Про ми­ро­твор­чу опе­ра­цію ООН в «се­па­ра­тист­сько­му» ре­гіо­ні Хор­ва­тії

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ігор ЛОССОВСЬКИЙ, спе­ці­аль­но для «Дня»

Де­я­кі ана­ло­гії та успі­шний до­свід для Дон­ба­су з Бал­кан

Як і у сьо­го­дні­шньо­му ви­пад­ку із се­па­ра­тист­ськи­ми си­ла­ми на Дон­ба­сі, що пов­ні­стю у по­лі­ти­чно­му та вій­сько­во­му сен­сах за­ле­жать, фі­нан­су­ю­ться та під­три­му­ю­ться фе­де­раль­ною вла­дою пре­зи­ден­та Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на, ро­сій­ськи­ми ре­гу­ляр­ни­ми вій­ська­ми та на­йман­ця­ми, так і 20 ро­ків то­му серб­ські се­па­ра­ти­сти в Хор­ва­тії пов­ні­стю за­ле­жа­ли та під­три­му­ва­лись фе­де­раль­ною вла­дою серб­сько­го ди­кта­то­ра Сло­бо­да­на Ми­ло­ше­ви­ча, який, як і Во­ло­ди­мир Пу­тін сьо­го­дні, на­по­ля­гав на то­му, щоб про­бле­му ви­рі­шу­ва­ли пря­ми­ми пе­ре­го­во­ра­ми між се­па­ра­ти­ста­ми і уря­дом Хор­ва­тії. В ра­зі ре­а­лі­за­ції та­ка по­лі­ти­ка при­зве­ла б ли­ше до за­мо­ро­жу­ва­н­ня си­ту­а­ції, ле­гі­ти­мі­за­ції се­па­ра­тист­ських урядів ”

Дня­ми в еле­ктрон­но­му ре­сур­сі Project Syndicate бу­ло роз­мі­ще­но ста­т­тю « На­ле­жне втру­ча­н­ня в Укра­ї­ні » ві­до­мо­го єв­ро­пей­сько­го по­лі­ти­ка Кар­ла Більд­та — ко­ли­шньо­го прем’єр-мі­ні­стра (1991—1994 рр.) та мі­ні­стра за­кор­дон­них справ (2006—2014 рр.) Шве­ції, ве­ли­ко­го дру­га Укра­ї­ни, чи не най­біль­шо­го та най­прин­ци­по­ві­шо­го се­ред по­лі­ти­ків За­хі­дно­го сві­ту ба­га­то­рі­чно­го ло­бі­ста й при­хиль­ни­ка єв­ро­пей­сько­го кур­су роз­ви­тку Укра­ї­ни. Сьо­го­дні він є без­ком­про­мі­сним кри­ти­ком агре­сив­ної стра­те­гії та зов­ні­шньої по­лі­ти­ки пре­зи­ден­та РФ Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на що­до кра­їн пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру, вій­сько­вої агре­сії ці­єї дер­жа­ви про­ти Укра­ї­ни, на­слід­ком якої ста­ла про­ти­прав­на ане­ксія Кри­му та кро­во­про­ли­тна вій­на на схо­ді Укра­ї­ни, що вже за­бра­ла ти­ся­чі жит­тів укра­їн­ських гро­ма­дян. За­зна­че­на зу­хва­ла агре­сія спри­чи­ни­ла по­ча­ток руй­на­ції су­ча­сно­го по­стЯл­тин­сько- По­тс­дам­сько­го сві­то­по­ряд­ку ( 1945 р.), Хель­сінк­сько­го про­це­су ОБСЄ ( 1973 р.), ста­ла не­без­пе­чним пре­це­ден­том си­ло­во­го за­хо­пле­н­ня та ане­ксії ча­сти­ни те­ри­то­рії кра­ї­ни- чле­на ООН ядер­ною дер­жа­вою — по­стій­ним чле­ном РБ ООН.

