«Не­ма і не бу­де ща­стя для на­ції, по­ки є не­гу­ман­не став­ле­н­ня до най­слаб­ших...»

Den (Ukrainian) - - Культура -

Ві­до­ма актри­са Ір­ма Ві­тов­ська зі­грає го­лов­ну роль і де­бю­тує як про­дю­сер арт-про­е­кту

«Оскар і Ро­же­ва Па­ні»

сту­дент­ських ро­ків. Ко­ли пе­ре­слу­ха­ла пі­сню «Но­чі і дні», зро­зумі­ла, що це лей­тмо­тив і му­зи­чна те­ма по­ста­нов­ки, адже во­на про цих ді­тей. Свя­то­слав, ді­знав­шись про про­ект, до­зво­лив ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти нам по­трі­бні тре­ки... А Ро­сти­слав Держипільський за­про­сив у ро­бо­ту ки­їв­сько­го хо­ре­о­гра­фа Оль­гу Се­мьо­шкі­ну. Ху­до­жник спе­кта­клю — Ан­дрій Яр­мо­лен­ко, один із най­ві­до­мі­ших укра­їн­ських гра­фі­ків, сам ме­не зна­йшов. По­ди­вив­ся один мій спе­ктакль і зі­знав­ся, що мріє зро­би­ти ані­ма­цію з ди­тя­чих ма­люн­ків до п’єси про хво­ро­го хло­пчи­ка, яко­го, зда­є­ться, звуть Оскар... Я то­ді по­ду­ма­ла, що це якась мі­сти­ка, але вже на­сту­пно­го дня ми обго­во­рю­ва­ли на­шу спіль­ну ро­бо­ту... Так у спе­кта­клі з’явив­ся фан­та­зій­ний світ Оскара, що про­ти­сто­їть жор­сто­кій ре­аль­но­сті об­ста­вин.

І я від по­ча­тку зна­ла, що бу­де існу­ва­ти на сце­ні ди­ти­на для то­го, щоб лю­ди ди­ви­ли­ся і ві­ри­ли у цю істо­рію, щоб до­сяг­ти гра­ни­чної від­вер­то­сті. Як­би ми ста­ви­ли про­сто чер­го­ву те­а­траль­ну ви­ста­ву ми, ма­буть, не ри­зи­ку­ва­ли так, за­лу­ча­ю­чи ді­тей, а про­сто за­про­си­ли б сту­ден­тів-акто­рів. Але за­ра­ди чо­го ми ро­би­мо цей про­ект? Щоб че­рез емо­цію впли­ну­ти на гля­да­ча. Адже я спо­ді­ва­юсь, що цей про­ект ви­явить на­ші ду­ші під тов­стою ков­дрою ци­ні­зму та бай­ду­жо­сті, спо­ді­ва­юсь, що по­чну­ться зру­ше­н­ня. ко­ман­да фа­хів­ців! І ска­жу від­вер­то, ко­жно­го ра­зу, ко­ли ми роз­лу­ча­є­мо­ся з «на­ши­ми» ді­тьми, ми одра­зу всі по­чи­на­є­мо су­му­ва­ти.

«Я ПРО­ЧИ­ТА­ЛА П’ЄСУ АР’Є, І ЗРО­ЗУМІ­ЛА, ЩО РОЛЬ БА­БИ НЕ ВІДДАМ УЖЕ НІ­КО­МУ!»

— А цей арт-про­ект не за­ва­дить то­бі гра­ти ба­бу Прі­сю у спе­кта­клі « Стал­ке­ри » на сце­ні Мо­ло­до­го те­а­тру? За­раз та­ка кіль­кість охо­чих по­тра­пи­ти на неї, що до­во­ди­ться ду­ма­ти про пе­ре­не­се­н­ня ви­ста­ви на ве­ли­ку сце­ну?

