Си­рій­ська пас­тка

Стра­те­гія Пу­ті­на по­ля­гає в то­му, щоб яко­мо­га дов­ше утри­му­ва­ти Аса­да при вла­ді й на­ма­га­ти­ся по­вер­ну­ти­ся в ро­лі одно­го з основ­них грав­ців на Близь­ко­му Схо­ді

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

От­же, обмін Си­рії на Укра­ї­ну на Ге­на­сам­блеї в Нью-Йор­ку, що пе­ред­ба­чав­ся ба­га­тьма по­лі­то­ло­га­ми і по­лі­ти­ка­ми, не від­був­ся. Утім, на­справ­ді шан­сів на успіх по­ді­бної ком­бі­на­ції не бу­ло жо­дних. Пу­тін по­ки що не зби­ра­є­ться зда­ва­ти ні Аса­да, ні до­не­цьких се­па­ра­ти­стів. А Оба­ма не зби­ра­є­ться йти на пря­ме вій­сько­ве втру­ча­н­ня в Си­рії, від яко­го він від­мо­вив­ся пі­сля то­го, як Ба­шар Асад за­сто­су­вав хі­мі­чну зброю про­ти си­рій­ських пов­стан­ців і мир­но­го на­се­ле­н­ня.

Тим ча­сом, ли­ше вій­сько­ва ін­тер­вен­ція в Си­рії за­хі­дних дер­жав на чо­лі з США, так са­мо як і по­вер­не­н­ня аме­ри­кан­ських військ до Іра­ку, до­зво­лить при­пи­ни­ти вій­ну в Си­рії на умо­вах фа­кти­чно­го роз­ді­лу зон вій­сько­во­го кон­тро­лю та ци­віль­но­го управ­лі­н­ня між рі­зни­ми етно-ре­лі­гій­ни­ми угру­по­ва­н­ня­ми і лі­кві­да­ції «ІДІЛ». Про­те, пре­зи­дент Оба­ма дав­но вже де­мон­струє зов­сім не ха­ра­ктер­ну для аме­ри­кан­ських пре­зи­ден­тів пов­ну слаб­кість у сфе­рі зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. У ни­ні­шньо­го го­спо­да­ря Бі­ло­го до­му, як ви­гля­дає, не­має ні яки­хось зна­чи­мих і кон­кре­тних зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних ці­лей, ні, від­по­від­но, скіль­ки-не­будь ви­ра­зної стра­те­гії їх до­ся­гне­н­ня. Держ­се­кре­тар Джон Кер­рі йо­му тут теж не по­мі­чник, бо жо­дної самостійної зов­ні­шньо­по­лі­ти­чної лі­нії, яку міг би за­про­по­ну­ва­ти сво­є­му ше­фо­ві, не має.

Що­до Укра­ї­ни ма­кси­мум, на що змо­же на­ва­жи­ти­ся Оба­ма, як мо­жна при­пу­сти­ти, це на те, щоб пі­зні­ше, 2016 ро­ку, на­пе­ре­до­дні ли­сто­па­до­вих ви­бо­рів пре­зи­ден­та й кон­гре­су, до­зво­ли­ти по­ста­ча­н­ня Ки­є­ву ле­таль­но­го озбро­є­н­ня, щоб під­ви­щи­ти шан­си де­мо­кра­ти­чних кан­ди­да­тів. Адже у низ­ці окру­гів по­зи­ція укра­їн­ських ім­мі­гран­тів та ін­ших ви­хід­ців зі Схі­дної Єв­ро­пи мо­же сер­йо­зно впли­ну­ти на ре­зуль­тат го­ло­су­ва­н­ня.

У цих умо­вах, зда­ва­ло­ся б, у Пу­ті­на ви­яви­ли­ся розв’яза­ни­ми ру­ки, як в Укра­ї­ні, так і в Си­рії. Але ре­сур­си Ро­сії сьо­го­дні, в умо­вах па­ді­н­ня цін на на­фту та про­дов­же­н­ня еко­но­мі­чних санкцій, ду­же обме­же­ні й по­сту­по­во змен­шу­ю­ться. Їх не ви­ста­чає на­віть для одні­єї сер­йо­зної вій­ни, й тим па­че не ви­ста­чить для па­ра­лель- но­го ве­де­н­ня двох во­єн, на Дон­ба­сі й у Си­рії. І на­скіль­ки Мо­сква на­пу­скає ту­ма­ну, на­ма­га­ю­чись всі­ля­ко за­ма­ску­ва­ти участь ро­сій­ських зброй­них сил у кон­флі­кті в Укра­ї­ні і ні в яко­му ра­зі не ви­зна­ю­чи цих фа­ктів пу­блі­чно, на­стіль­ки ж де­мон­стра­тив­но роз­гор­та­є­ться ро­сій­ська по­ві­тря­на опе­ра­ція в Си­рії. Пу­тін не при­хо­вує, що ро­сій­ські лі­та­ки й ін­ша те­хні­ка по­ста­ча­ю­ться вій­ськам пре­зи­ден­та Аса­да до Си­рії.

