«Ви­шне­ва ві­хо­ла»

У Льво­ві три­ває ви­став­ка фо­то­ро­біт за мо­ти­ва­ми по­е­зій Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча

Den (Ukrainian) - - Тайм-аут - Те­тя­на КОЗИРЄВА, Львів Фо­то Йо­си­па МАРУХНЯКА

Ця ви­став­ка де­що не­зви­чай­на, адже ко­жна фо­то­ро­бо­та — це своє­рі­дна ілюстрація по­е­зії Ан­то­ни­ча, в яку за­ко­ха­ний ві­до­мий львів­ський фо­то­жур­на­ліст Йо­сип Марухняк. Во­на справ­ді по­е­ти­чна, фі­ло­соф­ська і якась ціл­ко­ви­то до­віль­на, роз­хри­ста­на, яка сут­тє­во від­рі­зня­є­ться від йо­го по­пе­ре­дніх ви­ста­вок. У від­кри­тій га­ле­реї Львів­сько­го істо­ри­чно­го му­зею — «іта­лій­сько­му дво­ри­ку» ми ба­чи­мо кра­є­ви­ди, етю­ди, якісь не­зви­чні мит­тє­во­сті, аб­стра­ктні ре­чі, порт­ре­ти лю­дей, і всі ці ро­бо­ти скла­дно по­єд­ну­ю­ться в якесь єди­не ці­ле, але...

«На цю ви­став­ку ме­не на­ди­хнув по­ет Бог­дан-Ігор Ан­то­нич, — ка­же Йо­сип Марухняк. — Йо­го по­е­зія вже ба­га­то ро­ків спо­ну­кає ме­не ди­ви­ти­ся на світ не про­сто, а тро­хи по-фі­ло­соф­ськи, бо в ньо­му я зна­хо­джу своє­рі­дне обра­зне ми­сле­н­ня, яке є емо­цій­ним, пов’яза­ним з по­ру­хом жи­вої при­ро­ди. У по­е­зії Ан­то­ни­ча є сві­до­ма сти­хія люд­сько­го бу­т­тя, мі­фо­ло­гі­чна фоль­клор­ність, пов’яза­на з лю­ди­ною та при­ро­дою. Пі­зна­ю­чи Ан­то­ни­ча, ба­чиш ве­ли­ке сер­це ху­до­жни­ка і йо­го слу­жі­н­ня на­ро­ду. Зви­чай­но, цей по­ет є ду­же не­про­стий, ме­ні зда­є­ться, один з най­кра­щих в Укра­ї­ні, який на­штов­хує на роз­ду­ми, спо­ну­кає до до­бра. По­єд­на­н­ня йо­го по­е­ти­чних ряд­ків та мо­їх фо­то­гра­фі­чних кар­ти­нок ство­рю­ють пев­ну но­ву емо­цій­ність, до­пов­ню­ють одне одно­го».

Фо­то­ху­до­жник на­звав свою ви­став­ку «Ви­шне­вою ві­хо­лою», бо на це на­ди­хну­ла по­е­зія Ан­то­ни­ча «Ви­шні», в якій по­ет пи­ше, що «був хру­щем і жив ко­лись на ви­шнях».

«Ви­шне­ва ві­хо­ла» — це вже тре­тя фо­то­ви­став­ка, яку Йо­сип Марухняк пі­дго­ту­вав цьо­го ро­ку. Ви­со­ку оцін­ку цим ро­бо­там на від­крит­ті виставки да­ли ко­ле­ги Йо­си­па Марухняка із твор­чої спіл­ки. Ві­до­мий гро­мад­ський ді­яч і по­ет Ро­ман Луб­ків­ський за­зна­чив, що в ро­бо­тах Йо­си­па Марухняка «йде за­гли­бле­н­ня в образ, на­стрій, у той світ, який для нас за­кри­тий... Сьо­го­дні ми всі на свя­ті ви­со­ко­го ми­сте­цтва». А ще Ро­ман Мар’яно­вич зно­ву на­га­дав, що у Льво­ві по­ра від­кри­ти му­зей фо­то­гра­фії й що ці ро­бо­ти Йо­си­па Марухняка за­слу­го­ву­ють на своє мі­сце в цьо­му му­зеї.

«...У пер­шій книж­ці Бо­г­да­на-Іго­ря Ан­то­ни­ча, ви­да­ній ще в да­ле­кі 1960-ті ро­ки з пе­ре­дмо­вою Дми­тра Пав­ли­чка, про­ци­то­ва­но сло­ва Іри­ни Віль­де про те, що «Ан­то­нич має сто пар очей, сто пар вух і ба­чить те, чо­го ми не ба­чи­мо. Я бска­зав, що Йо­сип Марухняк теж має сто пар очей і сто пар вух і ба­чить те, чо­го ми не ба­чи­мо», — ска­зав на від­крит­ті виставки ві­до­мий укра­їн­ський пи­сьмен­ник і по­ет Ві­ктор Не­бо­рак.

Те­пер в «іта­лій­сько­му дво­ри­ку» упро­довж ще кіль­кох ти­жнів мо­жна ме­ди­ту­ва­ти пе­ред фо­то­опи­са­ми Йо­си­па Марухняка і вчи­ту­ва­ти­ся в без­смер­тні Ан­то­ни­че­ві по­е­зії, яки­ми під­пи­са­на ко­жна ро­бо­та фо­то­ми­тця. До Льво­ва за­раз справ­ді при­їжджає ба­га­то ту­ри­стів, які хо­чуть тіль­ки по­пи­ти ка­ви, по­їсти пля­цків, по­бу­ва­ти на свя­ті ба­тя­ра, пам­пу­ха, джа­зо­во­му фе­сти­ва­лі чи яко­мусь ін­шо­му, — мо­же, за­раз, у во­єн­ний час, во­ни не ду­же до­ре­чні, а львів­ська вла­да їх вла­што­вує раз за ра­зом, а сві­тли­ни львів­сько­го фо­то­май­стра Йо­си­па Марухняка по­вер­та­ють при­су­тніх від швид­ко­плин­но­го, мит­тє­во­го і ма­ло­вар­ті­сно­го до чо­гось гли­бин­но­го, бен­те­жно­го й ві­чно­го.

«МА­КИ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.