«БЕРНАРДЕ ШОУ, ЛА­СКА­ВО ПРО­СИ­МО У ПЕ­КЛО!»

(до 82-х ро­ко­вин від­ві­да­н­ня Бер­нар­дом Шоу СРСР)

Den (Ukrainian) - - Україна Incognita -

кі ек­зо­ти­чні за­пи­си імен як, на­при­клад, Бер­нард Шоу, Ле­ся Укра­їн­ка, Ан­на Ка­ре­ні­на, Дем’ян Бєд­ний то­що. Чим ке­ру­ва­ли­ся пра­ців­ни­ки си­ро­тин­ця, при­сво­ю­ю­чи не­мов­ля­там та­кі іме­на, ска­за­ти важ­ко...

Сто сов но зга да но го Бер нар да Шоу ві­до­мо ли­ше, що йо­го вік — «2» ( тиж ні, мі ся ці, ро ки — не ві до мо), по мер він пер шо го сер п ня 1933 р., при чи на смер ті — іс то ще ніє ( та за - пи са но в сві доц т ві). Не ви клю чаю, що йо­го мо­гли так на­зва­ти на честь ві­зи­ту в СРСР 21—31 ли­пня 1933 p. ві­до­мо­го ан­глій­сько­го пи­сьмен­ни­ка Бер нар да Шоу — ла у ре ата Но бе - лів­ської пре­мії. Про Ле­сю Укра­їн­ку ска за но, що її вік — 8 мі ся ців, по - мер ла 6 лю то го 1933 р., при чи на смер­ті та са­ма — ви­сна­же­н­ня.

З. П.: — Мо же, хтось слі по ві рив у біль шо виць кий рай і так хо тів уві­ко­ві­чни­ти при­їзд все­сві­тньо­ві­до­мо­го пи­сьмен­ни­ка?

Ф. Т.: — На­справ­ді, це був не рай, а пе­кло, а Бер­нард Шоу був жер­твою біль­шо­ви­цької мі­сти­фі­ка­ції.

Про­ци­тую сто­сов­но цьо­го фа­кту ма­те­рі­ал одно­го з дже­рел: «Ко­ли Б[ер­нар­да] Шоу, який від­ві­дав СРСР... єв­ро­пей­ські жур­на­лі­сти за­пи­та­ли про голод, він із вла­сти­вим йо­му ци­ні­змом від­по­вів, що ні­ко­ли і ні­де не їв так сма­чно, як в СРСР. Пи­сьмен­ник за­га­лом від­зна­чав­ся ви­ня­тко­вою амо­раль­ні­стю та по­двій­ни­ми стан­дар­та­ми, по­при те, що йо­го мі­фо­ло­гі­зо­ва­на по­стать є одним зі зраз­ків «мо­раль­но­сті» в лі­те­ра­ту­рі XX сто­лі­т­тя». Бер­нард Шоу пов­ні­стю за­пе­ре­чу­вав факт укра­їн­сько­го го­ло­до­мо­ру й ре­пре­сій про­ти укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції.

Але що ка­за­ти про чу­жо­зем­ців, якщо спів­ор­га­ні­за­то­ром Го­ло­до­мо­ру, цьо­го укра­їн­сько­го пе­кла, був ви­хо­дець із на­шо­го За­по­різь­ко­го краю Влас Чу­бар.

З. П.: — Ге­ор­гію Іва­но­ви­чу, з по­пе­ре­дньої роз­мо­ви з ва­ми знаю, що у ва­шо­му му­зеї є осо­би­сті ре­чі Вла­са Чу­ба­ря. Що це за ре­чі?