Карл Більдт сьо­го­дні не по­тре­бує пред­став­ле­н­ня в Укра­ї­ні, оскіль­ки зав­дя­ки сво­їй осо­би­стій ді­яль­но­сті та пу­блі­чним за­явам на під­трим­ку на­шої дер­жа­ви є ши­ро­ко ві­до­мий як се­ред по­лі­ти­ків і фа­хів­ців, так і се­ред ши­ро­ких верств на­се­ле­н­ня. Ра­зом з тим, ма­буть, ли­ше обме­же­не коло фа­хів­ців пам’ ята­ють, що в се­ре­ди­ні 1990-х ро­ків ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя він по­сі­дав низ­ку від­по­від­аль­них ди­пло­ма­ти­чних по­сад у си­сте­мі ООН та Єв­ро­пей­сько­го Со­ю­зу: спе­ці­аль­но­го по­слан­ни­ка ЄС в ко­ли­шній Юго­сла­вії, вер­хов­но­го пред­став­ни­ка що­до Бо­снії і Гер­це­го­ви­ни (БіГ), спе­ці­аль­но­го по­слан­ни­ка ООН на Бал­ка­нах, спів­го­ло­ви Дей­тон­ської мир­ної кон­фе­рен­ції що­до БіГ. Ши­ро­кий між­на­ро­дний ми­ро­твор­чий до­свід до­зво­лив цьо­му по­лі­ти­ку про­ве­сти де­я­кі ана­ло­гії та спро­гно­зу­ва­ти мо­жли­вий роз­ви­ток си­ту­а­ції на укра­їн­сько­му Дон­ба­сі на осно­ві мо­де­лі вре­гу­лю­ва­н­ня Юго­слав­ської кри­зи 1990- х ро­ків, зокре­ма за­вер­ше­н­ня вій­ни на те­ри­то­рії Хор­ва­тії та мир­ної ре­а­бі­лі­та­ції ре­гіо­ну Схі­дної Сла­во­нії, Ба­ра­нії та За­хі­дно­го Сре­му (ССБЗС, так зва­не хор­ват­ське по­ду­нав’ є), що був схі­дним ре­гіо­ном Хор­ва­тії зі зна­чною час­ткою серб­сько­го етні­чно­го на­се­ле­н­ня, на те­ри­то­рії яко­го ( а та­кож де­яких ін­ших ра­йо­нів За­хі­дної і Цен­траль­ної Хор­ва­тії) бу­ло про­го­ло­ше­но се­па­ра­тист­ське утво­ре­н­ня « Ре­спу­блі­ка Серб­ська Кра­ї­на» (1991—1995 рр.).

На дум­ку Кар­ла Більд­та, якщо Ро­сія справ­ді хо­че розв’ яза­н­ня кон­флі­кту на схо­ді Укра­ї­ни, во­на має бу­ти го­то­вою під­три­ма­ти роз­мі­ще­н­ня мі­жна­ро­дної ми­ро­твор­чої вій­сько­вої мі­сії та між­на­ро­дних сил у цьо­му ре­гіо­ні. Та­ка мі­сія мо­гла би роз­по­ча­ти про­цес мир­ної ре­а­бі­лі­та­ції ре­гіо­ну, за­без­пе­чи­ти на­дій­ний кон­троль укра­їн­сько- ро­сій­сько­го кор­до­ну в зо­ні кон­флі­кту, по­вер­не­н­ня пе­ре­мі­ще­них осіб та ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су до Укра­ї­ни з на­ле­жним до­три­ма­н­ням усіх між­на­ро­дних норм і правил. Як ко­ри­сну мо­дель та­ких пе­ре­хі­дних про­це­сів мир­ної ре­а­бі­лі­та­ції та ре­ін­те­гра­ції на­во­дять при­клад «на­ле­жно­го втру­ча­н­ня» сві­то­вої спіль­но­ти в осо­бі ООН та ство­ре­н­ня во­се­ни 1995 ро­ку Ін­сти­ту­ту тим­ча­со­во­го між­на­ро­дно­го про­те­кто­ра­ту — UNTAES — Пе­ре­хі­дної адмі­ні­стра­ції ООН для при­кор­дон­но­го з Сер­бі­єю ре­гіо­ну Хор­ва­тії — ССБЗС.

