Дми­тро Кри­мов: «Ось він, справ­жній те­атр»!

У Хар­ко­ві на бу­дин­ку, де на­ро­див­ся і жив до 1941 р. Ана­то­лій Ефрос, один із куль­то­вих ре­жи­се­рів, який не під­ко­рив­ся ра­дян­ській си­сте­мі, бу­ло вста­нов­ле­но ме­мо­рі­аль­ну до­шку

Den (Ukrainian) - - Культура - Оле­ксандр ЧЕПАЛОВ, Хар­ків

Вуро­чи­стій це­ре­мо­нії брав участь ві­до­мий ро­сій­ський ху­до­жник, сце­но­граф, те­а­траль­ний ре­жи­сер і пе­да­гог Дми­тро Кри­мов (син ле­ген­дар­но­го ре­жи­се­ра Ана­то­лія Ефро­са та ві­до­мо­го те­а­траль­но­го кри­ти­ка На­та­лі Кри­мо­вої). «У цей без­ум­ний час, ко­ли ме­не, ро­сі­я­ни­на, охо­плює со­ром, че­рез по­дії на схо­ді Укра­ї­ни, ви вста­нов­лю­є­те пам’ятну до­шку лю­ди­ні, яка на­ро­ди­ла­ся в Хар­ко­ві, але дов­гий час жи­ла в Ро­сії. Я не мо­жу уяви­ти, щоб сьо­го­дні в Мо­скві ста­ло­ся щось по­ді­бне, щоб там уша­ну­ва­ли пам’ять укра­їн­сько­го ре­жи­се­ра, на­віть якщо б він на­ро­див­ся в Ро­сії. Цей жест пам’яті під­три­мує в ме­ні на­дію, що все ста­не на свої мі­сця...», — зі­знав­ся Д. КРИ­МОВ.

Іні­ці­а­ти­ва від­кри­т­тя ме­мо­рі­аль­ної до­шки А.Ефро­су на­ле­жить гру­пі ен­ту­зі­а­стів на чо­лі з акто­ром-ама­то­ром Ана­то­лі­єм Ан­дрє­є­вим і йо­го дру­жи­ною Ва­лен­ти­ною. Са­ме во­ни, за основ­ною про­фе­сі­єю лю­ди, да­ле­кі від те­а­тру, ро­ки два то­му спа­ла­хну­ли іде­єю уві­чни­ти пам’ ять зна­ме­ни­то­го ре­жи­се­ра, яко­му су­ча­сне ми­сте­цтво зо­бов’ яза­не по­шу­ка­ми но­вої обра­зно­сті, не­го­ло­сною, але про­ни­кли­вою ін­то­на­ці­єю, ін­те­лі­ген­тні­стю ре­жи­сер­сько­го сти­лю, пе­ре­не­се­но­го з жи­т­тя на сце­ну. Про­жив­ши тро­хи біль­ше ші­ст­де­ся­ти (сьо­го­дні Ефро­су ми­ну­ло б 90 ро­ків), Ана­то­лій Ва­си­льо­вич за­ли­шив пі­сля се­бе ці­ка­ві ви­ста­ви, філь­ми і те­ле­по­ста­нов­ки, до яких і сьо­го­дні не по­сла­бив­ся ін­те­рес про­фе­сіо­на­лів те­а­тру і від­да­них ці­ни­те­лів сце­ні­чно­го ми­сте­цтва.

Це ста­ло зро­зумі­ло під час зу­стрі­чі Д.А.Кри­мо­ва зі сту­ден­та­ми те­а­траль­но­го від­ді­ле­н­ня Хар­ківсь- ко­го уні­вер­си­те­ту ми­стецтв ім. І.Ко­тля­рев­сько­го. Те­а­траль­ний сце­но­граф, ху­до­жник і ре­жи­сер (до цьо­го фа­ху він уві­йшов уже пі­сля смер­ті ба­тька), Дми­тро Ана­то­лі­йо­вич не ді­лив­ся з ни­ми «та­єм­ни­ця­ми» те­а­траль­ної май­стер­но­сті, бо услід за Пі­те­ром Бру­ком вва­жає, що на­справ­ді «та­єм­ниць не­має». Тоб­то ре­це­птів, за яки­ми мо­жна по­ста­ви­ти до­бру ви­ста­ву, як за ку­лі­нар­ною кни­гою при­го­ту­ва­ти сма­чну стра­ву. Про­те, Дми­тро Ана­то­лі­йо­вич під­ніс для на­у­ки май­бу­тніх ар­ти­стів і ре­жи­се­рів кни­ги із за­пи­са­ми ре­пе­ти­цій А.В. Ефро­са, ві­део по­став­ле­них ним те­ле­ви­став і пе­ре­дач за уча­стю Н. Кри­мо­вої.

Се­ре­днє по­ко­лі­н­ня сьо­го­дні­шніх ре­жи­се­рів і акто­рів вчи­ло­ся на кни­гах Ефро­са «Ре­пе­ти­ція — лю­бов моя», «Про­фе­сія — ре­жи­сер». А те, що мо­ло­де по­ко­лі­н­ня сьо­го­дні не бай­ду­же до твор­чо­сті Ефро­са, по­ка­зав фільм Єли­за­ве­ти Ке­ши­ше­вої про жи­т­тя і твор­чість ме­тра ре­жи­су­ри за уча­стю йо­го ко­лег, ві­тчи­зня­них і за­ру­бі­жних ша­ну­валь­ни­ків.

З при­кла­да­ми з твор­чої пра­кти­ки Дми­тра Кри­мо­ва теж бу­ло ці­ка­во по­зна­йо­ми­ти­ся. Май­же ко­жен із них сто­су­вав­ся тих бо­льо­вих то­чок дня сьо­го­дні­шньо­го, які і на сце­ні спро­мо­жні за­че­пи­ти гля­да­ча за жи­ве, зму­си­ти йо­го роз­ду­му­ва­ти. На­віть у кла­си­чній п’єсі, вва­жає Кри­мов, мо­жна по­чу­ти жи­ву ін­то­на­цію лю­дей, які і сьо­го­дні не зго­дні з гро­ма­дян­ським ра­бо­ліп­ством, нав’яза­ни­ми сте­ре­о­ти­па­ми су­спіль­ної сві­до­мо­сті. Осо­бли­во якщо йде­ться про та­кі ве­ли­кі п’єси, як «Гам­лет» Шек­спі­ра.

Дми­тро Ана­то­лі­йо­вич роз­по­вів, як пі­сля смер­ті опо­зи­цій­но­го по­лі­ти­ка РФ Бо­ри­са Нєм­цо­ва во­ни з дру­зя­ми по­пря­му­ва­ли до мі­сця вбив­ства, щоб по­кла­сти кві­ти. А по­руч, ні­би як зну­ща­н­ня, у Мо­скві йшло на­ро­дне гу­ля­н­ня, а по­пу­ляр­на спів­а­чка гор­ла­ла пі­сню «Ви­но­ва­та ли я?». «Ось він, справ­жній те­атр, дій­сний дра­ма­тизм! Тіль­ки як усе це пе­ре­не­сти на сце­ну, зро­би­ти те­а­траль­ною по­ді­єю, — запитує ре­жи­сер, — ко­жен це має ро­би­ти по-сво­є­му».

ФО­ТО АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.