Ре­во­лю­ції на граніті – 25. Чи за­сво­є­но уро­ки?

Мо­же, то­му й три про­те­стні пов­ста­н­ня не за­вер­ше­ні, бо все обме­жу­ва­ло­ся рам­ка­ми па­ра­ди­гми «сла­ва — гань­ба» і не йшло­ся про цін­но­сті й умі­н­ня змі­ню­ва­ти ре­аль­ність

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Мо­же, то­му й три про­те­стні пов­ста­н­ня не за­вер­ше­ні, бо все обме­жу­ва­ло­ся рам­ка­ми па­ра­ди­гми «сла­ва — гань­ба» і не йшло­ся про цін­но­сті й умі­н­ня змі­ню­ва­ти ре­аль­ність

Мі ніс тер ст во осві ти і на уки зо­рі­єн­ту­ва­ло шко­ли кра­ї­ни на від­зна­че­н­ня 25-ї рі­чни­ці масштабного сту­дент­сько­го го­ло­ду­ва­н­ня в Ки­є­ві, яке одер­жа­ло на­зву «ре­во­лю­ція на граніті». Мі­нос ві ти за зна чає, що від зна чен ня ці­єї по­дії ди­кту­є­ться не­об­хі­дні­стю утвер­дже­н­ня в Укра­ї­ні іде­а­лів сво­бо­ди і де­мо­кра­тії, вша­ну­ва­н­ня па­трі­о­ти­зму та му­жно­сті укра­їн­ської мо­ло­ді, яка у жов­тні 1990 ро­ку ста­ла на за­хист прав і сво­бод лю­ди­ни та гро­ма­дя­ни­на, на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів укра­їн­сько­го на­ро­ду. Ре­ко­мен­да­ції сто­сов­но про­ве­де­н­ня цих за хо дів роз мі ще ні на сай ті МОН http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/ 47904/; во­ни мі­стять істо­ри­чну до­від ку, орі єн тов ну те ма ти ку за хо - дів, ко рис ні ін тер нет- по си лан ня то­що. Са­мі ж за­хо­ди шко­лам ре­ко­мен­до­ва­но про­во­ди­ти з 2 до 17 жов­тня, тоб­то син­хрон­но з са­ми­ми по­ді­я­ми, про які йде­ться.

Са­ма ідея від­зна­че­н­ня 25-річ­чя ці­єї зна­ко­вої по­дії, уні­каль­ної не тіль­ки для то­ді ще ра­дян­ських про­сто­рів, а й для об­ши­рів усьо­го сві­ту, не ви­кли­кає сум­ні­вів. Тим па­че, що в ба­га­тьох кра­ї­нах існу­ють дер­жав­ні свя­та на честь зна­ко­вих ре­во­лю­цій­них по­дій ми­нув­ши­ни. Ска­жі­мо, фран­цу­зи що­ро­ку 14 ли­пня бу­чно від­зна­ча­ють День узя­т­тя Ба­сти­лії, яка бу­ла символом ти­ра­нії за ча­сів Ве­ли­кої фран­цузь­кої ре­во­лю­ції. Аме­ри­кан­ці 4 ли­пня з не мен­шим роз­ма­хом від­зна­ча­ють День не­за­ле­жно­сті — апо­фе­оз їхньої ан­ти­ко­ло­ні­аль­ної ре­во­лю­ції. Ну, а в по­ля­ків є На­ро­дне свя­то 3 трав­ня — на честь ухва­ле­н­ня 1791 ро­ку під час на­ціо­наль­ної ре­во­лю­ції пер­шої в істо­рії Ре­чі По­спо­ли­тої де­мо­кра­ти­чної Кон­сти­ту­ції. Одним сло­вом, не­го­же со­ро­ми­ти­ся вла­сної істо­рії, її зна­ко­вих по­дій на шля­ху утвер­дже­н­ня сво­бо­ди.

От тіль ки пи тан ня в то му, на що са­ме звер­та­ти ува­гу під час уро­чи­сто­стей (а я пе­вен, вша­ну­ва­н­ня « ре во лю ції на гра ні ті » не об ме - жить ся са ми ми шко ла ми) та які ви снов ки за охо чу ва ти зро би ти шко ля рів. Стар шо клас ни ки, пев - но, ціл ком упо ра ють ся з та ки ми зав­да­н­ня­ми — не­ви­пад­ко­во-бо во­се­ни 1990-го се­ред юних ре­во­лю­ціо­не­рів бу­ли не тіль­ки сту­ден­ти та ас пі ран ти, а й стар ші шко ля рі. Аот із цим у за­про­по­но­ва­них МОН ре ко мен да ці ях, у скла дан ні яких узяв участь та­кож Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, скла­дно. На­віть у то му, що сто су єть ся фак то ло гії, на яв ні про га ли ни. Ска жі мо, всі зна ко ві по ста ті цих по дій на зва ні пов­ні­стю — ім’я та прі­зви­ще, а от ко­мен­дан­то­ві на­ме­то­во­го мі­сте­чка не по щас ти ло — « Т. Кор па ло » , і все. Спе ці аль но для укла да чів і для ви кла да чів: ідеть ся про Та - ра­са Кор па ла, кот рий, до то го ж, був од ним із ор га ні за то рів за хоп - ле­н­ня сту­ден­та­ми «чер­во­но­го кор­пу су » Ки ївсь ко го уні вер си те ту ім. Т. Шев­чен­ка. Але най­ва­жли­ві­ше — ін­ше. Не­має «роз­бо­ру по­льо­тів», тоб­то ана­лі­зу на­мі­рів та ці­лей учас ни ків « ре во лю ції на гра ні ті » та при­чин і на­слід­ків їхньо­го ви­ко­на­н­ня й не­ви­ко­на­н­ня.