Г. Ш.: — 1977 р. ме­ні, як му­зей­но­му пра­ців­ни­ко­ві, до­ве­ло­ся впер­ше по­бу­ва­ти на ба­тьків­щи­ні Вла­са Чу­ба­ря у се­лі Чу­ба­рів­ка (до 1925 р. — Фе­до­рів­ка) По­ло­гів­сько­го ра­йо­ну За­по­різь­кої обла­сті. У Чу­ба­рів­ці се­ля­ни збе­ре­гли ха­ту, в якій на­ро­див­ся їх ві­до­мий зем­ляк. Спіл­ку­ю­чись з ни­ми, я за­пи­тав, чи є в ха­ті або в се­лі якісь осо­би­сті ре­чі або са­мо­го Вла­са Яко­ви­ча, або йо­го ба­тьків чи ро­ди­чів. У від­по­відь ме­ні пе­ре­да­ли на­гру­дний знак, який Вла­су Чу­ба­рю в бе­ре­зні 1933 р. вру­чи­ли кол­го­спни­ки Оде­щи­ни. На ли­цьо- вій сто­ро­ні зна­ку по­руч із зо­бра­же­н­ня­ми по­лів і тра­кто­рів на чер­во­но­му пра­по­рі зро­бле­но на­пис: Кра­що­му кол­го­спни­ко­ві вдар­ни­ко­ві. Кол­го­спник під­мо­га ра­д­вла­ди на се­лі. На зво­ро­ті юве­лі­ри ви­гра­ві­ю­ва­ли сло­ва: «т. Чу­ба­рю від кол­го­спни­ків Оде­щи­ни» і по­ста­ви ли да ту: 3.3.1933. Зроб ле но цей знак зі срі­бла, яке зі­бра­ли се­ля­ни Оде­щи­ни, а ви­го­то­ви­ли йо­го за їх ін­ди­ві­ду­аль­ним за­мов­ле­н­ням, ма­буть, у єди­но­му ек­зем­пля­рі.

Ли ше піз ні ше, ко ли прав да про Го­ло­до­мор в Укра­ї­ні ста­ла ві­до­мою, усві дом лю єш весь жах да ти «1933». Фан­та­сма­го­ри­чним є те, що са­ме в час го­ло­до­мо­ру Влас Чу­бар отри­му­вав та­кі пам’ятні зна­ки, при­чо­му від про­стих лю­дей — се­лян, хо­ча, зре­штою, ми зна­є­мо, як ор­га­ні­зо­ву­ва ли вру чен ня та ких зна ків ( на - справ­ді, за вка­зів­кою ор­га­нів пар­тії чи вла­ди).

Влас Чу­бар, як ві­до­мо, са­ме в час го­ло­до­мо­ру очо­лю­вав Ра­ду на­ро­дних ко­мі­са­рів УРСР, а, от­же, зокре­ма й на ньо­му ле­жать без­по­се­ре­дня ви­на за акт ге­но­ци­ду на те­ри­то­рії УРСР. 13 сі­чня 2010 р. апе­ля­цій­ний суд Ки­є­ва ви­ніс що­до ньо­го та ін­ших при­че­тних осіб на­ле­жне рі­ше­н­ня. Пам’ятни­ки Чу­ба­рю в Ки­є­ві та Кр­ама­тор­ську, від­по­від­но, бу­ли де­мон­то­ва­ні.

За одні­єю з вер­сій, при­чи­ною ста­лін­ських ре­пре­сій сто­сов­но В. Чу­ба­ря бу­ло те, що в 1934 р. він на XVII з’їзді ВКП(б) був се­ред опо­зи­ціо­не­рів, які за­про­по­ну­ва­ли С. Кі­ро­ву змі­ни­ти Й. Ста­лі­на на по­са­ді ке­рів­ни­ка пар­тії. Кі­ров на­чеб­то від­мо­вив­ся, але роз­по­вів про цю про­по­зи­цію во­жде­ві. Мо­жли­во, са­ме це й ста­ло при­чи­ною ре­пре­сій і стра­ти В. Чу­ба­ря в 1939 р. (в сер­пні 1955 р. су­до­ви­ми ор­га­на­ми СРСР йо­го бу­ло ре­а­бі­лі­то­ва­но).

Якщо ця вер­сія від­по­від­ає істи­ні, то мо­жна при­пу­сти­ти, що Влас Чу­бар знав чи здо­га­ду­вав­ся про справ­жні наслідки го­ло­ду в УРСР, і, ви­сту­па­ю­чи су­про­ти Й. Ста­лі­на, хо­тів у якийсь спо­сіб убез­пе­чи­ти ре­спу­блі­ку від та­ких актів ге­но­ци­ду в май­бу­тньо­му. Але це, зро­зумі­ло, не при­мен­шує йо­го ви­ну в ско­є­но­му зло­чи­ні.