Хо­ча там уже дав­но пе­ре­бу­ва­ють ро­сій­ські вій­сько­во­слу­жбов­ці, Ра­да Фе­де­ра­ції одра­зу пі­сля по­вер­не­н­ня з Нью-Йор­ка дає пре­зи­ден­то­ві до­звіл на ви­ко­ри­ста­н­ня ро­сій­ських зброй­них сил у Си­рії. Це ро­би­ться для то­го, щоб у сві­ті по­ду­ма­ли, що якраз про це й до­мо­ви­ли­ся тіль­ки що пре­зи­ден­ти Ро­сії й США. На­вряд чи та­ка до­мов­ле­ність на­справ­ді бу­ла до­ся­гну­та. Швид­ше за все, в Нью-Йор­ку бу­ло ли­ше те, що ствер­джує го­лов­ред «Эха Мо­сквы» Оле­ксій Ве­не­ди­ктов: «Пу­тін за­про­по­ну­вав Оба­мі, щоб ро­сій­ська авіа­ція в якійсь там кон­стру­кції бра­ла участь у ро­бо­ті ко­а­лі­ції. Цьо­го не ви­йшло, і Пу­тін нам про це ска­зав бу­кваль­но одра­зу пі­сля зу­стрі­чі з Оба­мою. І пі­сля зу­стрі­чі з Оба­мою Пу­тін при­їжджає до Мо­скви і вно­сить про­по­зи­цію про ви­ко­ри­ста­н­ня вій­сько­вих ча­стин».

Ко­ро­тше, Пу­тін по­ба­чив, що про­ти­ді­я­ти йо­му в Си­рії й актив­но бо­ро­ти­ся з Аса­дом Оба­ма не бу­де. А Оба­ма, який не має чі­ткої стра­те­гії в Си­рії, та й на всьо­му Близь­ко­му Схо­ді, не став спро­сто­ву­ва­ти на­тя­ки ро­сій­ських офі­цій­них осіб на ні­би­то мов­ча­зне схва­ле­н­ня Аме­ри­кою ро­сій­ських дій у Си­рії. Усе обме­жи­ло­ся чер­го­вою за­я­вою Кер­рі про те, що ро­сій­ські авіа­уда­ри не спри­я­ють до­ся­гнен­ню ми­ру в цій роз­тер­за­ній гро­ма­дян­ською вій­ною кра­ї­ні. І пре­зи­дент Ро­сії ви­рі­шив під­ви­щи­ти став­ки, по­чав­ши бом­бар­ду­ва­н­ня си­рій­ської те­ри­то­рії ро­сій­ською авіа­ці­єю. При цьо­му, як і очі­ку­ва­ло­ся, бомбардуванням під­да­ли­ся не по­зи­ції бо­йо­ви­ків Іслам­ської дер­жа­ви, а те­ри­то­рії в провінціях Ха­ма, Хомс і Ла­та­кія, де діє по­мір­на си­рій­ська опо­зи­ція.

Ні про які то­чко­ві уда­ри по по­зи­ці­ях пов­стан­ців, не­зва­жа­ю­чи на за­пев­не­н­ня ро­сій­ської про­па­ган­ди, не йде­ться. Зав­да­н­ня при­ціль­них уда­рів по за­го­нах, які ве­дуть пар­ти­зан­ську бо­роть­бу й роз­о­се­ре­дже­ні на ве­ли­кій те­ри­то­рії і май­же не ма­ють важ­кої бо­йо­вої те­хні­ки, є ду­же скла­дною спра­вою і ви­ма­гає дій лі­та­ків на ма­лих ви­со­тах, де во­ни є по­рів­ня­но лег­кою здо­бич­чю тих за­со­бів ППО, які є у роз­по­ря­джен­ні про­тив­ни­ків Аса­да. А Пу­ті­ну, зви­чай­но, ду­же не хо­че­ться, щоб по­ло­не­них ро­сій­ських льо­тчи­ків де­мон­стру­ва­ли в про­па­ган- дист­ських ро­ли­ках «ІДІЛ» та ін­ших опо­зи­цій­них угру­по­вань, де не­ща­сні по­ло­не­ні про­си­ти­муть звіль­ни­ти їх і при­пи­ни­ти вій­ну в Си­рії, а по­тім їх під­да­дуть пу­блі­чній і бо­лі­сній стра­ті. То­му бом­бар­ду­ва­н­ня за уча­стю ро­сій­ських льо­тчи­ків ма­ти­муть пе­ре­ва­жно де­мон­стра­цій­ний ха­ра­ктер, що не ви­клю­чає, зві­сно, і ура­же­н­ня окре­мих вій­сько­вих об’єктів.

