Ко­ли ін­ва­лі­дність не ви­рок, а шанс

Як акти­ві­сти вла­сни­ми зу­си­л­ля­ми пе­ре­тво­рю­ють мі­ський про­стір на до­сту­пний для лю­дей на віз­ках

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Там­та ГУГУШВІЛІ, Тер­но­піль

27-рі­чний Іван Ко­сми­на з Гу­ся­тин­сько­го ра­йо­ну Тер­но­піль­ської обла­сті вже п’ ять ро­ків пе­ре­су­ва­є­ться на ін­ва­лі­дно­му віз­ку. Трав­му, яка пе­ре­вер­ну­ла йо­го жи­т­тя, він отри­мав 7 черв­ня 2010-го. Іван стри­бнув у во­до­йму і отри­мав пе­ре­лом ший­них хреб­ців. Цей день став від­лі­ком но­во­го ета­пу жи­т­тя.

Сьо­го­дні ін­ва­лі­дність пер­шої гру­пи Іван не вва­жає сво­їм жит­тє­вим ви­ро­ком. Він пе­ре­ко­на­ний, що це шанс змі­ни­ти вла­сне жи­т­тя і жи­т­тя со­тень ін­ших лю­дей на кра­ще. За це він уже кіль­ка ро­ків бо­ре­ться що­дня. Ви­ма­гає за­хи­сту прав лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю від пред­став­ни­ків вла­ди, по­ши­рює ін­фор­ма­цію про стан обла­шту­ва­н­ня ін­фра­стру­кту­ри, спів­пра­цює із жур­на­лі­ста­ми, на­ла­го­джує кон­та­кти із лю­дьми з ін­ва­лі­дні­стю, щоб ви­вчи­ти пов­ний спектр їхніх про­блем. Іван у 2014-му по­ло­ви­ну сво­єї мі­ся­чної пен­сії по ін­ва­лі­дно­сті від­дав на обла­шту­ва­н­ня пан­ду­са у ра­йон­ній лі­кар­ні (на­га­да­є­мо, «День» пи­сав про ньо­го у № 80 від 6 трав­ня 2014 ро­ку). А кіль­ка мі­ся­ців то­му за­сну­вав гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію «Ві­кто­рія», яка від­сто­ю­ва­ти­ме ін­те­ре­си лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю.

ПЕ­РЕ­МО­ГА НАД БАЙ­ДУ­ЖІ­СТЮ

За сло­ва­ми го­ло­ви гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції Іва­на Ко­сми­ни, «Ві­кто­рію» бу­ло за­сно­ва­но 2 кві­тня 2015-го. Основ­ні на­прям­ки ро­бо­ти: об’єд­на­н­ня ін­ва­лі­дів й ін­ших гро­ма­дян для спри­я­н­ня со­ці­аль­ній актив­но­сті, ви­рі­ше­н­ня на­галь­них пи­тань із за­хи­сту прав лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю.

«Чле­нів ор­га­ні­за­ції по­ки ще не­має. Є че­тве­ро за­снов­ни­ків. Двоє з нас, я і Оля Кун­дис, ма­є­мо ін­ва­лі­дність. В Олі важ­ка хво­ро­ба — міо­па­тія. Во­на се­кре­тар гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції, а її чо­ло­вік є ре­ві­зо­ром «Ві­кто­рії». За­сту­пни­ком го­ло­ви гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції є Ма­ксим Дми­трик. Йо­го до­чка ма­ла важ­ку фор­му ДЦП. На жаль, дів­чи­на по­мер­ла. Тоб­то ко­жен із нас знає, що та­ке ін­ва­лі­дність, від­по­від­но зна­є­мо, як пра­виль­но до­бра­ти сло­ва, щоб під­три­ма­ти ін­ших. То­му по­ду­ма­ли об’єд­на­ти­ся, щоб до­по­ма­га­ти лю­дям, спри­я­ти змі­цнен­ню ду­ху лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. Хтось має мо­жли­вість, але не має ба­жа­н­ня за­йма­ти­ся та­кою ді­яль­ні­стю. А в нас є ба­жа­н­ня і шу­ка­є­мо мо­жли­во­сті » , — роз­по­від­ає «Дню» Іван.