З. П.: — Юліє Ва­лен­ти­нів­но, в ар­хі­ві ми з ва­ми пе­ре­гля­да­ли кар­тки (акто­ві за­пи­си про смерть) з бу­дин­ку не­мов­ля­ти Жов­тне­во­го ра­йо­ну За­по­ріж­жя за 1932—1933 р. Як ви, як ди­тя­чий лі­кар, мо­же­те про­ко­мен­ту­ва­ти при­чи­ни смер­ті цих ді­тей? Яка ста­ти­сти­ка цих смер­тей та яка, на ва­шу дум­ку, справ­жня їх при­чи­на?

Ю. В.: — Пе­ре­гля­нув­ши акто­ві за­пи­си про смерть ді­тей пер­ших ро­ків жи­т­тя, які по­мер­ли в си­ро­тин­ці в за­зна­че­ний пе­рі­од, мо­жу кон­ста­ту­ва­ти, що ді­а­гноз істо­ще­ніє ма­ли май­же 30% ді­ток. Ре­шта з них (35%) по­мер­ли від ін­фе­кцій­них хво­роб шлун­ко­во­ки­шко­во­го тра­кту, за­хво­рю­вань ле­ге­нів (10%), ін­фе­кцій­но­го ві­ру­сно­го за­хво­рю­ва­н­ня на кір (13%) і ще 12% — від ін­ших за­хво­рю­вань. У про­ана­лі­зо­ва­ній до­ку­мен­та­ції ви­со­кі по­ка­зни­ки смер­тей від ін­фе­кцій­но­го вра­же­н­ня шлун­ко­во-ки­шко­во­го тра­кту ре­є­стру­ва­ли­ся як се­ред на­се­ле­н­ня мі­ста, так і в си­ро­тин­ці. Вра­жає зна­чне зро­ста­н­ня за­хво­рю­вань на кір, що свід­чить про фа­кти­чну епі­де­мію цьо­го за­хво­рю­ва­н­ня в умо­вах від­су­тно­сті ва­кци­на­ції ма­ле­чі.

Не ви кли кає сум ні вів при чи на смер­ті від істо­ще­нія, ка­хе­ксії, атро­фії до кі­сток (остан­ні два тер­мі­ни, які та­кож зу­стрі­ча­ю­ться в актах про смерть, — це теж про­я­ви го­ло­ду­ва­н­ня), кіль­кість яких зро­сла са­ме в се­ре­ди­ні лі­та 1933 р., тоб­то са­ме в по­ру зби­ра­н­ня вро­жаю на ро­дю­чих зем­лях пів­ден­ної Укра­ї­ни. При­чо­му кіль­кість за­ги­блих ма­лю­ків влі­тку 1933 р. (біль­ше 120 смер­тей) пе­ре­ви­щу­ва­ла ана­ло­гі­чні по­ка­зни­ки за зи­мо­ві, ве­сня­ні мі­ся­ці то­го ж ро­ку май­же в 2,5 ра­зи та бу­ла в 10 (!!!) ра­зів біль­шою ніж за весь 1932 р. Се­ред за­ги­блих по­ло­ви­на ма­лю­ків по­вин­на бу­ла ви­го­до­ву­ва­ти­ся ли­ше мо­ло­ком ма­те­рів, бо їх вік скла­дав мен­ше 3-4 мі­ся­ців. Ви­вча­ю­чи акто­ві за­пи­си, я на­тра­пи­ла на най­страш- ні ші дні на при кін ці лип ня ( 20— 23.07.1933 р.): се­ред 360 сві­доцтв по смерть по­ло­ви­на до­ку­мен­тів бу­ла ви­пи­са­на са­ме ді­тям си­ро­тин­ця.

Зви­чай­но, ді­а­гно­зи, які бу­ли по­став­ле­ні біль­ше ніж ві­сім­де­сят ро­ків то­му, ма­ють роз­бі­жно­сті з су­ча­сною між­на­ро­дною кла­си­фі­ка­ці­єю за­хво­рю­вань. Так, на­при­кін­ці 1932 р. по­чав з’яв­ля­ти­ся се­ред при­чин смер­ті та­кий ді­а­гноз як на­ру­ше­ніє пі­та­нія (бі­ля 20 ви­пад­ків), який в подаль­шо­му, ві­ро­гі­дно, транс­фор­му­вав­ся в істо­ще­ніє. Однак, це ли­ше мої при­пу­ще­н­ня, які не ма­ють по­яснень у ко­ро­тких за­пи­сах при­чин смер­ті.