Як і у сьо­го­дні­шньо­му ви­пад­ку із се­па­ра­тист­ськи­ми си­ла­ми на Дон­ба­сі, що пов­ні­стю у по­лі­ти­чно­му та вій­сько­во­му сен­сах за­ле­жать, фі­нан­су­ю­ться та під­три­му­ю­ться фе­де­раль­ною вла­дою пре­зи­ден­та Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на, ро­сій­ськи­ми ре­гу­ляр­ни­ми вій­ська­ми та на­йман­ця­ми, так і 20 ро­ків то­му серб­ські се­па­ра­ти­сти в Хор­ва­тії пов­ні­стю за­ле­жа­ли та під­три­му­ва­лись фе­де­раль­ною вла­дою серб­сько­го ди­кта­то­ра Сло­бо­да­на Ми­ло­ше­ви­ча, який, як і Во­ло­ди­мир Пу­тін сьо­го­дні, на­по­ля­гав на то­му, щоб про­бле­му ви­рі­шу­ва­ли пря­ми­ми пе­ре­го­во­ра­ми між се­па­ра­тис- та­ми і уря­дом Хор­ва­тії. В ра­зі ре­а­лі­за­ції та­ка по­лі­ти­ка при­зве­ла б ли­ше до за­мо­ро­жу­ва­н­ня си­ту­а­ції, ле­гі­ти­мі­за­ції се­па­ра­тист­ських урядів і управ­лін­ських стру­ктур «Ре­спу­блі­ки Серб­ська Кра­ї­на » ( РСК) та на­сту­пно­го її об’ єд­на­н­ня в рам­ках « Ве­ли­кої Сер­бії » або про­дов­же­н­ня de facto «не­за­ле­жно­го» існу­ва­н­ня.

Ав­то­ро­ві цих ряд­ків у 1998— 1999 рр. ви­па­ла честь пред­став­ля­ти Укра­ї­ну у скла­ді мі­жна­ро­дної ми­ро­твор­чої мі­сії Ор­га­ні­за­ції з без­пе­ки та спів­ро­бі­тни­цтва в Єв­ро­пі ( ОБСЄ) в Хор­ва­тії, яка, пра­цю­ю­чи па­ра­лель­но з UNTAES, спо­сте­рі­га­ла за про­це­сом по­сту­по­вої пе­ре­да­чі вла­ди в ре­гіо­ні від Пе­ре­хі­дної адмі­ні­стра­ції ООН до цен­траль­ної вла­ди та мі­сце­вих управ­лін­ських стру­ктур Ре­спу­блі­ки Хор­ва­тія, до­три­ма­н­ням від­по­від­них між­на­ро­дних норм і правил згі­дно з Ер­дут­ськи­ми і Дей­тон­ськи­ми мир­ни­ми до­мов­ле­но­стя­ми 1995 ро­ку. Пев­ною мі­рою, по­ді­ля­ю­чи дум­ку про існу­ва­н­ня де­яких ана­ло­гій опи­са­ної си­ту­а­ції 20- рі­чної дав­ни­ни в ко­ли­шній Юго­сла­вії і сьо­го­дні­шньої — на схо­ді Укра­ї­ни, а та­кож спо­ді­ва­ю­чись на по­ді­бне ж по­зи­тив­не і мир­не розв’яза­н­ня спро­во­ко­ва­ної Ро­сі­єю кри­зи на Дон­ба­сі, як у схо­жій си­ту­а­ції це бу­ло успі­шно ви­рі­ше­но за ши­ро­кої, актив­ної та іні­ці­а­тив­ної по­се­ре­дни­цької уча­сті сві­то­вої спіль­но­ти, на­сам­пе­ред ООН, НАТО та ЄС, хо­тів би при­вер­ну­ти ува­гу до де­яких до­сить прин­ци­по­вих від­мін­но­стей між ци­ми дво­ма на­зва­ни­ми кри­зо­ви­ми си­ту­а­ці­я­ми в Цен­траль­но-Схі­дній Єв­ро­пі, які мо­жуть принципово ускла­дни­ти про­су­ва­н­ня розв’яза­н­ня ро­сій­сько­укра­їн­сько­го кон­флі­кту за « хор­ват­ським сце­на­рі­єм».

