«Кла­до­ви­ще» ві­тчи­зня­но­го пе­ре­кла­ду

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Олек ВЕРЕМКО-БЕ­РЕ­ЖНИЙ

Дня­ми у ви­дав­ни­чо­му та чи­та­цько­му світах кра­ї­ни ста­ла­ся без­пре­це­ден­тна по­дія, яка, по­при те, що ки­дає ве­ли­че­зну тінь на ві­тчи­зня­ний книж­ко­вий бі­знес, обі­цяє ма­ло не но­ву епо­ху яко­сті на­шої лі­те­ра­тур­ної про­ду­кції.

ЧИ­ТА­ЧІ ПО­ЧА­ЛИ «ВІД­СТРІ­ЛЮ­ВА­ТИ» ПЕ­РЕ­КЛА­ДА­ЧІВ-БРЕ­ХУ­НІВ

На­го­стрив­шись ви­да­ва­ти які­сні укра­їн­ські пе­ре­кла­ди сві­жих кни­жок Сті­ве­на Кін­га, з ча­сом ви­дав­ни­цтво «Клуб сі­мей­но­го до­зві­л­ля» звер­ну­ло­ся й до кла­си­чних тво­рів «ко­ро­ля жа­хів». Так, на­при­кін­ці черв­ня 2015-го ви­йшли ро­ма­ни «Кла­до­ви­ще до­ма­шніх тва­рин» і «Во­но». Утім, свя­тко­вий на­стрій кін­го­лю­бів швид­ко по­сту­пив­ся мі­сцем гли­бо­ко­му роз­ча­ру­ван­ню. Чле­ни ба­га­то­ти­ся­чної чи­та­цької спіль­но­ти «Стівен Кінг. Укра­їн­ський клуб», по­мі­тив­ши пев­ні ди­ва­цтва в текс­ті «Кла­до­ви­ща...», з’ясу­ва­ли, що укра­їн­ський пе­ре­клад ро­бив­ся не з ори­гі­наль­но­го текс­ту Кін­га, а з ро­сій­сько­го не­дба­ло­го пе­ре­кла­ду ро­бо­ти Ва­ди­ма Ер­лі­хма­на. Отри­ма­ний не без до­по­мо­ги комп’ютер­ної про­гра­ми пе­ре­кла­ду про­дукт по­де­ко­ли не зві­ряв­ся не ли­ше з ори­гі­на­лом, а й із тим-та­ки ро­сій­ським ва­рі­ан­том. Пе­ре­кла­де­не (вель­ми своє­рі­дно) Ер­лі­хма­ном ре­че­н­ня, де йде­ться про «бус», тоб­то ав­тів­ку, спо­ві­щає укра­їн­сько­му чи­та­че­ві про «на­ми­сто». Зо­бра­же­н­ня фра­гмен­тів трьо­ма мо­ва­ми ро­зі­йшли­ся Ін­тер­не­том, де­мон­стру­ю­чи сум­нів­ну якість ро­сій­сько­го й укра­їн­сько­го ви­дань.

Да­лі ви­дно, що до укра­їн­ської книж­ки пе­ре­йшли всі аж за­над­то фри­воль­ні, як на пе­ре­клад, ви­гад­ки Ер­лі­хма­на, про­те не по­вер­ну­ли­ся чи­слен­ні ви­ки­ну­ті ним на­ві­щось фра­гмен­ти ори­гі­на­лу.

Чле­ни клу­бу не за­ба­ри­ли­ся з обу­ре­ни­ми ли­ста­ми до ви­дав­ця. Слід від­да­ти на­ле­жне «КСД»: най­по­ту­жні­ше укра­їн­ське ви­дав­ни­цтво не ли­ше офі­цій­но ви­зна­ло «про­бле­ми з пе­ре­кла­дом», а й ви­рі­ши­ло «від­кли­ка­ти на­клад із не­які­сним пе­ре­кла­дом для йо­го подаль­шо­го зни­ще­н­ня». По­ку­пцям га­ран­ту­ва­ли по­вер­не­н­ня вар­то­сті та мо­жли­вість обмі­ну на «які­сне ви­да­н­ня», ви­хід яко­го пла­ну­є­ться у ве­ре­сні.

Та це був ли­шень епі­зод пер­ший.

