«Бо­ро­ти­ся, ма­ю­чи ме­ту пе­ред очи­ма»

Кі­но­ре­жи­сер-до­ку­мен­та­ліст Ми­хай­ло Тка­чук — про те, як ком­пен­су­ва­ти не­ста­чу дер­жав­ни­цько­го ду­ху

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

2жов­тня в Лу­цьку, в при­мі­щен­ні роз­ва­жаль­но­го ком­пле­ксу «Адре­на­лін Сі­ті» в рам­ках збо­рів Між­на­ро­дно­го об’єд­на­н­ня «Во­лин­ське брат­ство» від­бу­де­ться зу­стріч із ві­до­мим кі­но­ре­жи­се­ром-до­ку­мен­та­лі­стом, ла­у­ре­а­том Шев­чен­ків­ської пре­мії Ми­хай­лом Тка­чу­ком. За­хід при­свя­че­но 110 рі­чни­ці з дня на­ро­дже­н­ня Ні­ла Ха­се­ви­ча та 20-ї рі­чни­ці ство­ре­н­ня кі­но­збір­ки про на­ціо­наль­но-ви­зволь­ні зма­га­н­ня у ХХ сто­літ­ті на Во­ли­ні (стрі­чки «Лу­чеськ Ве­ли­кий на Сти­ру», «Па­ні се­на­тор­ка», «Здо­бу­ти або не бу­ти»). Ав­тор по­над 60 на­у­ко­во-по­пу­ляр­них та до­ку­мен­таль­них стрі­чок Ми­хай­ло Тка­чук ві­до­мий чи­та­чам «Дня» пе­ре­д­усім зав­дя­ки сво­є­му ци­клу «За­гад­ка Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня» (сту­дія «Заповіт»), що роз­по­від­ає про ви­сту­пи в’язнів ста­лін­ських та­бо­рів, які бу­ли жор­сто­ко при­ду­ше­ні спе­цвій­ська­ми НКВД (див. ма­те­рі­ал «Ми­хай­ло ТКА­ЧУК: Но­риль­ське пов­ста­н­ня — це кла­си­чний при­клад ви­бу­ху істо­рії» у № 82 від 20 трав­ня 2013 ро­ку). Цьо­го ро­ку до рі­чни­ці пов­ста­н­ня на «Пер­шо­му» та на «Ес­пре­со TV» бу­ло про­де­мон­стро­ва­но но­ву ре­да­кцію ци­клу. На­пе­ре­до­дні зу­стрі­чі «День» роз­пи­тав у ре­жи­се­ра про йо­го май­бу­тні про­е­кти й за­га­лом про те, чим жи­ве ни­ні ві­тчи­зня­на кі­но­до­ку­мен­та­лі­сти­ка.

— Па­не Ми­хай­ле, у по­пе­ре­дніх ін­терв’ю «Дню» ви чи­ма­ло роз­по­від­а­ли про свої пла­ни. Чи вда­ло­ся вже щось ре­а­лі­зу­ва­ти, і над чим пра­цю­є­те за­раз?

— Вла­сне на­сту­пним мав бу­ти фільм про В’яче­сла­ва Ли­пин­сько­го. Він мав ста­ти своє­рі­дним про­дов­же­н­ням во­лин­ської те­ми. До сло­ва, в се­лі За­тур­ці Ло­ка­чин­сько­го ра­йо­ну на Во­ли­ні є чу­до­вий му­зей-са­ди­ба В. Ли­пин­сько­го (на­га­да­є­мо, на сай­ті істо­ри­чно­му сай­ті « Дня » « Укра­ї­на Incognita» incognita.day.kiev.uaє вір­ту­аль­на екс­кур­сія цим му­зе­єм. — Ред.). Там пра­цю­ють справ­жні ен­ту­зі­а­сти — во­ни ро­згор­ну­ли актив­ну ді­яль­ність, про­во­дять ве­чо­ри, ор­га­ні­зо­ву­ють ав­то­бу­си із су­сі­дніх сіл. У кар­ти­ні пла­ну­вав роз­по­ві­сти, зокре­ма, і про цей уні­каль­ний за­клад. Фільм про В. Ли­пин­сько­го обду­му­вав упро­довж три­ва­ло ча­су. Але щоб ре­а­лі­зу­ва­ти про­ект, спер­шу по­трі­бно бу­ло прой­ти пі­тчин­ги, а по­пе­ре­дній ре­жим ста­вив та­бу на всі мої філь­ми — тра­кту­ва­ли ме­не як «бан­де­рів­сько­го ре­жи­се­ра». На жаль, і за ни­ні­шньої вла­ди кар­ти­ну оці­ни­ли як «не­акту­аль­ну»... До ре­чі, тут є пев­на не­по­слі­дов­ність, адже Ли­пин­ський був чи не єди­ною по­ста­т­тю, сло­ва яко­го Пре­зи­дент про­ци­ту­вав під час сво­го ви­сту­пу на День Не­за­ле­жно­сті.

