«Ми ста­є­мо Дю­ран­ті»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­на СВЕНТАХ, «День»

се­кто­рів, на­сам­пе­ред В та С, і ко­ман­ду­ю­чий АТО. Щоб не го­во­ри­ли, що я го­ло­слів­ний, на­ве­ду один при­клад. Ко­ли нам за­бо­ро­ни­ли про­їзд на кон­кре­тну по­зи­цію — це ста­ло­ся впер­ше за пів­то­ра ро­ку мо­єї ро­бо­ти — ме­ні ска­за­ли: «Я за­чи­тав ко­ман­ду­ва­чу се­кто­ру пе­ре­лік жур­на­лі­стів, хто ку­ди сьо­го­дні їде. Ко­ман­ду­вач се­кто­ру ска­зав — гру­пу Мо­тор­но­го на цю по­зи­цію не пу­ска­ти». То­жде­які жур­на­лі­сти ви­ма­га­ють та­кож­ска­су­ва­ти пра­кти­ку по­да­чі сво­го мар­шру­ту в зо­ні АТО до шта­бу АТО і пра­кти­ку на­пи­са­н­ня зві­тів по ко­жно­му дню пе­ре­бу­ва­н­ня в зо­ні бо­йо­вих дій. На­скіль­ки ці ви­мо­ги кон­стру­ктив­ні — ви­рі­шу­ва­ти­ме Ген­штаб. Хо­ча Те­тя­на По­по­ва одра­зу за­яви­ла — Ген­штаб уза­га­лі хо­тів за­бо­ро­ни­ти всім жур­на­лі­стам пе­ре­су­ва­ти­ся без су­про­во­ду. Але най­біль­ше і одно­стай­но жур­на­лі­сти го­во­рять про одну про­бле­му — прес-кар­та (а це, між­ін­шим, акре­ди­та­ція від СБУ) не пра­цює! Че­рез люд­ський фа­ктор. «Ми го­во­ри­мо про де­та­лі, ко­ли про­бле­ма в тіль­ки отри­му­ва­ти їх. Це бу­дуть під­ста­ви для про­ве­де­н­ня слу­жбо­вих роз­слі­ду­вань», — ре­ко­мен­дує Ві­кто­рія Бу­тен­ко. Крім то­го, жур­на­ліс­тка вва­жає, що від­по­від­аль­ність за справ­ді не­ко­ре­ктні сю­же­ти ле­жить не ви­клю­чно на жур­на­лі­стах, а й на мон­та­же­рах і ви­пу­ско­вих ре­да­кто­рах.

Під­су­му­вав дис­ку­сію ра­дник на­чаль­ни­ка Ген­шта­бу Ру­слан Ка­ва­цюк: «Я ба­чу, що про­бле­ма на­стіль­ки га­ря­ча, що на­віть со­ю­зни­ки ма­ють між­со­бою га­ря­чі дис­ку­сії... Нам по­трі­бен діа­лог та ек­спер­ти­за. Зав­да­н­ня ці­єї гру­пи — не ли­ше роз­ро­би­ти змі­ни до ін­стру­кції, а й ство­ри­ти низ­ку ді­є­вих ме­ха­ні­змів, які, з одно­го бо­ку, да­ють нам від­по­віді на ті пи­та­н­ня, які ми вже по­ста­ви­ли, а з ін­шо­го — ін­стру­мент, як ви­рі­шу­ва­ти пи­та­н­ня, які ви­ни­ка­ти­муть і на­да­лі». Тож жур­на­лі­сти, Ген­штаб та Мі­н­обо­ро­ни до­мо­ви­ли­ся ство­ри­ти ро­бо­чу гру­пу, яка ви­рі­шу­ва­ла б усі окре­сле­ні про­бле­ми і про­пра­цю­ва­ла ко­жен окре­мий кон­флі­ктний епі­зод. Цьо­го ра­зу — вже без ка­мер. ми ре­да­кці­я­ми. На­скіль­ки «жур­на­лі­ста­ми» бу­ли ті, хто «звід­ти», ха­ра­кте­ри­зує репліка на­віть са­мо­го Ми­ко­ли Ве­ре­сня про «екс­пер­та із Брюс­се­ля», вклю­че­н­ня яко­го да­ли в цьо­му фар­со­во­му те­ле­мо­сті: «екс­перт» го­во­рив по скай­пу, а за йо­го спи­ною на сті­ні ви­дні­ли­ся пра­пор «ДНР», пор­трет Пу­ті­на і на­пис: «Я — рус­ский»...

