«По­вер­не­н­ня в Цар­го­род» ста­ло від­кри­т­тям для мо­го ону­ка

Вра­же­н­ня від свя­та ша­ну­валь­ни­ків Сло­ва у Льво­ві

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Во­ло­ди­мир ГИЖИЙ, Львів­щи­на

ре від­ві­ду­ють львів­ський фо­рум на сво­є­му ан­ти­квар­но­му лі­му­зи­ні, який, во­че­видь, успад­ку­ва­ли від зав­зя­то­го ав­то­мо­бі­лі­ста Ко­зле­ви­ча.

Пе­ре­йняв­ся як по­зи­тив­ни­ми, так і не­га­тив­ни­ми про­бле­ма­ми що­до сьо­го­де­н­ня і май­бу­тньо­го книж­ко­вої, ви­дав­ни­чої спра­ви в Укра­ї­ні. Пре­зи­дент фо­ру­му Оле­ксан­дра Ко­валь бід­ка­ла­ся, що кіль­кість від­ві­ду­ва­чів по­рів­ня­но з ми­ну­ли­ми ро­ка­ми де­що впа­ла, що ко­штів на опла­ту орен­ди при­мі­щень і ко­му­наль­них по­слуг бра­кує, що Льво­ву кон­че по­трі­бний ви­став­ко­вий ек­спо­центр, та­кий, як у Лей­пци­гу чи По­зна­ні, де ці­лий рік мо­жна б бу­ло про­во­ди­ти рі­зні твор­чі за­хо­ди.

Юрій Вин­ни­чук роз­по­вів про « тяж­кий пи­сьмен­ни­цький хліб » , про те, як важ­ко, не ма­ю­чи ще «іме­ні», ви­да­ти дру­ком свій «до­ро­бок», по­вість чи ро­ман. Прав­да, сам він на до­лю не на­рі­кав, йо­го ро­ман «Апте­кар » очо­лив рей­тинг про­да­жу на фо­ру­мі.

За­до­во­ле­ний за­хо­дом і вла­сник ви­дав­ни­цтва « Фо­ліо » Оле­ксандр Кра­со­ви­цький, цьо­го­річ йо­го бі­знес про­цві­тає. По­ді­єю ста­ло ви­да­н­ня ро­ма­ну Єв­ге­на По­ло­жія « Іло­вайськ», «Не­ого­ло­ше­на вій­на» Оле­га Кри­што­пи, кни­жок Ан­дрія Ко­ко­тю­хи і Бо­г­да­на Ко­ло­мій­ця. Однак пан Кра­со­ви­цький три­во­жи­ться з при­во­ду від­хо­ду з укра­їн­сько­го рин­ку ро­сій­ської книж­ки. Ро­сі­я­ни ви­да­ють в рік близь­ко 120 ти­сяч най­ме­ну­вань, ко­ли Укра­ї­на — за­ле­две 20 ти­сяч. Чим за­пов­нять укра­їн­ські ви­дав­ці утво­ре­ну ні­шу? Осо­бли­во на схо­ді Укра­ї­ни, де важ­ко фун­кціо­ну­ва­ти, про­да­ю­чи ли­ше укра­їн­ську лі­те­ра­ту­ру.

Які ви­снов­ки мо­жна зро­би­ти з по­ба­че­но­го і по­чу­то­го на Фо­ру­мі ви­дав­ців?

Книж­ка є пев­ним со­ці­аль­ним мар­ке­ром, який озна­чає при­на­ле­жність лю­ди­ни до осві­че­но­го кла­су су­спіль­ства. Але лю­ди­ну тре­ба на­вчи­ти лю­би­ти книж­ку. Чо­му пев­на ча­сти­на на­шої спіль­но­ти ігно­рує куль­тур­ні за­хо­ди? Та то­му, що во­на про­сто не го­то­ва до та­ко­го фор­ма­ту, який по­тре­бує на­ле­жної під­го­тов­ки і знань.

Сло­вом, у ду­хов­ній ца­ри­ні в Укра­ї­ні є над чим пра­цю­ва­ти.