Між ін­шим, ура­же­н­ня шлун­ко­во­ки­шко­во­го тра­кту (35% ді­тей) мо­гли ма­ти не тіль­ки ін­фе­кцій­ний ха­ра­ктер, адже та­кі клі­ні­чні про­я­ви мо­гли ста­ти лан­кою вра­же­н­ня ор­га­нів та си­стем ор­га­нів че­рез не­до­ста­тнє над­хо­дже­н­ня по­жив­них ре­чо­вин чи їх не­на­ле­жну якість (зі­псо­ва­ні чи на­віть не­їстів­ні про­ду­кти). До ре­чі, зна­чна смер­тність від ін­фе­кцій­них хво­роб теж спри­чи­ня­є­ться біл­ко­вою не­до­ста­тні­стю, пов’яза­ною з не­до­їда­н­ням, бо при­зво­дить до не­від­по­від­но­го імун­но­го за­хи­сту ор­га­ні­зму.

З. П.: — За­раз у За­по­ріж­жі та­кож є бу­ди­нок не­мов­ля­ти (си­ро­ти­нець). Які усе­ре­дне­ні да­ні що­до смер­тно­сті ді­тей то­го ж ві­ку в цьо­му си­ро­тин­ці, на­при­клад, хо­ча б за остан­ні де­сять ро­ків?

Ю. В.: — На мій по­гляд, по­рів­ня­н­ня показників смер­тно­сті ді­тей у 30х ро­ках з на­шим ча­сом є не­ко­ре­ктним (ду­же рі­зня­ться мо­жли­во­сті су­ча­сно­го су­спіль­ства в на­дан­ні ді­тям ме­ди­чної до­по­мо­ги). Так, у наш час ме­ди­чна гро­мад­ськість тур­бу­є­ться про­бле­ма­ми пе­ред­ча­сно на­ро­дже­них ді­тей, тих, що на­ро­джу­ю­ться з ду­же низь кою та екс тре маль но низь кою ма­сою ті­ла (близь­ко 500 г) та не мо­жуть без спе­ці­аль­но­го ме­ди­чно­го спо­сте­ре­же­н­ня й до­гля­ду «до­ро­слі­ша­ти по­за утро­бою ма­те­рі». Принципово від­рі­зня­ю­ться при­чи­ни смер­ті, се­ред яких до мі ну ють так зва ні пе ри на - таль ні при чи ни ( за гроз ли ві ста ни, які ви­ни­ка­ють під час ва­гі­тно­сті, по­ло­гів), вро­дже­ні (іно­ді мно­жин­ні) ва­ди роз­ви­тку. По­ряд із цим, у наш час знач но зни зи ла ся смер т ність ді тей че­рез ін­фе­кцій­ні за­хво­рю­ва­н­ня, зокре­ма зав­дя­ки їх ва­кци­на­ції.

Ме­не біль­ше за­ці­ка­ви­ло спів­від­но­ше­н­ня по­мер­лих ма­лю­ків, які пе­ре­бу­ва­ли в си­ро­тин­ці, й тих, що по­ми­ра­ли в сім’ях. Не мо­жна не по­мі­ти­ти, що в дер­жав­но­му за­кла­ді смер­тей від істо­ще­нія бу­ло май­же в п’ять ра­зів біль­ше, то­ді як за­ги­бель від пнев­мо­ній, ін­фе­кцій­них ен­те­ро­ко­лі­тів, сла­бо­сті при на­ро­джен­ні та ін­ших ре­є­стру­ва­ли з при­бли­зно одна­ко­вою ча­сто­тою і в си­ро­тин­ці, і в ро­ди­нах! Уявіть: у та­кі стра­шні умо­ви не­люд­сько­го став­ле­н­ня до без­за­хи­сних не­мов­лят і ді­тей пер­ших ро­ків жи­т­тя був по­став­ле­ний са­ме дер­жав­ний за­клад, в яко­му пе­ред­ба­ча­ло­ся пле­ка­н­ня ді­тей за від­су­тно­сті ба­тьків! От­же, мо­же­мо зро­би­ти ви­сно­вок: стра­жда­ли та ги­ну­ли са­ме най­слаб­ші, най­не­за­хи­ще­ні­ші, най­вра­зли­ві­ші!

