Му­дрий пра­ве­дник у во­гні сві­то­вої вій­ни

Сьо­го­дні ми­нає 150 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня ми­тро­по­ли­та УГКЦ Ан­дрея ШЕ­ПТИ­ЦЬКО­ГО

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ксандр АВРАМЧУК

По­стать ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го як су­ча­сни­ка­ми, так і на­щад­ка­ми спри­йма­ла­ся ду­же не­о­дно­зна­чно. Га­ли­ча­ни вва­жа­ли йо­го «укра­їн­ським Мой­се­єм», по­ля­ки на­зи­ва­ли зра­дни­ком і на­цист­ським ко­ла­бо­ран­том, біль­шо­ви­ки — укра­їн­ським на­ціо­на­лі­стом, а на­ціо­на­лі­сти­чне під­пі­л­ля до­рі­ка­ло в ав­то­ри­тар­но­сті. Від­ки­ну­ви­ши іде­о­ло­гі­чні клі­ше та псев­до­істо­ри­чні мі­сти­фі­ка­ції, спро­бу­є­мо все­та­ки ді­зна­ти­ся, ким на­справ­ді був ми­тро­по­лит Ан­дрей.

29 ли­пня 2015 ро­ку ви­пов­ню­є­ться 150 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го. Від­зна­че­н­ня на дер­жав­но­му рів­ні пів­то­рас-то­лі­тньо­го юві­лею, про­го­ло­ше­н­ня 2015 рік Ро­ком ми­тро­по­ли­та Ан­дрея ро­бить пе­ре­о­сми­сле­н­ня сфаль­си­фі­ко­ва­ної про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су істо­рії над­зви­чай­но акту­аль­ним.

Для ба­га­тьох га­ли­цьких укра­їн­ців Ше­пти­цький був про­ро­ком. Су­сі­ди-по­ля­ки спри­йма­ли йо­го від­ще­пен­цем, по­плі­чни­ком на­ци­стів і зра­дни­ком поль­сько­го на­ро­ду та дер­жа­ви. На­віть у се­ре­до­ви­щі укра­їн­ських ін­те­ле­кту­а­лів оцін­ки ді­яль­но­сті ми­тро­по­ли­та Ан­дрея кар­ди­наль­но рі­зня­ться — хтось вва­жає йо­го «ба­тьком укра­їн­сько­го на­ціо­на­лі­зму», де­я­кі за­пе­ре­чу­ють йо­го зв’яз­ки з ОУН та на­ціо­на­лі­сти­чним під­пі­л­лям, ін­ші на­зи­ва­ють ав­то­ри­тар­ним і са­мо­вла­дним по­лі­ти­ком. Тож ким же був ми­тро­по­лит Ан­дрей, який ще за жи­т­тя мав ко­ло­саль­ний ав­то­ри­тет і по­ва­гу як се­ред світ­ських, так і цер­ков­них лю­дей?

Ко­ли ві­до­мий сво­ї­ми ан­ти­укра­їн­ськи­ми по­гля­да­ми поль­ський істо­рик Едвард Прус ви­дав 1985 ро­ку кнж­ку про свя­то­юр­сько­го вла­ди­ку Ан­дрея Ше­пти­цько­го, одним із го­лов­них ар­гу­мен­тів «про­ти» ді­яль­но­сті ми­тро­по­ли­та бу­ла йо­го «спів­пра­ця» з ні­ме­цькою оку­па­цій­ною вла­дою. Пру­су як одно­му з най­біль­ших кри­ти­ків ОУН та на­ціо­наль­них зма­гань укра­їн­ців у Га­ли­чи­ні (себ­то на «Схі­дних Кре­сах») не ім­по­ну­ва­ла по­зи­ція ми­тро­по­ли­та що­до під­трим­ки укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів, зокре­ма про­го­ло­ше­н­ня 30 черв­ня 1941 ро­ку в то­ді ще поль­сько­му Льво­ві Укра­їн­ської дер­жа­ви. Йо­го пра­ці бу­ли від­вер­то про­па­ган­дист­сько­го ха­ра­кте­ру, про­те ма­ли зна­чний вплив на сприйня­т­тя Ше­пти­цько­го се­ред ін­те­ле­кту­а­лів ПНР.