За­раз маю ідею ще одно­го філь­му про одно­го з лі­де­рів Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня Єв­ге­на Гри­ця­ка. Зняв про ньо­го вже чи­ма­ло, але тут йде­ться про ціл­ком но­вий не­зви­чний під­хід. Не­за­ба­ром у Лос-Ан­дже­ле­сі має ви­йти дру­ком йо­го книж­ка. Це — пе­ре­клад біо­гра­фії йо­га Па­ра­ма­хан­си Йо- га­нан­ди. Із цьо­го при­во­ду пла­ну­є­мо ор­га­ні­зу­ва­ти пев­ні за­хо­ди. Як ві­до­мо, Єв­ген Сте­па­но­вич вже дав­но за­йма­є­ться йо­гою, чи­тає ман­три, ме­ди­тує. Сві­то­гляд Гри­ця­ка ґрун­ту­є­ться на прин­ци­пі лю­бо­ві й не­на­силь­ни­цьких ме­то­дах. Ці­ка­во, що до цьо­го він при­йшов, не зна­ю­чи про вче­н­ня Ган­ді, з яким по­зна­йо­мив­ся вже пі­зні­ше. Са­ме йо­га до­по­мо­гла йо­му ви­жи­ти під час ув’язне­н­ня. Щоб ви­ще під­ня­ти­ся у сво­є­му ду­хов­но­му роз­ви­тку, він сам ви­вчив ан­глій­ську мо­ву, яка від­кри­ла для ньо­го до­ступ до но­вої лі­те­ра­ту­ри. То­ді ж за­ці­ка­вив­ся біо­гра­фі­єю Йо­га­нан­ди, пе­ре­клав йо­го зна­ме­ни­ту книж­ку «Ав­то­біо­гра­фія йо­га». До­слі­дни­ки від­зна­ча­ють, що пе­ре­клад ду­же вда­лий — Єв­ген Сте­па­но­вич зу­мів пе­ре­да­ти над­зви­чай­но гли­бо­кі сми­сли. Книж­ка Йо­га­нан­ди ста­ла для Гри­ця­ка дже­ре­лом но­вих ду­хов­них знань, по­штов­хом до пі­зна­н­ня ін­ших сві­тів й усві­дом­ле­н­ня ко­смі­чних зав­дань, які сто­ять пе­ред лю­ди­ною.

Упро­довж усьо­го сво­го жи­т­тя Єв­ген Гри­цяк на­по­ле­гли­во за­ймав­ся са­мов­до­ско­на­ле­н­ням. За­зви­чай, ко­ли за­пи­ту­єш в уча­сни­ків Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня про най­ва­жли­ві­шу по­дію у їхньо­му жит­ті, во­ни зга­ду­ють вла­сне пов­ста­н­ня. Гри­цяк же роз­по­від­ає, що пі­сля пов­ста­н­ня в йо­го жит­ті бу­ло чи­ма­ло ін­ших ва­жли­вих ду­хов­них по­дій, зокре­ма зна­йом­ство із вче­н­ням Ган­ді. Єв­ген Гри­цяк спо­від­ує ідею «від­кри­тих рук» та «від­кри­тих облич», вмі­н­ня слу­ха­ти ін­шо­го. На йо­го дум­ку, вдо­ско­на­ле­н­ня по­трі­бно по­чи­на­ти з се­бе, а не з су­спіль­ства. Мо­жли­во, са­ме че­рез це він не на­був ні по­слі­дов­ни­ків, ні учнів. Йо­га по­тре­бує пев­но­го уса­мі­тне­н­ня, і так скла­ло­ся, що май­же увесь час Гри­цяк без­ви­їзно пе­ре­бу­ває у сво­є­му се­лі на Сня­тин­щи­ні. Так сво­го ча­су він на­віть від­мо­вив­ся ба­ло­ту­ва­ти­ся до Вер­хов­ної Ра­ди, на­да­ю­чи прі­о­ри­тет пра­ці у зов­сім ін­шо­му ви­мі­рі. Вла­сне про ду­хов­ні здо­бу­тки Єв­ге­на Гри­ця­ка і йти­ме­ться у но­во­му філь­мі. Під час йо­го ство­ре­н­ня спо­ді­ва­юсь зокре­ма й на ін­те­ле­кту­аль­ну під­трим­ку ре­да­кції «Дня».