Оби­дві кри­зи бу­ли спро­во­ко­ва­ні ав­то­ри­тар­ни­ми ре­жи­ма­ми кра­їн, які спо­від­у­ва­ли по­лі­ти­ку по­лі­ти­чно­го і си­ло­во­го ти­ску на сво­їх су­сі­дів, що пра­гну­ли до де­мо­кра­тії та справ­жньої не­за­ле­жно­сті. Во­дно­час якщо Сер­бія в се­ре­ди­ні 1990-х ро­ків бу­ла ли­ше не­ве­ли­ким шма­тком ко­ли­шньої Юго­слав­ської фе­де­ра­ції, що про­дов­жу­ва­ла трі­ща­ти по швах і роз­па­да­ти­ся, із по­се­ре­дньою ар­мі­єю та за­ста­рі­лим озбро­є­н­ням, РФ сьо­го­дні про­дов­жує за­ли­ша­ти­ся у вій­сько­во­му від­но­шен­ні одні­єю з най­по­ту­жні­ших дер­жав сві­ту, що во­ло­діє дру­гим ядер­ним ар­се­на­лом на пла­не­ті, є по­стій­ним чле­ном РБ ООН і має до­сить ви­со­кий по­лі­тич- ний вплив у Єв­ра­зій­сько­му ре­гіо­ні та ве­ли­че­зний ре­сур­сний по­тен­ці­ал.

У трав­ні та сер­пні 1995 р. зброй­ні си­ли Хор­ва­тії, які в опе­ра­тив­но­му по­ряд­ку бу­ли ство­ре­ні, на­вче­ні та озбро­є­ні за актив­ної під­трим­ки мі­жна­ро­дної спіль­но­ти, за­вда­ли зна­чно­го уда­ру по по­зи­ці­ях Юго­слав­ської на­ро­дної ар­мії (ЮНА), що до­зво­ли­ло при­єд­на­ти до Хор­ва­тії За­хі­дну та Цен­траль­ну ча­сти­ни так зва­ної РСК (За­хі­дна Сла­во­нія), у скла­ді якої пі­сля цих на­сту­пів за­ли­ши­ли­ся ли­ше те­ри­то­рії ССБЗС, що фа­кти­чно при­пи­ни­ло її існу­ва­н­ня.

Зро­зумі­ло, що на зго­вір­ли­вість ав­то­ри­тар­но­го, але вже силь­но роз­хи­та­но­го по­лі­ти­чно­го ре­жи­му Юго­сла­вії сер­йо­зно впли­ну­ли бом­бо­ві уда­ри вій­сько­вої авіа­ції НАТО по по­зи­ці­ях ЮНА в Бо­снії (5 сер­пня і 22 ве­ре­сня 1994 р. в ра­йо­ні Са­ра­є­во; по ра­йо­ну Па­ле — 25 і 26 трав­ня 1995 р.; а та­кож дво­ти­жне­ві авіа­уда­ри в сер­пні- ве­ре­сні 1995 р.), пі­сля чо­го бел­град­ський ре­жим був го­то­вий по­го­ди­ти­ся на будь-які до­мов­ле­но­сті, за­про­по­но­ва­ні між­на­ро­дни­ми по­се­ре­дни­ка­ми ( Дей­тон­ські та Ер­дут­ські).

Із за­зна­че­ни­ми жорс­тки­ми та ефе­ктив­ни­ми ді­я­ми сві­то­вої спіль­но­ти у від­по­відь на агре­сію з бо­ку ре- жи­му Сло­бо­да­на Ми­ло­ше­ви­ча в ме­жах ко­ли­шньої Юго­сла­вії різ­ко кон­тра­стує сьо­го­дні­шня м’яка по­лі­ти­ка на­пу­чу­ва­н­ня та уми­ро­тво­ре­н­ня ро­сій­сько­го агре­со­ра, яку фа­кти­чно про­во­дять сьо­го­дні кра­ї­ни За­хо­ду, не зва­жа­ю­чи на га­ран­тії, які на­да­ва­лись ни­ми Укра­ї­ні згі­дно з по­ло­же­н­ня­ми Бу­да­пешт­сько­го ме­мо­ран­ду­му 1994 ро­ку та низ­кою ін­ших фун­да­мен­таль­них між­на­ро­дно-пра­во­вих до­ку­мен­тів в рам­ках ООН і ОБСЄ.