По­гля­ди Едвар­да Пру­са із за­до­во­ле­н­ням під­хо­пи­ла поль­ська пу­блі­ци­сти­ка 1980-х рр.: на сто­рін­ках ви­да­н­ня «Три­бу­на лю­ду» раз по раз зу­стрі­ча­є­мо ви­па­ди про­ти ми­тро­по­ли­та, яко­го зви­ну­ва­чу­ють у шо­ві­ні­змі, ан­ти­поль­сько­сті та ко­ла­бо­ра­ції з нім­ця­ми. Ді­яль­ність Ан­дрея Ше­пти­цько­го під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни, йо­го не­о­дно­зна­чна оцін­ка ні­ме­цько­го оку­па­цій­но­го уря­ду, зв’яз­ки з ОУН обох на­пря­мів і при­че­тність до ство­ре­н­ня ди­ві­зії СС «Га­ли­чи­на» по­ста­ви­ли йо­го по­стать у центр чи­слен­них дис­ку­сій. Дис­ку­сій, у яких є мі­сце не тіль­ки об’єктив­ній оцін­ці осо­би ми­тро­по­ли­та, а й мі­сти­фі­ка­ці­ям зі сві­до­мим пе­ре­кру­чу­ва­н­ням фа­ктів.

Не зов­сім зро­зумі­ло, чо­му до­сі Ан­дрея Ше­пти­цько­го не про­го­ло­ше­но пра­ве­дни­ком на­ро­дів сві­ту, по­при до­ве­де­ний факт вря­ту­ва­н­ня ним по­над пів­то­ри со­тні єв­ре­їв. Ізра­їль­ський ін­сти­тут «Яд ва-Шем», за сло­ва­ми ві­до­мо­го істо­ри­ка Ши­мо­на Ре­длі­ха, має пе­ре­гля­ну­ти свою по­зи­цію що­до ми­тро­по­ли­та, а са­ма йо­го по­стать по­вин­на зайня­ти на­ле­жне мі­сце в істо­ри­чній пер­спе­кти­ві та пам’яті су­спіль­ства. На жаль, дов­ко­ла йо­го осо­би над­то ба­га­то сте­ре­о­ти­пів і пе­ре­су­дів, що за­ва­жає аде­ква­тній оцін­ці спад­щи­ни най­ві­до­мі­шо­го ми­тро­по­ли­та УГКЦ, хо­ча ми­ну­ло­го ти­жня Ва­ти­кан офі­цій­но ви­знав йо­го пра­ве­дним, зро­бив­ши пер­ший крок до бе­а­ти­фі­ка­ції.

Істо­рію, як ві­до­мо, пи­шуть пе­ре­мож­ці: на­цист­ська Ні­меч­чи­на про­гра­ла вій­ну СРСР, то­му ко­жен, хто вва­жав Ста­лі­на біль­шим злом, ніж Гі­тле­ра (що вже ка­за­ти про пе­ре­ко­на­них ан­ти­ко­му­ні­стів!), вва­жав­ся «на­цист­ським ко­ла­бо­ран­том». Дар­ма, що са­ме Ста­лін пер­шим про­тя­гнув ру­ку Гі­тле­ру в йо­го пла­нах по­бу­до­ви «но­во­го по­ряд­ку» в Єв­ро­пі. От­же, з дру­гим при­хо­дом біль­шо­ви­ків у Га­ли­чи­ну Укра­їн­ська гре­ко-ка­то­ли­цька цер­ква пе­ре­тво­ри­лась у «ка­та­ком­бну», а по­стать її ба­га­то­рі­чно­го ми­тро­по­ли­та Ан­дрея — стер­та з пу­блі­чно­го ін­те­ле­кту­аль­но­го ди­скур­су.

Ан­ти­ро­сій­ські по­гля­ди ми­тро­по­ли­та Ан­дрея ви­яви­ли­ся ще під час Ве­ли­кої вій­ни 1914 — 1918 рр. То­ді пі­сля оку­па­ції цар­ськи­ми вій­ська­ми Га­ли­чи­ни він був ув’язне­ний за «ма­зе­пин­ський» се­па­ра­тизм. Тіль­ки з ви­бу­хом лютневих по­дій 1917 р. Ше­пти­цько­го звіль­ни­ли із за­сла­н­ня, і він зміг по­вер­ну­ти­ся до рі­дної Га­ли­чи­ни.