На­зва «Ві­кто­рія» є не­ви­пад­ко­вою. Так са­мо на­зва­но спор­тив­ний май­дан­чик, роз­бу­до­вою яко­го Іван Ко­сми­на за­йма­є­ться вже кіль­ка ро­ків. Тут про­во­дя­ться зма­га­н­ня та тре­ну­ва­н­ня що для ді­тей, то і для до­ро­слих. Ва­жли­вим є зна­че­н­ня на­зви, адже Ві­кто­рія у рим­ській мі­фо­ло­гії є бо­ги­нею пе­ре­мо­ги. «На­ша ме­та — це пе­ре­мо­га над бай­ду­жі­стю лю­дей, пе­ре­мо­га над со­бою. Ко­ли лю­ди­на з ін­ва­лі­дні­стю ро­зу­міє, що во­на ще по­трі­бна, що її мі­сію в жит­ті ще не ви­чер­па­но, і во­на має ще ба­га­то зро­би­ти — це справ­ді пе­ре­мо­га. Осо­би­сто ме­ні ве­ли­че­зну на­дію да­ла лю­ди­на, яка з’яви­ла­ся в мо­є­му жит­ті 2011 ро­ку. Са­ме во­на до­по­мо­гла по­ві­ри­ти в се­бе і ви­йти з де­пре­сії. Зав­дя­ки цій лю­ди­ні я по­чав ду­же ба­га­то пра­цю­ва­ти, — роз­по­від­ає Іван. — Ми хо­че­мо до­лу­ча­ти лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю у рі­зні сфе­ри ді­яль­но­сті. Хо­че­мо, щоб лю­ди з обме­же­ни­ми мо­жли­во­стя­ми бу­ли ма­кси­маль­но за­ді­я­ні, щоб во­ни пра­цю­ва­ли. Пла­ну­є­мо ро­би­ти об’ єд­на­н­ня, зі­бра­н­ня з лю­дьми з ін­ва­лі­дні­стю. У ме­не є ба­га­то зна­йо­мих по всій Укра­ї­ні. Мо­жли­во, я б їх залучив до ро­бо­ти, щоб ро­зумі­ли, що во­ни не са­мі. Якщо їх хтось під­три­мує, лю­ди з ін­ва­лі­дні­стю до­ся­га­ють рі­зних ви­сот, де­ко­ли на­віть біль­ших успі­хів, ніж здо­ро­ві».

«ІН­ВА­ЛІ­ДНІСТЬ — НЕ ПО­КА­РА­Н­НЯ, А ВИ­ПРО­БУ­ВА­Н­НЯ»

«Най­пер­ше зав­да­н­ня — це обла­шту­ва­н­ня пан­ду­сів. Я вже кіль­ка ро­ків пра­цюю в цьо­му на­прям­ку. Це ду­же по­віль­ний про­цес, але пи­та­н­ня по­сту­по­во ви­рі­шу­є­ться. Пан­ду­си на но­вих бу­ді­вель­них май­дан­чи­ках в Гу­ся­ти­ні ро­блять вже за єв­ро­пей­ськи­ми стан­дар­та­ми. По­ча­ли та­кож обла­што­ву­ва­ти зна­ки для пар­ков­ки лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. Хо­чу та­кож звер­ну­ти­ся до під­при­єм­ців, які бу­ду­ють хар­чу­валь­ні за­кла­ди, щоб во­ни не за­бу­ва­ли про лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю і обла­шту­ва­ли пан­ду­си при вхо­ді до за­кла­ду. На­справ­ді нас ба­га­то, про­сто нас не ба­чать. Не­мо­жли­во ви­йти на ву­ли­цю, не­мо­жли­во пе­ре­йти до­ро­гу, бо там бор­дюр, не­мо­жли­во зай­ти в ма­га­зин, в апте­ку, бо пан­дус не­пра­виль­но вста­нов­ле­но, або вза­га­лі йо­го не­має. Лю­ди з ін­ва­лі­дні­стю не хо­чуть ви­хо­ди­ти з до­му, бо вва­жа­ють се­бе не­по­трі­бни­ми. Але ця си­ту­а­ція вже по­ча­ла змі­ню- ва­ти­ся. Ві­рю, що Гу­ся­тин­ський ра­йон бу­де одним із пер­ших ма­кси­маль­но обла­што­ва­них для по­треб лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю», — ка­же Іван Ко­сми­на.

Хо­ча гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію за­сно­ва­но не­дав­но, вже є пер­ші ре­зуль­та­ти. «Не­що­дав­но був у Тер­но­по­лі в та­бо­рі для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю. Там нам да­ли ко­ля­ски і хо­дун­ки. Я три ко­ля­ски роз­дав лю­дям, і ще в ме­не є кіль­ка ко­ля­сок і хо­дун­ків. Ми вже пе­ре­ко­на­ли­ся, що ру­ха­є­мо­ся у пра­виль­но­му на­прям­ку, бо ба­чи­мо пер­ші ре­зуль­та­ти: ко­ли при­не­сли ко­ля­ску чо­ло­ві­ко­ві пі­сля ін­суль­ту, лю­ди­на від ща­стя про­сто по­ча­ла пла­ка­ти», — ка­же Іван.