На сай­ті МОН мі­стя­ться ви­мо­ги уча­сни­ків ма­со­вої сту­дент­ської акції:

« 1) від став ка го ло ви Ра ди Мі - ні­стрів В. Ма­со­ла;

2) про­ве­де­н­ня по­за­чер­го­вих ви­бо рів до Вер хов ної Ра ди УРСР на ба­га­то­пар­тій­ній осно­ві не пі­зні­ше, ніж на­ве­сні 1991 ро­ку;

3) ухва­ле­н­ня по­ста­но­ви про на­ці о на лі за цію май на КПРС та ВЛКСМ в Укра­ї­ні;

4) від­мо­ва від під­пи­са­н­ня но­во­го со­ю­зно­го до­го­во­ру;

5) по вер нен ня на те ри то рію рес пуб лі ки вій сь ко во служ бов ців, які про­хо­дять строкову слу­жбу за ме жа ми Укра ї ни, і за без пе чен ня про ход жен ня війсь ко вої служ би на те ри то рії рес пуб лі ки цьо го річ - но­го та на­сту­пних при­зо­вів».

Усе вір­но. Але ж хі­ба мо­жна ствер­джу­ва­ти, що «ви­мо­ги сту­ден­тів бу­ло ви­ко­на­но»? Аж ні­як. Так що об­ста­ви­ни, при­чи­ни й наслідки цьо­го не­ви­ко­на­н­ня по­вин­ні ре­тель­но ана­лі­зу­ва­ти­ся під час за­хо­дів на честь «ре­во­лю­ції на граніті».

Влас не, то ді, во се ни 1990- го, бу ло ви ко на но од ну- єди ну сту - ден­тсь ку ви мо гу — від пра ви ли у від став ку прем’ єра Ві та лія Ма со - ла. Все реш та, по при по ста но ву Вер хов ної Ра ди про ви ко нан ня цих ви­мог, за­ли­ши­ло­ся в більш чи менш гли­бо­кій шу­хля­ді. Ска­жі­мо, пункт п’ятий до роз­па­ду СРСР ви­ко­ну­вав­ся ви­бір­ко­во, хо­ча це мо­жна спи са ти на тиск із бо ку « со юз - но­го цен­тру». З під­пи­са­н­ням но­во­го со юз но го до го во ру скла ло ся кра ще: Укра ї на не взя ла учас ті у так зва но му Но во- Ога рьовсь ко му про­це­сі під­го­тов­ки цьо­го до­го­во­ру, тож ГКЧП у сер пні 1991 ро ку чи - ма­лою мі­рою був зу­мов­ле­ний са­ме ба­жа­н­ням « цен­тру » за­гна­ти но­ров­ли­ву Укра­ї­ну в со­ю­зне стій­ло. На­ціо­на­лі­за­цію май­на КПРС і ВЛКСМ на­чеб­то бу­ло про­ве­де­но пі­сля по­раз­ки ГКЧП, але ду­же мля­во, тож чи­ма­ло но­ві­тніх « ко­мер­цій­них фірм » і « не­за­ле­жних бан­ків» ви­ко­ри­ста­ли як стар­то­вий ка­пі­тал са­ме «зо­ло­то пар­тії», а це на­кла­ло вкрай не­га­тив­ний від­би­ток на все на­сту­пне еко­но­мі­чне та по­лі­ти­чне жи­т­тя кра­ї­ни. І на­ре­шті, щоб ві­дбу­ли­ся ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди на ба­га­то­пар­тій­ній осно­ві, 2004 рік озна­ме­ну­вав­ся ще одні­єю ре­во­лю­ці­єю — по­ма­ран­че­вою. Але бу­ло вже за­пі­зно — біль­шість пар­тій-уча­сни­ків ви­бо­рів ви­яви­ли­ся ли­ше на­дбу­до­ва­ми над олі­гар­хі­чни­ми кла­на­ми...

Атим ча­сом та­кі ви­бо­ри, про­ве­де­ні справ­ді за ба­га­то­пар­тій­ною си­сте­мою, ска­жі­мо, на по­ча­тку 1992 ро­ку, убез­пе­чи­ли б Укра­ї­ну від фор­му­ва­н­ня олі­гар­хі­чної си­сте­ми. Бо ж по­лі­ти­чні пар­тії бу­ли на той час не­за­ле­жни­ми від ве­ли­ко­го бі­зне­су (який, вла­сне, тіль­ки­тіль­ки по­чав фор­му­ва­ти­ся), від олі­гар­ха­ту (а йо­го вза­га­лі не існу­ва­ло — він склав­ся у ро­ки прав­лі­н­ня спо­ча­тку прем’єра, а по­тім пре­зи­ден­та Ле­о­ні­да Ку­чми). Та­кі ви­бо­ри на зла­мі по­лі­ти­чних епох про­ве­ли у кра­ї­нах Цен­траль­но­Схі­дної Єв­ро­пи та кра­ї­нах Бал­тії. Ре­зуль­тат — гли­бин­ні со­ці­аль­но­еко­но­мі­чні та по­лі­ти­чні транс­фор­ма­ції, здо­бу­т­тя ци­ми кра­ї­на­ми член­ства в НАТО, а по­тім і в Єв­ро­со­ю­зі. В Укра­ї­ні ж, по­при те, що сту­ден­ти бу­ли ро­зум­ні­ши­ми і да­ле­ко­гля­дні­ші­ми від про­фе­сіо­наль­них по­лі­ти­ків, до­ве­сти до кін­ця роз­по­ча­ту ни­ми спра­ву ви­я­ви­ло­ся ні­ко­му. Ба біль­ше: де­пу­та­ти Вер­хов­ної Ра­ди (і пар­то­кра­ти, і де­мо­кра­ти) не­гай­но під­ня­ли вік, по­трі­бний для то­го, щоб бу­ти обра­ним пар­ла­мен­та­рі­єм, аби ви­клю­чи­ти са­му мо­жли­вість по­тра­пля­н­ня до сво­їх лав юних ре­во­лю­ціо­не­рів. Мов­ляв, під­ро­стіть, стань­те більш роз­ва­жли­ви­ми, не ви­су­вай­те не­здій­снен­них ви­мог ( ці­ка­во, хто то­ді з де­пу­та­тів, крім кіль­кох де­ся­тків ко­ли­шніх ди­си­ден­тів, ві­рив у роз­пад СРСР і зни­кне­н­ня КПРС із ВЛКСМ?) — то­ді ми до­зво­ли­мо вам ста­ти пов­но­прав­ни­ми по­лі­ти­ка­ми. Ну, а тим ча­сом як сту­ден­ти й аспі­ран­ти на­би­ра­ли вік, до вла­ди при­йшов Ку­чма і по­ча­ла фор­му­ва­ти­ся олі­гар­хі­чна си­сте­ма, яка, до ре­чі, ви­ки­ну­ла за борт ве­ли­кої по­лі­ти­ки й ча­сти­ну тих, хто під­ні­мав ві­ко­вий ценз...