Вре­гу­лю­ва­н­ня хор­ват­ської кри­зи да­ло­ся ду­же ви­со­кою ці­ною. За офі­цій­ни­ми да­ни­ми, за під­сум­ка­ми вій­сько­вих дій на те­ри­то­рії Хор­ва­тії у 1991—1995 рр. за­ги­ну­ло по­над 30 тис. лю­дей, по­над пів­міль­йо­на му­си­ли по­ки­ну­ти мі­сця сво­го по­стій­но­го про­жи­ва­н­ня. При цьо­му, ду­ма­є­ться, що сьо­го­дні­шню кри­зу укра­їн­сько­го Дон­ба­су мо­жна бу­ло би розв’яза­ти мен­ши­ми жер­тва­ми та мен­шою ці­ною. Для цьо­го є кіль­ка під­став. В Хор­ва­тії ма­ла мі­сце між­е­тні­чна та між­кон­фе­сій­на лі­нії роз­ко­лу: сер­би/ хо­рва­ти і пра­во­слав­ні/ка­то­ли­ки. На Дон­ба­сі лі­нія роз­ко­лу про­ля­гає між ти­ми, хто від­но­сять се­бе до укра­їн­ської по­лі­ти­чної на­ції, яка ви­бра­ла єв­ро­пей­ський де­мо­кра­ти­чний шлях роз­ви­тку, і ти­ми, хто вва­жає «роз­пад СРСР най­біль­шою гео­по­лі­ти­чною ка­та­стро­фою ХХ сто­лі­т­тя» (при то­му, що це сто­лі­т­тя ста­ло свід­ком двох най­кри­ва­ві­ших в істо­рії люд­ства сві­то­вих війн) і є апо­ло­ге­та­ми «рус­ско­го ми­ра». Та­ким чи­ном, це про­ти­сто­я­н­ня є пе­ре­ва­жно в іде­о­ло­гі­чній та ін­фор­ма­цій­но-про­па­ган­дист­ській пло­щи­ні і не є жорс­тко ан­та­го­ні­сти­чним. Оче­ви­дно, що без ін­тен­сив­но­го піджив­ле­н­ня з бо­ку Ро­сії ре­гу­ляр­ни­ми вій­ська­ми та на­йман­ця­ми і їх актив­но­го озбро­є­н­ня при­бі­чни­ків «рус­ско­го ми­ра» на схо­ді Укра­ї­ни є пе­ре­ва­жна мен­шість.

Та­кі мір­ку­ва­н­ня що­до вну­трі­шніх об’єктив­них фа­кто­рів об­ґрун­ту­ва­н­ня при­чин роз­ко­лу на схо­ді Укра­ї­ни все­ля­ють пев­ний опти­мізм. Во­дно­час го­лов­ний зов­ні­шній фа­ктор, що про­во­кує еска­ла­цію кон­флі­кту на схо­ді Укра­ї­ни, на жаль, є зна­чно по­ту­жні­шим і са­мо­до­ста­тнім по­рів­ня­но з фа­кто­ром по­лі­ти­чно­го ре­жи­му Сло­бо­да­на Ми­ло­ше­ви­ча в ко­ли­шній Юго­сла­вії. Крім то­го, рі­вень рі­шу­чо­сті, єд­но­сті і без­ком­про­мі­сно­сті сві­то­вої спіль­но­ти, вжи­тих нею рі­шу­чих, в то­му чи­слі вій­сько­вих за­хо­дів у про­ти­сто­ян­ні агре­со­ру у 1990- х ро­ках і сьо­го­дні не є спів­став­ни­ми.

У цьо­му зв’ яз­ку хо­ті­ло­ся б під­три­ма­ти опти­мізм Кар­ла Більд­та що­до то­го, що у ра­зі спіль­них рі­шу­чих зу­силь Укра­ї­ни і За­хо­ду на про­ти­дію де­ста­бі­лі­за­ції з бо­ку Ро­сії си­ту­а­ція на Дон­ба­сі мо­же отри­ма­ти кон­стру­ктив­ний роз­ви­ток за опи­са­ним успі­шним хор­ват­ським сце­на­рі­єм. Во­дно­час за­ли­ша­є­ться ли­ше спо­ді­ва­ти­ся на акти­ві­за­цію по­зи­ції За­хо­ду, на про­дов­же­н­ня і по­си­ле­н­ня ви­су­не­н­ня на­ши­ми за­хі­дни­ми пар­тне­ра­ми все біль­шва­го­мих та рі­шу­чих ар­гу­мен­тів на під­трим­ку по­ді­бно­го кон­стру­ктив­но­го роз­ви­тку си­ту­а­ції на схо­ді Укра­ї­ни.

Ігор ЛОССОВСЬКИЙ — Над­зви­чай­ний і Пов­но­ва­жний По­слан­ник Укра­ї­ни

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.