Ко­ри­сні ідіо­ти для Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Го­ло­су­ва­н­ня в Ра­ді Без­пе­ки ООН що­до між­на­ро­дно­го три­бу­на­лу з роз­слі­ду­ва­н­ня за­ги­бе­лі ма­ла­зій­сько­го «Бо­їн­га » не­зва­жа­ю­чи на не­га­тив­ний ре­зуль­тат про­де­мон­стру­ва­ло ви­со­ку кон­со­лі­да­цію біль­шо­сті кра­їн що­до то­го, яку за­гро­зу яв­ляє пу­тін­ський ре­жим для всьо­го люд­ства.

Очі­ку­ва­не ве­то Ро­сії ста­ло яв­кою з по­ка­я­н­ням на очах у всьо­го сві­ту. Стри­ма­ність Ки­таю, Ве­не­су­е­ли й Ан­го­ли озна­чає, що Ро­сія не має со­ю­зни­ків: бу­ли б со­ю­зни­ки, го­ло­су­ва­ли б «про­ти». Ре­шта 11 про­від­них кра­їн сві­ту го­ло­су­ва­ли «за». Ядро ці­єї кон­со­лі­да­ції ста­но­вить За­хід: США і Єв­ро­пей­ський Со­юз.

Про­те, де­мо­кра­тія й сво­бо­да сло­ва на За­хо­ді да­ють мо­жли­во­сті про­тив­ни­кам де­мо­кра­тії уво­лю ко­ри­сту­ва­ти­ся сво­ї­ми мо­жли­во­стя­ми для під­ри­ва­н­ня цих най­де­мо­кра­ти­чні­ших за­сад. І в Єв­ро­пі і в США є ве­ли­ка кіль­кість по­лі­ти­ків і ін­те­ле­кту­а­лів, які фа­кти­чно гра­ють на ру­ку Пу­ті­ну, або че­рез по­лі­ти­чну кон’юн­кту­ру (не­дав­ній де­сант де­ся­ти фран­цузь­ких пар­ла­мен­та­рі­їв до Кри­му), або вна­слі­док пря­мої ко­ри­сті (мас­шта­бний про­цес «шре­де­ри­за­ції» єв­ро­пей­ських еліт), або че­рез до­бро­со­ві­сне не­ро­зу­мі­н­ня то­го, чим є пу­тін­ський ре­жим.

Дві пер­ші ка­те­го­рії, кон’юн­ктур­ни­ки й ко­ру­пціо­не­ри, для нас ма­ло­ці­ка­ві, не­хай з ни­ми роз­би­ра­ю­ться їхні спів­ві­тчи­зни­ки. А от тре­тя ка­те­го­рія, яку не­по­лі­тко­ре­ктний Ле­нін гру­бо, але то­чно на­звав «ко­ри­сни­ми ідіо­та­ми», ці­ка­ва хо­ча б то­му, що з ни­ми мо­жли­ва й не­об­хі­дна дис­ку­сія. Не­дав­ня пу­блі­ка­ція на SLON.RU Іри Со­ло­мо­но­вої «Три при­чи­ни, чо­му Ро­сія не має бу­ти «го­лов­ною за­гро­зою» для США» дає мо­жли­вість озна­йо­ми­ти­ся з ар­гу­мен­та­ми двох пред­став­ни­ків ці­єї гру­пи за­хі­дних ін­те­ле­кту­а­лів.

Спів­ро­бі­тни­ки Нью­ка­сл­сько­го уні­вер­си­те­ту ( Ве­ли­ка Бри­та­нія) Джеймс Бі­сленд і Ва­лен­ти­на Фе­клю­ні­на кри­ти­ку­ють мі­ні­стра вій­сько­во-по­ві­тря­них сил США Де­бо­ру Джеймс і ге­не­ра­ла Джо­зе­фа Дан­фор­да за те, що во­ни на­зва­ли Ро­сію за­гро­зою но­мер один для без­пе­ки Аме­ри­ки. Бри­тан­ські ана­лі­ти­ки ствер­джу­ють, що так на­зи­ва­ти Ро­сію не ли­ше не­про­ду­ктив­но, а й не­без­пе­чно. І на­во­дять як до­каз три при­чи­ни.