А при­дба­на мною на фо­ру­мі книж­ка « По­вер­не­н­ня в Цар­го­род » одра­зу при­вер­ну­ла ува­гу мо­го ону­ка- во­сьми­кла­сни­ка. По­пер­вах гар­ним ди­зай­ном, ви­со­ким чи­та­бель­ним шри­фтом і... чер­во­ною за­клад­кою. Ко­ли ж, по­гор­тав­ши фо­лі­ант, він на­тра­пив на ри­су­нок озбро­є­но­го з ніг до го­ло­ви ко­за­ка, то за­ці­ка­вив­ся всер­йоз. За ти­ждень, з олів­цем у ру­ці, він про­чи­тав ІІ роз­діл — « Ко­за­цька ша­бля і осман­ський пів­мі­сяць».

У шко­лі, де на­вча­є­ться мій онук, є спор­тив­на се­кція бо­йо­во­го го­па­ка, що є своє­рі­дним сим­біо­зом хо­ре­о­гра­фії, фі­зи­чних вправ, азів бо­йо­вих ми­стецтв з пев­ним іде­о­ло­гі­чним під­ґрун­тям. Гур­тків­ці зо­бов’яза­ні зна­ти ко­за­цькі й стрі­ле­цькі пі­сні, по­е­зії Т. Шев­чен­ка на цю те­ма­ти­ку, но­си­ти ви­ши­ван­ки і сти­лі­зо­ва­ні під осе­ле­дець за­чі­ски.

Тож­книж ка « По­вер­не­н­ня в Цар­го­род » по­тра­пи­ла на під­го­тов­ле­ний ґрунт, і в ме­не з ону­ком від­бу­ла­ся зов­сім не ди­тя­ча роз­мо­ва про шкі­дли­вість по­бу­ту­ю­чих в су­спіль- стві сте­ре­о­ти­пів, про не­о­дно­зна­чність ба­га­тьох істо­ри­чних по­дій. Ми дов­го дис­ку­ту­ва­ли про За­по­розь­ку Січ як ко­за­цьку ре­спу­блі­ку, з її де­мо­кра­ти­чни­ми прин­ци­па­ми, про по­ня­т­тя « ли­цар­ська честь» і «вір­ність то­ва­ри­ству» та ін­ші за­са­дни­чі ко­за­цькі че­сно­ти.

Го­во­ри­ли про за­снов­ни­ка Сі­чі ли­тви­на Дми­тра Ко­ри­бут- Ви­шне­ве­цько­го з кня­жо­го ро­ду Ге­де­мі­но­ви­чів, зна­но­го в на­ро­ді як Бай­да, про по­ля­ка Ста­ні­сла­ва Мро­зов­сько­го, зна­ме­ни­то­го пол­ков­ни­ка військ Б. Хмельницького, ко­за­ка, що пі­сля ге­ро­ї­чної смер­ті під Зба­ра­жем уві­чнив­ся в на­ро­дній пі­сні «Ой Мо­ро­зе, Мо­ро­зен­ку».

Зга­да­ли ко­за­цько­го пол­ков­ни­ка Ха­ли­мо­на Джа­джа­лія — етні­чно­го та­та­ри­на і пол­ков­ни­ків Мі­на­ша та Іля­ша Ка­ра­ї­мо­ви­ча, що бу­ли ро­дом з крим­ча­ків- ка­ра­ї­мів. Бо­ро­ти­ся Укра­ї­ні до­во­ди­ло­ся з рі­зни­ми за­гар­бни­ка­ми як са­мо­туж­ки, так і в си­ту­а­тив­но­му со­ю­зі з ти­ми ж « ля­ха­ми» чи «та­тар­вою», ко­ли під Хо­ти­ном роз­гро­ми­ли 250- ти­ся­чну ту­ре­цьку ар­мію, а під Ко­но­то­пом 150ти­ся­чну мо­сков­ську на­ва­лу.

Без­ліч ці­ка­вих фа­ктів з ду­же по­трі­бної ни­ні книж­ки ста­ли для мо­го ону­ка справ­жнім від­кри­т­тям і го­лов­не — за­ці­кав­ле­н­ням до подаль­ших пі­зна­валь­них по­шу­ків, бо по­обі­цяв про­чи­та­ти І роз­діл «Ві­зан­тія і Ки­їв­ська Русь», а зго­дом і ІІІ роз­діл « Пе­ре­хре­стя куль­тур­них шля­хів», що, без­умов­но, ду­же по­хваль­но, бо тіль­ки вві­йшов­ши в при­від­чи­не­ні две­рі Свя­тої Со­фії, лю­ди­на по­тра­пляє в оби­тель Пре­му­дро­сті.

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.