По­за ка­те­го­рі­я­ми пе­ре­мо­ги і по­раз­ки

Ні­якої ма­лень­кої зви­тя­жної вій­ни крем­лю не по­трі­бно, йо­му по­трі­бна по­стій­на вій­на в усьо­му сві­ті

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Ні­якої ма­лень­кої зви­тя­жної вій­ни крем­лю не по­трі­бно, йо­му по­трі­бна по­стій­на вій­на в усьо­му сві­ті

Дми­тро ШУШАРІН, істо­рик, пу­блі­цист; Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Уве­че­рі 3 жов­тня 1993 ро­ку, пі­сля то­го, як бу­ло від­би­то штурм те­ле­цен­тру, коло Бі­ло­го до­му бі­ля ба­гать спів­а­ли, тан­цю­ва­ли і ві­та­ли один одно­го з пе­ре­мо­гою. Зга­да­ло­ся. Ду­же по­хму­ра па­ра­лель на­про­шу­є­ться. Щоб не бу­ло дво­зна­чно­стей: я був і за­ли­ша­ю­ся на бо­ці тих, хто вран­ці роз­стрі­ляв цю тан­цю­ю­чу сво­ло­ту. Але за­раз на­стіль­ки ж не­аде­ква­тні зов­сім ін­ші лю­ди.

Це все з при­во­ду оці­нок ро­сій­сько­го втор­гне­н­ня до Си­рії. Ось ти­по­ва дум­ка екс­пер­та — ім’я не має зна­че­н­ня, бо це мейн­стрим­на штам­пов­ка, на­бір клі­ше:

«От­же, ро­сій­ське втор­гне­н­ня ( на­да­н­ня зброй­ної до­по­мо­ги) до Си­рії від­бу­ло­ся. Вчо­ра про­зву­ча­ло в усіх ро­сій­ських пе­ре­да­чах. Те­пер по­трі­бно ди­ви­ти­ся, що зі всьо­го цьо­го ви­йде. Ні­ко­му не нав’ язую сво­го по­гля­ду, але ду­маю, що в кра­щий бік став­ле­н­ня За­хо­ду і осо­бли­во США до Ро­сії не змі­ни­ться. Моя гі­по­те­за по­ля­гає в то­му, що роз­пра­вив­шись ру­ка­ми РФ-ії з ІДІЛ і зро­бив­ши Ро­сію во­ро­гом зна­чної ча­сти­ни му­суль­ман­сько­го сві­ту, За­хід як і ра­ні­ше під­си­лю­ва­ти­ме на­тиск на РФ, мо­жли­во трі­шки по­сла­бив­ши йо­го на час опе­ра­ції в Си­рії. У про­ва­лі зброй­них сил РФ у Си­рії у ме­не не­має жо­дних сум­ні­вів. Мо­сква спо­ді­ва­є­ться впо­ра­ти­ся мі­ні­маль­ни­ми си­ла­ми. Щось ме­ні на­га­да­ло си­рій­ську екс­пе­ди­цію На­по­ле­о­на Бо­на­пар­та, Ту­реч­чи­на то­ді вчи­ни­ла опір мі­ні­маль­ни­ми си­ла­ми — ре­зуль­тат до­бре ві­до­мий. Ор­га­ні­за­цій­ний по­тен­ці­ал ЗС РФ не­ви­со­кий. Роз­ра­ху­нок на ма­лень­ку зви­тя­жну вій­ну не ви­прав­да­є­ться. Че­ка­є­мо зве­день з фрон­тів. Russia, welcome to Hell!», кі­нець ци­та­ти.