Але слід ма­ти на увазі, що осно­ву авіа­цій­но­го угру­по­ва­н­ня ста­нов­лять ра­дян­ські ще бом­бар­ду­валь­ни­ки Су-24, осна­ще­ні не го­стро­де­фі­ци­тною ви­со­ко­то­чною збро­єю, а го­лов­ним чи­ном не­ке­ро­ва­ни­ми бом­ба­ми та ра­ке­та­ми, зда­тни­ми ура­жа­ти не то­чко­ві об’єкти, а об’єкти ве­ли­кої пло­щі, на кшталт мі­ських квар­та­лів. Ре­аль­ну бо­роть­бу з пов­стан­ця­ми як і ра­ні­ше ве­сти­муть го­лов­ним чи­ном пі­ло­ти Аса­да, кіль­кість яких все змен­шу­є­ться че­рез не­ми­ну­чі втра­ти. Су­то ж ро­сій­ські бом­бар­ду­ва­н­ня ма­ти­муть ефект ли­ше у збіль­шен­ні кіль­ко­сті си­рій­ських бі­жен­ців до Єв­ро­пи, що європейців, зві­сно, не обра­дує. Але актив­ність ро­сій­ської авіа­ції ні­ко­ли не до­ся­гне рів­ня актив­но­сті очо­лю­ва­ної США ко­а­лі­ції ан­ти­і­сла­мі­зму.

Стра­те­гія Пу­ті­на по­ля­гає в то­му, щоб яко­мо­га дов­ше утри­му­ва­ти Аса­да при вла­ді й на­ма­га­ти­ся по­вер­ну­ти­ся в ро­лі одно­го з основ­них грав­ців на Близь­ко­му Схо­ді як один з чле­нів ко­а­лі­ції про­ти «ІДІЛ». Про­те ім­по­тен­ція аме­ри­кан­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки в цьо­му ви­пад­ку мо­же зі­гра­ти про­ти пла­нів Пу­ті­на. Оба­ма не хо­че ні під яким ви­гля­дом актив­но влі­за­ти в си­рій­ський, так са­мо як і в ірак­ський кон­флі­кти, що пе­ред­ба­чає вве­де­н­ня зна­чних кон­тин­ген­тів аме­ри­кан­ських військ і про­ве­де­н­ня мас­шта­бних на­зем­них опе­ра­цій. Але якщо не сам аме­ри­кан­ський пре­зи­дент, зов­сім вже не­вин­ний у сфе­рі зов­ні­шньої по­лі­ти­ки, то хоч би йо­го ра­дни­ки у між­на­ро­дних спра­вах на­пев­но ро­зу­мі­ють, що в ра­зі па­ді­н­ня основ­них твер­динь Аса­да Да­ма­ска, Ла­та­кії й ін­ших при­бе­ре­жних міст ціл­ком ре­аль­ною стає ма­со­ва бій­ня ала­віт­сько­го й хри­сти­ян­сько­го на­се­ле­н­ня. Щоб їй за­по­біг­ти, не­об­хі­дна бу­де ве­ли­ка за­хі­дна вій­сько­ва ін­тер­вен­ція на чо­лі США з подаль­шою бо­роть­бою аж до лі­кві­да­ції Іслам­ської дер­жа­ви. Для цьо­го зна­до­би­ться 150—200 тис. військ.

Ні про яку плав­ну пе­ре­да­чу вла­ди в кра­ї­ні від Аса­да яко­мусь гі­по­те­ти­чно­му ко­а­лі­цій­но­му уря­ду й мо­ви не бу­де. Хо­ча б то­му, що ду­же важ­ко уяви­ти со­бі в одній ко­а­лі­ції Си­рій­ську віль­ну ар­мію, кур­дів, «Аль-Ка­ї­ду» й «ІДІЛ». У Ва­шинг­то­ні спо­ді­ва­ю­ться, що пу­тін­ська під­трим­ка до­по­мо­же си­рій­сько­му пре­зи­ден­то­ві утри­ма­ти ла­та­кій­ський плац­дарм хо- ча б про­тя­гом най­ближ­чо­го ро­ку. А там си­рій­ську про­бле­му до­ве­де­ться ви­рі­шу­ва­ти вже но­во­му аме­ри­кан­сько­му пре­зи­ден­то­ві.