Отож обов’яз­ко­во вар­то бу­ло б по­мір­ку­ва­ти над тим, за­ра­ди чо­го ро­бля­ться ре­во­лю­ції та яким чи­ном до­во­ди­ти їх до кін­ця. На жаль, стає зро­зумі­ло, що за всі­ма озна­ка­ми три укра­їн­ські ре­во­лю­ції, які ві­дбу­ли­ся впро­довж чвер­ті сто­лі­т­тя (вла­сне, це рад­ше одна роз­тя­гну­та в ча­сі на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чна ре­во­лю­ція зі сво­ї­ми зле­та­ми й па­ді­н­ня­ми), ви­яви­ли­ся — якщо вжи­ти тер­мін зна­но­го іта­лій­сько­го ми­сли­те­ля Ан­то­ніо Ґрам­ші — «не­за­вер­ше­ни­ми» або ж «не­до­ко­на­ни­ми». Зві­сно, во­ни при­не­сли пев­ні до­сить сер­йо­зні по­зи­тив­ні ре­зуль­та­ти, по­чи­на­ю­чи від про­го­ло­ше­н­ня Акта про дер­жав­ну не­за­ле­жність і за­кін­чу­ю­чи ви­гна­н­ням Яну­ко­ви­ча та зри­вом «рус­ской ве­сны». Але при цьо­му олі­гар­хі­чна си­сте­ма — про­ти якої бу­ли спря­мо­ва­ні по­ма­ран­че­ва ре­во­лю­ція та Ре­во­лю­ція Гі­дно­сті — за­ли­ши­ла­ся чин­ною, во­на тіль­ки при­кра­си­ла се­бе си­ньо-жов­ти­ми пра­по­ра­ми і де­якою мі­рою (ви­му­ше­но) по­сла­би­ла свій тиск на гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. Однак без ре­во­лю­цій­ної лі­кві­да­ції (або ево­лю­цій­ної транс­фор­ма­ції — тут ба­га­то чо­го за­ле­жить від мо­ло­до­го по­ко­лі­н­ня) ці­єї си­сте­ми Укра­ї­на має да­ле­ко не най­кра­щі пер­спе­кти­ви.

Мо­же, то­му й ре­во­лю­ції не­за­вер­ше­ні, що їхнім до­сві­дом ма­ло ці­ка­ви­ли­ся і то­му ма­ло що зна­ють про ньо­го, що все обме­жу­ва­ло­ся рам­ка­ми па­ра­ди­гми « сла­ва — гань­ба», і не йшло­ся про цін­но­сті, ці­лі, іде­а­ли та вмі­н­ня змі­ню­ва­ти ре­аль­ність і вча­сно зу­пи­ня­ти­ся?

Пев­но, ке­рів­ни­кам МОН ду­же не хо­че­ться, щоб у шко­лах учи­те­лі й стар­шо­кла­сни­ки при­скі­пли­во ана­лі­зу­ва­ти не ли­ше по­дії 25- рі­чної дав­но­сті, а й ре­а­лії та тенденції сьо­го­де­н­ня. Адже в та­ко­му ра­зі не­о­дмін­но на пер­ший план ви­йде не ме­ха­ні­чне вша­ну­ва­н­ня тих, хто смі­ли­во ви­йшов на бій про­ти то­та­лі­тар­ної си­сте­ми (а во­на за­ли­ша­ла­ся не­без­пе­чною, що до­ве­ли кри­ва­ві по­дії у Віль­ню­сі та Ри­зі на по­ча­тку 1991-го), а твор­че осми­сле­н­ня — не­хай і не зав­жди ґрун­тов­не — ни­ні­шніх не­га­ра­здів та до­ся­гнень. Але це вкрай по­трі­бно. І ще одне. «На­ша мо­ло­дість — ре­во­лю­ція! — лу­на­ла над СРСР за­паль­на ком­со­моль­ська пі­сня в ро­ки «роз­ви­ну­то­го бре­жнє­ві­зму». — Їй єди­ній ми вір­ні всі!». Ду­же не хо­че­ться, що­би ни­ні­шнє від­зна­че­н­ня «ре­во­лю­ції на граніті » ви­ли­ло­ся у щось ка­зен­но-опти­мі­сти­чне, як-от у ті вже да­ле­кі від нас ча­си.