Від­ра­зу до комуністичного ре­жи­му ми­тро­по­ли­ту при­ще­пи­ли по­дії 1932 — 1933 ро­ків, ко­ли за вка­зів­кою Ста­лі­на в УСРР бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но шту­чний голод. Ро­зу­мі­ю­чи ан­ти- гу­ман­ний ха­ра­ктер ра­дян­ської то­та­лі­тар­ної дер­жа­ви, Ше­пти­цький 1936 р. на­пи­сав пра­цю «Осто­ро­га пе­ред за­гро­зою ко­му­ні­зму», в якій без­ком­про­мі­сно оха­ра­кте­ри­зу­вав мар­ксизм-ле­ні­нізм як іде­о­ло­гію, що «бре­хню, обман, на­силь­ство, те­рор, гно­бле­н­ня вбо­гих, де­мо­ра­лі­зу­ва­н­ня ді­тей, по­ни­же­н­ня жін­ки, зни­ще­н­ня ро­ди­ни, зни­ще­н­ня се­лян­ства і до­ве­де­н­ня всьо­го на­ро­ду до край­ньої ну­жди вва­жає прин­ци­па­ми сво­йо­го па­ну­ва­н­ня».

«Зо­ло­тий ве­ре­сень» 1939 ро­ку, ко­ли Чер­во­на ар­мія за до­мов­ле­ні­стю з гі­тле­рів­ською Ні­меч­чи­ною уві­йшла на те­ри­то­рію Га­ли­чи­ни, під­твер­див по­бо­ю­ва­н­ня ми­тро­по­ли­та. 27 ве­ре­сня 1939 ро­ку в ба­тьків­ській са­ди­бі ми­тро­по­ли­та в При­би­ли­чах ста­ла­ся тра­ге­дія: йо­го мо­лод­шо­го бра­та Ле­ва з дру­жи­ною роз­стрі­ля­ли «ен­ка­ве­ди­сти». При­чо­му зро­би­ли це у вкрай ци­ні­чний спо­сіб, зму­сив­ши спер­шу вла­сно­руч ви­ко­па­ти со­бі мо­ги­лу. Ма­со­вий те­рор і ко­ле­кти­ві­за­ція, звір­ське мор­ду­ва­н­ня ін­те­лі­ген- ції, свя­ще­ни­ків, най­ближ­чих йо­му лю­дей при­ве­ли Ше­пти­цько­го до дум­ки, що «азій­ський» ко­му­ні­сти­чний ре­жим є аб­со­лю­тним злом, на­то­мість по­ря­ту­нок слід шу­ка­ти на За­хо­ді, в агре­сив­ної та все ж єв­ро­пей­ської Ні­меч­чи­ни.

У свою чер­гу ра­дян­ські ко­мі­са­ри з не­при­хо­ва­ним остра­хом за­зна­ча­ли: «Там за­сів Ше­пти­цький, ми ще до­бе­ре­мо­ся до ньо­го; не по­кін­чив­ши з Ше­пти­цьким, го­ді ви­ко­рі­ни­ти укра­їн­ський на­ціо­на­лізм». НКВС, хоч і по­бо­ю­вав­ся впли­во­во­го ми­тро­по­ли­та, про­те не на­ва­жу­вав­ся зни­щи­ти йо­го. На­то­мість про­ти ньо­го від­кри­ли та­єм­ну спра­ву, вер­бу­ю­чи лю­дей, які ма­ли ве­сти аген­тур­не спо­сте­ре­же­н­ня.

