Пей­заж із ви­дом на Цар­го­род

Про книж­ку, яка ста­не фа­кто­ром но­ві­тньо­го укра­їн­сько­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Сер­гій ФЕ­ДА­КА, про­фе­сор Ужго­род­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту

вим. Із ним та­кож пов’яза­ні гли­бин­ні ша­ри на­шої істо­ри­чної пам’яті, на то­му на­прям­ку теж фор­му­ва­ли­ся сут­тє­ві ри­си на­шої на­ціо­наль­ної вда­чі. Са­ме з Цар­го­ро­да мо­ло­да Ки­їв­ська Русь за­по­зи­чи­ла ма­кси­мум дер­жав­ни­цьких, цер­ков­них, со­ці­аль­них, куль­тур­них, ди­пло­ма­ти­чних тра­ди­цій — як по­зи­тив­них, так і не­га­тив­них. То­му усе це під­ля­гає ре­тель­ній ін­вен­та­ри­за­ції і пе­ре­о­сми­слен­ню для по­до­ла­н­ня віджи­лих сте­ре­о­ти­пів, в ім’я май­бу­тньо­го. До то­го ж по­вер­не­н­ня до Цар­го­ро­да — це ще й яко­юсь мі­рою по­вер­не­н­ня у ди­тин­ство і юність на­шо­го етно­су. Та­ке по­вер­не­н­ня на­віть по­дум­ки зав­жди хви­лю­ю­че і по­вчаль­не — як спо­га­ди про пер­ші на­дії, ілю­зії, роз­ча­ру­ва­н­ня, а й про пер­ший до­ро­го­цін­ний до­свід, здо­бу­ті вла­сним ро­зу­мом істи­ни, ви­ро­бле­ні жит­тє­ві прин­ци­пи.

Із Ві­зан­тії до нас при­йшло хри­сти­ян­ство (без­по­се­ре­дньо чи опо­се­ред­ко­ва­но), а з ним і ба­га­то осо­бли­во­стей на­шої ду­хов­но­сті аж до ни­ні­шніх днів. Про це стат­ті І. Сюн­дю­ко­ва, В. Ри­чки, І. Сме­шка. Із Цар­го­ро­да до нас при­йшов храм Со­фії, культ ці­єї свя­тої та її до­ньок Ві­ри, На­дії і Лю­бо­ві, що на­був на укра­їн­сько­му ґрун­ті но­вих рис. Цьо­му при­свя­че­но стат­ті Д. Сте­по­ви­ка, С. Крим­сько­го, В. Панченка.

По­да­є­ться ори­гі­наль­ний по­гляд на ко­за­цтво як на спад­ко­єм­ців (бо­дай час­тко­во) тра­ди­цій дав­ньо­ру­ських дру­жин­ни­ків, чи­ї­ми мар­шру­та­ми ко­за­ки хо­ди­ли до ту­ре­цьких бе­ре­гів, ві­зан­тій­ських при­кор­дон­ни­ків-акри­тів, що ве­ли ду­же по­ді­бний спо­сіб жи­т­тя. Во­дно­час за­ува­жу­є­ться ча­сто за­мов­чу­ва­ний по­ту­жний тюрк­ський і зокре­ма та­тар­ський і осман­ський ком­по­нент усе­ре­ди­ні на­шо­го ко­за­цтва. Цьо­му при­свя­че­но роз­від­ки П. Кра­лю­ка, Г. Ха­ли­мо­нен­ка, Т. Чу­хлі­ба.

Чи­ма­ло ста­тей при­свя­че­но пер­со­на­лі­ям — ні­би­то й до­бре вже ві­до­мим, але тут по­да­них у не­спо­ді­ва­но­му ра­кур­сі, цар­го­род­сько­му. Та­кі на­ри­си про Ки­ри­ла і Мефодія, Во­ло­ди­ми­ра Свя­то­го і Яро­сла­ва Му­дро­го, Пе­тра Са­гай­да­чно­го, Бо­г­да­на Хмельницького і Пе­тра До­ро­шен­ка, Ро­ксо­ла­ну і Ка­те­ри­ну Дру­гу, Ага­тан­ге­ла Крим­сько­го.