Пер­ша при­чи­на. Якщо Ро­сія — це го­лов­на за­гро­за, то тре­ба за­лу­ча­ти вій­сько­ву си­лу, що, на дум­ку бри­тан­ських ана­лі­ти­ків, по­си­лить кри­зу. І да­лі бри­тан­ські ана­лі­ти­ки пе­ре­ля­ка­но пи­шуть, що «Мо­сква й так по­яснює си­ту­а­цію в Укра­ї­ні втру­ча­н­ням США і Єв­ро­пи, і по­ста­ча­н­ня Ки­є­ву ле­таль­ної зброї (за яке ви­сту­пає Дан­форд) спро­во­ку­ють зброй­ну від­по­відь Крем­ля, що ні­як не до­по­мо­же розв’язан­ню кон­флі­кту в Дон­ба­сі».

Тоб­то ча­сти­на за­хі­дно­го істе­блі­шмен­ту до­сі не зро­зумі­ла ху є мі­стер Пу­тін. Від­вер­ті зі­зна­н­ня на ка­ме­ру, що са­ме він ке­ру­вав зброй­ною ане­ксі­єю Кри­му, без­ко­не­чна бре­хня про ша­хта­рів і тра­кто­ри­стів на тан­ках, ку­пле­них у су­сі­дній апте­ці, з яки­ми во­ює укра­їн­ська ар­мія, — все це не пе­ре­ко­нує цих «ін­те­ле­кту­а­лів» у то­му, що ця лю­ди­на і йо­го най­ближ­че ото­че­н­ня ро­зу­мі­ють ли­ше мо­ву си­ли, а пе­ре­го­во­ри ви­ко­ри­сто­ву­ють ли­ше для при­кри­т­тя.

Ці лю­ди, ма­буть, не в змо­зі зро­зу­мі­ти, що ан­ти­а­ме­ри­ка­нізм і ан­ти­за­хі­дни­цтво ста­нов­лять фун­да­мент го­лов­ним чи­ном вну­трі­шньої, а не зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Пу­ті­на, не­об­хі­дні йо­му для об’єд­на­н­ня су­спіль­ства дов­ко­ла се­бе пе­ред за­гро­зою зов­ні­шньо­го во­ро­га. То­му аб­со­лю­тно бай­ду­же, що в ре­аль­но­му сві­ті го­во­рять і ро­блять аме­ри­кан­ські та єв­ро­пей­ські по­лі­ти­ки. Мо­сква все одно по­вто­рю­ва­ти­ме про те, що За­хід ось уже ти­ся­чу ро­ків на­ма­га­є­ться зни­щи­ти Свя­ту Русь.

Що ж до ре­аль­но­го сві­ту, то для сві­ту в ці­ло­му й Укра­ї­ни зокре­ма ва­жли­во, щоб ти­ся­чо­кра­тно по­вто­рю­ва­на Пу­ті­ним і йо­го про­па­ган­ди­ста­ми те­за про те, що ро­сій­ські тан­ки за дві го­ди­ни мо­жуть дій- ти до Ки­є­ва й оку­пу­ва­ти йо­го, бу­ла спро­сто­ва­на збіль­ше­ною по­ту­жні­стю укра­їн­ської ар­мії. Не­хай ця те­за за­ли­ши­ться на озбро­єн­ні со­лов­йо­вих і про­ха­но­вих, а нор­маль­ні лю­ди ма­ють зро­зу­мі­ти її аб­сур­дність. На жаль, учо­ра аб­сур­дність ці­єї те­зи бу­ла не­о­че­ви­дна. Сьо­го­дні че­рез змі­цне­н­ня ЗСУ те­за ста­ла вель­ми спір­ною. Ва­жли­во, щоб зав­тра ідея оку­па­ції Ки­є­ва ви­кли­ка­ла ре­гіт не ли­ше з по­лі­ти­чних, а й з су­то вій­сько­вих мір­ку­вань. Силь­на ар­мія й го­то­ві до­по­мог­ти со­ю­зни­ки по­трі­бні не ли­ше й не стіль­ки для вій­ни, скіль­ки для її за­по­бі­га­н­ня.