Пу­тін дав­но від­чув, що Оба­ма пе­ре­тво­рив­ся на «куль­га­ву ка­чку», й ко­ри­сту­є­ться йо­го слаб­кі­стю, по­чав­ши з Кри­му й Дон­ба­су, а те­пер ось на­ма­га­ю­чись отри­ма­ти пов­но­цін­ну вій­сько­во-мор­ську ба­зу на си­рій­сько­му узбе­реж­жі. Про­те в Си­рії мо­жли­во­сті Пу­ті­на да­ле­ко не без­ме­жні. По­ста­ча­н­ня озбро­єнь і бом­бар­ду­ва­н­ня мо­жуть про­дов­жи­ти аго­нію Аса­да, але не змі­ни­ти пе­ре­біг вій­ни в Си­рії. Си­рій­сько­му ди­кта­то­ро­ві ка­та­стро­фі­чно не ви­ста­чає не бомб, а сол­да­тів. І вже ду­же ско­ро на­віть для одно­го ли­ше утри­ма­н­ня ла­та­кій­сько­го плац­дар­му мо­же зна­до­би­ти­ся ці­ла ро­сій­ська ди­ві­зія, яку Пу­тін по­ки що не схиль­ний від­прав­ля­ти до Си­рії.

Ана­лі­ти­ки, які вва­жа­ють, що Пу­тін у Нью-Йор­ку пе­ре­грав Оба­му в си­рій­сько­му пи­тан­ні, не вра­хо­ву­ють, що Оба­ма сам не ду­же хо­тів ви­гра­ти. Аме­ри­ка в цьо­му ви­пад­ку має мо­жли­вість че­ка­ти, не ре­а­гу­ю­чи скіль­ки­не­будь го­стро на си­рій­ський де­марш Пу­ті­на, але в той же час не йду­чи на жо­дні по­сту­пки ні в пла­ні ви­зна­н­ня ле­гі­тим­но­сті ре­жи­му Аса­да, ні, що для Крем­ля осо­бли­во ва­жли­во, в пла­ні по­сту­пок з укра­їн­сько­го пи­та­н­ня. Ко­ли за вбив­ства мир­них жи­те­лів сві­то­ві ЗМІ кри­ти­ку­ють си­рій­ську уря­до­ву ар­мію, це пра­кти­чно ні­як не по­зна­ча­є­ться на ре­пу­та­ції Аса­да, яка й без то­го зна­чно ниж­ча плін­ту­са. Але зов­сім ін­ша спра­ва, ко­ли CNN і Euronews ти­ра­жу­ва­ти­муть ка­дри си­рій­ських жі­нок і ді­тей, які то­чно за­ги­ну­ли пі­сля ро­сій­ських авіа­на­льо­тів. А ось то­ді ре­пу­та­ція Пу­ті­на бу­де вже ані­тро­хи не кра­щою, ніж у Аса­да, і «ко­ри­сним ідіо­там» на За­хо­ді бу­де зна­чно скла­дні­ше про­дов­жу­ва­ти за­хи­ща­ти йо­го по­лі­ти­ку.

Без­по­се­ре­дньо вв’язав­шись у си­рій­ський кон­флікт, Пу­тін, мо­жли­во, за­гнав се­бе в не менш не­без­пе­чну пас­тку, з якої бу­де ви­бра­ти­ся ані­тро­хи не лег­ше, ніж з вій­ни на Дон­ба­сі. По­ки ж, якщо ро­сій­ський пре­зи­дент про­дов­жу­ва­ти­ме вда­ва­ти, що го­то­вий обмі­ня­ти свою участь (або не­участь) у си­рій­ській вій­ні на вре­гу­лю­ва­н­ня в Укра­ї­ні, що вла­штує йо­го, пе­ре­мир’я в До­не­цькій і Лу­ган­ській обла­стях мо­же де­який час збе­рі­га­ти­ся, а уго­да про від­ве­де­н­ня озбро­єнь — хо­ча б час­тко­во ді­я­ти. Що, про­те, не озна­чає, що в умо­вах від­су­тно­сті ре­аль­но­го кон­тро­лю з бо­ку до­ста­тньо чи­сель­них, озбро­є­них і не­упе­ре­дже­них ми­ро­твор­ців ши­ро­ко­мас­шта­бні зі­ткне­н­ня на лі­нії фа­кти­чно­го роз­ме­жу­ва­н­ня на Дон­ба­сі не змо­жуть по­но­ви­ти­ся у будь-який мо­мент.

Бо­рис СОКОЛОВ, пу­блі­цист, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.