З. П.: — Юліє Ва­лен­ти­нів­но, ви — ди­тя­чий лі­кар, а то­му чу­до­во зна­є­те ці­ну ко­жно­го ди­тя­чо­го жи­т­тя. Як лі­кар, ви зна­є­те та­кож, що сто­їть за ко­жним та­ким за­пи­сом про смерть. Ви, крім то­го, й са­мі є ма­тір’ю. Які емо­ції ви­кли­кає у вас озна­йом­ле­н­ня з акто­ви­ми за­пи­са­ми про смерть із за­по­різь­ко­го бу­дин­ку не­мов­ля­ти?

Ю. В.: — Пе­ре­гляд цих тра­гі­чних за­пи­сів не мо­же за­ли­ши­ти бай­ду­жим жо­дну лю­ди­ну, це не­мо­жли­во опи­са­ти сло­ва­ми, бо будь-які сло­ва не мо­жуть ви­мі­ря­ти ду­шев­но­го болю від усві­дом­ле­н­ня стра­ж­да­н­ня со­тень ді­ток, від втра­ти ни­ми їх без­за­хи­сно­го жи­т­тя в пер­ші ж ро­ки існу­ва­н­ня, при­чо­му за від­су­тно­сті тур­бо­ти ба­тьків, до­лі яких не­мо­жли­во про­слід­ку­ва­ти (зро­зумі­ло, са­ме со­бою на­про­шу­є­ться при­пу­ще­н­ня, що й їхні ба­тьки так са­мо по­ми­ра­ли че­рез від­су­тність їжі).

Ви­ни­ка­ють й ін­ші за­пи­та­н­ня, зокре­ма що­до кіль­ко­сті ма­лю­ків у си­ро­тин­ці, адже не зро­зумі­ло, звід­ки і чо­му в ньо­му ви­яви­ла­ся та­ка ве­ли­ка кіль­кість ді­тей (ар­хів­ні да­ні про це від­су­тні). Мо­жли­во, їх ба­тьки при­їзди­ли на бу­дів­ни­цтво Дні­про­ге­су та пе­ре­бу­ва­ли десь по­руч, не зна­ю­чи, що на­справ­ді від­бу­ва­є­ться з їх ді­тьми. Мо­жли­во й ін­ше: ді­тей при­во­зи­ли до мі­ста з нав­ко­ли­шніх сіл, щоб за­ли­ши­ти в си­ро­тин­ці та да­ти їм шанс під­го­ду­ва­ти­ся в дер­жав­ній уста­но­ві. Зре­штою, мо­жли­вим є одно­ча­сно і пер­ше, і дру­ге. До ре­чі, жо­дні ві­до­мо­сті про ба­тьків не­мов­лят у пе­ре­гля­ну­тих актах смер­ті не за­зна­че­ні. За­га­лом, нез’ясо­ва­них пи­тань ба­га­то, але жа­хли­ві факти за­ги­бе­лі ве­ли­кої кіль­ко­сті ді­тей у цей пе­рі­од при­го­лом­шли­ві.

На за­вер­ше­н­ня ска­жу, що в біль­шо­сті укра­їн­ських ро­дин є схо­жі болючі спо­га­ди. Так, мої ді­ду­сі й ба­бу­сі пе­ре­жи­ли голод у Чер­ка­ській обла­сті. У час го­ло­ду стар­ші ді­ти ви­їжджа­ли пра­цю­ва­ти до ве­ли­ких міст, у се­лі за­ли­ша­ли­ся в основ­но­му ма­те­рі з ді­тьми, які бу­ли ду­же слаб­ки­ми та ма­ли та­кі без­біл­ко­ві на­бря­ки, що оче­ня­та бу­ли вузь­кі-вузь­кі на­че щі­лин­ки (ци­тую лист з сі­мей­но­го ар­хі­ву мо­єї пра­ба­бу­сі до стар­ших ді­тей). За сум­ною тра­ди­ці­єю на­шої сім’ї, моя ба­бу­ся — в ті ро­ки ші­стнад­ця­ти­рі­чна дів­чин­ка — ні­ко­ли не до­зво­ля­ла ви­ки­да­ти до смі­тни­ка жо­дної ско­рин­ки на­віть за­чер­стві­ло­го хлі­ба. Ко­ли до­ро­слі­ша­єш, стає зро­зумі­лою та гір­ка му­дрість по­пе­ре­дньо­го по­ко­лі­н­ня.