ЗБИ­РА­ЮТЬ КО­ШТИ НА ОБЛА­ШТУ­ВА­Н­НЯ ВІД­ПО­ЧИН­КО­ВО­ГО ТА­БО­РУ

«Ми мо­же­мо пра­цю­ва­ти та ре­а­лі­зо­ву­ва­ти ду­же ба­га­то та­ких справ, яких здо­ро­ві не зав­жди мо­жуть ро­би­ти. Спів­за­снов­ни­ця ор­га­ні­за­ції Оля Кун­дис має ве­ли­кий та­лант — во­на чу­до­ва ви­ши­валь­ни­ця, хо­ча в неї ру­ки май­же не пра­цю­ють. Во­на ство­рює не­ймо­вір­но кра­си­ві ре­чі. Жо­ден із ви­ро­бів не є для про­да­жу, во­на да­рує ро­ди­чам і дру­зям. Один із та­ких ви­ши­тих ви­ро­бів, зокре­ма со­ро­чку, ви­сла­ла ме­ні. Для ме­не це один із най­цін­ні­ших по­да­рун­ків у жит­ті», — ді­ли­ться Іван Ко­сми­на.

«Хо­чу на­го­ло­си­ти про ще одну ва­жли­ву те­му. Під час В’єтнам­ської вій­ни аме­ри­кан­ці ви­ді­ля­ли ве­ли­кі ко­шти сво­їм сол­да­там на ре­а­бі­лі­та­цію, щоб лю­ди, які про­йшли вій­ну, по­чу­ва­ли се­бе віль­но в су­спіль­стві. Хо­че­ться, щоб на­ших бій­ців, які отри­ма­ли ін­ва­лі­дність, не тіль­ки зу­стрі­ча­ли з кві­та­ми і за пів­ро­ку, або один раз у рік зга­ду­ва­ли про них. Не­об­хі­дно, щоб за­раз актив­но по­ча­ли пра­цю­ва­ти над пи­та­н­ням їхньої ре­а­бі­лі­та­ції. Бо ко­жен із нас пе­ред укра­їн­ськи­ми сол­да­та­ми у ве­ли­ко­му бор­гу», — за­зна­чає акти­віст.

«Чи вва­жаю я се­бе не­ща­сним, по­ки­ну­тим, бі­дним і ні­ко­му не­по­трі­бним ка­лі­кою... Ні, я се­бе та­ким не вва­жаю! І мо­жли­во хтось по­ду­має, що я бо­же­віль­ний, ко­ли це пи­шу, але на­справ­ді я ща­сли­ва лю­ди­на. Адже як­би не ця трав­ма, я б ні­ко­ли не знав, що та­ке дру­жба, я б ні­ко­ли не про­я­вив іні­ці­а­ти­ву роз­ви­ва­ти спорт і за­кли­ка­ти мо­лодь до здо­ро­во­го спосо­бу жи­т­тя, я б ні­ко­ли не знав, що та­ке лю­бов... І якщо Бог допу­стив, що я маю жи­ти в та­ко­му ста­ні, от­же, ще маю зро­би­ти ба­га­то до­брих справ, яких ні­ко­ли б не зро­бив, бу­ду­чи аб­со­лю­тно здо­ро­вим», — йде­ться в одно­му з по­стів Іва­на Ко­сми­ни на «Фейс­бу­ці». Щоб цю ве­ли­че­зну ві­ру у свої си­ли і в май­бу­тнє отри­ма­ли й ін­ші лю­ди з обме­же­ни­ми мо­жли­во­стя­ми, гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Ві­кто­рія» пла­нує вла­шту­ва­ти від­по­чин­ко­вий та­бір для лю­дей з ін­ва­лі­дні­стю.

Охо­чі під­три­ма­ти цю ідею і за­га­лом ді­яль­ність ор­га­ні­за­ції мо­жуть пе­ре­ра­ху­ва­ти ко­шти на бан­ків­ський ра­ху­нок: ПРИВАТБАНКГРОІ «ВІ­КТО­РІЯ» ГО 26005055110806 МФО 338383 ОКПО 39726207

Де­таль­ні­шу ін­фор­ма­цію мо­жна ді­зна­ти­ся у со­цме­ре­жі Facebook на сто­рін­ці Іва­на Ко­сми­ни.

ФО­ТО АН­ДРІЯ НЕСТЕРЕНКА

ДО РЕ­ЧІ, В ЧЕРВ­НІ КИ­ЇВ­РА­ДА ЗО­БОВ’ЯЗА­ЛА ОБЛА­ДНА­ТИ ПАН­ДУ­СА­МИ ОБ’ЄКТИ СО­ЦІ­АЛЬ­НОЇ ІН­ФРА­СТРУ­КТУ­РИ СТО­ЛИ­ЦІ. НЕ­ОБ­ХІ­ДНО БУ­ЛО ВИ­ГО­ТО­ВИ­ТИ Й ВСТА­НО­ВИ­ТИ 19 ПАН­ДУ­СІВ, ВАР­ТІСТЬ РО­БІТ ОЦІ­НЮ­ЮТЬ У 365 ТИ­СЯЧ ГРИ­ВЕНЬ. 1 СЕР­ПНЯ МІ­СЬКА ВЛА­ДА МАЄ ВІДЗВІТУВАТИСЯ ЗА ВИ­КО­НА­НУ РО­БО­ТУ

ФО­ТО ЗІ СТО­РІН­КИ ІВА­НА КО­СМИ­НИ У FACEBOOK

ІВАН КО­СМИ­НА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.