Ба­дьо­ра лі­ній­на за­хі­дна ло­гі­ка. Про­те: Ро­сія не діє в ка­те­го­рі­ях пе­ре­мо­ги і по­раз­ки. І се­ред мо­ти­вів го­лов­ний — зав­да­н­ня вну­трі­шньо­го управ­лі­н­ня. Вве­де­н­ня військ і йо­го між­на­ро­дна ле­гі­ти­ма­ція — вже трі­умф. Окрім то­го, ор­га­ні­за­цій­ний по­тен­ці­ал і боє­зда­тність ро­сій­ської ар­мії за­раз на ви­що­му рів­ні. Це до­ве­де­но пе­ре­мо­га­ми в Гру­зії і в Укра­ї­ні, чий на­ціо­наль­ний роз­ви­ток те­пер ви­зна­ча­є­ться в Мо­скві. Ні­якої ма­лень­кої зви­тя­жної вій­ни крем­ле­ві не по­трі­бно — це ста­ре клі­ше не має жо­дно­го сто­сун­ку до су­ча­сної Ро­сії, якій по­трі­бна по­стій­на вій­на в усьо­му сві­ті, то­чні­ше ска­за­ти, світ, об­плу­та­ний ме­ре­жею ло­каль­них війн. Бу­ла ро­сій­ська весна в Кри­му, бу­ла в Дон­ба­сі. Те­пер — у Си­рії. Да­лі — скрізь! От­же ла­ска­во про­си­мо в пе­кло, люд­ство.

А го­лов­не в по­ді­бних по­бу­до­вах — прийня­ти на ві­ру, що Ро­сія і справ­ді зі­бра­ла­ся во­ю­ва­ти з ІДІЛ. Пер­ші ж по­ві­дом­ле­н­ня про дії ро­сій­ської авіа­ції по­ка­за­ли, що її ме­тою є всі во­ро­жі ре­жи­мо­ві Аса­да си­ли. Втор­гне­н­ня по­ча­ло­ся з бом­бар­ду­ва­н­ня та­бо­ру пов­стан­ців, під­го­то­ва­них аме­ри­кан­ця­ми. Кремль при­йшов до Си­рії, щоб во­ю­ва­ти з ни­ми, як во­ю­вав він у Ко­реї і В’ єтна­мі. Про­те цьо­го ра­зу во­ни са­мі йо­го ра­ді­сно пу­сти­ли. І те­пер Ро­сія до­ма­га­ти­ме­ться від­хо­ду дер­жав За­хо­ду з Си­рії.

Ухва­ла Ра­ди Фе­де­ра­ції та­ке, що во­ро­гом й ній на­зва­но не ІДІЛ, а про­тив­ни­ка Аса­да. І дії ро­сій­ської авіа­ції не обме­жу­ю­ться те­ри­то­рі­єю Си­рії. Збу­ла­ся ві­ко­ві­чна мрія ще ро­сій­ських ца­рів і Ста­лі­на, який за­ра­ди цьо­го до­по­міг Ізра­ї­ле­ві на пер­ших по­рах, але по­тім став йо­го смер­тним во­ро­гом. І за­по­від­ав цю во­ро­жне­чу сво­їм спад­ко­єм­цям. Це мрія про вій­сько­ву при­су­тність на Близь­ко­му Схо­ді — мас­шта­бно­му, пов­но­цін­но­му, між­на­ро­дно ви­зна­но­му. Пу­ті­ну це вда­ло­ся. А хри­сти­ян­ські свя­ти­ні зов­сім по­ряд...

Але ж Ро­сія і Ізра­їль — дру­зі. Зви­чай­но дру­зі, але 1948 ро­ку при­йма­ли в Мо­скві Гол­ду Ме­їр ду­же до­бре. І в ці ж дні прийня­ли ухва­лу про арешт Єв­рей­сько­го ан­ти­фа­шист­сько­го ко­мі­те­ту. Дру­зі, зви­чай­но. Але якщо що не так, то в Си­рії ро­сій­ські вій­сько­ві, а в Ро­сії — за­ру­чни­ки.

Ство­рю­є­ться вра­же­н­ня, що в жо­дній за­хі­дній кра­ї­ні не ви­яв­ля­ють ці­ка­во­сті до то­го, що від­бу­ва­є­ться в Ро­сії, де вій­на в Укра­ї­ні іме­ну­є­ться американською агре­сі­єю. Втім, це дрі­бни­ці, зняв­ши го­ло­ву за во­лос­сям не плачуть, а зня­ли її, ко­ли за­хі­дні дер­жа­ви по­про­ха­ли укра­їн­ську прав­ля­чу елі­ту від­да­ти Крим Ро­сії. І на­се­ле­н­ня Укра­ї­ни да­ло на це мов­ча­зну зго­ду.