«ЗА­СЛУ­ЖЕ­НІ ХАЛЯВЩИКИ УКРА­Ї­НИ»

Не все га­разд ви­я­ви­ло­ся й із Кін­го­вим ро­ма­ном «Во­но», який бу­ло ви­да­но ду­бле­том із «Кла­до­ви­щем...». Пер­ші 750 сто­рі­нок книж­ки мі­стять пе­ре­клад Оле­ксан­дра Кра­сю­ка, знав­ця аме­ри­кан­ських ре­а­лій, скру­пу­льо­зно­го та ви­со­ко­ху­до­жньо­го від­тво­рю­ва­ча ню­ан­сів Кін­го­вої сти­лі­сти­ки. Остан­ні 300 сто­рі­нок зро­бле­ні не мен­шим фана­том Сер­гі­єм Кри­ку­ном.

А між ци­ми кра­я­ми три со­тні сто­рі­нок — ро­бо­ти Ми­хай­ла Ка­ме­ню­ка та Ро­ма­на Три­фо­но­ва. Пер­ший із них має зва­н­ня за­слу­же­но­го пра­ців­ни­ка куль­ту­ри Укра­ї­ни, і ма­ло ли­ши­ло­ся в га­лу­зі ві­тчи­зня­ної куль­ту­ри пре­мій, ла­у­ре­а­том яких він би не був. Дру­гий — кан­ди­дат фі­ло­ло­гі­чних на­ук. Та їхні по­пе­ре­дні за­слу­ги аж ні­як не вря­ту­ва­ли на­шо­го чи­та­ча від при­кро­го фа­кту: їхня ча­сти­на ро­бо­ти є від­тво­ре­н­ням ро­сій­сько­го пе­ре­кла­ду Ві­кто­ра Ве­бе­ра. Три­ста сто­рі­нок, пе­ре­не­се­ні з йо­го текс­ту до укра­їн­сько­го ви­да­н­ня, сла­бу­ють на зна­йо­мі вже хво­ро­би. Тут пов­на глу­хо­та до Кін­го­вих сти­лі­сти­чних при­йо­мів, нев­пі­зна­н­ня аме­ри­кан­ських ста­лих ви­ра­зів, на­дли­шок не­по­трі­бних уто­чнень.

Мо­жна бу­ло б при­пу­сти­ти, що са­ме ви­дав­ни­цтво за­охо­чу­ва­ло до та­кої не­сум­лін­ної ро­бо­ти, адже ці­лу ко­ман­ду пе­ре­кла­да­чів бу­ло за­про­ше­но за­для якнай­швид­шо­го ви­хо­ду книж­ки, хо­ча ні Ка­ме­нюк, ні Трифонов ра­ні­ше не від­зна­чи­ли­ся здо­бу­тка­ми в пе­ре­кла­ді з ан­глій­ської. Та це не збі­га­є­ться з по­пе­ре­дньою тур­бо­тою ви­дав­ни­цтва про якість про­ду­кції. Ко­ли йшло­ся про пу­блі­ка­цію книж­ки Кін­га «До­ктор Сон», про­дов­же­н­ня ві­до­мо­го ро­ма­ну «Сяй­во», «КСД», пла­ну­ю­чи ви­пу­сти­ти ди­ло­гію, не пі­шло про­стим шля­хом ку­пів­лі прав на вже існу­ю­чий пе­ре­клад ста­ро­го ро­ма­ну, здій­сне­ний Іва­ном Ан­дру­ся­ком, — са­ме че­рез сум­нів­ну йо­го якість.