«ПРО­БЛЕ­МА — НЕ­СТА­ЧА СТРУ­КТУР, ЯКІ НЕ СТВО­РЮ­ВА­ЛИ­СЯ ПІ­СЛЯ ЖО­ДНОЇ УКРА­ЇН­СЬКОЇ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ ЯК АЛЬ­ТЕР­НА­ТИВ­НІ»

Олесь ДОНIЙ, на­ро­дний де­пу­тат VI та VII скли­кань, один із лі­де­рів та ор­га­ні­за­то­рів ре­во­лю­ції на граніті:

— Сту­дент­ський рух на той мо­мент був одні­єю зі скла­до­вих ру­ху опо­ру, а на­да­лі й ру­ху з ви­зво­ле­н­ня Укра­ї­ни. Від­по­від­но, ме­та у нас бу­ла — бо­роть­ба за не­за­ле­жність — за­ра­ди цьо­го ми об’єд­ну­ва­ли­ся і бо­ро­ли­ся. Тож із то­чки зо­ру стра­те­гії ми пе­ре­мо­гли, бо ви­бо­ро­ли не­за­ле­жність Укра­ї­ни са­ме зав­дя­ки на­шо­му ру­ху. Але п’ять ви­мог, які на той мо­мент ви­став­ля­ло сту­дент­ське го­ло­ду­ва­н­ня — три з них ви­су­нув я і го­ло­ва ки­їв­ської ор­га­ні­за­ції, дві при­ве­зли зі Льво­ва — сто­су­ва­ли­ся не так стра­те­гії, як та­кти­ки у бо­роть­бі за не­за­ле­жність. Але су­спіль­ство усві­дом­лю­ва­ло ли­ше ча­сти­ну ви­мог, які ми ста­ви­ли.

Я по­стій­но під­кре­слю­вав, що на­ба­га­то ва­жли­ві­ши­ми, ніж са­ма по­ста­но­ва, бу­ли пси­хо­ло­гі­чні аспе­кти, яких ми до­ся­гли. По-пер­ше, рух опо­ру до­сяг пе­ре­мо­ги, бо до то­го мо­мен­ту всі акції за­зна­ва­ли по­раз­ки, а тут вла­да бу­ла зму­ше­на пі­ти на­зу­стріч ви­мо­гам. Це озна­ча­ло, що ко­му­ні­сти­чну вла­ду мо­жна до­ла­ти, що окри­ля­ло ча­сти­ну укра­їн­сько­го су­спіль­ства, яка про­дов­жу­ва­ла бо­роть­бу про­ти Ком­пар­тії. По-дру­ге, це бу­ла ви­мо­га ви­клю­чно мо­ло­ді­жна — ми це за­ми­слю­ва­ли, здій­сню­ва­ли, три­ма­ли під кон­тро­лем та до­ся­гли пе­ре­мо­ги, не під­пу­ска­ю­чи до ке­ру­ва­н­ня ні­ко­го, окрім ке­рів­ни­цтва сту­дент­ських ор­га­ні­за­цій. Це в подаль­шо­му на­ди­ха­ло мо­лодь в Укра­ї­ні й у цьо­му ві­дмін­ність від ін­ших дер­жав, які утво­ри­лись пі­сля роз­па­ду СРСР. На цьо­му при­кла­ді ви­хо­ву­ва­лось ба­га­то сту­дент­ських ор­га­ні­за­цій, акти­ві­стів, які пі­сля то­го бра­ли участь у рі­зно­ма­ні­тних акці­ях.

На жаль, най­ва­жли­ві­ша ви­мо­га, яку я ви­пи­су­вав, — що­до пе­ре­ви­бо­рів до Вер­хов­ної Ра­ди на ба­га­то­пар­тій­ній осно­ві, не бу­ла ви­ко­на­на і не бу ла усві дом ле на не ли ше су­спіль­ством, а й на­ши­ми стар­ши­ми то­ва­ри­ша­ми — ке­рів­ни­цтвом На род но го ру ху та На род ної ра ди Укра­ї­ни, які за­про­по­ну­ва­ли цю ви­мо­гу ви­кре­сли­ти. По­при те, що в пе­ре­мо­жну ре­зо­лю­цію цю ви­мо­гу бу­ло встав­ле­но, че­рез кіль­ка мі­ся­ців во­ни зро­би­ли все, щоб на неї не зва­жа­ти. Усві­до­ми­ли во­ни цю не - об­хі­дність вже за­пі­зно — пи­та­н­ня пе ре ви бо рів В’ ячес лав Чор но віл під­няв аж че­рез два ро­ки. І те, що в цей про­мі­жок, ко­ли су­спіль­ство по­тре­бу­ва­ло змін, а ко­му­ні­сти­чна вла­да за­хи­та­ла­ся, ви­бо­ри не ві­дбу­ли­ся, об­умо­ви­ло, що Укра­ї­на не пі­шла шля­хом Цен­траль­ної Єв­ро­пи, де бу ло від су ну то ко му ніс тич ні вла ди. Че рез це не ус ві дом лен ня Укра­ї­на за­галь­му­ва­ла свій по­ступ у бік єв­ро­пей­ської де­мо­кра­тії. Сту­ден­тсь ка ре во лю ція зро би ла все мож ли ве, щоб змі ни мог ли від бу - ти­ся, але, на жаль, во­на бу­ла не до­вер­ше­ною, і са­ме то­му до­сі Укра­ї­на бо­ре­ться з на­слід­ка­ми цьо­го, бо вла­ду не бу­ло змінено са­ме то­ді. На по­ча­тку ж 90-х, за змо­вою Ком­пар­тії та На­ро­дно­го ру­ху, як опо­зи­ції, бу­ло прийня­то змі­ни до ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства — щоб сту­дент­ських ва­таж­ків не допу­сти­ти до ви­бо­рів, бу­ло під­ня­то ві­ко­вий бар’єр із 21 до 25 ро­ків, то­му ми не ма­ли пра­во ба­ло ту ва тись. Від по від но, ці міс ця бу­ли зайня­ті пред­став­ни­ка­ми ста­рої парт но мен к ла ту ри та но во на - ро­дже­них фі­нан­со­во-про­ми­сло­вих груп. Із тих ча­сів Укра­ї­на отри­ма­ла но ву « елі ту » , яка є на щад ком ста­рої ко­му­ні­сти­чної.