У стат­ті, опу­блі­ко­ва­ній у га­зе­ті «День» 14 бе­ре­зня ми­ну­ло­го ро­ку, я на­звав Крим Перл-Хар­бо­ром для Оба­ми. Той роз­гром зму­сив аме­ри­кан­ців за­бу­ти ізо­ля­ціо­ніст­ські ма­ре­н­ня і всту­пи­ти у вій­ну з на­ци­змом. Роз­гром і роз­чле­ну­ва­н­ня Укра­ї­ни спо­ну­ка­ли США та ін­ші ци­ві­лі­зо­ва­ні кра­ї­ни ли­ше до сим­во­лі­чних санкцій і до пра­гне­н­ня до­мо­ви­ти­ся з Ро­сі­єю за будь-яку ці­ну, у то­му чи­слі і ці­ною Укра­ї­ни.

Та й укра­їн­ців це вла­што­вує. Прав­ля­ча елі­та і зна­чна ча­сти­на на­се­ле­н­ня по­го­ди­ла­ся ста­ти пе­ре­мо­же­ни­ми, ви­хо­дя­чи з мір­ку­вань ви­клю­чно пра­гма­ти­чних. Так мо­жна не роз­ри­ва­ти і роз­ви­ва­ти еко­но­мі­чні зв’яз­ки з Ро­сі­єю і одно­ча­сно пи­ля­ти за­хі­дну до­по­мо­гу. Вся ни­ні­шня си­ту­а­ція в Укра­ї­ні — в одно­му епі­зо­ді. Пі­сля за­про­ва­дже­н­ня санкцій про­ти «Аэро­фло­та» і «Тран­са­эро» авіа­ком­па­нія МАУ по­про­ха­ла РФ не за­про­ва­джу­ва­ти у від­по­відь сан­кції про­ти неї. Во­на вка­зує, що ні­ко­ли не по­ру­шу­ва­ла ро­сій­ських за­ко­нів.

І все го­ло­сні­ше чу­ти го­ло­си тих, хто за­кли­кає зми­ри­ти­ся із за­хо­пле­н­ням Ро­сі­єю Кри­му і Дон­ба­су. Че­рез це ось що зга­да­ло­ся. Св. Іван- Пав­ло від­ві­дав Агджу, який вчи­нив за­мах на ньо­го, і за­явив пі­сля цьо­го, що про­щає йо­го. То­ді в іта­лій­ських га­зе­тах з’яви­ли­ся стат­ті, які за­су­джу­ють ці сло­ва, бо вбив­ство, за­мах на вбив­ство, а тим біль­ше те­ро­ри­сти­чний акт спря­мо­ва­ні не на одну лю­ди­ну, а про­ти всіх, про­ти су­спіль­них за­сад. Дрі­бна кра­діж­ка ще мо­же за­вер­ши­ти­ся при­ми­ре­н­ням сто­рін, на­віть по­бу­то­ва бій­ка мо­же. Але по­ді­бний зло­чин — ні. Це ви­клик усьо­му су­спіль­ству, а в да­но­му ви­пад­ко­ві — всьо­му люд­ству. І жур­на­лі­сти ма­ли ра­цію!

Цей епі­зод я при­га­дав у зв’ яз­ку із за­ява­ми де­яких укра­їн­ських по­лі­ти­ків і гро­мад­ських ді­я­чів про те, що Крим з Дон­ба­сом Укра­ї­на по­вин­на са­ма від­тор­гну­ти. За­би­рай, Ро­сіє, це укра­їн­цям ви­рі­шу­ва­ти.