У до­не­сен­ні до Рим­сько­го пре­сто­лу, на­пи­са­но­му в гру­дні 1939 р., тоб­то че­рез якісь три мі­ся­ці пі­сля біль­шо­ви­цько­го втор­гне­н­ня, Ан­дрей Ше­пти­цький так опи­су­вав си­ту­а­цію в Га­ли­чи­ні: «З пер­ших днів усі шко­ли бу­ли ого­ло­ше­ні дер­жав­ни­ми. За- бо­ро­не­но ви­кла­да­ти ре­лі­гію; па­нує си­сте­ма­ти­чна тен­ден­ція роз­бе­ще­н­ня мо­ло­ді, про­па­ган­да во­йов­ни­чо­го ате­ї­зму. Пі­сля ко­ме­дії з так зва­ним пле­бі­сци­том пар­ла­мент із 1400 де­ле­га­тів одно­стай­но про­го­ло­су­вав за лі­кві­да­цію мо­на­сти­рів, по­мі­щи­ків та ве­ли­ких про­ми­слов­ців. А звід­си — роз­пуск усіх мо­на­сти­рів. При цер­квах та осві­тніх за­кла­дах за­ли­ши­ло­ся де­кіль­ка свя­ще­ни­ків, є де­кіль­ка ченців та чер­ниць у світ­сько­му одя­зі, які пра­цю­ють об­слу­го­ву­ю­чим пер­со­на­лом. Вла­сність мо­на­сти­рів у мі­стах кон­фі­ско­ва­но. Усі ка­то­ли­цькі шко­ли, си­ро­тин­ці, ін­сти­ту­ції, то­ва­ри­ства ліквідовано, а май­но кон­фі­ско­ва­но. Ко­жен, хто мав якесь го­спо­дар­ство, роз­оре­ний. Не­має суд­дів, адво­ка­тів, но­та­рі­у­сів, за­ко­нів не до­три­му­ю­ться. В усьо­му ви­яв­ля­є­ться не­ймо­вір­на во­ро­жість, не­на­висть до ре­лі­гії, духовенства; мо­жна на­віть ска­за­ти — вза­га­лі во­ро­жість до лю­ди­ни».

Зло­чин­на по­лі­ти­ка «ра­дя­ні­за­ції» при­ве­ла до то­го, що з по­ча­тком вій­ни між Ні­меч­чи­ною та СРСР у по­слан­ні «До духовенства і вір­них Архієпархії» від 5 ли­пня 1941 р. ми­тро­по­лит ві­тав «побі­до­но­сну ні­ме­цьку ар­мію, яка зайня­ла вже май­же ці­лий край, ві­та­є­мо з ра­ді­стю і вдя­чні­стю за звіль­не­н­ня від во­ро­га». Са­ме це по­сла­н­ня ча­сто ци­ту­ють охо­чі зви­ну­ва­ти­ти в ко­ла­бо­ра­ціо­ні­змі з нім­ця­ми й дис­кре­ди­ту­ва­ти Ше­пти­цько­го. Во­дно­час, як це ча­сто бу­ває, до­ку­мент не роз­гля­да­ють у шир­шо­му кон­текс­ті по­гля­дів ми­тро­по­ли­та Ан­дрея на май­бу­тню не­за­ле­жну укра­їн­ську Дер­жа­ву. Зокре­ма, в цьо­му ж по­слан­ні він ви­сло­вив ра­дість з при­во­ду по­єд­на­н­ня укра­їн­ських сил (іде­ться, се­ред ін­шо­го, про ком­про­міс між ОУН-б та ді­я­ча­ми УНДО. — О. А.) та спо­ді­ва­н­ня на утво­ре­н­ня не­за­ле­жної дер­жа­ви: «Не­хай те­пер за­бу­дуть про будь-які пар­тій­ні чва­ри, не­хай пра­цю­ють у єд­но­сті і зла­го­ді над від­бу­до­вою зруй­но­ва­но­го біль­шо­ви­ка­ми на­шо­го еко­но­мі­чно­го, про­сві­тньо­го і куль­тур­но­го жи­т­тя. То­ді в Бо­зі на- дія, що на під­ва­лах со­лі­дар­но­сті усіх укра­їн­ців пов­ста­не Со­бор­на Укра­ї­на».