На жаль, в Укра­ї­ні й до­сі не від­бу ло ся до вер шен ня сві то гляд ної ре­во­лю­ції та усві­дом­ле­н­ня су­спільст ва в її не об хід нос ті, зок ре ма і в при­ще­плен­ні ети­ки са­мо­об­ме­жень. По трі бен ком п лекс етич них цін - но­стей, при­ще­пле­них у су­спіль­стві. Але про це ма­ло хто го­во­рить та усві­дом­лює, бо на­ба­га­то лег­ше го­во­ри­ти про змі­ни пер­со­на­жів.

Дру­га про­бле­ма — не­ста­ча стру­ктур, які не ство­рю­ва­ли­ся пі­сля жо­дної укра­їн­ської ре­во­лю­ції як аль­тер­на­тив­ні. Від­по­від­но, си­сте­ма вла­ди має мо­жли­вість змі­ню­ва­ти свої облич­чя та пе­ре­да­ва­ти ва­же­лі прав­лі­н­ня з одних рук, до ін­ших. А щоб со­ці­аль­них змін не від­бу­ва­ло­ся, існує тре тя про­бле­ма — шту­чне збі­дні­н­ня на­се ле­н­ня, до яко­го ве­де вла­да, щоб укра­їн­ці не бу­ли спро­мо­жні ство­ри­ти ці стру­кту­ри та не ма­ли ча­су й мо­жли­во­стей ду­ма­ти про сві­то­гля­дні цін­но­сті, бо на по­ряд­ку ден­но­му — ви­жи­ва­н­ня. Ці три про­бле­ми тре­ба озву­чу­ва­ти пе­ред су­спіль­ством та ви­рі­шу­ва­ти, для чо­го є ін­те­ле­кту­а­ли та ме­діа на зра­зок га­зе­ти «День».

Але сьо­го­дні ва­жли­во за­мі­ня­ти ра дянсь ку та ро сійсь ку іс то рію фа­кта­ми окре­мої укра­їн­ської істо­рії. То му по тріб но ви кла да ти її шко­ля­рам, за­кла­да­ти осно­ви та ба­зо­ві зна­н­ня про істо­рію бо­роть­би за ук ра їнсь ку не за леж ність, а по тім по­сту­по­во до цьо­го до­да­ва­ти­му­ться якісь сві­то­гля­дні ре­чі, до яких при­хо­ди­ти­муть лю­ди.

«ПРО­БЛЕ­МИ ВСІХ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЙ В УКРА­Ї­НІ — У ВІД­СУ­ТНО­СТІ ДОВ­ГО­СТРО­КО­ВИХ СТРА­ТЕ­ГІЙ»

Оле­ксій ТОЛКАЧОВ, по­лі­то­лог, го­ло­ва прав­лі­н­ня бла­го­дій­но­го фон­ду «Ом­рі­я­на Кра­ї­на»:

— Ре­во­лю­ція на граніті до­ся­гла ці лей, яких мог ла до сяг ти на той мо­мент. Про­те зда­тність си­сте­ми до пе ре фар бу ван ня, спи ра ю - чись на пар­тно­мен­кла­ту­ру на мі­сцях, не до зво ли ла б на ро ди ти ся жо­дно­му де­мо­кра­ти­чно­му про­е­кту в та­кі про­між­ки ча­су, яке ма­ло укра їнсь ке сус піль ст во під час тих по дій. Де мо кра тич ні си ли на той мо мент не ма ли шан сів от ри ма ти біль шість, під твер д жен ням чо го став про­граш Чор­но­во­ла Крав­чу­ку на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах. То­му що бу ли ве ли чез ні за сте ре жен ня що­до йо­го су­ди­мо­сті та на­ціо­на­лі­зму. Боюся, то­ді Укра­ї­на не бу­ла го­то ва до та ких ра ди каль них та швид­ких змін. Про­зрі­н­ня ж що­до ко­му­ні­сти­чної спад­щи­ни від­бу­ло­ся в 1993—1994 рр. — та­ко­го ра­ні­ше не бу­ло, бо то­ді б, мо­жли­во, су­спіль­ство го­ло­су­ва­ло по-ін­шо­му та ста­ви­ло ам­бі­тні­ші ці­лі.

Про­бле­ми всіх ре­во­лю­цій в Укра­ї­ні у від­су­тно­сті дов­го­стро­ко­вих стра­те­гій. І на­віть ко­ли ре­во­лю­ція на граніті ста­ви­ла за ме­ту роз­пуск Вер­хов­ної Ра­ди, це бу­ла не стра­те­гі­чна, а біль­ше та­кти­чна ме­та, яка б ве­ла до ви­щих ці­лей та стра­те­гії роз­ви­тку кра­ї­ни. На жаль, та­ко­го ба­че­н­ня не бу­ло, і ми по­стій­но під­мі­ню­є­мо стра­те­гі­чні по­раз­ки та про­гра­ші та­кти­чни­ми пе­ре­мо­га­ми в ре­во­лю­ці­ях. Це бу­ло під час ре­во­лю­ції на граніті, в 2004 ро­ці під час по­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції, де я був одним із її іні­ці­а­то­рів в рам­ках ГО «ПО­РА», і це від­бу­ло­ся за­раз у рам­ках Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті. Су­спіль­ству на­да­ли від­чу­т­тя та ілю­зію пе­ре­мо­ги, і та­ка су­спіль­на слі­по­та до­зво­ляє кон­сер­ву­ва­ти та ево­лю­ціо­ну­ва­ти ста­рій си­сте­мі.