Дру­га при­чи­на, з якої бри­тан­ські ана­лі­ти­ки хо­чуть за­бо­ро­ни­ти аме­ри­кан­ським ге­не­ра­лам на­зи­ва­ти Ро­сію «го­лов­ною за­гро­зою» для США, має су­то пе­да­го­гі­чний ха­ра­ктер. «Не мо­жна ле­сти­ти ро­сій­ським елі­там!» — за­не­по­ко­є­но ка­жуть бри­тан­ські ана­лі­ти­ки. Це ду­же ку­ме­дний ар­гу­мент. Сте­жи­мо за ло­гі­кою й одно­ча­сно за ру­ка­ми ана­лі­ти­ків. «Кремль не­вдо­во­ле­ний мі­сцем Ро­сії у пост­ра­дян­сько­му сві­ті й вва­жає, що Ва­шинг­тон без на­ле­жної по­ша­ни ста­ви­ться до пре­тен­зій Мо­скви на ста­тус ве­ли­кої дер­жа­ви».

Ні, це справ­ді ду­же смі­шно. Хо­чеш бу­ти ве­ли­кою дер­жа­вою, про­сто будь нею. Аб­со­лю­тно бай­ду­же, чим і ким вва­жа­ють Аме­ри­ку. Її мо­жна не­на­ви­ді­ти й зне­ва­жа­ти, вза­га­лі вва­жа­ти, що во­на роз­па­ла­ся п’ять ро­ків то­му, як ствер­джу­ють де­я­кі ро­сій­ські про­фе­со­ри. Але ко­ли ти ко­ри­сту­є­шся ін­тер­не­том, спів­від­но­сиш курс ру­бля не з юа­нем, а з до­ла­ром і три­ма­єш у ру­ках пра­кти­чно будь-який гаджет, то по фа­кту ви­зна­єш ста­тус США. Якщо ж ти, пра­цю­ю­чи на бен­зо­ко­лон­ці, ви­ма­га­єш, щоб те­бе вва­жа­ли На­по­ле­о­ном, то цьо­му ста­ну є ціл­ком чі­тке ме­ди­чне ви­зна­че­н­ня.

Так от, бри­тан­ські по­лі­то­ло­ги, які ви­рі­ши­ли, ма­буть, пе­ре­ква­лі­фі­ко­ву­ва­ти­ся чи то в пе­да­го­гів, чи то в пси­хі­а­трів, ствер­джу­ють, що епі­тет «за­гро­за № 1» ле­стить ро­сій­ським елі­там. У їхньо­му ро­зу­мін­ні ви­хо­дить, що ро­ки спів­пра­ці з Аме­ри­кою не змо­гли на­бли­зи­ти Ро­сію до величі, а кіль­ка ро­ків кон­флі­кту — змо­гли».

Дій­сно, є рі­зні уяв­ле­н­ня про ве­лич. Бен Ла­ден теж вва­жав се­бе ве­ли­ким, ко­ли йо­го, за­слу­же­но чи ні, на­зи­ва­ли те­ро­ри­стом № 1. І Чи­ка­ті­ло пи­шав­ся кіль­кі­стю сво­їх тру­пів і зва­н­ням «ма­ні­яка № 1». А Брей­вік до­сі гор­дий ува­гою до сво­єї жа­лю­гі­дної пер­со­ни. Це все до­во­лі оги­дно й, мо­жли­во, не­пе­да­го­гі­чно, але не є при­во­дом для від­мо­ви від ого­ло­ше­н­ня ре­аль­но най­біль­шої за­гро­зи та­кою з ме­тою мо­бі­лі­за­ції сил для її за­по­бі­га­н­ня. Вва­жаю, са­мим бри­тан­ським по­лі­то­ло­гам зда­ла­ся б див­ною ідея не ви­кли­ка­ти спе­цназ для ней­тра­лі­за­ції бан­ди під при­во­дом то­го, щоб, не дай бо­же, не по­ле­сти­ти не­на­ро­ком бан­ди­там, що на них ки­ну­ли та­кі си­ли.