— Не за­ва­дить! Тим па­че «Стал­ке­ри» для ме­не особлива ви­ста­ва. Про пер­шу ре­а­кцію на про­по­зи­цію зі­гра­ти 86-рі­чну ста­рень­ку роз­по­від­а­ти не бу­ду... Але я на­прав­ду бу­ла шо­ко­ва­на. У Мо­ло­до­му те­а­трі у ви­ста­ві Ан­дрія Бі­ло­уса у той час по­ча­ла ре­пе­ти­ції у «Під­сту­пно­сті і ко­хан­ні», у ме­не роль ма­те­рі го­лов­ної ге­ро­ї­ні. До цьо­го я хоч мо­раль­но бу­ла го­то­ва, бо са­ма жар­ту­ва­ла, пі­сля де­кре­тної від­пус­тки, зви­чай­но, вже гра­ти не дів­чи­нок, а мам... Але Ро­сти­слав Держипільський пе­ре­дав ме­ні п’єсу Пав­ла Ар’є, бо ре­жи­сер Ста­ні­слав Жир­ков, з яким я вже, до ре­чі, бу­ла зна­йо­ма, сам не на­ва­жу­вав­ся ме­не за­про­си­ти на роль Ба­би. Я про­чи­та­ла п’єсу Ар’є, і зро­зумі­ла що роль Ба­би не віддам вже ні­ко­му! цю­єш по-ін­шо­му і у гля­да­ча є змо­га спо­сте­рі­га­ти за дрі­бни­ми ню­ан­са­ми, окре­ми­ми де­та­ля­ми на кшталт по­кру­че­них рев­ма­ти­змом паль­ців чи нер­во­ви­ми сми­ка­н­ня­ми кін­ці­вок, що є не­від’єм­ни­ми від ста­рі­н­ня. І є ре­чі, які на рів­ні ДНК у то­бі за­кла­де­ні по­пе­ре­дні­ми по­ко­лі­н­ня­ми, тож я граю ба­га­то чо­го від сво­їх двох ба­бусь, на­віть за сце­ні­чний ко­стюм ме­ні прав­лять ко­фти­ни та спі­дни­ці мо­єї рі­дної ба­бу­сі Іван­ки.

— А чо­го, на твою дум­ку, най­біль­ше не ви­ста­чає су­ча­сно­му укра­їн­сько­му те­а­тру?

— Ево­лю­цію ру­хає кон­ку­рен­ція. Ме­ні зда­є­ться, укра­їн­сько­му те­а­тро­ві не ви­ста­чає са­ме ці­єї складової, що свід­чить про здо­ро­ву га­лузь. Хтось зро­бив ба­ян? То зро­би еле­ктро­ба­ян! А хтось ви­на­йде Yamaha... І так да­лі. Це єди­ний шлях до роз­ви­тку, адже хтось для те­бе є сти­му­лом, не зу­пи­ня­ти­ся, а ти сво­єю чер­гою та­кож є сти­му­лом для ін­шо­го. Кон­ку­рен­ція — це вза­га­лі вза­є­мо­ви­гі­дний про­цес, сти­мул для роз­ви­тку та­лан­ту та но­вих ідей. У нас по­ки що, на жаль, ба­га­то за­здро­щів, ба­га­то его­їсти­чних пре­тен­зій — цьо­го тре­ба тер­мі­но­во по­збав­ля­ти­ся і про­сто пра­цю­ва­ти. В ро­бо­ті, зна­є­те, якось у го­ло­ву по­га­ні дум­ки не лі­зуть, адже ду­ма­єш ли­ше про те, чим за­йма­є­шся сам і як свою спра­ву зро­би­ти най­кра­ще.

ФО­ТО ЮРІЯ БАКАЯ

ЮНИЙ ПАР­ТНЕР ІР­МИ ВІ­ТОВ­СЬКОЇ У ВИ­СТА­ВІ «ОСКАР І РО­ЖЕ­ВА ПА­НІ» ВЛАД БАЛЮК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.