«Во­ро­ги нас бо­я­ли­ся»

Ге­рой книж­ки «Ка­та­стро­фа і Трі­умф. Істо­рії укра­їн­ських Ге­ро­їв» і наш друг ко­ман­дир тан­ку Ар­тур Сте­па­нен­ко де­мо­бі­лі­зу­вав­ся. Ра­зом із «Днем» бо­єць під­бив під­сум­ки ро­ку на пе­ре­до­вій

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, «День»

Во­їн із по­зив­ним «Со­кіл» рік від­слу­жив у 3-му окре­мо­му тан­ко­во­му ба­таль­йо­ні «Зві­ро­бій». До цьо­го де­кіль­ка мі­ся­ців во­ю­вав у ла­вах На­ціо­наль­ної гвар­дії. Зу­стрі­чі з бо­йо­ви­ми по­бра­ти­ма­ми, спіл­ку­ва­н­ня зі шко­ля­ра­ми і ма­ле­чею у ди­тсад­ках — за­раз у бій­ця чи­ма­ло справ. Але Ар­тур зна­йшов час, щоб за­ві­та­ти до на­шої ре­да­кції. «Рва­ли­ся до дем­бе­ля, край­ні дні тяж­кі бу­ли. Зна­єш, що ма­єш бу­ти вдо­ма, а ще слу­жиш. Але ви­три­ма­ли. Втра­ти ба­таль­йо­ну мі­ні­маль­ні. Зав­дя­ки на­шим офі­це­рам і ком­ба­ту ба­таль­йон збе­ріг­ся і не­по­га­но за­ре­ко­мен­ду­вав се­бе. Во­ро­ги нас бо­я­ли­ся», — роз­по­від­ає Ар­тур Сте­па­нен­ко.

ТО­ВА­РИШ ЛЕДЬ УПІ­ЗНАВ У ЦИ­ВІЛЬ­НО­МУ

Ки­їв зу­стрів «Со­ко­ла» з по­бра­ти­ма­ми гу­чно. Тан­кіст зга­дує: «Ко­ли у по­тя­зі під’їжджа­ли до Ки­є­ва, нам за­те­ле­фо­ну­ва­ли і по­пе­ре­ди­ли, що зу­стрі­ча­ти­муть во­лон­те­ри, рі­дні та те­ле­ві­зій­ни­ки. Про­си­ли, щоб не пі­шли ку­дись гу­ля­ти — дем­бель свя­тку­ва­ти. Все нор­маль­но бу­ло, ні­хто не під­вів. Емо­ції фан­та­сти­чні!» Так са­мо те­пло зу­стрі­ли Ар­ту­ра у рі­дно­му се­лі Ко­жу­хів­ка, що на Ки­їв­щи­ні. Одра­зу за­про­си­ли до шко­ли — там «Со­кіл» по­да­ру­вав ді­тям бо­йо­вий пра­пор. А за де­кіль­ка днів Ар­тур сам зу­стрі­чав хло­пця зі сво­го взво­ду, який та­кож де­мо­бі­лі­зу­вав­ся. То­ва­риш ледь упі­знав дру­га, вдя­гне­но­го у ци­віль­не.

Пе­ред дем­бе­лем Ар­тур сто­яв під мі­стом По­па­сна Лу­ган­ської обла­сті. «На­ші хло­пці стрі­ля­ли, від­би­ва­ли ата­ки, ло­ви­ли ди­вер­сан­тів, — роз­по­від­ає «Со­кіл». — Ста­ло стра­шно, ко­ли за ти­ждень-два до пе­ре­мир’я нас об­стрі­лю­ва­ли то з САУ (са­мо­хі­дна ар­ти­ле­рій­ська уста­нов­ка. — Авт.), то з «Гра­дів». Роз­сла­би­ли­ся тро­шки — і на то­бі, при­ле­ті­ло у го­сті. І без­пі­ло­тни­ки кру­жля­ли над на­ми по­стій­но».

За рік на фронті Ар­ту­ра най­глиб­ше вра­зи­ла смерть то­ва­ри­ша. Хло­пець слу­жив в ін­шо­му під­роз­ді­лі, був зем­ля­ком бій­ця. «Друг за­ги­нув під Кр­ама­тор­ськом. Йо­му за­ли­шав­ся десь мі­сяць до дем­бе­ля. Пе­ред тим, як він за­ги­нув, ми ба­чи­ли­ся у Кр­ама­тор­ську — це пі­сля 9 трав­ня бу­ло. І зна­ти, що ти, фа­кти­чно, остан­ній, хто ба­чив йо­го жи­вим, — ду­же тяж­ко, — зі­зна­є­ться Сте­па­нен­ко. — За па­ру днів у шко­лі се­ла Ко­жу­хів­ка, де друг пра­цю­вав і вчив­ся, йо­му від­кри­ли ме­мо­рі­аль­ну до­шку. У нас вже дру­га та­ка. Пер­ша — чо­ло­ві­ку, який ко­лись в Аф­га­ні­ста­ні за­ги­нув».