Крім то­го, своє за­ці­кав­ле­н­ня стрі­чка­ми про Но­риль­ське пов­ста­н­ня ви­сло­ви­ли пред­став­ни­ки Бі-Бі-Сі, адже на За­хо­ді май­же ні­чо­го не зна­ють про цей пе­рі­од укра­їн­ської істо­рії. Однак во­ни по­про­си­ли де­що до­пов­ни­ти цикл — зокре­ма, до­да­ти ві­до­мо­сті про те, звід­ки по­хо­ди­ли в’язні, роз­ка­за­ти про УПА, ко­лиш- ні чле­ни якої й бу­ли уча­сни­ка­ми то­го «пов­ста­н­ня ду­ху» на да­ле­кій пів­но­чі. На жаль, са­мо­туж­ки здій­сни­ти все це я не мо­жу че­рез не­ста­чу те­хні­чних та фі­нан­со­вих мо­жли­во­стей, а під­трим­ки з бо­ку дер­жав­них ін­стан­цій чи при­ва­тних ін­ве­сто­рів сту­дія «Заповіт» по­ки не має.

— Істо­рія Укра­ї­ни, осо­бли­во впро­довж остан­ніх сто­літь, це — зна­чною мі­рою істо­рія без­дер­жав­на, істо­рія пов­стань про­ти гно­бле­н­ня, яко­го ми за­зна­ва­ли від сво­їх су­сі­дів. Зро­зумі­ло, що це не мо­гло не за­ли­ши­ти пев­ний слід в на­шій мен­таль­но­сті й на­ціо­наль­но­му ха­ра­кте­рі. Як са­ме, на ва­шу дум­ку, нам вар­то осми­слю­ва­ти цей факт? Які ви­снов­ки вар­то зро­би­ти?

— Тре­ба усві­до­ми­ти, що гео­гра­фі­чно Укра­ї­на зна­хо­ди­ться між Схо­дом та За­хо­дом, Пів­ніч­чю та Пів­днем. Ми пе­ре­бу­ва­є­мо на своє­рі­дно­му пе­ре­хре­сті й зму­ше­ні впро­довж сво­єї істо­рії не­сти цей «хрест» на пле­чах. На жаль, нам ча­сто бра­ку­ва­ло дер­жав­ни­цько­го ду­ху. Са­ме то­му ме­не як ре­жи­се­ра зав­жди най­біль­ше ці­ка­ви­ли лю­ди, які бо­ро­ли­ся — бо­ро­ли­ся усві­дом­ле­но й ма­ю­чи пе­ред очи­ма кон­кре­тну ме­ту.

— Але ж не­дар­ма ка­жуть, що ге­ро­їзм — це зав­жди на­слі­док по­ми­лок, які бу­ли здій­сне­ні в ми­ну­ло­му. Так, мо­жли­во, якщо б під час Пер­ших ви­зволь­них зма­гань укра­їн­ські лі­де­ри й за­га­лом су­спіль­ство бу­ли більш від­по­від­аль­ни­ми, по­тім не бу­ло б по­тре­би ство­рю­ва­ти УПА й ге­ро­ї­чно бо­ро­ти­ся про­ти ста­лін­сько­го ре­жи­му...

