, ги­не.

Ві­ра — ге­ро­ї­ня 1988-о. Її ба­тько — і це хво­ро­бли­вий па­ра­докс — ге­рой сьо­го­де­н­ня. Бо че­рез чверть сто­лі­т­тя Ма­рі­у­поль, До­нецьк, Лу­ганськ так і ли­ши­ло­ся про­ся­кну­ти­ми го­ріл­кою і ди­ма­ми за­во­дів за­по­від­ни­ка­ми без­ви­хо­ді. І ко­ли вмі­лі ма­ні­пу­ля­то­ри вка­за­ли нев­да­хам Дон­ба­су дже­ре­ло їхньої при­ре­че­но­сті, дав­ши в ру­ки не якийсь там кухонний но­жик, а справ­жній ав­то­мат, то ти­ся­чі Ми­кол Се­ме­но­ви­чів пі­шли мсти­ти­ся за все. Бо теж ме­ні гра­мо­тні зна­йшли­ся. Бо я вас го­дую, а ви? Бо я вам що, ли­цем не ви­йшов? Стрі­ля­ти. Ці­ли­ти в сті­ну зли­днів і ну­дьги, а влу­ча­ти в тих, хто за­хо­тів жи­ти по вла­сній во­лі.

Стрі­ля­ти, стрі­ля­ти, стрі­ля­ти. О, ди­ви, град. У сі­чні.

Ва­силь Пі­чул. Ре­жи­сер одно­го філь­му. Про­ви­дець ми­мо­во­лі.

Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.