Для ми­тро­по­ли­та УГКЦ клю­чо­вою фра­зою бу­ло «звіль­не­н­ня від во­ро­га» (чи­тай — біль­шо­ви­ків): він ві­тав про­го­ло­ше­н­ня Укра­їн­ської дер­жа­ви у Льво­ві 30 черв­ня 1941 р. та упов­но­ва­жив сво­го най­ближ­чо­го по­мі­чни­ка Йосифа Слі­по­го пред­став­ля­ти ін­те­ре­си Цер­кви у но­во­ство­ре­ній Укра­їн­ській на­ціо­наль­ній ра­ді (Ра­ді сень­йо­рів) — пред­став­ни­цько­му ор­га­ні укра­їн­сько­го на­се­ле­н­ня Га­ли­чи­ни. Ці­ка­вий мо­мент — для лі­де­рів на­ціо­наль­но­го ру­ху Яро­сла­ва Сте­цька, Ле­ва Ре­бе­та та Ва­си­ля Му­дро­го бу­ло ду­же ба­га­то ва­жи­ло отри­ма­ти зго­ду ав­то­ри­те­тно­го га­ли­цько­го ми­тро­по­ли­та на цей Акт, по­за­як уже на­сту­пно­го дня, 1 ли­пня, во­ни зро­би­ли за­пит що­до ау­ді­єн­ції.

Під­трим­ка від­нов­ле­н­ня не­за­ле­жно­сті, однак, не озна­ча­ла зго­ди з ме­то­да­ми, яки­ми укра­їн­ська на­ціо­на­лі­сти­чна мо­лодь бо­ро­ла­ся за свою Ба­тьків­щи­ну. Ще на зо­рі сво­єї цер­ков­ної кар’єри 1908 р. вла­ди­ка Ан­дрей кри­ти­ку­вав те­ро­ризм як спо­сіб по­лі­ти­чної бо­роть­би. Ко­мен­ту­ю­чи за­мах на на­мі­сни­ка Га­ли­чи­ни Ан­джея По­то­цько­го, Ше­пти­цький за­ува­жив: «Зло­чи­на­ми не мо­жна слу­жи­ти на­ро­ду, зло­чин, вчи­не­ний на­віть за­для па­трі­о­ти­зму, — це зло­чин не тіль­ки про­ти Бо­га, а й про­ти вла­сно­го су­спіль­ства, це зло­чин про­ти Ві­тчи­зни». Ще в 1930-х ро­ках ми­тро­по­лит Ан­дрей пе­рі­о­ди­чно звер­тав­ся до про­во­ду ОУН із за­су­дже­н­ням те­ро­ри­сти­чних актів про­ти поль­ських по­са­дов­ців, за­кли­ка­ю­чи до «ор­га­ні­чної пра­ці» — ло­яль­но­сті, роз­ви­тку укра­їн­ської куль­ту­ри, осві­ти і го­спо­дар­ства.

29 жов­тня 1941 р. в одно­му з ли­стів Ан­дрей Ше­пти­цький так оці­нив ні­ме­цькі успі­хи у вій­ні з СРСР: «Сво­єю пе­ре­мо­гою над ро­сій­ським ко­му­ні­змом ні­ме­цька ар­мія вчи­ни­ла зна­чну при­слу­гу хри­сти­ян­ству, а мо­же, й усьо­му люд­ству. Біль­шо­ви­ки — най­більш зав­зя­ті во­ро­ги Ісу­са Хри­ста, вся­кої ре­лі­гії та духовенства. Якщо пе­ре­мо­га нім­ців ста­не оста­то­чною, біль­шо­визм пе­ре­ста­не існу­ва­ти».

По­зір­на «під­трим­ка» ні­ме­цько­го ре­жи­му бу­ла ні­чим ін­шим, як спро­бою від­най­ти най­ви­гі­дні­ший modus vivendi з оку­па­цій­ною вла­дою. Для ми­тро­по­ли­та, до­бре зна­йо­мо­го зі ста­лін­ською то­та­лі­тар­ною си­сте­мою, нім­ці бу­ли «мен­шим злом». Во­дно­час, як у лю­ди­ни, ко­тра отри­ма­ла ви­хо­ва­н­ня та осві­ту за ча­сів Ав­стро­Угор­ської мо­нар­хії, у ньо­го збе­рі­гав­ся пі­є­тет пе­ред ні­ме­цькою куль­ту­рою та дер­жа­вою.