ТРО­ЯН­СЬКИЙ КІНЬ, ЩЕ І В ОВЕЧІЙ ШКУ­РІ

«Пе­ре­клад» Ан­дру­ся­ка має всі під­ста­ви увійти до істо­рії як один із най­ци­ні­чні­ших ви­пад­ків у ві­тчи­зня­ній лі­те­ра­тур­но-ви­дав­ни­чій пра­кти­ці. Ці­ка­во, що ві­до­мий пи­сьмен­ник і ре­да­ктор Іван Ан­дру­сяк ко­лись до­лу­чив­ся до так зва­ної «По­ле­мі­ки на «Сні­гу», ка­зу­сної су­пе­ре­чки дов­ко­ла укра­їн­сько­го пе­ре­кла­ду ро­ма­ну но­бе­лів­сько­го ла­у­ре­а­та Ор­ха­на Па­му­ка «Сніг». Не був­ши, як і біль­шість ди­ску­тан­тів, знав­цем ту­ре­цької мо­ви, він сфор­му­лю­вав гнів­ний при­суд: «Ма­є­мо зну­ща­н­ня з укра­їн­ської кни­го­ви­дав­ни­чої спра­ви; зну­ща­н­ня з тра­ди­ції, мо­жли­во­стей і яко­сті укра­їн­сько­го пе­ре­кла­да­цтва; на­ре­шті — зну­ща­н­ня з укра­їн­ської мо­ви! Чи не за­ба­га­то «че­сті» для одно­го не­сум­лін­но­го хар­ків­сько­го ви­дав­ни­цтва?» І вже за три ро­ки у то­му ж ви­дав­ни­цтві «Фо­ліо», яке так зав­зя­то га­нив Ан­дру­сяк, ви­йде йо­го «пе­ре­клад» ро­ма­ну Кін­га «Сяй­во», зро­бле­ний тим са­мим спосо­бом, що й «Кла­до­ви­ще...» Полякова.

Ан­дру­сяк ні­би й не за­був, що пи­сав про «Сніг» Па­му­ка, але взяв ту фра­зу за вла­сну твор­чу на­ста­но­ву й про­фе­сій­не кре­до. Ось вам зну­ща­н­ня з тра­ди­цій пе­ре­кла­да­цтва: услід за ро­сій­ською пе­ре­кла­да­чкою Ка­те­ри­ною Але­ксан­дро­вою він про­пу­скає де­ся­тки ре­чень і ці­лі абза­ци, фра­зи й сти­лі­сти­чні при­йо­ми Кін­га. На­то­мість до­да­но дії пер­со­на­жів, про які в ав­то­ра не йшло­ся. На­ре­шті, вна­слі­док не­хи­трої опе­ра­ції до­кто­ра Ан­дру­ся­ка спів­а­чка Біл­лі Го­лі­дей ро­би­ться спів­а­ком. А мій улю­бле­ний пер­со­наж — по­лі­цей­ський Тру­пер (на­справ­ді state trooper — слу­жбо­вець по­лі­ції шта­ту).

Зну­ща­н­ня з укра­їн­ської мо­ви теж на мі­сці: «кров, що збі­гає до­лі­лиць»; «сто­я­ла у ві­кон­ця»; «сти­лі­зо­ва­на під бур­ча­н­ня па­ща ма­ски»; «саль­не во­лос­ся» то­що.

Кни­го­ви­дав­ни­чий бік спра­ви «вша­ну­вав­ся» теж. На ти­туль­ній сто­рін­ці зна­чи­ться: «Пе­ре­клад з анг- лій­ської». Хо­ча «ма­шин­ний» пе­ре­клад ро­сій­сько­го текс­ту мо­же на­сто­ро­жи­ти й ма­ло­до­свід­че­но­го чи­та­ча: ді­йшло до то­го, що ескі­мо­ські сні­го­ві жи­тла іглу (igloo) ста­ли «ескі­мо­ськи­ми гол­ка­ми».

Ма­ло то­го, що наш книж­ко­вий ри­нок фан­та­сти­чно уза­ле­жне­ний від ро сійсь ко го, так на віть у сво їх про явах са мо стій нос ті він час то пра­гне ли­ша­ти­ся при­да­тком «ра­зу­ха бис той » ро сійсь кої куль тур ної тра­ди­ції, до­да­ю­чи до не­до­бро­со­ві­сно­сті її пред­став­ни­ків не­до­бро­со­ві­сність вла­сну, а от­же, яв­ля­ю­чи со­бою ли ше фік цію на ці о наль но го куль - тур­но­го про­це­су.

Укра­їн­ський спо­жи­вач та­ких «пе­ре­кла­дів» ошу­ка­ний дві­чі. Зро­зумі­ло, що й у ра­зі аде­ква­тно­го ро­сій­сько­го пе­ре­кла­ду йо­го пе­ре­тя­гу­ва­н­ня до укра­їн­ської мо­ви ще біль­ше від­да­ля­ло б ре­зуль­тат від ори­гі­наль­но­го тво­ру. Та, вра­хо­ву­ю­чи кіль­кість кни­жок то­го ж Кін­га, пе­ре­кла­де­них в Ро­сії Ве­бе­ром, Ер­лі­хма­ном та ін­ши­ми, мо­же­мо не сум­ні­ва­ти­ся, що ши­ро­кий ро­сій­ський чи­тач за­га­лом не має уяв­ле­н­ня про «справ­жньо­го Кін­га». Те са­ме про­по­ну­ва­ло­ся й нам.