БА­ТАЛЬ­ЙОН — ЄДИ­НА РО­ДИ­НА

Бій­ці під­роз­ді­лу, де слу­жив тан­кіст, за рік здру­жи­ли­ся — не роз­лий во­да. За сло­ва­ми Ар­ту­ра, спо­ча­тку при­ти­ра­ли­ся одне до одно­го, але по­тім зро­зумі­ли, що жи­вуть, як ро­ди­на, і тре­ба від­по­від­а­ти за по­бра­ти­мів, по­ва­жа­ти їх. До­каз дру­жби — бій­ці пе­ре­ста­ли хо­ди­ти до їдаль­ні й го­ту­ва­ли са­мі. До ре­чі, з про­ду­кта­ми у тан­кі­стів про­блем не бу­ло. Це — за­слу­га во­лон­те­рів і ко­ман­ду­ва­н­ня ба­таль­йо­ну. Із дер­жав­ним за­без­пе­че­н­ням за рік бу­ло чи­ма­ло про­блем, але по­тро­ху си­ту­а­ція по­кра­щу­є­ться. «Ті ж ре­чо­ві мі­шки у нас ста­рі бу­ли, а у не­дав­но мо­бі­лі­зо­ва­них — но­ві, хо­ро­ші. На­ла­го­ди­ло­ся за­без­пе­че­н­ня те­хні­кою. Ра­ні­ше все дов­го шу­ка­ли, бі­га­ли по скла­дах і все одно не ро­зумі­ли, де ді­ста­ти не­об­хі­дне. А за­раз — за­те­ле­фо­ну­ва­ли, при­їха­ли, взя­ли, за­пи­са­ли — все як має бу­ти», — роз­по­від­ає Сте­па­нен­ко.

У се­лі бі­ля По­па­сної, де був Ар­тур, пе­ре­ва­жно жи­вуть пен­сіо­не­ри. Вій­сько­ві роз­зна­йо­ми­ли­ся з мі­сце­ви­ми і до­по­ма­га­ли їм. «Сі­но по­гре­бе­мо жін­ці — во­на нам яєць при­не­се. Якось у се­лі «гу­сак» для во­ди «по­ле­тів» — ми по­ла­го­ди­ли. А один мі­сце­вий па­сі­чник по­стій­но при­но­сив нам то мед, то ще щось, — пе­ре­ра­хо­вує «Со­кіл». — Лю­ди до­ві­ря­ють вій­сько­вим, і ми на­ма­га­є­мо­ся їм до­по­мог­ти. Якось за­ван­та­жи­ли у ма­ши­ну свої про­ду­кти і роз­во­зи­ли хар­чі по даль­ніх шко­лах По­па­сної. Чи­ма­ло ме­шкан­ців Дон­ба­су за­раз вер­та­ю­ться до сво­їх до­мі­вок, від­бу­до­ву­ють їх по­ти­хень­ку — хло­пці до­по­ма­га­ють фі­зи­чною пра­цею. І нам ве­се­лі­ше — час швид­ше про­хо­дить, і мі­сце­вим до­бре». Вла­сне, мі­сце­ві жи­те­лі «прив’яза­ли» Ар­ту­ра до Дон­ба­су. Бо­єць зга­дує, що тіль­ки-но по­вер­нув­ся з Нац­гвар­дії — вже су­му­вав за Слов’ян­ськом. А те­пер хо­че по­їха­ти до Ар­те­мів­ська як ци­віль­ний. За час, про­ве­де­ний на пе­ре­до­вій, у «Со­ко­ла» з’яви­ло­ся ба­га­то дру­зів в Ар­те­мів­ську, Се­лі­до­во­му, По­па­сній.

З ТАН­КУ — ДО СІЛЬ­РА­ДИ?

«На змі­ну на­шо­му екі­па­жу при­йшло двоє чо­ло­ві­ків: в одно­го — троє ді­тей, в ін­шо­го — двоє ону­ків», — ді­ли­ться Сте­па­нен­ко. Пе­ред дем­бе­лем бій­ці з під­роз­ді­лу Ар­ту­ра до­по­мо­гли но­во­бран­цям огов­та­ти­ся на пе­ре­до­вій. «У нас до­сві­ду біль­ше. У но­ва­чків — ли­ше мі­сяць «Де­сни» (на­вчаль­ний центр. — Авт.) за пле­чи­ма, а там ба­га­то чо­му не на­вчи­шся. У нас з то­ва­ри­ша­ми бу­ло та­ке, що стрі­ля­ють, і ні­хто не ка­же, що це. Са­мі вчи­ли­ся», — по­яснює «Со­кіл». Танк Ар­ту­ра «Ан­ге­лі­на — Бі­лий тигр» на­сту­пни­ки обі­ця­ють не пе­ре­йме­но­ву­ва­ти: адже під ці­єю на­звою ма­ши­на про­йшла чи­ма­ло бо­їв.