Про за­по­різь­кий си­ро­ти­нець не мо­жна мов­ча­ти, про ньо­го не мо­жна за­бу­ва­ти. Нам тре­ба при­кла­да­ти ба­га­то зу­силь, щоб роз­по­ві­сти на­щад­кам стра­шну прав­ду про ньо­го, щоб про­бу­ди­ти по­чу­т­тя лю­дя­но­сті в під­ро­ста­ю­чо­го по­ко­лі­н­ня до ко­жно­го (!) люд­сько­го жи­т­тя.

З. П.: — Фе­до­ре Гри­го­ро­ви­чу, але ж це якась фан­та­сма­го­рія: на­ві­що ра дянсь кій вла ді бу ло мо ри­ти го­ло дом ді­тей? Адже вла­да мо­гла з них ви­хо­ва­ти вір­них і від­да­них бу­дів­ни­чих сві­тло­го комуністичного май­бу­т­тя. От­же, на­ві­що?

Ф. Т.: — Ма­со­ве ді­то­вбив­ство не під­да­є­ться жо­дно­му ло­гі­чно­му по­яснен­ню.

Це най­оги­дні­ший зло­чин су­про­ти лю­дя­но­сті: адже на­віть тва­ри­ни не вби­ва­ють сво­їх ди­тин­чат. А що ж то­ді ка­за­ти про лю­дей?

На про­ти­ва­гу цьо­му, в за­по­різь­ко­му бу дин ку не мов ля ти ра дянсь ка вла­да ро­би­ла нав­па­ки: за­мість то­го, щоб ря­ту­ва­ти оси­ро­ті­лих ді­тей, ба­тьки яких за ги ну ли від го ло ду, для цих аб­со­лю­тно без­за­хи­сних ство­рінь тут ство­рю­ва­ли пе­кло. Нам за­ли­ша­є­ться ли­ше одне: спо­ді­ва­ти­ся, що на то­му, ін­шо­му сві­ті ці без­за­хи­сні ство­рі­н­ня, які ні­ко­му не спри­чи­ни­ли зла, по­тра­пи­ли в рай. І се­ред них — наш ма лень кий ук ра ї нець, яко му да ли ім’я Бер­нард Шоу.

Ві­до­мо­сті про смерть цих во­сьми со­тень ді­тей у за­по­різь­ко­му бу­дин­ку не­мов­ля­ти — це да­ні для між­на­ро­дно­го су­ду чи три­бу­на­лу, який ко­лись ще роз­гля­да­ти­ме ді­яль­ність ВКП(б)-КПРС на те­ри­то­рії Укра­ї­ни.

ФО­ТО СВІ­ДО­ЦТВА ПРО СМЕРТЬ БЕР­НАР­ДА ШОУ, МА­ЛЮ­КА, ЯКО­ГО НА­ЗВА­ЛИ НА ЧЕСТЬ ВІ­ЗИ­ТУ В СРСР ВІ­ДО­МО­ГО АН­ГЛІЙ­СЬКО­ГО ПИ­СЬМЕН­НИ­КА

13 СІ­ЧНЯ 2010 Р. АПЕ­ЛЯ­ЦІЙ­НИЙ СУД КИ­Є­ВА ВИ­ЗНАВ В. ЧУ­БА­РЯ ВИН­НИМ В ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЇ ГО­ЛО­ДО­МО­РУ ТА ПО­СТА­НО­ВИВ: «ПІД­СТАВ ДЛЯ РЕ­А­БІ­ЛІ­ТА­ЦІЇ ЧУ­БА­РЯ ВЛА­СА ЯКО­ВИ­ЧА НЕ­МАЄ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.