Якій би ре­во­лю­ції вар­то бу­ло «вчи­ти­ся» укра­їн­цям — біль­шо­ви­цькій 1917 р., оскіль­ки по су­ті є за­гад­кою, як їм вда­ло­ся не ли­ше втри­ма­ти вла­ду в Ро­сії, а й здій­сни­ти за­гар­бни­цьку вій­ну в Укра­ї­ні. Їм вда­ло­ся об’єд­ну­ва­ти лю­дей не­хай хи­мер­ним та ілю­зор­ним, але спіль­ним ба­че­н­ням май­бу­тньо­го, яке за­хо­плю­ва­ло. В той же час ні у Ди­ре­кто­рії, ні у Цен­траль­ної Ра­ди жо­дних стра­те­гі­чних ба­чень май­бу­тньо­го не бу­ло. І на та­ко­му роз­до­ріж­жі ми ли­ше ре­а­гу­є­мо на зов­ні­шні по­дра­зни­ки ре­а­кці­єю, якою є чер­го­ва ре­во­лю­ція. Але фун­да­мен­таль­но ми не змі­ню­є­мо си­ту­а­цію, бо не фор­му­є­мо вла­сне май­бу­тнє.

Щоб ре­фле­ксу­ва­ти з при­во­ду на­ших ре­во­лю­цій, не­об­хі­дно ма­ти віль­ну сві­до­мість і на­ма­га­ти­ся об’єктив­но їх ана­лі­зу­ва­ти. Пі­сля ре­во­лю­ції три­ва­лий час існує ілю­зія пе­ре­мо­ги та ілю­зія во­ро­гів — це не дає об’єктив­но оці­ни­ти втра­ти, здо­бу­т­тя, ри­зи­ки ре­во­лю­цій. Во­ни хоч і го­ту­ю­ться, але во­ни спон­тан­ні, бо не ма­ють стра­те­гі­чної ме­ти щось ство­ри­ти — це ско­рі­ше рух «про­ти», а не «за» щось. Зре­штою, з Ре­во­лю­ці­єю Гі­дно­сті бу­ло так са­мо — по­чи­на­ю­чись як рух за єв­ро­ін­те­гра­цію, во­на швид­ко ско­ти­ла­ся в ре­во­лю­цію про­ти Яну­ко­ви­ча, і її жит­тє­ствер­дний по­тен­ці­ал роз­сі­яв­ся. Тож по­ки ми зна­хо­ди­мо­ся в зга­да­них ілю­зі­ях, ми не мо­же­мо ре­фле­ксу­ва­ти.

Си­ту­а­ція із ре­ко­мен­да­ці­я­ми Мі­ні­стер­ства осві­ти що­до то­го, як шко­ля­рам по­да­ва­ти­ме­ться Ре­во­лю­ція на граніті, свід­чить, що від­бу­ва­є­ться су­ча­сне мі­фо­тво­ре­н­ня з бо­ку лю­дей, які на хви­лі ре­во­лю­ції при­йшли до вла­ди. Основ­ною їхньою ме­тою є яко­мо­га дов­ше збе­ре­же­н­ня ілю­зії пе­ре­мо­ги, бо що дов­ше су­спіль­ство вва­жа­ти­ме, що во­но пе­ре­мо­гло, то дов­ше ці лю­ди змо­жуть бу­ти при вла­ді. Ау нас пі­сля ре­во­лю­ції не­має змо­ги спо­кій­но та врів­но­ва­же­но по­ми­сли­ти та на рів­ні му­дро­сті оці­ни­ти, ку­ди ми при­йшли і ку­ди нам тре­ба. Та­кої мо­жли­во­сті та­кож не бу­ло ні пі­сля Ре­во­лю­ції на граніті, ні пі­сля По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції.

Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті я очі­ку­вав ще з 2004 ро­ку, бо то­ді бу­ло від­чу­т­тя ци­клі­чно­сті істо­рії. Ме­ні бу­ло важ­ко це по­ясни­ти, але ко­ли ми бо­ро­ли­ся за пе­ре­мо­гу Ющен­ка, бу­ло ір­ра­ціо­наль­не від­чу­т­тя, що в кра­ї­ні ста­не гір­ше. Він ви­сту­пав як ре­фор­ма­тор, єв­ро­ін­те­гра­тор, про­гре­сив­ний по­лі­тик, але, тим не менш, гір­ше це все одно від­бу­ло­ся. Ми очі­ку­ва­ли ре­во­лю­цію в 2015 ро­ці ра­зом із ви­бо­ра­ми Пре­зи­ден­та, але во­на ста­ла­ся де­що ра­ні­ше. У ній — про­мі­жний етап, який по­ля­гає в руй­ну­ван­ні ста­рої си­сте­ми і по­збав­лен­ні Укра­ї­ни жит­тє­зда­тно­сті. Ця си­ту­а­ція ще має до­сяг­ти вла­сно­го дна, від яко­го по­чне­ться зро­ста­н­ня.

Ще ко­ли ви­ру­ва­ли бої на Гру­шев­сько­го та на Май­да­ні, бу­ло від­чу­т­тя, що бу­де ще одна ре­во­лю­ція у ви­гля­ді пе­ре­во­ро­ту. Я пов’язу­вав ці май­бу­тні ре­во­лю­цій­ні по­дії із вій­сько­ви­ми ді­я­ми, але то­ді всі смі­я­ли­ся, бо в Укра­ї­ні не бу­ло вій­сько­вих, а на­то­мість у ка­бі­не­тах си­ді­ли ко­ру­пціо­не­ри. Але те­пер Укра­ї­на має справ­жніх вій­сько­вих, то­му скла­да­ю­ться умо­ви, в яких на­сту­пна ре­во­лю­ція при­зве­де або до швид­ко­го зро­ста­н­ня Укра­ї­ни ці­ною згор­та­н­ня де­мо­кра­тії, або до дов­го­три­ва­лої ти­ра­нії без ста­ло­го роз­ви­тку. Від­чу­ва­є­ться, що ми на­бли­жа­є­мо­ся до то­чки бі­фур­ка­ції, і те, як ми її прой­де­мо, за­ле­жить від то­го, на­скіль­ки су­спіль­ство бу­де зда­тне на­ро­ди­ти про­гре­сив­ні мо­де­лі та стра­те­гії май­бу­тньо­го.