Ні, це не спра­ва Укра­ї­ни і не спра­ва дво­сто­рон­ніх сто­сун­ків з Ро­сі­єю, яка на цьо­му не зу­пи­ни­ться. Це спра­ва всі­єї Єв­ро­пи і всі­єї сві­то­вої спіль­но­ти, яка не хо­че по­мі­ча­ти мас­шта­бів ро­сій­ської за­гро­зи. Кремль по­чав пе­ре­гляд кор­до­нів і пі­де да­лі. По­ту­ра­ти йо­му в цьо­му на­віть сло­ве­сно — на­бли­жа­ти ка­та­стро­фі­чну де­ста­бі­лі­за­цію в усьо­му сві­ті. Са­ме це і є ме­тою крем­ля.

Втім, за всі­ма ци­ми за­ява­ми мо­же сто­я­ти те, що не­аби­яке чи­сло укра­їн­ців — і не ли­ше олі­гар­хів — ста­ли бе­не­фі­ці­а­ра­ми те­ри­то­рі­аль­них за­гар­бань і гі­бри­дної вій­ни. І це, ма­буть, най­го­лов­ні­ша зброя Мо­скви.

Змі­цнює її по­зи­ції і го­тов­ність європейців до по­двій­них стан­дар­тів на за­хо­ді і схо­ді кон­ти­нен­ту. Від­тор­гне­н­ня Кри­му і Дон­ба­су ви­кли­кає у них ли­ше бур­ко­ті­н­ня. А ось мо­жли­вість від­окрем­ле­н­ня Ка­та­ло­нії... От­же, не ви­йшло єв­ро­пей­ської єд­но­сті. Не ка­жу­чи вже про те, що ви­зна­н­ня за Ро­сі­єю осо­бли­вих ін­те­ре­сів у де­яких зем­лях озна­чає, що там де-фа­кто при­пи­ня­є­ться дія ста­ту­ту ООН.

Пу­тін — трі­ум­фа­тор, але не пе­ре­мо­жець. Він ні­ко­го не пе­ре­ма­гав. По­раз­ка — до­бро­віль­ний ви­бір Укра­ї­ни і всьо­го сві­ту. Вій­ну він ве­де гі­бри­дну, але во­на бу­ла і за­ли­ша­є­ться то­таль­ною, на­ро­дною і свя­щен­ною. Во­на кон­со­лі­ду­ва­ла ро­сі­ян і роз’єд­на­ла укра­їн­ців, а про весь світ і го­во­ри­ти ні­чо­го.

Ін­ко­ли ме­ні го­во­рять: ви ме­не зли­те, але я вас чи­таю. Па­но­ве, не тре­ба чи­та­ти, не чи­тай­те. Ми­тьки ні­ко­го не хо­ті­ли пе­ре­мог­ти, я ні­ко­го не хо­чу пе­ре­ко­на­ти. На­ві­що? Ко­жен має пра­во жи­ти в сво­є­му сві­ті, осо­бли­во за ча­сів, ко­ли ні на що впли­ну­ти не мо­же ні в Ро­сії, ні в Укра­ї­ні, ні... так-так, схо­же, ні­де.

Це не Ро­сія стає то­та­лі­тар­ною, це світ стає то­та­лі­тар­ним. Про­сто Ро­сія зно­ву пер­ша, як і сім­над­ця­то­го ро­ку. Але до то­го був пер­ший за­галь­ний то­та­лі­тар­ний до­свід — у Пер­шій сві­то­вій вій­ні. І не­має вті­хи в бре­хні про те, що зав­тра все са­мо со­бою вла­шту­є­ться, хо­ча ба­га­тьом цьо­го ціл­ком до­ста­тньо.

Ме­ні ли­шень зда­є­ться, що і без то­го, що і без зов­ні­шньо­го вла­шту­ва­н­ня мо­жна бу­ти віль­ною і гі­дною лю­ди­ною. І в цьо­му вті­ха. А до­ки від­мін­но­сті в дум­ках про те, що від­бу­ва­є­ться, окрім ко­ли­шніх, ство­рю­ють ще один бар’єр — між цін­ні­сно-со­лі­дар­ни­ми лю­дьми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.