— Са­ме про це мав бу­ти мій фільм, при­свя­че­ний В’яче­сла­ву Ли­пин­сько­му! Він як ні­хто усві­дом­лю­вав дра­ма­тизм мо­мен­ту, ча­сом ду­же гли­бо­ко пе­ре­жи­ва­ю­чи роз­ча­ру­ва­н­ня в укра­їн­сько­му су­спіль­стві. Але по­тім зав­жди зно­ву пі­ді­ймав­ся і йшов упе­ред. Да­вай­те по­ди­ви­мо­ся на при­клад Ін­дії. У сво­є­му ни­ні­шньо­му ви­гля­ді во­на зна­чною мі­рою по­ста­ла зав­дя­ки зу­си­л­лям одні­єї лю­ди­ни, в якої, до сло­ва, не бу­ло май­же ні­яких ре­сур­сів. Маю на увазі, зро­зумі­ло, Ма­ха­тму Ган­ді. Са­ме про та­ких «сі­я­чів», «бу­ди­те­лів» з на­шої істо­рії, які пі­ді­йма­ли за со­бою ма­си, фор­му­ва­ли на­ро­дну сві­до­мість, ми ма­є­мо пам’ята­ти. Са­ме та­ких лю­дей нам бра­кує. Про це, зокре­ма, пи­сав Єв­ген Свер­стюк.

— Однак, ко­ли та­кі лю­ди на­ре­шті з’яв­ля­ю­ться, зав­жди ви­ни­кає пи­та­н­ня про те, чи го­то­ве су­спіль­ство їх по­мі­ти­ти і під­три­ма­ти. Тут зно­ву на дум­ку спа­дає при­клад Єв­ге­на Гри­ця­ка.

— Так, але що­до цьо­го ви­пад­ку тре­ба ви­зна­ти, що зна­чною мі­рою це був йо­го сві­до­мий ви­бір. Я не раз за­пи­ту­вав Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча, чо­му він до­сі не має учнів. Вла­сне га­зе­та «День» — чи не єди­не ви­да­н­ня, яке спро­мо­гло­ся по­ба­чи­ти мас­штаб ці­єї по­ста­ті. На жаль, та­ка си­ту­а­ція — зви­чна для на­шої істо­рії. Це при­кро, але ми не ма­є­мо пра­ва опу­ска­ти рук — цю ро­бо­ту не­об­хі­дно ро­би­ти за­ра­ди на­шо­го май­бу­тньо­го.

На За­хо­ді су­спіль­ство роз­ви­ва­ло­ся ево­лю­цій­ним шля­хом. У них не­має на­шої про­бле­ми так зва­но­го се­ре­дньо­го по­ко­лі­н­ня. Сьо­го­дні во­на, зокре­ма, ду­же по­мі­тна у ві­тчи­зня­но­му кі­не­ма­то­гра­фі. Мо­ло­ді ре­жи­се­ри, які з’яв­ля­ю­ться, не ви­яв­ля­ють жо­дно­го ін­те­ре­су до по­пе­ре­дньо­го по­ко­лі­н­ня. Дер­жав­ну пре­мію Укра­ї­ни ім. Оле­ксан­дра Дов­жен­ка цьо­го ро­ку отри­ма­ли твор­ці філь­му «Плем’я», але на це­ре­мо­нію вру­че­н­ня не при­йшов жо­ден уча­сник зні­маль­ної гру­пи — не бу­ло ко­му вру­ча­ти! Мо­лод­ше по­ко­лі­н­ня не до­ві­ряє стар­шо­му, пра­гне шу­ка­ти вла­сний шлях. На За­хо­ді не так — там ді­ля­ться до­сві­дом і пра­цю­ють ра­зом пред­став­ни­ки рі­зних по­ко­лінь, обов’яз­ко­во збе­рі­га­є­ться пев­на тя­глість.

За­га­лом нев­мі­н­ня чу­ти одне одно­го — це один із най­біль­ших ви­кли­ків, що сто­їть пе­ред на­шим су­спіль­ством та дер­жа­вою. Два ро­ки то­му на «1+1» ба­чив про­гра­му про Єв­ге­на Гри­ця­ка. Анонс зву­чав при­бли­зно так: «Сен­са­ція! Нам вда­ло­ся зна­йти одно­го з ор­га­ні­за­то­рів Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня, йо­га! До­сі ні­хто про ньо­го знав!» Чу­до­во, що «Плю­си» звер­ну­ли ува­гу на цю по­стать, «від­кри­ли» Гри­ця­ка. ( Смі­є­ться). Але чо­му ли­ше за­раз і в та­кій фор­мі — ви­ско­чи­ли, як Пи­лип з ко­но­пель. Адже скіль­ки філь­мів бу­ло зня­то до то­го, скіль­ки ста­тей ви­йшло в га­зе­ті «День»...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.