«АКТУАЛЬНЕ ЗАВ­ДА­Н­НЯ ДЛЯ СУ­СПІЛЬ­СТВА — ПІДГАНЯТИ ВЛА­ДУ, ВИ­МА­ГА­ТИ І НЕ ДА­ВА­ТИ СПО­КОЮ НІ НА ДЕНЬ»

Сер­гій ЖИЖКО,

по­лі­то­лог:

— 5 ве­ре­сня 1990 ро­ку я, як член обла­сно­го про­во­ду Львів­ської обла­сної ор­га­ні­за­ції УРП, при­їхав у Ки­їв для уча­сті в ор­га­ні­за­ції акцій про­те­сту. Я та­кож був уча­сни­ком чи­слен­них пар­тій­них і між­пар­тій­них на­рад як під час під­го­тов­ки акцій, так під час їх про­дов­же­н­ня сту­дент­ським го­ло­ду­ва­н­ням, до куль­мі­на­ції по­дій — про­во­ка­ції КГБ у під­зем­но­му пе­ре­хо­ді на Май­да­ні що­до Сте­па­на Хма­ри, із подаль­шою по­лі­ти­чною ре­а­кці­єю ком­пар­тно­мен­кла­ту­ри по пе­ре­хо­плен­ню вла­ди з-під чер­во­но­го пра­по­ра до си­ньо-жов­то­го.

Оці­ню­ю­чи ті ча­си я на­го­ло­шую, що ма­ю­чи май­же все­на­ро­дну хви­лю під­трим­ки і по­лі­ти­чну де­мо­ра­лі­за­цію пар­тно­мен­кла­ту­ри, на­ціо­нал-де­мо­кра­ти в час го­ло­ду­ва­н­ня сту­ден­тів по­вин­ні бу­ли до­би­ти­ся до­ча­сних ви­бо­рів до Вер­хов­ної Ра­ди у бе­ре­зні 1991 ро­ку. Ця ви­бор­ча хви­ля при­ве­ла б у пар­ла­мент не 126 на­ціо­нал-де­мо­кра­тів і лі­бе­ра­лів-ан­ти­ко­му­ні­стів, а ці­лу де­мо­кра­ти­чну біль­шість з усі­єї Укра­ї­ни. По­лі­ти­чно ці ви­бо­ри мо­гли б ви­ко­на­ти ледь не зав­да­н­ня по­ма­ран­че­во­го Май­да­ну 2004 ро­ку. Зви­чай­но, був би іна­кший склад Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів, бу­ло б рі­ше­н­ня пар­ла­мен­ту про ви­хід зі скла­ду СРСР ще до мо­сков­сько­во­го пу­тчу, був би ін­ший Пре­зи­дент Укра­ї­ни, а на­ша істо­рія пі­шла б де­що іна­кшим шля­хом та швид­ши­ми тем­па­ми. Не­ві­до­мо якою б бу­ла ре­а­кція Гор­ба­чо­ва і Крем­ля в ці­ло­му, але оскіль­ки СРСР був при­ре­че­ним на роз­пад по ба­га­тьох сце­на­рі­ях, то і роз­пад йо­го че­рез уса­мо­стій­не­н­ня Укра­ї­ни був би та­кож ло­гі­чним.

При­га­дую, в час го­ло­ду­ва­н­ня сту­ден­тів я зу­стрів у тро­лей­бу­сі на Хре­ща­ти­ку Ми­хай­ла Го­ри­ня і за­пи­тав: «Вла­да ле­жить на ву­ли­ці, На­ро­дна ра­да мо­же її взя­ти, ко­му­ні­сти опо­ру не вчи­нять?». Пан Ми­хай­ло тіль­ки по­ди­вив­ся по­смі­хне­но і роз­вів ру­кою. Я ро­зу­мів, що на­ціо­нал-де­мо­кра­ти бу­ли не го­то­ві бра­ти дер­жав­ну вла­ду у свої ру­ки. У всіх свої при­чи­ни — від­су­тність до­сві­ду, не­го­тов­ність до ри­зи­ку і ви­про­бу­вань та за­ле­жність від «всю­ди­су­що­го» КГБ. Для біль­шо­сті ан­ти­ко­му­ні­сти­чної опо­зи­ції ва­жли­вим у той час бу­ло са­ме по­ета­пне усу­ва­н­ня си­сте­ми — адже ще був СРСР, КПСС і КГБ. Ні­хто не пе­ред­ба­чав, що тюр­ма на­ро­дів і лю­дей так швид­ко роз­ва­ли­ться, і на­ма­га­ли­ся вчи­ня­ти пе­ре­мі­ни по­сту­по­во, та­кти­кою «ма­лих кро­ків».

Я був актив­ним уча­сни­ком і на по­ма­ран­че­во­му Май­да­ні. Я об­ґрун­то­ву­вав для се­бе спо­ді­ва­н­ня, що йо­го пе­ре­мо­га усу­не від вла­ди на­ша­ру­ва­н­ня ком­пар­тно­мен­кла­ту­ри, по­ро­дже­ну ку­чмі­змом ті­ньо­ву по­лі­ти­чну ма­фію, роз­кра­да­ю­чу дер­жа­ву бю­ро­кра­тію та при­ве­де до вла­ди хви­лю па­трі­о­ти­чної і фа­хо­вої мо­ло­ді. Але Ющен­ко, на ви­гляд па­трі­о­ти­чна і по­ря­дна лю­ди­на, не мав по­лі­ти­чної во­лі ре­а­лі­зу­ва­ти го­лов­но­го зав­да­н­ня Май­да­ну від на­ро­ду: «Бан­ди­там — тюр­ми!». Тим біль­ше, йо­му за­ва­жа­ли «лю­бі дру­зі», пар­тне­ри і Мо­сква.