Але все це — по­вер­хо­ві де­та­лі, штри­хи, від яких не змі­ню­є­ться суть вчин­ку укра­їн­сько­го (?) жур­на­лі­ста. По­їзд­ка на оку­по­ва­ну те­ри­то­рію під ма­скою «діа­ло­гу» — це ле­гі­ти­мі­за­ція мі­фу про гро­ма­дян­ську вій­ну. До ре­чі, «День» за­пи­тав Ан­дрія Ку­ли­ко­ва, чи сві­до­мий він цьо­го, на що ве­ду­чий від­по­вів, що він так не вва­жає. Що сто­їть за та­ки­ми по­їзд­ка­ми? Зон­ду­ва­н­ня ґрун­ту, щоб уло­ви­ти, чи го­то­ве укра­їн­ське су­спіль­ство до та­ких «діа­ло­гів та до­мов­ле­но­стей»? Це ма­ли б ви­зна­чи­ти і по­ка­за­ти Мо­ги­лян­ські де­ба­ти під на­звою «Діа­лог в умо­вах вій­ни?», мо­де­ра­то­ра­ми та іні­ці­а­то­ра­ми яко­го ви­сту­пи­ли ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор ГО «Те­ле­кри­ти­ка» та ви­кла­дач Мо­ги­лян­ської шко­ли жур­на­лі­сти­ки Ді­а­на Ду­цик і про­фе­сор Уні­вер­си­те­ту За­хі­дно­го Он­та­ріо, по­че­сний про­фе­сор На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія» Мар­та Ди­чок, а уча­сни­ка­ми — жур­на­лі­сти Ан­дрій Ку­ли­ков, Ми­ко­ла Ве­ре­сень та Сер­гій Гар­маш (До­нецьк, сьо­го­дні — у Ки­є­ві). Що жна­справ­ді від­бу­ло­ся?

Від­бу­ла­ся дис­ку­сія за­ра­ди дис­ку­сії. Все по­чи­на­ло­ся в лег­кій на­пів­жар­тів­ли­вій ма­не­рі з ре­плік: «Десь ми за­гу­би­ли Ве­ре­сня...» — «Та­жве­ре­сень на­дво­рі», — що ство­рю­ва­ло від­чу­т­тя ка­лам­бу­ру — хо­ро­ший по­ча­ток дис­ку­сії про роз­мо­ви з те­ро­ри­ста­ми. Спікери по­ді­ли­ли­ся див­ним чи­ном не­рів­но­мір­но: два мо­де­ра­то­ри і двоє уча­сни­ків ви­сту­па­ли «за діа­лог», їм фа­кти­чно опо­ну­ва­ли Сер­гій Гар­маш та... при­су­тні. Пер­ші жтроє осіб, які при­йшли на де­ба­ти і за­хо­ті­ли ви­сло­ви­ти­ся, ви­сту­пи­ли про­ти са­ме та­ких «діа­ло­гів», за при­кла­дом Ан­дрія Ку­ли­ко­ва. У них усіх був один спіль­ний зна­мен­ник. У сво­їх ви­сту­пах во­ни ка­за­ли: ми з Дон­ба­су. «Я не­що­дав­но при­їхав з АТО, брав участь у за­хи­сті до­не­цько­го ае­ро­пор­ту, — роз­по­від­ає Ми­ко­ла Во­ро­нін. — Ви так кла­сно го­во­ри­те, ма­буть, то­му, що ні­ко­го з ва­ших близь­ких не вби­ли. Ме­не це ко­ро­бить. Се­па­ра­тю­ги по­чи­на­ють гор­ди­ти­ся тим, що до них при­їжджа­ють, їх по­ва­жа­ють і по­чи­на­ють з ни­ми го­во­ри­ти. По су­ті, ви їх під­три­му­є­те та­ки­ми ді­я­ми, і це — про­тив­но. Обра­зли­во, гид­ко... По­бра­ти­ми за­ги­ну­ли да­рем­но, щоб ви по­їха­ли і їм там укло­ни­ли­ся. Будь-який діа­лог з ни­ми — це на­ше при­ни­же­н­ня... Цей діа­лог впли­не не­га­тив­но. Чо­ти­ри ро­ки пе­ред вій­ною я жив у Гор­лів­ці. І то­чно знаю, що це мо­раль­но ни­щить на­ших лю­дей, які спо­ді­ва­ю­ться, що їх хтось вря­тує. І це до­дає «мо­раль­них ба­лів» тим лю­дям, які там за­хо­пи­ли вла­ду».

«Я з Ма­кі­їв­ки, — го­во­рить пан Ми­хай­ло. — Влі­тку ме­не ви­тя­гну­ли з під­ва­лу. Я хо­тів би на­га­да­ти, що жур­на­ліст — це пе­ре­д­усім гро­ма­дя­нин Укра­ї­ни. Ін­те­ре­си жур­на­лі­ста не мо­жуть бу­ти ви­щи­ми за дер­жав­ні ін­те­ре­си. Діа­лог під час вій­ни не мо­же бу­ти стру­ктур­ним. Да­вай­те ви­зна­є­мо, що це вій­на. Якщо ми хо­че­мо по­вер­ну­ти на­ші те­ри­то­рії, ма­є­мо ви­зна­ти, що це — ін­тер­вен­ція».