Про­те з ча­сом ілю­зії Ше­пти­цько­го що­до ні­ме­цько­го оку­па­цій­но­го ре­жи­му по­чи­на­ли роз­ві­ю­ва­ти­ся: лі­де­рів ОУН-б ув’язни­ли, ді­яль­ність Укра­їн­ської на­ціо­наль­ної ра­ди, на яку спо­ді­вав­ся ми­тро­по­лит, за­бо­ро­ни­ли на по­ча­тку 1942 р. Як він роз­ча­ро­ва­но за­зна­чав: «То вже не бу­ли нім­ці Ге­те».

Ре­а­лі­за­ція спла­но­ва­но­го на Ван­зей­ській кон­фе­рен­ції в сі­чні 1942 р. «оста­то­чно­го розв’яза­н­ня» — ма­со­во­го зни­ще­н­ня єв­рей­сько­го на­се­ле­н­ня — змі­ни­ла ве­ктор по­гля­дів ми­тро­по­ли­та Ан­дрея. Усві­дом­ле­н­ня без­ви­хо­ді за умов ні­ме­цької оку­па­ції від­чу­ва­є­ться у ли­сті від 28 гру­дня 1942 р.: «Те­рор по­си­лю­є­ться. За два мі­ся­ці у Льво­ві без су­ду стра­ти­ли по­над 70 тис. жи­дів. Ми за­зна­ли об­шу­ків у са­мо­му Ка­те­драль­но­му со­бо­рі, в мо­їм до­мі. Офі­це­ри ге­ста­по здій­сню­ва­ли об­шу­ки у цер­кві, ув’язни­ли двох іє­ро­мо­на­хів і, на­пев­но, на­ма­га­ти­му­ться за­ве­сти якусь гу­чну спра­ву, ба­зо­ва­ну на бре­хні. Аре­шти три­ва­ють. Із ко­жним днем стає де­да­лі зро­зумі­лі­шим, що на­ма­га­ю­ться зни­щи­ти укра­їн­ську та поль­ську ін­те­лі­ген­цію».

Ми­тро­по­лит Ан­дрей не по­бо­яв­ся від­кри­то ви­сту­пи­ти про­ти на­цист­ської по­лі­ти­ки в кіль­кох сво­їх по­сла­н­нях. Во­дно­час у ли­сті до Па­пи Пія XII у сер­пні 1942 р. ми­тро­по­лит ду­же кри­ти­чно ха­ра­кте­ри­зу­вав на­цизм: «Це — си­сте­ма бре­хні, обма­ну, не­спра­ве­дли­во­сті, гра­бун­ку, спо­тво­ре­н­ня всіх ідей ци­ві­лі­за­ції та по­ряд­ку; це — си­сте­ма его­ї­зму, пе­ре­біль­ше­но­го до аб­сур­дної ме­жі то­таль­но­го бо­же­віль­но­го на­ціо­нал-шо­ві­ні­зму, не­на­ви­сті до всьо­го, що є кра­си­вим та до­брим, во­на яв­ляє со­бою щось та­ке фе­но­ме­наль­не, що най­пер­шою ре­а­кці­єю при ви­гля­ді цьо­го мон­стра є оні­мі­ле зди­ву­ва­н­ня. Ку­ди за­ве­де ця си­сте­ма не­ща­сний ні­ме­цький на­род? Це мо­же бу­ти не що ін­ше, як де­ге­не­ра­ція люд­ства, якої ще не бу­ло в істо­рії».

За сло­ва­ми Ми­ро­сла­ва Ма­ри­но­ви­ча, фа­ту­мом Ше­пти­цько­го в ро­ки вій­ни бу­ло «від­чай­ду­шне шу­ка­н­ня мен­шо­го зла». У цьо­му по­ля­гає тра­ге­дія не ли­ше ми­тро­по­ли­та, а й ко­жної лю­ди­ни, ко­му до­ве­ло­ся жи­ти в цих «кри­ва­вих зем­лях» між дво­ма то­та­лі­та­ри­зма­ми. Про­те по­стать ми­тро­по­ли­та Ше­пти­цько­го з пер­спе­кти­ви XXI сто­лі­т­тя є взір­цем не­злам­но­сті ду­ху, па­трі­о­ти­зму і му­дро­сті. Все це до­по­мо­гло укра­їн­цям ви­сто­я­ти в по­лум’яні лі­та Дру­гої сві­то­вої вій­ни. До­по­мо­же ви­сто­я­ти і те­пер.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.