Низ­ку ста­тей при­свя­че­но Крим­сько­му хан­ству — уні­каль­ній дер­жа­ві, про яку зна­є­мо на­ба­га­то мен­ше, ніж го­ди­ло­ся б (та й ті да­ні пе­ре­ва­жно спо­тво­ре­ні шо­ві­ні­сти­чною істо­рі­о­гра­фі­єю — спер­шу цар­ською, від­так ра­дян­ською), але без неї не­мо­жли­во уяви­ти вза­є­ми­ни Ки­є­ва (За­по­розь­кої Сі­чі) і Цар­го­ро­да. Про це роз­по­від­а­ють Г. Абду­ла­є­ва, М. Се­ме­на, В. Сте­пан­ков.

Хоч Ві­зан­тії не існує вже по­над 500 літ, во­на за­ли­ши­ла по со­бі чи­ма­лу ду­хов­ну спад­щи­ну, час­тка якої по пра­ву на­ле­жить Укра­ї­ні. У нас цю спад­щи­ну здавна оскар­жу­ють агре­сив­ні су­сі­ди, тож му­си­мо від­сто­ю­ва­ти вла­сні за­кон­ні пра­ва. Про це — під­су­мо­ву­ю­ча ста­т­тя Сер­гія Ко­та і за­вер­шаль­на хро­ні­ка «Ві­зан­тій­ська спад­щи­на: хро­ні­ка спо- тво­рень». Ки­їв має аж ні­як не мен­ше під­став по­чу­ва­ти­ся ду­хов­но Тре­тім Ри­мом (пі­сля дру­го­го — Цар­го­ро­да), аніж Мо­сква, що здавна пре­тен­дує на це. Але від­сто­я­ти вла­сні істо­ри­чні під­ва­ли­ни і пер­спе­кти­ви мо­жна тіль­ки ре­аль­но по­вер­нув­шись до Цар­го­ро­да, акту­а­лі­зу­вав­ши у ко­ле­ктив­ній пам’яті ці ва­жли­ві мо­мен­ти рі­дної ми­нув­ши­ни.

Цей збір­ник, без­умов­но, зна­йде сво­го вдя­чно­го чи­та­ча в осо­бі стар­шо­кла­сни­ків, сту­ден­тів, на­у­ков­ців, усіх, ко­му ці­ка­ва рі­дна істо­рія. Адже збу­рю­ю­ться те­ми, які до­сі не ціл­ком до­слі­дже­ні, пе­ре­бу­ва­ють на са­мо­му ві­стрі фа­хо­вих дис­ку­сій. При цьо­му ви­кла­де­но їх ма­кси­маль­но по­пу­ляр­но, ча­сто з пу­блі­ци­сти­чним за­па­лом, що ні­ко­го не по­ли­шить бай­ду­жим. Са­ма Л. Ів­ши­на вва­жає цей збір­ник своє­рі­дною книж­кою «на ви­ріст», клю­ча­ми від на­шої суб’єктив­но­сті, на­шо­го справ­жньо­го мі­сця у цьо­му сві­ті. Ви­да­н­ня по­ба­чи­ло світ у ду­же не­про­стий, пе­ре­лом­ний пе­рі­од су­ча­сної укра­їн­ської істо­рії. То­му ба­га­то з то­го, що ана­лі­зу­є­ться на цих сто­рін­ках, пе­ре­гу­ку­є­ться із тим, що пе­ре­жи­ва­є­мо ни­ні на вла­сній шку­рі — чо­го лиш вар­та ста­т­тя В. Риж­ко­ва «Як се­па­ра­ти­сти Ки­їв­ську Русь по­гу­би­ли»! Тож книж­ка ду­же і ду­же на ча­сі. Їй, крім усьо­го ін­шо­го, оче­ви­дно, су­ди­ти­ме­ться ста­ти ще й фа­кто­ром но­ві­тньо­го укра­їн­сько­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.