Ар­тур де­мо­бі­лі­зу­вав­ся у зван­ні стар­шо­го сер­жан­та. Ни­ні, як і до вій­ни, пра­цює еле­ктри­ком ре­акто­ра в Ін­сти­ту­ті ядер­них до­слі­джень, але на­дов­го ли­ша­ти­ся там не пла­нує. «Ре­ко­мен­ду­ва­ли йти у по­лі­цію — на­че там ду­же не­по­га­но. У край­ньо­му ви­пад­ку, бі­ля ме­не є вій­сько­ва ча­сти­на — мож- на там за­пи­са­ти­ся кон­тра­ктни­ком. Там, де пра­цюю за­раз, не­має пер­спе­ктив для ме­не. На­віть ко­ле­ги ра­дять змі­ни­ти за­ня­т­тя — по­ки є мо­жли­вість йти да­лі», — по­яснює «Со­кіл». Єди­не, у чо­му впев­не­ний Ар­тур — не­за­ба­ром ра­зом із по­бра­ти­ма­ми по­чне во­лон­те­ри­ти, до­по­ма­га­ти то­ва­ри­шам на пе­ре­до­вій. Та­кож тан­кіст ві­зьме участь у мі­сце­вих ви­бо­рах. По­да­ти­ся у де­пу­та­ти сіль­ської ра­ди по­про­си­ли зем­ля­ки. Одно­сель­ці пи­ша­ю­ться «Со­ко­лом», до­ві­ря­ють йо­му і пе­ре­ко­на­ні, що він до­бре знає про­бле­ми рі­дної Ко­жу­хів­ки.

«ДО­ПО­МО­ЖУТЬ МИ­РО­ТВОР­ЦІ»

Чим за­кін­чи­ться вій­на на схо­ді Укра­ї­ни — пе­ред­ба­чи­ти важ­ко. «Со­кіл» не хо­че за­га­ду­ва­ти, але від­зна­чив: бо­йо­ви­ки гри­зу­ться між со­бою по пов­ній. «У них за­без­пе­че­н­ня не­має, зар­пла­тні вже не­має, — ка­же про бо­йо­ви­ків «ДНР» та «ЛНР» Ар­тур. — У Ро­сії є Си­рія — там те­пер не до них. Ко­ли Ро­сія втя­гну­ла­ся у си­рій­ський кон­флікт, на Дон­ба­сі ста­ло від­но­сно спо­кій­но — мі­но­мет якийсь по­стрі­ляє, а важ­ко­го озбро­є­н­ня май­же не­має. Ба­га­то на­йман­ців зда­ю­ться, бо роз­ча­ру­ва­ли­ся. Лю­дям обі­ця­ли одне, а по­тім во­ни по­ба­чи­ли, що їх ки­ну­ли. Га­даю, нам до­по­мо­жуть ми­ро­твор­ці ООН. Як­би во­ни про­сто сто­я­ли на Дон­ба­сі, це бу­ла б пер­ша га­ран­тія до­три­ма­н­ня Мін­ських до­мов­ле­но­стей. Бо якщо бо­йо­ви­ки по­лі­зуть на ми­ро­твор­ців, світ по­ба­чить, що не Укра­ї­на про­во­кує агре­сію».

На за­вер­ше­н­ня зу­стрі­чі ми подарували «Со­ко­лу» книж­ку «Ка­та­стро­фа і Трі­умф. Істо­рії укра­їн­ських Ге­ро­їв», в якій є і йо­го істо­рія. «Та­кі книж­ки — це і є но­ві­тня істо­рія Укра­ї­ни! Зав­дя­ки та­ким роз­по­від­ям по­тім не бу­де пе­ре­сми­ку­ва­н­ня істо­рії. Лю­ди­ні на­ба­га­то ці­ка­ві­ше по­чи­та­ти та­ку книж­ку, ніж слу­ха­ти у шко­лі ре­чі, яким во­на і не по­ві­рить. То­му та­кі книж­ки, як «Ка­та­стро­фа і Трі­умф...» ма­ють бу­ти», — по­ді­лив­ся вра­же­н­ня­ми Сте­па­нен­ко. «Вій­сько­ва одіс­сея» Ар­ту­ра скін­чи­ла­ся, але бо­єць не при­пи­няє бо­роть­бу за віль­ну й успі­шну Укра­ї­ну — хай і не на пе­ре­до­вій. Тож, ми бу­де­мо під­три­му­ва­ти дру­жбу із «Со­ко­лом», який за цей рік став для нас справ­жнім по­бра­ти­мом.

ДО­ВІД­КА «Дня»

Пор­трет Ар­ту­ра Сте­па­нен­ка «По­зив­ний «Со­кіл»» фо­то­граф Сер­гій Хар­чен­ко зро­бив ми­ну­ло­го лі­та у Слов’ян­ську. То­рік зні­мок здо­був Приз При­зів на фо­то­кон­кур­сі «Дня». Зго­дом сві­тли­ну на бла­го­дій­но­му ау­кціо­ні при­дба­ла ди­ре­ктор ТОВ «Аква­ві­та» Те­тя­на Юр­ко­ва за 15 ти­сяч гри­вень. Ці ко­шти ми пе­ре­да­ли на по­тре­би укра­їн­ських вій­сько­вих та без­по­се­ре­дньо Ар­ту­ро­ві.

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.