Вже на Май­да­ні Гі­дно­сті, у яко­му брав що­ден­ну участь, я аб­со­лю­тно не спо­ді­вав­ся на швид­кі і які­сні змі­ни при усу­нен­ні ре­жи­му Яну­ко­ви­ча і в ре­зуль­та­ті при­хо­ду до вла­ди лю­дей з три­бу­ни — об’єд­на­ної опо­зи­ції. Про їхню по­лі­ти­чну ево­лю цію і кад ро вий ріст за остан ні 24 ро­ки всім бу­ло до­бре ві­до­мо.

Май­да­ни, як ма­со­ві спра­ве­дли­ві про­те­стні дій­ства, не фор­му­ють вла­ди — во­ни ли­шень аку­му­лю­ють на­ро­дну енер­гію для без­по­во­ро­тно­го усу нен ня прав ля чо го ре жи му, який дав під ста ви для роз дра ту - ва­н­ня на­ро­ду. На­род на май­да­нах єди ний у про тес ті, але ду же різ - ний, час то із вза є мо вик люч ни ми по­лі­ти­чни­ми по­зи­ці­я­ми та ін­те­ре­са­ми за на­прав­ле­ні­стю у май­бу­тнє. Так, на май да нах є ге рої і свя ті, але й чи ма ло лю дей кон’ юн к тур - них і не чес них. До то го ж, окрім май­да­нів бу­ли ще й міль­йон­ні по­ну­рі ма­си «ва­тни­ків», го­то­вих зав­жди го­ло­су­ва­ти всу­пе­реч, а та­кож го то ва до ре ван шу ко рум по ва на бю­ро­кра­тія — кра­щі лю­ди КПСС.

На Май­да­ні бу­ли со­тні гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій, але во­ни не по­ка­за­ли ефе­ктив­но­сті у сво­їй ро­бо­ті. Що вже й ка­за­ти про зав­да­н­ня сфор­му­ва­ти вла­ду — Ка­бмін чи Адмі­ні­стра­цію Пре­зи­ден­та. То­му вла­ду від май­да­нів пе­ре­би­ли ті, хто «на слу­ху», ко­го най­біль­ше роз­кру­ти­ли ЗМІ, ко­го не­по­мі­тно ло­бі­ю­ва­ли силь­ні грав­ці. І якщо у по­пе­ре­дніх ета­пах май­дан­них ре­во­лю­цій ре­ванш бра­ла ка­дро­ва пе­ре­фар­бо­ва­на ком­пар­тно­мен­кла­ту­ра, то те­пер її ви­ті­сне­но — сьо­го­дні вла­да та вла­сність в ру­ках до­мо­ро­ще­но­го олі­гар­ха­ту. За 24 ро­ки Укра­ї­на не сфор­му­ва­ла свою по­лі­ти­чну елі­ту.

Май­дан бо­ров­ся про­ти олі­гар­хів, за сво­бо­ду для се­ре­дньо­го кла­су, але олі­гар­хи так про­сто не від­сту­па­ють. Олі­гар­хі­чні істо­рії за остан­ні пів­то­ра ро­ку вка­зу­ють на те, що за ку­лі­са­ми по­ря­тун­ку Укра­ї­ни від вій­ни з Ро­сі­єю та се­па­ра­ти­ста­ми цей по­лі­ти­чний клас пе­ре­бу­до­ву­є­ться, йо­го не по­бо­ре­но. Та нам не слід за­ча­ро­ву­ва­ти­ся, бо пі­сля Май­да­ну гі­дно­сті ми ма­є­мо при вла­ді тих, ко­го ма­є­мо, ко­го за­слу­жи­ли, ство­ри­ли сво­їм рів­нем по­лі­ти­чної і на­ціо­наль­ної куль­ту­ри. То­му актуальне зав­да­н­ня для су­спіль­ства — підганяти їх, ви­ма­га­ти і не да­ва­ти спо­кою ні на день.

ФО­ТО УКРІНФОРМ

ФО­ТО З САЙ­ТА LITOPYS.COM.UA

СТУ­ДЕНТ­СЬКІ ПРО­ТЕ­СТИ ПІД ЧАС РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ НА ГРАНІТІ ПРОДОВЖУВАЛИСЯ З 2 ПО 17 ЖОВ­ТНЯ 1990 РО­КУ І ВКЛЮ­ЧА­ЛИ В СЕ­БЕ БАГАТОДЕННЕ ГО­ЛО­ДУ­ВА­Н­НЯ АКТИ­ВІ­СТІВ

ФО­ТО З САЙ­ТА LITOPYS.COM.UA

15 ЖОВ­ТНЯ ПІД ТИ­СКОМ ПРО­ТЕ­СТУ­ВАЛЬ­НИ­КІВ КЕ­РІВ­НИ­ЦТВО ВЕР­ХОВ­НОЇ РА­ДИ ПОГОДИЛОСЯ ЗА­ПРО­СИ­ТИ ДО СЕ­СІЙ­НОЇ ЗА­ЛИ ПРЕД­СТАВ­НИ­КІВ СТУ­ДЕНТ­СТВА. ОЛЕСЬ ДО­НІЙ ВИ­СТУ­ПИВ ПЕ­РЕД ДЕ­ПУ­ТА­ТА­МИ ТА ЗА­ЧИ­ТАВ ВИ­МО­ГИ АКТИ­ВІ­СТІВ, ЗОКРЕ­МА ПРО НА­ДА­Н­НЯ ЇМ ПРЯ­МО­ГО ЕФІ­РУ НА ТЕ­ЛЕ­БА­ЧЕН­НІ. ПО­ЗА­ДУ НА ФО­ТО — ГО­ЛО­ВА ВР УРСР ЛЕ­О­НІД КРАВ­ЧУК (ПРА­ВО­РУЧ) ТА ЙО­ГО ПЕР­ШИЙ ЗА­СТУ­ПНИК ІВАН ПЛЮЩ (ЛІ­ВО­РУЧ)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.