А по­за­як ста­рі ро­ма­ни цьо­го бес­тсе­ле­ри­ста пе­ре­кла­да­ли­ся ро­сі­я­на­ми зде­біль­шо­го ще на по­ча­тку 90-х, на­ші дра­го­ма­ни, спер­шись на їхні текс­ти, на­ма­га­ю­ться за­штов­ха­ти укра­їн­сько­го чи­та­ча до «пар­ку со­вєт­сько­го пе­рі­о­ду», де ні­хто не знає та­ких по­нять, як без­стро­ко­вий кон­тракт або зне­жи­ре­не мо­ло­ко. Чи на­віть за­ти­скач для бан­кнот і за­кри­тий клуб (остан­ній пе­ре­тво­рив­ся в Ан­дру­ся­ка на за­гад­ко­вий «клю­чклуб»). Усе це на­га­дує про ча­си, ко­ли Мар­кса й Ен­гель­са до­зво­ля­ло­ся пе­ре­кла­да­ти укра­їн­ською ли­ше з ро­сій­ських пе­ре­кла­дів, і то не мі­ня­ю­чи ані ко­ми. Та­ке збо­че­не став­ле­н­ня до ро­бо­ти, яке па­нує у мо­то­ро­шно­му «ключ-клуб-кла­ні» на­ших дра­го­ма­нів-ди­вер­сан­тів, мо­гло зро­ди­ти­ся са­ме в трав­мо­ва­ній ко­ло­ні­а­лі­змом сві­до­мо­сті.

Що­до подаль­шої до­лі по­ні­ве­че­но­го ро­ма­ну «Во­но» — ми, як і кін­го­лю­би, звер­ну­ли­ся з пи­та­н­ня­ми до «КСД». Тро­хи роз­ва­жив­ши, ви­дав­ни­цтво за­пев­ни­ло, що ро­ман теж від­пра­ви­ться на до­о­пра­цю­ва­н­ня, уто­чнив­ши: «Якість на­ших ви­дань є прі­о­ри­те­тною зав­да­н­ням, ми при­ді­ля­є­мо цьо­му пи­тан­ню осо­бли­ву ува­гу... і в май­бу­тньо­му до­кла­де­мо всіх зу­силь, щоб та­кий при­крий ви­па­док не по­вто­рив­ся».

Це — ви­да­тний тра­пу­нок у на­шій ви­дав­ни­чій спра­ві. Вла­сне, ген-ген не раз і не два чи­та­ча­ми ви­слов­лю­ва­ли­ся пі­до­зри та на­во­ди­ли­ся до­ка­зи зви­чки ви­дав­ців пу­блі­ку­ва­ти укра­ї­ні­зо­ва­ні ро­сій­ські пе­ре­кла­ди, ча­сто вже зов­сім не схо­жі на пи­са­не ав­то­ром. Про­те це пер­ший ви­па­док ци­ві­лі­зо­ва­но­го по­во­дже­н­ня ви­дав­ця у від­по­відь. Ві­ро­гі­дно, що, за­знав­ши зби­тків, «КСД» кра­ще сте­жи­ти­ме за ро­бо­тою шта­тних і кон­тра­ктних пра­ців­ни­ків. Го­лов­ред «КСД» Сві­тла­на Скляр ви­зна­ла: «Тут по­спіх теж був на шко­ду». Що ж, до­бре, щоб по­спіх змі­нив­ся на по­ступ, адже це не той по­спіх, що до­зво­лив би всти­га­ти ви­дав­цям за роз­ви­тком пу­блі­ки, вже актив­ні­шої й осві­че­ні­шої за пу­блі­ку 90-х. Як ка­же пе­ре­кла­дач Оле­ксандр Красюк: «Кра­ї­на на­ма­га­є­ться ста­ти ци­ві­лі­зо­ва­ною. Одна з го­лов­них ознак ци­ві­лі­зо­ва­но­сті — якість про­ду­кції».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.