Тре­тя при­чи­на, з якої Ро­сію не мо­жна іме­ну­ва­ти най­біль­шою за­гро­зою, ма­буть, най­див­ні­ша. Ви­яв­ля­є­ться, «за­яви про не­без­пе­ку Ро­сії піджив­лю­ють і без то­го над­зви­чай­но ви­со­кий рі­вень ан­ти­а­ме­ри­кан­ських на­стро­їв у ро­сій­сько­му су­спіль­стві». І тут бри­тан­ські по­лі­то­ло­ги на­во­дять да­ні PewResearchCenter: 81% ро­сі­ян сьо­го­дні став­ля­ться до США не­га­тив­но, а три ро­ки то­му від­по­від­на час­тка ро­сі­ян ста­но­ви­ла ли­ше 34%. Ні, бри­тан­ські по­лі­то­ло­ги не зов­сім не­аде­ква­тні, во­ни все­та­ки ро­зу­мі­ють, що ан­ти­а­ме­ри­кан­ські на­строї є на­слід­ком ан­ти­а­ме­ри­кан­ської про­па­ган­ди. Але тут же до­да­ють: «Не мо­жна не ви­зна­ти, що аме­ри­кан­ські чи­нов­ни­ки ча­стень­ко са­мі да­ють цій про­па­ган­ді ба­га­тий ро­бо­чий ма­те­рі­ал».

І ось тут во­ни де­мон­стру­ють уже пов­не не­ро­зу­мі­н­ня то­го, що та­ке пу­тін­ська Ро­сія і її ін­фор­ма­цій­ні вій­ська, які во­ни хи­бно на­зи­ва­ють про­па­ган­дою. Не тре­ба їм ні­яко­го «ро­бо­чо­го ма­те­рі­а­лу». Во­ни йо­го бе­руть з по­ві­тря, са­ме з цьо­го уні­вер­саль­но­го ма­те­рі­а­лу з’явив­ся «ро­зі­пну­тий хло­пчик» або при­пи­са­ні Ма­длен Ол­брайт сло­ва про не­об­хі­дність ві­ді­бра­ти у Ро­сії Си­бір. Аб­со­лю­тно бай­ду­же, що са­ме го­во­ри­ти­муть аме­ри­кан­ські ге­не­ра­ли або бри­тан­ські по­лі­ти­ки. Нев­же спів­ро­бі­тни­ки Нью­ка­сл­сько­го уні­вер­си­те­ту на­справ­ді вва­жа­ють, що мо­сков­ський пен­сіо­нер, пі­тер­ський слу­жбо­вець або ку­бан­ський фер­мер ма­ють зви­чай за вра­ні­шньою ка­вою пе­ре­гля­да­ти NYT или WSJ, а вве­че­рі пра­гнуть не пропу­сти­ти новини ка­на­лу ABC і обов’яз­ко­во для плю­ра­лі­зму ка­на­лу Fox з ме­тою з’ясу­ва­ти, що ж цьо­го ра­зу ска­за­ли про Ро­сію ці не­на­ви­сні ян­кі? Їх ціл­ком вла­што­вує та бре­хня, яку їм по­ві­дом­лять із цьо­го при­во­ду Соловйов, Пу­шков і Ки­се­льов.

Єди­ний спо­сіб усу­ну­ти за­гро­зу люд­ству, що по­хо­дить сьо­го­дні від пу­тін­сько­го ре­жи­му, — це до­би­ти­ся де­мон­та­жу цьо­го ре­жи­му. Для цьо­го не­об­хі­дна кон­со­лі­да­ція про­ти ці­єї за­гро­зи всьо­го ци­ві­лі­зо­ва­но­го сві­ту, що ви­ма­гає вмі­н­ня на­зи­ва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми.

Ігор ЯКОВЕНКО, спе­ці­аль­но для «Дня», Мо­сква

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.