«Я з Іло­вай­ська, — ка­же Пав­ло. — Дя­кую за те­му — шко­да ли­ше, що її не по­ру­шу­ва­ли 10—15 ро­ків то­му. Ми втра­ти­ли ба­га­то ро­ків для то­го, щоб був діа­лог. Це про­бле­ма не тіль­ки жур­на­лі­сти­ки і по­лі­ти­ки, а й гро­ма­дян. Сьо­го­дні жтам — пси­хі­чно трав­мо­ва­ні лю­ди. Сток­гольм­ський синдром діє пі­сля чо­ти­рьох днів, а лю­ди там — уже по­над рік. Є три­ві­аль­ний страх, про який ми вже за­бу­ли, а во­ни — ні. Ба­жа­ю­чи взя­ти об’єктив­ну ін­фор­ма­ці­єю, на­віть сам на сам став­ля­чи за­пи­та­н­ня, ми ста­є­мо ін­стру­мен­том. Ми ста­є­мо Дю­ран­ті».

Цю ждум­ку, з пев­ни­ми умов­но­стя­ми, під­три­ма­ла і вла­сний ко­ре­спон­дент «Но­вой га­зе­ты» в Ки­є­ві Оль­га Му­са­фі­ро­ва. «Я по­чи­на­ла жур­на­ліст­ську кар’єру в До­не­цьку, — роз­по­від­ає жур­на­ліс­тка. — Ко­ли спіл­ку­є­шся на­віть зі зна­йо­ми­ми лю­дьми в Дон­ба­сі, від­чу­ва­єш, що по най­більш бо­лю­чих по­лі­ти­чних то­чках ви не схо­ди­тесь. Як то­ле­ран­тна лю­ди­на я оми­на­ла ці те­ми. А за­раз ми по­ча­ли го­во­ри­ти на те­ми, яких уни­ка­ли чверть сто­лі­т­тя. На­го­ло­шую: ми, про­фе­сіо­на­ли, які пра­цю­ють у ЗМІ. І ви­я­ви­ло­ся, що ми до­три­му­є­мо­ся ді­а­ме­траль­но про­ти­ле­жних по­гля­дів. Во­ни за­ли­ши­ли­ся ра­дян­ськи­ми лю­дьми — я не ка­жу це з не­га­ти­вом, я кон­ста­тую факт. А я від­по­від­но ста­ла бан­де­рів­кою. І я від­чу­ваю про­ви­ну від то­го, що хо­ва­ла го­ло­ву в пі­сок усі ці ро­ки». На дум­ку па­ні Му­са­фі­ро­вої, те, що від­бу­ва­є­ться в Дон­ба­сі — це ін­тер­вен­ція з еле­мен­та­ми гро­ма­дян­ської вій­ни. Хоч Сер­гій Гар­маш ска­зав на це, що в та­ко­му ра­зі і в Дру­гій сві­то­вій мо­жна зна­йти «еле­мен­ти гро­ма­дян­ської вій­ни», що це ко­ла­бо­ра­ціо­ні­сти, во­ни бу­ли й бу­дуть зав­жди. А що­до та­ких «діа­ло­гів», то до ком­про­мі­су спікери не ді­йшли, ко­жен за­ли­шив­ся при сво­їй дум­ці.

На цих же де­ба­тах про­зву­ча­ла дум­ка: «Укра­їн­ські жур­на­лі­сти пра­цю­ють за де­мо­кра­ті­єю за­хі­дно­го ти­пу, а «звід­ти» — то­та­лі­тар­ний фор­мат». То­му ні до чо­го й не до­мо­ви­мо­ся, на­то­мість — «ста­є­мо Дю­ран­ті». Влу­чне й гли­бо­ке фор­му­лю­ва­н­ня з го­ло­су тих, хто не зміг про­би­ти­ся че­рез «не по­чу­тий Дон­бас». Го­во­ря­чи сьо­го­дні про сток­гольм­ський синдром чи втра­ту суб’єктно­сті, ми ма­є­мо на увазі тих, хто опи­нив­ся під оку­па­ці­єю на Дон­ба­сі. Але ми не го­во­ри­мо про те, що де­я­кі укра­їн­ські жур­на­лі­сти з ро­ка­ми на пев­них вла­сни­ків, із ре­да­кцій­ною по­лі­ти­кою «по­лі­ти­чної оку­па­ції міз­ків» сво­їх гля­да­чів, те­жв­тра­ти­ли свою суб’єктність. То як мо­жуть про щось до­мо­ви­ти­ся дві сто­ро­ни, ко­жна з яких втра­ти­ла свою суб’єктність?..

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.